Торгівля

Експорт — невід'ємна частина японської економіки. Головними експортними партнерами є США (22,7%), КНР (13,1%), Південна Корея(7,8%) і Гонконг (6,3%). Японці здебільшого експортують транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Оскільки Японія дуже залежить від міжнародної торгівлі, вона імпортує широке коло товарів. Основними партнерами з імпорту є КНР(20,7%), США (14%), Південна Корея (4,9%), Австралія (4,3%), Індонезія (4,1%), Саудівська Аравія (4,1%), ОАЕ (4%) (за даними 2004 року). Японія ввозить переважно запчастини, пальне, харчові продукти, хімікати, текстиль і сировину для власної промисловості..

Дайте країнознавчу характеристику Бразилії. (зошит)

Дайте країнознавчу характеристику країнам Східної Азії.

Східна Азія — історико-географічний термін, частина світу розташована на сході Азії. Вживається замість застарілого європоцентристського терміну «Далекий Схід». Охоплює територію Китаю, Кореї, Японії, Тибету, Маньчжурії, Монголії і В'єтнаму. Площа становить понад 6,64 мільйонів км².

Традиційно, до Східної Азії відносять такі країни: КНР, КНДР, Південну Корею, Японію, Монголію а також Гонконг і Тайвань. Спільним для всіх вищезгаданих регіонів є високий рівень сприйняття класичної китайської культури, поширення ієрогліфічної писемності, спільні для цих країнрелігійні практики — буддизм, конфуціанство, даосизм.

Інколи до Східної Азії відносять далеко-східні території Російської федерації. Окрім цього, центрально-азійські країни Тибет та Уйгурія, які знаходяться під владою КНР, також відносять до Східної Азії.

Населення Східної Азії нараховує понад 1.6 — 2 мільярди чоловік, що становить близько 40 % мешканців Азії і чверть населення світу.

Східно-азіатський регіон належить до числа найбільших за площею і чисельністю населення не лише в Азії, а й у всьому світі. Це колиска давніх землеробських цивілізацій, батьківщина великих самобутніх народів.

Загальна площа Східної Азії становить 11,77 млн. км², чисельність населення — понад 1,4 млрд. осіб.

До Східної Азії включають різні за формою правління території: соціалістичні республіки Китай (Китайська Народна Республіка, КНР) і Північну Корею (Корейська Народно-Демократична Республіка, КНДР), республіки Монголію і Південну Корею (Республіка Корея), конституційну монархію Японію, колоніальні володіння Великобританії та Португалії — Гонконг і Макао, а також Тайвань.

Географічне положення, природні умови і ресурси. Східна Азія займає великі простори від найвищих гірських хребтів світу — Гімалаїв (до речі, г. Джомолунгма, 8848 м., знаходиться на кордоні Китаю і Непалу), Тянь-Шаню, Алтаю і "даху світу" — нагір'я Тибет на заході до приморських низовин і тихоокеанських островів на сході; від південних тайгових лісів на півночі до вологих тропічних лісів на півдні. Острови простягаються вздовж усього узбережжя на 4 тис. км. і є ланкою Тихоокеанської острівної дуги; вони відділяють внутрішні моря — Японське, Жовте, Східнокитайське і Південно-Китайське від океану.

Природні умови Східної Азії — дуже різноманітні і контрастні. На сході і на півдні району переважають середньовисотні гори, які чергуються з акумулятивними рівнинами. Уздовж архіпелагу островів також простягнулися високі молоді хребти. Землетруси є частим явищем для західної і південної частини, а також для внутрішніх районів Китаю, для Корейського півострова і особливо для Японських островів. Для узбережжя і для островів типовими також є цунамі, а на Японських островах знаходиться декілька десятків вулканів. У центрі і особливо на сході Китаю переважають рівнини (Лесове плато, Велика Китайська рівнина), значно їх менше на півночі (Сунляо), в Кореї і Японії (Канто), і зовсім мало — на півдні району. Рівнини здебільшого лесового і алювіального походження і відзначаються високою природною родючістю.

