ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ - раздел Философия, Лекції з історії світової та вітчизняної культури ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ У Становленні Людини, Розвитку Культури Значна Роль Належить Мисленню Та Мові...
У становленні людини, розвитку культури значна роль належить мисленню та мові. Доцільне виготовлення та використання найпростіших знарядь праці ознаменувало початок формування відповідних уявлень, що передавалися від людини до людини через певні звукові сигнали. Як зазначає Д.Ліндсей, злам на шляху формування людини відбувся тоді, коли координація дії рук і мозку при виготовленні й використанні знарядь праці еягла певного рівня, а саме коли внаслідок такої координації виникла рудиментарна мова. За таких обставин міг бути зауважений причинно-наслідко-вий зв'язок, і наші предки почали розрізняти минуле, майбутнє і теперішнє. Отже, свідомому контакту людини з довкіллям спри^ яла, насамперед, трудова діяльність.
Цей контакт передбачав, принаймні, три одночасних різновиди розвитку: зростаючу вправність і розкутість у діях руки, дедалі більшу координацію розуму та рухів руки, нарешті, ускладнення самого мозку з утвердженням нових процесів опредмечування або раціонального мислення в мові. У такий спосіб у людини вперше сформувалося особливе усвідомлення самої себе, почалося її відокремлення від Природи за допомогою процесу, що водночас сприяв найтіснішому злиттю людини з Природою і надавав над нею владу. Відтак був створений дискурсивний всесвіт, своєрідний ізолят, без якого ніколи не виникла і не розвивалася б стабільна та розкута здатність до раціонального мислення, виникнення мови. '
Між іншим, як вважає український Обрядо- і звичаєзнавець С.Килимник, первісна людина не говорила так поволі, членороздільно, а все протяжно, мов виспівувала. Утвердження членороздільної мови пов'язане з виникненням людини сучасного типу. Мислення людини зробило істотний стрибок під час переходу від раннього палеоліту до пізнього. Тоді ж прогресивних перетворень зазнала звукова мова. Саме з цього часу можна говорити про системи мови, які з еволюційного погляду не відрізняються від тих, що існують у суспільстві на сучасному етапі.
Тут зауважимо, що коли декілька мов утворюються внаслідок еволюції однієї мови-основи, то їх називають спорідненими; сукупність останніх визначається поняттям "мовна сім'я"; якщо мова розвивається на суцільній етнічній території, в її окремих частинах зазвичай виникають діалектні групи. На період перетворення мов племен і співплемінностей на мови народностей уже сформувалася більшість мовних сімей, тобто сукупностей мов із подіб-
ною граматичною будовою й основним словниковим фондом, що походить із спільних коренів. У питанні про початок і шляхи формування мовних сімей існують два основні погляди. На думку Столетова, людство спочатку розмовляло багатьма мовами, які на межах колективів поступово переходили одна в одну, але вже наприкінці пізнього палеоліту — початку мезоліту вони концентрувалися у більші групи та мовні сім'ї. Однак більшість вчених вважають, що формування мовних сімей переважно припадало на епоху розкладу первісного суспільства. Цей процес безпосередньо пов'язаний із масовими міграціями та змішуванням населення. У такий спосіб відбувалася диференціація мов деяких великих племен (мов-основ, або прамов) під час розселення, а також неповна асиміляція племінних мов, що згодом спричинило початок нового поділу мови-основи. Незважаючи на різні підходи до цієї проблеми, висловлені погляди не заперечують один одного. Формування мовних сімей могло зародитися у період розширен-нятючаткової ойкумени і значно прискоритися в епоху розкладу первісного суспільства.
Наприкінці первісної історії вже існували найбільші мовні сім'ї. У Північній та Східній Африці, Передній Азії сформувалася се-міто-хамітська сім'я, до якої належали мови давніх єгиптян, народів семітської (аккадці, вавілоняни, ассирійці, фінікіяни, давні євреї, араби та ін.), кушитської (сомалійці, гала) та берберської груп. На північ від неї утворилася кавказька мовна сім'я, на півдні, в серединній Африці, — сім'я банту, що потім поширилася в усій південній частині Африки.
В Південній Азії виділилися мовні сім'ї дравідів, мунда і монк-хмер, а в Південно-Східній Азії та Океанії— австронезійська (малайсько-полінезійська) сім'я. У Східній Азії сформувалася китайсько-тйбетська сім'я, що поділилася на таї-китайську та тибето-бірманську групи. Центральна Азія стала осередком поширення мов алтайської сім'ї (тюркські, монгольські, тунгусо-мань-чжурські народи), що розселилася в Азії. У Південно-Західному Сибіру сформувалися мови уральської (фінно-угро-самодійської) сім'ї. Нарешті, між Балтійським морем і Середньою Азією виникла найбільша в світі індоєвропейська мовна сім'я, до якої, крім кількох мертвих мов давніх цивілізацій, належать сучасні слов'янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індо-арійські, а також вірменська, грецька й албанська. Стосовно мов племен, що заселили окраїни первісної ойкумени і меншою мірою зазнали процесів мовної асиміляції та диференціації (зокрема, австралійців, американських індіанців, низку малих народів Сибіру, багатьох племен Західної Африки), то вони не створили великих сімей.
