Виконання поставлених завдань.

Командири-єдиноначальники всіх рівнів несуть повну відповідальність за різні сторони життя й діяльності підпорядкованих їм військ і хоч кожний командир при виконанні завдань щодо управління військами спирається н колектив, у необхідній мірі використовує допомогу інших посадових осіб органів управління, однак тільки він несе персональну відповідальність за доцільність прийнятого рішення розпочати бій, правильність і обгрунтованість рішень, які приймаються під час бою, найбільш ефективне використання в бою наявних сил і засобів та остаточні результати виконання військами поставлених бойових завдань.

Якщо командир приймає недоцільні рішення, підлеглі підрозділи й частини застосовує в бою невміло, неефективно, а поставлені завдання виконує не повністю, з порушенням встановлених термінів або зовсім не виконує, то він відповідає за законами воєнного часу.

Необхідність дотримання принципу централізації управліннязумовлена тим, що сучасний загальновійськовий бій, як і раніше, ведуть у відповідь до задуму старшого командира і для досягнення загальної мети потрібні узгоджені зусилля всіх сил і засобів, що беруть участь у бою. Централізація управління виявляється в тому, що старший команди ' всі дії підлеглих і приданих підрозділів та частин єдиним планом, спрямовує їхні зусилля на швидке досягнення загальної мети бою. Вона особливо важлива при вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням зброї масового ураження; з використанням військами досягнутих при ньому результатів; необхідністю знищення, насамперед засобів ядерного, хімічного ураження, систем високоточної зброї противника; з діями військ у зонах зараження, в районах руйнувань, пожеж і затоплень.

Централізація не зменшує, а передбачає широку ініціативу підлеглих У сучасних умовах, коли обстановка на полі бою змінюється часто і швидко ^: ініціативні дії всіх посадових осіб, які беруть участь в управлінні військами мають досить велике значення.

Кожен командир повинен проявляти розумну ініціативу у визначенні способів виконання отриманих завдань.

Повну ініціативу у визначенні способів виконання поставлених завдань необхідно надавати підлеглим на всіх рівнях управління військами. Офіцер не повинен боятись відповідальності за використання в критичний мо­мент бою всіх можливостей для досягнення успіху.

Знання і глибокий аналіз обстановкиналежать до основних принципів, бо без них управління неможливе. Вони дозволяють виділити в обстановці, Що склалася, суттєве, виявити моменти, що заважають виконанню отримано­го завдання у визначений термін, своєчасно намітити заходи щодо усунення їхнього негативного впливу на дії підлеглих військ, прийняти найбільш до­цільне рішення про бій. Знання і глибокий аналіз обстановки, в якій ведуться бойові дії, дають можливість командиру, штабу та іншим органам управлін­ня спрямувати зусилля підлеглих на подолання труднощів, що зустрічаються ^П|Д час бою, своєчасно реагувати на зміни в обстановці.

Однак, якщо в сучасному загальновійськовому бою обмежитися тільки Реагуванням на події, що вже сталися, то при швидких і різких змінах обстановки в результаті нанесення противником ядерних, хімічних ударів чи масованого застосування високоточної зброї важко розраховувати на успішне конання поставлених завдань. Тепер, як ніколи, зростає роль передбачення ходу подійна полі бою.

Передбачення перспектив розвитку подій дозволяє успішно подолати труднощі сучасного бою, як недостатня кількість даних про обстановку і брак часу; завчасно та обгрунтовано намітити шляхи й засоби досягнення поставленої мети. Сьогодні командир повинен передбачати можливі зміні-обстановки на значно більшу глибину і з більшим випередженням у часі аніж у роки Другої світової війни. А це залежить, головним чином, від рівні підготовленості командира та інших посадових осіб, які беруть участь у уп. равлінні військами, від знання ними тактики дій противника, від врахуванні факторів, які впливають на розвиток подій, ведення активної й цілеспрямованої розвідки, наявності надійного зв'язку, своєчасних донесень підлеглих постійної інформації з боку вищестоящих органів управління й сусідів.

Досвід свідчить, що твердість і наполегливість у втіленні прийнятих рішень і планів у життязавжди сприяли досягненню успіху в бою. Особливе зростає значення цього принципу при веденні бою в умовах застосуванні противником ядерної, хімічної, високоточної зброї, що нерідко може викликати багато непередбачених труднощів, порушувати сплановані дії військ т; призвести до великих втрат у підрозділах і частинах, сильного зараженні місцевості, великих руйнувань, затоплень, пожеж. У частини особового скла- ду можуть з'явитися розгубленість, панічний страх, а в командира, який організовує бій, — невпевненість, сумніви щодо правильності своїх дій. Усе це ускладнить становище військ.

