Тема ІІІ. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОЛІТИКИ

Лекція ІІІ. 1. Політичні системи сучасності

Поняття політичної системи суспільства.

Роль політичної комунікації у функціонуванні політичної системи.

Структура та функції політичної системи.

Типологія політичних систем.

Мета лекції: ознайомлення з системним підходом до вивчення політики; визначення структури і функції політичної системи; опис механізму функціонування політичної системи; формування критеріїв класифікації політичних систем сучасності.

Політична система є центральним поняттям політології. Здатність суспільства набувати виду системи була добре відома ще за часів античності. Однак особливий інтерес до вивчення систем як таких виник у середині ХХ ст.

Згідно загальної теорії систем, система– це певна кількість взаємопов’язаних елементів, які створюють стійку цілісність та мають певні інтерактивні особливості, притаманні саме даній спільності. Кожну систему характеризують три ознаки:1) наявність декількох елементів;2)наявність певного принципу зв’язку між елементами;3)наявність більш-менш чітких меж, що відділяють систему від середовища. Ми живемо в оточенні великої кількості систем: від шарикової ручки до космічного корабля. Усі вищезазначені ознаки є характерними і для соціальних систем.

Системний підхід до вивчення суспільства вперше був запропонований американський соціологом Т. Парсонсом у 50-і рр. ХХ ст. В основу його теорії соціальних систем покладене ствердження, що суспільство є системою взаємодії великої кількості людей.У структурі соціальної системи Т. Парсонс виділив 4 головних елементи, так звані підсистеми: економічну, правову, духовну і політичну.Згідно системного підходу, усі підсистеми суспільства взаємопов’язані, а стан кожної з них впливає на стан суспільства в цілому. У випадку, коли у критичному стані знаходяться усі підсистеми суспільства, говорять про системну кризу.

Окремі сфери життя соціуму виступають предметами певних наукових дисциплін: економіки, правознавства, культурології, політології. Отже, політологія вивчає політичну систему суспільства.

Теорія політичної системи була розроблена у 50-60- рр. ХХ ст. американськими дослідниками Д. Істономта Г. Алмондом.

Д. Істон виходив з того, що закони, за якими функціонує політична система (далі – ПС), схожі на ті, за якими існують біологічні системи, і, перш за все, людина. Він стверджував, що політична система –це організм, що саморегулюється, саморозвивається та реагує на поступаючи ззовні імпульси. ПС – це комплекс взаємодій, за допомогою яких досягається та здійснюється владне розміщення ресурсів у суспільстві.

У моделі, що розробив Д. Істон, у ПС через вхід поступає інформація щодо вимог зовнішнього середовища. Після її обробки ПС здійснює вихід інформації у середовище у вигляді політичних рішень та дій. Якщо вони задовольняють вимоги, середовище реагує підтримкою. Формами підтримки можуть вважатися сплата податків, дотримання законів, виконання військового обов’язку, голосування на виборах, лояльне відношення до влади та її символів тощо. У випадку, коли дії та рішення ПС не відповідають сподіванням суспільства, воно протестує. Шкала протестної поведінки досить широка: від абсентеїзму(свідомого ігнорування виборів) до актів насилля та терору. Таким чином, якщо рішення ПС відповідають інтересам більшості груп населення, це призводить до посилення стабілізаційних процесів. У протилежному випадку на ПС очікує смуга часткової або повної кризи.

Вже збігле знайомство з моделлю ПС Д. Істона дозволяє відзначити величезну роль комунікації у житті суспільства.

Політична комунікація – це розповсюдження та передача політичної інформації як поміж елементами політичної системи, так і поміж політичною системою та зовнішнім середовищем.

Відрізняють два типи політичної комунікації:формальний та неформальний. Канали формальної комунікації встановлюються офіційно самою системою. Прикладами формальної комунікації можуть служити з’їзд, нарада, зібрання, офіційний звіт, звернення до Президента країни, скарга на ім’я мера міста, запит народного депутата тощо. Неформальні комунікаціїнабувають форми слухів. Слухами вважають недостовірну інформацію, що розповсюджується швидко, безперешкодно та безконтрольно.

Отже, з метою збереження власного стабільного стану ПС повинна обробляти усю сукупність інформації, результатом чого виступають політичні рішення та дії.

У сучасній політичній науці існує декілька десятків визначень політичної системи. Але усі вони можуть бути виділеними у чотири групи:

1. ПС – механізм прийняття рішень у суспільстві (Д. Істон);

2. ПС – система політичних ролей (Г. Алмонд);

3. ПС – система взаємодії та спілкування суб’єктів політики (Р. Даль);

4. ПС – сукупність політичних інститутів (М. Дюверже).

Усю сукупність елементів ПС прийнято поділяти на матеріальні (громадяни, соціальні спільноти та політичні інститути) та нематеріальні (політичні відносини, політичні інтереси, закони, традиції, моральні норми, цінності, ідеї, ідеології). Взаємодіючи з приводу влади, усі названі елементи формують певну кількість підсистем, які й складають структуру ПС (див. табл. 1).

Таблиця 1.