ПОВЕРНЕННЯ

1.

 

20 квітня 2077 p.

Шифрограма 63‑80/CNAS

Посольство України в Конфедерації Держав

Північної Америки, Вашінгтон.

Цілком таємно. Знищити по прочитанню.

 

Начальнику науково‑технологічного Управління Військової Розвідки України (ВІРУ)

Гайдуку І.П.

 

Шановний Ігоре Петровичу, вітаю Вас з присвоєнням чергового військового звання генерала‑хорунжого ЗСУ. У зв'язку з нагальними обставинами наказую терміново (строк виконання 1‑3 дні) прибути до Києва для одержання нового призначення.

 

Підписав – Його Ясновельможність Гетьман України, Генерал армії Кузьма‑Данило Махун

 

2.

 

Гайдук прокинувся на світанку, коли вашінгтонське весняне небо щойно почало наповнюватися тихим і спочатку ледь відчутним сяєвом. На екрані електронного будильника виникла неонова цифра: 4:00AM. Тривожно схопився, не розуміючи, де опинився, хто він і що відбувається навколо. Такі падіння у чорну діру безпам'ятства траплялися з ним дуже рідко – як наслідок тяжкої перевтоми чи катастрофічних переміщень у часі й просторі з Вашінгтону до Токіо і далі до Канберри.

Гайдуку здалося, що крім нього і Лінди у кімнаті є ще хтось. Він навіть не згадав учорашньої шифрограми і здивовано‑зляканого погляду шифрувальника Бєлкіна – хоча саме це неочікуване повідомлення спричинило, мабуть, тимчасовий колапс пам'яті.

Шифровка була як розривна куля в мозок, перекреслюючи все дотеперішнє вільне життя Гайдука. Він відчув чийсь пильний погляд: у тьмяному просторі спальні Гайдук побачив за два фути від ліжка невеличкого дрона, завбільшки з тенісний м'яч, тільки не пружного і пухнастого, а металевого, оптика якого зловісно виблискувала. Гайдук знерухомів, приречено чекаючи пострілу: ще у лютому він вислав до Центру опис нового дрона‑кіллера під кодовою назвою «Горобчик» (Sparrow), здатного знищувати лідерів терористичних організацій, вищих офіцерів ворожих армій та інших супротивників Конфедерації.

Темношкіра пуерторіканка Лінда Кенворсі безтурботно спала поруч, ледве прикривши живіт білим покривалом. Вона лежала навзнаки, посилаючи тихі й смішні звуки глибокого сну після нічних любощів – наче вітер грав на дитячій мунгармоніці. Тіло Лінди чорніло в сутінках: ледь розставлені важкуваті ноги, сіра смуга покривала, оголений торс, повняві груди, ліва рука підкладена під голову – все дихало спокоєм і беззахисністю.

Дрон продовжував нерухомо висіти перед Гайдуком, наче згусток темної енергії. Гайдук знав, що всередині кулі кипить електронне життя. Невідомий оператор з Центральної служби безпеки сидить десь неподалік від Аннаполіса, позіхаючи, перед екраном монітора і, ковтаючи вистиглу каву, вивчає нічне життя Гайдука і Лінди в усіх його безсоромних подробицях, вирішуючи – чи спопелити їх лазерним променем, чи дарувати ще трохи життя.

Остовпіння минуло, і Гайдук зробив ледь помітний рух лівою рукою (стріляв з лівої) до подушки, під якою лежав старий, але надійний штурмовий пістолет морських піхотинців «Беретта» М9А11, заряджений самонавідними кулями. Дрон миттєво відреагував на рух, злетівши до стелі і засліпивши Гайдука фотоспалахом, від якого кімнату сповнило болюче ртутне світло, що знерухомило новоспеченого генерала‑хорунжого Збройних сил України. Коли чорнота повернулася на зміну спалаху, чорнотавсеохоплююча і щільна, без будь‑яких натяків на світанок, Гайдук зрозумів, що дрона в кімнаті нема. Він згадав, що сьогодні його запрошено до Білого дому, і збагнув, що існує прямий зв'язок між тим запрошенням, шифровкою і рейдом дрона. Потім подумав, що в Києві доведеться замовляти генеральську форму в камуфляжному, штабному і парадному варіантах. Йому стало гидко, бо забув, коли востаннє носив військову уніформу – хіба що під час служби в спецназі розвідки, коли закінчувалася румунсько‑українська війна. Потім був Бостон. Ворухнулася Лінда, на мить розплющивши очі: що? що? Він ніжно поцілував її у вічі, носика й губи. «Спи, все гаразд». Що буде з нею, самотньою касиркою з банку «Continental» на М‑стріт? Він звик до покірливої й мовчазної Лінди Кенворсі може й любив її?) – і відчув відразу до цього ранку, коли зацвітали на березі Потомаку сакури, й тихо лайнувся: "Fuck it!".

 

3.

 

Службовий автомобіль Гайдука залишився на Дюпон‑серкл. Закінчилися талони на пальне, і тому він викликав таксі на Канал‑Роуд, де знімав двоповерховий невеличкий будинок, неподалік від Джорджтаунського університету, в зелених ярах, що виходили на водоймище. Таксист – пакистанець у чалмі салатного кольору, зовні типовий офіцер Інформаційної ісламської служби, якими був наповнений Вашінгтон – спочатку відмовився їхати до «Сонного Птеродактиля» на Пенсільванія авеню 1600 (так звали потворну гігантську бетонну споруду з химерними гострими кутами, що ховала під собою Білий дім, виконавчий офіс імені Д. Айзенгавера, де колись містилося Воєнне міністерство, урядову резиденцію «Блер‑Гаус» і Міністерство фінансів: урядові чиновники твердили, що «Птеродактиль» витримає удари балістичних ракет з ядерними боезарядами, хоча ніхто цьому не вірив). Таксист довго, як на східному базарі, торгувався, доки Гайдук не звабив його, пообіцявши сплатити не амеро чи юанями, а глобо. Коли під'їжджали по F‑стріт до 18 вулиці, таксист, побачивши попереду чорні поліцейські «черепахи», якими оточений був «Птеродактиль», рішуче звернув ліворуч, навідріз відмовившись під'їжджати ближче: кляті копи, побачивши чалму, заарештують його і відберуть ліцензію. Пакистанець вихопив у Гайдука 20 глобо з зображенням Білла Гейтса, і, не давши здачі, моментально від'їхав. Гайдук мусив пройти два квартали, перш, ніж наблизився до КПП. Була друга година пополудні, й чорні поліцейські вже розм'якли від спеки, весняної млості, післяланчової сонливості, страждаючи під вагою кулевідпорних шоломів, бронежилетів, наколінників, довгих палиць з шоковими зарядами, кайданів і потужних автоматів‑коротунів НК‑МР 5/11, які мали вигляд доволі грізний, якщо не знати, що Китай відмовився постачати Конфедерації супернабої, здатні пробити наскрізь захисні лати. Американські ж заряди й кулі були безсилі подолати кулевідпорний пластик.

Поліцейські довго вдивлялися в паспорт Гайдука, звіряли біометричні дані з комп'ютером, зазирали в зіниці – і все це для того, щоб передати його в супроводі товстої негритянки‑поліцейської, яка ходила перевальцем, на центральний контрольно‑пропускний пункт, до якого треба було довго добиратися бетонним лабіринтом, захованим у нетрях «Птеродактиля». Нарешті його вивели на галявинку, й він побачив Білий дім, прикритий згори шатром – бетонним склепінням. Білий дім здався Гайдукові декорацією, зануреною у вічну полярну ніч. Його освітлювали прожектори, як якийсь виправний заклад на півночі Канади.

Третій етап перевірок здійснювався всередині Білого дому. Гайдуку видали комплект стерильної білизни, сині штани й куртку з дешевої бавовни з літерою "V" на лівій нагрудній кишені. Злоязикі вашінгтонські журналісти писали, що диктаторам тут видають яскраво червону уніформу, ісламським можновладцям – зелену, європейським демократам, переважно геям, – блакитну, російським олігархам – смугасту, тільки китайцям дозволялося не перевдягатися. Уніформу запровадили після інциденту з зараженням попереднього президента Конфедерації Держав Північної Америки вірусом хвороби Джоссера, принесеним еміром одного з арабських еміратів на розкішному золотаво‑зеленому халаті. Довелося на три місяці закрити Білий дім для дезинфекції й проведення спеціальної програми щеплень.