На успіх можна розраховувати тільки за умов, якщо високу вимогливість командира, штабу та інших органів управління, усі зусилля війсь рішуче об'єднати й спрямувати на подолання труднощів, які виникли, на по- вне і точне виконання прийнятих рішень і планів.

Історичний досвід свідчить, що управління військами може бути успішним тільки за умови досягнення високої організованості, оперативності й творчості в роботі командира та штабу.Командири, штаби, начальники родів війсь і спеціальних служб повинні діяти як єдиний згуртований колектив. Кожен них має добре знати і вміло виконувати свої функціональні обов'язки, а } всього управлінського організму в цілому повинні відзначитися чітким розподілом завдань та функцій між виконавцями та злагодженістю в їхній робі ті, дисциплінованістю, суворим порядком, які забезпечують точне і своєчасне виконання завдань щодо управління військами в складних умовах сучасної загальновійськового бою.

Професійні навички офіцерів управлінського апарату й технічні засоби керування необхідно максимально використовувати для вироблення оригінальних прийомів і способів дій, на появу яких противник не сподівається. Відмова від шаблону, постійний пошук нових шляхів виконання завдань, и виникають у процесі управління військами, в значній мірі сприяють успіху керування підрозділами і частинами при підготовці та під час бою.

Кожний з розглянутих принципів управління військами в різних умовах сучасного загальновійськового бою відіграє неоднакову роль. Тому командири, офіцери штабів та інших органів управління повинні оволодіти ними виробляти навички творчого застосування їх відповідно до конкретних умов бойової обстановки. Необхідними умовами успішної реалізації основних принципів управління військами при підготовці й під час бою є, головним чином високі особисті якості й професійна підготовка офіцерів, застосування ними

досконалих методів роботи і вміле використання технічних засобів при виконанні завдань, постійна проінформованість про противника, збереження в таємниці всіх заходів щодо керування військами, забезпечення життєздатності системи управління.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ

Організаційно-технічну основу управління військами становить сис­тема управління, її створюють для надійного й ефективного керування підроз­ділами, частинами, з'єднаннями при підготовці та під час бою. Вона містить у собі органи управління, пункти управління, засоби управління - зв'язок і автоматизовані системи управління, а також інші спеціальні системи.

Органи управління — це організаційно-штатні чи тимчасово створені (виділені) колективи, окремі посадові особи, які наділені певними правами й обов'язками щодо управління військами в мирний і воєнний час.

В основу побудови органів управління всіх ланок покладено функці­ональний принцип, суть якого полягає в тому, що кожна посадова особа, штаб, відділення відповідає за¹ виконання конкретних обов'язків щодо того чи іншого виду робіт. Разом із тим, структура органів управління в різних ланках є однотипною.

У загальному вигляді структура органів управління в кожній ланці містить у собі: командування, штаб, начальників родів військ, спеціальних військ, начальників із видів технічного й тилового забезпечення.

Органи управління мають визначений штатами чисельний склад поса­дових осіб, які виконують покладені на них функціональні обов'язки, перед­бачені статутами й настановами.

Під органами управління необхідно розуміти окремих осіб керівного складу й небагаточисельні колективи офіцерів, які очолюють військові форму­вання різних рівнів та виконують функції щодо управління підрозділами, час­тинами і з'єднаннями при підготовці й під час бою. До них належать команди­ри, їхні заступники, штаби, начальники родів військ, спеціальних військ і служб.

Особливу роль в управлінні військами відіграють командири і штаби.

Командир є центральною фігурою в управлінні військами. На нього покладають усю відповідальність за дисципліну, морально-психологічний стан, виховання й навчання особового складу, постійну бойову готовність і боє­здатність підрозділів, частин і з'єднань, за якість управління військами, пра­вильне застосування їх у бою та успішне виконання ними поставлених завдань.

Командир-єдиноначальник у процесі управління військами повинен спиратися на колектив, тому що самостійно не взмозі вирішити всі питання. ш управляє військами не тільки особисто, й через штаб, своїх заступників, чальників родів військ, спеціальних військ і служб.

Штаб є першим помічником командира в управлінні військами, основ­ні органом, що забезпечує управління ними в період підготовки й під час уся його робота будується на основі рішення й вказівок командира, а також розпорядження вищестоящого штабу.

