Актуальність.

Холера одне з найдавніших захворювань людини. Вона займає друге місце після чуми в історії людських лих, має тенденцію до пандемічного розповсюдження, є карантинною інфекцією.

З 1817 по 1925 р. зареєстровано 6 пандемій, викликаних класичним холерним вібріоном. Сьома пандемія, що почалася в 1961 році і викликана біоваром Ель-Тор, охопила більше 180 країн і продовжується по теперішній час. За цей період хвороба проникла з Азії до Африки, Європи, на американський континент, кількість хворих досягла 2 мільйонів.

В Україні холера реєструється з 1965 року, з найбільшою активністю на початку 70-х років і повторним підйомом захворюваності в 1994 році.

Актуальність холери обумовлена загальною сприйнятливістю, простотою інфікування, необхідністю ранньої діагностики і своєчасної адекватної терапії, у разі відсутності якої хвороба швидко прогресує, приводячи до загибелі хворого. Відсутність стійкого імунітету після перенесеного захворювання не виключає повторного інфікування. При виникненні епідемій необхідні великі матеріальні витрати і проведення комплексу протиепідемічних заходів. Відсутність у лікарів настороженості відносно холери і досвіду розпізнавання цієї хвороби приводить до частих діагностичних помилок, особливо при спорадичних випадках, а низький санітарно-гігієнічний рівень життя населення, міграційні процеси, недоліки в роботі комунальних служб можуть сприяти розповсюдженню інфекції.

Виникнення в 90-х роках спалахів холери, викликаних вібріонами О139 серогрупи Бенгал (Азія) і завезення цього захворювання в інші країни, зокрема до Росії, а також генетичної різноманітності холерних вібріонів і можливості селекції епідемічно значущих штамів не дозволяє сподіватися найближчим часом на благополуччя по холері в світі.

Серед гострих інфекційних уражень травної системи велику частку посідають такі захворювання, як сальмонельоз та харчові токсикоінфекції. На сьогоднішній день сальмонельоз – це один з найбільш розповсюджених антропозоонозів у розвинутих країнах. Захворюваність має тенденцію до зростання, особливо це стосується великих міст з централізованою системою продовольчого постачання. Це зумовлено убіквітарністю збудників, стійкістю в навколишньому середовищі, здатністю накопичуватися поза живим організмом. Велику роль відіграють соціальні фактори, які актуальні й для України, – розширення мережі громадського харчування, порушення технології приготування та зберігання харчових продуктів, недотримання особистої гігієни, низький рівень санітарній культури окремих верств населення. Ці захворювання, особливо, при епідемічному розповсюдженні, надають великий економічний збиток, можуть провокувати виникнення або загострення хронічних захворювань, а у тяжких випадках – призвести до загибелі хворого. Крім того, збудники, окрім ураження травного тракту, можуть спричинити розвиток сепсису, особливо у випадках наявності вродженого або набутого імунодефіциту (септико-піємічний варіант перебігу сальмонельозу вважається ВІЛ-маркерним захворюванням). Значна розповсюдженість сальмонельозу та ХТІ, швидкий розвиток зневоднення, можливість інфікування в умовах стаціонару обумовлює необхідність вивчення цієї патології лікарями всіх спеціальностей.

Гострі кишкові інфекції представляють одну з найбільш актуальних проблем в охороні здоров'я багатьох держав, що зумовлене їх широкою поширеністю, частим розвитком важких форм і високою летальністю, особливо серед дітей раннього віку і у літніх людей.

У розвинених країнах на людину припадає в середньому не менше 3 епізодів діареї в рік, близько 2,5-3,2 млн. випадків гастроентеритів закінчуються летально.

Останніми роками спостерігається тенденція зміни збудників. В етіологічній структурі ГКЗ переважають віруси, що нерідко є причиною внутрішньолікарняної інфекції, особливо в геронтологічних стаціонарах. Серед діарей з підтвердженою вірусною етіологією близько 70 % гастроентеритів викликано ротавирусами.

Актуальність ротавірусной інфекції обумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до даної нозології, складністю ранньої діагностики, ризиком розвитку важких ускладнень, що нерідко закінчуються летально, і формуванням вірусоносійства, особливо у дітей з порушеною імунореактивністю.

Причиною широкого розповсюдження кишкових вірусів, зокрема ротавірусной інфекції, є низький соціальний і санітарно-гігієнічний рівень населення, погрішності у роботі комунальних служб, недостатній об'єм знань по даній патології, низький рівень діагностичних можливостей.