Перевдягнувшись у тісний одяг, що робив його схожим на пацієнта лікарні в Бетезді (треба було надягти не куртку, подумав Гайдук, а квітчасту пелерину, що застібається ззаду і дає можливість оглянути голу дупу пацієнта), він пройшов до сусідньої кімнати, оздобленої в старомодному стилі – з дубовими панелями і важкими меблями. Перед монітором чатував рожевощокий гігант у білосніжному кашкеті, синьому френчі з червоними вилогами й золотими Гудзиками, у білих штанях і лакованих чорних черевиках – зброї у цього гіганта Гайдук не помітив.

У дверях з'явилася худенька, сива, зі смішними дитячими кісками жінка з живими чорними очима, привітно всміхнулася Гайдуку і урочисто промовила:

Містере Гайдук, перша леді, сенатор Ван Лі очікує вас.

Це була Марта Джеферсон, перша помічниця дружини президента КДПА Ширлі Мак Доул. Тепер – сенатор Ширлі Ван Лі.

Гайдук ступив до дверей, ледь не зачепивши дубовий стілець, на якому сидів рожевощокий гігант, який навіть не поворухнувся, не звів очей з монітора.

 

4.

 

15 квітня 2077 p.

Абсолютно таємно

Один примірник

Особисто Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі‑Данилу Махуну

Повідомлення особливої державної ваги

 

Інформую Вас, що Закордонна інформаційна служба Державної Варти України (ЗІС ДерВару) з дозволу ГЕПРУ взяла 2075 року в оперативну розробку начальника Другого (науково‑технологічного) управління військової розвідки ЗСУ полковника Гайдука І.П.

Гайдук І.П. народився 12 лютого 2027 р. в Києві, закінчив спеціалізовану комп'ютерну школу, навчався в Київському політехнічному університеті, факультет систем управління ракетами. Виявив себе здібним інженером, має два винаходи. Під час румунської агресії (2048‑2052 pp.) служив у військовій розвідці, став кадровим офіцером ВІРУ. Закінчив Розвідувальну Академію Збройних Сил ім. генерала Є.Марченка (2055 p.), отримавши звання капітана. У 2057 р. в рамках студентських обмінів за рішенням керівництва Міноборони (К‑Д. Махун) і ДерВару (Ю.Мережко) був направлений до Конфедерації держав Північної Америки на навчання до МІГ – Массачузетського Інституту Технології, відділення космічних технологій, управління і зв'язку, де увійшов до 10‑ти найкращих студентів. Доктор філософії, доктор інженерних наук. Після закінчення МІТ, перебуваючи на території КДПА, займається розвіддіяльністю під прикриттям посади виконавчого директора Українсько‑американського Бюро з науково‑технологічних обмінів. З 2058 p., будучи студентом МІТ, вступив у інтимний зв'язок з американською громадянкою, студенткою того ж інституту Ширлі Мак Доул, яка згодом, через 3 роки, стала дружиною майбутнього президента КДПА Ендрю Ван Лі і на сьогоднішній час є одним з найвпливовіших сенаторів Конфедерації.

Наявні в ЗІС ДерВару дані свідчать, що Ширлі МакДоул ще в студентські роки стала агентом Центральної служби безпеки Конфедерації під псевдо «Бейбі» і в ході інтенсивних контактів завербувала Гайдука І.П., якому було дано псевдо «Ікар».

Створюючи видимість успішної діяльності зі збирання на користь Української Держави інформації щодо найновіших науково‑технічних розробок у сфері передачі інформації та нових видів озброєнь (проекти «Водограй», «Черепаха», «Койот», «Ластівка» та інші), Гайдук І.П., працюючи на Конфедерацію, завдав величезної шкоди обороноспроможності УД, вітчизняній науці і техніці.

Доведено, що Гайдук І.П. сприяв передачі американцям таких перспективних проектів вітчизняного оборонно‑промислового комплексу, як новий вид пального для твердопаливних ракет морського і космічного базування SS‑32 та SS‑52, антикорозійне покриття для морських платформ стратегічного призначення, надчутливі радарні установки типу «Мантія», нові принципові розробки газотурбінних і плазмових двигунів та інше (список злочинно‑зрадницьких дій Гайдука І.П. додається окремо).

Передаючи ці та інші технології й вироби своїм американським хазяям, Гайдук І.П. став на шлях особистого збагачення, накопичуючи на підставних рахунках у Панамі значні суми грошей порядку 60 млн. глобо. Гайдук веде аморальний образ життя, перебуваючи у позашлюбному зв'язку з касиркою банку «Континентал» Ліндою Кенворсі, агентом бразільської розвідки, яку використовує для проведення незаконних грошових операцій.

Наявних у Державної Варти фактів достатньо, щоб викрити зрадницьку антидержавну діяльність Гайдука І.П.

У зв'язку з вищесказаним пропоную:

– негайно відкликати Гайдука І.П. з Конфедерації під переконливим приводом (підвищення по службі);

– негайно заарештувати його по прибутті до Києва і висунути офіційні звинувачення;

– створити спеціальний військовий трибунал для суду над Гайдуком І.П.;

– як виняток, засудити Гайдука І.П. до аргентінської страти – шляхом викидання з літака на висоті 5000 м над священною українською землею;

Нагородити агентів ЗІС ДерВару (псевдо «Імператор», «Сокира», «Шахіст»), що сприяли викриттю Гайдука І. П.

 

Директор Державної Варти України Юлій Мережко

 

Резолюція на документі: п. Клинкевичу В. Я.

Гайдуку І.П. присвоїти чергове військове звання генерала‑хорунжого, відкликати до Києва.

Гетьман К. Д. Махун.

16.04.2077

 

5.

 

Гайдук увійшов до великої зали з дзеркалами, трьома сяючими люстрами й численними фарфоровими китайськими вазами на пристінних столиках і роялі, в яких стояли розкішні білі й рожеві гладіолуси. «Штучні», – оцінив Гайдук, бо жодна з тендітних пелюсток не зів'яла: квіти були одноманітно урочисті, наче в казковому мальованому фільмі.

Перша леді Конфедерації Держав Північної Америки – Сполучених Штатів, Канади і Мексіки – сенатор Ширлі Ван Лі – чекала його, привітно посміхаючись і першою простягаючи долоню для рукостискання. Вона майже не змінилася з тихчасів, лише її гарненьке обличчя королеви студентських балів утратило акварельну свіжість, нечіткість напівтонів молодості, й було промальоване гострим пером часу та косметичних операцій. Але від цього не стало гіршим. Найвродливіша сенаторка за всю історію Америки.

– Рада вас бачити, містере Гайдук, – вона продовжувала чарівно посміхатися, хоча її погляд здався йому стурбованим. Її колись розкішне, непокірне темно‑каштанове волосся стало світлим, акуратно зачесаним і сплетеним ззаду в дульку, як у балерини. Він згадав Дару.

– Сенатор Ван Лі, це велика честь для мене – ваше запрошення і зустріч, – Гайдук від хвилювання почав підбирати банальні англійські слова привітання. Потім спромігся на цілком щирий комплімент:

– Ви значно молодші, ніж...

– Ніж коли? – розсипала легкий сміх перша леді Конфедерації.

– Ніж тоді, коли ми натирали носа Джорджу Істмену.

– Боюсь, що цей ніс вже зовсім зник, – сказала Ширлі, запрошуючи Гайдука сісти на спеціальну двомісну «лав‑сітку», оббиту темно‑червоною з синіми смужками тканиною, яку так полюбляли у будинках офіційного Вашінггона, стилізованих під XVIII століття.

Ширлі сіла ліворуч від Гайдука на спеціальне крісло, позаду неї на стільці умостилася Марта Джеферсон із записником в руці, яка теж подала голос:

– Істмену недавно приварили новий ніс. З надтвердого сплаву.

– Я чула, що ви від'їжджаєте з Вашінгтона, – продовжила Ширлі, і Гайдук побачив, як правою долонею вона торкнулася лівого ліктя – ознака занепокоєння. – Від імені президента і сенату Конфедерації я хочу подякувати вам за внесок у розвиток українсько‑американських відносин. Президент високо цінує ваші зусилля і просив переказати його найкращі побажання. Досвід останніх років засвідчив, наскільки плідною була наша співпраця у сфері науки і технологій. Вас буде не вистачати у Вашінгтоні.

