Економічна свобода та економічний порядок.

Для соціально-економічного розвитку національної економіки, економічного зростання, поглиблення демократизації необхідне створення повноцінних громадянських інститутів. Мають бути визначені й забезпечені:

• громадянські і політичні права і свободи;

• основні обов'язки громадян;

• статус іноземців та осіб без громадянства;

• права корінних народів і національних меншин;

• основи соціального захисту;

• правовий режим власності;

• правові принципи і гарантії підприємництва;

• правила конкуренції і норм антимонопольного регулювання.

Особливого значення при розвитку демократичної національної економіки набувають права людини.

Права людини - розроблена на основі прийнятої ООН Загальної декларації прав людини сукупність основних прав особистості. Реалізують права людини держава, громадські організації, міжнародні правозахисні організації.

Головним серед них є право на життя. Пріоритетні принципи концепції прав людини:

- рівність усіх перед законом

- захист соціально-економічних прав від нерівного й дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров'я, культури та ін.).

У контексті побудови демократичної національної економіки має формуватись порядок та економічна свобода - конкретні форми прояву економічної демократії.

Економічний порядок - характеристика соціально-економічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, соціальних верств приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов та загальнолюдських принципів життєдіяльності.

Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук. Голландський філософ Б.Спіноза розглядав свободу як свободу людини від рабської залежності від зовнішніх умов, що сковують її життя. К.Маркс - як усвідомлену необхідність (здатність людини, колективу свідомо приймати рішення). В.Вернадський - як свободу думки і віри розумної людини.

Міра суспільної та економічної свободи визначається рівнем розвитку продуктивних сил, суспільного поділу праці, відносин економічної власності, господарського механізму - рівнем розвитку економічної системи, а також соціальних, правових, політичних, культурних, національних, ідеологічних відносин.

Найбільше свобода залежить від економічної свободи окремої людини, трудового колективу. Розвиток людської цивілізації довів необґрунтованість тверджень багатьох учених (А.Сміта, Дж.-С. Мілля та ін.), що найбільшого розквіту свобода набуває за найменшого впливу держави на прогрес суспільства. Найважливіша умова свободи людини, трудового колективу залежить від характеру власності на засоби виробництва та відсутності експлуатації. Велике значення в національній економіці має свобода вибору.

Свобода вибору - це:

• вибір кожною країною власної моделі соціально-економічного розвитку;

• форма економічної свободи, що передбачає здатність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд в рамках існуючого законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь-який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати (в рамках чинного законодавства).

На нижчій стадії розвитку капіталізму в концепціях лібералізму, передусім у працях А.Сміта, домінує ідея пріоритету свободи особи, її потреб та інтересів порівняно з правовими потребами та інтересами окремої нації чи держави. Така пріоритетність була науково обґрунтованою за панування приватної власності, що належить окремій особі, максимум - сім'ї. Посилення колективного характеру виробництва збільшило значення колективних потреб, інтересів і цінностей → узгодження свободи вибору окремого працівника зі свободою вибору колективу. На вищій стадії розвитку ринкової економіки домінуючі форми власності - колективні, тому навіть окремі власники і групи власників капіталу змушені узгоджувати свої інтереси в рамках акціонерної форми капіталу.

З інтернаціоналізацією національних економічних систем (зокрема, ЄС) окремі держави узгоджують свої інтереси з наднаціональними органами.

Економічна свобода у найбільш широкому значенні - це форми економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ.

Основою економічної свободи є:

• плюралізм форм власності (приватна, колективна, державна, інтегрована);

• наявність політичної свободи;

• досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

• економічний прогрес;

• відсутність значної кількості безробітних тощо.

Економічна свобода економічних суб'єктів (суб'єктів господарювання) - це право привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ. Економічна свобода окремих суб'єктів господарювання має враховувати інтереси інших суб'єктів і поєднуватися з економічною відповідальністю: прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань, прийняття та вдосконалення законодавчих норм тощо.

Основні економічні суб'єкти: домашні господарства, підприємства, фірми і держава (органи державного управління, державні установи).

Економічна свобода у межах домашнього господарства здійснюється відтворенням людських ресурсів, самостійним прийняттям рішень щодо споживання матеріальних і духовних благ; економічна свобода таких господарств конкретизується у свободі вибору споживачів. Переважна їх частина за ринкової економіки - наймані працівники.

Економічна свобода найманих працівників обмежується тим, що вони володіють лише власністю на свою робочу силу і позбавлені власності на інші фактори виробництва. Щодо свободи обирати сфери докладання своїх здібностей, то в багатьох розвинутих країнах світу значна кількість найманих працівників, по-перше, не має можливості повністю розвивати свої здібності, наприклад, національні меншини, емігранти, тобто особи з найгіршою підготовленістю до праці. По-друге, наявність безробіття свідчить про відсутність вибору будь-якої сфери прикладання своїх здібностей.

Два основні типи економічних суб'єктів - це виробники (товарів, послуг, духовних цінностей тощо) та споживачі.

Економічна свобода виробника - можливість вибору виду господарської діяльності та організаційних форм господарювання, структури й обсягів виробництва, умов реалізації, цін на продукцію та розподіл прибутку. Така економічна свобода має поєднуватися з економічною відповідальністю за якість вироблених товарів і наданих послуг, за дотримання чинного законодавства, виконання договорів, збитки іншим суб'єктам економічної діяльності тощо.

Економічна свобода споживачів полягає у можливості вільного вибору якісних товарів і послуг. Вона має поєднуватися з усвідомленням і дотриманням суспільних та морально-етичних норм у цій сфері.

Економічна свобода підприємств реалізується у виборі різних організаційно-правових форм господарювання, використання ресурсів тощо.

Економічна свобода фірм проявляється у виборі партнерів на власний розсуд і з урахуванням особливостей ринкової та економічної ситуації, укладання таких форм контрактів, що найбільш повно дозволяють фірмі реалізувати цілі без обмеження прав і свобод інших суб'єктів господарювання.

Економічна свобода держави означає можливість формувати свою економічну політику, втілювати її в життя, виконувати основні функції, продиктовані інтересами нації, а не окремих соціальних класів і груп. Таку політику можуть здійснювати лише наймогутніші країни світу. Економічна основа свободи - оптимальне поєднання приватної, колективної та державної власності. Без значної частки державної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу тощо) економічна свобода держави не може бути реалізована.

Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо.

Для розвитку демократичної національної економіки необхідна економічна свобода інформаційної сфери, оскільки інформація стає одним з основних ресурсів економіки будь-якої держави.

Економічна свобода інформаційної сфери - реалізоване засобами масової інформації, видавництвами, підприємствами інформаційного зв'язку, особами, які займаються інформаційною діяльністю індивідуально, право самостійно розпоряджатися коштами і майном, одержаними законними методами, вести власну економічно-господарську діяльність за умови недопущення будь-якого втручання власників вкладених коштів і майна у зміст та форми інформаційної діяльності, заборони використання економічних важелів впливу на учасників інформаційного процесу. Економічна свобода інформаційної сфери - основа незалежності ЗМІ, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності. Вона є загальним індикатором стану демократичності суспільства.

Для побудови демократичної національної економіки в Україні необхідно дотримуватися економічної свободи суспільства для всіх суб'єктів господарювання. Основи демократичного громадянського с