Ентеровірусні хвороби — гострі інфекційні захворювання, що викликаються кишковими вірусами з групи Коксаки і ECHO. Клінічні прояви різноманітні, нерідко пов'язані з ураженням центральної нервової системи, м'язів, міокарду і шкірних покривів.

Актуальність ентеровірусних захворювань зумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до цієї патології, складністю ранньої діагностики, ризиком виникнення важких форм, відсутністю ефективного етіотропного лікування.

Джерелом інфекції є тільки людина. Інфекція передається повітряно-краплинним (від хворих) і фекально-оральним (від вірусоносіїв) шляхами. Захворювання поширене повсюдно. У країнах з помірним кліматом характерна сезонність із підвищенням захворюваності в кінці літа і на початку осені. Хворіють переважно діти і особи молодого віку. Захворювання спостерігаються у вигляді спорадичних випадків, локальних спалахів (частіше в дитячих колективах) і у вигляді великих епідемій, що вражають низку країн.

Збудники ентеровірусних хвороб — неполіомієлітні віруси. Кишкові віруси відносяться до пікорнавірусів (сімейство Picornaviridae, рід Enterovirus). Існує 23 серотипи вірусу Коксаки А, 6 серотипів Коксаки В, 32 серотипи вірусів ECHO і ще 5 ентеровірусів людини (ентеровіруси 68 - 72 типів). Ентеровірус 70 є збудником гострого геморагічного кон'юнктивіту. Ентеровірус 72 відповідає вірусу гепатиту А. Загальні властивості ентеровірусів: а) невеликі розміри (15-35 нм) містять РНК, б) стійкі до ефіру, 70 % спирту, 5 % лізолу, до заморожування. Віруси Коксаки інактивується при обробці 0,3 % розчином формаліну, хлорвмістними препаратами при вмісті хлору 0,3 - 0,5 г/л, а також при нагріванні, висушуванні, ультрафіолетовому опромінюванні.

Розповсюдженню ентеровірусних захворювань в Україні сприяють низький соціальний і санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні лиха (повені в західних областях і тому подібне), недоліки роботи комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, іміграційні процеси, відсутність належної перестороги (особливо в прибережних райнах), а часто і відповідних знань серед лікарів.

Контрольні питання:

1. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції відноситься холера?

2. Механізм зараження, шляхи і чинники передачі холери.

3. Етіологія холери, чинники патогенності збудника.

4. Етапи патогенезу холери.

5. Патоморфологічні зміни в органах і тканинах при холері.

6. Особливості дії екзотоксину-холерогену.

7. Ступені зневоднення при холері.

8. Опорні клінічні симптоми холери.

9. Атипові форми холери.

10. Клінічна характеристика легкої і стертої форми холери.

11. Клінічна характеристика холери середнього ступеня важкості.

12. Клінічна характеристика важкої форми холери.

13. Клініка холерного алгіду.

14. Особливості перебігу холери у дітей, літніх людей і осіб з важкою супутньою патологією (серцево-судинні захворювання).

15. Ускладнення холери.

16. Причини смерті при холері.

17. Прогноз при холері.

18. Алгоритм обстеження хворого з підозрою на холеру.

19. Методи специфічної діагностики холери.

20. Основні етапи лікування холери.

21. Принципи патогетической терапії при холері, способи регідратації.

22. Розчини, що використовуються для оральної і парентеральної регідратації

23. Методи розрахунку об'єму регідратаційної терапії.

24. Правила проведення регідратації при різних ступенях зневоднення.

25. Антибактеріальна терапія при холері, дози, шляхи введення, тривалість лікування.

26. Ускладнення, що виникають при лікуванні холери.

27. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

28. Диспансерне спостереження за тими, хто перехворіли на холеру.

29. Основні напрямки профілактики холери.

30. Географічні райони, ендемічні з холери.

31. Фактори, що впливають на розповсюдження хвороби.

32. Значення порушень водно-сольового обміну в патогенезі холери.

33. Тактика поповнення втрат рідин і солей, розрахунок необхідної кількості рідини за формулою Філіпса за масою тіла хворого і щільністю плазми крові.

34. Розрахунок необхідної кількості калію за даними йонограми плазми крові і маси тіла хворого – розчини квартасіль, Філіпса № 1 і № 2.

35. Склад розчинів для оральної і парентеральної регідратації.

36. Клініко-епідеміологічні особливості холери Ель-Тор.

37. Заходи у вогнищі холери.

38. Холерний стаціонар, ізолятор, обсерватор. Правила роботи в них.

39. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належить сальмонельоз?

40. Джерело інфекції при сальмонельозі.

41. Джерело інфекції при харчових токсикоінфекціях.

42. Шляхи та основні фактори передачі сальмонельозу.

43. Шляхи та основні фактори передачі харчових токсикоінфекцій.

44. Фактори патогенності сальмонел.

45. Стадії патогенезу сальмонельозу.

46. Патогенез основних клінічних симптомів сальмонельозу.

47. В якому відділі шлунково-кишкового тракту локалізується патологічний процес у хворого на локалізовані форми сальмонельозу?

48. Тривалість інкубаційного періоду сальмонельозу.

49. Тривалість інкубаційного періоду харчових токсикоінфекцій.

50. Опорні симптоми локалізованої форми сальмонельозу.

51. Основні симптоми генералізованих форм сальмонельозу.

52. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Staphiloccus aureus.

53. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Clostridium perfringens.

54. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Escherichia coli.

55. Характеристика випорожнень при сальмонельозі.

56. Патогенез судом при сальмонельозі.

57. Патогенез гіпотензії при сальмонельозі.

58. Ступені зневоднення за Покровським.

59. Клінічні прояви ураження нирок при сальмонельозі.

60. Типові клінічні прояви порушень з боку травної системи при сальмонельозі.

61. Поняття про «сальмонельозний трикутник».

62. Клінічна класифікація сальмонельозу.

63. Наслідки сальмонельозу.

64. Основні причини летальності при сальмонельозі.

65. Специфічні ускладнення сальмонельозу.

66. Клінічні прояви дегідратаційного шоку.

67. Клінічні прояви інфекційно-токсичного шоку.

68. Причини розвитку генералізованих форм сальмонельозу.

69. Біохімічні показники, які необхідно визначати у хворих на сальмонельоз та ХТІ.

70. Гемограма хворого на сальмонельоз у розпалі хвороби.

71. План обстеження хворого при підозрі на сальмонельоз та ХТІ.

72. Методи специфічної діагностики сальмонельозу.

73. Особливості специфічної діагностики ХТІ.

74. Показання для бактеріологічного дослідження крові при сальмонельозі та ХТІ.

75. Діагностика сальмонельозного носійства.

76. Показання для етіотропної терапії сальмонельозу. Препарати, дози, шляхи введення, тривалість призначення.

77. Невідкладна допомога при локалізованій формі сальмонельозу та ХТІ.

78. Препарати для корекції АТ у хворих на сальмонельоз та ХТІ.

79. Препарати, які треба призначити хворому на сальмонельоз при наявності судом.

80. Правила виписки із стаціонару хворого на сальмонельоз.

81. Чим відрізняється XTІ від харчових отруєнь (інтоксикацій).

82. Роль системи аденілатциклаза–ЦАМФ в порушеннях водно-сольового обміну; гемодинамічні розлади при XTІ.

83. Гастроінтестинальна, грипоподібна, тифоподібна, септична, субклінічна форми сальмонельозної інфекції, сальмонельоз-мікст.

84. Підтвердження діагнозу XTІ: посіви крові, блювотних мас, промивних вод, калу, серологічні дослідження.

85. Диференціальний діагноз XTІ з холерою, черевним тифом і паратифами, сепсисом, інфарктом міокарду, гострим панкреатитом, тромбозом мезентеріальних судин, перитонітом.

86. Способи промивання шлунку та кишківника при XTІ.

87. Тактика термінової регідратаційної та дезінтоксикаційної терапії, боротьба з гемодинамічними розладами при XTІ.

88. Ступінь небезпеки хворого на сальмонельоз для оточуючих, правила виписки хворого.

89. Покази для госпіталізації хворих на XTІ, дії дільничного лікаря при спорадичних та групових захворюваннях.

90. До якої групи інфекційних хвороб за джерелами інфекції належать ентеровірусні інфекції?

91. Шляхи передачі ентеровірусних інфекцій.

92. Етіологія ентеровірусних інфекцій.

93. Стадії патогенезу ентеровірусних захворювань.

94. Морфологічні зміни в органах-мішенях.

95. У яких органах локалізується патологічний процес при ентеровірусних захворюваннях?

96. Форми клінічного перебігу ентеровірусних захворювань.

97. Основні симптоми ентеровірусних захворювань.

98. Опорні симптоми ентеровірусних захворювань.

99. Характеристика висипу у хворих ентеровірусними захворюваннями.

100. Тип діареї при ентеровірусних захворюваннях.

