Тема 15. Театралізація як засіб активізації дітей і молоді до проблеми. Характеристика змісту і засобів його реалізації

План:

1. Основні напрямами формування основ сценарної майстерності.

2. Ігрові методи в процесі формування сценарних навичок.

3. Методи пошуку художнього задуму культурно-дозвіллєвої програми.

1. Основні напрямами формування основ сценарної майстерності.

В даний час методичні центри не в змозі повністю забезпечити сценаріями установи культури. Як показує життя, кожному регіону і кожному району необхідні сценарні розробки популярних культурно-дозвіллєвих програм, що відображають запити саме цієї спільності або трудового колективу. Тому гостро встає проблема підготовки сценаристів для установ культури.

Основу кожного сценарію культурно-дозвіллєвої програми складають: сюжет, образне рішення, матеріал. Для того, щоб збудувати сюжетно-подієвий ряд, треба знати загальні закони драматургії, а щоб знайти образне рішення, необхідно мати художню уяву і фактологічний матеріал (документальний і художній) і все це „з’єднатиˮ разом в єдине ціле.

Основними напрямами формування основ сценарної майстерності фахівця установи культури є:

- розвиток творчої спостережливості, необхідної для накопичення і відбору життєвого матеріалу, на основі якого будується драматургічна структура майбутнього сценарію;

- формування драматургічної логіки (понятійного мислення) на основі загальної теорії драми, потрібної в сценарній роботі для вибудовування сюжетної і подієвої послідовності; формування навичок і умінь літературного оформлення продукту сценарної роботи;

- виховання художньої уяви (образного мислення), необхідного в сценарній творчості.

Плідність цих напрямів, що розвивають основи сценарної майстерності у фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності, обумовлюється перш за все їх скоординованістю, узгодженістю і одночасністю, що можливо розвинути за допомогою ігрового методу.

Крім ігрового методу в навчанні сценарній майстерності, ефективним є метод дієвого аналізу, сформульований К.С. Станіславським. Він складається з двох частин:

- перша – аналіз фізичною дією, природний, реальний експеримент, коли дається свідомий поштовх до дії, і на цьому етапі включається підсвідома сфера;

- друга – аналітичний аналіз – „розвідка розумомˮ або уявний експеримент, коли свідомості надається важлива роль – функція відбору.

 

2. Ігрові методи в процесі формування сценарних навичок

Ігрові методи в процесі формування сценарних навиків і стимулювання сценарної творчості дуже близькі за своєю природою поширеним зараз методам активного навчання, діловим іграм, проблемним ситуаціям і тому подібне, і в той же час їм властиві риси соціально-психологічного і художньо-мистецького тренінгу.

Сценарні ігри – це програвання певного завдання, вправи, що або формує сценарні навики і уміння, або виконує конкретне сценарне завдання (пошуки сюжету сценарію, задуму, образного рішення, а також робота по монтажу, віршуванню і так далі). Вони представляються одним з найбільш мобільних інструментів перетворення теоретичних положень драматургії в елемент сценарної практики.

Педагогічне завдання гри визначає, чому саме треба навчити її учасника. Сценарні ігри дають можливість користуватися різними ігровими методиками. Це може бути колективне спілкування, яке включає наступні основні ігрові вправи: сюжетно- і ситуаційно-рольова гра (сценарний етюд), або програвання заданої сюжетної структури: „колективні імпровізаціїˮ; „пошук задумуˮ; „мозкова атакаˮ. Ефективний і метод інтенсифікації процесу групового пошуку сценарного задуму, образного рішення, ходу, прийому в сценарії культурно-дозвіллєвої програми. „Сценарна естафетаˮ – це вправа, метою якої є логічна побудова композиції подієвого ряду сценарію; „монтажˮ – вправа на формування монтажного мислення, „буримеˮ – вправа на розвиток навиків віршування, творчий щоденник, літопис і так далі.

Оволодіти азбукою сценарної майстерності допомагає і така вправа, як сценарний етюд. Сценарний етюд (сюжетно - або ситуаційно-рольова гра) – це програвання тих або інших обставин, часто узятих з життя, невеликого відрізку сценічного існування, створеного уявою, – „якбиˮ. І це „якщо бˮ харчується живим відчуттям навченого. Сценарний етюд – подієвий епізод, тому він існує у дії, в розвитку. Часто про етюд говорять: „мала драматургіяˮ.

Для фахівців установ культури сценарний простір не тільки підмостки установи культури, але і міська площа, танцювальний майданчик, кузов вантажівки, вулиця, тобто те, де можливе публічне існування в драматургічному дійстві. І для того, щоб написати сценарій, де є все, властиве драматургії: подія, дія, конфлікт і так далі, треба це все „зрозумітиˮ, тобто „відчутиˮ, програти, „поакторствуватиˮ, в самому кращому сенсі цього слова.

Все це сприяє формуванню спостережливості, осмисленню життєвих позицій, поповненню особистого досвіду майбутнього фахівця.

Поза сумнівом, що на практиці фахівцеві установи культури не доведеться „програватиˮ масові уявлення на стадіонах, в парках і так далі по методу „фізичних дійˮ, але у нього залишиться навик аналізу матеріалу дією, уміння в думках проектувати ситуацію з початковим матеріалом.

Безумовно, теоретичне осмислення – необхідний аспект будь-якого творчого процесу. Саме у сценарних іграх майбутній фахівець може відчути і усвідомити всією своєю творчою природою теоретичні поняття драматургії культурно-дозвіллєвої діяльності.

Отже, сюжетно-рольова гра дає можливість перенести теоретичне знання законів драматургії на практику сценарної творчості, сприяє вихованню навиків і умінь сценарної майстерності.

Дуже важливе місце в процесі навчання займають колективні імпровізації. Значення цього методу зростає ще і тому, що на практиці фахівець установи культури може широко використовувати його в роботі з творчим активом. Кажучи про методику розвитку творчих здібностей, необхідно підкреслити, що саме тут особливо важливий творчий колективний пошук, коли пропозиції одні будять творча уява інших.

У кожної людини свій життєвий досвід і своя емоційна пам'ять, образні бачення, уявлення. Це все особистий матеріал (багаж) для сценарної творчості. Але якщо з'єднати досвід декількох чоловік, можна збільшити творчий потенціал в геометричній прогресії. Можливість імпровізаційної колективної драматургічної творчості передбачав і К. С. Станіславський, який вважав, що „можна грати не написану п'єсу. Давайте зробимо пробу. Мною задумана п'єса, я розповім вам фабулу по епізодах, а ви зіграєте її. Я стежитимуть за тим, що ви говоритимете і робитимете експромтом, і найбільш вдале запишуˮ. У колективних імпровізаціях учасники відчувають себе розкуто. Це пояснюється ефектом колективної співучасті. Коли немає „глядачаˮ – всі учасники.

 

3. Методи пошуку художнього задуму культурно-дозвіллєвої програми.

Пошуки задуму (мозковий штурм), метод колективної імпровізації розробки задуму сценарію достатньо ефективні і перевірені неодноразово. Мета вправи спрямована на пошуки художнього задуму культурно-дозвіллєвої програми.

Як сам педагог, так і учасники в „мозковій атаціˮ, виходять з припущення, що серед великої кількості ідей є принаймні декілька хороших. Проведення „мозкової атакиˮ, на відміну від традиційного колективного обговорення, проходить за певними правилами, які залежно від типу „атакиˮ можуть бути різними.

Пряма „мозкова атакаˮ передбачає формулювання ввідних даних: чітких пропонованих обставин, початкової ситуації, ступінь регіональності і масштабності передбачуваної культурно-дозвіллєвої програми, форму реалізації і так далі.

