Еволюція та сучасні тенденції розвитку валютного ринку України

Валютний ринок України, як і валютні ринки більшості країн світу, значною мірою відображає стан економіки країни. Його коротка (за світовими мірками) історія представлена кількома періодами, коли застосовувалися різні підходи до його регулювання.

Аналіз процесу становлення вітчизняного валютного ринку засвідчує вагомий внесок Національного банку України в розбудову збалансованої та самодостатньої фінансової системи країни.

Формування валютного ринку в Україні безпосеред­ньо пов’язане з процесами розбудови української держави та рефор­муванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існу­вала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і дер­жавна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком СРСР. Функції регулю­вання валютних надходжень від реалізації продукції виконували та­кі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центральним банком Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економі­н України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострю­валася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. в обіг були введені так звані “купони багаторазового використання”, які разом з рублем виконували функцію обігу та платежу. Але встановлений у січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 руб­лів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідний субститут готівкового рубля. У зв’язку з цим весь облік в Укра­їні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1.

Національний банк України не встанов­лював офіційного н.прношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював Центральний банк Російської Федерації.

Характерною ознакою вітчизняного валютного ринку на перехідному етапі була також від­сутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно нестійка грошова система фактично перебувала в “рублевій зоні”: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс щодо російського рубля, а рубль фактично відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, що були характерними для цього етапу розвитку валютного ринку України, слід назвати:

· організаційну слабкість банківської системи;

· низький рівень офіційних золотовалютних резервів;

· кризу платежів з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

· відсутність системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через митний кордон України;

· широке використання іноземних валют у внутрішньому грошовому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того нестабільної національної валюти;

· хронічний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країна­ми СНД, загострення економічної та енергетичної кризи;

· відсутність системи адміністративних інструментів валютної політики тощо.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадженням Центральним банком Росії нового розрахунко­вого порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 р. пере­рахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки між Україною та Росією.

Таким чином, наступний крок до проведення грошової та ва­лютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, фактично був викликаний станом розрахунків з країнами СНД. З цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Офіцій­ний курс було встановлено на рівні 1,45 українських карбованців за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої “рублевої зони” стало про­ведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні 1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 р. стано­вили майже 300 млрд н.. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з н.риємствами країн, які використовували російський рубль як засіб платежу, за­стосовували або акредитивну форму розрахунків, або розрахунки у формі авансу.

Розуміючи необхідність створення умов для підтримання курсу національної грошової одиниці, Національний банк України напри­кінці 1992 р. розпочав роботу зі створення офіційного валютно­го резерву України, структура якого була затверджена Правлінням НБУ у наступних пропорціях:

· долар США – 40 %;

· марка ФРН – 20 %;

· екю – 20 %;

· інші валюти – 15 %;

· золото – 5 %.

Значні надії у ство­ренні валютного резерву покладалися на підтримку міжнародних фінансових організацій, проте суттєвої фінансової допомоги з їхньо­го боку у той час не було надано.

Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку країни було прийняття Постанови Верховної Ра­ди України “Про формування валютних фондів України у 1992 році” від 5 лютого 1992 р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ (пізніше – Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ)). Перші торги на біржі, засновниками якої стали понад 40 комерційних банків, почалися у листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами валютних надходжень.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певни­ми додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не н.прокалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

· підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30 %;

· кошти на благодійні цілі за умови використання їх за призначенням у повному обсязі;

· частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

· кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових тощо).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5 % за умови виконання державного замовлення на експорт у повному
обсязі.

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встанов­лено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних н.п­жень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг підля­гала обов’язковому зарахуванню на рахунки підприємств в н.прожених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законо­давства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні у 1993 р. ста­ло запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям 19 лютого 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” в Україні бу­ло створено юридичну основу для подальшого розвитку валютного ринку.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутності як зовнішньої, так і внут­рішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов’язані з викорис­танням “тимчасової” валюти – карбованця, призвели до різкої девальвації нрбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом 1993–1994 рр. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньотор­н.про та валютної монополії. Така політика знайшла своє відображення:

· у введенні режиму так званих “н.прокатію”;

· впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5 970 крб. за 1 дол. США (пізніше – 12 610 крб. за 1 дол. США).

· різкому зменшенні обсягів операцій на валютній бір­жі, а згодом взагалі в адміністративному припиненні її діяльності;

· впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративно встановленим курсом до іно­земних валют через “тендерний комітет”;

· зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в кра­їну валютної виручки експортерів та збільшенні від 0,3 до 1 % пе­ні за кожний день прострочки при порушенні цих термінів.

Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмував­ся експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, при­звело до зменшення валютних надходжень у країну разом із різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних і валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. “Про вдосконалення валютного регулювання”, який передбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу УМВБ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбо­ванця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спря­мовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбо­ванця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Постановою Правління Національного банку України “Про уні­фікацію курсу українського карбованця до іноземних валют та лібе­ралізацію валютного ринку України” від 22 жовтня 1994 р. було проголошено, що офіційний курс карбованця до долара США, ні­мецької марки, російського та білоруського рублів визначається на підставі результатів торгів на УМВБ, тобто постійно змінюється. Встановлений у такий спосіб офіційний курс карбованця викорис­товувався під час здійснення усіх безготівкових і готівкових опера­цій продажу та купівлі іноземної валюти. Отже, фіксований курс ка­рбованця до іноземних валют, що використовувався Тендерним комітетом, було скасовано, а множинність курсів – ліквідовано. У країні залишився один законний курс, що було прогресивно для розвитку валютного ринку України (сприяло поверненню валютно­ї виручки від експорту в Україну, збільшенню на ринку пропозиції іноземної валюти тощо).

З метою розширення переліку операцій, які допускаються на валютному ринку, Національний банк України надав можливість уповноваженим банкам приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення ліцензійних валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу, в тому числі і для обслуговування заборгованості за кредитами в іноземній валюті, наданими резидентами України чи нерезидентами. Для забезпечення децентралізації валютного ринку в Україні уповноваженим банкам була дозволена купівля-продаж на міжбанківському валютному ринку доларів США, німецьких марок, російських та білоруських рублів, які підлягали вільному продажу.

У подальшому з метою виконання державної програми еконо­мічних реформ Постановою Правління Національного банку Украї­ни “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995 р. було дано дозвіл на здійснення обов’язкового про­дажу валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському ва­лютному ринку України. Цією постановою прийнято також рішення вважати за недоцільне подальше продовження обов’язкового викупу до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб’єктів господарської діяльності. Резидентам дозволялося купувати іноземну валюту як через УМВБ, так і безпосередньо через уповноважені банки України на міжбан­н.про валютному ринку. Ці рішення мали сприяти кращому ви­конанню контрактів щодо імпорту продукції (робіт, послуг) в Україну, дати змогу здійснювати попередню оплату (авансований платіж) на користь нерезидента.

Водночас було реалізовано проголошений ще у лютому 1994 р. Верховною Радою України підхід до посилення адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення правил здійснення ва­лютних операцій. Так, уже влітку 1994 р. розвиток ідеї щодо поси­лення адміністративного контролю знайшов своє втілення в прези­дентському рішенні про необхідність декларування резидентами не лише наявності, а й відсутності інвестицій і валютних коштів за н.­доном, що в подальшому призведе до бюрократизації н.прокат­говельного обороту.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

1) попередній – від прийняття Декларації про державний сувере­нітет України до виходу України з “рублевої зони”;

2) період упровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

3) період спроби відновлення державної валютної монополії;

4) період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням на­ціональної валюти – гривні.

Удосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 – серпень 1996 р.) сприя­ло позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні:

· значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних опе­рацій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому, але й на міжбанківському валютному ринках;

· змінилося співвідношення між попитом та пропозицією інозем­них валют і стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

· НБУ зміг без залучення 1,5 млрд доларів США, які обіцяв на­дати МВФ як кредит розширеного фінансування, створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

· було розроблено систему заходів, які вплинули на переведен­ня коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цін­них паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОВДП тільки нерези­дентами досягла 300–370 млн н..

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдя­ки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього ж року здійснити грошову реформу, яка стала початком наступного етапу розвитку валютного ринку України. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею – гривнею у співвідно­шенні 1 грн. до 100 тис. н.. З 2 вересня було встановлено офіцій­ний обмінний курс гривні до іноземних валют. Існуючий порядок обов’язкового продажу валютних н.джень резидентів на міжбанківському валютному ринку України залишався без змін до червня 1997 р., коли і був скасований Законом України “Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання”.

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. змогла заявити про приєднання до статті ХVІІІ Статуту МВФ. Це означало, що з юри­дичного погляду у рамках світової валютної системи гривня стала віль­н.прокаті валютою за поточними операціями.

Разом з тим необхідно зазначити, що досягнута стабільність в цей період була насамперед пов’язана з роз­витком ринку ОВДП, активний випуск яких державою і висо­н дохідність залучали на внутрішній валютний ринок значні обсяги надходжень від іноземних інвесторів.

Втім саме у зв’язку з надвисокими прибутками за цим ви­дом цінних паперів валютні вкладення часто мали спекулятив­ний характер, що було пов’язано зі значним ризиком для ста­більності курсу національної валюти. Світова економічна і фінансова криза 1997 р. призвела до непрогнозованого переміщення капіталів, посили­ла попит на долари США як основну резервну валюту, що, у свою чер­гу, призвело до девальваційного тиску на більшість світових валют, включаючи і гривню.

Отже, перехід до неемісійних джерел фінансування державного бюджету за рахунок розміщення ОВДП і припливу іноземного капіталу без позитивних структурних зрушень у ре­альному секторі економіки закінчився валютною кризою 1998 р. і різким знеціненням гривні. Упродовж наступних двох років гривня девальвувала майже у три рази, відбулося також скорочення валютних резервів Національного банку – з 2,8 млрд американських доларів у серпні 1997 р. до 0,5 млрд доларів США у лютому 1999 р.

Суттєве підвищення попиту на іноземну валюту, а відтак н.ваційний тиск на гривню були зумовлені дією наступних факторів:

· відтік коштів іноземних інвесторів з українського ринку ОВДП;

· негативне сальдо платіжного балансу за зовніш­ньоторговими операціями, що перевищило 1 млрд н.. США;

· зростання майже на 25 % обсягів фінансування зовнішнього державного боргу.

У цей період підтримання курсу національ­ної валюти здійснювалося практично виключно за рахунок ва­лютних резервів Національного банку України, що з урахуван­ням зазначених негативних факторів призводило лише до їх вичерпання. Незважаючи на всі зусилля, девальвація офіцій­ного курсу за 1998 р. сягнула майже 50 % (з 1,899 до 3,427 грн. за 1 дол. США).

Зрозуміло, що така ситуація потребувала вжиття комплек­су антикризових заходів, спрямованих на забезпечення фінан­сової стабілізації, тимчасове припинення функціонування міжбанківського валютного ринку, обов’язковий продаж ва­лютних надходжень, жорсткий контроль за купівлею інозем­ної валюти.

Починаючи з 1999 року, Національний банк України послідовно і поступово запроваджував у сфері валютного регулювання заходи, які спрямовувалися на лібералізацію валютного ринку, а саме стосовно:

· розширення переліку операцій, що здійснюються на ньому, в тому числі і з банківськими металами;

· ввезення в Україну та вивезення за її межі валютних цінностей уповноваженими банками;

· здійснення переказів та вивезення іноземної валюти фізичними особами за кордон.

Удосконалення системи валютного регулювання здійснювалося також шляхом спрощення окремих її елементів, зокрема процедур купівлі іноземної валюти. Впроваджені заходи створили сприятливі умови для зовнішньоекономічної діяльності, розширили можливості роботи на валютному ринку як банків, так і їх клієнтів. Здійснюючи певні кроки з лібералізації валютних операцій, Національний банк водночас забезпечив прозорість їх проведення та дієвий контроль за ними з боку уповноважених банків.

Як результат з 21 лютого 2000 р. Кабінет Міністрів і Національний банк України запровадили плаваючий валютний курс. Відтоді офіційний курс гривні до дола­ра США почав установлюватися на основі аналізу інформації про середньозважений курс, який складався за курсами та обсягами безготівкових операцій із купівлі-продажу доларів США комер­ційними банками на міжбанківському валютному ринку Украї­ни, а також про курс, за яким Національний банк України сам здійснював відповідні операції (по суті валютні інтер­венції).

Але фактично, починаючи з 2000 р., валютно-курсова політика знову повернулася до принципу підтримки відносної стабільності номінального курсу гривні до долара США. Проте за однієї і тієї ж форми це була вже якісно інша політика.

Упродовж 2000–2005 рр. Національний банк України сприяв стабілізації курсу гривні відносно долара США. У такий спосіб було підтримано процеси фінансового оздоровлення, уповільнення інфляції та початку економічного зростання.

Виважена валютна політика НБУ стимулювала не лише швидке накопичення міжнародних резервів, але й вирішення стратегічного завдання – збереження внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці, що слугувало надійним орієнтиром для вітчизняних підприємців та іноземних інвесторів.

Зважаючи на швидкий приплив короткострокового капіталу на початку 2005 р. і різке зростання надходжень валюти, яка притримувалася за кордоном під час політичної невизначеності, а також з метою приведення валютного курсу у відповідність із бюджетними параметрами, затвердженими Верховною Радою України в березні 2005 р., Національний банк 21 квітня 2005 р. здійснив разове зміцнення курсу гривні щодо долара США на 2,7 %.

Позитивними моментами ревальвації були: можливість стриму­вати інфляційні процеси, зниження вартості обслуговування н.нього боргу, кращі умови імпорту деяких важливих видів продукції (енергоресурсів, обладнання і технологій). Водночас зміцнення курсу гривні нарівні зі скороченням імпортних мит­них тарифів, а також погіршенням кон’юнктури на зовнішніх ринках металопродукції мало негативні наслідки для експортного потенціалу країни. Як наслідок, у 2005 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 1,8 млрд н.., тоді як у 2004 р. сальдо було позитивним і становило 3,6 млрд н.. США. Таким чином, встановлення нового рівня валютного курсу, забезпечуючи певну рівновагу на валютному ринку, водночас не дало можли­вості засобами суто валютно-курсової політики вирішувати ті макроекономічні проблеми, які впливають на динаміку обмінно­го курсу, незалежно від спрямованості конкретних дій централь­ного банку. Враховуючи стійку тенденцію до перевищення на міжбанківському валютному ринку пропозиції іноземної валюти над попитом, у серпні 2005 року Правління НБУ прийняло ряд постанов щодо подальшої лібералізації валютного ринку. Це, зокрема, дало змогу оптимізувати процес торгів на міжбанківському валютному ринку, обмеживши втручання в нього Національного банку. Відтепер НБУ мав здійснювати інтервенції на міжбанківському валютному ринку лише задля того, аби нівелювати значні коливання обмінного курсу гривні до іноземних валют.

Протягом 2005–2007 рр. НБУ утримував офіційний курс американського долара щодо гривні на рівні 5,05 (за винятком короткострокового періоду у червні-липні 2005 року, коли курс становив 5,055). У травні 2008 року НБУ здійснив чергову ревальвацію гривні, знизивши офіційний курс до 4,85 грн. за 1 долар США.

Але вже наприкінці вересня 2008 року на валютному ринку почав формуватися валютний дефіцит, спровокований зменшенням н.джень від експортної діяльності резидентів, ускладненням доступу до світових фінансових ринків та відповідним зниженням зовнішніх запозичень. Надалі, протягом жовтня – листопада, ці тенденції посилювалися насамперед через поглиблення світової фінансової кризи та наявність значних зовнішніх зобов’язань резидентів України.

На валютному ринку розпочались девальваційні процеси, і вже у грудні у порівнянні з вереснем міжнародні валютні резерви НБУ скоротились на 5,4 млрд н.. США, і станом на 1 січня 2009 року вони становили 31,5 млрд н.. США.

На готівковому ринку сформувалося значне від’ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валюти (за 3 останні місяці 2008 року воно складало 4 601,6 млн американських доларів):

· жовтень – 1 321,0 млн н.. США;

· листопад – 938,2 млн н.. США;

· грудень – 2 342,4 млн н.. США.

Причин ситуації, що склалася, було декілька. Зокрема, на початку жовтня велика кількість вкладників, перш за все фізичних осіб, на підставі інформації щодо можливого банкрутства системних банків (зокрема “Промінвестбанку” і “Надра Банку”) почали масово знімати кошти з депозитних рахунків, зокрема шляхом дострокового розривання укладених договорів, і спрямовувати їх на купівлю готівкової іноземної валюти, істотно збільшивши попит на неї. Ринок миттєво н.гував на це підвищенням спочатку готівкового, а потім і безготівкового обмінного курсу (рис. 18.1).

За оцінками Асоціації українських банків, за період з 1 по 20 жовтня 2008 року з депозитних рахунків вітчизняних банків було знято понад 20 млрд н..

 

 

Рисунок 18.1 – Схема зростання готівкового обмінного курсу

Усвідомлюючи недоліки похідних фінансових інструментів, особливо в умовах загострення загальносвітової фінансової кризи, посилення нестабільності на ринках капіталу, Національний банк України змінами до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою заборонив проведення суб’єктами міжбанківського валютного ринку України операцій в іноземній валюті з похідними н.пвими інструментами, базовим активом яких є валютні цінності, курси валют, процентні ставки та індекси.

З метою недопущення купівлі резидентами іноземної валюти для виконання зобов’язань за нерезидентів (переведення боргу, гарантія, поручительство), а також для зменшення обсягу операцій в іноземній валюті на території України за зобов’язаннями між резидентами (банком-гарантом та боржником) вищезазначеними змінами до Положення Національний банк України заборонив також купівлю іноземної валюти:

· резидентом з метою виконання зобов’язань за нерезидента-боржника в разі переведення боргу за кредитним договором (договором позики);

· резидентом-гарантом (поручителем), що не є суб’єктом ринку;

· резидентом-боржником з метою відшкодування іноземної валюти гаранту (поручителю) – уповноваженому банку;

· резидентом з метою розміщення грошового забезпечення (покриття) для виконання зобов’язань, забезпечених гарантією, договором поруки.

Цими ж самими змінами було врегульоване питання щодо можливості купівлі резидентом-повіреним для задоволення нерезидента-кредитора іноземної валюти за гривні, що отримані внаслідок реалізації предмета застави в разі невиконання резидентом-боржником своїх зобов’язань. Це було зумовлено необхідністю задоволення вимог нерезидента-кредитора за рахунок коштів від реалізації предмета застави внаслідок неплатоспроможності резидента-боржника (заставодавця).

Для унеможливлення штучного виведення капіталу за межі України під виглядом повернення інвестицій (за даними Державного комітету фінансового моніторингу України, обсяг цих операцій у 2007–2008 рр. досяг майже 17 млрд н..) Національний банк України обмежив обсяг купівлі іноземної валюти з метою повернення портфельних іноземних інвестицій (доходів від них) сумою, що не може перевищувати ринкову вартість цінних паперів відповідно до звіту про оцінку їх ринкової вартості, складеного суб’єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, або офіційного повідомлення про лістинг цінних паперів.

НБУ для обмеження попиту на іноземну валюту передбачив низку додаткових заходів прийнятою 11.10.2008 Постановою Правління Національного банку України № 319 та прийнятою на її заміну Постановою від 04.12.2008 № 413, зокрема:

· було заборонено купівлю іноземної валюти під оплату імпорту товарів без ввезення в Україну;

· заборонено банкам здійснювати купівлю іноземної валюти на власні потреби без наявності зобов’язань та для їх дострокового
виконання;

· обмежено суми переказів за межі України фізичними особами (Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319), а також суми купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням фізичних осіб – н.пртів і нерезидентів з метою переказу за межі України за поточними валютними неторговельними операціями (Постанова Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413).

З 4 листопада 2008 року з метою посилення банківського контролю за операціями клієнтів з повернення за межі України іноземних н.вестицій (доходів від них) установлено обов’язковий п’ятиденний строк розміщення коштів клієнтів, призначених для купівлі іноземної валюти, на окремому аналітичному рахунку балансового рахунку банку.

Для подальшої мінімізації попиту на іноземну валюту 18.12.2008 Постановою Правління Національного банку України № 435 “Про функціонування безготівкового валютного ринку України” було обмежено право банків здійснювати арбітражні операції з купівлі та продажу іноземної валюти.

Для пожвавлення економічної активності суб’єктів господарювання та з метою підтримання ліквідності банківської системи Національним банком України у жовтні-листопаді було здійснено рефінансування банків в обсязі майже 40 млрд н.. Проте, за оцінками фахівців, суттєві обсяги отриманих коштів було спрямовано не на кредитування реального сектора економіки країни, а на міжбанківський валютний ринок з метою здійснення арбітражних операцій (лише протягом 19 листопада 2008 року попит на іноземну валюту сягав 1,8 млрд н..), що, по-перше, спричинило зростання обмінного курсу, а, по друге, скорочення офіційних резервів держави (рис. 18.2).

Як наслідок, на певний період НБУ відмовився від здійснення валютних інтервенцій, що спричинило подальшу девальвацію гривні на міжбанківському ринку до 6,50–6,70 грн. за 1 долар США.

 

 

Рисунок 18.2 – Схема зростання безготівкового обмінного курсу за рахунок рефінансування НБУ уповноважених банків

У грудні на валютному ринку спостерігалося поступове зменшення дефіциту іноземної валюти. Так, на міжбанківському сегменті її щоденна пропозиція збільшилася відносно листопада на 10,6 %, тоді як середньоденні обсяги валютного попиту зменшилися на 4,5 %. Це сприяло зниженню дефіциту безготівкової іноземної валюти і дозволило Національному банку України зменшити у грудні обсяг своїх від’ємних інтервенцій до 2,8 млрд н.. США.

При цьому офіційний курс долара США до гривні протягом грудня змінився з 6,7418 до 7,70 грн. за 1 американський долар.

У листопаді 2008 року було започатковано проведення Національним банком України валютних аукціонів. Постановою Правління НБУ від 13.11.2008 № 377 затверджено Тимчасове положення з їх проведення. З метою уточнення окремих положень постановою Правління Національного банку України від 29.12.2008 № 469 затверджено нову редакцію Положення про проведення Національним банком України валютних аукціонів.