Психологія людей геронтологічного віку.

 

Психічне на рівні індивіда є явищем, онтогенез якого зумовлений освоєнням дитиною культури. Серед звичайної кількості теорій, що простежують цей процес, системно-діяльнісному підходу до аналізу психічного розвитку на цьому рівні відповідає схема періодизації психічного розвитку в дитячому віці, запропонована Д.Б.Ельконіним (таблиця).

Схему побудовано на виділенні двох систем стосунків, через які дитина освоює культуру: “дитина - суспільний дорослий” і “дитина - суспільний продукт”. При цьому освоєння має вигляд сукупності діяльностей, одна з яких у певні проміжки життя стає провідною - реалізує характерний тип ставлення дитини до дорослих або до речей. У першому випадку провідними послідовно виступають: безпосередньо-емоційне спілкування, сюжетно-рольова гра, інтимно-особистісте спілкування, у другому - предметно-маніпуляційна діяльність, навчальна діяльність, навчально-професійна діяльність. Відповідно, психічний розвиток іде двома лініями, що перехрещується: лінією освоєння суспільних норм та лінією освоєння операцій з речами. Перша веде до формування сфери потреб та мотивів дитини (П-М), друга - її операційно-технічних можливостей (О-Т) - здібностей, інтелекту. У будь-якому разі те нове, що з”являється в онтогенезі, є психічним новоутворенням.

Таблиця

Схема періодизації психічного розвитку в дитячому віці (за Д.Б.Ельконіним)

Критерії періодизації

Характеристика віку

Сфера розвитку

П-М

О-Т

П-М

О-Т

П-М

О-Т

Криза розвитку

Новонародженого

1-го року

3-х років

7-ми років

11-12 років

15-ти-17-ти років

Епоха розвитку

Раннє дитнство

Дитинство

Отроцтво

Період розвитку

Немовляти

Ранній вік

Дошкільний вік

Молодший шкільний вік

Підлітковий вік

Рання юність

Фаза розвитку

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

ІІ

І

ІІ

 

За Д.Б.Ельконіним , “до першої групи входять види діяльності ,в середині яких відбувається інтенсивна орієнтація в головних смислах людської діяльності і освоєння завдань, мотивів і норм стосунків між людьми... Другу групу становлять діяльності, всередині яких відбувається засвоєння суспільно вироблених способів діяльності з предметами й еталонів, які виділяють в предметах ті чи інші їх сторони між діяльностями, що належать до різних ліній розвитку - періоду.

Криза у відношеннях між ними є початком епохи дитинства - найзагальнішого осередку періодизації.

 

 

Ця схема береться за основу аналізу психічного розвитку на рівні індивіда, мета якого - змістовно, з використанням емпіричного матеріалу психології розвитку, охарактеризувати початкові періоди життя людини. При цьому психічні новоутворення співвідноситимуться з функціями психіки.

Вік немовляти (від 0 до 3 років) характеризується домінуванням активності , орієнтованої на дорослого. Взаємодія з дорослим становить зміст соціальної ситуації психічного розвитку у цей час - своєрідного поєднання його зовнішніх і внутрішніх умов. Дослідження засвідчують, що така взаємодія має вигляд спілкування (комунікативної діяльності) - узгодження і об”єднання зусиль для налагодження стосунків і досягнення спільного результату. Уже 2-4- місячні немовлята після 2-3-х недовгих пестощів експериментатора, побачивши його вдруге, пожвавлюються і заклично вокалізують. Отже, дорослий є для них джерелом нових вражень, конче необхідних для психічного і фізичного розвитку дитини.

Ці процеси грунтуються на дозріванні, бо немовлята починають посміхатися через 48 тижнів з моменту зачаття незалежно від того, доношені вони чи ні. Вони активніше реагують на голос, ніж на інші звуки такої самої сили. Немовля вже має чуттєвий образ свого оточення.

Завдяки дорослому у двомісячних немовлят складається комплекс пожвавлення (співуче лопотання, рухова активність), на підставі якого формується потреба в спілкуванні. Вже в цей час дитина надає перевагу дорослому перед іграшкою. Спілкування набуває ситуативно-особистістої (орієнтованої на дорослого) форми, яка триває від двох до шести місяців і грунтується на потребі в доброзичливій увазі дорослого: відсутність останньої викликає у немовляти пригнічений стан. Але немовля ще не відрізняє одного дорослого від іншого, а незадоволення з приводу незнайомого виявляє приблизно у вісім місяців. Засобом спілкування стає лопотання - вокалізація голосних звуків, через яке проходить навіть глухі діти. Після дев”ятого місяця немовля повторює звуки, які чує від дорослого, досягає помітних успіхів у слуханні і розумінні його мовлення. Наприкінці першого року воно вимовляє перші слова.

У другому півріччі життя дитина переходить на нову фазу психічного розвитку, зміст якої складають зародки предметно-маніпуляційної діяльності: навички дотягування та хапання їх окремі компоненти є вже у 14-15-тижневого ембріона, але розгорнуте формування відбувається внаслідок об”єднання зв”язків: “доторкання - схоплювання”, “око - предмет”, “око - рука” і під впливом контактів немовляти зі своїм оточенням. На кінець першого року дитина вже володіє широким спектром дій: 6-8 -місячні немовлята можуть маніпулювати двома руками з двома предметами, а 9-12-місячні - трьома. Ця діяльність прогресує, коли дитина починає ходити.

 

 

Новоутворенням цього віку є психіка. Вона виникає у системах стосунків: “немовля - дорослий” і “немовля - предмет” і виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності. При цьому

немовлята по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народження вони демонструють різну динаміку індивідуального стилю свого життя (від урівноваженої до стрімкої). В цей час зароджуються всі функції психіки: пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регулятивна (комплексом пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з дорослим) та інструментальна (індивідуальним стилем заявляє про себе як про суб”єкта свого життя).

Наприкінці цього віку з”являються афективні реакції - спрямовані на дорослого бурхливі емоції, які супроводжують прагнення до бажаного предмета. Це ознака кризи - суперечності між досягнутим дитиною рівнем психічного розвитку і стосунками з дорослим, що склалися на цей час. Вона зумовлює перехід до наступного періоду розвитку.

Ранній вік характеризує ситуативно-ділова форма спілкування, що обслуговує провідну для цього віку предметно-маніпуляційну діяльність. Підтверджується закономірність, що діяльність, провідна на попередній стадії розвитку, стає другорядною на наступній.

Ситуативно-ділове спілкування виникає з потреби в співробітництві з дорослим, яка породжує прагнення до наслідування - повторення його дій. Дитина переходить від простих маніпуляцій з предметами до використання їх як засобів виконання власних дій: намагається їсти ложкою, пити з чашки. Далі йде наростання відтворення дій дорослого в ігровій формі (годує, вкладє спати, заколисує ляльку), перенесення дій із справжніх предметів на іграшкові. На другому році життя дитина вже наслідує дії, які їй спеціально не показують, але які вона бачить).