101. Клінічні прояви ускладнень при ентеровірусних захворюваннях.

102. Особливості ураження серця при ентеровірусних захворюваннях.

103. Особливості ураження нервової системи при ентеровірусних захворюваннях.

104. Особливості ураження очей при ентеровірусних захворюваннях.

105. Особливості ураження ротоглотки при ентеровірусних захворюваннях.

106. Основні причини летальності та інвалідизації при ентеровірусних захворюваннях.

107. Патогенез ускладнень при ентеровірусних захворюваннях.

108. Гемограма хворого з ентеровірусними інфекціями.

109. План обстеження хворого з підозрою на ентеровірусні захворювання.

110. Методи специфічної діагностики ентеровірусних захворювань.

111. Оптимальні терміни збору матеріалу для діагностики ентеровірусних захворювань.

112. Принципи терапії ентеровірусних захворювань.

113. Патогенетична терапія ентеровірусних інфекцій.

114. Принципи лікування ускладнень з боку нервової системи при ентеровірусних захворюваннях.

115. Принципи застосування гіперімунного імуноглобуліну при ентеровірусних захворюваннях.

116. Принципи застосування ГК при ентеровірусних захворюваннях.

117. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

118. Профілактичні заходи у вогнищі при ентеровірусних захворюваннях.

119. До якої групи інфекційних захворювань по механізму зараження відноситься ротавірусна інфекція.

120. Основний механізм зараження ротавірусами, можливі шляхи передачі, джерела інфекції і їх превалювання в різних групах ризику.

121. Структурні особливості і чинники патогенності ротавірусів.

122. Особливості патогенезу ротавірусної інфекції.

123. Морфологічні зміни в стінці кишківника в різні періоди захворювання на ротавірусну інфекцію.

124. Класифікація ротавірусної інфекції, основні клінічні варіанти.

125. Провідні клінічні синдроми і симптоми при ротавірусній інфекції.

126. Особливості перебігу ротавірусної інфекції в різних групах ризику, синдроми, які при цьому переважають і ступінь тяжкості клінічних проявів у літніх людей.

127. Найбільш типові ускладнення, що розвиваються при ротавірусній інфекції у дітей і літніх людей.

128. Основні причини летальності при ротавірусній інфекції.

129. Патогенез і клінічні прояви дегідратаційного синдрому при ротавірусній інфекції.

130. План обстеження хворого з ротавірусною інфекцією.

131. Методи специфічної діагностики ротавірусної інфекції, інтерпретування результатів дослідження.

132. Основні етапи і принципи лікування хворих з ротавірусною інфекцією в різні періоди хвороби.

133. Принципи лікування дегідратаційного синдрому різного ступеня тяжкості при ротавірусній інфекції.

134. Профілактика ротавірусної інфекції.

Завдання:

1. Скласти схему перебігу хвороби.

2. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів холери.

3. Скласти таблицю диференціальної діагностики з харчовими токсикоінфекціями, отруєннями грибами, отруєнням миш'яком, сурмою.

4. Скласти схему патогенезу холери.

5. Скласти таблицю лабораторних критеріїв залежно від ступеня зневоднення

6. Виписати рецепти на розчини, що застосовуються для інтенсивної терапії хворих на холеру. зробити розрахунок необхідної кількості рідини для регідратації за конкретним завданням.

7. Засвоїти правила забору матеріалу для бактеріологічного дослідження.

8. Скласти схему механізму розвитку діареї при сальмонельозі.

9. Скласти таблицю диференціальної діагностики з холерою, харчовими отруєннями.

10. Скласти схему лікування середньотяжких форм локалізованого сальмонельозу (препарати, спосіб введення).

11. Описати критерії серологічного підтвердження діагнозу сальмонельозу.

12. Підготовити схему інтенсивної терапії при розвитку гіповолемічного шоку.

13. Правила виписки зі стаціонару осіб, які перехворіли на сальмонельоз.

14. Засвоїти методику забору матеріалу для бактеріологічного та серологічного досліджень, способи промивання шлунку та кишківника.

15. Тактика у відношенні до декретованих осіб, які продовжують виділяти сальмонели після одужання.

16. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів при типовому перебігу ротавірусної інфекції.

17. Скласти таблицю критеріїв оцінки тяжкості перебігу ротавірусної діареї.

18. Скласти таблицю доцільності специфічної діагностики ротавірусної інфекції залежно від терміну захворювання.

19. Скласти план лікування хворого на ротавірусну інфекцію.

20. Скласти таблицю клінічних особливостей ентеровірусної інфекції.