Сучасні вчені дотримуються такої класифікації мов. За кількістю населення, яке розмовляє тією чи іншою мовами, найбільш
представницькою видається індоєвропейська сім'я мов, що склалася в епоху бронзи (рубіж III—II тис. до и.е). Вона має десять напрямів, Зокрема, до індоарійської сім'ї входять мови гіндустані, бенталі та Пенджабі. На правах індоарійської гілки сюди ж належить унганська мова і санскрит. Іранський напрям об'єднує перську, афганську, таджицьку, осетинську, курдську та ін. Сюди ж відносять "мертві" мови — давньоперську, пехлеві, скіфську. Литовський напрям (балтійський) об'єднує литовську, латиську, латгальську — на сході Латвії, і "мертву" — прусську мови. Слов'янський напрям має три підгрупи — східнослов'янські, західнослов'янські та південнослов'янські мови. Українська належить до східнослов'янської підгрупи. Вважається, що українська мова у своєму розвитку пройшла три основних етапи; давньоукраїнський (X—середина Xffi ст.), староукраїнський (середина XIII—XVIII ст.) і новоукраїнський (з рубежа XVIII—XIX ст.). З південнослов'янськими і чеськими мовами вона має спільні риси у звуковій системі, до білоруської та російської наближена морфологічно, із західнослов'янськими, зокрема польською, має спільність у лексиці. До речі, щодо походження української мови існують дві теорії: перша виводить її, як і всі інші слов'янські мови, безпосередньо від одного з говорів праслов'янської мови, друга—- з "праруської", з якої нібито аж у XII ст. відокремилася українська, білоруська та російська мови. В XI ст. У Києві виникла Руська держава, яка об'єднала в один народ племена: полян, древлян, волинян, бужан, дулібів, тиверців, сіверян та щ. Спільною літературною мовою у державі стала староболгарська, що прийшла з церковними книгами і мала "порушену" (на український лад) вимову.
Щоправда, не заперечуючи зручність і певною мірою об'єктивність чинної тріалістичної дистрибуції слов'янських мов, сучасні українські філологи (ОЦарук) пропонують з урахуванням мовного, історичного, археологічного й етнографічного матеріалу, новий дуалістичний розподіл слов'янських мов на підгрупи: до першої з них (антської) відносять такі мови, як антську (прамову), українську, білоруську, польську, чеську, словацьку, сербсько-хорватську (у давній хорватській частині), верхньолужицьку. До другої (словенської) — словенську (прамову), старослов'янську, російську, болгарську, македонську, сербсько-хорватську (у давній сербській частині), нижньолужицьку.
Зрештою, всі сходяться на тому, що від кінця НІ тис. до н.е. і до V—VI н.е. слов'яни мали мовну спільність, яку умовно називають праслов'янською мовою. Дискусії ж ведуть про різні етапи розпаду праслов'янської етномовної спільноти та ранній період формування окремих слов'янських мов, зокрема й східнослов'янських, до яких належить і українська.
Водночас варто погодитися з резюме вітчизняного етнографа А.Пономарьова, що українська мова формувалася відповідно до
всієї складності становлення українського етносу та його розвинутої ієрархічної структури. Гї багатодіалектність відповідає розмаїтій субетнічності, сформованій на строкатій етноплемінній основі. Саме це визначило самобутність української мови в системі східнослов'янських мов. Наявність у ній локальних рис спостерігалася ще у протоукраїнських діалектах, що засвідчує, існування протоукраїнської мови ще до розпаду загальноруської мовної єдності. Тобто протоукраїнська, проторосійська та протобілорусь-ка мови складалися в різних умовах, у різні часи і на дещо інших основах. Наслідки цього наочно виявилися у XI —XII ст., коли формувалася сучасна літературна українська мова, ґрунтована переважно на південно-східних діалектах, з активним використанням південно-західних та північних.
