ОСНОВИ СУЧАСНОГО ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Характер сучасного загальновійськового бою вимагає від офіцерів, зок­рема від офіцерів медичної служби, глибоких знань сучасних засобів і способів ведення бойових дій, твердих практичних навичок щодо управління військами в бою, виявлення самостійності та ініціативи.

Складовою частиною кругозору офіцера є тверде знання ним основ су­часного загальновійськового бою, його суті, принципів, характерних рис, видів бою, забезпечення бойових дій.

 

2.1. СУТЬ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

У збройній боротьбі сухопутні війська можна застосовувати у формі операцій, битв, бойових дій, боїв та ударів.

Бій — це організована збройна боротьба з’єднань, частин, підрозділів вою­ючих сторін; узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр із метою знищення (розгромлення) противника та виконання інших тактичних завдань у визначеному районі протягом короткого часу. Він є основною формою так­тичних дій з'єднань, частин і підрозділів сухопутних військ, авіації і флоту.

Мета бою: знищення чи полонення живої сили противника, знищення та захоплення його озброєння, бойової техніки й зменшення здатності про­тивника до подальшого опору, її досягають потужними ударами всіх видів зброї, а також активними й рішучими діями з'єднань, частин і підрозділів із проведенням маневру.

Сучасний бій є загальновійськовим, оскільки в ньому беруть участь підроз­діли, частини та з'єднання всіх родів військ, спеціальних військ, авіації і ко­раблів Військово-морських сил.

Зміст бою залежить, насамперед, від рівня розвитку озброєння й військо­вої техніки. Основним змістом сучасного загальновійськового бою є ядерні удари, якщо бойові дії ведуться із застосуванням ядерної зброї, вогонь звичай­них засобів ураження, удар і маневр військ. Способи його ведення залежать від обстановки та видів зброї, яка використовується.

Ядерний удар — це один чи кілька ядерних вибухів, які відбуваються за короткий час із метою виконання тактичного завдання. Здатність ядерної зброї повністю уражати противника в певному радіусі перетворює ядерний удар у найважливіший елемент сучасного загальновійськового бою. Це зумовлено не лише масовими втратами військ, але й створенням складної радіаційної та інже­нерної обстановки в районах вибухів (завали, руйнування, пожежі, затоплен­ня). При масовому застосуванні ядерної зброї радіоактивне зараження (забруд­нення) місцевості буде одним із найважливіших факторів оперативної обста­новки і може суттєво впливати на характер і способи ведення бою.

Основним способом ведення бою з використанням тільки звичайної зброї є послідовне розгромлення (ураження) угрупувань військ противника.

Він вимагає рішучого зосередження сил і засобів на головному напрямку (в районі); вмілої організації та здійснення вогневого ураження угрупування противника при одночасному впливі на його резерви й об'єми в глибині; рішучого нарощу­вання зусиль для розвитку досягнутого успіху (відбивання ударів противника) на найважливіших напрямках (у районах); постійної готовності військ до не­гайних дій із застосуванням зброї масового ураження.

Удар — складова частина бою. Він полягає в одночасному ураженні угрупувань військ і об'єктів противника шляхом потужного впливу на них зви­чайною зброєю або військами. Залежно від того, які засоби використовують­ся, удари можуть бути вогневими, ракетними, ракетно-артилерійськими, авіа­ційними, військами, а за кількістю засобів і об'єктів ураження — масованими, зосередженими, груповими, поодинокими.

Вогневе ураження противника в загальновійськовому бою полягає: в уз­годженому, одночасному та послідовному комплексному вогневому впливові на нього засобів різних видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ із застосуванням ракет і боєприпасів, заповнених звичайними й запалювальними речовинами; в нанесенні ударів ракетними військами й авіацією із застосуван­ням ракет, бомб та інших видів авіаційної зброї; у веденні всіх видів вогню артилерією та вогневими засобами танкових і механізованих військ; застосуванні дистанційних мінновибухових загороджень і запалювальних речовин; а на приморських напрямках — у нанесенні ракетних ударів і веденні вогню засоба­ми кораблів і береговими ракетно-артилерійськими засобами флоту.

Вогневе ураження противника організовують і здійснюють при всіх видах бою на глибину бойового завдання з'єднання, частини з метою уражен­ня засобів ядерного і хімічного нападу противника, основного угрупування його військ, резервів, захоплення та утримання вогневої переваги над ним, порушення системи управління, протиповітряної оборони, роботи тилу і створення умов для успішного виконання бойових завдань механізованими і танковими з'єднаннями та частинами.

Удар військ як складова частина загальновійськового бою — це поєднан­ня вогню й руху механізованих і танкових підрозділів та частин з метою завер­шення розгромлення противника, його резервів і виконання поставленого зав­дання. Використовуючи результати вогневого ураження і вогонь своїх вогне­вих засобів, механізовані й танкові частини (підрозділи) ударами з фронту і флангів розчленовують елементи бойового порядку угрупування противника як по фронту, так і по глибині, рішуче просуваються в райони розташування артилерії, ракетних частин і резервів для їхнього остаточного розгромлення й досягнення мети бою.

Високі маневрові можливості частин і підрозділів, наявність проміжків і відкритих флангів у бойових порядках противника створюють сприятливі умови для здійснення маневру.

Маневр — організоване пересування частин і підрозділів у ході бою на новий напрямок (рубіж, у район) із метою займання вигідного положення стосовно противника та створення необхідного угрупування сил і засобів для виконання поставлених чи виникаючих під час бою завдань; перенесення вогню, зусиль авіації, ударів ракетних військ для масованого впливу на най­важливіші об'єкти противника; переміщення (передачі) матеріальних засобів для повного тилового і технічного забезпечення угрупувань військ (сил), які діють на головному напрямку.

 

2.2. ВИДИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

У сучасному загальновійськовому бою може бути використана як зви­чайна, так і ядерна зброя.

