Лекція 5

ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА

Влучний і дієвий вогонь під час бою в поєднанні з майстерним маневром є однією з основних умов успішного виконання підрозділами бойових завдань. Дієвість вогню залежить від уміння воїнів зразково володіти зброєю і застосовувати її під час бою. Для цього необхідно знати матеріальну частину зброї, три­мати її в постійній бойовій готовності і вести з неї влучну стрільбу. Відомості про будову стрілецької зброї і володіння нею, догляд і її збереження, а також прийоми і правила стрільби є в спеціальних настановах із стрілецької справи, окремо з кожного виду стрі­лецької зброї» Основні дані з балістики і теорії стрільби викладено у посібнику «Основи і правила стрільби зі стрілецької зброї».

Вогнева підготовка проводиться в нерозривному зв'язку з тактичною підготовкою і вдосконалюється на тактичних заняттях і навчаннях з бойової стрільби.

МАЛОКАЛІБЕРНА ГВИНТІВКА

Малокаліберна гвинтівка Тульського збройового за­воду ТОЗ-8М, калібру 5,6 мм, з відкритим секторним прицілом, є безвідмовною і надійною в експлуатації, має високу купчастість бою (мал. 49). Гвинтівка ТОЗ-12 з діоптричним прицілом має діафрагми, змінні мушки, високу купчастість бою, призначена для початкового навчання із стрільби і тренування стрільців

БУДОВА ГВИНТІВКИ

Розглянемо загальну будову гвинтівки. Ствол служить для спрямування польоту кулі. Ствольна коробка призначена для розміщення зат­вора і спускового механізму. Затвор використовують

для того, щоб надсилати патрон у патронник, зак­ривати канал ствола, здійснювати постріл, викидати стріляну гільзу. Спусковим механізмом здійснюється спуск курка з бойового зводу. Прицільний пристрій служить для спрямування гвинтівки в ціль і надання їй потрібного кута прицілювання. Тильна кришка захищає очі стрільця від опіку в разі прориву газу під час стрільби. Ложе з'єднує усі частини гвинтівки, служить для зручності при стрільбі; має приклад, шийку, цівку.

БУДОВА ПАТРОНІВ

Для стрільби з малокаліберної гвинтівки викорис­товуються так звані унітарні патрони. В них усі не­обхідні для стрільби елементи об'єднані в єдине ціле. Унітарний патрон складається з: кулі для безпосеред­нього ураження цілі; порохового заряду, що є джерелом енергії, необхідної для випускання кулі зі ствола із визначеною швидкістю; капсуля-запальника для запа­лення пороху; гільзи, що є корпусом і об'єднує всі елементи патрона (мал. 52а і 526).

Патрони повинні задовольняти такі основні вимоги: 1) забезпечувати надійну стрільбу зброї в найрізноманітніших кліматичних умовах; 2) не втрачати своїх властивостей під час тривалого зберігання; 3) бути безпечними для людини, яка ними стріляє, а також при зберіганні і транспортуванні.

РОЗБИРАННЯ І СКЛАДАННЯ ГВИНТІВКИ

Неповне розбирання малокаліберної гвинтівки ви­конується так:

1. Відокремити тильну кришку (ковпачок). Покласти гвинтівку на ствол прицілом догори. Тримати лівою рукою за шийку ложа і, натискуючи на спусковий гачок вказівним пальцем лівої руки, правою рукою взяти рукоятку затвора і повернути її вліво вгору до упору, відвести затвор назад і, трохи вдаряючи ним по тильній кришці (ковпачку), зсунути її (його) з місця і відокремити від ствольної коробки.

2. Вийняти затвор. Продовжуючи натискати вказівним пальцем лівої руки на спусковий гачок, правою рукою вийняти затвор із ствольної коробки.

Складання малокаліберної гвинтівки виконують у зворотній послідовності.

Потрібно знати, які затримки можуть виникати під час стрільби з малокаліберної гвинтівки, і вміти усувати їх .

 

ПРИЙОМИ І ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ З МАЛОКАЛІБЕРНОЇ ГВИНТІВКИ

Безпека під час проведення стрільби з малокалі­берної гвинтівки вимагає її чіткої організації, знання і точного дотримання порядку і правил, встановлених на стрільбищі або в тирі, високої дисциплінованості всіх учасників стрільби.

