Тема IV. ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ, СУБ¢ЄКТИ ТА МЕТОДИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лекція IV. 1. Політичні трансформації

Політичний процес як суспільне явище.

Типологія політичних конфліктів та засоби їх

врегулювання.

Політична модернізація.

Мета лекції: з’ясування сутності понять «політичний процес», «політичний конфлікт», «політична модернізація»; розгляд типології, причин виникнення, фаз розвитку і методів долання політичних конфліктів;ознайомлення з концепціями та етапами політичної модернізації.

Характеристика політики як процесу дозволяє побачити всі сторони взаємовідношень суб¢єктів з приводу державної влади Поняттям політичний процес позначають сукупність всіх динамічних змін у поведінці та відносинах суб¢єктів, у функціонуванні інститутів та інших елементів політичного простору, що відбуваються під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Він розкриває рух та еволюцію політичних явищ у часі та просторі. Політичні процеси бувають: внутрішньополітичні та зовнішньополітичні; базові та периферійні; відкриті та закриті.

Центральною характеристикою такого процесу є зміна. Вона означає як трансформацію якостей, що не торкаються основних структур влади, так і модифікацію базових елементів, які в сукупності сприяють переходу системи у новий стан. Частіше за все в якості основного джерела політичних змін називаютьконфлікт.

Існує багато визначень політичного конфлікту, але найбільш об’ємним та таким, що розкриває сутність цього явища є наступний. Політичний конфлікт – це спосіб взаємодії сторін, коли їх інтереси не співпадають. Він присутній, коли дві чи більше сторін відчувають, що їх інтереси несумісні, при цьому вони виявляють ворожість, або переслідують свої інтереси діями, які шкодять іншим сторонам. В політичному конфлікті сторонами виступають політичні групи або держави.

Розрізняють об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення конфліктів. Об’єктивні складають: зниження рівню життя, демографічні зміни, матеріальний потенціал збройних сил. До суб’єктивних відносять етнонаціональний склад сторін, їх світосприйняття.

Конфлікти поділяються за принципом інтересів, що порушені:

· ресурси: територія, гроші, джерела енергії;

· влада: розподілення функцій влади, контроль та участь у прийнятті політичних рішень;

· ідентифікація: відноситься до культурних соціальних та політичних груп;

· статус: віра або недовіра відносно того, чи поважають традиції та громадянські позиції групи або індивіда;

· цінності: в системі виконавчої влади, релігії та ідеології.

Крім того, конфлікти поділяють на латентні або скриті – коли конфлікт існує, але сторони не відчувають несумісність інтересів, та проявлені –коли нерозпізнані протилежні інтереси стають усвідомленими. Мирні(безнасильства, можуть мати позитивний характер, коли враховуються потреби сторін, регулюються за допомогою законів)та жорсткі (коли виходять за рамки мирних) конфлікти. Також, політичні конфлікти розподіляють за двома станами: стихійні (революція, анархія) та упорядковані або інституалізовані (що регулюються через загальні механізми, законодавчо або через вибори).

Велике значення має вміння розв’язуватиці конфлікти. В світовій практиці існують такі стратегії впливу на політичний конфлікт:

· запобігання шляхом дипломатичних переговорів;

· керування конфліктом;

· розв’язання – мирний взаємно прийнятний спосіб повністю завершити, або зменшити ступінь конфлікту;

· трансформація конфлікту, коли переглядається природа конфлікту.

Для характеристики конфліктів, які торкаються держави як основного інституту політичної системи, використовують поняття політична криза –стан політичної системи суспільства, який виражається в загостренні та заглибленні конфліктів, в різкому підсиленні політичної напруги.