Ядерна зброя є потужним засобом ураження противника. Вона дозво­ляє в короткі терміни знищити угрупування противника, зруйнувати військові, промислові та інші важливі об'єкти, створювати райони масових руйнувань та радіоактивного зараження, а також суттєво впливати на мо­ральний та психологічний стан військ. До ядерної зброї належать ядерні боє­припаси та засоби їхньої доставки, її різновидом є нейтронна зброя.

До звичайної зброї відносять: усі вогневі та ударні засоби, що застосо­вують артилерійські, авіаційні, зенітні, стрілецькі та інженерні боєприпаси і ракети, а також запалювальні боєприпаси і вогнесуміші. її можна використо­вувати самостійно або в поєднанні з ядерною зброєю. Найефективнішим ви­дом звичайної зброї є високоточна зброя.

Загальновійськовий бій є частиною операції (битви) і лише деколи його проводять для досягнення певної мети поза нею. Він продовжує залишатися одним із найважливіших шляхів досягнення оперативних і стратегічних успіхів. Впровадження в життя планів оперативного мистецтва і стратегії, здебільшого, розпочинається, здійснюється та закінчується боєм за­гальновійськових з'єднань, частин і підрозділів.

Для здобуття перемоги над ворогом частини і підрозділи застосову­ють різні тактичні прийоми, способи дій та їхнє можливе поєднання. Однак, не дивлячись на різноманітність бойових дій, їх класифікують за видами, враховуючи найсуттєвіші ознаки. Такими ознаками є: мета бою, способи її досягнення й характер дій військ протидіючих сторін. Залежно від цього, в тактиці розрізняють два види бою: наступ та оборону. Різновидом насту­пального бою є зустрічний бій.

Наступ — один з видів бою. Тільки рішучий наступ, який проводиться у високому темпі й на велику глибину, забезпечує остаточне розгромлення про­тивника. Стрімкий наступ дозволяє зірвати задум ворога і якомога повніше використати результати своїх вогневих ударів. Його мета — остаточне розг­ромлення противника за короткий час і захоплення важливих районів (ру­бежів, об'єктів) місцевості. Вона досягається знищенням засобів ядерного і хімічного нападу противника, його основних угрупувань, ударами ракетних військ, авіації, вогнем артилерії, а також стрімким просуванням на велику гли­бину танкових та механізованих підрозділів, частин і з'єднань у взаємодії з авіацією і повітряними десантами, сміливим виходом їх на фланги і в тил про­тивнику, оточенням, розчленуванням і розгромленням його по частинах.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступ можна вести на противника, який обороняється, наступає або відходить. Наступ на против­ника, що обороняється, — основний різновид наступального бою. При цьому відбувається вогневе ураження противника, застосування повітряних десантів, перехід у наступ із положення безпосереднього зіткнення з противником або висування з глибини, прорив оборонних позицій, розвиток успіху в глибину або в сторони флангів, оточення противника, розчленування його бойового порядку та знищення противника по частинах.

Наступ на противника, що наступає, ведуть шляхом зустрічного бою. Зустрічний бій виникає, коли обидві сторони намагаються розв'язати постав­лені завдання наступом. Він характеризується своєрідними способами уражен­ня противника й завершенням його розгромлення атакою танкових і механізо­ваних підрозділів (частин) у взаємодії з повітряними десантами.

Наступ на противника, який відходить, ведуть шляхом його пересліду­вання, поєднуючи розгромлення частини сил підрозділів прикриття противни­ка із стрімкими діями головних сил по шляхах, паралельних його відходу.

Оборона є видом бою, мета якого — зірвати або відбити наступ (удар) переважаючих сил противника та завдати йому значних втрат, утримати важ­ливі райони (рубежі, об'єкти) і цим створити сприятливі умови для переходу в рішучий наступ. Це досягається звичайними засобами ураження, широким ма­невром вогню, силами і засобами, проведенням контратак у поєднанні із стійким утриманням основних районів (рубежів). До оборони війська можуть пере­ходити вимушено чи навмисно, її застосовують у тих випадках, коли наступ вести неможливо або недоцільно, а також, коли необхідно шляхом економії сил і засобів на одних напрямках створити умови для наступу на інших, більш важливих напрямках. Оборону готують (можна готувати) завчасно, або організовують під час бою, при відсутності безпосереднього зіткнення з противником або в умовах зіткнення з ним.

Види загальновійськового бою тісно пов'язані між собою. У ході бойо­вих дій війська, залежно від обстановки, співвідношення сил, поставлених зав­дань, можуть переходити від одного виду бою до іншого.

У загальновійськовому бою полк, в залежності від обстановки, діє в похідному, передбойовому або бойовому порядку.

Похідний порядок — це розміщення частин і підрозділів для пересуван­ня в колонах. Він повинен забезпечувати високу швидкість руху та швидке роз­гортання в передбойовому та бойовому порядках; найменшу вразливість від зброї масового ураження, високоточної зброї та ударів авіації противника: підтримання стійкого управління військами. Похідний порядок застосовуєть­ся: при пересуванні військ своїм ходом, успішному розвитку наступу й від­сутності опору противника, при переслідуванні, здійсненні маневру, а також при пересуванні других ешелонів і резервів.

Передбойовий порядок — це розміщення частин і підрозділів у коло­нах, розташованих по фронту і в глибину з метою скорочення часу на розгор­тання в бойовому порядку і зменшення вразливості військ від зброї масового ураження противника, вогню його артилерії та ударів авіації. Він повинен

забезпечувати швидке розгортання військ у бойовому порядку, високі темпи просування, а також швидке подолання перешкод, зон зараження, районів руйнувань, пожеж і затоплень.

Бойовий порядок — це розміщення частин і підрозділів для ведення бою. Він повинен відповідати завданню та задуму бою й забезпечувати успі­шне ведення бою із застосуванням як ядерної, так і звичайної зброї; найбільш повне використання бойових можливостей частин і підрозділів; своєчасне зосередження зусиль на вибраному напрямку (районі); рішуче ураження про­тивника на всю глибину бойового завдання й відбивання його ударів із по­вітря; швидке використання результатів вогневого ураження противника і вигідних умов місцевості; стійкість і активність в обороні; нарощування сили удару в ході бою та здійснення маневру; найменшу вразливість військ від ударів усіх видів зброї; підтримання безперервної взаємодії та зручності уп­равління військами.

