Пояснення

Сім'я- динамічна мала група людей, котрі разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, в межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності. Як виховний інститут нуклеарна сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік - жінка; батьки - діти; дитина - дитина. Ці системи відносно автономні одна від одної, проте взаємозалежні у повсякденному житті.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім'я є тим найближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім'я виступає провідним мікрофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючі функціїсім'ї перш за все полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних можливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім'я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту. Як соціальний інститут сім'я виконує в суспільстві такі функції: господарсько-економічну- планування сімейного бюджету, організація споживчої діяльності, ведення домашнього господарства та організація побуту сім'ї; репродуктивну- продовження людського роду через народження дітей; комунікативну- створення сприятливого сімейного мікроклімату, організація внутрісімейного спілкування; виховну- передача дорослими членами сімї соціального досвіду дітям; рекреативну- організація вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток інтересів і потреб її членів; психотерапевтичну- психологічна підтримка членів сім'ї в різних життєвих ситуаціях, створення доброзичливого емоційного клімату в сім'ї з метою відновлення фізичних та психічних сил членів родини, витрачених в різних стресових ситуаціях.

Кожна сім'я відрізняється одна від одної за такими основними параметрами: соціально-культурний- освітній рівень подружжя, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний- майнові характеристики сім'ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко-гігієнічний- умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний- кількість членів сім'ї.

Кожний етап розвитку суспільства позначається на "обличчі" сім'ї. В останні роки в житті сучасної сім'ї спостерігається ряд негативних тенденцій. До них насамперед належать: збільшення кількості сімей з низькими доходами; погіршення матеріального забезпечення дітей; посилення нервової напруженості людей, зростання кількості стресів та екстремальних ситуацій, які негативно позначаються на психологічному мікроклімати сім'ї; формалізація стосунків дорослих членів родини з дитиною внаслідок зайнятості батьків; переважання малодітних сімей; збільшення числа дітей, народжених поза шлюбом; домінування у багатьох сучасних сім'ях матеріальних цінностей над духовними, що сприяє виникненню у підростаючого покоління тенденції до прагматизму, скнарості, зневажливого ставлення до толерантних взаємин; збільшення кількості асоціальних сімей.

Пояснення

Батьківство- це процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання дітей. Основними характеристиками батьківства є батьківська позиція та стиль виховання.

Батьківська позиція- психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки: адекватність(найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість(здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям);

перспективність(спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

У психолого-педагогічній літературі існує багато різноманітних підходів до класифікації стилів сімейного виховання. Проте найчастіше говорять про наступні три: авторитарний, ліберальний та демократичний. Батьки, схильні до авторитарного стилю,мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни, надмірно контролюють всі вчинки дитини, вимагають від неї покірливості, обмежують ступінь вибору дитини, нетерплячі до дитячих недоліків та проявів "дитячості", не бажають йти на компроміси з дитиною. В результаті цього в дитини розвиваються невпевненість в собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до слабших, занижена самооцінка, велика ймовірність підпадання під вплив "сильних", пристосуванство, улесливість.

Батьки, які обирають ліберальнийстиль виховання, мають незначний контроль за поведінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до виконання батьківських обов'язків. Проявами ліберального стилю також можуть бути вседозволеність, виконання всіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Наслідками такого стилю виховання для дитини в першому випадку можуть бути надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, недовіра до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку "запещеного дитинства" в індивіда розвивається інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, завищена самооцінка.

Батьки, які є прихильниками демократичного стилювиховання, поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що її справи є важливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, прислухаються до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають їй розвивати свої здібності. Результатом такого виховання є формування самодостатньої особистості з адекватною самооцінкою, яка може приймати відповідальні рішення.

Окрім цієї класифікації стилей виховання досить поширеною є класифікація Є.Г. Ейдеміллера, в якій виокремлені такі стилі: гіпопротекція(недостатній догляд за дитиною, контроль за її поведінкою, брак чи відсутність турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, відсутність інтересу до справ дитини); домінуюча гіперпротекція(завищена увага і турбота про дитину, яка проявляється в надмірній опіці та постійному контролі, великій кількості заборон та обмежень); потураюча гіперпротекція(центрація батьків на дитині як "кумирі сім'ї", оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини, потурання всім її бажанням, захоплення мінімальними успіхами); емоційне відчуження(дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадоволення з приводу її' існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі); підвищена моральна відповідальність(від дитини вимагають таких проявів почуття обов'язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких (здебільшого молодших дітей чи старих людей), що не відповідає її реальним можливостям; очікують від дитини великих досягнень в житті і вона боїться не справдити ці сподівання рідних).

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дитини. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуює в неї підвищену тривожність.