Актуальність.

Трансмісивні інфекції – захворювання, основною умовою виникнення яких є наявність комахи – переносника, за її відсутності людина – носій інфекції – небезпеки для оточуючих не становить.

Розрізняють 2 типи трансмісивних захворювань: ендемічні та епідемічні. Визначають належність до тієї чи іншої групи наступні фактори:

- зона розповсюдження основного джерела (резервуара) інфекції;

- зона розповсюдження переносника (кліщі, москіти, комарі, блохи, воші та ін)

Малярія — гостра трансмісивна інфекційна хвороба, якій властиві періодичні приступи гарячки, збільшення печінки та селезінки, анемія. Її спричиняють чотири види плазмодіїв: триденну малярію — Р. vivax, чотириденну — Р. malariae, особливий вид триденної — Р. ovale, тропічну — Р.falciparum. Збудник проходить складний життєвий цикл із зміною двох хазяїв: безстатевий (шизогонія) — в організмі людини чи хребетних тварин та статевий (спорогонія) — в організмі комарів роду Anopheles.

Сьогодні малярія реєструється у понад 100 країнах. Найбільш поширена триденна малярія, однак 98% усіх летальних наслідків зумовлено тропічною малярією. Ареал овале-малярії невеликий, він займає частину Західної і Центральної Африки, зустрічається спорадично в країнах західної частини Тихого океану. Активні осередки малярії є в Узбекистані, Таджикистані, Азербайджані. Завдяки проведенню широкого комплексу протиепідемічних заходів на території України після 1951 року малярія практично не виявлялась. Однак ситуація з цією інфекцією у світі залишається напруженою і в останні роки погіршується. Частішають випадки завозу малярії в нашу країну. Введення поливного огородництва створює умови для збільшення чисельності комарів, у тому числі малярійних, а це сприяє виникненню місцевих випадків хвороби.

Під т.з. «синдромом тривалої гарячки невідомого ґенезу» (СТГНГ) може маскуватися широке коло як інфекційних, так і неінфекційних хвороб. Насамперед доцільно визначитися з самим терміном СТГНГ. На сьогодні вважається можливим його використовувати як попередній діагноз, якщо лихоманка триває не менш ніж 5-7 діб, проведені рутинні лабораторні та інструментальні дослідження не дозволили встановити діагноз. Визначено, що серед причин СТГНГ можуть бути інфекційні хвороби, туберкульоз, онкологічні та гематологічні захворювання, сепсис та системні захворювання сполучної тканини. Треба зауважити, що в патогенезі багатьох інфекційних хвороб можливий етап «сепсису» (черевний тиф, менінгококцемія, псевдотуберкульоз, єрсиніоз, висипний тиф). Сепсис же визначають як поліетіологічне захворювання, часто викликане умовно-патогенною флорою. Однак, у практичній діяльності, якщо у хворого реєструється СТГНГ, найчастіше проводиться цілеспрямована діагностика на виявлення саме інфекційних хвороб.

Щодо інфекційного ґенезу тривалих лихоманок перші серйозні дослідження були зроблені на острові Мальта англійськими лікарями. У 1886 р. Д. Бруц із селезінки солдата, загиблого від мальтійської лихоманки, виділив мікроорганізм, який отримав в чистій культурі. Цей мікроорганізм був названий «мальтійським мікрококом». З цього часу почалося системне вивчення бруцельозу. Захворювання на бруцельоз реєструється у всьому світі, особливо в регіонах з розвиненим тваринництвом. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин та легкість інфікування утруднюють контроль за цією інфекцією, а поліморфізм клінічних проявів утруднює діагностику.

До теперішнього часу не вирішена проблема лікування бруцельозу, оскільки збудник є внутріклітинним паразитом, що знижує ефективність антибактеріальної терапії. Бруцельоз не тільки позбавляє людину працездатності на тривалий час, але й приводить до інвалідизації.

Не менш важливе місце в інфектології займає проблема сепсису, що пов'язано зі значною частотою захворювання, високою летальністю і значними економічними збитками. Термін «сепсис» - інтернозологічне поняття, що визначає динамічний стан, пов'язаний з генералізацією інфекційного процесу. Летальність при сепсисі досягає 40-70%. Все це обумовлює необхідність активного вивчення станів, що перебігають із синдромом тривалої лихоманки неясного генезу.

 

Контрольні питання:

1. Етіологічні чинники, які викликають малярію, розповсюдженість малярійних плазмодіїв в різних регіонах світу.

2. Епідеміологія малярії.

3. Патогенез малярії.

4. Клінічні прояви малярії за типового перебігу з урахуванням збудника, який викликав захворювання.

5. Особливості клінічного перебігу в залежності від збудника, який викликав захворювання.

6. Патогенез, термін виникнення і клінічні прояви ускладнень малярії.

7. Лабораторна діагностику малярії.

8. Принципи лікування малярії.

9. Правила виписки хворих на малярію.

10.Принципи особистої профілактики малярії.

11.Прогноз малярії в залежності від збудника, який викликав захворювання.

12.Джерело інфекції при малярії та шляхи передачі малярії.

13.Фактори патогенності малярійних плазмодіїв.

14.Патогенез малярії.

15.Стадії розвитку малярійного плазмодію у тканинній фазі та еритроцитарній фазі.

16.Стадії циклічного клінічного перебігу малярії.

17.Опорні симптоми малярії у розпалі хвороби.

18.Клінічні прояви порушень з боку нервової системи при малярії.

19.Вид температурної кривої при малярії.

20.Наслідки малярії.

21.Основні причини летальності при малярії

22.Специфічні ускладнення малярії.

23.Поняття про ранні та пізні рецидиви при малярії.

24.Гемограма хворого на малярію у розпалі хвороби.

25.План обстеження хворого при підозрі на малярію.

26.Методи специфічної діагностики малярії.

27.Етіотропна терапія малярії. Дози, шлях введення, тривалість призначення.

28.Правила виписки із стаціонару хворого на малярію.

29.Препарати для лікування малярії.

30.Невідкладна допомога при малярійній комі.

31.Клініка гемоглобінурійної лихоманки, можливі причини її виникнення.

32. Визначення поняття “синдром тривалої гарячки нез´ясованого генезу”.

33. Фактори патогенності бруцел.

34. Стадії патогенезу бруцельозу.

35. Клінічна класифікація бруцельозу.

36. Клінічна характеристика гострого бруцельозу.

37. Клінічна характеристика хронічного бруцельозу.

38. Клінічна характеристика резидуального бруцельозу.

39. Характеристика лихоманки при бруцельозі.

40. Наслідки бруцельозу.

41. Методи специфічної діагностики бруцельозу, їх інтерпретація.

42. Етіотропна терапія бруцельозу.

43. Принципи патогенетичної терапії.

44. Правила виписки хворих із стаціонару.

45. Диспансерне спостереження за реконвалесцентами бруцельозу.

46. Профілактика бруцельозу.

47. Патофізіологічне визначення поняття «сепсис».

48. Етіологічна структура сепсису.

49. Шляхи передачі і вхідні ворота при сепсисі.

50. Характеристика чинників патогенності при грам - позитивному і грам-негативному сепсисі.

51. Стадії патогенезу сепсису.

52. Клінічна класифікація сепсису.

53. Клініко-лабораторні ознаки, що характеризують поняття «сепсис».

54. Ускладнення, які розвиваються при сепсисі.

55. План обстеження хворого на сепсис.

56. Гемограма у хворого на сепсис.

57. Методи діагностики сепсису та інтерпритація отриманих результатів.

58. Принципи лікування хворого на сепсис.

59. Клінічна характеристика невідкладних станів при сепсисі.

60. Профілактика сепсису.

61. Характеристика основних клінічних синдромів сепсису, які визначають поліорганні ураження.

62. Характеристика джерела, шляхів передачі при бруцельозі.

63. Кров'яна шизогонія та її особливості при різних формах малярії.

64. Методика приготування мазка і товстої краплі для діагностики малярії, особливості приготування товстої краплі.

65. Правила мікроскопії при паразитологічних дослідженнях.

66. Диференціальна діагностика малярійних паразитів людини в мазку крові.

67. Практичне значення виявлених у периферичній крові дрібних, нерідко численних, кілець в еритроцитах і гаметоцитів півмісяцевої форми.

68. Вказати період хвороби при наявності тільки трофозоїтів на стадії “кільц

69. Чотири ступені паразитемії і їх діагностичне і прогностичне значення.

70. Значення серодіагностики в розпізнаванні затяжних форм малярії з переважно вісцеральними проявами.

71. Фактори, що впливають на перебіг спорогонії.

72. Особливості спорогонії плазмодіїв різних видів, шизогонія при тропічній малярії.

73. Стадії малярійного пароксизму.

74. Малярійна кома.

75. Алгідна форма тропічної малярії.

76. Особливості імунітету при малярії.

77. Диференціальний діагноз малярії із сепсисом, бруцельозом, черевним і поворотним тифами, спірохетозом, кліщовим рикетсіозом, гарячкою папатачі і гарячкою денге, лептоспірозом, вісцеральним лейшманіозом, менінгококовою інфекціє

78. Схема застосування гематошизотропних, гістошизотропних, гамонтоцидних і гамонтостатичних хіміотерапевтичних препаратів.

79. Невідкладна терапія малярійної коми.

80. Препарати і схеми лікування хлорохінрезистентної малярії.

 

Завдання:

1. Скласти схему перебігу триденної, чотириденної і тропічної малярії.

2. Назвати препарати, описати механізм їх дії і скласти схему лікування основних клінічних форм малярії.

3. Опрацювати таблицю диференціальної діагностики малярії з бруцельозом, поворотним тифом, сепсисом.

4. Практично засвоїти методику забору крові, приготування препаратів і мікроскопію товстої краплі і мазка.

5. Описати при мікроскопії характерні ознаки основних видів збудника.

6. Скласти пам'ятку для осіб, які від’їзжають в ендемічні з малярії райони.

7. Особливості малярії, викликаної різними плазмодіями.