 

2.3 ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Кожний вид бою має свої характерні риси. Однак, кожному з них притаманні загальні риси, які характеризують сучасний бій. Це рішучість, висока маневреність, напруженість і короткочасність, швидкі й різкі зміни об­становки, різноманітність способів його ведення, розгортання бойових дій на землі й у повітрі, на широкому фронті, на великій глибині та ведення їх у високо­му темпі. Дані риси відзначаються застосуванням у бою якісно нових за­собів боротьби, особливо зброї масового ураження і ракет різного призна­чення, великої кількості танків, інших броньованих машин, артилерії, аві­ації, повітряних десантів, аеромобільних частин і підрозділів, нових засобів протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби; більш досконалих способів ведення бою й операції.

Рішучість бойових дій проявляється у визначенні мети бою та способів п досягнення, в активних самовідданих діях військ, в їх прагненні до кінця виконати бойове завдання в будь-якій обстановці, діючи з граничною напо­легливістю і впертістю. ,

Висока маневреність сучасного бою є результатом застосування потуж­них засобів ураження, збільшення рухливості загальновійськових частин і підрозділів, завдяки їхній повній моторизації та високому ступеню механізації, а також результатом відсутності суцільного фронту в обороні та наступі.

Сучасні засоби ураження дозволяють за короткий час завдавати про­тивнику великих втрат, а висока рухливість загальновійськових частин і з єднань дає можливість швидко використовувати результати вогневих ударів, Із ходу атакувати противника і стрімко просуватися в глибину, широко ма­невруючи силами й засобами.

Застосування повітряного простору, широкий маневр повітрям для швидкого перенесення бойових дій у глибину та нанесення ударів із тилу — характерні риси сучасного бою, які визначають перспективи його розвитку.

У минулому маневр військами обмежувався їхнім переміщенням із метою зайняти вигідну позицію стосовно противника і нанести удари. Тепер його використовують для своєчасного застосування військами результатів вогневих ударів; швидкого перенесення зусиль у глибину або на новий напрямок; подолання зон радіоактивного зараження, завалів, районів руйнувань пожеж і затоплень; виведення військ із-під ударів противника, заміни частин і підрозділів, які зазнали найбільших втрат або втратили боєздатність.

Високоманевровий характер сучасного бою означає, що затяжні, методичні, розмірені дії військ не тільки не відповідають можливостям сучасно зброї і техніки, але й утруднюють їхнє ефективне використання. Сьогодні перевагу в бойовій діяльності військ віддають пересуванням, маршам, діям і; ходу, тобто високодинамічним, рухливим формам бою.

Маневр у бою здійснюють вогнем, силами й засобами. Значно зросла роль маневру повітрям, у зв'язку з розвитком армійської авіації.

Напруженість бойових дій зумовлена прагненням і можливостями протидіючих сторін вести рішучі активні бойові дії; використанням у бою великої кількості складних систем зброї великої руйнівної сили; масовими втратами людей, озброєння, техніки і матеріальних засобів; великим психологічним впливом на людей наслідків застосування якісно нової зброї, а такої цілеспрямованою діяльністю протидіючих сторін із метою зломлення волі противника до подальшого опору; безперервним веденням бойових дій вдень і вночі на різних напрямках.

Короткочасність сучасного бою визначається потужністю засобів ураження, які використовуються, їхньою швидкою дією, здатністю військ за короткий термін завдати рішучої поразки противнику, стрімко з ходу атакувати й завершувати його розгромлення слідом за вогневими ударами, у високому темпі нарощувати успіх у глибину.

Швидкі й різкі зміни обстановки — нова характерна риса сучасного загальновійськового бою. Вона означає, що бойові дії будуть розгортатися динамічно, з різким переходом від одного виду бою до іншого, із зміною обстановки під час бою не тільки по годинах, але й по хвилинах.

Швидкість зміни обстановки визначається часом, протягом якої відбуваються істотні (суттєві) зміни положення, стану і характеру дій військ протидіючих сторін. Вона залежить від здатності засобів ураження подави ти або знищити визначені об'єкти противника за мінімальний час і від швші кості пересування військ.

Різкі зміни обстановки зумовлені якісними змінами складу угрупувань своїх військ і військ противника, співвідношенням сил і засобів, радіаційною ті хімічною обстановкою, швидким підходом резервів, висадкою десантів, потужними раптовими ударами бойових вертольотів і, як наслідок, різкою зміною способів дій, переходів від одного виду бою до іншого.

Великий вплив на швидкі й різкі зміни обстановки має нерівномірність розвитку бойових дій по фронту і в глибині. Лінії зіткнення сторін у традиційному розумінні, коли бойові дії велися від рубежу до рубежу при наявності ліктьового зв'язку із сусідами, зараз не буде. На одних напрямках підрозділ і частини, використовуючи результати вогневих ударів та активні дії повітряних десантів, будуть стрімко просуватися в глибину; на інших — вести впер­тий бій з противником, який чинить опір, на третіх — сповільнювати або тимчасово припиняти його з метою ліквідації наслідків ядерного нападу про­тивника чи перейдуть до оборони для відбивання його удару.

Намагання обох сторін застосовувати незайняті військами проміжки і створені вогневими ударами проходи в бойовому шикуванні для швидкого просування вперед призведе до глибоких взаємних вклинень військ. У цих умовах бойові дії часто набувають осередкового характеру. Підрозділи і ча­стини нерідко будуть змушені вести бій, маючи на відкритих флангах і в тилу війська противника, які здатні до активних дій.

Нерівномірність розвитку та осередковий характер бойових дій підви­щують значення самостійності частин і підрозділів, які діють на окремих на­прямках, ініціативи командирів усіх ступенів, забезпечення проміжків, флангів і тилу своїх військ. Разом із тим, ці умови вимагають сміливих дій військ, стрімких проривів у глибину, широкого використання охоплень і обходів із метою нанесення ударів у фланг і тил противнику.