Діючи з речами за допомогою дорослого, дитина водночас розпредметнює закодовану в них практику, привласнює значення, які вони несуть у собі. Це відбувається шляхом оволодіння дитиною матеріальним носієм значень - операціями. При цьому рухи дитячої руки підпорядковуються вимогам предмета, який стає для неї знаряддям впливу на дійсність. Фактично, з цього часу дитина починає освоювати надбанні культури. Це відбувається за допомогою мовлення, для розвитку якого настає сенситивний період - період підвишеної чутливості до засвоєння мови. У трирічному віці словник більшості дітей налічує 1200-1600 слів, серед них до 60% іменників, 25-27% дієслів, 10-12% прикметників. Дитина починає говорити реченнями. Наприкінці другого року, очевидно, у зв”зку зі становлення предметних дій, швидко засвоюються відмінкові форми, що фіксують зв”язок між діями. Наприкінці третього року мовлення поступово стає засобом елементарного планування власних дій. Проте дитина ще залишається у полоні ситуації, в якій перебуває: наприклад, ще не здатна знайти захований предмет, користуючись підказкою “холодно- гаряче”

 

 

Мовні надбання спонукають зрушення в розвитку основних пізнавальних процесів: відчуття, пам”яті і, головне, сприймання. Затримка ж мовлення негативно позначається на психічному розвитку дітей. Мовлення також є чинником становлення самосвідомості: на третьому році

життя дитина починає вживати займенник “Я” (до цього вона говорить про себе у третій особі). На цей час припадає й ототожнення дитиною свого зображення у дзеркалі з собою.

Самосвідомість - психічне новоутворення цього віку.Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов”язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому “я сам”. Нерідко це є ознакою кризи раннього віку (кризи трьох років), в основі її можливостей. Дитина не слухається дорослого, порушує заборони, наполягає на задоволенні своїх бажань. Власне, це реакція на дорослого, що знаменує перехід до нового періоду розвитку.

Як і у віці немовляти, психіка виявляє різноманітні функції, але особливого значення набуває пізнавальна - образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини. Відповідно, заявляє про себе егоцентризм її зосередженість на власних потребах.

Дошкільний вік (4-6 років) характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі. Дошкільник звертається до дорослого з безліччю запитань, ставиться до нього , як до “істини в останній інстанції”. При цьому його цікавить уже не безпосереднє оточення, а світ у цілому. В цей час виникає і потреба у повазі дорослого, його зауваження сприймаються як образа. Наприкінці цього віку з”являється позаситуативно-особиста форма спілкування дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме в цій якості його цікавить. Формується потреба у взаєморозуммі і прагне досягти з ним спільності у поглядах. Формується образ людини: дитина вимагає від батьків оцінити героя кінофільму за допомогою категорій “поганий-гарний” чи “добрий-злий”. Значно розширюється зміст свідомості: предметом стає відношення “Я і світ”.

На цьому тлі зростає прагнення дитини до самостійного освоєння світу. Її провідною діяльністю стає гра - відтворення дійсності в умовній ситуації за допомогою специфічних засобів. Гра має свою логіку, яка виростає з предметно-маніпуляційної діяльності. Використання предмета в різних якостях (ложка як ударний, різальний, копальний інструмент) приводить до появи предметів-замінників (палиця-зброя), узагальнення їх функцій, переходу від використання в одній ситуації до іншої. Схематично розвиток гри можна подати таким чином: їсти ложкою - годувати ложкою ляльку - годувати ляльку як мама. Якщо спочатку це реальна ложка, то далі вона стає іграшковою, а пізніше її заміняє паличка. Це етап предметної гри, на якому дитина освоює значення різноманітних предметів.

 

Наступним етапом є рольова гра. Це вже відтворення стосунків між людьми. Дитина тепер менше уваги звертає на ігрові предмети і, граючисьразом з іншими дітьми, бере на себе роль - певну соціальну функцію дорослого.

У рольовій грі інтенсивно освоюються соціальні норми, що їх несе в собі сюжет гри, який визначається культурою, до якої належить дитина.

Граючи, діти, особливо старші дошкільники, суворо дотримуються правил, що випливають з ролей, і виключають з гри дітей, які їх порушують. Виконуючи роль, діти вчаться підпорядкувати свою поведінку соціальним нормам, брати участь у спільній діяльності. При цьому в них поступово формується емпатія - орієнтація на емоційні стани інших учасників гри.

У грі розвиваються також пізнавальні процеси, насамперед уява, бо роль передбачає уявну ситуацію і уявні засоби втілення. Разом з мовленням, яке вже випереджає предметні дії, уява є свідченням появи внутрішніх, власне розумових дій. Завдяки уяві гра у своїй розвиненій формі підпорядковується образу ситуації. Цей образ має емоційний характер і його функція полягає в емоційному передбаченні смислу виконуваних дій.

Водночас закладаються підвалини довільних - свідомо регульованих дій: дошкільник уже може відмовитись від власних бажань на користь правил гри. Отже, довільність - новоутворення цього віку, яке є наслідком ускладнення мотиваційної сфери дитини. Це означає, що в її діяльності з”являються провідні і другорядні мотиви. Конфлікт між ними породжує таке явище, як совість - моральний самоконтроль.

Спілкування і рольова гра не єдині види діяльності дошкільника. Він ліпить, будує, конструює, дивиться книжки з картинками, захоплено слухає казки, дивиться “мультики”, заучує вірші. Значну роль відіграє дитячий малюнок, який і характеризує особливості психічного розвитку дитини, і є своєрідною формою засвоєння соціального досвіду. До того ж, він несе у собі також несвідоме дитини - реальний зміст її стосунків з оточуючими, яких вона не усвідомлює. Це також форма творчості, яка заявляє про себе у цьому віці.

Це показав експеримент, у першій серії якого дитину просили скласти розкидані по кімнаті іграшки для того, щоб її товариші потім могли там гратися. Через 20 хвилин її запитували, чи хоче вона і далі складати іграшки, чи краще піде гуляти. Тільки четверо з 20-ти чотири-п”ятирічних дітей і шість з 12-ти п”яти-шестирічних віддали перевагу складанню. У другій серії дітям давали таку саму інструкцію, але додатково показували фотографії хворих дітей, які не можуть гратися через безладдя в кімнаті. У цьому випадку більшість дітей відмовилися від прогулянки і залишилися завершувати розпочату справу. Тобто, здійснюючи емоційне передбачення в плані уяви, дитина з”ясовує собі смисл власних дій. Але це ще соціальний смисл - смисл, який задається відношенням виконуваних дій до дій інших дітей,і, відповідно, соціальні емоції.

 

 

В експериментах О.М.Леонтьєва це проявилось таким чином: коли експериментатор незаслужено нагородив дитину цукеркою (всупереч забороні вона встала з місця і взяла предмет, який не могла дістати),то дитина заплакала. Леонтьєв назвав таку поведінку ефектом “гіркої цукерки” - цукерка стала “гіркою”, бо в діяльності дитини з”явився принципово новий мотив- дорослий. Він показав дитині негативний смисл її дії, що й спричинило негативні емоції.