Сучасний штаб — складний організм, який виконує в процесі управління військами відповідальні й багатогранні завдання. Він повинен забезпечувати підтримання високої бойової готовності й боєздатності військ і організації управління, займатися питаннями підготовки й ведення бою. Це зумовлю, необхідність мати в організаційній структурі штабу для виконання різни) функцій операторів, розвідників, зв'язківців і офіцерів інших спеціальностей

Знати обстановку, глибоко і всебічно її аналізувати — найважливіший обов'язок штабу. Це досягається ретельною організацією розвідки, наполегливим добуванням даних про противника, безперервним вивчення;, справжнього стану й бойових можливостей своїх військ, характеру місцевості, метеорологічних умов, радіаційної, хімічної й бактеріологічної (біологічної) обстановки. Під час підготовки до бою штаб у короткі терміні проводить складні розрахунки, прогнозує можливі результати бою, готу командиру пропозиції щодо застосування наявних сил і засобів. Він плану бій, ознайомлює війська із завданнями, допомагає командиру організовувати й безперервно підтримувати взаємодію військ під час виконання поставлених завдань.

У механізованому (танковому) полку до складу управління входять командування, штаб, начальник артилерії й начальник ППО полку, службі технічна частина і тил полку.

Командування становлять: командир полку, його заступники (начальник штабу, заступник командира полку з виховної роботи, заступник командира полку з озброєння та заступник командира полку з тилу).

До складу штабу входять: старший помічник начальника штабу, старший помічник начальника штабу із стройової частини й кадрів, начальник розвідки, начальник зв'язку, секретна частина та інші.

Командування механізованого (танкового) батальйону нараховує трьох офіцерів: командира батальйону, його заступника (начальника штабу), заступника командира з виховної роботи.

Під час бою штаб здійснює постійний контроль за своєчасним і точним виконанням підрозділами й частинами поставлених завдань, надає І необхідну допомогу. Важливі обов'язки штабу: подати донесення вищестоящому штабу під час бою; постійно інформувати командирів, штаби підлеглих та взаємодіючих підрозділів і сусідів про нові дані обстановки, наявнім особового складу, матеріальних засобів і доз опромінення; комплектував підрозділи і частини всім необхідним для ведення бою; вивчати й передавай військам бойовий досвід.

Успішне виконання цих складних завдань потребує високої бойової готовності, організованості, чіткості, злагодженості та оперативності в (V боті штабу. Підтримання безперервного зв'язку з підлеглими військами, су дами й вищестоящим штабом, кваліфіковане виконання поставлених завдань в обмежено короткий час, передбачення можливих змін в обстановці й своєчасне реагування на них також є основними вимогами до роботи штабу.

Значна роль в управлінні військами належить начальнику штабу. Він першим заступником командира і має право від його імені віддавати розпорядження військам, а також заступникам командира, офіцерам родів військ, спеціальних військ і служб. Про всі накази, які віддає, начальник штабу доповідає командиру, а командир інформує його про прийняті ним рішення і видані підлеглим розпорядження. Робота командира й начальника штабу • будується на основі взаємоповаги, творчого і ділового контакту. ' Начальник штабу повинен завжди знати обстановку, передбачати можливі її зміни і бути готовим доповісти про свої пропозиції щодо рішення розпочати бій, знати, де знаходяться, чим займаються, як забезпечені, чого потребують війська. Він несе особисту відповідальність за організацію й підтримання безперервного управління підрозділами й частинами, постійно керує роботою штабу і як основний організатор роботи всього апарату уп­равління спрямовує його діяльність на своєчасне проведення заходів, пов'язаних із підготовкою й веденням бою. Начальник штабу узгоджує роботу заступників командира, штабу, начальників родів військ, спеціальних військ і служб при виконанні конкретних завдань щодо управління військами.

 

 

5.2. МЕТОДИ РОБОТИ КОМАНДИРІВ І ШТАБІВ ПРИ

ПІДГОТОВЦІ ДО БОЮ

Управління військами в бою — це процес отримання певної інформації (бойового завдання), даних про умови обстановки, прийняття чи уточнення рішення, ознайомлення з ним виконавців, контроль за підготовкою до бою й виконання поставлених завдань. Цей процес в різних формах і в різному обсязі багаторазово повторюється при підготовці й під час бою, починаючи з моменту одержання бойового завдання й закінчуючи досягненням по­ставленої мети.

Робота командирів і штабів щодо організації бою залежить від конк­ретної обстановки, отриманого завдання, наявності часу. Вона буває послідов­ною чи паралельною, можливе поєднання.