На початковому етапі слід визначити форму культурно-дозвіллєвої програми, яка в ході вправи буде умовою жанру. Ввідні дані можуть задаватися як самим викладачем, так і групою учасників.

В деяких випадках організатор „мозкової атакиˮ заздалегідь намічає заходи по управлінню роботою групи, призначаючи „контролераˮ, що утримує увагу членів групи на сформульованому завданні; „аніматорівˮ, тобто тих, хто стимулює творчий процес; „генераторівˮ, в завдання яких входить висунення нетрадиційних ідей; „модераторівˮ, що стежать за тим, щоб полемічне завзяття учасників не виходило за рамки допустимого; „селекторівˮ, які оцінюють і відбирають висунуті „генераторамиˮ пропозиції (іноді протягом декількох занять).

Ставиться завдання не тільки визначити можливі початкові обставини в пошуку сценарного задуму культурно-дозвіллєвої програми, але також досягти єдності поглядів з приводу гідності та недоліків, висунутих пропозицій і виробити колективний генеральний напрям в процесі пошуку задуму. Можна проводити обговорення в декілька турів, причому в кожному подальшому від учасників потрібно отримати більш узгоджену відповідь, думку.

Можна розділити групу і на підгрупи (4-6 чоловік), кожна з яких продовжить пошук задуму зі своїми ввідними даними, які диференціюються формою і регіональній приналежності майбутньої програми.

Дуже велике значення в методиці вправи „пошуки задумуˮ має психолого-педагогічний момент: створювана під час роботи атмосфера колективного творчого пошуку, стимулююча активність учасників. Проте необхідно відзначити, що колективна робота має і свої негативні сторони. В ході її сильніше виявляється тиск сталих стереотипів, що склалися у учасників. І тут завданням викладача і „селектораˮ, що направляється ним, є строгий відбір і оцінка пропозицій, що висуваються, – ідей і ненав'язливе курирування всього процесу пошуку задуму.

У сценарні ігри входить і вправа „сценарнаˮ естафета, суть якої полягає в тому, що учасникам дається тема, напрям основної дії, жанр і так далі. І вони по черзі, передаючи один одному нитку розповіді, підтримуючи і підхоплюючи нитку сюжету, що вимальовувався, вибудовують подієвий ряд сценарію. Ця вправа розвиває драматургічну логіку, фантазію та уяву. Ходом естафети займається викладач, зупиняючи і поправляючи учасників в тих моментах, коли хід оповідання йде від крізної драматургічної дії.

Особливо слід підкреслити: для того, щоб підібраний матеріал був струнким твором, важливо відпрацювати „місткиˮ від одного епізоду до іншого. Вдалий стик, або „містокˮ, створює відчуття цілісності двох абсолютно різних елементів – пісні і кінокадру, музики і романтичного фрагмента, зливає воєдино художню ілюстрацію і документальний виступ. В результаті цього відбувається творча робота по осмисленню можливої логіки розташування фактів, де іноді з'єднуються діаметрально протилежні речі.

Активним методом формування творчої особистості сценариста є творчий щоденник. Це його своєрідний особистий літопис, його сценарна скарбничка, що фіксує динаміку його професійного становлення.

Вказані вправи не вичерпують методики розвитку сценарної творчості. Є ще ціла група вправ на розвиток уваги, на творче самопочуття, творчу сміливість і так далі, деякі з них носять характер аутогенного тренування.

Отже, в процесі розвитку умінь і навиків сценарної майстерності майбутнього фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності вирішуються наступні художньо-мистецькі завдання:

- розкріпачення творчої природи майбутнього фахівця;

- розвиток загальних художньо-мистецьких здібностей: уява, фантазія, творча спостережливість;

- формування загальних художніх здібностей і специфічного сценарно-режисерського, понятійно-драматургічного мислення;

розвиток умінь і навиків, необхідних для повноцінної сценарної діяльності при створенні культурно-дозвіллєвих програм.