Досягнення психічного розвитку дошкільника виявляються у психологічній готовності до навчання - здатності в організованій формі освоювати надбання людства. Непересічне значення цього віку в психічному розвитку дає підставу назвати його “золотою добою”, “дивовижним дарунком культури”. Однак кризові явища в культурі мають своїм наслідком кризи дитинства, що супроводжується порушенням зв”язків дитини з дорослим, процесу соціалізації в цілому. Відповідно частішають випадки ненормативного психічного розвитку.

Молодший шкільний вік (7-12 років) характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а , отже , новою соціальною ситуацією розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає для неї “послом суспільства”. Провідна роль учителя зумовлює його винятковий авторитет для учнів, особливо у перший рік навчання. Під його впливом дитина активно й усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами. Проникнути у сутність справжніх стосунків мідж людьми вона ще нездатна. Звідси її сенситивність до правил поведінки та до тих її зразків, які демонструє авторитетний дорослий. Звідси ж відсутність у дитини моралі як інтеріоризованих норм, незважаючи на те, що вона має ідеальні еталони “правильної” і “неправильної” поведінки.

Провідною у цей час є навчальна діяльність - організоване вчителем оволодіння способами пізнання. Пізнавальні процеси дитини( сприймання, уява, пам”ять, мислення) поступово стають довільними діями, підпорядкованими цілям діяльності.

За правильної організації навчання є вагомим чинником психічного розвитку: “веде його за собою”. Підставу для цього дає зона найближчого розвитку: на грунті взаємодії з дорослим у дитини формуються вміння вчитись. При традиційному навчанні, що йде від конкретного до загального, навчальна діяльність часто має формальний хараткер: перше класникові важливіше правильно засвоїти навчальні дії, які демонструє вчитель, ніж зміст, на оволодіння якого вони спрямовані. У цьому разі мотивом його навчальної діяльності є оцінка вчителя сама по собі і тому вона важливіша за власні реальні досягнення. Лише у 3-4 класах над оцінкою починає домінувати самооцінка. І відбувається це в зв”язку з подальшим розвитком самосвідомості школяра.

Так формується здатність до саморегуляції - психічне новоутворення розглядуваного віку. Воно засвідчує значущість регулятивної функції психіки: починаючи з дошкільного віку, йде наростання процесів, що відповідають за організацію діяльності дитини та адекватність її вимогам навколишнього середовища.

Інтенсивне становлення саморегуляції супроводжується зниженням відповідального ставлення дитини до навчання. Уже у 2-3 класі дітей обтяжують шкільні обов”язки, вони радіють, коли “вчителька захворіла”, зменшується їхня старанність, знижується авторитет учителя. У такий спосіб,

напевно, заявляє про себе потреба дитини цього віку в самостійності. Принаймі для неї важливо не стільки щось самостійно зробити, скільки самостійно вирішити, що саме зробити. Ця потреба суперечить реальним мождивостям її задоволення, що закладає підвалини кризи, яка знаменує початок нового періоду життя.

Підлітковий вік (13-17 років) є перехідним між дитинством і дорослістю і це визначає своєрідність соцільної ситуації його розвитку. Цікаво, що як окремий вік він виділяється в історії культури лише в останні століття, а його психологічних критеріїв немає у сучасних культурах, ізольованих від світової цивілізації. Напевно, саме ця обставина зумовила появу значної кількості досліджень, що вивчають закономірності цього віку.

Центральним новоутворенням віку є почуття дорослості - усвідомлення підлітком свого права на оволодіння раніше недоступними способами життя. У цьому зв”язку частішають його конфлікти з оточуючими, насамперед з батьками, з приводу одягу, зачіски, часу повернення додому, успішності навчання, норм, проголошуваних дорослими тощо. Зростає кількість проявів реакції емансипації (лат.етапсірасіо -звільнення) - прагнення позбутися опіки батьків. Підліток відчуває себе людиною, рівнозначною дорослому, і очікує відповідного ставлення до себе. Потреба в самостійності, яка домінує під час попереднього періоду, трансформується у потребу в самоствердженні: підліток втілює своє почуття дорослості, часто порушуючи усталеність стосунків з людьми, що його оточують.

У цей час відбувається інтенсивне становлення ідентичності (від лат. - однаковий) - характеристики самосвідомості, пов”язаної з відчуттям стабільності свого ”Я”, з відповіддю на питання “яким бути?” і “ким бути?”. Найбільшої інтенсивності цей процес набирає між 11 і 14 роками, коли формується статева ідентичність: підліток усвідомлює себе носієм ознак статі і будує образ свого тіла - тілесне “Я”. Показником статевої ідентичності у дівчат стає зовнішня привабливість, у хлопців - успішність у діяльності: описуючи чоловіків, перші акцентують увагу на рисах, що виявляються у міжособистісних стосунках, другі - на їх компетентності. При цьому і у тих, і в інших позитивна ідентичність передбачає позитивне тілесне “Я”. Підліток встановлює й рольову ідентичність: пробує себе у різних ролях, зокрема ролі лідера і підлеглого. Це відбувається , як правило, в середовищі підлітків, де, шляхом освоєння групових норм, формується також групова ідентичність.

Підліток шукає собі референтну групу - реальну або ж умовну спільність, в якій може здійснювати акти самоствердження. Як правило, це коло однолітків, норми якого дають можливість реалізувати “дорослу” поведінку, особливо її “заборонені” атрибути (паління, алкоголь, статева поведінка тощо). В групі він знаходить те місце у системі міжособистістих стосунків, яке не може посісти серед дорослих. У ній же зустрічається зі своєрідною субкультурою (лат. cub- під), нерідко асоціального характеру.

Підліток підкоряється нормам групи, до яких ставиться некритично, бере участь в її діях, що нерідко демонструють негативне ставлення до оточуючих. У межах референтної групи нерідко виникає дружба - вибіркове й емоційно насичене ставлення до однолітка, яке грунтується на спільних потребах.

За умови ставлення дорослого до підлітка як до рівного, їх співучасті у спільній діяльності, яка не лише відповідає інтересам підлітка, а й забезпечує самоствердження, його соціалізація відбувається без особливих проблем.Почуття дорослості та ідентичність є свідченням якісних змін у самосвідомості підлітка. Він уперше “відкриває Я” - знаходить у самому собі дивний і захоплюючий свт.На цьому грунті виростає потреба в самодосконаленні, ускладнюється самооцінка, яка супроводжується усвідомленням необхідності ”розібратись у собі”. При цьому виявляється екстернальний (зовнішній) локус контролю- позитивні результати своєї діяльності розглядаються як власний успіх, а невдачі - як наслідок об”єктивних причин. Про самоооцінку підлітка свідчить рівень його домагань, що характеризується складністю завдань, які він вибирає (переважно, це завдання, що відкривають можливості для самоствердження) і які , як правило, переважають його можливості. Така невідповідність дістала назву ефекту неадекватності.