Основні заходи щодо управління військами найчастіше проводять па­ралельно в декількох інстанціях, тобто кожна вищестояща інстанція починає виконувати певні заходи майже одночасно з вищестоящою з невеликим відставанням у часі, починаючи роботу на основі попередніх бойових розпоряджень. Деколи заходи щодо управління військами проводять на різних рівнях послідовно: нищестояща ланка починає роботу після закінчення її вищестоящою ланкою або при поєднанні паралельного й послідовного методів роботи органів управління декількох інстанцій.

Метод послідовної роботи командира й штабу щодо організації бою. Після отримання бойового наказу чи бойового розпорядження командир:

1. З'ясовує завдання.

2.Визначає заходи, які потрібно провести для підготовки частини підрозділів) до виконання отриманого завдання.

3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.

4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку роботи на місцевості, щодо підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.

5. Оцінює обстановку.

6. Проводить рекогносцировку.

7. Одноосібне приймає рішення.

8. Доповідає про це рішення старшому командиру.

9. Віддає бойовий наказ.

10. Організує взаємодію, дає вказівки щодо основних питань організації всебічного забезпечення бою та управління.

11. Управляє підготовкою частин (підрозділів) до бою.

12. Доповідає старшому командиру про готовність частин (підрозділів) до виконання бойового завдання.

При обмежених термінах підготовки до бою, а також у ході бойових дій, застосовують метод паралельної роботи. При цьому методі організацію бою в нищих ланках починають відразу після визначення старшим команди­ром задуму бою й здійснюють паралельно на основі відданих ним попередніх бойових розпоряджень. Даний метод є основним під час ведення бойових дій.

З отриманням попереднього бойового розпорядження командир пол­ку спочатку виконує ті ж заходи що й при послідовному методі роботи:

1. З'ясовує завдання.

2. Визначає, заходи які потрібно провести для підготовки частин (підрозділів) до виконання отриманого завдання.

3. Проводить (затверджує) розрахунок часу.

4. Особисто або через начальника штабу орієнтує своїх заступників і командирів (начальників), залучених до роботи щодо організації бою, про наступні дії, дає вказівки щодо організації розвідки, часу і порядку роботи на місцевості, підготовки даних, необхідних для прийняття рішення.

5. Оцінює обстановку.

А тоді:

6. Одноосібне визначає задум бою і доповідає про нього старшому командиру.

7. Знайомить із задумом своїх заступників, начальників родів військ і служб.

8. Віддає попередні бойові розпорядження підрозділам.

Після отримання бойового наказу чи бойового розпорядження командир:

9. Закінчує приймати рішення за картою.

10. Віддає бойовий наказ.

11 Проводить рекогносцировку.

12. Уточнює своє рішення та завдання підрозділам.

13. Організовує взаємодію і дає вказівки щодо основних питань органі­зації всебічного забезпечення бою та управління.

14. Безпосередньо керує підготовкою підрозділів до бою.

15. У визначений час доповідає старшому командиру про готовність полку до виконання бойового завдання.

У випадку, коли часу обмаль, організацію бою можна здійснювати за картою або на макеті місцевості. Однак і тоді командир полку повинен знайти можливість для проведення рекогносцировки, уточнення свого рішення і завдань підрозділам, для організації взаємодії на місцевості, особливо на напрямку зосередження основних зусиль (головного удару).

Залежно від обстановки й наявності часу, послідовність роботи коман­дира щодо організації бою може бути й іншою. В усіх випадках, незалежно від методів роботи, командир і штаб при організації бою повинні всі свої зусилля спрямовувати на забезпечення безперервного управління військами, своєчасне прийняття рішення й ознайомлення із завданнями, приділити більше часу на підготовку підлеглих підрозділів до виконання завдання.

При з'ясуванні одержаного завдання командир перш за все повинен зро­зуміти мету наступних бойових дій, задум старшого командира (особливо способи розгромлення противника), завдання, місце в бойовому порядку і роль полку в бою, завдання сусідів, порядок взаємодії з ними й частинами інших родів військ, а також термін готовності полку до виконання завдання.

Після цього командир розраховує час на організацію бою, визначає захо­ди, які потрібно провести, вивчає зміст попередніх бойових розпоряджень, дає вказівки начальнику штабу, які дані й розрахунки йому потрібно підготувати для прийняття рішення. Потім він починає оцінювати обстановку.

Розрахунок часу — один із найважливіших висновків із з'ясування зав­дання. Вихідними даними для проведення розрахунку часу на організацію бою є: час отримання завдання й готовності полку до його виконання; час доповіді рішення старшому командиру; час, коли командир бере участь у заходах, які проводить старший командир щодо організації бою на місце­вості; наявність світлого та темного часу.