Усе це викликає необхідність готувати війська до виконання бойових завдань в умовах надзвичайно швидких і різких змін обстановки, а коман­дирів і штаби — у граничне короткі терміни грамотно реагувати на її зміни, проявляти рішучість, ініціативу, творчість і самостійність.

Різноманітність способів ведення загальновійськового бою також є його новою рисою. Під способами ведення бою, як відомо, розуміють порядок зас­тосування сил і засобів для виконання поставлених бойових завдань. Спосо­би ведення бою, як свідчить історичний досвід, безперервно змінюються й удосконалюються одночасно з розвитком матеріальної бази. Вони залежать також від завдань, поставлених військам, умов виконання, бойових мож­ливостей частин і з'єднань, складу та характеру дій противника й особливос­тей місцевості.

У минулих війнах спостерігалася відносна постійність способів веден­ня бою з'єднаннями і частинами. Вони могли годинами і навіть днями прори­вати оборону противника, або форсувати водну перешкоду.

Застосування в сучасному бою різноманітних засобів ураження, висо­ка динамічність і короткочасність бойових дій, швидкі й різкі зміни обста­новки, швидка зміна видів бою викликають необхідність використання різних способів його ведення. У таких умовах підрозділи та частини повинні бути готовими протягом доби вести активні наступальні дії: проривати оборону, форсувати водні перешкоди, громити противника в зустрічному бою, пе­реслідувати його; оборонятися, а інколи здійснювати маневр із метою виходу з бою й відходу.

Кожному виду бою і його різновидам притаманні свої способи ведення бойових дій, свої тактичні прийоми, які також будуть змінюватися залежно від конкретних умов обстановки. Тому для перемоги над ворогом у сучасних умовах потрібно оволодіти мистецтвом застосування різних тактичних прийомів, настирливо вишукувати, розробляти та оволодівати новими, ефективнішими способами.

Розгортання бойових дій на землі й у повітрі, на широкому фронті, на велику глибину та їхнє ведення у високому темпі стали можливими завдяки різкому збільшенню бойових можливостей, далекобійності та ефективності засобів ураження.

Зростання бойових можливостей сучасних підрозділів, частин і з'єднань, зміна характеру оборони та способів наступу, необхідність розосередження військ призвели до збільшення просторових кордонів і темпу ведення сучасного бою.

Наприклад, якщо в період Другої світової війни стрілецька дивізія Червоної Армії наступала на фронті І -2 км і обороняла смугу 8-10 км по фронту та 6-8 км у глибину, то сучасна дивізія на основі досвіду навчань військ НАТО може наступати в смузі 10-20 км і обороняти смугу 20-40 км по фронту та понад 20 км у глибину. Темп наступу стрілецької дивізії Червоної Армії в операціях 1944-1945 рр. не перевищував 12-18 км за добу. Піхотні дивізії інших держав в минулій війні наступали майже вдвічі повільніше. Тепер дивізія військ НАТО здатна наступати з темпом від 20 до 40 км за добу і більше.

У минулій війні противника можна було подавити вогневими засобами дивізії на глибину; першої позиції (2-3 км). Сьогодні тактичними ракетами й артилерією можливо знищити об'єкти противника на значно більшій глибині. Бойові вертольоти, тактичні повітряні десанти і передові загони здатні діяти в усій тактичній глибині оборони противника та за її межами. Бойові дії в усіх видах бою, будуть охоплювати одночасно практично всю глибину бойових порядків з'єднань, включаючи другі ешелони й резерви, а не тільки лінію зіткнен­ня сторін і найближчу глибину, як це було раніше.

Із впровадженням досконаліших засобів збройної боротьби, а також із насиченням повітряного простору над полем бою різними засобами розвідки цілеспрямування і вогневого ураження тенденція подальшого збільшення прос­торового розмаху бою отримає ще більший розвиток.

Як бачимо, характер сучасного загальновійськового бою докорінне змінився. Бій став складнішим за змістом, складом і можливостями сил та за­собів, які беруть у ньому участь: наземно-повітряним, маневровим, динаміч­ним і дуже напруженим. Широкий маневр, нанесення одночасних ударів з фронту, флангів, тилу, з повітря стає характерним способом ведення бою не тільки з'єднаннями і частинами, але й батальйонами. Основу загальновійськового бою як зазначено в іноземній пресі, становить дальній вогневий бій із використан­ням високоточної зброї, застосування якої раніше за противника може виріши ти його долю.

Змінився характер ближнього бою: це, насамперед, бій на граничнії-¹ дальностях озброєння танків і протитанкових засобів, який завершується ударами у фланг і тил танкових та механізованих підрозділів.

Іншим став зміст загальновійськового бою: основними його елемента ми є не лише вогневе ураження і маневр, а й радіоелектронне придушення систем управління військами та зброєю противника. Аналіз характерних рис сучасного загальновійськового бою показує, що для його ведення необхідні висок! тактична, військово-технічна, моральна і психологічна підготовка військ, бойовий досвід, дисципліна і фізична підготовленість особового складу.

Сучасний загальновійськовий бій вимагає від усього офіцерського складу глибоких військово-теоретичних знань, широкого загальнонаукового світогляду, творчості та ініціативи, мистецтва оперативно-тактичного передба­чення, здатності прогнозувати можливий хід бойових дій, розробляти та оволодівати новими, ефективнішими способами ведення бою.

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ

Перемога та поразка в кожному конкретному бою залежать від бага­тьох факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

У бою завжди беруть участь дві сторони, кожна з яких намагається роз­громити противника й зберегти свої сили. Але при цьому сили і засоби сторін, їхнє озброєння і чисельність, морально-бойові якості військ, мистецтво коман­дування бувають зовсім різними. Бойова обстановка на війні ніколи не повто­рюється і щоразу вимагає особливого підходу до її вирішення.

Успіх бою багато в чому залежить від військ, що беруть у ньому участь, їхнього морального духу, досвіду та озброєння. Однак наявність достатньої кількості боєздатних військ і матеріальних засобів ще не означає, що перемога прийде сама по собі.