Розвиток самосвідомості супроводжується становленням підліткової моралі. Якщо в дошкільному і молодшому шкільному віці поведінка людини оцінюється, виходячи з того, чи вдається уникнути покарання і отримати заохочення (доконвенційний рівень моралі), то у підлітковому - залежно від того, як людина виглядає в очах оточуючих (конвенційний рівень). Вони не досягають рівня автономної моралі, коли моральними принципами керуються у власній поведінці. Триває формування емпатії, хоча це не виключає випадків жорстокості підлітків.

Значення навчальної діяльності у цей час знижується. Та й школа стає більше місцем спілкування, ніж місцем навчання (провідною для підлітка може бути будь-яка діяльність, аби тільки вона задовольняла потребу в самоствердженні).

Істотно змінюються взаємини хлопчиків і дівчаток. Виникає взаємний інтерес.

Бажання сподобатись і , як наслідок , розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості : зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З”являється і , як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв”язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З”являється і увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

 

Старіння - руйнівний процес, якому протидіють механізми захисту організму від пошкоджень, що сформувались у процесі еволюції. Ці два процеси відбуваються протягом усього життя людини; залежно від їх взаємовідношення весь індивідуальний розвиток ділиться на три періоди: прогресивний, стабільний і деградаційний.

Одним із механізмів протистаріння є пасивний захист - організм повинен “уникати” активної реакції на подразник. У процесі старіння в організмі знижується адаптивні реакції на зовнішні впливи. Виявом такого захисту є психологічна ізоляція людей похилого віку від зовнішнього світу.

Старіння тканин призводить до порушення їх функції та активності.

У нервовій системі відбувається атрофія клітин, що виявляється у старечому недоумстві, психозах, погіршенні пам”яті.

У зв”язку з постарінням організму відбувається зниження реактивності, хвороби протікають не так гостро, малосимптомно і триваліше, ніж у молодому віці.

Старість, особливо передчасна, часто пов”язана з такими хворобами, як атеросклероз, гіпертонія, емфізема. В результаті організм страждає від кисневої недостатності, що зумовлює порушення протікання процесів внутрішнього гальмування, диференціювання. Потім починають страждати процеси збудження, важко утворюються умовні рефлекси.

В старості, у зв”язку з постійним станом гіпоксії, розвивається швидка втомлюваність, сонливість, яка чергується зі станом неспання.

У похилому віці поступово порушується моторика (змінюється почерк, хода тощо). М”язові волокна прогресивно атрофуються, що веде до зниження еластичності, скорочуваності, сили. Відбувається демінералізація губчастої речовини кісток, знижується їх механічна витривалість, вони стають крихкими і малопружинми. Розвивається старечий остеопороз. Змінюються властивості і структури зв”язок, суглобних сумок, хрящів, що призводить до дегенеративно-деформуючих процесів, особливо в клітинних суглобах і стовбура.

Деформація стовбура (підвищення грудного кіфозу і зменшення поперекового лордозу), з одного боку, порушує іннервацію, а з іншого - сприяє переміщенню центру ваги, що обмежує рухомість суглобів кінцівок і самого стовбура. Також поступово обмежується рухомість грудної клітки. Вікове зниження еластичності легеневої тканини (спостерігається навіть часткова атрофія стінок альвеол) і зменшення екскурсії грудної клітки призводять до зменшення життєвої місткості легень, погіршення дифузії газів між повітрям альвеол і кров”ю.

У людей похилого віку виявляється схильність до прискореного серцебиття, періодичного дихання з тенденцією до типу Чейна-Стока. Під впливом гіпоксії у похилому віці знижується репродуктивна здатність, статева потенція.

 

 

При старінні процеси виснаження нейронів починають переважати над процесами відновлення. Як наслідок, знижується працездатність, відбуваються розлади емоційного характеру, слабшає увага і пам”ять, виявляються дефекти поведінки. Після 65 років знижується тривалість нічного сну, збільшується кількість пробуджень, зменшується часткашвидкого сну, з”являється схильність до денного сну. Із старінням погіршуються функції запам”ятовування, зберігання і відтворення інформації, а також посилюється процес забування. Короткочасна пам”ять значно слабшає, можуть з”являтись явища ретроградної амнезії. Довгочасна пам”ять зберігається, але умовно-рефлекторні зв”язки, які закріпились у процесі життя, поступово погіршуються.

Завдання, які потребують для вирішення спритності, уяви і винахідливості, у похилому, а особливо у старечому віці виконуються з великими труднощами.

У людей похилого і старого віку спостерігається загострення окремих рис характеру, немотивована образливість, егоцентризм, іпохондричність, ослаблення ефективного життя, що не дає їм різноманітності і яскравості нових вражень і є основою порушень психологічної адаптації.

При несприятливих умовах життя, відсутності певного режиму ці зміни сприяють появі різноманітних психічних синдромів і хвороб, у тому числі депресії, галюцинацій.

Найчастішим виявом усіх вегетативних порушень є інсульт гемодинамічного походження, розвивається гостра гіпоксія нервових клітин. Якщо це триває більше кількох хвилин, відбуваються дегенеративні процеси, втрачається свідомість. Після цього розвивається післяапоплексичний шок, порушуються ритм дихання,регуляція артеріального тиску, пульсу і настає смерть. Якщо вражається частина мозку, це призводить до порушення мови, читання, письма, лічби, просторової орієнтації та ін.

Серед факторів , що знижують швидкість старіння організму, велике значення має здоровий спосіб життя, який передбачає адекватну вікові рухову та інтелектуальну активність, раціональне харчування, відмову від шкідливих звичок, вміння знімати стрес, гігієнічний догляд за тілом. Нині для продовження життя використовують різноманітні методи, у тому чмслі оксигенотерапію, змінне електромагнітне поле, збагачення повітря негативними іонами, тканинну терапію (антиретикулярну цитотоксичну сироватку, екстракти тимусу, селезінки, плаценти), адаптогени і біостимулятори (наприклад, женьшень, елеутерокок, золотий корінь),вітаміни і мікроелементи, гормональні препарати (статеві гормони , глюкокортикоїди), біологічно активні речовини, антиоксиданти (вітамін Е, або токоферол, убіхінони, іонол, епігід, цетрофеноксин, дилудин, дибутил-окситолуол, сантахін, дестраміцин, глутатіон), а також різноманітні загальнозміцнювальні засоби.

 

 

Валеологи стверджують, що готуватися до зрілих років свого життя необхідно заздалегідь, сприймати старість як логічну кульмінацію тривалого і повноцінного життя. Людина повинна розуміти, що ця частина життя такаж приваблива, як і попередні роки, старіння потребує мужності, альтруїзму і почуття гумору.

 

Юнацький (18-22років) вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій - спрямованості на певні цінності - еталони життя. Зокрема, хлопці виявляють орієнтацію на “гарних і вірних друзів”, “здоров”я”, “діяльне життя”, тоді як дівчата - на “кохання”, “цікаву роботу”, “щасливе сімейне життя”. Цінності орієнтації розширюють межі соціальної ситуації розвитку, виводять юнака на вищий рівень стосунків зі світом. У нього формується готовність до професійного та життєвого самовизначення. Провідною ж характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє. Інтенсивно формується світогляд - усвідомлюваний образ світу.

