Актуальність.

Такі інфекції зовнішніх покривів, як сказ та правець після багатьох років їхнього вивчення й надалі залишаються актуальними. Ще півстоліття тому в Україні щороку реєстрували понад 150 випадків сказу та завдяки вакцинації ця смертельна хвороба почала відступати – наприкінці 90-х спостерігалися лише поодинокі випадки. Останнім часом вірус сказу нагадав про себе знову – так у 2006 році від нього в Україні загинуло четверо осіб: у Одеській, Чернігівській, Кіровоградській та Донецькій областях.

Щорічно в Україні реєструють приблизно 100–108 тисяч осіб, які звертаються у медичні заклади з приводу укусів тваринами, і з них у 60 % існує загроза інфікування сказом. Також кожного року в нашій державі реєструють, у середньому, 2–3 випадки захворювань людей на сказ (усі хворі, померлі від сказу в Україні, звертались за медичною допомогою лише в день появи клінічних ознак цієї недуги).

У наш час сказ зареєстрований у 113 країнах світу і вражає щорічно близько 50 тисяч людей, які контактували з тваринами - як дикими, так і домашніми.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, сказ входить у п'ятірку інфекційних захворювань людей і тварин, які завдають найбільших соціальних і економічних збитків. Щорічно у світі від сказу гине понад 30 тисяч людей та близько 1 мільйона тварин.

Актуальність правця зумовлена його особливостями: повсюдне поширення, висока сприйнятливість, відсутність імунітету навіть після перенесеного захворювання, вкрай важкий перебіг із високою летальністю (вмирає 15–20 % захворілих). Ще у 1974 році ВООЗ сформувала стратегію боротьби з інфекціями і визначила 6 захворювань із числа "керованих інфекцій", яким надано пріоритет: дифтерія, кір, кашлюк, поліомієліт, туберкульоз, правець (у 90-ті роки до цього списку внесені жовта гарячка і гепатит В). Усім цим захворюванням можна запобігти за допомогою вакцинації. Однак у світі зараз щорічно хворіють на правець близько 500 000 осіб. Нині основний чинник, що сприяє виникненню правця – травми. Усе більшого значення набуває правець у наркоманів, які нерідко використовують брудні шприци, проводять ін'єкції в антисанітарних умовах.

Зовнішні покриви людини захищають внутрішнє середовище організму від негативних впливів навколишнього середовища. Шкіра і слизові оболонки людини є надійним бар’єром на шляху проникнення збудників інфекційних хвороб. Однак часта травматизація шкіри під час здійснення будь-якої діяльності сприяє зниженню функціональних захисних можливостей цього органу. Деякі збудники проявляють тропізм до клітин дерми, викликаючи різноманітні захворювання. До таких хвороб насамперед належать бешиха й феліноз.

Бешиха відома лікарям давнини - Гіпократу й Галену. Проблемами лікування бешихи займався J. Hunter i М.І. Пірогов. Бешиха не відноситься до небезпечних інфекцій, які можуть безпосередньо призвести до смерті. Однак бешиха схильна до рецидивуючого перебігу, уражає лімфатичні капіляри шкіри і може призвести до розвитку слоновості. Найчастіше бешихою страждають жінки, у них же виявляється підвищена схильність до рецидивуючого і ускладненого перебігу захворювання.

Коти повсюдно живуть поруч із людиною, представляючи собою потенційне джерело інфекції фелінозу. Від укусів, ослинень і подряпин нанесених котами - носіями бартонел, виникають локальні ураження шкіри у поєднанні із ураженням регіонарних лімфатиних вузлів. Збудник хвороби встановлений недавно.

В останні роки, внаслідок незадовільних санітарно–гігієнічних умов значно збільшилась популяція щурів та почастішали їх напади на людей. Цьому також сприяють різноманітні природні та техногенні катаклізми. Содоку (син.: хвороба від укусу щурів) - інфекційна хвороба, що виникає внаслідок укусу щурів, спричиняється спірохетою або стрептобацилою. Джерелом і резервуаром інфекції є щурі, дуже рідко (для спірохет) коти й собаки, в організм яких збудник потрапляє від щурів. Інфекція передається контактним шляхом - через укуси щурів, рідко через заражені продукти (молоко). Сезонність не характерна.

Бешиха, хвороба котячих подряпин (феліноз) і хвороба від укусу щурів (содоку) спостерігається повсюдно.

Контрольні питання:

1. Властивості вуличного та фіксованого вірусу сказу.

2. Які дикі і домашні тварини є резервуаром вірусу сказу.

3. Морфологічні і функціональні зміни ЦНС при сказі.

4. Клініка сказу у тварин (собак).

5. Симптоматика захворювання людини сказом, основні форми сказу: паралітична, бульбарна, менінгоенцефалітна, мозочкова.

6. Диференціальний діагноз сказу з правцем, ботулізмом, летаргічним енцефалітом, поліомієлітом, інфекційним поліневритом, білою гарячкою, отруєнням атропіном і стрихніном.

7. Матеріали дослідження для посмертного діагнозу сказу; методи флуоресціюючих антитіл, гістологічний, реакція нейтралізації вірусу, біопроба.

8. Обслуговування хворого на сказ в стаціонарі, роль седативних засобів, парентеральне харчування.