Щоб не допустити нещасних випадків і гарантувати безпеку тих, хто стріляє, і тих, хто перебуває на стрільбищі або в тирі, забороняється:

вести стрільбу з несправної зброї;

брати на вогневому рубежі зброю, торкатися її, підходити до неї без дозволу керівника стрільби;

заряджати і передавати зброю без команди керів­ника;

прицілюватися в мішені навіть незарядженою збро­єю, якщо біля мішеней перебувають люди;

спрямовувати зброю вбік або назад, а також в людей, в якому б стані зброя не була (незаряджена, несправна, навчальна, розібрана);

виносити заряджену зброю з лінії вогню;

перебувати на лінії вогню тим, хто не входить до зміни, що стріляє;

залишати на лінії вогню заряджену або з відкритим затвором зброю;

використовувати гвинтівки і патрони до них в цілях, не пов'язаних з виконанням Програми допри­зовної підготовки юнаків;

розбирати патрони, запали до ручних гранат, за­пресовані та завальцьовані деталі зброї.

Необхідно пам'ятати, що зброю можна заряджати тільки на лінії вогню після команди керівника «За­ряджай!». Патрони видаються за розпорядженням ке­рівника стрільби лише на лінії вогню. Якщо попадання перевіряються після кожного пострілу, то видають ли­ше по одному патрону.

При розбиранні та складанні зброї необхідно користуватися тільки штатним справним приладдям і спеціальним інструментом, не прикладати надмірної сили, не вдаряти частини зброї одна об одну. Зброю дозволяється чистити лише у спеціально відведених місцях. Під час перевезення (перенесення) навчальної зброї (малокаліберних та пневматичних гвинтівок) вона повинна бути розряджена й обов'язково зачо­хлена. Переносити зброю у навчальних приміщеннях і на заняттях у полі, у вогневому класі (містечку), тирі можна тільки в положенні «на ремінь» чи «на плече».

Щоб навчитися влучно стріляти з малокаліберної гвинтівки, необхідно виробити стійкі навички вико­нання прийомів стрільби. До цих прийомів нале­жать: приготування, прицілювання, спуск курка.

Приготування до стрільби. Правильне приготу­вання до стрільби передбачає стале положення і того, хто стріляє, і гвинтівки. Це має вирішальне значення для влучності стрільби. Найзручнішим по­ложенням для стрільби є положення лежачи (мал.54), бо воно забезпечує найкращу сталість для стрільця і гвинтівки.

Приготування до стрільби включає такі моменти: прийняття положення до стрільби, заряджання гвин­тівки, прикладка гвинтівки.

Положення для стрільби лежачи з малокаліберної гвинтівки приймається у такий спосіб. Тримаючи гвин­тівку у правій руці дуловою частиною вперед, зробити правою ногою повний крок уперед і трохи вправо. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно. Потім, обіпершись лівою рукою об землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки. Лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, трохи розкинувши ноги в боки носками назовні. Корпус знаходиться під кутом 25—30° до площини стрільби. Гвинтівку кладуть цівкою на долоню лівої руки.

Заряджання малокаліберної гвинтівки проводиться так: відкривши і відвівши затвор, узяти патрон за головку великим і вказівним пальцями правої руки і підштовхнути його вперед, поки закраїна гільзи не наштовхнеться на торець ствола; закрити затвор.

Прикладка малокаліберної гвинтівки здійснюється таким чином. Лікоть лівої руки відводиться точно під гвинтівку, передпліччя цієї ж руки просовується вперед настільки, щоб цівка лежала не на пальцях, а на долоні лівої руки між великим і вказівним пальцями. Правою рукою взяти приклад і встановити його на плече так, щоб відчувалося прилягання до плеча усього затильника, а його середина впиралась у виїмку плеча. Далі кистю правої руки без напруження охопити шийку приклада, а вказівний палець накласти першим суг­лобом на спусковий гачок і лікоть вільно опустити на землю (підлогу). Голову трохи нахилити вперед і, не напружуючи шию, праву щоку прикласти до верхньої частини приклада (мал. 55).