Бій як організовану збройну боротьбу ретельно планують, всебічно готують і ведуть відповідно до задуму, спрямованого на досягнення чітко визначеної мети. Дії військ у бою підпорядковані волі командира — єдинона­чальника, який, використовуючи свої військові знання та досвід, знання і досвід підлеглих, всебічно аналізуючи обстановку і передбачаючи можливі її зміни, організовує бій, узгоджує дії військ і різних засобів боротьби, проявляє творчість у здобутті перемоги над противником.

Однак, наскільки б не були різноманітними фактори, що зумовлюють перемогу в кожному конкретному бою, існують і деякі загальні принципи військо­вого мистецтва, дотримання яких є важливою умовою здобуття перемоги.

Принципи загальновійськового бою — це основні керівні положення щодо організації й ведення бою.

Вони знаходять своє відображення в статутах, керівництвах та інших офіційних порадниках. Знання принципів ведення бою допомогає командирам і штабам в їхній практичній діяльності, сприяє виявленню розумної ініціативи І творчості в процесі управління військами.

 

 

Основними принципами сучасного загальновійськового бою є: постійна висока бойова готовність з 'єднань, частин і підрозділів; висока активність, Рішучість та безперервність ведення бою; раптовість дій; узгоджене, сумісне за­стосування родів військ і спеціальних військ у бою та підтримання безперервної взаємодії між ними; рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямку в потрібний час; маневр підрозділами і частинами, ударами і вогнем; всебічне урахування і повне використання морального та психологічного факторів ля виконання поставленого завдання; всебічне забезпечення бою; підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ; тверде і безперервне управління військами. наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень та поставлених задач.

Постійна висока бойова готовність з'єднань, частин і підрозділів.

Цей принцип вказує на пряму залежність успішного виконання бойових завдань від постійної високої бойової готовності з'єднань, частин і підрозділів як у мирний час, так і під час воєнних дій, незалежно від їхнього місця в бойовому (похідному) порядку та характеру завдань, які вони виконують.

Висока бойова готовність залежить, насамперед, від якості польового, морського і повітряного досвіду особового складу, ступеня оволодіння зброєю і бойовою технікою, дисципліни й організованості військ і сил флоту, мистецт­ва управління ними.

Постійної високої бойової готовності з'єднань, частин і підрозділів до­сягають правильним розумінням командирами і штабами своїх завдань; пе­редбаченням можливих змін в обстановці й своєчасним проведенням необхі­дних заходів для планування та підготовки наступних дій; укомплектовані­стю і забезпеченістю військ усім необхідним для ведення бою; високим бойо­вим досвідом командирів, штабів і військ; постійною готовністю зброї і бойової техніки до застосування, а особового складу — до виконання по­ставлених перед ними завдань; розміщенням з'єднань, частин і підрозділів із врахуванням їхнього призначення та мобілізаційної готовності; безперерв­ним веденням розвідки, чіткою організацією і пильним несенням бойового чергування й бойової служби; своєчасним і організованим приведенням військ у вищі ступені бойової готовності: організацією і підтриманням чітко­го та безперервного управління військами.

Висока активність, рішучість та безперервність ведення бою. Для здо­буття перемоги в бою з'єднання, частини та підрозділи повинні діяти відважно, сміливо, ініціативно, з наполегливістю та завзятістю, вдень та вночі, в будь-яку погоду, швидко відновлювати боєздатність, випереджати противника в діях, зривати його плани, оволодівати ініціативою та міцно утримувати її.

Досвід минулих війн показує, що при інших рівних умовах успіху в бою досягає лише той, хто діє більш активно та рішуче, наполегливіше бореться за ініціативу, нав'язує свою волю противнику. Можна мати добре підготовлені, оснащені й у достатній кількості війська, талановито спланувати бій, але не досягати успіху, якщо не проявити належної наполегливості та енергії.

Високої активності та рішучість військ досягають постійним впливом на противника за будь-якої обстановки, своєчасним використанням вигідних умов обстановки та своїх бойових можливостей (потужності своєї зброї, рухомості підрозділів) узгодженим застосуванням родів військ і спеціальнім військ у бою та підтриманням безперервного зв'язку між ними. Перемогу в сучасному загальновійськовому бою можна здобути лише спільними зусил­лями всіх сил і засобів, які беруть у ньому участь.

Для цього потрібні організація й підтримання безперервної взаємодії між усіма частинами і підрозділами, які беруть участь у бою.

Суть взаємодії полягає в узгоджених діях частин (підрозділів) усіх родів військ і спеціальних військ між собою, а також з ударами засобів вогневого ураження з метою успішного виконання механізованими і танковими части­нами (підрозділами) бойових завдань. Взаємодія підтримується безперервне протягом усього бою, а при порушенні негайно відновлюється.

Безперервності взаємодії досягають: правильним розумінням коман­дирами і штабами мети бою, бойових завдань і способів їх виконання; постій­ним знанням обстановки; систематичною взаємною інформацією командирів і штабів взаємодіючих частин (підрозділів); широкою ініціативою командирів і штабів у відновленні порушеної взаємодії; наявністю в розпорядженні ко­мандира сил і засобів, які забезпечують вплив на хід бою й швидке відно­влення взаємодії; наявністю постійно діючих зв'язків.

Раптовість дій здавна є одним із найважливіших принципів військового мистецтва. У сучасних умовах вона також має велике значення. Раптовість доз­воляє застати противника зненацька, викликати в його бойових порядках пані­ку, паралізувати волю до опору, різко знизити боєздатність, дезорганізувати управління військами й створити сприятливі умови для здобутгя перемоги навіть над переважаючими силами противника при найменших втратах своїх військ.

Досягненню раптовості сприяє ведення бою вночі. Однак, як свідчить досвід сучасних локальних війн (наприклад, дії багатонаціональних сил проти Іраку в операції "Буря в пустелі"), бойові дії вночі вимагають спеціального досвіду підрозділів і частин, всебічної підготовки бою, ретельної організації взаємодії, вмілого використання засобів освітлення і приладів нічного бачення.