Відповідно змінюється самосвідомість юнака: він реалістичніше, ніж підліток, оцінює себе. Проте рівень його домагань ще неадекватний і виглядає “надоптимістично”. Це, зрештою, виявляє себе у розбалансованості образу світу і образу “Я” й створює передумови кризи при переході до наступного періоду. Зрозуміло, що такою ж завищеною є й самооцінка. Проте у щоденниках, які нерідко ведуть у цьому віці, часто домінують теми власної непослідовності, суперечливості думок, самотності, напливу негативних емоцій. Самооцінка юнака начебто має два плани: ідеальний і реальний - для довколишніх і для себе.

Іде становлення ідентичності з дорослим, тому риси дитячого “образу -Я”, які юнак усвідомлює, оцінюються як небажані. Завершується формування статевої ідентичності, сферою її вияву стають взаємини юнаків і дівчат. Виникає перше кохання,зростає вибірковість дружби.

Провідною в цей час є навчально-професійна діяльність, в якій реалізується готовність юнака до самовизначення і яку вважають психічним новоутворенням цього віку. Проте, як і у дошкільному віці, тут слід звернути увагу не стільки на конкретне психічне явище, яке формується в межах цієї діяльності, скільки на ті функції, які виконує у ній психіка в цей час.

Справді, як свідчать дослідження, цей вік характеризується наявністю індивідуального стилю - сукупності своєрідних і притаманних конкретному юнакові способів діяльності. Очевидно, так все виразніше виявляється індивідуальність юнака - його неповторність. Ця властивість охоплює і рівень організму, і рівень індивіда, і рівень особистості.

Проте це не означає, що такий стиль є досконалим. На прикладі навчальної діяльності видно, що значна частина старшокласників стикається з труднощами під час конкретизації теоретичних положень, узагальнення матеріалу, встановлення причиново-наслідкових зв”язків, формулювання висновків. Їм легше відтворити заучений матеріал, ніж здійснити його змістовний аналіз. Лише 22% школярів виявляють сформовану пізнавальну потребу - потребу у набуванні нових знань. Більшість орієнтована не на отримання знань, а на оцінку. Наслідком цього є невідповідність між рівнем домагань і потенційними можливостями пізнавальної діяльності старшокласника.

Юність завершується з оволодінням професією та початком трудової діяльності. Відповідно відходить у минуле етап соціалізації, коли індивід був її об”єктом. Він дедалі повніше виявляє себе суб”єктом суспільних стосунків, особистістю. Психічний розвиток на цьому рівні життя потребує аналізу відношення “людина - світ”.

Юнацький вік - вік зростання сил Я , його здібності виявити і зберігати свою індивідуальність; в цей час вже є основи для подолання страху втрати свого Я в умовах групової діяльності або інтимній близкості, або дружби. Саме в цих умовах Я пробує свою силу, через протистояння з іншими людьми юнаки знаходять чіткі кордони свого психологічного простору, що захищають їх від небезпеки руйнівного впливу іншого.

Небезпека цього періоду життя полягає в тому, що відносини близкості, суперництва і боротьби переживаються в зв”язку з людьми, подібними собі, з однолітками. Це народжує упередження у відносинах, неприйняття самого себе і інших, це самотність, за ним - страх перед близкістю.

Можливо, частково тому ранні браки і володіють такою крихкістю, що за ними стоїть страх перед самотністю, а не переживання повноти життя.

Доросла людина (23-30 років).

Отже, молодих людей,що створили сім”ю (середній вік їх приблизно 24 роки), чекає не тільки початок сімейного життя, але і критичний період її становлення.

Як відомо, криза в міжособових відносинах виявляється в частих конфліктах.

Любов - вищий вияв свободи людини, не можна примусити полюбити це противно природі людини, його екзистенції. У своїй любові чоловік і жінка прагнуть до створення нової спільності, що ніколи не існувала. Напевно, в цьому одна з трагедій любові вона одночасно вищий вияв свободи кожного конкретного, живого люблячого і одночасно прагнення до спільності, двоє створюють єдине без втрати (навпаки , з розквітом) в них же індивідуального.

Повернемося до загальних вікових закономірностей, їх можна ще раз побачити в цьому графіку “Розвиток криз в сімейних відносинах”

 

Спокій

Рівноваги _____________________________________________________

відносин

Криза Перша криза Друга криза

Роки

сумісного життя ________________________________________________

Середній вік

чоловіка 27 33 42 50

жінки 22 28 37 45

першої дитини 1 9 16 27

Крива , зображена на цьому графіку, примушує зупинити погляд на крутому спуску вниз до кризи,до нульової відмітки цього стану. Що ж відбувається? Все пояснюється тим, що рішення життєвих задач створення сім”ї вимагає особливого.

Далеко не завжди любов дає досвід, необхідний для створення сім”ї, вона дуже складна для цього. Створення сім”ї вимагає досвіду пристрою власного Я в його психологічному просторі, тобто досвіду усвідомлення власної концепції життя, власної ж Я концепції і концепції іншої людини.

Одна з найважливіших особливостей сімейного життя в тому, що вона дійсно життя, створене творче, вона не виникне з сексуального потяга. Як писала В.Сатір: “...люди, що одружуються, часто по суті не знають один одного. Сексуальний потяг може підштовхнути їх з”єднати свої долі, але воно не гарантує ні сумісності характеру, ні дружби. Гармонійно розвиненілюди усвідомлюють, що вони сексуально привабливі для багатьох. Можливість створити спільне насичене, творче життя вимагає сумісності і в багатьох інших сферах. У ліжку ми проводимо порівняно мало часу, сексуальна сумісність, безумовно, важлива в близьких відносинах дорослих людей. Проте повсякденні повноцінні відносини вимагають набагато більшого, ніж сексуальний потяг людини.

Освоєння жінкою її ролі матері в період дорослішаючого ускладнюється ще й тим, що саме в цьому віці вирішується задача розвитку ділової кар”єри. Це задача пошуку і здійснення свого Я в системі соціальних відносин, не в просторі сім”ї, а в просторі суспільства. За цим стоїть ще одне екзистенціальне, важливе для жінки переживання, пов”язане з визначенням нею свого призначення. Прийняття нею рішення про кар”єру (або відмова від кар”єри) це складна робота по побудові відносин до своїх власних сил, ця побудова образу свого життя загалом як життя свого власного Я.

Роль батька в сім”ї - це роль годувальника. Не будемо посилюватисоціально-економічні передумови реалізації цього змісту ролі, але про них буквально кричить життя: “Що він за батько, якщо...” Далі мова йде про хліб насущний, про дах над головою, про необхідні радощі життя і її радісні надмірності... Для чоловіка відчуття своєї соціальної сили, своїй можливості організувати життя природно і необхідно як дихання,як їжа. Причому не так уже часом і важливо, в якому вияві життя він може відчути свою силу, можливо, це буде подібно пригодам барона Мюнхгаузена, але вони обов”язково повинні бути по достоїнству оцінені іншими людьми.