Ще різкіші відмінності проявляються у кліматичних умовах. Східна частина регіону відкрита в бік Тихого океану і перебуває під впливом мусонної циркуляції атмосфери, на заході переважає сухий різко континентальний клімат. Якщо на півдні регіону вплив мусону не має вираженої сезонності (випадає 2000 мм. і більше опадів), то на північному сході переважає вологе літо, сухі осінь та весна (600-700 мм. опадів). Острівна смуга є найбільш зволоженою, а у її південних районах випадає понад 3000 мм. опадів.

Внутрішні і західні райони Китаю й Монголії отримують лише 100- 150 мм. опадів за рік. Саме тут знаходяться найбільші пустелі регіону Гобі і Такла-Макан, що займають площу відповідно 1300 км² і 360 тис. км².

Річкова мережа та водний режим знаходяться під безпосереднім впливом рельєфу і кліматичних умов. Більшість рік належать до басейну Тихого океану.

Найбільші ріки беруть початок на Тибетському нагір'ї. Живляться вони в основному за рахунок мусонних дощів у середній і нижній течіях. Це передусім Янцзи і Хуанхе, які сформували просторі і родючі низовини на сході Китаю і здавна визначали поливну культуру землеробства. Інші великі ріки також беруть початки на Тибеті (Меконг, Салуїн), але на Східну Азію припадають лише їх верхів'я, натомість Амур з його великими притоками (Аргунь, Сунгарі, Уссурі) є прикордонною з Росією річкою і має обмежене використання. В Кореї і Японії ріки, як правило, короткі і порожисті і мають здебільшого енергетичну цінність, а в низов’ях використовуються для зрошування.

Найбільші озера регіону є або ядрами басейнів внутрішнього стоку у внутрішніх районах і на західних і північно-західних окраїнах регіону (Лобнор, Кунукор, Хубсугул, Убсу-Нур) або на рівнинах з'єднані мережею каналів з великими ріками та їх притоками (Поянху, Тайху та ін.), або ж є регуляторами стоку інших рік (Ханка на кордоні з Росією).

У північно-східній частині Східної Азії збереглися найбільші площі лісів помірних широт (хвойні і змішані), які є для регіону основною сировинною базою. Далі на південь рівнинні території сильно розорані, лісів змішаного типу дуже мало. Ще далі на південь аж до північних тропіків збереглися острівці широколистяних вічнозелених лісів. Така широка поясність є характерною також і для острівної дуги.

У Монголії і внутрішніх районах Китаю переважає степова і напівпустельна рослинність, а у замкнутих котловинах — пустельна.

Рослинність гірських районів залежить від вертикальної зональності. Наприклад, нижні смуги північно-західних гір (Алтай, Тянь-Шань) вкриті лісостеповою рослинністю, верхні — гірсько-тайговою і гірсько-луговою. Гори Каракоруму і Тибету більш посушливі, ліси тут трапляються рідко, схили вкриті ксерофітною рослинністю.

У ґрунтовому покриві на півночі і в центрі Китаю переважають лісові ґрунти, у смузі субтропіків і тропіків — червоноземи і жовтоземи.

Говорячи про природні умови Східної Азії, не можна обминути важливого значення морів та океану. Теплі (Куро-Сіо) та холодні (Ойе-Сіо) течії формують не лише клімат, а й сприятливе середовище для поширення рибних та інших біологічних ресурсів моря світового значення.

Найбільші поклади різних ресурсів має Китай (кам'яне вугілля, нафта, залізна руда, руди кольорових металів), значно менші — Монголія (мідно-молібденові руди, кам'яне вугілля, флюорит), КНДР (кам'яне вугілля, залізні, хромітові, поліметалеві руди, мідь і вольфрам), Південна Корея (поліметалеві руди, вольфрам), Японія (кам'яне вугілля, мідні та поліметалеві руди, сірка).

Населення. У Східній Азії проживає майже чверть населення планети. Річкові цивілізації Янцзи і Хуанхе належать до найдавніших у світовій історії поряд з культурами Нілу, Межиріччя, Інду та Гангу.

У Східній Азії проживає багато народів і народностей — від мільярда китайців і багатомільйонних японців і корейців до дрібних народностей чисельністю в декілька тисяч, а то й сотень осіб. Деякі з них є найдавнішими аборигенами регіону, як от айни на півночі Японії чи гаошань в гірській частині Тайваню.