Раптовість не є якоюсь одноразовою дією, яка здійснюється, наприк­лад, при підготовці чи на початку бою. Вона повинна лежати в основі всієї бойової діяльності військ. Раптовість, якої досягли на початку бою, через дея­кий час може себе вичерпати, її вплив обмежується часом, необхідним против­нику для ліквідації нерівних умов, викликаних не очікуваними діями проти­лежної сторони. Тому під час бою потрібно прагнути як до максимального ви­користання вже досягнутої раптовості, так і до досягнення нової раптовості дій усіх військових ланок.

Прагнучи досягти раптовості, необхідно вжити всіх заходів для того, щоб не допустити її з боку противника. Цього досягають активним і безперер­вним веденням розвідки, передбаченням намірів і можливих дій противника, високою пильністю всього особового складу, постійною бойовою готовністю військ до швидкої протидії противнику, зриву і відбиття його раптових дій.

Рішуче зосередження основних зусиль військ на головному напрямку і в потрібний час уперше застосував фіванський полководець Епамінонд у битві при Левкрах у 371 р. до н. е. Маючи 6,5 тис. чоловік проти 11 тис. найкращих воїнів того часу (спартанців) Епамінонд відмовився від традиційного рівномі­рного розподілу сил по всьому фронту. Він створив на лівому атакуючому крилі колону з 50 шеренг, а центр і праве крило вишикував у 8 шеренг. Спартанці вишикували свою армію рівномірно. Маючи переважаючі сили на лівому крилі, фіванці стрімким ударом прорвали лінію спартанців, а потім, рухаючись в обидві сторони, обійшли роз'єднані частини спартанців і здобули перемогу.

Таким чином, суть цього принципу полягає в тому, що для здобуття перемоги над противником необхідно зосередити основні зусилля на найваж­ливішому напрямку чи ділянці й у потрібний час, а на другорядних напрям-ках і ділянках достатньо обмежитися мінімальними силами, йдучи на виправданий ризик. Прагнення скрізь бути однаково сильним призводить до рів­номірного розподілу сил і засобів по фронту, а, отже, до їхнього розпилення і в підсумку — до поразки. Сильним потрібно бути там, де це необхідно і вигідно, де можливо досягти найбільшого успіху і завдати остаточної пораз­ки противнику.

Принцип масування сил і засобів на вирішальному напрямку майстер­но використовувався всіма видатними полководцями. Він був відкритий дав­но, тому форми і способи його здійснення, залежно, від історичних умов. змінювалися. В Епамінонда предметом масування була виключно піхота, в Олександра Македонського — насамперед кіннота в поєднанні з піхотою. Ь появою вогнепальної зброї на найважливішому напрямку почали зосе­реджувати вогневі засоби і живу силу. У двох світових війнах зосередження зусиль досягалося створенням на відносно обмеженому просторі великих угрупувань піхоти, танків, артилерії різних видів та інших засобів боротьби в поєднанні з масованим застосуванням авіації на головному напрямку.

Так, у період Другої світової війни командування Червоної Армії ус­пішно застосовувало принцип масування як у стратегічному і оперативному, так і в тактичному масштабах, наприклад, 16-й гвардійський корпус 16-ї армії Брянського фронту у Волховській операції (червень 1943 р.), маючи смугу наступу 22 км, основні зусилля зосередив на ділянці 7 км, де діяло 27 батальйо­нів із 36 (75 %), 1087 гармат і мінометів із 176 (92 %), 156 танків і самохідно-артилерійських установок із 172 (93 %). Це дозволило на головному напрям­ку досягти переваги над противником: у піхоті — в 4 рази, в артилерії — в 10 разів, у танках — у 17 разів. Таких прикладів рішучого масування сил і засобів можна навести багато.

Завчасне зосередження великої кількості військ на відносно вузьких ділянках фронту, як це було в минулих війнах, у війні із застосуванням зброї масового ураження буде мати тяжкі наслідки. Тому основна мета ма­сування — створити перевагу над противником на визначеному напрямку в погрібний час. Сучасними засобами боротьби вона досягається по-новому: зосередженням вогню усіх видів або нанесенням масованих ударів. Цими діями можна миттєво змінити співвідношення сил і засобів на вибраному напрямку або ділянці.

Окрім цього, велика далекобійність керованих ракет, зокрема авіацій­них, артилерії, інших засобів ураження, дає можливість наносити потужні вогневі удари при розміщенні цих засобів далеко в глибині, а повна мотори­зація військ, широке застосування повітряних десантів забезпечують швидкі зосередження зусиль навіть при великій їх розосередженості. Відповідно, прин­цип масування зберігає своє значення, але зосереджуються зусилля на голов­ному напрямку в сучасному бою за допомогою інших засобів і способів.

Реалізації цього принципу досягають: умілим розподілом сил і засобів за завданнями, напрямками, районами й об'єктами ударів; використанням н£ головному напрямку (в районі) більшої частини сил і засобів, найбільш бос здатних частин і підрозділів, найбільш потужних та ефективних засобів ураження; масованим застосуванням зброї масового ураження, а також інших засобів ураження; сміливим маневром силами, засобами та вогнем під час бою.

Керуючись цим принципом, потрібно враховувати, що в сучасному бою існує постійна загроза використання противником зброї масового ура­ження. Це викликає необхідність розосереджувати війська і проводити за­ходи, які спрямовані на зменшення втрат при нанесенні противником ударів зброєю масового ураження.

Розосереджене розміщення військ стало їхнім звичним станом не лише в зоні бойових дій, але й далеко за її межами. Розташовуватися на місцевості, аналогічно як і пересуватися великими компактними масами незалежно від віддаленості противника, зараз неможливо не тільки в ядерній війні, але й у війні із застосуванням лише звичайних засобів ураження, тому що різко зросли їхні далекобійність і точність.