Приготувавшись до стрільби, потрібно перевірити правильність прийнятого положення (мал. 56). Закін­чивши прикладку, прицілитись, потім заплющити на декілька секунд очі, після чого, розплющивши праве око (або ліве, якщо стрілець лівша), подивитися, як спрямована гвинтівка відносно мішені. Якщо мушка відхилилася наліво від точки прицілювання, то весь корпус слід подати вліво, не пересуваючи лівого ліктя. Якщо гвинтівка спрямована вправо, то потрібно зро­бити те саме, але тепер у правий бік. Якщо гвинтівка спрямована нижче точки прицілювання, то слід увесь корпус подати назад, не пересуваючи ліктів з місця, і, навпаки, якщо гвинтівка спрямована вище, то корпус подати вперед. Правильним вважається положення, якщо під час перевірки мушка залишається точно під точкою прицілювання.

При стрільбі лежачи можна користуватися упо­ром — мішечками з піском чи тирсою (мал.57). При стрільбі з упора кисть лівої руки кладеться на упор, а на неї кладеться цівка гвинтівки. Корпус зміщується вперед або назад доти, поки не займе зручне для себе правильне положення.

У стрілецькій практиці відомий ще один прийом стрільби з упора. Він відрізняється від попереднього

тим, що гвинтівка кладеться на упор, а ліва рука підтримує приклад знизу.

Прицілювання — це надання каналу ствола нап­ряму, необхідного для того, щоб уразити ціль. Вико­нується прицілювання за допомогою прицілу та мушки.

При стрільбі з відкритим прицілом для прицілю­вання необхідно зажмурити ліве око, а правим диви­тися крізь проріз прицілу на мушку і встановлювати її таким чином, щоб її верхівку було видно в центрі прорізу прицілу на одному рівні з краями. Таке по­ложення мушки називається рівною мушкою. Головну увагу приділяють правильному положенню мушки в прорізу прицілу і лише періодично, для уточнення прицілювання, переключають зір на точку прицілю­вання.

Прицілювання при стрільбі з діоптричним прицілом значно простіше, бо, встановивши мушку в центрі діоптра, можна в момент пострілу стежити за зміщен­ням лише двох точок — верхівки мушки і точки прицілювання (мал.58).

При стрільбі у ціль із чорним колом («яблучком») рекомендується прицілювання здійснювати з невели­ким просвітом, щоб під час прицілювання можна було чітко бачити обріз «яблучка» (мішені) і верхівку му­шки. Величина просвіту залежить від особливостей зору стрільця і має бути однаковою при кожному пострілі. Характерні помилки в прицілюванні стріль-ців-початківців показано на малюнку 59. Отже, за рівної мушки кулі потрапляють у ціль. Якщо мушка дрібна, то кулі підуть нижче; якщо мушка велика, то кулі підуть вище; якщо мушка спря­мована вправо, то кулі підуть вправо;
якщо мушка спрямована вліво, то кулі підуть вліво. Коли гвинтівка завалю­ється в той чи інший бік, то відповідно у той бік і вниз буде відхилення, а На влучність стрільби суттєво впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спускання курка, зброя матиме значне коливання по вер­тикалі і горизонталі, бо приклад при видиху опус­кається, а ствол піднімається, а при вдиху — на­впаки. Щоб цього не відбувалося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка треба зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7—10 се­кунд. Цього часу цілком достатньо, щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.

Спуск курка. Основою влучного пострілу є поєд­нання сталого положення зброї, правильного приці­лювання і спуску курка. Можна добре і правильно прицілитися і затримати вчасно дихання, але якщо різко натиснути на спусковий гачок, то куля поле­тить з великими відхиленнями, бо різкий рух пальця зіб'є наводку. Тому потрібно після затримки дихання плавно і рівномірно натискати на спусковий гачок, одночасно стежачи за правильним положенням му­шки в прорізу і точкою прицілювання. Вказівний палець слід накладати на гачок першим суглобом, а сила тиску пальця повинна бути рівномірно спря­мована вздовж осі каналу ствола. При неправильному положенні пальця на гачку сила тиску спрямовується під кутом, що призводить до зміщення гвинтівки, і приціл збивається.

АВТОМАТ КАЛАШНИКОВА

Автомат Калашникова є основним видом автома­тичної стрілецької зброї. Створив його російський конструктор М. Т. Калашников. Автомат набув ши­рокого визнання. Він простий за конструкцією і має високі бойові та експлуатаційні якості. На основі цього автомата створені й прийняті на озброєння армії ручний кулемет Калашникова (РКК) та інші зразки стрілецької зброї з ефективними бойовими властивостями.