9. Принцип дії пастерівських антирабічних щеплень.

10. Імунізація покусаних осіб – пасивна (імуноглобулін) і активна (вакцина).

11. Організація антирабічної служби в лікувально-профілактичних закладах.

12. Поствакцинальні ускладнення: менінгоенцефаліти, мієліти, поліневрити, алергійні і гіперергічні реакції.

13. Заходи профілактики сказу серед тварин, роль санітарної пропаганди.

14. Характеристика збудника правця.

15. Особливості розповсюдження правцевої палички в природі, шляхи попадання до організму.

16. Сприйнятливість (вікова) до правця.

17. Травми, що сприяють виникненню правця.

18. Токсичний, бактеріальний фактори патогенезу правця.

19. Правцевий токсин і анатоксин.

20. Шляхи проникнення правцевого токсину до ЦНС, його дія на нейрони та синапси.

21. Класифікація клінічних форм правця: генералізований, місцевий, блискавичний, гострий, підгострий, хронічний, рецидивний, "бульбарний" правець.

22. Критерії клінічної діагностики правця.

23. Значення симптомів в ділянці рани і "жувального рефлексу" для ранньої діагностики правця.

24. Вираз обличчя і положення тіла при правці.

25. Рефлекторні судоми при правці.

26. Клініка ускладнень правця.

27. Клініка правця у новонароджених.

28. Прогноз правця залежно від віку хворого, тривалості інкубаційного періоду, локалізації рани.

29. Диференціальна діагностика правця з епілепсією, еклампсією, істерією, тетанією, отруєнням стрихніном, істеричними судомами, переломом основи черепа, гострими енцефалітами, менінгітами, сказом, паратонзилітом, крововиливами в мозок, перитонітом.

30. Специфічна діагностика правця.

31. Принципи лікування правця.

32. Лікувальні дози протиправцевої сироватки і анатоксину, протиправцевого людського імуноглобуліну.

33. Заходи боротьби з судомами.

34. Невідкладна допомога хворим на правець.

35. Правила догляду, показання до застосування керованого дихання (ШВЛ).

36. Правила виписки реконвалесцентів правця.

37. Специфічна та неспецифічна профілактика правця.

38. Первинна хірургічна обробка рани для профілактики правця.

39. Схема активної імунізації проти правця.

40. Показання до пасивної імунізації проти правця та техніка її здійснення.

41. Профілактика правця у новонароджених.

42. До якої групи мікроорганізмів відносяться збудник бешихи та фелінозу. Назвіть цих збудників.

43. Шляхи проникнення збудників у шкіру.

44. Патогенез запального процесу в дермі при бешисі.

45. Класифікація клінічних форм бешихи.

46. Інкубаційний період та початкові прояви бешихи.

47. Характерна симптоматика еритематозної форми бешихи.

48. Характерна симптоматика геморагічної форми бешихи.

49. Характерна симптоматика еритематозно-бульозної форми бешихи.

50. Характерна симптоматика бульозно-геморагічної форми бешихи.

51. Ускладнення бешихи.

52. Патогенез формування рецидивної форми бешихи.

53. Патогенез формування лімфостазу-слоновості при рецидивній бешисі.

54. Диференційні ознаки бешихи і флегмони.

55. Гемограма у хворих на бешиху.

56. Етіотропна терапія бешихи: ліки, дози, тривалість курсу.

57. Профілактика рецидивів. Диспансерне спостереження за реконвалесцентами і хворими з рецидивною бешихою.

58. Патогенез фелінозу.

59. Класифікація клінічних форм фелінозу.

60. Шкірні прояви в місці інокуляції збудника фелінозу.

61. Патоморфологія уражень лімфовузлів при фелінозі.

62. Симптоматика лмфаденіту при фелінозі.

63. Що таке кон’юнктивіт Паріно?

64. Симптоматика ротоглоткової й брижової форми фелінозу.

65. Системна форма фелінозу.

66. Особливості перебігу фелінозу у ВІЛ-інфікованих.

67. Критерії діагнозу „Феліноз”.

68. Антибіотики, що активні стосовно збудника феліозу.

69. Хірургічні методи лікування фелінозного лімфаденіту.

70. Профілактика захворювання на феліноз.

71. Етіологія содоку.

72. Патогенез содоку.

73. Клініка содоку.

74. Профілактика захворювання на содоку.

75. Лікування хворих на содоку.

76. Ускладнення содоку.

77. Опорні симптоми содоку.

78. Діагностика содоку.

79. Епідеміологія содоку.

 

Завдання:

1. Скласти таблицю: диференціальна діагностика сказу та правця.

2. Особливості перебігу сказу.

3. Сучасні методи специфічної діагностики сказу.

4. Проблеми лікування сказу сьогодні.

5. Сучасні погляди на патогенез сказу.

6. Особливості перебігу правцю.

7. Сучасні методи специфічної діагностики правцю.

8. Проблеми етіотропного лікування правцю сьогодні.

9. Сучасні погляди на патогенез правцю.

10. Скласти таблицю: епідеміологічна і клінічна характеристика фелінозу.

11. Скласти таблицю дифдіагностики бешихи, содоку та фелінозу.