Оцінка обстановки містить у собі оцінку противника, своїх військ, району бойових дій (місцевості), стану погоди, пори року, а також інших факторів, що впливають на виконання бойового завдання. На основі кожного елемента обстановки командир робить висновки. При оцінці обстановки ко­мандир (начальник) ретельно вивчає:

1. Склад, положення, стан, ступінь захисту, можливі шляхи висування й рубежі розгортання, систему вогню і загороджень, сильні й слабкі сторони противника, можливий характер його дій.

2. Склад, положення, можливості, захист і забезпеченість своїх військ.

3. Склад, положення, характер дій сусідніх частин (підрозділів) і умови взаємодії з ними.

4. Характер місцевості, метрологічні умови, пору року і час доби, Оологічний стан району та їхній вплив на підготовку й ведення бою.

5. Радіаційну, хімічну, біологічну (бактеріологічну) обстановку.

На основі оцінки сил противника і своїх військ проводять кількісно-якісний аналіз їхнього складу, бойових можливостей, визначають кількісно-якісне (з урахуванням бойових потенціалів) співвідношення сил сторін завданнями (загальне й на напрямку зосередження основних зусиль, головно удару). Після цього командир одноосібно приймає рішення на бій.

У рішенні командир частими (підрозділу) визначає:

І. Задум бою.

2. Бойові завдання підрозділам.

3. Основні питання взаємодії.

4. Організацію управління.

Крім цього, в рішенні можна визначати завдання за видами забезпечення.

Основу рішення становить задум бою,в якому визначають:

1. Напрямок зосередження основних зусиль (головного удару).

2. Способи розгромлення противника (якого противника, де, в які послідовності, як розгромити) з визначенням порядку вогневого ураження заходів щодо введення його в оману.

3. Бойовий порядок полку.

Рішення командира (начальника) оформлюють на карті. При необхідності складають пояснювальну записку.

На основі рішення командира та його вказівок, відповідно до прийнятого методу роботи, штаб разом із заступниками командира, начальникам родів військ і служб здійснює планування бою, яке полягає в детальній розробці способів дій сил і засобів, що беруть у ньому участь, розробці та оформленні бойових та інших документів та підготовці відповідних розрахунки

 

5.3. ПУНКТИ УПРАВЛІННЯ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКУ

Для управління підрозділами частини при підготовці та під час ведення бойових дій створюють систему пунктів управління.

Вони повинні забезпечувати надійність та безперебійність управління підрозділами, бути високорухомими, оснащеними сучасними засобами зв'язку, захищеними від зброї масового ураження, здатними забезпечити нормальні умови для роботи особовому складу цих пунктів.

Для управління підрозділами полку створюють командний та тилові пункти. Елементом командного пункту є спостережний пункт.

Командний пункт(КП) — основний пункт управління, з якого командир керує підрозділами при підготовці й під час бою. Він розгортається і бойовим порядком частин першого ешелону на відстані, яка забезпечує надій не управління підлеглими.

Спостережний пунктчастини створюють для безперебійного спостереження за полем бою, а в найвідповідальніші періоди — й для управління підрозділами полку. Із нього ведуть постійне спостереження командир, йор заступники та офіцери штабу.

Тиловий пункт управління (ТПУ)необхідний для керування під розлами тилу й технічного забезпечення частини. Він розгортається, як правило, в районі розташування основної частини підрозділів тилового й технічного забезпечення.

Склад пунктів управління залежить від призначення й ролі в загальні системі управління, від укомплектованості органів управління, підрозділів частин зв'язку, забезпечення та обслуговування особовим складом, технічними засобами управління й транспортом. В усіх випадках найбільш дієздатним

повинен бути командний пункт, який у кожній ланці є основним пунктом управління, тому що тут виконуються основні завдання управління. При виході із строю командного пункту частини управління підрозділи здійснюють із командно-спостережного пункту одного з батальйонів. У деяких випадках при виході із строю командного пункту частини з тилового пункту управління можна виконувати окремі завдання щодо управління підрозділами. Командир, який прийняв на себе командування частиною, доповідає це старшому командиру, а також інформує підлеглі підрозділи і сусідів. 0сновним засобом управління військами вважають зв'язок. Командири всіх рівнів і начальники штабів повинні завжди мати при собі засоби зв'язку, які б давали можливість підтримувати постійний зв'язок із своїми пунктами управ-ління, підлеглими і взаємодіючими військами, сусідами й вищестоящою ланкою управління.