Перехідний період (30-35 років).

Про цей вік відомо дуже багато і дуже мало одночасно. Відомий він, насамперед, тим, що це вік Ісуса Христа. Цей образ і забарвлює всі психологічні задачі, які встають перед людьми в перехідний період. Передусім треба розібратися в тому, перехід ким і від чого до чого здійснюється в цей час. Жінки досягають піка в розвитку своєї сексуальності, а чоловіки починають, навпаки, випробовувати перші ознаки перебудови репродуктивної системи далеко не в кращу сторону. У цей час у чоловіків (яскравіше, ніж у жінок) виявляються перші ознаки старіння, зморшки, надмірна вага, серцево-судинні захворювання.

За даними психотерапевтів і сексологів цей час завершення критичного періоду в сімейному житті, який, як відомо може закінчитися стабілізацією відносин або їх істотними змінами аж до розлучення. Про це (дуже частому явищі) доведеться поговорити в цьому розділі, оскільки перехідний вік своїм початком співпадає з серединою критичного періоду в житті сім”ї.

У 35 років закінчується офіційний вік молодості, молодих вчених, що починають, письменників і тому подібне. З 36 років їх вже не будуть називати молодими. Значить, це перехід до офіційної, формальної зрілості, що передбачає розвинену здібність до соціального буття.

Крім того, перехідний вік дорослих співпадає з початком підліткового віку їх старших дітей, це створює для дорослих членів сім”ї особливі проблеми.

Перехідний вік, на жаль, для більшості людей - це половина прожитого життя.

Перехідний вік - це дуже короткий період життя, коли у людини багато сил, щоб відчувати свої можливості, дії і досить розуму, щоб контролювати свої цілі.

Перехідний вік для жінок - це бальзаківський вік. Пам”ятаєте “Тридцятирічну жінку”, але не тільки вона буде нашою героїнею. Сімейний статус бальзаківської жінки - від юної бабусі до матері первістка, якому трохи більше п”яти років. За цими ролями стоять живі обличчя - Катюша, що стала бабусею в 31 рік, і Марина, що народила сина в 32 роки. Так було завжди, саме в цей час у жінки у великій сім”ї могли з”явитися перші онуки, які виявлялися старшим за своїх дядьків або тіток, а то і разом з ними гойдалися в одній люльці. Сьогодні це буває не часто, але буває.

Бальзаківський вік - період розквіту жіночності,період мудрості і сили, з”єднання зрілої чуттєвості і розуму. Про це скажу словами великого романіста: “.. в ту пору їй було тридцять років... дивною чарівливістю дихало її обличчя, спокій якого виявляв рідкісну глибину душі. Її що горить, але немов затьмарений якоюсь невідступною думою погляд говорив про кипуче внутрішнє життя і найповнішу покірність долі. Якщо розум і намагався розгадати, чому вона постійно надає внутрішню протидію теперішньому часу в ім”я що прийшов, суспільству в ім”я самоти, то душа старалася проникнути в таємниці цього серця, видимо, гордого своїми стражданнями... Але що ж відкриває тридцятирічній жінці секрет виразної зовнішності: радість або смуток, щастя або нещастя? Це жива загадка, і всякий витлумачить її так, як підкажуть йому бажання, надії, переконання...

У жінці тридцяти років є щось невідхильне привабливе для людини молодої. Тридцятирічну жінку жорстоко крають нерішучість, страх, побоювання, тривоги, бурі, які невластиві закоханій дівчині. Жінка,вступивши в цей вік, вимагає, щоб чоловік живив до неї повагу, відшкодовуючи цим те, чим вона пожертвувала ради нього... Нарешті, тридцятирічна жінка, крім всіх інших переваг, може поводитися по-дівочому, грати будь-які ролі,бути цнотливою, стати ще привабливіше в своєму нещасті. Між ними незмірна відмінність, що відрізняє передбачене від випадкового, силу від слабкості. Тридцятирічна жінка йде на все, а дівчина з дівочого страху вимушена перед всім відступати...

Мовчання її так само небезпечне, як і її мова. Вам ніколи не вгадати, чи щира жінка цього віку, або повна удавання, глузлива або щиросердна. Вона дає вам право вступити в боротьбу з нею, але досить слова її, погляду або одного з тих жестів, сила яких їй добре відома, і битва раптом припиняється..

Отже, в житті жінки бальзаківського віку з всією гостротою встає проблема усвідомлення змісту своєї індивідуальності, яка пов”язана зі зміною оцінки прихильностей і прийнятих зобов”язань відносно близькихлюдей і самої себе. У той же час продовжується освоєння батьківської ролі, яке засновується на істотній зміні психологічної дистанції з дітьми, що включає і переоцінку значущості людей в здійсненні власної індивідуальної долі. Розв”язання цієї проблеми приводить до оновлення всіх переживань, з”являється почуття повноти життя,причетності до всіх її виявів.

Якщо ж цього не відбувається, то жінка занурюється в світ своїх почуттів, відстороняючись від інших виявів життя за рахунок перебування в фантомному світі власного Я.

Перехідний вік в житті чоловіка передбачає рішення тих же життєвих задач, що в житті жінки, але вони мають інший вектор , інший напрям,ветор практичної філософії. Освоєння чоловіком його батьківської ролі приводить до того, що (природно, в нормі розвитку) він починає усвідомлювати необхідність здійснення правильного життя не тільки в рамках своєї сім”ї, але і більш широкій соціальній ситуації (аж до космічної, планетарної). Це приводить до перегляду дуже багатьох параметрів своєї індивідуальності, які надалі стають основою для прийняття нових життєво важливих рішень.

Період зрілості (36-50 років)

Отже, період зрілості, період поступового фізичного в”янення, період зміни життєвого простору за рахунок появи в ньому нових чужих людей, які будуть в ньому не випадковими гостями, а супутниками життя. Період зрілості, про який людині нагадують передусім навколишні, чекаючи від нього мудрості, розуміння своєї справи, якщо хочете, то досконалості, і в той же час схильні до оцінки його як “предка”, як людини, що застаріває, відстаючого від часу..

Що ж відбувається з людьми в цьому періоді, які психологічні задачі стоять перед ними і як вони їх вирішуватимуть?

Передусім, що відбувається в сім”ї, де діти вже зростають і покидають будинок?. Звертаюся знов до графіка розвитку криз в сімейних відносинах: його крива різко починає повзти вниз після 17-го року спільного життя чоловіків. Безпристрасна статистика констатує зростання числа розлучень у людей, що досягли середини віку зрілості - сорока - сорока п”ятирічних. Браки не витримують випробування другим кризовим періодом,який на думку багатьох дослідників менш глибокий, ніж перший, і може продовжуватися рік або декілька років.

Його виникнення часто співпадає з наближенням періоду інволюції, з підвищенням емоційної нестійкості, страхами, появою різних соматичних скарг, виникненням почуття самотності, пов”язаного з відходом дітей, емоційною залежністю дружини, що посилюється, її переживаннями з приводу швидкого старіння, а також можливого прагнення чоловіка сексуально виявити себе на стороні, “поки не пізно”.

