Молодь в сфері праці та зайнятості. Молодіжне безробіття

Коло питань, що розглядаються:

ринок праці в СРСР та в сучасній Україні

економічне становище української молоді в пострадянський період, тенденції соціального розшарування

зміни в ціннісних орієнтаціях, трудовій моралі, економічній свідомості та поведінці сучасної української молоді

структура зайнятості та сучасний розподіл молоді в сфері виробництва, торгівлі, обслуговування

самореалізація молоді в сфері підприємництва та бізнесу

молодіжне безробіття та його соціально-економічні наслідки

соціально-психологічні аспекти безробіття та роль безробітного як рольовий тип

заходи, спрямовані на вирішення проблем молодіжної зайнятості, та міжнародний досвід в цьому

Молоді покоління сьогодні відчувають на собі кардинальні трансформації в соціально-політичному та економічному житті, які відбуваються дуже швидко і в досить короткий проміжок часу. В життєвий досвід сьогоднішніх випускників шкіл частково увійшов історичний факт падіння тоталітарної державної системи, в своєму безпосередньому оточенні вони зіштовхуються з елементами руйнування і розпаду колишніх суспільних структур і з проявами складних форм, яких набувають нові структури, зокрема сьогоднішній ринок. На очах відбувається суттєве зростання соціальної диференціації суспільства і поляризації доходів населення. З виникненням ринку праці кардинально змінилися умови працевлаштування молоді. Замість державної гарантії робочого місця віднині молода людина сама відповідає за пошуки роботи і працевлаштування. У зв'язку з появою безробіття і перспективою його подальшого зростання працевлаштування молоді виростає у небувалу до цих пір проблему.

В ринковій економіці як сукупності певних відносин в сфері обміну, через які здійснюється реалізація товарів і кінцеве визнання суспільством характеру праці, що в них заключається, прийнято відрізняти ринок робочої сили і ринок споживацьких товарів та послуг.

Ще недавно дослідники в СРСР стверджували, що у посткапіталістичних умовах ринок праці взагалі відсутній; більш того, зникає товарність робочої сили, та й вона сама. Найчастіше при цьому користувались поняттями "робоча сила" та "трудові ресурси1'. Зокрема, під "робочою силою" розуміли деяку сукупність фізичних та духовних здібностей окремо взятої людини, які вона використовує в процесі створення будь-яких споживацьких вартостей.

В тих же 60-80-х роках під "трудовими ресурсами" розуміли фізично розвинену частину населення конкретної країни, що володіє розумовими здібностями і певними знаннями, необхідними для праці в народному господарстві. Останнє, до речі, в основному і розвивалося за рахунок постійного приросту трудових ресурсів, тобто інтенсивного включення в нього все нових і нових загонів робітників. Головним джерелом їх підготовки була широко розвинена мережа професійно-технічних училищ, технікумів, заводів — втузів (вищих технічних учбових закладів). Флагманами в цьому були професійно-технічні училища, що створювалися і функціонували на базі великих промислових підприємств, - так звані базові ПТУ.

Значну частку працюючих складали молоді люди, але в багатьох випадках структура зайнятості не співпадала зі структурою кваліфікації. В Болгарії 70% молодих людей з вищою освітою працювали на місцях, що не відповідали їх кваліфікації, в СРСР - 57%, в Угорщині - 56%. На зайнятість впливала і обов'язкова середня освіта, що була введена в ряді країн, в силу чого, наприклад, у Болгарії середній вік, в якому молоді люди приходили на першу роботу, складав 18,5 років. В країнах, де визначився перехід до ринкової економіки, ці обставини в області зайнятості молоді поглибили загальносвітову тенденцію до збільшення частки молоді серед безробітних. У 80-ті роки в Югославії молоді люди до 25 років складали 59,4% всіх безробітних.