ПРИЗНАЧЕННЯ, БОЙОВІ ВЛАСТИВОСТІ ТА ЗАГАЛЬНА БУДОВА АВТОМАТА

Автомат Калашникова калібру 5,46 мм або 7,62 мм є індивідуальною зброєю і призначений для знищення живої сили й ураження вогневих засобів противника. Для ураження противника у рукопашному бою до автомата прикріплюється штик-ніж. З автомата ведеть­ся автоматичний або одиничний вогонь. Автоматичний вогонь є основним: він ведеться короткими (до б по­стрілів) і довгими (до 10 пострілів) чергами або без­перервно.

Бойові властивості автомата характеризуються да­ними, наведеними в таблиці 4.

АВТОМАТ КАЛАШНИКОВА

Характеристики	АКМ	АК-74
Калібр ствола, мм	7,в2	5,45
Прицільна дальність стрільби, м
Найдієвіший вогонь, м
Дальність прямого пострілу, м:
по нерухомій цілі
по рухомій цілі
Теми стрільби, пострілів/хв	до 600	до 600
Бойова швидкострільність, пострі-
лів/хв :
одиничними
чергами
Вага із зарядженим магазином, кг	3,6	3,6
Вага штика-ножа, г
Місткість магазина, патронів	ЗО	ЗО
Гранична дальність польоту кулі, м
Убивча дальність кулі, м
Початкова швидкість кулі, м/с
Вага патрона, г	16,2	10,2

Автомат складається з таких десяти основних частин (мал. 60): ствол із ствольною коробкою, прицільним пристроєм і пістолетною рукояткою; кришка ствольної коробки; затворна рама з газовим поршнем; затвор; поворотний механізм; газова трубка зі ствольною нак­ладкою; ударно-спусковий механізм; цівка; магазин; ком­пенсатор (в АКМ) або дуловий гальмо-компенсатор (в АК-74). У комплект автомата входять: штик-ніж, при­ладдя, ремінь, шомпол і сумка для магазинів.

Автоматична дія автомата базується на викорис­танні порохових газів, що відводяться від каналу ствола до газового поршня затворної рами.

ОГЛЯД АВТОМАТА

Огляд автомата проводиться для перевірки його справності і чистоти, якості змащення і підготовки до стрільби.

Огляд автомата здійснюється щодня: перед виходом на заняття; перед заступанням у наряд; у бойовій обстановці — періодично протягом дня і перед вико­нанням бойового завдання.

Під час щоденного огляду перевіряється: чи є всі частини автомата; чи немає на зовнішніх частинах іржі, бруду, вм'ятин, подряпин, забоїн, інших ушко­джень, що можуть призвести до порушення нормальної роботи механізмів автомата; чи немає на дерев'яних частинах тріщин, відколів і побитостей; чи надійно закріплено шомпол. Крім того, перевіряється: стан змащення частин автомата, які видно без розбирання; наявність ременя, магазинів, сумки для них; наявність і справність штика-ножа.

Перед виходом на заняття, заступанням у наряд і при чищенні перевіряється те саме, що й при щоден­ному огляді, і крім того: справність прицілу і мушки; канал ствола (щоб переконатися, що в нього ніщо не потрапило); робота частин і механізмів.

ПІДГОТОВКА АВТОМАТА І ПАТРОНІВ ДО СТРІЛЬБИ

Підготовка автомата до стрільби проводиться для забезпечення його безвідмовної роботи. Для підготовки автомата необхідно: провести чищення, оглянути ав­томат у розібраному вигляді і змастити його; оглянути автомат у зібраному вигляді; оглянути магазин; без­посередньо перед стрільбою протерти насухо канал ствола, нарізну частину і патронник. Якщо автомат тривалий час був на морозі, то перед його заряджанням необхідно кілька разів вручну енергійно відтягнути назад і просунути вперед затворну раму при від'єдна­ному магазині.

Підготовка бойових патронів проводиться перед стрільбою. При цьому перевіряється, чи немає в гільзах іржі і погнутостей, чи не хитається в дульці гільза, чи немає на капсулі зеленого нашарування і чи не виступає капсуль вище поверхні гільзи, чи немає серед бойових патронів навчальних. Якщо патрони забруд­нилися, вкрилися невеликим зеленим нальотом чи іржею, їх треба витерти чистою ганчіркою. Патрони на стрільбищі і в тирі потрібно зберігати в сухому місці, прикривши від сонячних променів.