Гайдук згадав, як казилися вони від кохання, коли заселилися в сусідні кімнати в житловому комплексі Саузгейт на березі Чарлз‑рівер, з вікон якого видно було старий Бостон. Ширлі, чарівна темноволоса американка з Нової Англії, вразила серце молодого Гайдука, який забув усі свої клятви спецназу, українській розвідці і самому собі – тільки вчитися в найкращому університеті світу, зосередитись на головному, на системах управління ракетами, а не відволікатися на випадкові сексуальні зв'язки. Забув усі настанови капітана контррозвідки Юлія Юліановича Мережка про те, що перший відвідувач його кімнати, перший приятель‑студент, перша дівчина в ліжку і перший знайомий у студентському барі будуть агентами Національного управління контррозвідки Центральної служби безпеки Конфедерації. І що обов'язково він матиме свого персонального «куратора». Всі попередження і настанови вмить забув Гайдук, коли у двері його кімнати постукала Ширлі Мак Доул і попросила допомогти їй полагодити комп'ютер. Була вона студенткою другого року курсу 21F – іноземні мови і літератури, переважала іспанська, але цікавилася також російською, українською і польською мовами, навіть намагалася щось говорити на дивній суміші слов'янських мов, він починав сміятися і обіймами й поцілунками зупиняв потік її слів. Він заздрив її англійській витонченій мові білих аристократів Нової Англії – цьому останньому заповіднику лінгвістичної архітектури шекспірівських часів, що гинув під навалою індійсько‑китайсько‑мексиканських акцентів і комп'ютерних варварських сленгів, що заливали американський континент. Пізніше Ширлі зізналася, що її збуджує його дивовижний акцент і голос, наче відлуння далеких євразійських степів. Тоді вона ще не уявляла, де та Україна. А він не міг уявити, ким стане вона.

– Чи ви знаєте, де працюватимете в Києві? – спитала Ширлі.

– Ще не знаю. Спочатку відпочину, порибалю на Дніпрі. Колись він розповідав їй, що ненавидить рибалку. Вона не забула, бо кинула швидкий погляд, і її права долоня знову торкнула лівий лікоть.

– Маю високу честь, – підвелася зі свого крісла Ширлі, – від імені президента Конфедерації Держав Північної Америки нагородити вас пам'ятною грамотою.

Гайдук підвівся, розуміючи, що бачить Ширлі востаннє в житті. Перша Леді передала йому синю сап'янову папку з грамотою.

– Прошу також, – промовила, чарівно посміхаючись, Ширлі, – передати від мене подарунок дружині вашого президента... Вашого військового лідера...

– Гетьмана, – підказав Гайдук.

– Гетьмана. Пані Наталі. Я й досі згадую її гостинність у Києві.

Гайдук взяв з її рук досить важкий пакунок, обгорнутий папером з зображенням Білого дому та перевинутий рожевою стрічкою з бантом. За папером вгадувалось щось тверде – шкатулка, мабуть. Гайдук виструнчився, як справжній генерал, навіть каблуками клацнув.

– Успіху вам, – Ширлі міцно стиснула його руку, наче не хотіла відпускати. Гайдуку здалося, що в очах сенаторки зблиснули сльози.

– Я проведу вас, – сказала Марта Джеферсон.

Рожевощокий гігант виструнчився, як тільки вони вийшли

з покоїв першої леді, й віддав честь. «Чого це раптом? – подумав Гайдук. – Тому, що побачив грамоту президента Конфедерації в моїх руках? Чи в них такий протокол – вітати відвідувачів, коли ті назавжди виходять з Білого дому?»

– Можете не перевдягатися, – сказала Марта, підтримуючи його за лікоть сухенькою рукою. – Візьміть на пам'ять. Ваш одяг уже в автомобілі...

Гайдук хотів сказати, що жоден автомобіль на нього на чекає, але Марта, міцно тримаючи його лікоть, повела до паркінгу, захищеного «Птеродактилем», і тихо, але рішуче сказала:

– Вас хочуть убити. Вам треба тікати. Не розпитуйте. Вас відвезуть до Канади, там літак. Відкрийте пакет. Єдине прохання – ні, не прохаю, благаю вас: з вами поїде моя племінниця Божена. Вона також летить до Києва. Подбайте про неї. Буду повік вам вдячна. Вона... – кивнула убік Білого Дому – вас кохає. Досі. Прощавайте. Не забудьте відкрити пакет.

Марта Джеферсон підштовхнула розгубленого Гайдука в чорний броньований лімузин з номерами Білого дому. У лімузині замість багажника була кулеметна турель і сидів стрілець – як у старовинних бомбардувальниках з дитячих комп'ютерних ігор. Крізь затемнені вікна лімузина нічого не було видно – ні поліцейських «черепах», ні сірих, з коричневими дверима кебів‑таксівок, ні бомжів, що лежали на газонах Лафаєт‑парку. Не видно було й дрона‑кілера, що виблискував на сонці, причаївшись біля світлофора, яким керувала охорона Білого дому. Дрон скидався на звичайну камеру поліцейського стеження за вуличним рухом.

Вмостившись на сидінні лімузина, Гайдук поринув у темряву. Згодом побачив ледь помітну підсвітку підлокітників, кришталевих стаканів міні‑бару, кольорові вогники пульту управління зв'язку. Побачив темну постать на передньому сидінні, лицем до Гайдука.

– Ви Божена?

Постать кивнула. Лімузин різко рвонув, усі розмови припинилися.

 

6.

 

Ліворуч Гайдука мерехтіли індикатори пульту управління. Він намацав ледь підсвічену кнопку приладу GPS і поглянув на екран, намагаючись визначити маршрут утечі. Замість того, щоб їхати до Балтимора і вискочити на 95‑те шосе, що вело до Нью‑Йорка, лімузин, пробившись через «белтвей», забитий старими смердючими китайськими автівками, що використовували суміш спирту й олії і тяглися зі швидкістю до 20 миль на годину, посувався на північний захід у напрямку Пітсбурга. Гайдук спершу був подумав, що через Клівленд вони поїдуть до Детройта, знищеного війною і повстаннями, щоб підводним тунелем, прокладеним під річкою Детройт, дістатися Канади, чистенького, наче з іншої – щасливої – планети мирного містечка Віндзор. Чомусь був переконаний, що тунель не постраждав за війни, бо міст через Детройт був знищений бразільською крилатою ракетою три роки тому і досі не був відновлений. Інформація про тунель була засекречена.

Однак через дві години повільного просування на північний захід вони різко пішли праворуч, на північний схід, карта їхнього гіпотетичного маршруту, що виникла на екрані, свідчила: не виключено, що можуть доїхати до Гантінгтона, «взяти» 81‑е шосе і добратися до Сіракуз, а далі – Канада.

Але це була лише гіпотеза.

їхали сільськими розбитими путівцями, на яких навіть їхній комфортабельний лімузин, що рухався за допомоги суперсучасних водно‑водневих двигунів, вистрибував на вибоїнах і хилитався. Затемнені вікна лімузина не давали уявлення про світ, що їх оточував, бо через броньовані шибки смарагдові весняні поля Пенсільванії, червоні фермерські будиночки й зерносховища, подібні до батарей протиракетної оборони, білі протестантські церкви, підчепурені до Easter – свята Воскресіння Христового, яке відзначили недавно, 11 квітня, – все це було позбавлене барв, тільки тіні, як при сонячному затемненні.

Божена слова не вимовила від початку поїздки. Лягла на переднє сидіння спиною до Гайдука й заснула. У темряві Гайдук не побачив її обличчя, помітивши тільки, що вона запнула голову хусткою, як це роблять мусульманки. Поїздка до Києва з цією похмурою істотою, мовчазною і непривітною, видалася Гайдуку ще однією ознакою – не найстрашнішою, щоправда, але малоприемною – тої катастрофи, що сталася з ним. Катастрофи, передчуття якої переслідувало його останнім часом. Щось зламалося в налагодженому механізмі Бюро та ВІРУ.

Він дістав з міні‑бару кришталевий графин, який засвітився, як маленька різдвяна ялинка, налив у склянку темну рідину, спробував. Це був бурбон «Джім Бім» – один із кращих Гатунків американського віскі. Не знайшовши льоду, випив одним ковтком.

Тихий голос (водія? чи того, хто відповідав за його безпеку?) пролунав згори:

– Сер, якщо хочете лід, відчиніть, будь ласка, холодильник, під міні‑баром. Там содова і сендвічі з шинкою і сиром.

– Все гаразд, – бадьоро відповів Гайдук, хоча розпачу було вдосталь.

«Не падай у паніку, розвіднику,– наказав собі Гайдук.– Дрон міг спопелити тебе, але ти живий. Що сталося? Чому? Хто твій ворог? Ворогів багато, але хто головний? Смертельний?»

 

***

...Бюро Гайдука – цілком легальна, солідна установа розташувалася в одному з найпрестижніших районів Вашінгтона – на Дюпон‑серкл, там, де Коннектикут‑авеню, зливаючись з Массачузетс‑авеню, своїм вістрям – наче добре загостренний олівець – упиралася в Дюпон‑серкл. Будинок №1369, пофарбований в яскраво жовтий колір, через що отримав назву "chicken'', своєю архітектурою нагадував київські купецькі будинки з керамічними прикрасами і був дуже зручний: під ним був просторий гараж, що дуже влаштовувало клієнтів Гайдука. Незважаючи на престижність, Дюпон‑серкл був одним з найкошмарніших місць для автомобілістів Вашінгтона – справжній тромб у серці столиці.

Гайдук любив це місце, бо за будь‑якої спеки тут можна було відчути прохолоду: фонтан, побудований на честь не відомого нікому контр‑адмірала Дюпона, відсвіжував повітря, а дерева створювали затишок і давали блаженну тінь. Фонтан нічим не нагадував військово‑морську професію Дюпона, бо його підпирали оголені мармурові хлопці й дівчата кінця XIX століття, хіба що тільки вода, щедро хлюпаючи згори на зжовклі статуї, символізувала океанську потугу Америки. Саме тут, на лавочці біля фонтана, Гайдук познайомився з Ліндою Кенворсі.

Зітхнувши, Гайдук переплив думкою з ліричного в інше, суворіше річище. У Бюро працювало п'ятеро: він, його перший заступник і давній друг Віктор Безпалий, підполковник ВІРУ, Костянтин Слісаренко, експерт, доктор фізико‑математичних і технічних наук, який нібито не належав до жодної розвідувальної структури України, бо був винятково неорганізованою, забудькуватою людиною з ознаками геніальності. Коли збувався чергового запою. Ще двоє американців – Карл Томсон, технічний експерт, флегматичний знавець найновіших систем зброї Конфедерації та симпатична товстушка Ніколь Коен – перекладачка, секретарка, технічний менеджер і організатор веселих «барбекю», коли у задушевній атмосфері доброї пиятики можна було довідатися багато чого цікавого й домовитись про взаємопрофітну оборудку. Гайдук припускав, що всі хлопці з його офісу переспали з Ніколь, та дивився на це поблажливо.

Діяльність Гайдукової фірми велася у відповідності до закону Конфедерації «Про національну безпеку», частини третьої – «Захист чутливих і подвійного призначення технологій». Він розділив причини свого провалу (а що це було саме так, Гайдук не мав сумніву) на кілька категорій. Економічна – якась (яка?) компанія втрачала зиск і ринки збуту, що їх забезпечували партнери Гайдука в Японії, Сінгапурі чи Африці. Або особистісна‑грошова – хтось (хто?) не дорахувався грошей на офшорному рахунку, як було обіцяно (або сплатили сповна, але жадібність схопила когось (кого?) за горло. Політична – Гайдук і його контора почали заважати комусь (кому?) в азартній політичній грі, коли перекроювалася карта світу, коли поволі набирала оберти нова, четверта глобальна війна, і ставки життя і смерті держав були як ніколи високі. І останнє: якась (яка?) істота на високому рівні (якому – політичному, військовому, розвідувальному?) вирішила перерізати йому горло задля... Задля чого? Щоб зайняти його місце? Воно не було в загальнодержавній ієрархії надто престижним, навпаки – вимагало спеціальних знань, спритності, відмови від багатьох принад нормального життя і вважалося в розвідувальному співтоваристві одним із найнебезпечніших. Будь‑який необережний крок тут міг стати смертельним.

Гайдук почав аналізувати можливі варіанти подальшого розвитку подій. Повідомлення про присвоєння йому звання генерала, яке за інших обставин можливо й потішило б його самолюбство, жодним чином не покращило його настрій, а обіцянка нового призначення, навпаки, посилила депресію, проти якої були безсилі ковтки «Джіма Біма».

Кулеметні черги, що пролунали з турелі, встановленої ззаду лімузина, знищили чорні думки. Звук пострілів підказав Гайдуку, що це найновіший зенітний комплекс, який віялом вистрілював невеличкі самонавідні міни, котрі могли знищити в радіусі 10 миль будь‑яку повітряну ціль.

Божена підхопилася злякано, але не сказала й слова, лише приречено прикрила руками голову – наївний жест беззахисної дитини.

– Сер, мем, – пролунав голос згори, – не хвилюйтеся. Здалося, що хтось нас атакує. Але все ОК.

Це вони на мене полюють, – ледь чутно сказала Божена й перехрестилася. Гайдук відзначив, що хрестилася вона справа наліво. Він ніяк не прокоментував її слова, знаючи, хто насправді був головною мішенню в лімузині. Через півгодини після стрілянини вони зупинилися.

– Зупинка на двадцять хвилин. Туалет у кінці ангара. Кава на столі під стіною. Ми на військовій базі «Менсфілд», у надійному укритті. Нам ніщо не загрожує. Прошу виходити.

Хтось відчинив важкі броньовані двері, і Гайдук, а за ним Божена вийшли з лімузина, розминаючи ноги. В ангарі на повну силу сяяло освітлення – надворі вже темніло. Двоє здорованів у чорній формі спецназу – один темношкірий у чорних рукавичках, мабуть, водій, другий білий – привітно всміхалися до втікачів. Це був їхній супровід. Літаків в ангарі не було, лише кілька розвідувальних «черепах», що своєю формою нагадували літаючі тарілки, біля яких вовтузилися команди обслуговування. Стрілець сидів на даху лімузина, звісивши ноги в турельний отвір. Механік у сірому комбінезоні, прикрашеному емблемою національної гвардії штату Нью‑Йорк, допомагав поповнювати боєзапас зенітної установки.

На широкому столі попід стіною ангара, де валялися ремонтні інструменти, засмальцьовані технічні інструкції з кресленнями і схемами, брудні ганчірки та запасні блоки електроніки до «черепах», звільнили місце, вистелили паперовими серветками і поставили велику скляну колбу з кавою, молоко, банки «чайна‑коли» та огидне американське печиво, нашпиговане шматками шоколаду, як дешева ковбаса салом. Ковтнувши каву, яка здалася йому не такою вже й поганою, Гайдук підійшов до ноутбука, що працював у автоматичному режимі. Клацнув клавішами, проглянув світові новини. Все буденне і знайоме до нудоти.

– Союз держав Чорної Орди (СДОР) проголосив намір провести у грудні в Батий‑граді представницьку міжнародну конференцію, на якій будуть заявлені історичні мирні ініціативи.

– Колумбія на знак протесту проти ворожої політики Венесуели вийшла з оборонного альянсу Південної Америки і має намір приєднатися до співдружності Піднебесної Імперії.

Новини Вашінгтона.

– Президент Конфедерації Ендрю Ван Лі у зв'язку з загостренням міжнародної ситуації вранці вилетів до Західного узбережжя, округ Санта Барбара, космічна база Ванденберг, з метою перевірки стану бойової готовності системи ПРО...

Кримінальна хроніка.

І одразу ж погляд Гайдука зачепився за повідомлення поліції округу Колумбія:

– Сьогодні о першій годині пополудні у квартирі на Спрінгфілд знайшли труп українського бізнесмена Віктора Безпалого...

Як у страшному сні, автоматично натиснув кнопку TV‑зображення. Побачив, як вивозять на візку зі знайомого під'їзду труп у чорному пластиковому мішку, побачив маску жаху на обличчі Ніни – дружини Безпалого, його переляканих дітей, Мар'яну і Джорджа. Це тривало лише одну мить – і на екрані з'явилася схожа на ляльку репортерка з риб'ячими очима, яка явно зчитувала текст з електронного суфлера:

– Вбитий Без... Без... палій, – з наголосом на останньому складі (репортерка ледве подолала незнайоме прізвище), – можливо, був причетний до торгівлі зброєю. Поліція підозрює у вбивстві містера Гайдука, керівника українсько‑американської компанії. На екрані статично завис його фотопортрет, взятий з сайта Бюро: чорне волосся з першими ознаками сивини на скронях, коротка зачіска, темні, глибоко посаджені очі, сплющений боксерський ніс, міцно стиснуті губи і важкий, підозріливий погляд. «Типовий італійський мафіозі, – подумав Гайдук. – Або давньоримський центуріон».

– Містер Гайдук, – продовжувала всезнаюча репортерка, – зник сьогодні зі свого помешкання на Канал‑Роуд.

Сусіди бачили, як він від'їжджав на таксі, що належить пакистанській компанії, яку підозрюють у зв'язках з екстремістським мусульманським рухом «Аль‑Карім»...

«Ось куди мене занесло, – подумав Гайдук.– Може й справді податися до Ісламабада?»

Репортерка торохкотіла, не зупиняючись:

– Поліції стало відомо, що між Гайдуком і вбитим існував давній конфлікт. В компанії панувала атмосфера ворожнечі і взаємних звинувачень...

Білий хлопець, що їх супроводжував, делікатно торкнувся його плеча.

– Треба їхати. Не звертайте на це уваги. Ми захистимо вас. Це справа Вогняної Сари та її людей.

Гайдук повільно, як після тяжкого нокдауну, посувався у напрямку лімузина. Відчув нудотну слабкість. Тільки б не почати блювати. Знав: це – всеохоплюючий страх. Якщо його не подолати, загинеш.

Він глянув на Божену: ні чорні великі окуляри, ні чорна, як у шиїтів хустка, що затуляла половину обличчя, не могли приховати того сумного факту, що племінниця Марти Джеферсон була жорстоко побита: на спухлому носі – біла скотчева наліпка з марльовими валиками для фіксації ніжних кісток, з‑під окулярів виповзали синці, на нижній губі – тріщина, намащена маззю, на шиї – сині странгуляційні смуги.

Незважаючи на те, що Вожена була вдягнена в довгий балахон з темно‑сірої джинсової тканини, який дуже скидався на тюремне вбрання і приховував усі особливості її фігури і рухів, не важко було помітити, що дівчина ледве пересувається, по‑старечому повільно сідаючи до лімузина.

Гайдук запропонував їй сісти позаду, але вона відмовилась.

Автомобіль рушив у напрямку канадського кордону, який вони мали перетнути в районі Огденсберга, десь посередині між Кінгстоном і Оттавою.

 

7.

У темряві салону (назовні також панувала ніч) було легше зосередитись і зрозуміти ситуацію. Гайдук, звичайно, знав, наскільки небезпечною є Вогняна Сара – віце‑президент Конфедерації Сара Лу Лейн, яку звали «вогняною» не лише за яскраво‑червоне волосся, але головно за вибуховий індіанський характер та полум'яні агресивні промови проти єврейської, китайської, російської, мексиканської, індійської, бразільської і ще бозна яких мафій, які нібито заволоділи Вашінгтоном.

Вогняна Сара не тільки зосередила у своїх руках (вірніше, в руках чоловіка, товстуна‑індіанця з племені ірокезів) всю торгівлю наркозамінними речовинами, що їх виробляла фармакологічна корпорація NOP («по раіп» – без болю, що також асоціювалося з NOPAL – назвою мексиканського кактуса, з якого виробляли сильнодіючий наркотик), але й збиралася монополізувати розробку і виробництво нових систем озброєнь; тут перетиналися її шляхи та інтереси Гайдукового Бюро. Вже на другий день після обрання Сари віце‑президентом, Вогняна леді розпочала кампанію проти китайської мафії, що було розцінено оглядачами як початок відкритої війни проти президента. Гайдук знав, як люто ненавидить Вогняна Сара першу леді Конфедерації сенаторку Ширлі Ван Лі: роздобувши в історичних хроніках згадку про білих колонізаторів, предків Ширлі, які безжально знищували індіанське населення під час депортації до Оклахоми, Сара почала гучну кампанію за визнання історичної провини американського білого істеблішменту й необхідності матеріальної компенсації за злочини, скоєні в XVII‑XIX століттях. Сплачувати мали б, звичайно, сучасні нащадки винуватців геноциду супроти червоношкірих, і тільки вердикт Верховного Суду припинив божевільну атаку Вогняної Сари.

І все ж Гайдук не повірив білому охоронцю: такі хлопці без наказу керівництва, без затвердженого кимось плану грине мали права вкидати такуінформацію об'єкту охорони. Була якась інша причина того, що сталося.

Раптом у темряві прозвучав тихий голос Божени. Вона говорила по‑українськи, досить чистою, не діаспорною галицько‑польскою, а наддніпрянською мовою:

– Я вже була там, у Менсфілді. Сиділа у військовій в'язниці. Мене там катували. Три дні тому тітка Марта забрала мене звідти до Вашінгтона.

Він сторопіло відповів їй англійською, бо майже забув українську: у посольстві всі розмовляли по‑російськи, а на зборах КУКу (Конгресу Українців Конфедерації) панувала американська мова. Втім, на зібрання КУКу Гайдук ходив рідко, не бажаючи привертати до себе зайву увагу служби військова! контррозвідки Департаменту оборони КДПА. Серед його агентури було чимало українців, які з ідейних міркувань надавали йому необхідну інформацію.

– Не кажіть нічого, – тоном наказу мовив Гайдук. – Тут нас слухають.

– Я нікого не боюся, – вперто продовжувала дівчина. – Цей самий кадилак забрав мене до Вашінгтона, ті ж самі люди супроводжували. Вони й так все знають.

– Чому ви їдете в Україну? – спитав він, все ще думаючи про Вогняну Сару.

– Бо не можу жити у цій клятій країні. Тут панує поневолення і беззаконня. Я ненавиджу Америку. У світі немає гіршої країни. Тут убивають невинних людей.

«Тут вбивають невинних людей, – повторив подумки Гайдук. – А де їх не вбивають?». І спитав:

– А в Україні ви були коли‑небудь?

– Ніколи. Але там живе мій брат Аскольд. Він казав, що немає кращої країни в світі.

– А що він там робить?

– Воював з москалями. Тепер став гончарем. Ліпить горщики і свистульки. Одружився. І щасливий.

Обидва змовкли і вже не подавали голосу до канадського кордону, який перетинали о четвертій годині ранку. Пройшла доба відтоді, як над Гайдуком і Ліндою завис дрон, що пронизував їхні голі тіла безжальним поглядом надпотужного об'єктива.

Божена знову вмостилася спати на своєму сидінні, а Гайдук куняв сидячи, доки не заснув міцно.

 

8.

 

21 квітня 2077 р.

9.07 AM

Таємно

Президенту Конфедерації Держав Півн ічної Америки

Ендрю Ван Лі

 

Сер,

Вважаю своїм обов'язком інформувати вас про події, пов'язані з Американсько‑Українським Бюро з науково‑технологічних обмінів, яке постійно перебуває в центрі уваги наших розвідувальних зусиль. Управління стратегічних операцій Центральної служби безпеки ретельно відстежує як характер контактів, так і специфіку діяльності Бюро, очолюваного п. І.Гайдуком. За нашими даними І.Гайдук є полковником Військової розвідки МО України (ВІРУ), начальником одного з управлінь. З розшифрованого Національним центром обробки інформації послання Президента (Гетьмана) України, що поступило до Посольства України вчора, 20 квітня ц.р., стало відомо, що І. Гайдуку присвоєно звання генерала‑хорунжого ЗСУ (бригадного генерала) з одночасним терміновим відкликанням до України.

З агентурних джерел, якими володіє Центральна служба безпеки Конфедерації в Особливому відділі при Президенті (Гетьмані) України, стало відомо, що ситуація в Києві вкрай загострилася внаслідок посилення суперництва прибічників Союзу Держав Чорної Орди (СДОР), що групуються навколо лідера Руху Чотирьох Свобод, члена Ареопагу України М. Басманова, підтримуваного Державною Вартою України, і групи, яка орієнтується на грецько‑польсько‑литовсько‑скандинавське об'єднання (на чолі групи – спікер верхньої палати Сейму (парламенту) України Індіра Голембієвська), яку підтримує Військова Розвідка і Міністерство оборони України.

Президент (Гетьман) України п. Махун займає обережну позицію, намагаючись не дати жодній з груп взяти гору і захопити владу в країні.

За нашими агентурними даними І.Гайдук є висококваліфікованим технократом, який не бере участі у політичній боротьбі і не цікавиться внутрішньоукраїнськими справами. Очолюване ним Бюро діє на користь стратегічного партнерства Конфедерації та України, здійснивши ряд спільних взаємовигідних науково‑технологічних проектів в оборонній сфері. Майбутня роль І.Гайдука в Києві невідома.

 

Адмірал Стенлі Фішер, директор ЦСБ

 

***

Шифрограма з борта ВПС № 1

21 квітня 2077 р.

10.00 АМ

Адміралу С. Фішеру

 

Що вам відомо щодо наміру Союзу Держав Чорної Орди провести в Києві (Батий‑град) самміт СДОР, які рішення мають бути там прийняті? Посильте спостереження за Президентом (Гетьманом) України. Яку роль все ж таки має відігравати Гайдук? Прошу негайно інформувати мене особисто.

 

Президент – Ван Лі

 

***

21 квітня 2077

3:00 РМ

Таємно

Президенту Конфедерації Держав

Північної Америки

п. Ендрю Ван Лі

 

Сер,

Інформую, що приблизно об 11.ЗО AM у своїй квартирі у Вашінгтоні був вбитий В. Безпалий, заступник директора Бюро (директор – І.Гайдук). Характер вбивства визначають експерти Центральної лабораторії Бюро розслідувань. Сам Гайдук, якого постійно відстежують відповідні служби ЦСБ та Бюро розслідувань Конфедерації, має стовідсоткове алібі і, судячи з усього, не причетний до вбивства. Відпрацьовуємо різні версії вбивства, включно з участю відомої Вам особи.

З 2.00 до 2.30 PM І.Гайдук мав зустріч у Білому домі з Першою Леді (зроблено відео‑ і аудіозапис бесіди), і о 2.45 покинув Білий дім у лімузині Першої Леді, супроводжуваний її особистими охоронцями. Згідно з національною безпековою директивою 1278‑Х/68, навколо лімузина Першої Леді було активізоване силове поле, яке унеможливило як підслуховування розмов всередині авта, так і наведення дронів на ціль.

Курс лімузину: військова база Менсфілд, штат Нью‑Йорк, канадський кордон, таємна військова авіабаза Конфедерації ім. генерала У. Кларка.

Інформуватиму Вас про подальший перебіг подій.

 

Адмірал Стенлі Фішер

 

***

21 квітня 2077 р

16.30 РМ за місцевим часом

Цілком таємно. Один примірник

Його Ясновельможності Гетьману України,

Генералу армії Кузьмі‑Данилу Махуну

 

Посольство України в Конфедерації Держав Північної Америки засвідчує свою повагу і доповідає, що сьогодні відбулися такі надзвичайні події.

Заступник директора Українсько‑американського Бюро з науково‑технологічних обмінів підполковник Безпалий Віктор Іванович, 2042 р народж., був убитий у власній квартирі у Вашінгтоні під час радіозв'язку з Києвом (перебував на балконі 12 поверху житлового комплексу). Телеканал Кримінальних новин (WCN) оголосив про це у передачах о 3 і 4 годинах РМ, повідомивши про нібито причетність генерала І.Гайдука до вбивства.

Посольство негайно відреагувало, доручивши консулу зв'язатися з поліцією і встановити всі деталі вбивства і виконати всі необхідні формальності.

З І.Гайдуком втрачено зв'язок, його місцеперебування невідоме. Співробітникам Посольства, офіцерам безпеки ЗІС ДepBapy і військової місії ВІРУ в Конфедерації мною особисто дано доручення вжити всіх заходів по з'ясуванню місця перебування Гайдука І.П. та його можливої участі у вбивстві В.Безпалого.

Оскільки Бюро, хоч і представляє інтереси України, не є підрозділом Посольства, репутація диппредставництва України від скандалу з Бюро не постраждає.

Інформуватиму про подальший перебіг подій. Чекаю вказівок.

 

З повагою, Посол Руслан Фощенко

 

***

22 квітня 2077 p.

2 година ночі

Шифрограма 63‑84/CNAS.

Послу України в Конфедерації Держав Північної Америки

Р. Фощенку

 

Свою шкурою відповідатимеш за все, що сталося. Хто вбив Безпалого? Де Гайдук? Я тобі покажу «чисту репутацію Посольства». Поїдеш до Сьєра‑Леоне, пиндюк.

 

Гетьман України

 

9.

Вони й не помітили, як перетнули американо‑канадський кордон. Властиво, і кордону ніякого не було. Проминувши старий міст, що з'єднував береги ріки Св.Лаврентія, вони опинилися на узліссі, де стояла мисливська дерев'яна будка, в якій міцно спали ополченці канадського війська – школярі, озброєні старовинними гвинтівками М‑24. Всі дорослі службовці регулярних військ Канади брали участь, спільно з американськими і мексиканськими вояками, у трьох глобальних операціях: Південній (операція «Какаду»), де точилися бої переважно в джунглях Бразілії, Східній (операція «Шовковий шлях»), де мобільні групи Конфедерації діяли в Сінцзяні, Тібеті й вторгалися в сферу відповідальності Чорної Орди – Туркестан і Кавказький Халіфат, Близькосхідній (операція «Грааль»), де елітні війська Конфедерації захопили плацдарми в Бейруті та Дамаску, пустелю Негев і узвишшя довкола Єрусалима, намагаючись врятувати залишки ізраїльської держави від мусульманського потопу.

Враховуючи геополітичну ситуацію, Пентагону і Організації Глобальної безпеки довелося працювати над планом операції «Сталінград», що відкривала б новий театр військових дій у Європі.

Почувши сигнали лімузина, заспаний хлопчисько у натільній сіро‑зеленій армійській білизні вийшов з будки і підняв шлагбаум, грузилом до якого слугувало колесо від джипа, що підірвався неподалік на міні.

Лімузин повільно проїхав через епізоотичний бар'єр – якусь смердючу багнюку, залиту до спеціального бетонного корита – й заїхав на територію Канади. Гайдук прокинувся, почувши сигнал лімузина, і згадав про паспорт. Мав право на дипломатичний паспорт згідно з угодою про українсько‑американське співробітництво у галузі науки і високих технологій. Паспорт був при ньому, в зовнішній кишені його новенької синьої куртки. Але паспорт не перевіряли. Потім згадав про пакуной, переданий йому Ширлі, та слова Марти Джеферсон. Розв'язав бант і розірвав цупкий подарунковий папір, яким було обгорнуто пакет. Що там? Китайська фарфорова ваза? Чи кам'яний божок іннуїтів? Ввімкнув верхнє освітлення, призначене для читання паперів у лімузині. Вожена спала, повернувшись до нього спиною.

Промінь світла вихопив шкатулку з темночервоної шкіри з витісненою емблемою Президента Конфедерації – той самий, відомий ще з часів США, американський орел з гілкою оливи у правій лапі й пучком стріл у лівій, з тим самим білим хвостом і написом Е PLURIBUS UNUM. Тільки над головою орла було розміщено три великі зірки – білу американську, червону канадську і зелену мексиканську. Відкрив шкатулку: золотий, витонченої роботи метелик, прикрашений смарагдами, що призначався для пишних грудей Наталії Гаврилівни Махун, Першої Леді України. Потім побачив свою рідну стареньку «Беретту» М9А11 з трьома запасними магазинами і конверт з грошима (його, Гайдуковими грошима) й банковими документами. Коли тільки встигли дістати це багатство з будинку на Канал Роуд? Нижче, на дні, лежав незнайомий прилад, схожий на наручний годинник з великим циферблатом. Підніс поближче до очей. Годинник раптом засяяв блакитною прозорістю екрану, на якому виникли різні символи, і серед них – крапля води. Гайдук зрозумів, що в його руках найновіша розробка геджету для безпечного глобального комунікування. Будь‑який сигнал, що виходив з апарату – телефонний, телевізійний, комп'ютерний чи супутниковий – неможливо було засікти і, відповідно, знищити залпом самонавідних ракет. Про кращий подарунок годі було мріяти! Гайдукові агентура доповідала про цю нову цяцьку компанії Фор Епплз (Four Apples), яку американці в обмежених кількостях надавали у користування вищим цивільним і військовим чинам Конфедерації. Майнула шалена думка – подзвонити зараз до Вогняної Сари, спитати, чи це її люди вбили Віктора Безпалого? Думаючи про Віктора, не вірив, що його немає серед живих. Ще вчора (чи позавчора?), після отримання шифровки від Гетьмана, вони добряче випили з Віктором, обмиваючи першу генеральську зірочку Гайдука. Пили не в офісі, а в ірландському пабі «О'Коннор» в Спрінгфілді, запиваючи польську горілку «Білий орел» чорним пивом «Гіннес». Домовилися, що Віктор перебере на себе все господарство Гайдука, всі його зв'язки і агентурну мережу. Гайдук пообіцяв невдовзі повернутися з Києва до Вашінгтона, щоб передати справи Безпалому й організувати всі необхідні прощальні заходи. Попрощалися... У тому, що Безпалий після від'їзду Гайдука стане директором Бюро, вони не сумнівалися. Уявив Віктора з простріленою головою й жовтою биркою, прив'язаною до великого пальця правої ноги, у морзі центральної лабораторії Бюро розслідувань у Квантіко, в лісах Вірджинії, де колись містилася Академія ФБР. Не сумнівався, що саме туди завезли труп Безпалого. Скам'яніла від горя, безпорадна Ніна зі спухлим від сліз обличчям, кучерявий, зляканий Джордж, заплакана Мар'янка.

Вперше за цю божевільну добу Гайдук так гостро відчув біль утрати найближчої людини. Для Гайдука – військового і науковця – священними були поняття «моя команда», «мої люди», «хлопці, яким можна довіряти». Ні родина, ні якась партія чи політичний рух (збіговисько зрадливих базік, об'єднаних (скоріше – роз'єднаних) жадобою влади) не становили для Гайдука жодної цінності. Ніколи не мав сентименту до родичів – двоюрідних братів чи дядьків – які незрідка виявляли ворожість до нього, вважаючи його самозакоханим, владолюбним, жорстоким, замкненим у собі егоїстом. Зневажав усі партії, не вірячи жодному з лідерів: робота у розвідці й можливість ознайомитися з найтаємнішими файлами, що їх накопичувало Головне управління військової розвідки і Особливий відділ при Гетьмані, позбавив Гайдука ілюзій щодо минулих і теперішніх політичних лідерів України.

Він вірив тільки друзям‑розвідникам, на допомогу яких можна було сподіватися в будь‑якій смертельній ситуації, з якими пройшов не одне випробування; знав, що колеги, перевірені часом, належать до «його команди», він любив їх, пишався ними і всюди, де міг, допомагав їм. Віктор Безпалий був одним з найвірніших Гайдукових сподвижників.

Вже світало, коли лімузин з утікачами дістався Смитз Фолз, де розташувалася таємна авіабаза імені генерала У.Кларка. Звіт про цю базу, підготовлений резидентом військової розвідки України по Канаді, пройшов ще у 2075 році через Бюро Гайдука. Це був доволі поверховий документ (діяльність резидента в Канаді взагалі викликала в Гайдука ряд запитань), але зараз, риючись у пам'яті, він згадав, що, згідно з інформацією, авіабаза призначена для здійснення таємних операцій в Арктиці і Сибіру, Пакистані, Китаї, Індії та Афганістані. Маршрути стратегічних бомбардувальників і важких військово‑транспортних літаків пролягали над Північним полюсом і територією Союзу Держав Чорної Орди. Ні в канадський, ні в американській пресі та інтернетджерелах база не згадувалась. Лише одного разу, коли важкий бомбардувальник «Ланкастер‑37» розбився неподалік Оттави, у французькій її частині Гатіно, спалахнув скандал: заморська територія Франції Квебек звинуватила владу Онтаріо в навмисній диверсії проти французьких інтересів. Вибух знищив науково‑дослідний центр з виробництва високоточних боєзарядів у передгір'ях Гатіно. Паризька преса висунула навіть припущення, що на борту «Ланкастера» могла бути ядерна зброя – такої сили був вибух. Але справу швидко зам'яли. Конфедерація сплатила Парижу солідну компенсацію і надала французам збройну допомогу у проведенні каральної операції проти самопроголошеного арабського Халіфату в департаменті Івелін, врятувавши Версаль від зелених прапорів ісламу. Проте аналітики ВІРУ з кількох маленьких заміток зробили висновок щодо точки злету бомбардувальника, його бойового навантаження і траєкторії падіння.

Починався ранок. Сонце сходило від кам'яних бастіонів, якими закінчувався Атлантичний океан, й піднімалося над Ньюфаундлендом і Лабрадором. У весняному, ще холодному тумані, нечітко вимальовувалися темно‑сірі силуети велетенських літаків. Гайдук автоматично порахував їх – понад три десятки. У східному секторі аеродрому причаїлися винищувачі‑бомбардувальники F‑160 вертикального злету – пласкі чорні безформенні платформи, що панували в стратосфері. Вежа управління авіарухом, схожа на середній нью‑йоркський хмарочос, випливала з імли. Під'їзні доріжки ще були пунктирно позначені синіми нічними вогнями; полем снували важкі армійські траки для перевезення боєприпасів.

Лімузин перетнув злітну смугу і подався на кінець поля. Неподалік потужних радарних антен стояв літак, якого ще ніколи в житті не бачив Гайдук. Це був величезний старий «Ланкастер‑27» – легендарний транспортний біплан з вісьмома двигунами – по чотири в ряд на кожне нижнє крило. Літак був побудований років сорок тому, коли владу в ООН захопили божевільні «зелені» й нав'язали людству – під приводом боротьби з кліматичними змінами – самовбивчі обмеження у викидах вуглецю та споживанні пального. На темно‑сірому двоповерховому фюзеляжі літака був намальований великий червоний хрест на квадратному білому полі. Літаючий госпіталь, який міг одночасно перевозити до 400 поранених, був обладнаний двома операційними і трьома перев'язочними приміщеннями. Лімузин впритул під'їхав до розчахнутого черева літака. Частина його лежала на землі й слугувала мостом для завантаження контейнерами, закамуфльованими під кольори пустелі. Стояв звичайний для такої ситуації гамір. Сержант, що керував завантаженням контейнерів, лаявся з водіями, аби не порушували центровку літака. Дві жовтогарячого кольору цистерни з пальним присмокталися шлангом до правЪго і лівого крил. По них бігали механіки, поралися біля двигунів. Гайдук помітив, що на нижніх крилах біплана прокладено спеціальну доріжку, огороджену сіткою. «Невже вони виходять на крила під час польоту?» – жахнувся Гайдук.

Ніхто не звертав уваги на приїжджих, які мовчки стояли неподалік лімузина. Вожена трималася осторонь, поправляючи на вітрі хустку, щоб не відкрити обличчя. Нарешті до Гайдука підійшов немолодий офіцер у формі розвідника ВПС Конфедерації, віддав честь і попросив паспорт. Зробив якусь позначку у лептопі, потім чемно сказав:

– Рекомендую викинути одяг. На ньому є маячки.

Гайдук мовчки простягнув офіцеру пакет з одягом, в якому прийшов до Білого дому. Непоганий темно‑синій, кольору «нейві» костюм за 200 глобо, світло‑рожевий галстук. Нові черевики. Шкода.

Офіцер потер долонею сиву борідку:

– Дозвольте взяти на час рейсу шкатулку. Потім повернемо.

Гайдук віддав шкатулку з пістолетом та подарунком першої леді і грамоту Президента Конфедерації. Гроші й геджет‑комунікатор завбачливо сховав до кишені.

– Як летимо, капітане?

– Летимо в Європу, куди – не маю права сказати. Вірніше – не знаю. Все залежить від ситуації. Адже ви знаєте, що в Європі війна.

Всюди війна. Ніким офіційно не оголошена, повзуча, перманентна, глобальна війна.

Сонячне тепло з'їдало туман. Ревище двигунів заповнило злітну смуту, з якої один за одним стартували бомбардувальники і відлітали у напрямку затоки Гудзон, а звідти до Північного кола. Самотність і безнадія охопила Гайдука. Ліс навколо бази ще оточували смуги снігу, як у тайзі, а у Вашінгтоні, на Канал‑Роуд, цвіли рожеві й жовті маленькі айстри – Лінда старанно поливала їх. Там залишилося його життя. Цистерни повільно від'їхали від літака, залишаючи гарячий слід у прохолодному просторі летовища.

Сивий офіцер приклав долоню до козирка старенького авіаційного кашкета.

– Прошу заходити, пані і панове. Від імені авіакомпанії «Літаючі гроби» вітаю вас на борту «Кульгавого дракона». Летіти нам довго, до двадцяти годин, чи долетимо – невідомо, шлях небезпечний. Але екіпаж надійний, веселий, молодий – всі пілоти старші за мене (він весело підморгнув мовчазним Гайдуку і Божені), але є вдосталь алкоголю і смачної їжі. Прошу, мадемуазель.

Першою він галантно пропустив Божену.

Гайдук попрощався з хлопцями з лімузина, помахав рукою стрільцю, який стирчав на даху «Каділака», і подався по трапу у непривітне черево «Кульгавого дракона». Величезний люк одразу почав зачинятися, і у літаку стало зовсім темно.

За мить до цього до літаючого госпіталю залетів невеличкий дрон й сховався в порожній операційній, сівши на безтіньову хірургічну лампу.

Літак повільно рушив довгою бічною доріжкою до початку злітної смуги, щоб зайняти чергу за бомбардувальниками, які з гуркотом злітали один за одним у холодне небо Канади.

 

10.

 

22 квітня 2077 р.

ОПЕРАТИВНИЙ НАКАЗ № 1377/2554 ОТ

Таємно

Всім прикордонним заставам, пунктам і постам переходу держкордону

Всім розвідувальним підрозділам прикордонної служби.

Всім земельним і волосним Управлінням Державної Варти України.

Всім агентам ДерВару, співробітникам поліції і службовцям військової жандармерії

 

Орієнтую, що виконавчий директор українсько‑американського Бюро науково‑технологічних обмінів, він же генерал‑хорунжий Головного управління військової розвідки України Гайдук Ігор Петрович, який 21 квітня ц.р. зник зі столиці Конфедерації Держав Північної Америки м. Вашінгтон у невідомому напрямку і який звинувачується у причетності до вбивства заступника директора Бюро В. Безпалого, а також у інших тяжких державних злочинах, має з'явитися на території України.

НАКАЗУЮ:

у разі спроби Гайдука І.П. перетнути державний кордон України або при виявленні його на території Держави затримати і доставити до штаб‑квартири ДерВару (Київ, ВолодимирськаЗЗ/37).

Гайдук озброєний і надзвичайно небезпечний. Має бойовий досвід офіцера спецназу розвідки.

Про всі підозрілі переміщення й спроби нелегального перетину держкордону доповідати мені особисто.

 

Директор Державної Варти України.

Юлій Мережко

 

***

22 квітня 2077 р.

10.00 AM

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки

Ендрю Ван Лі

ТАЄМНО. Вищої державної ваги

 

Сер,

Як щойно ми дізналися з надійних джерел, Сара ЛуЛейн готує винятково небезпечну провокацію, здатну порушити основи державного ладу Конфедерації й значно ослабити наші міжнародні позиції, не кажучи вже про катастрофічні наслідки для Вас особисто.

Вчора увечері (21.04.77 о 10.00 РМ) у приміщенні штабу Об'єднаних сил підводного морського флоту Конфедерації відбувся запис теле‑, радіо‑ і пресового інтерв'ю віце‑Президента для провідних теле‑радіо каналів та видань «Вашінгтон Пост», «Нью‑Йорк Таймз», «Глоб енд Мейл», «Мехіко Ньюз», «Гардіан», «Шпігель», «Київ‑Cmap», в якому містяться тяжкі звинувачення на адресу Першої леді сенатора Ширлі Ван Лі в її зв'язках з резидентом розвідки Чорної Орди (СДОР) генералом Гайдуком, який через Першу Леді нібито отримував найчутлівішу таємну інформацію, пов'язану з національною безпекою Конфедерації. Наводяться фальшиві дані про численні зустрічі Гайдука з Першою Леді відверто сексуального характеру на конспіративних квартирах і додаються – на жаль, справжні – відеозаписи інтимного змісту двадцятирічної давнини зі студентських часів Гайдука і Ширлі Мак Доул, коли вони навчалися в МІГ.

Сара Лу Лейн вимагає передати скандальну справу у відання спеціального Прокурора Конфедерації Стівена Голдмана. Також вона вимагає негайно заарештувати Гайдука і Першу Леді.

Головна мета інтерв'ю – домогтися імпічмента президента Конфедерації, першим етапом чого має стати негайне позбавлення Вас влади і передачі всіх повноважень віце‑президенту КДПА до з'ясування всіх деталей справи.

Сьогодні Вам буде пред'явлено ультиматум. У разі Вашої відмови виконати висунуті вимоги, інтерв'ю буде оприлюднене завтра, максимум – післязавтра.

Адмірал Стенлі Фішер

PS. Згаданий Гайдук дістався сьогодні бази ВПС Кларк (Канада) і о 9.30 AM відлетів до Європи на госпітальному літаку «Ланкастер‑27» ВПС Конфедерації. Посадка, в залежності від оперативної ситуації, відбудеться на таємній базі «Росток» (Німеччина) або на базі «Мазури»(Польща) 23 квітня приблизно о 15.00 європейського часу.

 

Стенлі

 

***

22 квітня 2077 р.

12.30 РМ

Абсолютно таємно

Головнокомандуючому військ Космічної і Протиповітряної оборони Конфедерації

Маршалу авіації Алексу Джозефу

 

Як стало відомо, на борту госпітального літака «Ланкастер‑27» сьогодні, о 9.30 AM, до Європи відлетів особливонебезпечний злочинець, резидент розвідки Чорної Орди (СДОР) генерал Гайдук, при якому знаходяться стратегічні плани операції «Шовковий шлях». Потрапляння цих планів до рук ворога нанесе великий удар інтересам національної безпеки Конфедерації, в результаті чого загинуть десятки тисяч наших військовослужбовців, буде втрачено мільярди амеро.

НАКАЗУЮ:

Знайти і знищити госпітальний літак «Ланкастер‑27» над Атлантичним океаном. Побічні втрати (collateral damage) від загибелі літака і його мирної команди не йдуть у жодне порівняння зі стратегічною катастрофою, якою загрожує передача документів ворогу. Літак має бути знищений поза територіальними водами Конфедерації та її економічною зоною.

Про виконання наказу негайно доповісти.

 

Президент Ендрю Ван Лі

 

***

Повідомлення телеканалу CNN

 

від 22 квітня 2077 p. (11.00 AM Вашінгтонського часу)

Президент Конфедерації Ендрю Ван Лі з невідомих причин терміново покинув базу Ванденберг і відлетів до Вашінгтона. Ні Президент, ні його оточення не коментують цю подію. На думку експертів, від'їзд Президента пов'язаний з загостренням ситуації на Близькому Сході. З неофіційних джерел стало відомо про тяжкі втрати військового контингенту Конфедерації в Бейруті.

 

11.

 

Вони розташувалися на другому поверсі літака в порожній палаті для поранених офіцерів. То було аскетичне, пропахле запахом йоду і дезинфекції сіре приміщення з чотирма ліжками и двома ілюмінаторами, з яких відкривався вид на праве крило біплана; маленький столик, як і ліжка, був міцно приварений до палуби, чотири металеві стільці з легкого сплаву, що фіксувалися завдяки електромагнітам, пристінна шафа з посудом, упаковками ліків та шухлядою зі старими книжками і журналами.

Сивий веселий офіцер, який відрекомендувався старшим стюардом літаючого госпіталю Морисом Бланшаром, заходився накривати стіл: це був стандартний набір продуктів, запакованих у пластикові ємності – салати, шинка, сири, тунець, креветки, холодні промерзлі булочки, молоко і полуниці. «Зовсім непогано»,– подумав Гайдук, згадавши мізерні харчові пайки, які приносила на Канал‑Роуд по п'ятницях Лінда, повертаючись з банку. Поряд з палатою був туалет з душем, куди негайно забралась Божена. Капітан Бланшар пояснював Гайдуку особливості їхнього лету: невеличка швидкість «Кульгавого Дракона» – 200‑250 миль на годину, й незначна висота (до 10 000 футів, інколи літак летить дуже низько – на висоті 500‑1000 футів) становить значну перевагу, оскільки стратосферні хижаки Чорної Орди з їхніми космічними швидкостями призначені до бою на великих висотах і нерідко бувають безсилими проти повільних, практично беззбройних «Ланкастерів‑27». Крім того, по секрету повідав Бланшар, «Кульгавий Дракон» зазвичай літає у режимі «Стеллз», стаючи літаком‑невидимкою, що рятує його не тільки від висотних винищувачів, але й від протиповітряних ракет наземного і морського базування, якими масово озброєні формування терористів. Екіпаж дотримується режиму радіомовчання, що допомагає подолати небезпечну океанську відстань. І все ж, скрушно похитав головою Бланшар, кожен рейс літаючого госпіталю пов'язаний з неабияким ризиком.

Повернулася Божена, чемно відмовилась від сніданку, тільки випила трохи молока й лягла на верхнє ліжко.

«Як я дотягну цю понівечену істоту до Києва?» – подумав Гайдук. Хоч і не вповні, але розумів, що вскочив у неабияку халепу, і тому почав розробляти різні альтернативні плани дій – як безпечно дістатися з Боженою до України після того, як вони долетять до