Правовий статус професійних суддів

 

В існуючій судовій системі суддя є центральною, головною фігурою у здійсненні судочинства, носієм судової влади в державі. Саме йому згідно з Основним Законом надані повноваження здійснювати правосуддя, ухвалювати і проголошувати іменем держави судові рішення, які є обов’язковими для виконання на всій території України. Від того, наскільки суддя є професійним, здатним кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, наскільки він спроможний захистити права і свободи громадян, юридичних осіб, інтереси держави, які його моральні якості, залежить авторитет судової влади в суспільстві та авторитет нашої держави в світі.

Правовий статус професійного судді характеризує обсяг правових можливостей, певну міру свободи поведінки носія судової влади. За своєю сутністю він є спеціальним різновидом професійного статусу, оскільки йдеться про виняткові правові можливості посадової особи судової влади, якій вони надаються для ефективного здійснення професійної діяльності.

Професійними суддямиє громадяни, які у відповідності з Конституцією України призначені або обрані суддями та займають штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснюють правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органів місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації,що має наметі одержання прибутку.

Запровадження таких обмежень обумовлюється декількома обставинами:· по-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне забезпечити незалежність судової влади;· по-друге, це обмеження спрямовано на забезпечення належного і сумлінного виконання професійних функцій;· по-третє, зазначені заборони запобігають можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє авторитету судової влади.Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.Така вимога обґрунтовується тим, що ніякі політичні пристрасті чи уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення. Адже основним принципом діяльності судді є його незалежність, неупередженість, а належність судді до будь-якої політичної партії створює цьому загрозу.Права професійних суддівПри зайняття посади судді особа відповідно з отриманим статусом наділяється додатковими правовими можливостями – службовими правами, які сприяють успішному здійсненню професійних функцій.Службовим правам судді притаманні певні характерні риси:· вони належать конкретному суб’єкту – судді;· ґрунтуються на нормах права;· являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення соціального блага;· їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді;· зміст і обсяг службових прав визначаються специфікою правового статусу судді як носія судової влади;· забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями;· захищаються в судовому, адміністративному та іншому встановленому в законом порядку.За змістом виділяються наступні групи прав суддів:1. Права, що забезпечують особливий правовий статус судді і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне правове становище судді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. До кола прав цієї групи відносяться право на повагу професійної честі і гідності судді; право судді на особисту і майнову недоторканність; право на кар’єру; право на відставку.2. Права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків. Ця група прав пов’язана зі здійсненням суддею своїх повноважень. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності.3. Права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права і свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів. До цієї групи прав можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на отримання матеріальної винагороди за свою працю; право на поліпшення житлових умов; право на пільги, на відпочинок тощо. Професійні обов’язки судді– це нормативно визначені вид та міра необхідної поведінки носія судової влади, котрі забезпечують реалізацію інтересів суб’єктів, з якими суддя вступає у правовідносини при здійсненні професійних функцій. Невиконання або неналежне виконання суддею професійних обов’язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.У ході здійснення своїх повноважень судді зобов’язані: 1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики; 3) виявляти повагу до учасників процесу; 4) додержуватися присяги судді; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) дотримуватися вимог щодо несумісності; 7) подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.Гарантії діяльності професійного судді поряд з правами та обов’язками є невід’ємним елементом його правового статусу.У Загальній декларації прав людини (1948 р.) вперше було проголошене право кожного на розгляд справи щодо його прав та обов’язків або кримінального обвинувачення стосовно нього незалежним і безстороннім судом. Згодом це право було закріплене та розвинене в таких міжнародних договорах, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.; далі — Конвенція), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), в інших універсальних та регіональних міжнародних документів. У п. 1 Основних принципів незалежності суддів, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 р. та № 40/146 від 13 грудня 1985 р., встановлено вимогу, відповідно до якої незалежність суддів повинна бути гарантована державою і закріплена в її конституції та законах; уряд й інші установи зобов’язані поважати і дотримуватися принципу незалежності суддів. Рекомендація N R (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» містить положення про те, що виконавча і законодавча влади повинні гарантувати незалежність суддів та утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.Державні гарантії суддівської незалежності містяться у ч. 2 ст. 126 Конституції України та ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій зазначено, що професійний суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Він не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 01.12. 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв’язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.Відповідно до національного законодавстванезалежність судді забезпечується:1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді (згідно ст.52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років); 4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади», незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний.

Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є:

· непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;

· встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;

· витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;

· прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.

Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом (зокрема, правом ознайомлюватися з матеріалами судових справ наділені учасники судового провадження).

Так Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2011 від 11.03.2011 р. (справа щодо конституційності окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції») визнанні такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 3 ст. 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції», якими Вищу раду юстиції наділено правом витребувати від суду копію всієї судової справи, розгляд якої не закінчено, адже така вимога, яка має на меті оцінку процесуальних дій суддів щодо розгляду конкретної судової справи до винесення ним остаточного рішення у справі, є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить конституційним засадам судочинства.Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/99 від 19 травня 1999 року (справа про запити народних депутатів України), встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя у конкретній справі є неприпустимим і не підлягає розгляду. Залежно від характеру і змісту таких запитів та звернень їх слід розцінювати як втручання в судову діяльність.Недоторканність професійного судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду, без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.За прояв неповаги до судді настає адміністративна відповідальність за ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення тягне кримінальну відповідальність за ст. 376 Кримінального кодексу України. За погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на життя судді у зв’язку з діяльністю пов’язаною із здійсненням правосуддя, кримінальна відповідальність настає відповідно до ст.ст. 377, 378, 379 КК України.Порядок забезпечення фізичної безпеки суддів, їх близьких родичів, збереження їхнього майна детально регламентовано Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 року. Відповідно до ст. 5 цього Закону з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися такі заходи: а) особиста охорона житла і майна; б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту; є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.