Командири (начальники), які використовують в бою принцип масуван­ня, повинні враховувати його сучасний зміст: щоб максимально зменшити втра­ти від ядерних і вогневих ударів, підрозділи, частини, з'єднання розосереджу­ються по фронту і в глибину. Межі можливого розосередження залежать від поставленого завдання, віддаленості своїх військ від противника, захисних вла­стивостей місцевості й можливостей засобів управління. Вони повинні забезпе­чувати своєчасне зосередження зусиль і швидке розосередження сил і засобів по фронту і в глибину після виконання бойового завдання.

Маневр частинами і підрозділами, ударами і вогнем. У сучасних умовах маневр силами й засобами став одним із найважливіших елементів бою. Прак­тичне застосування цього принципу дозволяє захоплювати й утримувати ініціативу в діях, зривати задуми противника, створювати та утримувати перевагу над ним на головних напрямках, успішно вести бій в обстановці, що змінилася, досягати мети бою в найкоротші строки і з найменшими втратами, знищувати частинами переважаючі сили противника.

Маневр підрозділами і частинами проводять із метою охоплення чи об­ходу противника, нанесення рішучих і раптових ударів по його флангах і тилу з різних напрямків, а також виведення своїх військ із-під ударів противника.

Основою маневру повинно бути своєчасне і найбільш повне викорис­тання результатів ударів і вогневого ураження противника.

Видами маневру частинами і підрозділами є охоплення, обхід, їхнє по­єднання і відхід.

Охоплення — маневр, який проводять із метою розташування з'єднань (частин, підрозділів) на території противника та удару у фланг його угрупування. Його здійснює в бойових або передбойових порядках частина сил чи головні сили у взаємодії з військами, які діють із фронту, авіацією та аеромобільними частинами і підрозділами. Новим різновидом охоплення є верти­кальне охоплення, яке проводять у загальновійськовому бою повітряні десан­ти та армійська авіація в тактичній взаємодії з підрозділами і частинами, що наступають із фронту або виконують обхід.

Обхід — маневр, який проводять із метою глибокого проникнення військ на територію противника і нанесення удару по ньому з тилу. Його Здійснюють при наявності відкритого флангу або проміжків у бойових порядках противника у взаємодії з військами, які діють із фронту. Обхід застосовують для оточення і знищення угрупувань противника, порушення управ­ління військами, захоплення важливих об'єктів (рубежів) на шляхах його відходу. Для здійснення обходу створюють сильніші, ніж для охоплення, угрупування військ, які здатні самостійно виконувати завдання щодо розгром­лення противника без підтримки військ, що ведуть наступ із фронту.

Відхід — маневр, який застосовують у тих випадках, коли лише шляхом тимчасової втрати частини території можна змінити несприятливу обстановку, що склалася, вивести свої війська з-під удару противника, виграти час і зайняти вигідніші рубежі. Його можна проводити тільки з дозволу старшого начальника.

Маневр ударами і вогнем полягає в зосередженні ударів і вогню на най­важливіших угрупуваннях, об'єктах і цілях противника; в розподілі ударів і вогню для одночасного чи послідовного ураження (знищення) декількох угру­пувань, об'єктів, цілей; у перенаціленні ударів і вогню на нові об'єкти й цілі.

Маневр частинами і підрозділами повинен бути простим за задумом і виконуватися швидко, приховано і раптово для противника. Його швидкість досягається насамперед стрімким просуванням, подоланням із ходу різних пе­решкод, використанням вертольотів і транспортних літаків для перекидання військ, бойової техніки, озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів, а також організацією його в короткі строки.

Всебічне врахування і повис застосування морального та психологічної о факторів для виконання поставленого завдання. Ці фактори значно впливають на всі сторони діяльності особового складу військ, рішення командирів, хід і ре­зультат виконання з'єднаннями, частинами, підрозділами бойового завдання.

У сучасному бою особовому складу доведеться втримувати великі пси­хологічні та фізичні навантаження. Тому морально-психологічну підготовку під час занять і навчань необхідно спрямувати на розвиток у воїнів твердої волі, стійкості психіки, витримки, наполегливості та активності.

Обслуговування зброї і бойової техніки вимагає сьогодні вмілих і зла­годжених колективних дій та взаємозаміни. Тому морально-психологічна під­готовка у військах спрямована на створення в екіпажах, підрозділах і части­нах військових колективів, де панували б дружба, взаємоповага, взаємовируч­ка, військова дисципліна та старанність.

Всебічне забезпечення бою. Суть цього принципу полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на підтримання високої бойової готов­ності військ, збереження їхньої боєздатності та створення сприятливих умов для успішного і своєчасного виконання поставлених завдань.

Всебічне забезпечення бою проводять безперервно, як при підготовці так і під час його ведення. Його організовують на основі рішення командира і здійснюють усі роди військ, а найскладніші заходи, які потребують спеціальної підготовки особового складу й застосування спеціальної техніки, проводять частини і підрозділи спеціальних військ і тилу.

Всебічне забезпечення бою підрозділів і частин складається з бойового технічного, тилового і медичного забезпечення.

Бойове забезпечення полягає в організації та проведенні заходів, спря­мованих на недопущення раптового нападу противника, зменшення ефективності його ударів, створення своїм військам сприятливих умов для організо­ваного і своєчасного вступу в бій та успішного його ведення.

Видами бойового забезпечення є: розвідка, захист від зброї масового ураження, маскування, інженерне забезпечення, хімічне забезпечення та охо­рона. Основними організаторами бойового забезпечення є командир, началь­ник штабу й відповідні начальники родів військ і служб з'єднання (частини).

Технічне забезпечення полягає в організації і проведені заходів, спрямова­них на утримання (зберігання) бойової й іншої техніки, боєприпасів усіх видів, військово-технічного майна в постійній готовності до бойового застосування, а також на їхній ремонт при пошкодженнях і швидке полагодження.

Тилове забезпечення організовують і здійснюють із метою підтримання військ у боєздатному стані, їхнього забезпечення відповідними видами матері­альних засобів і створення умов для виконання поставлених завдань.

