ПЕРЕВОРОТ

65.

 

Засідання Ради Національної Безпеки, присвячене підсумкам саміту в Афінах, проводили цього разу не в палаці гетьмана, а в приміщенні Сенату: багатоярусна будівля Сейму стояла на дніпровій кручі біля старовинного будинку Верховної ради України, перетвореного на музей українського народовладдя.

Гайдук, який повернувся до Києва лише о 3‑ій годині ночі, негайно розповів Божені про вимогу Ширлі Ван Лі виїхати до Вашінгтона і обійняти якусь важливу посаду в Космічному командуванні. На це Божена лише стенула плечима і нічого не відповіла. Після двогодинних обійм з Боженою Гайдук прийняв холодний душ, випив чашку подвійного «еспрессо», яке з харчанням, по краплинах випльовувала стара кавоварка, й засів за підготовку до засідання РНБ.

Розумів, що ОГБ поставило перед Україною жорсткі вимоги, і дуже нелегко буде переконати гетьмана та інших членів Аеропагу прийняти їх, але й ОГБ над усе потребувала підтримки України, і це давало надію на досягнення прийнятного компромісу. Гайдук накидав проект головних положень угоди між Україною і ОГБ, який сподівався передати гетьману перед початком засідання. Та з цього нічого не вийшло, бо гетьман був зайнятий – виголошував промову перед учасниками наради працівників тюрем та інших виправних закладів і вручав високі державні нагороди – медалі Свободи – передовикам пенітенціарної справи. В неділю країна відзначала державне свято – День В'язниці.

Тому довелось іти на засідання, так і не перемовившись з гетьманом. Загибель Заура Хамзина – одного з найкращих офіцерів ВІРУ – боляче вразила Гайдука, і він наказав полковнику Семиглазову провести ретельне розслідування всіх обставин «турецької» операції: де, на якому етапі була допущена фатальна помилка, можливо, мала місце зрада?

Гайдук сподівався, що після засідання РНБ пощастить поговорити з гетьманом відверто, розповісти про операцію «Ахіллесова п'ята» і про перші результати, отримані після скачування інформації з серверів. Для остаточної розшифровки стрімерів потрібен був тривалий час, і тому Гайдук прямо з Евіа відправив Мочалкіна до німецького містечка Гіссен, де в старовинному університеті імені Юстуса Лібіха на кафедрі штучного інтелекту працював давній приятель Гайдука – Вася Костюк, племінник колишнього президента Федеріко‑Гарсія Костюка, один з найкращих комп'ютерників світу, винахідник унікальної дешифрувальної апаратури. До Костюка і Мочалкіна мали приєднатися хакери «грецької» і «турецької» груп, щоб разом розшифрувати записи серверних комп'ютерів.

Йдучи до будівлі Сейму по Шовковичній, Гайдук відчув задушливий запах гару: то палали російські ліси й торф'яники, дими з півночі піднімалися високо вгору, застеляючи сонце й викликаючи на берегах Дніпра сутінковий ефект – наче починалося затемнення сонця. Гірчило в горлі, й Гайдук згадав розповіді батька, якому про це оповідав дід: як радіоактивна хмара, що повзла на Київ під час чорнобильської катастрофи, викликала у киян біль у горлі й незвичний металевий присмак.

З нагоди засідання Гайдук вдягнув літній генеральський мундир світло‑кремового кольору замість звичайного зручного камуфляжу: гетьман надавав великого значення питанням формиі порядку.

Встиг перекинутися кількома словами зі своїм першим заступником, генерал‑хорунжим Іванишиним, який передав йому таємні зведення про події в світі й Україні за останні три дні. Іванишин словом не обмовився про загибель Заура Хамзина – може, ще не знав?

Гайдук, згідно з регламентом, сів за президіальним столом, праворуч від гетьманського крісла. Затишний зал засідань Сенату був заповнений: прийшли всі члени Ареопагу, крім Голембієвської, яка відвідувала з офіційним візитом Варшаву; в залі зібралося багато незнайомих людей – мабуть, гетьман запросив на засідання чиновників Міністерства закордонних справ та Міноборони.

Всі чекали гетьмана, який запізнювався. Гайдук побачив Фрідмана. Той, виблискуючи скельцями пенсне, байдуже ковзнув поглядом по Гайдукові, наче це була стара шафа в нудному інтер'єрі вбогої контори. Крейда не помічав Гайдука, бо заглибився в якісь папери, іноді роблячи позначки і ставлячи підпис. «Що він підписує? – подумав Гайдук. – Невже смертні вироки?»

«Сьогодні ж, одразу після засідання РНБ, подам у відставку, – остаточно вирішив він. – Так більше продовжуватися не може. Ніяких змов, ніяких переворотів, ніякої політики. Інакше я стану схожим на цих... Мушу йти звідси, поки не пізно. Поїду з Боженою... Але куди? До Польщі? До Канади? До Австралії? Ось‑ось почнеться глобальна війна. Четверта світова. Хіба можна від неї втекти? І що про мене скажуть підлеглі? Боягуз, дезертир».

Раптом побачив, що всі стоять.

Прийшов гетьман. Був він у ясно‑червоному жупані кольору свіжої молодої крові, при гетьманському кинджалі у золотих піхвах. Слідом за ним з'явився генерал‑полковник Вітольд Ярополкович Клинкевич у чорному жупані, який робив його схожим на ченця. Вітольд подав папку з паперами гетьману і сів по ліву руку голови держави, хоча це регламентом не передбачалося. Гайдук побачив міністра оборони Прядка, який запізнився, і тепер обережно, вибачаючись, пробирався на своє місце, боячись викликати гнів гетьмана.

Але гетьман був налаштований миролюбно.

– Шановне товариство, панове, друзі, – майже сердечно почав свій виступ К‑Д. Махун, – сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність помислів і дій, нам потрібна спільна молитва за Україну, за нашу прекрасну Вітчизну, на древніх землях якої народилася індоєвропейська цивілізація. Тут постала козацька демократія, як вища форма народовладдя, яку сьогодні ми творчо розвиваємо в рамках унікального проекту МОРД – модифікованої ритуальної демократії. Завдяки МОРДу ми досягли високого ступеня консолідації суспільства, побудованого на праукраїнських цінностях, найкращим виразником яких є наш національний герой Тарас Бульба.

Дехто в залі перезирнувся, не зрозумівши, куди хилить гетьман? «Відчувається рука Никифора Саливона», – з огидою подумав Гайдук.

– Саме Тарас Бульба, який став архіпе... архетипом українського народу, його ніжної, співучої та героїко‑трагічної душі, дав нам приклад відповідальності та жертовності у тяжкі хвилини історичних змагань. Згадаймо його суворий, але справедливий суд над сином Андрієм – зрадником батьківщини, ворогом народу, який уліг чарам ворожої агентки в той час, коли над Україною нависла смертельна небезпека.

Голос гетьмана почав набирати металевого, набатного звучання, і ті, хто знали гетьмана, завмерли в млосному передчутті наближення руйнівного урагану – вершини модифікованої ритуальної демократії, в рамках якої в країні діяли ескадрони смерті, що безжально розправлялися з інакодумцями.

– Тому, – зловісно мовив гетьман, бліднучи лицем, через що вуса здавалися вугільно‑чорними (хоча, можливо вся справа була в фарбі «Шварцкопф»), – я інформую членів РНБ про прийняте мною рішення – зняття з посади, позбавлення всіх воїнських звань і арешт громадянина Гайдука Ігоря Петровича, звинувачуваного в зраді України, підготовці державного перевороту, співробітництві з розвідками кількох зарубіжних держав і в злочинному зв'язку з агенткою легіону «Марс» космічної розвідки Конфедерації Держав Північної Америки. Пане Клинкевич, виконуйте!

На очах завмерлого залу Клинкевич і троє охоронців накинулися на Гайдука, заламали руки й заклацнули наручники. Клинкевич взявся здирати погони з Гайдука і робив це з такою люттю, що відірвав лівий рукав френча.

Гайдук встиг помітити, що незнайомі люди, що він їх побачив у залі засідань, були в однакових сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами, наче натягли гумові маски. Людьми цими керував Мережко. Вони оточили щільним кільцем стіл президії, витягнувши важкі пістолети «Крук», хоча на засідання за участі гетьмана було категорично заборонено ходити зі зброєю. Ще Гайдук устиг зустрітися поглядом з гетьманом: здалося, що той злякано й зацьковано дивився, як вовча зграя загризає його улюбленця.

До Гайдука крізь натовп агентів ДерВару пробився Генеральний прокуратор Крейда і зачитав постанову ГЕПРУ про арешт екс‑генерала на шість місяців в умовах суворої ізоляції з метою проведення об'єктивного слідства. Одразу після цього на голову Гайдука натягли чорний каптур. «Ось і сонячне затемнення», – подумав він, відчуваючи металевий присмак у роті. То був смак його власної крові, яка лилася з розбитого носа після удару в обличчя. Початок липня удався на славу.

 

66.

 

7 липня 2077 р.

22.00

 

Офіційне повідомлення Канцелярії гетьмана України, розповсюджене на телеканалах України та інших засобах масової комунікації

 

Сьогодні, сьомого липня ц.р. відбулося чергове засідання Ради Національної безпеки України під головуванням Його

Ясновельможності гетьмана України, генерала армії К‑Д Махуна. Обговорювалися актуальні питання зміцнення національної безпеки в контексті змін міжнародної обстановки, а також рішень саміту країн‑членів Організації Глобальної Безпеки в Афінах. Проаналізувавши ситуацію, що склалася в світі у зв'язку з небезпечним загостренням протистояння між державами Чорної Орди і Організації Глобальної Безпеки, РНБ прийшла до єдино вірного висновку – ще раз урочисто проголосити нейтральний статус України, і звертається до всіх країн світу із закликом поважати це рішення.

Немає сумніву, що суверенні народи федеративної України підтримають рішення РНБ як свідчення передбачуваності, миролюбності й послідовності зовнішньої політики УВКФД, як ще один вагомий доказ справедливості безсмертної української національної ідеї «моя хата скраю», що забезпечив нашому народу мир і благоденство в XVII, XVIII, XIX, XX і XXI століттях.

РНБ висловлює переконання, що полум'я глобального конфлікту не торкнеться священної території України і засуджує будь‑які спроби втягнути нашу державу у небезпечні альянси, що суперечить національним інтересам країни.

Рада Національної Безпеки прийняла ряд кадрових рішень: за серйозні недоліки в роботі з посади секретаря РНБ та радника гетьмана з питань національної безпеки звільнено Гайдука І.П., з посади міністра оборони (головного військового отамана) – Прядка П.І.. На посаду секретаря РНБ та радника гетьмана з питань національної безпеки призначено генерал‑полковника Клинкевича В.Я.

Обов'язки Головного військового отамана взяв на себе особисто гетьман України. Начальником військової розвідки ЗС України призначено генерал‑хорунжого Іванишина М.П.

Засідання РНБ продемонструвало непорушну єдність керівництва України і згуртованість навколо лідера нації – гетьмана К‑Д. Махуна.

 

***

7 липня 2077

6.00 РМ за київським часом

Таємно

Раднику Президента Конфедерації ДПА з національної безпеки М. Джеферсон

 

Сьогодні о 10.30 AM до Посольства Конфедерації в Києві зателефонувала громадянка КДПА Б. О'Коннел і повідомила, що до квартири, в якій вона проживає разом зі своїм бойфрендом генералом Гайдуком, радником гетьмана України з національної безпеки, намагаються вломитися якісь люди, які називають себе агентами таємної поліції (ДерВар) і які мають нібито ордер на затримання Б. О'Коннел і на обшук квартири. Б.О'Коннел не відкривала дверей невідомим і просила допомоги Посольства. Я негайно вислав на місце інциденту бронетранспортер з другим секретарем посольства Мартином Гусаком у супроводі чотирьох морських піхотинців. В результаті активних лій представників Посольства, які погрожували застосувати лазерну зброю підвищеної потужності проти агентів Державної Варти, вдалося об 11.40 AM вивести Б. О'Коннел з блокованої квартири і, незважаючи на погрози та протидію агентів, доставити її на територію Посольства.

О 1.00 РМ я був викликаний міністром закордонних справ України Р. Фощенком, який вручив мені ноту протесту і в гострих недипломатичних висловах засудив дії Посольства, заявивши, що Б.О'Коннел звинувачується в шпигунстві, а генерал Гайдук у державній зраді й шпигунстві. Фощенко інформував мене, що генерал Гайдук заарештований і знятий з усіх посад.

Я заявив, що справа Гайдука – це внутрішня справа української держави, і Посольство в неї не втручається. Натомість ми не можемо дозволити заарештувати громадянку Конфедерації без надання відповідних гарантій щодо забезпечення всіх її прав – на участь адвокатів, представників Посольства та американських журналістів у слідстві та судовому процесі.

Фощенко був вочевидь розлючений тим, що нам вдалося захистити Б. О'Коннел, і попередив, що такі дії Посольства завдають шкоди стратегічному партнерству наших країн саме в той момент, коли нам так необхідна єдність у збереженні миру і стабільності в Європі. Він заявив, що офіційний Київ не допустить виїзду Б. О'Коннел з території Посольства.

Міністр Фощенко також поінформував мене, що Україна прийняла рішення підтвердити свій нейтральний статус і утриматися від участі в операціях ОГБ проти Чорної Орди, що суттєво змінює геостратегічний баланс сил у регіоні. Складається враження, що у вищому керівництві України відбуваються якісь важливі події, виявом чого є усунення генерала Гайдука з політичної арени.

Що стосується Б. О'Коннел, то вона відмовилася від запропонованого мною варіанту її евакуації з Києва «Back fire» і просила залишити її на території Посольства до з'ясування долі генерала Гайдука.

На момент відправлення листа Посольство заблоковане українськими поліцейськими підрозділами, які нікого не впускають і не випускають з території Посольства без спеціальної перевірки.

Чекаю Ваших вказівок,

Посол Конфедерації ДПА в Україні Джон О'Салліван

 

67.

 

Після кількагодинного перебування з залізній скрині, гуркоту і жахливої трясучки (Гайдук навіть був подумав, що його перевозять до харківської євроазіатської міжнародної в'язниці «Дружба народів»), його нарешті вштовхнули до бетонного приміщення без вікон. На стелі поволі крутилися два вентилятори, анітрохи не освіжаючи сперте гаряче повітря. Після довгого перебування в темряві Гайдук мружив очі, намагаючись зрозуміти, куди він потрапив. Боліли зап'ястки, щойно звільнені від наручників. Ні урядового геджета, ні спецназівського годинника на його руках вже не було; на щастя, американський геджет – цей речовий доказ його запроданства клятим америкосам – залишився вдома.

– Ти хто? – почув ззаду чийсь хрипкий голос.

Озирнувшись, побачив двометрового, спухлого від пиятики лисого амбала в тільнику і смугастих штанах каторжника.

– А ти хто? – спитав Гайдук і отримав удар в обличчя, від чого знову почалася носова кровотеча.

– Мовчати, – гаркнув амбал. – Тут я питання ставлю. Ти хто?

– Генерал Гайдук.

– Ти ніхто і ім'я твоє ніщо. Запам'ятай. Твій номер сто тринадцять. Пойняв? Ти хто?

– Генерал Гайдук.

Удар в щелепу звалив його на підлогу. Каторжник ударив Гайдука ногою в пах.

– Хто, питаю?

– Номер сто тринадцять.

– Правильно, – задоволено сказав амбал. – Піднімайся. Скидай шмотки. Все скидай. Ну!

Він гидливо підштовхнув ногою залишки подертої генеральської уніформи, труси, шкарпетки і черевики в куток кімнати, до корзини для сміття.

– Ставай там, – показав на протилежну стінку. Взяв шланг до рук й ударив потужним льодяним струменем, доки Гайдук не задубів й колький біль не з'явився в кінчиках пальців.

Амбал посадив замерзлого на кістку Гайдука на холодний металевий табурет, ніжки якого були вцементовані в підлогу, й почав стригти колишнього генерала жахливою ручною машинкою, що не стільки зрізала, скільки виривала волосся. Закінчивши санітарні процедури, амбал кинув Гайдуку сіре лахміття й старі смердючі валянки, халяви яких були коротко обрізані.

– Одягайся.

На тісній куртці з короткими рукавами зліва на грудях було пришито новеньку прямокутну латку: синій трикутник і номер 113. Гайдук знав, що означає синій трикутник: так позначалися найбільш небезпечні агенти ворожих розвідок під час війни.

Увійшли двоє наглядачів у чорних масках з прорізами для очей і чорних халатах, знову надягли на Гайдука наручники і каптур й повели довгими переходами, спусками й підйомами (на сходах він загубив взувачку, і хтось з наглядачів, узуваючи Гайдукові на босу ногу валянок, сказав: «Сука, ще раз загубиш – ногу відірву»). Брязнули засуви, і він опинився в камері розміром 1x2 метри з високою – до чотирьох метрів – стелею, де з круглого отвору, в якому крутився вентилятор, падало скупе штучне світло. Ліжко, що приторочувалося до стіни, й металева параша – все, що тут було. Подеколи віконце в дверях з рипом відкривалося й чиясь рука засовувала до камери легку нанопластикову тарілку з баландою горохового кольору. Камери стеження згори не зводили з Гайдука об'єктивів. Ніяких зовнішніх ознак зміни часу – ні зміни денного світла на нічне, ні наказів про сон чи ранковий підйом. На стукіт Гайдука до залізних, пофарбованих зеленою «танковою» фарбою дверей і вимог надати йому адвоката ніхто не відповідав, і невдовзі

Гайдук втратив відчуття часу, впав у пастку хроноколапсу, зупинки часу.

До їжі, мабуть, підмішували галюциногени, бо його переслідували серійні, моторошно реалістичні видіння: він весь час опинявся у центрі терористичних актів десь у Пакистані чи в Індії, в місиві розірваних людських тіл, в калюжах крові, де розшукував Божену. Гайдук згадав спецдонесення агента ВІРУ про розробки одного підмосковного фармакологічно‑технологічного інституту імені 20‑річчя НКВД – винайдення психотропного препарату, який вводить у марення пацієнта інформацію про будь‑які реальні події – від сексуальних сцен до жахливих авіакатастроф чи терористичних актів, у комбінації з наркотиками препарат міг викликати почуття глибокої депресії – аж до спроб суїциду, невгамованого жаху чи, якщо треба, екстатичної ейфорії.

Нарешті, на п'ятий чи на сьомий (за його підрахунками) день Гайдука повели на допит. Це була порівняно простора кімната зі штучним освітленням і досить свіжим повітрям. Гайдука всадовили за довгий стіл обличчям до великого вікна‑дзеркала, за яким ховалися ті, хто спостерігав допит. До кімнати увійшла людина у мундирі ГЕПРУ й білому каптурі з прорізами для очей. «Український Ку‑Клукс‑Клан в дії», – подумав Гайдук. Людина представилася радником юстиції першого рангу генералом Бєляєвим, і Гайдук одразу згадав «тандем Беляева – Черняева», описаний у всіх підручниках з ведення слідства: це була метафора «доброго» і «злого» слідчого.

Беляев і справді виявився «добрим»: спитав Гайдука про самопочуття, поцікавився, чи не має претензій до умов перебування, але на вимогу зустрітися з адвокатом показав йому відповідну статтю Карного Кодексу, яка забороняла, в інтересах нерозголошення таємниці слідства, допускати адвокатів до підозрюваних у скоєнні особливо тяжких державних злочинів. Зітхнувши, Бєляєв, наче вибачаючись, сказав, що Гайдукові хазяї американці чинять те ж саме на базі Гуантанамо, базі Менсфілд і в штаті Юта. Він довірливо повідомив підслідному, що практикувався свого часу в тюрмі штату Юта і дуже схвально ставиться до американського досвіду «прання душ і мізків». Тому запропонував добровільно піти на співпрацю зі слідством і щиросердно відповісти на п'ять запитань – якомога детальніше, з прізвищами, фактами, датами, сумами.

1. Хто був ініціатором змови проти гетьмана України, хто її очолював, хто входив до КОПОР (Комітету порятунку України), якою є організаційна мережа змови, яка дата державного перевороту була намічена змовниками.

2. Коли і як Гайдук був завербований Центральною службою безпеки Конфедерації, Розвідувальним Бюро ОГБ, МІ9 та департаментом контррозвідки Швейцарії? Які державні таємниці видав Гайдук ворогу, які суми винагороди отримав і де їх тримає. Яку роль грала агентка Космічної розвідки Конфедерації Б. О'Коннел у вербуванні Гайдука;

3. Хто санкціонував проведення операції «Ахіллесова п'ята», яка її мета, що досягнуто в результаті операції, чому загинув капітан Заур Хамзин, де зберігаються носії інформації, вилучені з серверних комп'ютерів;

4. Чому Гайдук убив підполковника Безпалого, хто допомагав йому в цьому;

5. На якій підставі збирав Гайдук компроментуючі матеріали на керівників держави, хто санкціонував ці дії, де зберігаються файли?

– Звичайно, – люб'язно повідомив Бєляєв, – публічно проти вас будуть висунуті звинувачення в корупції та використанні службового становища в особистих цілях і нанесенні державі збитків в особливо великих розмірах. Народ наш дуже любить таке читати. І дуже довіряє цим матеріалам. Уже готується телефільм про ваші закордонні маєтки, серія інтернет‑публікацій та статей в газетах про використання державного транспорту, про продаж передових українських технологій за мільйони глобо, про ваше сексуальне розпутство і розбещення малоліток. Після цього, генерале, шибениця здасться вам найкращим виходом із ситуації. За ці три дні, що ви відпочивали в ізоляторі, ми провели величезну роботу. Допитано сотні свідків у вашій справі, заарештовано десятки ваших поплічників, членів КОПОР.

Він обернувся до вікна‑дзеркала і клацнув пальцями. Двоє наглядачів у чорному затягли до кімнати закривавленого, майже непритомного генерала Прядка. Синці під очима виглядали як чорна маска на маскараді і свідчили про травми мозку.

– Повторіть, Прядко, що вам відомо про змову і про роль Гайдука, – наказав Бєляєв.

– Ігоре... Петровичу... пробачте мені... –ледве ворушив губами Прядко, – я їм все сказав.

– Що все?

– Все... про нашу змову... вони і так все знали.

Прядка волоком витягли зі слідчої кімнати.

Бєляєв був задоволений цією сценою і весело спитав:

– Ну то що, генерале? Колотися будемо? Давайте, голубчику, не тягніть... У мене кава є бразільська, запашна... Пишіть явку з повинною, а тоді й кавусю вип'ємо. Ви курите? Є кубинські сигари.

– Fuck you, – сказав Гайдук. – Ти ці сигари від Сапатерро отримав? Ти в списках, пам'ятай.

Від такого нахабства Бєляєв сторопів, схопився за ку‑клукс‑кланівський балахон, наче намірився його скинути, щоб не заважав дихати в хвилину святого обурення.

– Ти... ти... американський пиндюк... будеш мені погрожувати? Та я тебе... – він махнув рукою у вікно й гукнув:

– Черняєв... візьмись за цього...

– Слухай мене, блазню, – сказав Гайдук. – Негайно передай Крейді, щоб прийшов сюди. Я маю для нього погані новини. А якщо ця мразь, – він кивнув на Черняєва в чорному мундирі з чорним каптуром на голові, який вже закасував рукави, – торкнеться мене, новини для Крейди будуть ще гірші. Зрозумів?

– Так точно, – розгублено сказав Бєляєв, пойнятий страхом, що його втягують у грізне й незрозуміле протистояння, в якому можна втратити все. Адже з того боку вікна‑дзеркала стояв сам Іван Оврамович Крейда, й невідомо було, чи можна ігнорувати погрози цього американського пиндюка? Бєляєв (справжнє прізвище якого було Опришко) вирішив виграти час і порадитись з самим Генеральним Прокуратором: врешті‑решт, нікуди цей Гайдук не дінеться від найсправедливішого в світі українського правосуддя.

Він жестом наказав Черняєву (прізвище якого було Дзагоєв) вийти з кімнати і, вірнопіддано дивлячись у вікно‑дзеркало, оголосив:

– Перерва. Дайте підслідному води.

Бєляєв вийшов до сусіднього приміщення – радитись з Крейдою. Гайдук жадібно випив теплу хлоровану воду. Його мучила думка про Божену: що з нею? Невже через годину її приведуть на очну ставку в такому ж стані, як бойового генерала Прядка? Чи подіє Гайдуків шантаж на Крейду, який чудово розуміє, яку загрозу становить втрата серверів на Крейдосі та Хіосі.

Шантаж не подіяв. У сусідній кімнаті було прийнято рішення не піддаватися на погрози Гайдука, не йти на контакт з ним, а знищивши будь‑яку волю до опору, якомога швидше домогтися повного визнання ним усіх звинувачень.

До слідчого приміщення ступили Черняєв і двоє помічників. Гайдук відчув удар гумовою палицею по голові, від чого втратив свідомість. Коли прийшов до тями, вже лежав, прив'язаний липкою стрічкою до стола. До мошонки підвели електроди і боляче защемили їх. Спеціальним реостатом Черняєв підвищував напругу струму – біль ставав нестерпним, вогонь охоплював низ живота, по тілу хвилями прокочувались судоми, і здавалося, що мозок теж був охоплений полум'ям. Тільки одна рятівна думка зростала і утверджувалася в цьому вогняному хаосі, у цих смертних муках. Думка ця – ВИЗНАТИ ВСЕ, припинити муки. Він уже був готовий прошепотіти катам, що визнає вину, все, що скоїв колись і чого ніколи не робив, але голосу не стало – і він утратив свідомість.

– От блядь симулянтська, – сказав Крейда Беляеву. – Як паскудити, він герой. А як перед батьківщиною відповідати – одразу на той світ тікає.

Крейда сидів за маленьким столиком, що стояв упритул до вікна‑дзеркала, й апетитно уплітав галушки зі шкварками, від чого скло вкрилося легеньким туманцем, довелося рукою прочищати, щоб краще бачити, як карається ворог української військово‑козацької федеративної держави.

– Лікаря викличте, до тями його приведіть, – дав команду Крейда. – Інтелігент сраний. І продовжуйте допит. Якщо треба, пресуйте його всю ніч. Я йому покажу «Ахіллесову п'яту».

– Слухаюсь, – виструнчився Бєляєв.

 

68.

 

12 липня 2077 р

Вашінгтон, 10.00 AM

Його Високоповажності Гетьману України К‑Д. Махуну

 

Сер,

Мене надзвичайно занепокоїли події, що сталися в Києві 7 липня цр. Маю на увазі спробу заарештувати громадянку Конфедерації Держав Північної Америки Б. О'Коннел за цілком фальшивим звинуваченням у шпигунстві проти України. Б. О'Коннел – офіцер‑аналітик Космічного командування КДПА, яка героїчно працювала в складі експедиції на Марсі і ніякого відношення до розвідувальних операцій на Землі не має. Я з нетерпінням очікую повернення Б. О'Коннел до Вашінгтона для продовження її важливої місії.

Що стосується арешту генерала Гайдука і висунутих проти нього звинувачень, я, всупереч традиції не коментувати справи розвідувального співтовариства Конфедерації, офіційно заявляю Вам: ретельна перевірка показала, що Гайдук ніколи не був і не є агентом жодної американської розвідувальної служби. Більше того, ми високо цінуємо його внесок у розвиток американсько‑українського стратегічного партнерства, особливо в час, коли нас повинні єднати спільні безпекові інтереси. Під час нашої останньої зустрічі на саміті Організації Глобальної Безпеки в Афінах 6 липня ц.р. генерал Гайдук інформував мене про прийняте Україною важливе рішення приєднатися до ОГБ для організації спільних дій проти агресії Чорної Орди. Яким же було розчарування учасників саміту, коли наступного дня ми дізналися про раптову зміну курсу української політики на 180 градусів й посилання на нейтральний статус держави. Доля таких нейтральних країн, як Туркменістан, Кувейт, Арабські Емірати, які стали жертвами агресії з боку Чорної Орди, переконливо свідчить, що нейтральний статус не може захистити жодну країну від зазіхань Чорної Орди.

У зв'язку з ситуацією, що склалася, Конфедерація Держав Північної Америки разом з союзниками по ОГБ вирішила невідкладно здійснити такі заходи:

1. Заморозити кредити на суму 100 млрд. амеро, виділені Україні Глобальним Резервним Фондом.

2. Припинити постачання в Україну всіх видів зброї та високотехнологічнихтоварів (комп'ютери, засоби комунікацій, робототехніка).

3. Припинити постачання представницьких автомобілів та «черепах» класу «преміум» і предметів розкошу для правлячих кіл України.

4. Заморозити рахунки представників правлячої еліти України в банках країн‑членів ОГБ (список додається).

5. Закрити кордон між країнами‑членами ОГБ і Україною.

6. Заблокувати Посольство України у Вашінгтоні до вирішення питання з вільним виїздом Б. О'Коннел.

Також вимагаємо від Вас негайно провести слідство щодо одного з високопоставлених керівників України (довідка додається), який підозрюється у підтримці мексиканського наркобарона Сапатерро, котрий очолив антиурядове повстання і намагається розпалити громадянську війну на території кількох північноамериканських штатів.

Сподіваюсь, пане Гетьмане, що Україна, незважаючи на всі зупинки і вагання, приєднається до сім'ї демократичних націй перед лицем смертельної загрози самому існуванню цієї древньої європейської країни.

 

Ширлі МакДоул (Ван Лі)

Президент Конфедерації Держав Північної Америки

 

69.

 

Другу передвечірню годину поспіль гетьман Махун сидів, згорбившись, за письмовим столом, вдумуючись у текст послання президентші Ширлі Ван Лі, цієї клятої курви, яка спочатку заморочила голову Гайдуку, потім схопила за яйця отого косоокого, якого вивела у президенти, потім його вбила, а тепер залізла до Овального кабінету й намагається керувати світом і, зокрема, козацькою незалежною Україною. Почорнівши від гніву, хотів дати відповідь цій бляді у стилі листа запорозьких козаків турецькому султану, щоб знала наших перцьословів і боялася.

Але в ту хвилину, коли збирався покликати до себе особистого спічрайтера Никифора Саливона, який напам'ять знав Гоголя, щоб гідно відповісти цій пиндюрці, пролунав сигнал найпотаємнішого каналу зв'язку. Роздратовано схопив слухавку і, думаючи, що це Вітольд Клинкович, гукнув:

– Що тобі, йолопе! Я зайнятий. – І почув тихий голос Фрідмана зі зловісним індонезійським акцентом:

– Ти що собі дозволяєш, старий мудак? Хочеш – завтра тебе не буде на танкодромі?

– Вибач, Рафа, дорогий, я не думав, що це ти... Що сталося?

– Ти питаєш, що сталося? А те, що перекрили кордон між Україною і ОГБ, мої автопоїзди стоять. І я несу шалені збитки за кожну добу простою. А ти слухаєш цю «галушку» шитову і заводишся з Америкою? З нормальними людьми, які дають тобі гроші? Йоцем‑фіц, Наполеон бронетанкових військ шитовий.

– Рафо, Рафо, побійся бога, – благально мовив гетьман.

– Я бога боюся. Свого Бога. А ти хочеш, щоб завтра відключилися всі комп'ютери, і ти пролетиш зі своєю «черепахою», як фанера над Парижем, і зникнеш з усіх радарів...

– Це не «галушка», – нарешті наважився видати таємницю гетьман.

– А хто? Сам Кара‑хан, який помирає зараз у великих муках?

– Ні. Сірий Князь. Це його наказ.

Фрідман змовк, перетравлюючи це повідомлення. Нарешті він перервав мовчання:

– Це помилка. Треба його переконати...

– Він розлютився на Гайдука. Той щось накоїв у Греції. Перерізав йому Ахіллову п'яту.

– Мені плювати на Гайдука. Так йому і треба. Він зрадник, – карбував слова Фрідман. – Але кордон треба відкрити, з Ширлі Ван Лі треба дружити.

Після цієї розмови гетьман передумав кликати Никифора Саливона і знову заглибився у лист президентші. Невдовзі пролунав новий сигнал каналу №1, яким мали право користуватися члени Ареопагу, Клинкевич і, звичайно Князь. Тепер гетьман був обережний:

– Слухаю вас уважно.

Почув низький, сексуально звабливий голос Індіри Голембієвської.

– Що у вас за бардак у Києві, пане гетьмане? (Колись, у кращі часи, вона звала його «Кузею»). Я застрягла у Варшаві, кордон закритий. Літак не випускають. Мені що, створювати тут уряд в екзилі? Ви що, хочете, щоб завтра Чорна Орда стояла на Батиєвій горі? Показилися, чи що?

– Інді, – ніжно, як у давні часи, сказав гетьман . – Дірочко, не нагнітай... Все буде добре. Я зараз працюю над цим. Передавай полякам братерський привіт. Цілую.

Він поклав трубку, цілком задоволений своїм дипломатичним хистом, і одразу ж покликав до себе Клинкевича і Мережка. Страх і огида підповзли до горла гетьмана, коли побачив випещені пальці Вітольда Ярополковича з перламутровим манікюром і згадав, як Клинкевич рвав погони з Гайдукового френча. Мережко чомусь не поліз цілуватися, не став засмоктувати гетьманові губи, як робив це зазвичай.

– Читайте, – гетьман передав їм текст послання Ширлі Мак Доул (Ван Лі). «Як швидко вона відхрестилася від свого жовтопузого», – подумав з гіркотою, наче йому шкода стало Ендрю Ван Лі, тіло якого з переламаними шийними хребцями упокоїлося на китайському цвинтарі у Ванкувері, звідки походив п'ятий президент Конфедерації.

– Це звичайнісінький шантаж, – зневажливо відсунув послання Клинкевич. – Через два дні вони забудуть про всі погрози. Не піддавайтеся, батьку. Ці гнилі демократії поважають тільки силу. В них немає лідерів такого масштабу як ви, батьку. І кордон відкриють, і кредити дадуть, і посольство розблокують. Вчіться, батьку, в Гітлера, Сталіна і Кара‑хана – їхній твердості й послідовності.

– Я чув, що Кара‑хан помирає, – сказав гетьман.

Клинкевич щиро обурився:

– Брехня, батьку. Вчора Чингіз‑Сарай оголосив, що тільки‑но завагітніла тридцять восьма дружина Кара‑хана.

Уявляєте, яка в нього апаратура? Це буде вже сто сорок восьма дитина!

Мережко був обережніший:

– Цього не можна ігнорувати, – передав він послання гетьману. – Треба йти на поступки в дрібницях. І залишатися твердими в стратегічних речах. Ну, наприклад, нащо нам здалася ця Божена О'Коннел? Вона племінниця Марти Джеферсон. Віддайте її нах. Пригальмуйте трохи Крейду. Є інформація, що дах у нього поїхав, може замордувати Гайдука. А Гайдук нам ще потрібний. Він знає дуже багато. І під час допиту вже погрожував Крейді, що невдовзі може вибухнути бомба...

– Яка бомба? – занепокоївся гетьман.

– Інформаційна. А ми не знаємо, що в ній закладено. Тому з Гайдуком треба грати більш тонку гру. Забрати цих м'ясників. Пообіцяти Гайдуку щось позитивне взамін за його співпрацю з нами...

– Може, ти і правий, – гетьман задумливо погладив бронзову лисину Черчілля, подумавши, що цьому рудому англійському лорду було набагато простіше керувати країною, бо ніякій король чи князь не стояли над ним і не заважали приймати ключові рішення.

– І ще одне, Ваша Ясновельможність, – докінчував свою думку Мережко. – Гайдук тепер у нас в руках, він не становить для вас ніякої загрози. Ми його скомпрометуємо по повній програмі і знищимо, коли захочемо. Але тільки він може відкрити, хто підклав вам таку свиню – уклав союз з Сапатерро, пішов на постачання зброї. Ми що – Росія? Чого ми ліземо в Америку? Нам своїх проблем не вистачає?

– Не треба так, – невдоволено ворухнувся Клинкевич. – Це не доведено. Може, це провокація америкосів? Щоб нас залякати?

Мережко підвівся.

– Дозвольте йти, Ваша Ясновельможність?

– Ідіть, – дозволив гетьман. – Інформуйте мене по Гайдуку.

– Слухаюсь.

Провівши поглядом директора ДерВару, гетьман глянув з докором на Клинкевича.

– А він має рацію. Підставили ви мене, бляді. А тепер сиди у цьому гівні, – він роздратовано відкинув послання Ширлі Ван Лі. – Що дав обшук квартири Гайдука? Чи знайдено докази його участі в підготовці перевороту?

– Квартира чиста. Але Прядко дав покази...

– Прядко, Прядко, – сумно зітхнув гетьман. – Він прекрасний генерал, але страшний боягуз. Блискуче планував операції, але коли наближався час наступу, в нього починався пронос. Це називалося «синдром Прядка».

Він засміявся, зрадівши зустрічі зі старими спогадами, і наказав Клинкевичу негайно викликати Крейду.

 

70.

 

13 липня 2077

10.00 Київського часу

Таємно

Її Високоповажності

Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Добродійці Ширлі МакДоул (Ван Лі)

 

Шановна пані Президент!

З великою увагою і розумінням у державних колах України було зустрінуто Ваше останнє послання, яке сприймається нами як вираз дружніх почуттів до України, як стремління зміцнити стратегічне партнерство між нашими країнами.

Насамперед, хочу розвіяти певне непорозуміння щодо так званої «раптовоїзміни курсу України на 180 градусів». Наважусь Вас запевнити, що ніякої зміни курсу не сталося,

бо ми трактуємо поняття «нейтралітет» не як мертву догму, а як гнучкий інструмент зовнішньої політики України в нинішній складній міжнародній ситуації.

Україна не змінила своєї принципової позиції щодо співпраці з ОГБ у зміцнені миру і світової безпеки перед лицем агресивних приготувань держав Чорної Орди.

Україна залишається вірною своїм союзницьким зобов'язанням і в цьому плані ми знову підтверджуємо нашу позицію, висловлену генералом Гайдуком під час зустрічі з Вами в Афінах.

Щоб остаточно вичерпати прикре непорозуміння, я приймаю таке рішення:

1. Україна готова негайно відновити таємні переговори з ОГБ щодо політичних, фінансових і військово‑технічних умов співробітництва в сфері безпеки.

2. Ми готові розглянути пропозиції ЕллаПолу щодо вступу України до цієї організації.

3. Ми негайно припиняємо блокування Посольства Конфедерації в Києві і гарантуємо вільний виїзд громадянки Конфедерації Б. О'Коннел з території Посольства і України

4. Ми забезпечимо справедливий і прозорий суд над гр. Гайдуком і, незважаючи на тяжкість обвинувачень, готові допустити до суду американських юристів.

5. Я розпорядився створити комісію для розслідування справи щодо співпраці високопоставленого українського чиновника з наркобароном, міжнародним злочинцем Сапатерро. Будемо вдячні американській стороні за надання допомоги українським правоохоронним органам в цьому питанні. У разі підтвердження підозр, злочинець буде суворо покараний і переданий, якщо треба, силовим структурам Конфедерації.

Ще раз прошу Вас, пані Президент, якомога швидше відмінити запобіжні заходи проти України (пп.. 1, 2, 3, 4, 5 і 6 Вашого листа).

З глибокою повагою – Гетьман України

К‑Д. Махун.

 

71.

 

Гайдука, як під час жовтої лихоманки, переслідувало одне і те ж марення: він здирав з себе власну шкіру, так, наче скидав водонепроникний костюм аквалангіста. Шкіра здиралася з пекельним болем, а його тіло, позбавлене шкіри, скидалося на анатомічний препарат, складений з червоних лискучих м'язів і білих сухожиль. Тоді Гайдук брав до рук власну шкіру й шукав на ній якесь особливе татуювання, спеціальний шифр, який вказав би, де сховані його файли і та інформація, що була отримана в ході операції «Ахіллесова п'ята». Шукав, але не знаходив. Це повторювалося десятки разів у різних варіаціях: то йому допомагала Божена, вся скривавлена, іншим разом генерал Прядко здирав свою шкіру і пропонував її, як жовту ганчірку, яку треба було розтягти на огорожі Гайдукового будинку у Вашінгтоні, й уважно, сантиметр за сантиметром, вишукувати ці кляті позначки. Інколи прилітав дрон, який кружляв навколо, і тоді Гайдук, замерзаючи без шкіри, намагався затулити тулубом те місце, де мав бути шифр. Але шифру не було, хоч Гайдук пам'ятав, як Божена, сидячи в нього на спині голою (він відчував на лопатках її вологе тепло), татуювала номер на внутрішній поверхні стегна. Одного разу йому наснилося, що шкіра, яка сушилася біля багаття на березі Рогульки, зайнялася, спалахнула, почорніла й розсипалася чорною сажею – і Гайдук заплакав, бо став беззахисний і жалюгідний, мов людина без одягу і без документів, без ідентифікаційного номера, без прізвища, без минулого, без землі, яка б його пам'ятала. І без майбутнього.

Він плакав довго і безнадійно, доки не прокинувся в покійницькій – так йому здалося. Навколо нього купчились якісь люди, мабуть, прозектори, в такому ж сірому дранті, й уважно вивчали його труп. Він був переконаний, що шкіри на ньому немає, що вона зникла, і від того знову гірко заридав.

– Ти хто? – спитав його літній чоловік з сивою борідкою, схожий на головного прозектора.

– Я – сто тринадцятий, – ледве видихнув Гайдук.

– Та ти не бійся, ми свої, – засміявся сивобородий. – Хто ти?

– Сто тринадцятий, – уперто повторив Гайдук. – Де моя шкіра?

– Ти що – замерз? Шкіра при тобі. А тут жахлива спека. На, прикрийся, – незнайомець кинув Гайдукові в ліжко драну ватяну ковдру.

– Де я? – спитав Гайдук.

– Ти – в камері смертників, – весело інформував бородань. – Та ти не переживай. Це тимчасово... Що з тобою? Тобі погано? Може, води дати? – занепокоївся він.

– Ні, – підвівся на ліжку Гайдук. – Нічого не треба. Я сам.

Він вставив стопи до валянок, накинув на плечі ватяну

ковдру, але сил піднятися не стало. Ноги тремтіли. Порахував співкамерників – їх було п'ятеро. Двоє лежали на ліжках горілиць і не брали участі в камерному житті. Ще двоє сиділи навпочіпки попід стіною, як роблять це пацієнти психушок. І тільки жвавий чоловік з сивою шкіперською борідкою, який виявив до Гайдука зворушливу турботу, весь час рухався, розмовляючи то з самим собою, то з мовчазними співкамерниками. Гайдук згадав золоте правило Мережка: перший сусід по камері, котрий звернеться до тебе, – підсадна качка.

– Ти що тут робиш? – спитав він підозріливо бороданя.

– Я – професор Бураго. Чув?

– Ні.

– Ніхто не чув, – трагічно‑плаксивим голосом повідомив професор, сідаючи перед Гайдуком. Від нього йшов сморід, як від старого пса, Гайдуку здалося, що в професора жовті собачі очі. Бураго притишив голос:

– Послухай, сто тринадцятий. Післязавтра мене ведуть на шибеницю. А ці двоє, – він кивнув на тих, хто лежали на ліжках, – йдуть на смертну кару сьогодні вночі. Слухай мене уважно. Я тобі довірю свою таємницю, бо немає більше кому. Я був директором одного з найбільших українсько‑російсько‑німецьких дослідницьких інститутів. Інкомнац. Чув цю назву?

– Ні.

– Що ж це таке? Післязавтра мене не буде, а ніхто так і не знатиме про справу мого життя.

Він хотів патетично вознести руки до неба, але верхнє ліжко завадило йому зробити це, і неба в камері не було.

– Це був один з найважливіших у державі інститутів. Він мав відділення в Москві, Берліні, Мюнхені, Вінниці, Магадані... так... я не брешу, навіть у Магадані. Найкращі професори, доктори наук, архівісти... Що означає ІНКОМНАЦ? Інститут вивчення комунізму і нацизму, їхньої багатющої, безсмертної спадщини. У нас був власний логотип: у білому колі – червона зірка, всередині якої дуже майстерно було вписано чорну свастику. Коли нацизм і комунізм було повалено, людство скоїло страшну помилку: воно вирішило раз і назавжди забути, викреслити з пам'яті все, що було винайдено КомНаці. О, повір, сто тринадцятий!

Професор Бураго підніс вгору брудний вказівний палець і довго цим пальцем комусь погрожував.

– Повір мені, сто тринадцятий. Це була фатальна помилка. Бо і комунізм, і нацизм збагатили світову цивілізацію неймовірними скарбами, захоплюючими відкриттями, безсмертними технологіями! На щастя, знайшлися люди, які зрозуміли, що такі скарби не можна втратити, це буде злочин перед людством, – і сімдесят років тому комуністичні і нацистські ідеологи провели історичну зустріч у Ваймарі і домовилися про створення інституту. Звичайно, це все робилося в повній таємниці від урядів ліберально‑демократичних придурків. Інститут запрацював. Але справжнього розквіту він досягнув під моїм керівництвом... Бо мої попередники вивчали речі досить примітивні. Способи вбивства людей, методи фізичних тортур... Ні, я не кажу... ти не думай, що я проти. В КомНаці були історичні відкриття, справжні прориви в цій сфері. Але я збагатив наукову тематику, розширив безмежно горизонти пізнання. Я переакцентував фізичні методи – всі ці постріли в потилицю, газові камери, тортури електрошком, – вони нічого не варті.

– Bullshit, – сказав Гайдук, подумавши, що все це варте уваги людської цивілізації, якщо вона хоче хоч трохи ще проіснувати.

Очі професора Бураго жовтими вогниками світилися в затінку, що його створювало верхнє ліжко:

– Я відкрив два нові відділення Інкомнацу. До відділень смерті і тортур додав департамент страху й лабораторію дифамації політичних суперників. Ти мабуть не знаєш, бо ніхто цього не знає, але Ленін був Антихристом. Ми знайшли відповідні документи в Мавзолеї – анатоми знайшли в Леніна хвіст... Це був геніальний Антихрист, бо мільйони людей повірили в його пришестя. Думали – це Христос. Він показував людям дірки у долонях. Казав – це від цвяхів. А це Каплан йому прострелила... Так ось... про що я?

– Нові відділення Інкомнацу, – нагадав Гайдук.

– Так, так. Геніальним витвором Леніна була Чека. Польський романтизм, єврейська пасіонарність, російський кривавий тероризм – все зійшлося в цьому проекті. Вперше в світовій історії ЧК‑ГПУ‑НКВД став не просто поліцейським репресивним органом, а могутнім генератором ірраціонального страху. Ще до того, як людей заарештовували і вбивали, вони вже боялися. Тремтіли від страху. Спалювали свою волю до опору. Були готові зламатися, визнати свою провину.

– Ну і що? – спитав Гайдук.

– Як «ну і що»? Ми почали вивчати страх. У комуністичному і нацистському варіантах. Як його генерували і як розповсюджували. Ми видали п'ять томів «Анатомії страху». Ми не дали загинути цій безцінній спадщині. Ми знайшли цілу Атлантиду страху і повернули її людям. Не було більшого бестселера, ніж наша «Анатомія»... її купували всі держави, вивчали в поліцейських академіях світу. Скажімо, страх помилитися, заплутатися при написанні автобіографії, заповненні анкети. Страх загубити перепустку і втратити при цьому життя. Страх не отримати довідку про місце проживання. Страх за кожне сказане колись слово... Як можна було все це забути? Над цим працювали кращі уми двох найпрекрасніших імперій у світі!

Але найбільш перспективними виявилися дослідження лабораторії дифамації. В цій лабораторії висіли портрети Геббельса і Вишинського, вчені вивчали газети «Правда» і «Фолькіше беобахтер» – рік за роком, сторінку за сторінкою. Всі надбання, всі винаходи червоної зірки та чорної свастики ретельно фіксувалися, систематизувалися й були опубліковані нами у великій «Книзі Очорнення». І ти знаєш, яке відкриття зробили наші фахівці? Його навіть висували на Нобелівську премію…

Гайдука почав дратувати цей параноїк – це було першою ознакою того, що почався процес одужання.

Не дочекавшись відповіді, професор Бураго схвильовано продовжував:

– Методи очорнювання, винайдені КомНаці, по‑справжньому розкрили свій потенціал тільки тепер, в епоху глобальних комунікацій. Якщо колись ви казали, що комісар Єжов – педераст чи педофіл, це чули десять – двадцять тисяч чоловік, і вірили цьому тисяч п’ять. Сьогодні це почує мінімум два мільярди людей, й повірить один мільярд. Я відкрив один з фундаментальних законів світу: перехід маленького, безсилого СЛОВА у величезне глобальне ЯВИЩЕ. Це – закон професора Бураго! Запам’ятай цей закон!

У цей момент двері камери зі скреготом відкрилися, й на порозі став наглядач, одягнутий у байковий халат мишиного кольору, без будь‑якої маски на голові, й погрозливо гукнув:

– Гей, Бураго, мать твою… Ти чого, псих ненормальний, порядок порушуєш, підар вонючий! На вихід!

Бураго заметушився, підскочив від страху й несподіванки, вдарився головою об залізну раму верхнього ліжка, кинув прощальний погляд на Гайдука й вийшов, звично заклавши руки за спину. Наглядач тим часом зупинив свій погляд на в’язнях, що сиділи попід стіною.

– А ви чого розсілися, мать вашу, ледарі грьобані. Кому було сказано – винести цих мертвяків з камери! Виконуйте! Починайте з Прядка!

Співкамерники Гайдука полохливо підвелися й кинулися до ліжка, на якому лежав покійник, схопилися за кінці простирадла, що ледь не тріснуло під вагою тіла, й потягли його до дверей.

Гайдук хотів допомогти, але наглядач зупинив його, і коли в’язні зникли в коридорі, тихо сказав:

– Вам не треба цього робити, Ігоре Петровичу. Вам привіт від Григорія. Вас переводять до лікарні.

 

72.

 

12 липня 2077 р.

Таємно

Спецдонесення агента Державної Варти Псевдо «Професор Бураго»

 

Зустрівся з підслідним Гайдуком І.П. в камері для помираючих у момент, коли він вийшов з термінального стану і, не розуміючи, що з ним відбувається, був гранично відвертий. Поставив йому ряд запитань, на які одержав наступні відповіді:

ПИТАННЯ: Хто ви?

ВІДПОВІДЬ: Маршал Гайдук, Гетьман України, диктатор сірих бригад.

ПИТАННЯ: Що вас привело сюди?

ВІДПОВІДЬ: Злочинна кліка Махуна‑Крейди, яка боїться викриття своїх злочинів перед українським народом.

ПИТАННЯ: Що збиралися ви робити з Махуном‑Крейдою в разі перемоги?

ВІДПОВІДЬ: Було б проведено відкритий судовий процес і винесено справедливий вирок: смерть на шибениці.

ПИТАННЯ: Хто входив до організації змовників?

ВІДПОВІДЬ: ВІРУ, Міністерство оборони, весь український народ.

ПИТАННЯ: Яка мета перевороту?

ВІДПОВІДЬ: Утвердження демократичної диктатури та ліберальної тиранії, побудова рабського суспільства в Україні.

ПИТАННЯ: Хто вас підтримує?

ВІДПОВІДЬ: Конфедерація Держав Північної Америки, Чорна Орда, Піднебесна народно‑демократична імперія, ЕллаПол і графство Брауншвейг.

ПИТАННЯ: Хто, крім вас, міг би очолити українську державу?

ВІДПОВІДЬ: Вітольд Ярополкович Клинкевич. Після мене він – найдостойніший.

Магістр філософії – професор Бураго

Резолюція Ю.Ю. Мережка: негайно ознайомити Його Ясновельможність гетьмана України і В.Клинкевича.

 

73.

 

Гайдук з насолодою помився гарячою водою в лікарняному душі, надягнув чисту, голубого кольору піжаму, всунув ноги у новенькі капці. Його завели до порожньої палати, де стояло чотири акуратно застелені ліжка. На стіні висів невеличкий телевізор: на екрані мигтіли веселі танці, звук було вимкнено.

Гайдук розумів, що зміни в його ситуації не випадкові. Сталося щось дуже важливе: або подіяла його погроза розповісти таємниці островів Хіос і Крейдос, або в гру втрутилися інші сили, які зупинили, хоча б тимчасово, завзяття Бєляєвих, Черняєвих і тих, хто стоїть за ними. Що означає привіт від Григорія Невінчаного? Адже після саміту ОГБ він залишився в Греції – до нього приєдналася родина з Києва, й вони поїхали відпочивати на острів Родос. Якби Григорій повернувся, його очікував би негайний арешт. А може, це все – провокація? Яке щастя, що ніхто в ВІРУ, крім Діми Мочалкіна й абсолютно надійних хакерів, не знав про Гіссен. «Абсолютно надійних... ніхто не знав...» – він гірко посміхнувся. Згадав, як близько сам він був від самознищення, за крок до того, щоб розколотися.

У двері палати постукали, що ледь не викликало сміх Гайдука. Увійшло двоє: один, немолодий, зарослий чорною триденною щетиною чоловік у парадному мундирі невідомої організації, стилізованому під уніформу гвардії імператора Наполеона І – з золотими еполетами й рядами золотих ґудзиків на зеленому сурдуті, і другий, молодий хлопчисько в лікарському халаті – він чомусь нагадав Гайдукові того юнака‑бортмеханіка з «Ланкастера‑27», що вів вогонь по БОПу «Каракорум».

Наполеонівській офіцер тримав в руках темно‑червону папку з вензелями ГЕПРУ.

– Громадянин Гайдук Ігор Петрович?

– Це я.

– Генеральний прокуратор Іван Оврамович Крейда наказав провести спеціальне розслідування вашої справи, – читав чиновник, – внаслідок якого з'ясувалося, що у ході проведення слідчих дій мали місце грубі порушення Європейської Хартії прав в'язнів. Іван Оврамович Крейда покарав винних, відсторонив їх від проведення слідства і просить у вас вибачення за завдану кривду. Я представляю контрольно‑ревізійне управління ГЕПРУ.

Ревізор підніс вказівний палець правої руки до рота, старанно наслинив палець і перегорнув сторінку. Глянувши понад скельцями окулярів на Гайдука (Гайдуку здавалося, що такі ж самі очі туманилися в прорізі білого балахона генерала Беляева), наполеонівський офіцер продовжував:

– Переглядається корпус звинувачень проти вас. Знято звинувачення у вбивстві Безпалого. Нова формула звинувачень буде надана вам пізніше. На час лікування вам дозволяється півгодинна прогулянка на свіжому повітрі та користування бібліотекою. Вам буде надано право обрати собі адвоката.

– А побачення ?

– Поки не передбачається, – сухо відповів ревізор і склав папку. – У мене все. Лікарю, починайте обстеження.

Він велично розвернувся, явивши в'язню масивний зад і усіяний золотими ґудзиками розріз на сурдуті, і вийшов з палати.

Лікар, попросивши називати його Юрою, всадовив Гайдука за невеличким столиком, що стояв під телевізором, і, приєднавши до тіла пацієнта датчики, увімкнув схожий на лептоп невеличкий прилад УДА – універсальний діагностичний апарат.

– Давайте дивитися, що тут у вас.

Показники Гайдукового стану нагадували супутникову карту зруйнованої бомбардуванням місцевості. На екрані з'являлися малозрозумілі Гайдуку графіки та індикатори, всі вони свідчили про значне відхилення від норми. Під час сканування внутрішніх органів лікар Юра виявив і показав Гайдуку сліди травм і крововиливів. Особливо постраждали нирки і сечовий міхур.

Гайдукові вже набридла мандрівка по власному тілу, але Юра попросив його уважно подивитися на екран, щоб співставити свої відчуття з об'єктивними показниками.

Гайдук побачив на екрані текст:

 

Будьте обережні. Вони змінили тактику, але мета та ж сама: звинуватити і знищити вас. ВІРУ розгромлена, йдуть масові арешти. Григорій на волі, Божена в Посольстві Конфедерації, чекає на ваше звільнення. Мама ваша хвилюється, вона відмовилась виїжджати. Лікуйтесь, набирайтесь сил, будемо інформувати вас про перебіг подій. УРА.

 

– Є підозра, що в цьому місці у вас пошкоджений хребет, – голосно сказав Юра.

– Так, я відчуваю болі, – підтвердив Гайдук. – Але тепер вони не такі сильні. Дякую, лікарю.

Юра вимкнув апарат і надиктував на центральний пункт спостереження за хворими схему лікування, що включала в себе репаративні препарати, вітаміни й введення стовбурових клітин в уражені зони, що вимагало щоденних відвідань кабінету лікаря Юри.

 

74.

 

15 липня 2077 р.

Таємно

Його Ясновельможності Гетьману України Генералу армії Кузьмі‑Данилу Махуну

 

З великим занепокоєнням хочу проінформувати Вашу Ясновельможність про загострення соціально‑політичної і моральної ситуації, що спостерігається останнім часом в Україні. Йдеться, насамперед, про так званий рух «смертохристів», очолюваних о.Калерієм (ієромонах Сигізмунд Сансизбаєв), Печерська Лавра в Києві, ідеолог руху – протоієрей Борисоглеб Чикирисов, права рука Сансизбаєва.

Почавшись як реформістський рух християнської церкви (головний постулат: Христос помер на Голгофі, а не воскрес), перетворився на масову агресивну політичну партію, яка проповідує насильство, нетерпіння, неповагу до законів і ставить за мету здійснити політичний переворот у країні, усунувши Вас, Ваша Ясновельможність, від влади. Підстава: Ваша участь у великодній телевізійної службі й звернення до нації зі словами «Христос Воскрес» – що свідчить нібито про Вашу приналежність до ВОСКРЕСОХРИСТІВ.

Останнім часом СМЕРТОХРИСТИ вчинили низку агресивних актів проти ВОСКРЕСОХРИСТІВ і осквернили ряд храмів (підпали, захоплення, глумління над іконами). Особливо небезпечним і резонансним було захоплення смертохристами православної святині – Печерської Лаври, яке було гостро засуджене патріархами різних країн. У відповідь на такі дії християни ряду конфесій України почали організовувати дружини самозахисту та озброювати їх. За перше півріччя 2077р. кількість збройних сутичок на релігійно‑політичному грунті зросла в Україні на 30,5% в порівнянні з попереднім періодом. Кількість вбитих – 87 чол., поранених і травмованих – 315 чол. (список інцидентів додається).

Дії СМЕРТОХРИСТІВ викликають велике невдоволення широких верств населення, сприяють активізації таких радикально‑націоналістичних організацій, як ЛУК, УРА та інші. Серед населення поширюються гасла типу

«В нас забрали мову, забрали історію, забрали вольності, тепер забирають віру. Всі на повстання!»

«Захистимо Христа! – наближається Друге Його пришестя!», «Гетьман – смертохрист», «Христос – наш Вождь Небесний», «Смерть Антихристам – Олігархам» і т.п.

Існує небезпека формування широкого фронту збройного опору СМЕРТОХРИСТAM і подальшого сповзання країни до повномасштабної громадянської війни.

Державна Варта оперує даними, які свідчать про фінансову, пропагандистську і збройну підтримку руху СМЕРТОХРИСТІВ з боку Чорної Орди.

Якщо не вжити негайних заходів, релігійна війна у комбінації з соціальними ексцесами (погроми, пограбування багатіїв, знищення олігархів та їхнього майна) призведе до швидкого падіння існуючого в Україні державно‑політичного і економічного ладу і тотального знищення політичної еліти.

Пропоную:

Підготувати таємну спецоперацію по знищенню керівництва руху СМЕРТОХРИСТІВ і ліквідації існуючих структур партії «Чотирьох свобод» (операція «Варфоломіївська ніч»);

Проголосити християнський характер Української Держави – законного нащадка Візантійської імперії;

Заборонити в межах держави всі секти, що суперечать догматам християнства; ввести до Конституції постулат про Воскресіння Христа;

Довідково: в Конституції Греції (cm. 3) зазначено, що «панівною релігією є релігія східно‑православної церкви Христової. Православна церква Греції, яка визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно пов'язана у своїх догматах з Великою Константинопольською Церквою».

Главу держави проголосити главою християнської церкви України («папа київський»).

 

Директор Державної Варти України

Ю. Мережко

 

75.

 

Від четверга до неділі майбутній «папа київський» – К‑Д. Махун так і не зміг прийняти рішення по суті пропозицій Мережка, хоча раніше його реакція бувала дуже швидкою. Але щось зламалося в душі старого полководця після останнього засідання РНБ й арешту Гайдука. І не тому, що він пожалів Гайдука. Гетьман був переконаний, що його улюбленець справді надумав здійснити військовий переворот і взяти владу до своїх рук. «Доповідна записка» Гайдука переконала його в цьому. Останньою краплиною стала авантюрна операція «Ахіллесова п'ята», не санкціонована гетьманом, якою Гайдук наніс смертельний удар у сонячне сплетіння держави, в її найвище керівництво, в його ретельно замасковані від плебсу таємниці, викликавши гнів самого Сірого Князя. Тому гетьман знищив цього зарозумілого небезпечного молодика, якому чужими виявились корпоративні інтереси української еліти. Тут діяв принцип ближнього бою: якщо не ти перший вистрілиш, то поцілять тебе. Гетьман не вагаючись натиснув на спусковий гачок.

Не гризоти сумління мучили гетьмана. Щось інше тривожило його душу. Відчував, що після арешту Гайдука, якого мордували люди Крейди (що було цілком нормальним з погляду законів боротьби за владу), в житті гетьмана виникли порожнеча і непевність – може, після того, як суворо наказав Наталії Гаврилівні не зустрічатися і не розмовляти по телефону з матір'ю Гайдука. Охорона відповідала Марії Юзефівні, що Наталії Гаврилівни немає в Києві. Яким же треба було бути Гайдуку кретином, щоб свідомо поламати собі блискучу кар'єру, яку рокував йому гетьман. «Навіщо йому була моя влада? – з сумом думав гетьман. – Чого йому не вистачало? Невже ця клята руда американка підбурила Гайдука на державну зраду? Чи були інші причини? Можливо, Фрідман у своїй патологічній ненависті до козацької України купив Гайдука, спокусив його, щоб знищити найдорожче – державу, яку так важко вибудовував гетьман?»

Інколи гетьману ставало соромно, що зачитував на засіданні РНБ текст отого патлатого підлабузника Никифора Саливона, порівнюючи себе з Тарасом Бульбою, а Гайдука – з сином Бульби Андрієм. Що спільного між ним, світлосяйним гетьманом України, творцем нової Української держави, шанованої в усьому світі, і цим примітивним селюком Бульбою, мудаком, який власноруч убив рідного сина. Якби в гетьмана був син, хіба б він його вбив? Можливо не треба було влаштовувати цей гоголівський спектакль на засіданні РНБ, а тихо заарештувати Гайдука і закатати його в бетон, щоб ніхто не знав, що з ним сталося? Згадав книгу з бібліотеки Особливого відділу з грифом «Таємно» – «Анатомія страху», автори якої стверджували, що анонімні репресії породжують безпричинний жах і сприяють зміцненню влади.

У неділю, 18 липня, в найспекотніший день року, коли температура повітря сягала 52°С, гетьман вирішив виїхати разом з Наталею Гаврилівною до літньої резиденції «Рогулька» – однієї з двадцяти шести офіційних резиденцій гетьмана. Привабливість держдачі «Рогулька» полягала в тому, що вона була поруч тренувальної бази ВІРУ і ретельно охоронялася по всьому периметру спецназом розвідки, якому гетьман довіряв більше, ніж власній охороні. Наталя Гаврилівна перед обідом була у великій скляній оранжереї, яку прикрашали могутні кокосові пальми. Дружина гетьмана вирощувала улюблені орхідеї, милуючись ніжною гармонією тропічних кольорів. Гетьман сидів зі склянкою віскі у прохолодному кабінеті, звідки через скляну стіну відкривався чарівний вид на сосни і озеро, відгороджене великою підводною сіткою від тої частини, де тренувалися військові розвідники.

Крім донесення Мережка, гетьман взяв з собою кілька довідок про СМЕРТОХРИСТІВ, про яких досі майже нічого не чув, і був дуже здивований логічністю їхнього вчення та силою аргументів. Особливо йому сподобалось повідомлення про мощі Христа, знайдені в київській печері: уявив, яку шалену кількість туристів може притягти ця знахідка і як при цьому зміцниться авторитет України. З другого боку, його занепокоїла перспектива якщо не громадянської війни (тут Мережко перебільшував), то локальних сутичок і терористичних актів, що значно погіршить стабільність в державі. Заманливо було б покінчити зі СМЕРТОХРИСТАМИ упродовж однієї ночі, але гетьман пам'ятав, що за ними стоять дуже потужні сили – перш за все Басманов, з яким не можна було не рахуватися. Але ідея об'єднати світську і духовну владу в одній особі йому дуже припала до душі: уявив, як у Софійському соборі ієрархи надягають на нього золоті ризи, і як піднесено й світло звучить церковний хор... Пошкодував, що так погано знає християнські обряди (слава Богу, що більш‑менш вправно навчився хреститись під час телевізійних служб), бо більше його цікавили турбодизельні танкові двигуни і калібри самохідних гармат. А над усе – механізм збереження влади над країною.

Зробивши останній ковток віскі, він солодко закуняв, а коли розплющив очі, здригнувся від несподіванки. Перед столом стояв Клинкевич у білосніжному жупані.

– Ти чого? – спитав наполохано гетьман. – Хіба я тебе викликав?

– Викликали, батьку. Сказали, щоб я ось це приніс. Вітольд Ярополкович поклав перед гетьманом папір.

– Підпишіть, батьку.

Гетьман надів окуляри, взяв папір до рук і повільно, знехотя, почав читати цю муть. Мабуть, знову прохання когось з друзів Клинкевича про виділення наділу землі з кріпаками. Проте в папері йшлося про інше:

 

«До членів Ареопагу, архонтів, до членів Сейму, Уряду і військово‑козацької адміністрації України.

Інформую про свою відставку з усіх посад за станом здоров’я з 18 липня 2077 року.

Рекомендую призначити гетьманом України генерал‑полковника Клинкевича Вітольда Ярополковича.

К‑Д. Махун

18 липня 2077 р

12.00 за київським часом»

 

– Що??

Гетьману здалося, що він ревнув голосно, по‑гетьманськи грізно, як колись, перекрикуючи гуркіт танкових двигунів, але насправд