ЗАТРИМКИ ПРИ СТРІЛЬБІ З АВТОМАТА І СПОСОБИ ЇХ УСУНЕННЯ

Простота будови автвмата забезпечує високу надій­ність і безвідмовність його роботи. Однак внаслідок забруднення механізмів, спрацювання частин, недба­лого поводження з автоматом, а також через несправ­ність патронів можуть виникнути затримки при стріль­бі.

Затримку, що виникла під час стрільби, треба усу­нути перед наступним заряджанням. Для цього

необхідно швидко відвести затворну раму за рукоятку назад до упора, відпустити її і продовжувати стрільбу. Якщо затримка повторилася, слід з'ясувати її причину й усунути одним із способів, наведених у таблиці 5.

 

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ КОРИСТУВАННІ АВТОМАТОМ

При користуванні автоматом треба суворо дотри­муватися заходів безпеки. Перед початком занять пе­ревірити, чи він не заряджений. При огляді автомата, спорядженні і розрядженні магазина бути обережним, дотримуватися послідовності дій. Перед спуском курка автомат тримати під кутом. Категорично забороняється направляти автомат на людей, незалежно від того, заряджений він чи ні. Після занять автомат ставиться на запобіжник. При спорядженні магазина навчальни­ми патронами не допускати ударів по капсулю патрона. Забороняється використовувати патрони з осічкою в навчальних цілях.

ОСНОВИ І ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ

Основи стрільби — це теоретичні положення, знати які необхідно для розуміння процесів, що відбуваються під час стрільби, і для засвоєння прийомів стрільби.

Правила стрільби — це основні положення і ре­комендації щодо підготовки і ведення стрільби по різних цілях і в будь-яких умовах з найменшим ви­трачанням боєприпасів і часу.

ПОСТРІЛ

Пострілом називається викидання кулі з каналу ствола під дією порохових газів, що утворюються при згорянні порохового заряду. Постріл відбувається за дуже малий проміжок часу (0,001—0,06 с). Від удару бойка по капсулю патрона виникає полум'я, від якого загоряється пороховий заряд; при цьому утворюється велика кількість дуже нагрітих газів, які збільшуються в об'ємі і створюють високий тиск, що діє в усі боки з однаковою силою. Під тиском газів 250—500 кгс/см2 куля зсувається з місця, врізається у нарізи і набуває обертального руху. Порох продовжує горіти, відповідно кількість газів (об'єм і тиск) в каналі ствола збіль­шується. Найбільшої величини (2880 кгс/см2) тиск газів досягає, коли куля пройде 4—6 см шляху. Потім внаслідок збільшення швидкості руху кулі об'єм за-кульного простору збільшується швидше, ніж приплив нових газів, і тиск починає падати. До моменту вильоту кулі з каналу ствола тиск дорівнює 300—900 кгс/см . Однак швидкість руху кулі в каналі ствола зростає, оскільки гази, хоча і менше, продовжують на неї тиснути. Куля рухається по каналу ствола з безперервно зростаючою швидкістю і викидається назовні в напрямі осі каналу ствола. Розжарені гази, що витікають з каналу ствола услід за кулею, при зустрічі з повітрям утворюють полум'я й ударну хвилю, яка є джерелом звуку при пострілі. Порохові гази при вильоті кулі з каналу ствола впливають на неї на відстані 10—15 см (мал. 89).

Початковою швидкістю кулі називається швид­кість, з якою куля залишає канал ствола, тобто швид­кість руху кулі біля точки вильоту. Початкова швид­кість кулі — одна з найважливіших характеристик бойових властивостей зброї. Збільшення початкової швидкості збільшує дальність польоту кулі, и пробивну й убивчу дію, зменшує вплив зовнішніх умов на її політ (табл. 7). Величина початкової швидкості кулі залежить від довжини ствола, маси кулі, маси поро­хового заряду та інших чинників.

Оскільки тиск газів у каналі ствола діє в усі боки з однаковою силою, при пострілі він не тільки ви­штовхує кулю вперед, а й відштовхує назад зброю. Рух зброї (ствола) назад під час пострілу називається відбоєм. Відбій стрілецької зброї відчувається як по­штовх у плече, руку, груди. Дія відбою характеризу­ється величинами швидкості та енергії. Швидкість відбою зброї приблизно у стільки разів менша від початкової швидкості кулі, у скільки разів куля менша від зброї. При пострілі ствол зброї здійснює коливальні рухи — вібрує. Внаслідок цього дулова частина ствола у момент вильоту кулі може також відхилитися від початкового положення в будь-який бік (уверх, вниз, праворуч, ліворуч). Величина цього відхилення збіль­шується в разі неправильного використання упора для стрільби, забруднення зброї тощо (мал. 90).