Германський напрям охоплює англійську, німецьку, голландську, шведську, норвезьку, датську, ісландську мови. Романський напрям охоплює іспанську, португальську, французьку, італійську, румунську, мови. З-поміж інших мов індоєвропейської сім'ї можна назвати кельтські мови (ірландська/шотландська, бретонська), грецькі (сучасна грецька і давньогрецька), албанська і вірменська мови, а також хеттськї та тохарські мови. .-'
Другу сім'ю мов називають фінно-угорською (уральською). Вона поділяється на два напрями: а) — угорський, до складу якого належать угорська (мадярська), мансійська (вогульська) та хантийська (остяцька); б) — фінський, куди входять фінська (суомі), естонська, карельська, комі-зирянська, комі-пермяцька, удмуртська, марійська, мордовська мови (мокща, ерзя).
Третя сім'я об'єднує тюркські -(алтайські) мови. Це турецька, узбецька, азербайджанська, татарська, туркменська, башкирська, казахська, киргизька, чуваська, алтайська та інші — всього понад ЗО.
Четверту сім'ю мов називають семіто-хамітською. Тут виділяють семітський, берберський, кушитський і чадський напрями. Найпоширенішою гілкою серед них вважається арабська мова.
П'яту сім'ю мов — кавказьку —« становить картвельська (іберійська) гілка, що об'єднує грузинську, занську, сванську мови. Далі — абхазо-адигейська, яка охоплює кабардино-черкеську, адигейську, абхазьку й абазинську мови, а також нахсько-дагестан-ську, до якої належать аварська, лезгинська, лакська, даргинська, чеченська, інгуська та ін.
Шоста сім'я — китайсько-тибетська. Це друга група мов після індоєвропейської за кількістю населення, яке нею розмовляє. Вона має дві гілки китайських мов (китайську, або хань, і дунганську, або хуе) і тибето-бірманські мови (бірманську, тибетську).
Сьома сім'я мов — австронезійська, — це третя за чисельністю населення, що ними розмовляє. Сюди входять чотири гілки: індонезійська, полінезійська, меланезійська, мікронезійська.
Загалом ж загальна кількість мов світу сягає від 2600 до 5000. Точну цифру встановити неможливо через умовності відмінностей між різними мовами та діалектами однієї мови. До найпоширеніших мов світу за кількістю тих, хто ними розмовляє, належать: китайська (800 млн мовців), англійська (350), російська (240), іспанська (120), гінді та близька їй урду (200), індонезійська (130), арабська (127), бенгальська (125), португальська (115), японська (111), німецька (100), французька(ЭО).
Зазначимо, що мовні проблеми вельми активізувалися. Підтвердженням цього є встановлення "Дня рідної мови" (21 лютого) за ініціативою Національної комісії Бангладеш у справах ЮНЕСКО. Україна долучилася до святкування цієї міжнародної акції. На сучасному етапі в живому спілкуванні України існує близько 20 мов. На тлі державності української мови Конституція України (1996) у ст. 10 гарантує вільне використання та захист мов націог нальних меншин.
Відомо, що основним типом людської спільності первісного суспільства булЬ плем'я. Воно характеризувалося відсутністю поділу на суспільні верстви, більш-менш однорідною культурою.. На думку багатьох істориків, етнографів, лінгвістів, плем'я було ланкою, що вперше пов'язувалося з усталенням про окремий мовний організм. Саме плем'я вирізнялося своєрідним світобаченням, особливим духовним і психічним станом, що вважається однією з найсуттєвіших причин мовних змін. Водночас це була кровно споріднена спільність, а її свідомість становила самосвідомість родичів, нащадків одного предка. З розвитком внутрішньо-племінного розшарування почали виникати відмінності в культурі, насамперед соціальної верхівки, а відтак — широких верств населення. Тоді ж започаткували дію механізми руйнуванню кровноспорідненої спільноти племен. У процесі переходу від родової общини до територіальної розвивалися головно стосунки між однородцями. Особливо цей процес прискорювався з виникненням війн, переміщенням населення, чому сприяло також примітивне рабоволодіння з його широко здійснюваним звільненням рабів, шлюбом між вільними і рабами та використанням рабинь як наложниць. Племінна ендогамія перестала бути нормою, поряд із загальноплемінними родоводами виникали відмінні від них шляхетні генеалогії знаті. Так, соціально однорідні кровноспоріднені спільноти — племена змінювалися новими утвореннями і співплемінностями. Остання посідала проміжне місце між плем'ям і першим історичним типом соціально-диференційованого суспільства — народністю. ж
У співплемінностях вже існувала соціальна та поступово формувалася культурна диференціація, Співплемінності здебільшого складалися із споріднених між собою, близьких за походжен-
ням мови і культури племен, але до них вже нерідко входили й чужі за походженням племена та роди. Як і будь-яка інша спільність, співплемінність характеризувалася повною єдністю мови, культури, самосвідомості. Водночас вони мали діалектні відмінності, особливості культури,'зберігали залишки попередньої племінної самосвідомості. Співплемінності добре відомі за античними та ранньосередньовічними історичними джерелами. Були ними, наприклад, ахеяни і доряни Еллади, літописні східнослов'янські племена полян, древлян, в'ятичів, кривичів, дреговичів.