Як протікає період зрілості для жінки? Як вона справляється з всімайого проблемами? Поговоримо про це детальніше. Передусім це вік фізіологічного в”янення, що починається по старому прислів”ю : “Бабин вік сорок років, в сорок п”ять - баба ягідка знову”. Запас фізіологічної міцності організму могутньо дає про себе знати саме в цьому віці передусім емоційним забарвленням життя, того, що ще називають життєвим тонусом, оптимізмом, життєрадісністю і іншими словами, що характеризує силу людини.

Треба готувати себе до цього нового почуття, вирощуючи його у відносинах зі своїми дітьми, інакше (особливо жінка) можна попасти під прес гнітючого почуття самотності. Підготовка цього почуття пов”язана з передачею відповідальності за власне життя дорослішаючим і дорослим дітям,а також з розвитком у себе упевненості у собі і інтересу до себе, який природно переростає і в інтерес до іншої людини, несхожої на тебе, я б назвала таку людину чужою рідною. Звичайно дружба і передбачає це перетворення - чужий стає рідним,а дитина, що зросла, віддаляючись, немовби перетворюється в чужого,але уміння товаришувати і полягає в тому, що це “немов би” не заважає його любити,а допомагає сприймати як близького і рідного.

Жінка часто просто не хоче зрозуміти, що для неї наступив новий, дуже цікавий період життя, вільний від багатьох повсякденних обов”язків. Відносини з дітьми тепер можуть (і повинні) перерости в якісно нове почуття дружби, засноване на колишній любові один до одного, взаємному довір”ї. Це почуття дивне тим, що воно володіє разючою стабільністю, зберігаючись роками і навіть десятиріччями.

Самий головний стресовий чинник цього віку для чоловіка - імпотенція. Суть в тому, що таке явище скороминуче, наступаюче практично у кожного чоловіка після 30-40 років. Імпотенція - стан, при якому статеві стосунки неможливі через відсутність ерекції. Чим старше чоловік, тим частіше у нього відбуваються подібні збої. Незнання про закономірне тимчасове зниження потенції може призвести до небезпечних наслідків. Чоловік попадає в ситуацію хронічного стресу, сам того не помічаючи. Перешкодити виникненню гострих стресів, викликаних сексуальною дисгармонією в зрілому віці, можна за допомогою більш повного інформування чоловіків і більшого спілкування. Кризу зрілого віку цілком долаємо. Практика життя далека від цього.

Багато які чоловіки не знають, як влаштований їх власний організм і які вікові сюрпризи він їм готує. Чоловік після 40 років вступає в смугу життя, яку вже не можна назвати світлою. У його статевій сфері відбуваються зміни, причини яких треба точно знати, щоб просто пригальмувати їх дію. Звичайно про них кажуть так:

- це невідповідний одяг і ритм життя;

- неправильне харчування;

- зайва пристрасть до ліків, алкоголю і так далі;

- ускладнення внаслідок травм;

- хвороби, що відбиваються на сексуальній сфері;

- гіпертрофія передміхурової залози, діатез і тому подібне;

- чоловічий клімакс.

Поговоримо про них детальніше. Звернемося до книги Т.Рожнятковського “Чоловік після сорока” (Київ, 1983).

Про невідповідний одяг і ритм життя мало хто задумується як про чинники, що забарвлюють життя в ще більш інтенсивний, але темний колір.Чинник, пов”язаний з одягом, сильно впливає на потенцію чоловіка. Сюди включається і перегрів яєчок через безтурботливе відношення до них. Головна помилка - тісні еластичні плавки замість бавовняних плавок, а замість довгих кальсонів - шерстяні плавки.

Чоловічий орган дітородіння невипадково знаходиться поза організмом. Температура тіла здорової людини біля 37,3⁰ С, яєчка ж функціонують при температурі, яка на 2-3⁰ нижче. Сперматозоїди зберігаються як в холодильнику, не витрачають укладену в них енергію марно.

У перегрітих яєчках сперматозоїди збуджуються раніше за час ( а вони повинні прокинутися під час оргазму і рухатися дуже енергійно, прагнучи до своєї мети - жіночої яйцеклітини), розтрачуючи свій енергетичний запас. Попадаючи у піхві, вони залишаються нерухомими, що може стати причиною неродючості.

Повітрянепрохідні джинси, де ще дуже тісні, дають той же ефект, що і еластичні плавки. Чоловікам треба стежити за своїм одягом, щоб він був досить вільним, щоб статеві органи не притискалися до нижньої частини живота, а звисали вільно.

Неправильне живлення чоловіка починається з недбалого відношення до власних зубів. Цілком обгрунтованою є гіпотеза, що головною причиною карієсу виступає підвищена штучність живлення і передусім споживання продуктів, приправлених штучними компонентами, нерідко гарячих і дуже солодких. Хворі зуби - джерело багатьох захворювань. До них додається атрофія травних залоз, що знаходяться в слизовій оболонці рота.

Про зайву пристрасть до ліків, алкоголю, про неправильне живлення написано достатньо статей та книг. Наприклад, відомо, що загрудинна залоза, яка в юнацькому віці знаходиться за грудиною, вже в період дозрівання відмирає, а після 25 років пропадає взагалі. Дослідження її функцій показало, що вона сприяє підвищеної стійкості до стресу організму. Її роль полягає в збереженні вигляду на період, коли самець виконує свою роль по продовженню роду, природа і “запланувала” захисні заходи для організму.

Схоже, що надалі роль захисника чоловіка від стресових чинників повинна взяти на себе жінка. У неї це, при бажанні, непогано виходить.

Вже двісті років назад було помічено, що імпотенція супроводить розвиток діабету, а частіше передує йому. Це як би його сигнал, до якого обов”язково треба прислухатися і вчасно звернутися до лікаря, щоб перевірити вміст цукру в крові.

Абсолютно очевидно, що у переважної більшості людей, якщо взагалі не у всіх, вже з 40-50 років спостерігаються зміни в функціонуванні нервової системи, які виявляються в зниженій здатності реагувати на подразники. Зміни ці, якщо вони не викликані патологічними процесами, не відбиваються різко на здоров”ї чоловіка.

У чоловіків 40- 50 років в серцевому м”язі і в м”язовій оболонці кровоносних судин спостерігається інтенсивний розвиток фіброзної з”єднувальної тканини. Ця тканина менш еластична і підатлива, чим м”язи. Одночасно атрофуються, вмирають справжні, благородні серцеві волокна. Все це сильно погіршує роботу системи кровообігу загалом. Серцеві м”язи отримують недостатнє живлення, а це дуже сильно відбивається на їх стані і функціях. Це нормальне фізіологічне явище.

У чоловіка старше за 40 років серце починає працювати менш чітко , меншає скорочуваність серцевого м”яза, що приводить до зниження загальної кількості крові, що перекачується серцем в кровоносні судини. Разом з серцем старіють і інші тканини і органи організму, що дозволяєсерцю справлятися зі своїми функціями.