Усі держави регіону — однонаціональні країни, в яких корінна нація становить понад 90% населення.

Китайці (самоназва "хань") беруть свій родовід з У-ІІІ тисячоліть до Христа. Ядром їх етногенезу була нижня частина басейну р. Хуанхе. Протягом століть вони розселилися далеко на північ і південь, дещо меншою мірою — на схід. Окрім КНР китайці становлять переважну більшість населення на Тайвані, у Гонконзі і в Макао. За межами регіону проживає ще кілька мільйонів китайців — т. зв. хуацяо, які займають провідні позиції у суспільному житті в державах Південно-Східної Азії.

Японці як окрема нація сформувалися на поч. IV ст. ери Христа і починали освоювати архіпелаг з півночі о. Кюсю і півдня о. Хонсю. В етногенезі японців велику роль відіграли вихідці з Корейського півострова.

Перші прояви організованої господарсько-культурної єдності давнього населення Кореї відносяться до середини І тисячоліття до Христа. Етнонім "монгол" вперше зустрічається у китайських історичних хроніках VІІ-Х ст., оскільки до цього періоду десятки кочових племен змінювали одне одного у північній частині регіону.

Для усіх народів велику об'єднуючу роль відіграло своєрідне складове письмо — так звані ієрогліфи.

Усі ці корінні нації належать до різних мовних сімей, відповідно до китайсько-тибетської, японської, корейської та алтайської. Окрім них, на окраїнах Китаю проживають багаточисельні, в т.ч. навіть багатомільйонні, народи. Зокрема, на півдні і на південному заході Китаю проживають народи, споріднені з населенням країн Південно-Східної Азії. Найбільшими з них є чжуани (18 млн. осіб), у Тибеті проживають іцзу і тибетці (понад 10 млн. осіб), на заході — тюркомовні уйгури (16 млн. осіб) та казахи, а на півночі — дунганці (хуей) (10 млн. осіб), маньчжури (4 млн. осіб) та монголи.

У Китаї на початку нашої ери як релігії сформувалися даосизм і конфуціанство, які поєднують елементи ідеалістичних філософських вчень VI— V ст. до Христа з різними народними віруваннями і культами, особливо з культами предків.

У Японії на основі місцевих анімістичних вірувань виник синтоїзм, який поряд з буддизмом належить до провідних релігій держави. Різні напрямки буддизму переважають у Кореї (махаяна) та Монголії (ламаїзм). Серед національних меншин Китаю значного поширення набув іслам (хуей, уйгури, казахи та ін.) або буддизм — ламаїзм (тибетці). У XX ст. в результаті діяльності численних християнських місій значного поширення набули католицизм і протестантство. У Південній Кореї майже 25% населення — християни. В цілому ж релігія не має тут такої суспільної ваги, як в інших регіонах, а є здебільшого моральним регулятором особистого життя.

Регіон відзначається крайньою нерівномірністю розселення. Наприклад, при середній щільності 125 осіб на км² у Китаї майже 90% населення проживає на сході країни, що займає лише третину його території. В окремих районах до Великої Китайської рівнини щільність сільського населення перевищує 1000 осіб на км², водночас у Тибеті на км² припадає лише один житель. Дещо менші відмінності у розселенні населення характерні для густо заселених Японії і Кореї і для рідкозаселеної Монголії, де в цілому по країні на км² припадає лише 1,5 особи.

Середня тривалість життя людей у Східній Азії є досить високою — майже 70 років, а Японія (тут в середньому живуть 79 років) є лідером за цим показником. Ще одна специфічна риса регіону — деяка перевага чоловічого населення над жіночим.

Якщо ще в 1960-ті роки Східна Азія відзначалася високим приростом населення і усі держави, за винятком Японії, належали до країн другого типу відтворення населення, то з кінця 70-х років картина дещо змінилася. Успішна, часом навіть жорстка, демографічна політика у Китаї призвела до значного скорочення народжуваності. Вперте дотримування правила "одна сім'я — одна дитина" дало свої результати — за 1980-1992 рр. середній річний приріст населення у цій державі становив 1,4% з явною тенденцією до зниження. Найвищий природний приріст за цей період був у Монголії — 2,7%, а найнижчий у Японії — 0,5%.

Лише 30% населення Східної Азії проживає у містах. Але тут маємо разючі відмінності: у Японії в містах проживає 77% населення, не кажучи вже про Гонконг і Макао, які, по суті, є містами — агломераціями, зате у Китаї — лише 27% населення є міщанами. Проте за останні роки, розвиваючи мережу вільних економічних зон, Китай заохочує індустріалізацію країни, а відтак і зростання міського населення.

Разом з тим у багатьох країнах регіону сформувалися мегалополіси-агломерації великих і малих міст, які злилися між собою. Особливо великі мегалополіси виросли у Японії вздовж Тихоокеанського узбережжя від Токіо до Осаки (Хоккайдо). Багатомільйонними є Сеульська, Пусанська (Південна Корея), Пхеньянська (КНДР), Пекінська, Шанхайська, Гуанчжоуська, Тяньцзінська (КНР), Тайбейська (Тайвань) агломерації. А чисельність населення в чотирьох містах регіону разом з прилеглими територіями перевищує 10 млн. осіб, що також засвідчує його "лідерські" позиції у світі. Це Шанхай (13,5 млн. осіб), Токіо (11,6), Пекін (10,8) і Сеул (10,6). Китай має найбільше у світі міст -"мільйонерів" — понад 30, 11 таких міст у Японії, 6 у Південній Кореї, по два у Гонконзі і на Тайвані та лише одне у КНДР.

Господарство. Природно-ресурсний потенціал Східної Азії, а особливо трудові навички і традиції населення, сприяють розвитку усіх галузей господарства. За останні 20-30 років майже усі країни регіону демонструють особливо високі темпи економічного розвитку, за винятком найбільш твердої у комуністичних переконаннях КНДР та Монголії, де пережитки соціалізму відчуваються також дуже гостро.

Японське "економічне диво" з 50-х років вражає своїм динамізмом і гнучкістю. Південна Корея, Тайвань і Гонконг належать до так званих "азіатських тигрів", які послідовно впроваджують японський досвід, спираючись на власні переваги. І нарешті, найбільш потенціальна потуга регіону — Китай, втілюючи в життя політику ринкового соціалізму, також добився вражаючих успіхів, передовсім у сільському господарстві і деяких експортно-зорієнтованих галузях. Досвід успішної діяльності вільних економічних зон Китаю намагаються запровадити багато постсоціалістичних країн, у тому числі й Україна. Східна Азія є ядром так званої Азіатсько- Тихоокеанської зони економічної співдружності, до неї прикута увага багатьох впливових держав світу, в першу чергу з огляду на успіхи в економіці. Одна з найбільш характерних рис економіки регіону — її експортна орієнтація, велика інтегрованість у світогосподарські зв'язки.

Промисловість є провідною галуззю господарства. Навіть у Японії і в Південній Кореї частка промисловості у формуванні ВНП є дуже високою порівняно з іншими розвиненими державами світу — відповідно 35 і 45% (1988). Невпинно збільшується частка промисловості у ВНП колись виключно сільськогосподарського Китаю і становить тут зараз 35%.

Природно-ресурсний потенціал для розвитку паливно-енергетичних галузей в цілому є достатнім лише для Китаю і частково для Монголії та КНДР. У Китаї сконцентровані світового значення поклади кам'яного вугілля, за видобутком якого він займає перше місце у світі. Розширюються у Китаї й експортні можливості нафто - і газовидобутку. Саме на базі цих ресурсів організоване виробництво тепло - і електроенергії. Однак мережа ТЕС залежить від ресурсного фактора і дещо меншою мірою від споживача. Поки що енергетичне господарство Китаю не має належної інфраструктури.

Значно більша енергоозброєність Японії, Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу передбачає велике, але водночас і ощадне споживання електроенергії. У всіх цих країнах виробництво зорієнтоване на споживання імпортних енергоносіїв. Типовими є потужні припортові ТЕС, як і маленькі, але багаточисельні ГЕС на стрімких гірських річках. За останні роки збільшується питома вага АЕС, особливо у Японії.

Чорна і кольорова металургія теж залежні від сировинного фактора. У Північно-Східному Китаї на базі місцевих запасів вугілля, залізної і марганцевої руд сформувався один із найпотужніших вузлів металургійного виробництва. Дещо менше значення має металургійний вузол у нижній течії Янцзи (Ухань-Шанхай). У той же час найпотужнішою державою у світі за обсягами виплавки сталі є Японія, де в окремі роки її виробництво перевищує 100 млн. т. Найбільше значення мають поставки залізної руди з Австралії і переробка металобрухту. Тут споруджені найбільші у світі металургійні комбінати (у м. Фукуяма потужністю понад 16 млн. т.), впроваджуються найпередовіші технології. Бурхливо розвивається чорна металургія у Південній Кореї, зорієнтована на потреби місцевого автомобіле- і суднобудування.

Кольорова металургія як провідна галузь НТР в регіоні також сильно залежить від сировини, але за запасами руд деяких металів регіон посідає вагоме місце у світі. Це запаси міді, олов'яних, вольфрамових і поліметалевих руд у Південному Китаї; мідно-молібденових руд в Монголії (Ерденет); мідних і поліметалевих руд у КНДР (Нампхо і Мунчхан); вольфрамових, мідних і поліметалевих руд у Південній Кореї (Чанхан); мідних руд у Японії. Однак для сучасного виробництва цих запасів явно недостатньо. Зокрема, найбільш динамічна алюмінієва промисловість (Японія, Південна Корея) орієнтується на імпорт австралійських та індонезійських бокситів. Головна галузь промисловості — машинобудування. Якщо у Китаї ця галузь ще розвинена недостатньо і поки що тут переважає важке і сільськогосподарське машинобудування, то успіх Японії і Південної Кореї визначається автомобілебудуванням, електронікою, електротехнічним виробництвом, меншою мірою суднобудуванням. Економічний прорив Тайваню і Гонконгу забезпечили передовсім електронна, радіотехнічна і електротехнічна галузі.

За виробництвом автомобілів Японія посідає перше місце у світі, а Південна Корея — п'яте. Японії належить провідна роль у випуску роботизованих виробничих систем, Китаю — у виробництві телевізорів, Південній Кореї — суден, а Гонконгу — годинників. Усе машинобудівне виробництво має добре виражену експортну орієнтацію.

Хімічна промисловість також розвивається прискореними темпами. Але якщо у Китаї і в КНДР переважають галузі основної хімії, передовсім виробництво мінеральних добрив, то в усіх інших державах — хімія органічного синтезу, яка базується на переробці імпортних нафти і газу.

Легка промисловість — друга за значенням галузь промисловості у регіоні. Це те базове виробництво, яке дало поштовх розвитку галузям важкої промисловості у Японії і в Південній Кореї і яке залишається провідним для Китаю і значною мірою для Тайваню, Гонконгу і Макао. Тут переважає текстильна, трикотажна і швейна промисловість. Наявність великої кількості трудових ресурсів і сприятливе сировинне забезпечення (бавовна, шовківництво) визначили Східну Азію як регіон виробництва товарів масового споживання. До легкої промисловості можна віднести також виробництво галантереї та іграшок, які займають вагоме місце в експорті багатьох країн.

Харчова промисловість має переважно місцеве значення, її експортне виробництво добре налагоджене тільки у Гонконзі і дещо меншою мірою — у Китаї і Тайвані. Тут виділяються борошномельна, олійно-жирова, цукрова і рибна види промисловості для власних потреб, а виробництво окремих продуктів (рибних консервів, свинини, прянощів) на експорт.

Хоч регіон дуже бідний на лісові ресурси, однак виробництво паперу, целюлози, картону займає вагоме місце у структурі промисловості Японії, Тайваню і Гонконгу, меншою мірою в обидвох Кореях і Китаї. Держави Південно-Східної Азії, Канада і Австралія є основними постачальниками деревини. Меблеве виробництво з огляду на традиції населення має другорядну роль.

Сільське господарство хоч за багатьма економічними показниками поступається промисловості, залишається, проте, важливою галуззю господарства, особливо в Китаї і Монголії. Ринкові реформи у Китаї сприяли підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва і тепер ця держава повністю забезпечує себе основними продуктами харчування.

Основна галузь сільського господарства — рослинництво, особливо рисівництво. Традиції вирощування поливного рису мають тисячолітню історію. Із зернових культур в Китаї і КНДР помітне місце займає пшениця і ячмінь. За валовим збором рису і пшениці Китай — перша держава світу.

Велике значення у всіх країнах регіону належить бобовим культурам, передовсім сої, які у харчовому раціоні займають друге місце після рису. З технічних культур провідними є бавовник (в Центральному і Південному Китаї, частково у Південній Кореї), чай і цукрова тростина (південна частина Китаю і Японії, Тайвань), оливкові культури (Китай).

Народи Східної Азії традиційно споживають багато овочів, зокрема за валовим збором овочевих культур Китай посідає перше місце у світі. За збором деяких видів плодів і фруктів регіон також вигідно вирізняється у світі. Наприклад, Японія щорічно збирає близько 2 млн. т. мандаринів.

Тваринництво, як правило, має підсобне значення. Винятком є лише Монголія, де м'ясо — молочне тваринництво (скотарство, вівчарство) є провідною галуззю господарства.

Транспорт має свої особливості в різних країнах регіону. Спільним для всієї Східної Азії є вагоме місце морського транспорту не лише для міжнародних, а й для каботажних сполучень, що передовсім характерне для Японії, яка має найбільшу тоннажність флоту з-поміж усіх розвинених країн світу.

Залізничний транспорт має найбільше значення для КНДР та Китаю, оскільки він з'єднує найвіддаленіші регіони, за винятком Тибету. Найсучасніші поїзди, як і вся залізнична інфраструктура, зустрічаються лише у Японії і Південній Кореї. Для цих двох країн характерний бурхливий розвиток автомобільного транспорту і всієї інфраструктури авто - і шляхообслуговування. Мережа автодоріг тут належить до найщільніших у світі.

У Китаї зберігають своє велике транспортне значення Янцзи, Хуанхе та деякі інші великі ріки, а у глибинних внутрішніх районах — в Тибеті і частково у Монголії — поширений в'ючний транспорт.

Сфера послуг, або так званий третинний сектор, найкраще розвинута у Японії, в Південній Кореї, на Тайвані і в Гонконзі. Особлива роль тут відводиться банківсько-фінансовій діяльності і торгівлі. Ці чотири країни належать до перших п'ятнадцяти країн світу за обсягами експортно-імпортних операцій. При цьому обсяги експорту перевищують щорічний імпорт. Найбільше позитивне сальдо у зовнішній торгівлі мають Японія і Тайвань; відповідно вони виступають найбільшими потенційними кредиторами та інвесторами. У всіх цих країнах відбуваються процеси поступового зрощування банківсько-фінансового, виробничого і торговельного капіталів у корпорації на зразок японських "Міцубісі", "Міцуї" і "Суміт ома".

Традиційно у всіх країнах Східної Азії високо цінувалася освіта, тому мережа різноманітних шкіл, вузів є дуже густою. Охорона здоров'я і досі зберігає сильні зв'язки з народною медициною, хоч сучасні лікувальні установи є у всіх країнах, але найбільш поширені вони у Японії. Гідно шанується національна культура, яка є головним засобом підтримування традиційних цінностей і захистом від надмірного проникнення американської масової культури.

До держав Східної Азії прикута увага всього світу як до своєрідного випробувального майданчика прискорених суспільних перетворень, зумовлених науково-технічним прогресом.

 

Дайте країнознавчу характеристику країнам-«молодим тиграм» (на прикладі Південної Кореї та Сингапуру). Офіційна назва - Республіка Корея, неофіційна назва - Південна Корея (Republic of Korea - англ. мова).

Географічне положення - країна розташована на Далекому Сході, на Корейському півострові, на південь від 38-ї паралелі. Займає південну частину Корейського півострова. Південній Кореї також належать кілька островів, найбільші з яких - Чеджудо, Чедо і Коджедо.
На півночі межує з КНДР. На сході омивається Східним морем, на півдні та південному сході - Корейською протокою, на заході - Жовтим морем.

Площа території - 100,032 тис. кв. км.

Населення - 49,779000 млн. осіб (2011 р.).

Столиця - Сеул (Seoul) - близько 11 млн. осіб (2012 р.).

Адміністративний поділ - 9 провінцій і 2 міста: Сеул і Пусан, які мають статус провінцій.

Офіційна мова - корейська

Релігія - буддизм, конфуціанство, християнство; частина населення притримується традиційних вірувань.

Грошова одиниця - вона = 100 чон

Національне свято - 15 серпня - День відродження (1945 р.).

 

Республіка Корея (кор. 大韓民國, 대한민국, техан мінгук, «Велика країна народу хан») або Південна Корея — країна у Східній Азії. Розташована у південній частині Корейського півострова. Межує на півночі з Північною Кореєю. На сході омивається Японським морем, на заході — Жовтим, на півдні — Східно-Китайським морем. Володіє декількома десятками островів, найбільші з яких —Чеджудо, Чедо і Коджедо. Столиця — Сеул, «глобальне місто», друга за розміром міська агломерація у світі. Знаходиться впомірному поясі на переважно гірській місцевості.

Iсторiя.Оголошена республікою в 1948, у 1950 напала Північна Корея, війна йшла до 1953. У 1961 і 1980 сталися військові перевороти, до 1987 йшли студентські заворушення за встановлення більш демократичного режиму правління. Підписано акт про ненапад із Північною Кореєю в 1991. У 1992 увійшла до ООН. Підписано пакт з Північною Кореєю про взаємні інспекції ядерних об'єктів в 1992.

Корея — в основному гориста країна. Плоскі і горбисті рівнини займають бл. 25% тер. країни. Основні гірські хребти Наннім, Пуджолльон, Мачхолльон і Хамгьон розташовані на півночі країни. Максимальні абсолютні відмітки хребтів: Мачхолльон 2650 м, Хамгьон 2540 м, Пуджолльон 2309 м, Наннім 2260 м. Рівнини займають переважно західну і південну прибережні частини півострова. Річки Кореї, які впадають в Японське море, в основному гірські. Для рік, які впадають у Жовте море характерна спокійна течія. Клімат Кореї помірний, мусонний, на півдні — субтропічний. Взимку погода холодна і суха, влітку — жарка і дощова.

Хоча різні азіатські народи мігрували по Корейському півострові в минулі століття, дуже мало їх представників залишилися на постійно на цій території, так що до 1990 року як Південна Корея і КНДР були в числі найбільш етнічно однорідних націй світу. У загальній чисельності населення Південної Кореї в 1960 році 25 мільйонів^[2]. В наш час^[Коли?] населення Південної Кореї становить близько 49540000. Більшість жителів Південної Кореї живуть в міських районах, у зв'язку з активною міграцією з сільської місцевості під час швидкого економічного зростання країни в 1970-х, 1980-ті і 1990-х^[4].

Корейці, як правило, ототожнюють національність або громадянство існуванням особи в єдиній, однорідній етнічній групі або расі «(minjok — корейською мовою). Спільна мова і культура також розглядаються в якості важливих елементів корейської суспільної самобутності, ідеї багаторасових і багатонаціональних країни, як Сполучені Штати Америки або Індія, подивовує багатьох корейців та суперечливо сприймається суспільством в цілому. Тому загальні демографічні показники в Південній Кореї такі (дані виведені станом на 2007 рік):

· Вікова структура: 10-14 років — 18.3% (чоловіків 4714103 / 4262873 жінок), 15-64 років — 72,1% (чоловіки 18004719 / 17346594 жінки), 65 років і старші — 9,6% (чоловіки 18004719 / 17346594 жінки)

· Темпи росту населення — 0,578%

· Очікувана тривалість життя: загальна — 79,05 років, для чоловіків — 75,7 років, для жінок — 82,4 років.

· Загальний коефіцієнт народжуваності — 1,25 новонароджених припадає на одну жінку

· Урбанізація — 65,4% від загальної чисельності населення (станом на 1985 рік), за останніх 20 років урбанізація зросла ще на 8%.