Великі за чисельністю працюючих трудові ресурси в колишньому СРСР, союзних республіках (зокрема, в Україні) об'єктивно існували у зв'язку з наявністю значної кількості робочих місць, що не потребують високопрофесійної підготовки. Мова йде про малопродуктивну ручну працю, вдосконалити яку в роки соціалізму намагались, наприклад, шляхом впровадження і використання малої механізації.

Сучасна ситуація на ринку праці в постсоціалістичних країнах має принципово інший характер. Інтенсивне технічне переобладнання виробництва, комп'ютеризація, впровадження новітніх технологій, інформаційних систем, електронні та біологічні революції принципово змінили статус і роль людини в процесі створення матеріальних і духовних благ. Чим інтенсивніше, високоорганізованіше, технічно оснащене виробництво, тим більше людина повинна вчитися, підвищувати свою кваліфікацію і навіть переучуватися, змінюючи рід діяльності. Підраховано, що за своє трудове життя людина вимушена 5-6, а то й більше разів змінювати професію, спеціальність. До того ж в світі щорічно з'являються тисячі нових професій і спеціальностей, змінюється їх рейтинг, престиж, потреба в багатьох професіях і спеціальностях відпадає.

Реорганізація ринку праці, що почалася, перехід від адміністративних методів господарювання до економічних, відмова від примусових та напівпримусових форм зайнятості і послаблення жорсткого контролю з боку держави в цій області (обов'язковість працевлаштування, розподіл молодих спеціалістів та ін.), неможливість в умовах економічної кризи і розвитку ринку підтримувати штучні форми зайнятості, неготовність систем освіти і професійного навчання забезпечити нову якість підготовки кадрів - все це вже в кінці 80-х років викликало появу безпрецедентної для цих країн проблеми працевлаштування молоді.

Безумовно, ринок праці сьогодні об'єктивна реальність і стосується практично усіх, так як відбувається зміна суспільного ладу. Сучасна ситуація в сфері праці і зайнятості ставить молодь в дуже складні умови. Якщо раніше система розподілу випускників учбових закладів гарантувала їм зайнятість за спеціальністю, то тепер розподіл проводиться в різко обмеженому масштабі, ставлячи молодих спеціалістів в систему жорсткої конкуренції з людьми, що мають досвід роботи. Випускник повинен бути готовим до такої конкуренції, повинен вміти доводити наявність у себе відповідних знань, вмінь і здібностей, свою компетентність. Якщо в минулому суспільство надавало молодій людині гарантії на працю і вибір професії (повна зайнятість, розподіл робочої сили з центру, відносно вирівняні стартові можливості і професійна мобільність), то з переходом до ринкової економіки вся ситуація, пов'язана з працею людини в суспільстві, кардинально змінилася. Ці нові умови вступу молоді в трудове життя добре видно з наведення тих принципових положень, що властиві ринковій економіці, характеру її соціально-трудових відносин, системі соціального забезпечення і т.д., які жорстко проектуються на суб'єктивні орієнтації молоді і її реальне працевлаштування, здійснення трудових відносин. Це наступні положення:

1) конкуренція на ринку робочої сили, де працівник є товаром, попит на який визначається його якістю і кон'юнктурою ринку, питання про вибір професії вирішується в конкретній ситуації на ринку праці;

2) наявність постійного надлишку робочої сили, що породжує безробіття, досить високе серед молоді;

3) особиста відповідальність людини за забезпечення себе роботою, в тому числі придбання кваліфікації;

4) прийняття рішення про розміри винагороди за працю (крім бюджетних організацій) виключно роботодавцем;

5) соціальні гарантії на житло, медичне обслуговування і пенсії крім державного мінімуму залежать від успіхів в економічній діяльності і від корпоративної приналежності;

6) відсутність можливостей передбачення попиту на професії;

7) невизначеність професіонального майбутнього: неможливість ранньої спеціалізації і планування життя на віддалену перспективу для учнів та студентів; необхідність психологічної готовності до можливої зміни спеціальності, до постійного доучування і переучування, тобто необхідності бути універсальним працівником.

Всі ці параметри, що характеризують конкурентний ринок праці, який прийшов на з