Організація всебічного забезпечення бою є одним з основних обов'язків командирів, штабів, начальників родів військ, спеціальних військ і служб. За­ходи, які вони проводять, повинні відповідати задуму бою і передбачати зосе­редження основних зусиль сил і засобів забезпечення на вирішальному напрямку (в районі), а також можливості гнучкого маневрування ними залежно від об­становки, що склалася.

Підтримання і своєчасне відновлення боєздатності військ.

Застосування в бою зброї масового ураження, авіації, систем високо­точної зброї і залпового вогню, боєприпасів об'ємного вибуху та з індивідуаль­ним наведенням, розвідувальних ударних комплексів створює передумови для нанесення бойовим підрозділам великих втрат за невеликий проміжок часу, а також для порушення систем управління та забезпечення.

Тому боєздатність підрозділів, частин та з'єднань повинна підтримува­тися і швидко відновлюватися до такого рівня, при якому буде забезпечувати­ся успішне виконання бойових завдань.

Великі втрати можуть призвести до порушення організаційної цілості з'єднань та частин, систем управління і забезпечення, вплинути на успішне ви­конання бойових завдань. Тому підтримання боєздатності військ та її швидке відновлення стало одним з основних принципів військового мистецтва.

Підтримання і своєчасність відновлення боєздатності військ полягає в організації та проведенні ряду заходів щодо забезпечення їхньої життє­діяльності, здатності протистояти ударам засобів масового ураження про­тивника і швидко відновлювати боєздатність підрозділів і частин. Такими заходами є: виявлення і негайне знищення засобів ядерного та хімічного нападу противника, а також об'єктів систем високоточної зброї; виконання завдань із найменшими втратами особового складу, зброї та військової техніки; надійне прикриття частин і підрозділів від ударів противника з повітря; швидке відновлення техніки та озброєння, які тимчасово вийшли з ладу в результаті ударів противника.

Відновлення боєздатності військ — найважливіше завдання командирів і штабів. Воно полягає у проведенні великого комплексу заходів, основними з яких є: відмовлення порушеного управління; уточнення бойових завдань підрозділам, які зберегли боєздатність; виведення підрозділів, які потрапили під ядерні та вогневі удари, в райони відновлення їхньої боєздатності; поповнення підрозділів (частин), які відновлюють боєздатність, особовим складом, озброєнням, технікою, матеріальними засобами; зміцнення морально-психологічного стану особового складу.

Відновлення боєздатності військ здійснюється, як правило, в попередній організаційній структурі, але можливе також створення зведених формувань. Його проводять у терміни, які забезпечують випередження противника при пе­реході до активних дій. Спочатку відновлюють частини (підрозділи), які ма­ють найменші втрати й призначені для дії на головному напрямку.

Тверде і безперервне управління військами, наполегливість у досягненні мети, виконанні прийнятих рішень і поставлених завдань.

Досвід війн свідчить про те, що успіх у бою завжди залежав від якості управління. Уміле керування військами сприяє розгромленню противника з най­меншими втратами та досягненню перемоги в короткі строки. А низький рівень управління або його втрата на деякий час навіть при наявності достатніх сил і засобів та вигідних умов обстановки, може призвести до поразки.

Управління військами повинно бути впевненим і безперервним. Цього досягають постійним знанням обстановки й передбаченням найбільш суттєвих її змін; своєчасним прийняттям рішення, ретельною підготовкою до його виконан­ня й наполегливим втіленням у життя; вмілою організацією і чітким функціону­ванням пунктів управління, забезпеченням їхньої життєвості; наявністю стійко­го зв'язку з військами; чіткою роботою автоматизованих систем управління; ро­зумним поєднанням централізації управління з наданням ініціативи підлеглим.

Рішення — основа управління. Воно повинно чітко визначати мету бою та способи її досягнення.

Мета бою — це той кінцевий результат, якого необхідно досягти в кон­кретній бойовій обстановці. Вона повинна відповідати бойовим можливостям військ і умовам реальної бойової обстановки, бути розмірною силам і засобам, які застосовуються, до сил і засобів противника.

У наступі метою бою є розгромлення противника та оволодіння визна­ченими районами (рубежами, об'єктами) місцевості, які забезпечать подаль­ший розвиток наступу. В обороні мета бою полягає у зриві чи відбитті наступу противника, утриманні зайнятих районів (рубежів, об'єктів) і створенні умов для переходу до наступу.

Відповідність мети бою можливостям у значній мірі відповідає вимогам наукового обгрунтування рішення, що приймається, і передбачає всебічну й глибоку оцінку обстановки, яка склалася, із врахуванням бойових можливос­тей військ і кількісно-якісного співвідношення сил та засобів сторін, прийняття обгрунтованого рішення і поставлення перед підлеглими напружених, актив­них, але реальних завдань, чітку організацію взаємодії, всебічного забезпе­чення та управління військами.

Щоб планування було реальним, науковим, недостатньо враховувати лише кількісне співвідношення сил сторін, кількісну оцінку їхніх вогневих і

маневрових можливостей. Не менш важливо ретельно враховувати якісний стан сил і засобів: рівень бойового досвіду військ, підготовку командирів і штабів усіх ступенів, наявність частин і підрозділів бойового досвіду, рівень фізичної і моральної готовності особового складу до виконання бойових завдань. Саме якісний стан військ, дозволяє воювати не кількістю, а вмінням. Якісна характеристика військ є основним показником рівня їхніх бойових можливостей. Тільки глибоко аналізуючи якісний стан військ командир змо­же правильно спланувати бій, обгрунтовано визначити бойові завдання, виб­рати найбільш доцільні способи ведення бою. Але для того, щоб науково управляти військами, потрібно мати міцні військово-технічні знання, висо­кий рівень військово-технічної підготовки, досконало володіти мистецтвом керування військами в складних умовах сучасної війни.

Удосконалення засобів збройної боротьби суттєво змінило зміст і характер сучасного загальновійськового бою й зумовило розробку та зас­тосування нових принципів його організації та ведення, нових способів ведення бойових дій. Оволодіння цими принципами й способами, а також мистецтвом їхнього практичного використання — найважливіша умова досягнення успіху в бою.

Глава третя