У момент пострілу ствол автомата, залежно від кута підіймання, займає певне положення. Політ кулі в повітрі починається по прямій лінії як продовження осі каналу ствола у момент вильоту кулі. Ця лінія називається лінією метання. При вильоті кулі у повітрі на неї діють дві сили: сила тяжіння і сила опору повітря. Сила тяжіння дедалі більше відхиляє кулю вниз від лінії метання, а сила опору повітря уповільнює рух кулі в повітрі, намагаючись перекинути її головною частиною назад. Під дією цих двох сил куля продовжує політ по кривій, що знаходиться нижче від лінії ме­тання (мал. 91). Крива лінія, яку описує центр ваги кулі при польоті в повітрі, називається траєкторією. Прямим пострілом називається постріл, у якого траєкторія польоту кулі не піднімається над лінією прицілювання вище цілі на всьому своєму шляху (мал. 92). Практичне значення його полягає в тому, що в напружені моменти бою стрільба може вестися без перестановки прицілу; у цьому випадку точка при­цілювання вибирається за нижнім обрізом цілі.

Простір за укриттям, що не пробивається кулею від його гребеня до точки зустрічі, називається при­критим простором. Частина прикритого простору, на якому ціль не може бути уражена при даній траєк­торії, називається мертвим (неуражуваним) просто­ром. Частина прикритого простору, на якому ціль може бути уражена, становить уражуваний простір.

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ДАЛЬНОСТІ СТРІЛЬБИ І ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМУЛИ ТИСЯЧНОЇ

У стрілецькій практиці для вимірювання кутів ко­ристуються не градусами, а поділками кутоміра — тисячними. Тисячною називається центральний кут, що спирається на дугу, яка дорівнює 1/6000 довжини кола.

Якщо коло довільного радіуса розділити на 6000 рівних частин і з'єднати радіусами кінці дуг ізцентром кола, матимемо 6000 рівних центральних кутів (мал. 94).

Для визначення лінійної величини центрального кута (записується: 0—01) потрібно довжину кола роз­ділити на загальну кількість кутів:

Скоротимо на 6,28. Провівши спрощення, матимемо:У стрілецькій практиці вважається, що радіус кола В дорівнює дальності (Д) стрільби. Для зручності роз­рахунків 1/955 Д округлюють до 1/1000 Д. Тоді:Виходячи з цього, можна визначити лінійну вели­чину (В) будь-якого центрального кута, знаючи його кутову величину (К):

Це формули тисячної, де: Д — дальність до об'єкта, що розглядається; В — лінійні розміри об'єкта, що розглядається; К — кут, під яким даний об'єкт спо­стерігається за допомогою приладів (у тисячних).

У бойовій обстановці завжди можна визначити даль­ність до об'єкта, за яким спостерігають, і встановити необхідний приціл зброї, що дає змогу точніше уражати ціль противника на полі бою, витрачаючи найменшу кількість боєприпасів. Для цього потрібно встановити ку­тову величину і звати лінійні розміри об'єкта (цілі). Середня висота людини — 1,7 м, ши­рина — 0,5 м. Висота танка — 2,7 м, ширина — 3 м. Середня ширина бронетранспортера — 2,5 м.

Кутові величини цілей ви­мірюються у тисячних за до­помогою польового бінокля або іншого приладу за кутомірни­ми шкалами (мол. 95 і 96). Величина однієї великої поділки на шкалі дорівнює 10 тисячним, малої — 5 тисячним. Наприклад: кутова величина танка, за яким спостерігають у бінокль, дорівнює двом великим поділкам шкали бінокля. Вста­новлюємо відстань до танка — дальність:

Кутові величини цілі можна визначити за до­ помогою підручних пред­метів (лінійки, олівця, коробки сірників), а та­кож пальців руки. Для цього треба знати їх значення в тисячних. 1 мм лінійки дорівнює 0—02 (двом тисячним); круглий олівець має діаметр 0— 12; коробка сірників: довжина — 0—90, ширина — 0—50, висота — 0—30; пальці руки: великий — 0—40, вказівний — 0—30, мізинець — 0—20. Предмет слід тримати на відстані 50 см від ока. Наприклад: на полі бою до вас наближається противник, ширина його фігури пе­рекривається 5 мм лінійки. Визначаємо відстань до нього:

Визначати дальність до цілей можна за допомогою прицільного пристрою автомата. Мушка автомата на певній відстані перекриває певний відрізок; це — кри­юча величина мушки. Мушка автомата на відстані 100 м перекриває 25 см, на 200 м — 50 см, на 300 м — 75 і т. д. Використовуючи значення криючої величини мушки, можна визначити відстань до цілей противника, наприклад: мушка автомата в 2 рази більша за ширину фігури людини (0,5 м), отже, мушка перекриває 1 м. Відстань у даному випадку до людини становить 400 м (мал. 97).

РУЧНІ ОСКОЛКОВІ ГРАНАТИ ПРИЗНАЧЕННЯ І БОЙОВІ ВЛАСТИВОСТІ ГРАНАТ

Ручні осколкові гранати призяачені для ураження осколками живої сили противника у ближньому бою (під час атаки, в окопах, сховищах, населених пунктах, лісі, горах). Залежно від дальності розлітання осколків гранати діляться на наступальні та оборонні. Ручна граната РГД-5 належить до наступальних; граната Ф-1 — до оборонних (мал. 98).

Ручні осколкові гранати комплектуються модерні­зованим уніфікованим запалом (УЗРГМ). Капсуль за­палу загоряється в момент кидка гранати, вибух від­бувається через 3,2 — 4 с після кидка.

Ручні гранати вибухають не тільки при ударі об твердий предмет або ґрунт, а й при падінні у сніг, воду тощо. Під час вибуху утворюється велика кількість осколків, що розлітаються у різні боки. Осколки гра­нати РГД-5 мають енергію, достатню для ураження живої сили радіусом до 25 м, а гранати Ф-1 — до 200 м.

Середня дальність кидка гранати РГД-5 становить 40—50 м, гранати Ф-1 — 35—45 м. Маса заряджених гранат: РГД-5 — 310 г, Ф-1 — 600 г.

БУДОВА РУЧНОЇ ОСКОЛКОВОЇ ГРАНАТИ РГД-5

Ручна осколкова граната РГД-5 (мал. 99) склада­ється з таких частин: корпус із трубкою для запалу, розривний заряд, запал. У корпусі гранати розміщено розривний заряд, трубку для запалу і для утворення осколків при розриві гранати. Корпус складається з двох частин — верхньої і ни­жньої. Верхня частина скла­дається із зовнішньої оболон­ки (її називають ковпаком) і вкладиша ковпака. До вер­хньої частини корпуса за до­помогою манжети прикріп­люється трубка із запалом. Вона призначена для приєд­нання запалу до гранати і герметизації розривного за­ряду в корпусі. Щоб запобіг­ти забрудненню трубки, в неї вгвинчується пластмасова пробка. При підготовці гра­нати до кидка замість пробки в трубку вгвинчується запал. Нижня частина корпуса складається із зовнішньої оболонки (її називають під­доном) і вкладиша піддона.

Розривний заряд запов­нює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

УЗРГМ — уніфікований запал ручної гранати мо­дернізований (мал. 100) — призначається для вибуху розривного заряду. Він складається з ударного меха­нізму і власне запалу.

Ударний механізм служить для запалювання капсуля-запалювача. Він складається з трубки ударного механізму, з'єднувальної трубки, напрямної шайба, бойової пружини, ударника, шайби ударника, спуско­вого важеля і запобіжної чеки з кільцем.

Власне запал призначений для вибуху розривного заряду гранати. Він складається із втулки-уповільнювача, капсуля-запалювача, уповільнювача і капсуля-детонатора.

Запали завжди мають бути у бойовому стані. Роз­бивати запали і перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.

БУДОВА РУЧНОЇ ОСКОЛКОВОЇ ГРАНАТИ Ф-1

Ручна осколкова граната Ф-1 (мал. 101) призначена для ураження живої сили переважно в оборонному

бою. Оскільки осколки розлітаються на значну від­стань, кидати її можна тільки з укриття, БМП, танка, бронетранспортера.

Граната Ф-1 складається з корпуса, розривного заряду і за­палу. Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борозенками, по яких він зви­чайно і розривається на оскол­ки. У верхній частині корпуса є нарізний отвір для вгвинчу­вання запалу. При зберіганні,

 

транспортуванні і перене­сенні гранати у корпус вгвинчується пластмасова пробка.