ПЕРЕДМОВА
Збереження та примноження духовно-культурних традицій кожного народу є запорукою стабільного суспільного розвитку та невід'ємною частиною цивілізаційного поступу. Багата спадщина української духовн
Поняття культури
1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в
європейській культурологічній думці
2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структур
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культу
ПОНЯТТЯ СВГГОВОЇ-ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип, культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культ
КУЛЬТУРА І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її ката
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні к
ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО, ЙОГО СИНКРЕТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ПЕРШІ ЗДОБУТКИ
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи,
СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Питання про історію культури давніх цивілізацій — доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку
ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріч-
СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ
Культура Стародавньої Індії. Найдавніша індійська цивілізація відома під назвою Індська (або Хараппська) створена прадавнім населенням Північної Індії. З початку IV тис. до н.е. тут виникають посел
ЛЕКЦІЯ 5 Антична культура
1.Особливості античної культури
2.Культура Стародавньої їреци
3.Культура епохи еллінізму
4.Культура Стародавнього Риму
5.Світове значення античної культури. &quo
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III-II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI
КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІЗМУ
Внаслідок військового походу Александра Македонського в Персію, що продовжувався з 334 до 324 pp. до н.е., була створена величезна держава від Дунаю до Інда і від Нубії до Середньої Азії. Однак існ
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII—II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510-31 рр; до н.е.),
ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ
Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає'Чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно-
РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом
КЛАСИЧНА ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В період раннього Середньовіччя (VII—VIII ст.) у соціальному житті Візантії відбулися суттєві зміни. Колонів замінили вільні селяни-общинники, занепали ремесло і торгівля в дрібних містах-полісах,
КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей
СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина
&nb
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Середньовіччя — закономірний культурно-історичний період розвитку людства. "Середніми віками" назвали цей період гуманісти кінця XV ст. Письменники Відродження вважали Середньовіччя надто
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
В ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчени
І. РЕНЕСАНСНИЙ СВІТОГЛЯД І КУЛЬТУРА. НЕОПЛАТОНІЗМ. ГУМАНІЗМ
Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV—XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ре
ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ВІДРОДЖЕННЯ. РАННІЙ РЕНЕСАНС
Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".
Визна
Реформація і генезис культури Нового часу
Одним з важливих етапів культурно-історичного розвитку Європи була Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — багатоплановий релігійний, соціально-політичний та ідеологічний рух XVI
Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала
Зростання ролі літератури в житті суспільства
Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до
Особливості європейської культури
В історії культури Нового часу особливе місце посідає XIX ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та зав
Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.
На межі XVIII та XIX ст. в європейській
Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисяч
Модернізм як специфічний культурний феномен
У хронологічному відношенні історію культури XX ст. можна умовно розділити на три періоди. Перший, який багато в чому ще був органічним продовженням провідних культурних течій XIX ст. і їх логічним
Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф.Ліотара "Постмодерніст-ський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури*. Для його характеристики вживають різні визначення
Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурам
Мистецтво Постмодернізму
Культура кожної історичної епохи може бути виражена й осмислена через так звану "базову особистість", яка акумулює всі найяскравіші риси свого періоду. Збірний образ такої особистості наш
Етнокультурні проблеми походження українського народу
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Національну культуру вартувало б розглядати насамперед через історію конкретної
Культура дохристиянської Русі
В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об
Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне м
Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
Численні літературні та історичні джерела, матеріали археологічних розкопок, етнографічних експедицій засвідчують про високий рівень розвитку ремесел у Галицько-Волинській Русі, існування самобутнь
Архітектура, скульптура і малярство
Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Вони складались упродовж віків на основі національної культури давніх слов'ян, культурного спілкування з іншими народами Східної
Освіта і письменство
Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує т
Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу віднов
Ранній гуманізм в Україні
В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, і
Діяльність культурно-освітніх осередків
В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі,
Музика і театр
У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а тако
Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незал
Феномен козацької культури
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичн
Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розви
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепці
Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У націо
Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
Культурна активність людини завжди є духовною активністю; вона складається під впливом інтенції самоздійснення і пов'язана зі значенням свободи в індивідуальному та громадському сенсі. Культура, по
Культурні явища початку XX ст.
Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подальший розвиток ти
Особливості національно-культурного Відродження
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап націона
Українізація як природне явище і політичне гасло
Навернення народу до української мови і писемності проводилося передусім саможертовною працею членів товариства "Просвіта", що масово поширювалося в Україні від 1917 р. В умовах соціальни
Діячі української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.
Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик
Риси нової соціокультурної дійсності
Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відпо
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов