Мови спілкування

Англійська мова, мова маорі і новозеландська мова жестів є офіційними мовами країни.

Англійська мова є основною мовою спілкування, і 96 % населення країни вживають її як таку. Більшість книг, газет і журналів видається нею, вона ж переважає в радіомовленні та на телебаченні. Мова маорі є другою державною мовою. У 2006 році мова глухонімих (New Zealand Sign Language) отримала статус третьої державної мови.

Нова Зеландія - держава у складі Співдружності на чолі з Великобританією. Діє велика кількість законодавчих актів, які прийняті парламентом Великобританії і головним чином парламентом Нової Зеландії. У 1840 р. була захоплена Англією і оголошена колонією. У 1907 р. дістала статус домініону, а в 1931 р. за Вестмінстерському статуту країна одержала право на самостійність у внутрішніх і зовнішніх справах.

Глава держави - королева Великобританії ЄЛИЗАВЕТА II (Elizabeth the Second), яку представляє генерал-губернатор, що призначається за рекомендацією новозеландського уряду на 5 років; з 1960-х років цю посаду обіймають громадяни Нової Зеландії. При генерал-губернаторі є Виконавча рада (Executive Council), членами якої є генерал-губернатор і всі міністри.
Генерал-губернатор - Джеррі МАТЕПАРАЕ (Jerry Mateparae), вступив на посаду З1 серпня 2011 р.

Законодавча влада належить однопалатному парламенту - Палаті представників у складі 122 осіб: 69 членів обираються населенням прямим голосуванням за системою пропрційного представництва, серед яких 7 місць зарезервовано для маорі, і 53 члени обираються за системою пропорційного представництва за партійними списками. Строк повноважень палати представників - 3 роки. Палата представників 50 скликання, обрана 26 листопада 2011 року.
Спікер - Александр ЛОКВУД СМІТ (Alexander Lockwood Smith).

Виконавча влада здійснюється урядом, на чолі якого є прем'єр-міністр, якого призначає генерал-губернатор. Уряд сформований у грудні 2011 р.
Прем'єр-міністр Нової Зеландії, міністр туризму, міністр у справах служби безпеки і розвідки - Джон КІ (John Key).

 

Країнознавча характеристика Саудівської Аравії. Офіційна назва- Королівство Саудівська Аравія (Kingdom of Saudi Arabia - англ. мова)

Географічне положення- держава розташована на Аравійському півострові. Межує: з Йорданією, Іраком і Кувейтом - на півночі, з ОАЕ, Катаром і Оманом - на сході, з Єменом - на півдні. На заході омивається водами Червоного моря, на сході - Перської затоки Індійського океану.

Площа території - 2,240 тис. кв. км.

Населення- 27,140 млн осіб (2010 р.).

Столиця - м. Ер-Ріяд (Riyadh) - 4,878 млн осіб з передмістями (2010 р.).

Адміністративний поділ- складається з 13 адміністративних округів.

Великі міста- Джидда (1500 осіб), Медіна (550 тис. осіб), Мекка (460 тис. осіб), Ад-Даммам (230 тис. осіб).

Офіційна мова- арабська.

Релігія - іслам суннітського напрямку, 10% населення сповідують іслам шиїтського толку.

Грошова одиниця - саудівський ріал =100 халалів.

Національне свято - 23 вересня - День проголошення Королівства (1932 р.).

2003 в Саудівській Аравії проживало 24 293 тис. чол., в т.ч. 5576 тис. іноземців. З моменту першого перепису, проведеного в 1974, чисельність населення зросла в 3 рази. У 1990–1996 середньорічний приріст населення становив 3,4%, в 2000–2003 – 3,27%. У 2003 народжуваність була 37,2 з розрахунку на 1000 чоловік, смертність – 5,79. Тривалість життя – 68 років. У віковому відношенні більше половини жителів країни молодше 20 років. Жінки становлять 45% населення. За прогнозами ООН, чисельність населення до 2025 повинна зрости до 39 965 тис. чол.

Склад населення.
Переважну більшість населення Саудівської Аравії складають араби (саудівські араби – 74,2%, бедуїни – 3,9%, араби Перської затоки – 3%), в більшості своїй вони зберегли племінну організацію. Найбільші племінні об'єднання – аназа і шаммар, племена – авазім, авамір, аджман, атайба, балі, бейт ямані, бені атійя, бені мурра, бені сахр, бені яс, вахіба, давасір, дахм, джанаба, джухайна, кахтан, манасір, манахіль, муахіб, мутайр, субей, сулейба, шарарат, харб, хувейта, хутейм та інш. Плем'я сулейба, що населяє північні райони, вважається неарабського походження і походить, за деякими даними, з нащадків хрестоносців, захоплених у полон і обернутих в рабство. Усього в країні нараховується більше 100 племінних об'єднань і племен.
Крім етнічних арабів, в країні проживають саудівські араби змішаного етнічного походження, які мають турецьке, іранське, індонезійське, індійське, африканське коріння. Як правило, це нащадки паломників, осілих в регіоні Хіджаза, або африканців, які ввозився в Аравію як раби (до скасування рабства в 1962 в країні нараховувалося до 750 тис. рабів). Останні проживають переважно в прибережних районах Тіхаме і Ель-Хаси, а також в оазисах.
Іноземні робітники складають бл. 22% населення і складаються з несаудівських арабів, вихідців з африканських і азіатських країн (Індії, Пакистану, Бангладеш, Індонезії, Філіппін), а також незначного числа європейців і американців. Араби іноземного походження живуть в містах, в районі нафтопромислів і районах, прикордонних з Єменом. Представники всіх інших народів зосереджені у великих містах і на нафтопромислах, де утворюють, як правило, більше половини всього населення.

Робоча сила.
Чисельність економічно активного населення становить 7 млн. людей, з них 12% зайнято в сільському господарстві, 25% – у промисловості, 63% – в сфері послуг. Число зайнятих у промисловості і сфері послуг останніми роками неухильно зростає. 35% зайнятих в економіці складають іноземні робітники (1999); спочатку серед них переважали араби з сусідніх країн, згодом їх змінили вихідці з Південної і Південно-Східної Азії. Офіційні відомості про стан безробіття відсутні. Однак, за неофіційними даними, майже 1/3 економічно активного чоловічого населення (жінки практично не зайняті в економіці) не має роботи (2002). У зв'язку з цим Саудівська Аравія починаючи з 1996 здійснює політику з обмеження найму іноземної робочої сили. Ер-Ріяд розробив 5-річний план розвитку економіки, розрахований на стимулювання прийняття на роботу громадян Саудівської Аравії. Компанії (під загрозою штрафних санкцій) зобов'язані збільшувати прийом на роботу саудівських трудящих не менш, ніж на 5% в рік. Одночасно з 1996 уряд оголосив закритими для іноземців 24 професії. Сьогодні найбільш успішно заміна іноземців на підданих Саудівської Аравії проходить головним чином в держсекторі, де за останні роки держава найняла на роботу понад 700 тис. саудівців. У 2003 МВС Саудівської Аравії оприлюднило новий 10-річний план скорочення чисельності іноземної робочої сили. За цим планом, кількість іноземців, включаючи працюючих імігрантів і членів їх сімей, до 2013 має скоротитися до 20% від числа корінних саудівців. Таким чином, за прогнозами фахівців, з урахуванням зростання чисельності населення країни, іноземна колонія за десятиріччя повинна бути скорочена приблизно вдвічі.

Урбанізація.
До початку 1960-х більшість населення складали кочівники і напівкочівники. Завдяки стрімкому економічному зростанню частка міського населення зросла з 23,6% (1970) до 80% (2003). Наприкінці 1990-х бл. 95% населення перейшли на осідлий спосіб життя. Велика частина населення зосереджена в оазисах і містах. Середня щільність 12,4 чол./кв. км (деякі міста і оазиси має щільність більше 1,000 чол./кв. км). Найбільш густо заселені райони біля узбережжя Червоного моря і Перської затоки, а також навколо Ер-Ріяда і на півночний схід від нього, де знаходяться основні нафтопромислові райони. Населення столиці, Ер-Ріяда (з 1984 тут розташовані дипломатичні представництва), становить 3627 тис. (всі дані на 2003), або 14% населення країни (щорічний приріст населення в місті між 1974 і 1992 сягав 8,2%), в основному це саудівці, а також громадяни інших арабських, азіатських і західних країн. Населення Джідди, основного порту Хиджаза і найважливішого ділового центру Саудівської Аравії, становить 2674 тис. чоловік. До 1984 тут розташовувалися дипломатичні представництва іноземних держав. У Хиджазі розташовані і два священних міста мусульман – Мекка (1541 тис.) і Медіна (818 тис.), – доступних тільки паломникам-мусульманам. У 1998 ці міста відвідали бл. 1,13 млн. паломників, в тому числі бл. 1 млн. – з різних мусульманських країн, а також Північної і Південної Америки, Європи і Азії. Інші великі міста: Дамман (675 тис.), Ет-Таїф (633 тис.), Табук (382 тис.). Їх населення складається з представників різних арабських країн, в тому числі країн Перської затоки, індійців, а також вихідців з Північної Америки і Європи. Бедуїни, які зберігають кочовий спосіб життя, населяють в основному північні і східні райони країни. Більше 60% всієї території (пустелі Руб-ель-Халі, Нефуд, Дахна) не має постійного осідлий населення, в деякі райони не проникають навіть кочівники.

Мова.
Офіційна мова Саудівської Аравії – стандартна арабська, що відноситься до західно-семітської групи афразійської сім'ї. Один з його діалектів – класичний арабський, у вигляду свого архаїчного звучання в цей час застосовується головним чином в релігійному контексті. У побуті використовується аравійський діалект арабського (аммія), найбільш близький до літературної арабської мови, яка розвинулася з класичної мови (ель-фусха). Всередині аравійського діалекту розрізнюються близькі між собою говори Хиджаза, Асіра, Неджда і Ель-Хаси. Хоч відмінності між літературною і розмовною мовою тут менш помітні, ніж в інших арабських країнах, мова міських жителів відрізняється від діалектів кочівників. Серед вихідців з інших країн поширені також англійська, тагальська, урду, хінді, фарсі, сомалі, індонезійська та інш.

Релігія.
Саудівська Аравія є центром ісламського світу. Офіційна релігія – іслам. За різними оцінками, від 85% до 93,3% саудівців є суннітами; від 3,3% до 15% – шиїти. У центральній частині країни майже все населення ханбаліті-ваххабіти (до них відноситься більше половини всіх суннітів країни). На заході і південному заході переважає шафіїтське спрямування суннізму. Тут зустрічаються також ханіфіти, малікіти, ханбаліти-салафійя і ханбадіти-ваххабіти. У невеликому числі проживають шиїты-ісмаїліти і зейдіти. Значна група шиїтів (приблизно третина населення) проживає на сході, в Ель-Хасе. Християни складають близько 3% населення (за оцінкою Американської конференції католицьких єпископів, в країні проживає бл. 500 тис. католиків), всі інші конфесії – 0,4% (на 1992, неофіційно). Інформація про кількість атеїстів відсутня.

 

Саудівська Аравія - абсолютна монархія. Єдина держава Саудівська Аравія створена (1902-1925 рр.) у результаті об'єднання аравійських князівств Хіджаз (Hejaz), Неджд (Nejd), Асир (Asir) і Аль-Хаса (Al-Hassa), які згодом претворились в адміністративні одиниці - провінції під тими ж назвами, крім Аль-Хаси, яка стала іменуватись Східною провінцією. Спочатку ця держава називалась (з 1925 р.) "Хіджаз, Неджд і приєднані області". Засновник держави - король Ібн Сауд. У вересні 1932 р. було видано декрет "Про об'єднання частин арабського королівства", за яким держава стала називатись Королівство Саудівська Аравія.

Глава держави- король, якому належить у країні законодавча, виконавча і духовна влада. 1 березня 1992 р. указом короля в країні створено Консультативну раду (Маджліс аш-Шура) - дорадчий орган у складі 61 чоловіка (голови і 60 членів, які призначаються королем, права і обов'язки яких визначаються королівським декретом). Строк повноважень Консультативної ради, яка призначається королем - 4 роки. Король може розпустити і реорганізувати Консультативну раду. Король одночасно є верховним головнокомандуючим збройними силами і прем'єр-міністром. Король наділений повноваженнями призначати міністрів, розпускати і реорганізовувати уряд. Уряд формується в основному з членів королівської сім'ї. З серпня 1993 р. мандат уряду обмежено вперше чотирма роками з новим внутрішнім кодексом, затвердженим королівським декретом.
Король Саудівської Аравії - АБДАЛЛА (Abdullah), повне ім`я - Абдалла ібн Абдель Азіз Аль САУД (Abdullah ibn Abdul Aziz Al Saud). Проголошений 1 серпня 2005 р. після смерті короля ФАХДА.
Наслідний принц-заступник прем'єр-міністра та міністр оборони принц Салман бен Абдель Азіз Аль Сауд (Salman bin Abdul Aziz Al Saud), призначений 18 червня 2012 р.

Консультативну рада(Majlis Al-Shura) - дорадчий орган. Строк повноважень Консультативної ради, яка призначається королем - 4 роки. Король може розпустити і реорганізувати Консультативну раду. Консультативна рада, призначена у травні 2001 р. Кількість членів - 120. Голова - шейх Абдулла Аль-ШЕЙХ (Abdulla Al-Sheikh).

Уряд, сформований 30 квітня 2003 р. Останні зміни проведени 18 червня 2012 р.
Прем`єр-міністр Королівства Саудовської Аравії - король Абдалла ібн Абдель Азіз Аль САУД (Abdullah ibn Abdul Aziz Al Saud).

Політичні партії.
Політичні партії заборонені.

 

 

1. Країнознавча характеристика США.

2. Країнознавчий огляд Аргентини.

3. Країнознавчий огляд Єгипту.

4. Країнознавчий огляд Мексики.

5. Країнознавчий огляд пострадянських країн Середньої Азії (Казахстан, Туркменистан, Таджикістан, Узбекистан, Киргизія).

Опишіть механізм формування та функціонування державної влади в Канаді. Канада -федеративна держава у складі Співдружності, на чолі з Великою Британією. Діє Конституція Канади, яка набрала чинності 17 квітня 1982 р.

Глава держави -королева Великобританії, представлена в особі генерал-губернатора. Генерал-губернатор призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади, як правило, терміном на 5 років.
Глава держави - королева Великобританії - ЄЛИЗАВЕТА ІІ (Elizabeth the Second).
Генерал-губернатор – Девід ДЖОНСТОН (David Johnston). Призначений 8 липня 2010 р. Приступив до виконання обов'язків 1 жовтня 2010 р.

Законодавча владаналежить королеві в особі генерал-губернатора і парламенту. Парламент складається з двох палат – сенату (Senat) і палати громад (Нouse of Commons). До сенату входять 105 членів-представників провінцій і територій за нормою: по 24 від Онтаріо і Квебеку; по 10 від Нової Шотландії і Нью-Брансуїку; 4 від провінції Острів принца Едуарда; по 6 від Манітоби, Британської Колумбії, Альберти, Саскачевану і Ньюфаундленду і по 1 від Північно-західних територій , території Юкон і території Нунавут. Сенатори призначаються генерал-губернатором за рекомендацією прем'єр-міністра. Сенатор повинен бути не молодшим ніж 30 років і не старшим 75. Виборче право надається громадянам Канади і британським підданим, які досягли 18 років і прожили в Канаді не менше року до виборів. Він обирається з числа депутатів на першому засіданні новообраної палати громад.
Спікер Сенату – Ноель А.КІНСЕЛЛА (Noel A. Kinsella).
Палата громад складається з 308 членів, які обираються прямим загальним голосуванням терміном на 5 років. 2 травня 2011 р. відбулись дострокові вибори в Палату громад.Спікер-Ендрю ШИР (Andrew Scheer).

Виконавча владаналежить королеві в особі генерал-губернатора і уряду, який складається з прем'єр-міністра і міністрів. Партія, яка здобула на виборах більшість правлячою і формує уряд. Члени кабінету є членами палати громад. Прем'єр-міністр призначається генерал-губернатором, міністри - прем'єр-міністром. Уряд відповідає перед парламентом. Кожна провінція очолюється лейтенант-губернатором і має парламент і уряд. Нинішній уряд сформовано 18 травня 2011 р.
Прем’єр-міністр Канади – Стівен ХАРПЕР (Stephen Harper).

Політичні партії

Квебекська партія (Le Parti Quebecois).Створена в жовтні 1968 р. на основі об'єднання двох сепаратистських організацій провінції Квебек - Рух за єдність і суверенітет (Mouvement Souverainety - Association) і Національне об'єднання (L'Unite Nationale). Лідер – Полін МАРУА (Pauline Marois). Голова - Джонатан ВАЛУА(Jonathan Valois).
Квебекський блок (Bloc Quebecois).Партія. Створена у травні 1990 р. групою колишніх членів Прогресивно-консервативної партії. 15-16 липня 1991 р. на установчому з’їзді блок проголосив себе партією. Єдина ціль партії - отримання незалежності франкомовної провінції Квебек. Лідер – Жілль ДЮСЕПП (Gille Duceppe).
Комуністична партія Канади -КПК(The Communist Party of Canada - CPC).Заснована 28 травня 1921 р. нелегально. Легалізована 22-23 лютого 1922 р. під назвою Робітнича партія Канади (РПК). У 1924 р. РПК взяла назву Комуністична партія Канади. З 1943 р. по 1959 р. називалася Робітнича прогресивна партія Канади. У 1959 р. відновлено назву Комуністична партія Канади. Лідер КПК - Мігель ФІГЕРОА(Miguel Figeroa).
Консервативна партія Канади - КПК (Thy Conservative Party of Canada - CPC). Заснована 7 грудня 2003 р. Створена шляхом злиття Канадського альянсу і Прогресивно-консервативної партії. Лідер – Стівен ХАРПЕР(Stephen Harper).Голова - Джон УОЛШ(John Walsh).
Ліберальна партія Канади - ЛПК(The Liberal Party of Canada- LPC). Партія. Виникла в середині Х1Х ст. Організаційно оформилася до 1873 р. Лідер - Майкл ІГНАТЬЄФФ(Michael Ignatieff). Голова – Альфред АППС(Alfred Apps).
Нова демократична партія Канади - НДПК(The New Democratic Party of Canada -NDPC). Заснована у 1961 р. на базі Соціал-демократичної федерації кооперативної співдружності і деяких профспілок. Лідер – Джек ЛЕЙТОН(Jack Layton). Голова – Енн МАГРАТ(Anne McGrath).

6. Опишіть особливості розвитку ПАР (Південна Африка).

7. Особливості суспільно-політичного розвитку США у другій половині ХХ – початку ХХІ ст.

8. Особливості суспільно-політичного розвитку Туреччини.

9. Особливості суспільно-політичного розвитку Японії у другій половині ХХ – початку ХХІ ст.

10. Японське «економічне диво»: особливості та наслідки.