Але якщо чоловік веде безтурботливий образ життя юнака, то його чекає біда (інфаркт), яка прийде раптово, не попереджаючи про себе. Лікарі кажуть про це дуже серйозно, попереджаючи чоловіків старше 40 років про необхідність вести здоровий образ життя, відповідний фізіологічним особливостям організму, що змінилися, який схилений виробляти холестерину все більше. Саме цю речовину зв”язують з першими грізними ознаками старечих захворювань серцево-судинної системи.

Зміни в серцево-судинній системі різко знижують стійкість до стресу організму чоловіка після 40 років.

Так до цього ще додаються несприятливі хімічні перетворення в кістках, де все більше стає неорганічних, тобто, неживих, речовин. Якщо у молодих людей їх приблизно 50% , то у чоловіка в середньому віці їх 63%, а у стариків 80%. Суглоби також стають менш гнучкими, що приводить до затрудненості і обмеженості рухів. Тому фігура чоловіка старше 40 років частіше за все сильно відрізняється від фігури молодої людини. Вже в самій поставі можна бачити легку згорбленість, округлість спини. Рушення зрілого чоловіка більш огрядні, повільні, менш динамічні, солідніше, ніж у молодих.

Одночасно виникає проблема зміни у відносинах з дружиною, яка вступає в період клімаксу (або вже переживає його). Вона як ніколи потребує моральної, психологічної підтримки, для здійснення цієї підтримки потрібні знання і уміння , психологічні і філософські.

Як це ні сумно говорити, але період зрілості для чоловіка - це відкрита боротьба зі смертю, яка ознаками власного старіння і старіння близької людини починає постійно бути присутнім в конкретних виявах.

Життя показує, що до середини періоду зрілості нормальний чоловік немов наново відкриває для себе радощі життя, самі прості і самі складні - від кулінарії до філософії, буквально в один день ухвалюючи рішення про зміну образу життя і здійснюючи його із завидною педантичністю.

Якщо для жінки дуже значущими ключовими системами, що визначають рішення нею життєвих задач, є сім”я і робота, то для чоловіка не менше значення мають друзі і суспільство загалом.

Люди похилого віку (51-65 років і більше).

У багатьох країнах світу, і у нас також, немолодий вік - це час виходу на пенсію, тобто предпенсіонний стан людини, збори на “заслужений відпочинок”.

Але кров, що бідніє в жилах, дає про себе знати. Особливо, для сильної половини людства. Чоловік переживає фізіологічно не кращий час, зміна соціального статусу (працюючий пенсіонер) супроводиться у більшості чоловіків клімаксом. Частіше за все його час доводиться на 60-65 років. Початок занепаду сил і перші симптоми клімаксу, не тільки прогресуюче ослаблення ерекції, різні автори описують по-різному і пояснюють їх дуже і дуже неоднозначно.

Є ідеї, що пониження чоловічих можливостей не пов”язане з гормонами, а викликано в більшій мірі психологічними чинниками. Серед них важливе значення має процес ідентифікації з власною чоловічою роллю, яка, здавалося б, повинна бути давно освоєна. Але не тут-то було. Дуже часто фізичне нездужання і вразливість (невпевненість у собі), типові для цього періоду життя, руйнують брак. Причиною цих непорозумінь є звичайна сексуальна малограмотність, незнання проблем свого віку.

Чоловік в період його в”янення схильний до атеросклерозу, що розвивається у нього, що спричиняє загальне ослаблення (зниження) життєвої активності. Порушення обміну речовин, викликане скороченням кількості гормонів, що виробляються статевими залозами, приводить до ослаблення м”язів, що так характерно для чоловіків в цьому віці. Це нерідко супроводиться загальним одряхлінням і втратою інтересу до життя.

Це не тільки робить його надто неуважним до своєї дружини, але і виснажує сили в безглуздих спорах, викликаних власною підвищеною дратівливістю і дратівливістю дружини.

Знання того, яке нездужання неминуче з”являється між 50 і 60 роками життя, дозволило б людям бути більш терпимими один до одного.

Детальніше про нездужання чоловіків немолодого віку. Почнемо з гіпертрофії передміхурової залози. Гіпертрофія цієї залози відмічається у віці між 50 і 59 роками приблизно у 1/3 всіх чоловіків, у 2/3 вона наступає між 60 і 80 роками, а у віці старше за 80 років - практично у всіх. Не треба забувати про те, що не такий уже маленький процент чоловіків стикається з цим явищем значно раніше, часом вже років в 45.

Досі фахівці не прийшли до загальної думки про те, чи вважати гіпертрофію передміхурової залози патологічним процесом або нормальним фізіологічним явищем.

Починаючи з 50-55 років функції нервової системи чоловіка порушуються в ще більшій мірі, ніж в попередньому віці. Передусім це виявляється в зниженій здатності реагувати на подразники. Нарівні з ними з”являються ознаки погіршення пам”яті. Центральна нервова система, передусім кора мозку управляють всіма функціями організму - від рухового апарату до самих складних по своєму призначенню внутрішніх органів; все це не може не відбитися негативно і на діяльності. Все сказане в рівній мірі відноситься до роботи залоз внутрішньої секреції (щитовидна, підшлункова залози, надниркові залози та ін.) і до обміну речовин взагалі, який починаючи з 45-50-літнього віку поступово слабшає.

У геронтології давно помічено, що у чоловіків старше за 40 років починаються проблеми з дотриманням принципів гігієни, що уже говорити про немолодих людей. Але проте факт цей засмучуваний і загальновідомий. Чи то лінь, що збільшується, чи то через ослаблений інтерес до протилежної статі, але догляд за чистотою тіла, одягом і навколишнім середовищем для них стає проблематичним. Цей підхід дуже шкідливий, оскільки саме старіюча шкіра вимагає ретельного догляду, інакше біда - гнійнічкові шкіряні захворювання.

Гігієнічні процедури не тільки підтримують чистоту, але і стмулюють кровообіг в шкірі, чим підтримують її тонус і позначаються на загальному самопочутті.

Гоління. Саме щоденне гоління без обмовок - це джерело самодисципліни. Умивання до пояса - обов”язково щоденне, можна (і треба) щоденний душ. Не треба боятися холодної води. Чисте волосся і зуби також не псують зовнішнього вигляду немолодої людини. Лазня по свідченні стану здоров”я важлива... Людство давно і не випадково винайшло всі ці радощі життя для її продовження. Продовження життя людини, а не його існування.

З гігієною одягу у чоловіків справа йде досить просто, оскільки вони (особливо немолоді) не піддаються дивним капризам моди, як це роблять

справжні жінки. Але і тут море проблем, які немолода людина може створити і собі, і навколишнім, особливо якщо він не схильний регулярно (два рази в тиждень) міняти білизну і щодня - шкарпетки. Носіння непогано б міняти щодня, ноги мити також, але, напевно, одна з самих грізних ознак старості саме вони - брудне носіння і ноги... Старість можна віддалити своїми руками, шматком мила і робити це можна почати сьогодні.