Призначення та будо­ва розривного заряду і за­палу гранати Ф-1 такі самі, як і гранати РГД-5.

ПОВОДЖЕННЯ З ГРАНАТАМИ

Гранати переносять у гранатних сумках. Запали тримають окремо від гранат, при цьому кожний запал загортають у папір або клоччя.

Гранати і запали потрібно періодично оглядати. На корпусі гранати, на трубках запалу і на самому запалі не повинно бути вм'ятин та іржі. Кінці запобіжної сумки мають бути розведені і без тріщин на загинах. Запалами з тріщинами і зеленим нальотом користува­тися не можна. Переносячи гранати, слід оберігати їх від поштовхів, ударів, вогню, бруду, сирості. Підмочені та забруднені гранати і запали треба протерти й ви­сушити під наглядом командира. Не можна сушити гранати біля вогню.

Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється тільки перед її метанням.

Забороняється: розбирати бойові гранати й усувати в них несправності; переносити їх без сумок або за кільце запобіжної чеки; торкатися гранати, що не розірвалася після метання.

ПРИЙОМИ МЕТАННЯ РУЧНИХ ОСКОЛКОВИХ ГРАНАТ

Метання гранати складається з підготовки до метання (зарядити гранату і зайняти вихідне положен­ня) і самого метання. На навчальних заняттях з бо­йовими гранатами одягають металеву каску.

При метанні гранати з коліна треба прийняти по­ложення для стрільби з коліна, утримуючи гранату правою рукою, а зброю — лівою; висмикнути запобі­жну чеку, зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повертаючи його праворуч; трохи піднятись і кинути гранату, проносячи її над плечем і різко на­хиляючись в кінці руху до лівої ноги.

При метанні гранати лежачи треба прийняти по­ложення для стрільби лежачи, покласти зброю на землю і взяти гранату в праву руку. Лівою рукою висмикнути запобіжну чеку і, спираючись об землю, відштовхнутись від неї. Відсунувши праву ногу трохи назад, встати на ліве коліно (не зсовуючи його з місця) й одночасно провести замах. Випростуючи праву ногу, повертаючись грудьми до цілі і падаючи вперед, кинути гранату в ціль; взяти зброю і підготуватись до стрільби. При метанні гранати в русі (кроком або бігом) треба, утримуючи гранату правою напівзігнутою рукою, а зброю — лівою, висмикнути запобіжну чеку. Під крок лівої ноги винести руку з гранатою вперед, назад і вниз; на другому кроці (правою ногою) рука продовжує рух по дузі вниз з одночасним повер­танням корпуса праворуч; на третьому кроці, виставивши ліву ногу в напрямі до цілі на носок і зігнувши праву ногу в коліні, закінчити поворот корпуса і замах рукою. Використовуючи швидкість руху і вкладаючи у кидок послідовно силу ніг, корпуса і руки, кинути гранату, проносячи її над плечем.

Для метання гранати з траншеї або з окопу потрібно покласти зброю на бруствер, взяти гранату в праву руку і висмикнути запобіжну чеку; відставити (на скільки можна) праву ногу назад, прогинаючись у поясі і трохи згинаючи обидві ноги, відвести праву руку з гранатою назад; спираючись на ліву руку, різко випростатися; кинути гранату в ціль (мал. 108), після чого сховатись у траншеї (окопі).

У вікна і двері будинків, проломи у стінах, в амбразури (це вертикальні цілі) кидати гранату треба по траєкторії, яка наближається до прямої лінії. При цьому цілитися слід у верхній край цілі, оскільки до кінця свого польоту граната втрачає швидкість і по­ступово відхиляється вниз. Кидати можна стоячи, з коліна або з положення лежачи.

Для ураження живої сили противника в окопі (траншеї) треба кидати гранату під кутом до горизонту приблизно 35-40 градусів, щоб вона падала по навісній траєкторії і менше перекочувалася через траншею і не відкочувалася вбік.

При метанні гранати спусковий важіль відходить вбік під дією бойової пружини, яка передає енергію ударнику. Ударник своїм жалом наколює капсуль-запальник. Іскра від капсуля-запальника переходить на уповільнювач, запалює його і, пройшовши крізь нього, передається капсулю-детонатору, який підриває роз­ривний заряд гранати. Корпус гранати розривається, осколки розлітаються у різні боки.