А У ЧОМУ ВІДМІННІСТЬ?

 

Головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає в предметі договору. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Причому по закінченні виконання якого-небудь визначеного завдання трудова діяльність не припиняється; працівник зобов'язаний виконувати будь-яке завдання роботодавця, що належить до його трудової функції за професією, спеціальністю, посадою і кваліфікацією, обумовленою в трудовому договорі. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правових відносин є результат цієї праці.

 

Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Таким чином, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

 

За трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов'язаний виконувати будь-як роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади.

 

За цивільно-правовими договорами підрядник зобов`язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника з його або власних матеріалів. За трудовим договором роботу працівників має організовувати роботодавець, створюючи працівникові необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його сировиною, матеріалами та необхідними інструментами. Під час виконання робіт за трудовим договором – роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові умови праці, передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами. Працівник має право на охорону праці. У разі не гарантування безпечних умов праці робітник має право відмовитися від виконання роботи без настання для нього яких-небудь негативних наслідків.

 

Під час укладання цивільно-правових договорів процес праці виконавця не регламентується. Підрядник сам організовує свою роботу, визначає час початку і закінчення щоденної роботи, розподіляє час роботи і її тривалість на свій розсуд. У випадку виконання завдання за договором підряду та інших договорів цивільного права процес праці та умови її застосування перебувають за межами зобов'язальних правовідносин. Праця слугує тут лише способом виконання зобов'язань.

 

Натомість працівник за трудовим договором у процесі виконання трудової функції має дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, в організації чи установі роботодавця. Тобто працівник зобов'язаний дотримуватись режиму робочого часу, починати роботу у встановлений власником час і закінчувати роботу не раніше часу, зазначеного в правилах внутрішнього трудового розпорядку. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконати певну роботу у визначений проміжок часу. Наприклад, відрядник повинен виконати денну норму виробітку, працівник-погодинник має щодня відробити встановлену норму робочого часу. За цивільно-правовими договорами встановлюється тільки кінцевий термін виконання завдання.

 

Саме виконання працівником конкретної функції, нерозривно пов'язане із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, і відокремлює трудовий договір від цивільно-правових договорів, предметом яких є лише визначений результат праці, виконання індивідуального трудового завдання (замовлення, доручення), здійснюваного без підпорядкування виконавця роботи внутрішньому трудовому розпорядкові на підприємстві, в організації чи установі власника.

 

Під час укладання трудового договору працівник зобов'язується виконувати обов'язки, що входять до його трудової функції, особисто своєю працею. Натомість, укладаючи договір підряду, підрядник відповідає за кінцевий результат праці і може залучати до виконання роботи за договором інших осіб. У разі неналежного виконання трудових обов'язків працівник може бути притягнутий до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. За договором підряду незалежно від того, хто допустив неналежне виконання договору (сам підрядник або субпідрядники), відповідальність перед замовником несе підрядник, що підписав договір.

 

Багато вчених як критерій розмежування трудового і суміжних із ним цивільно-правових договорів називають самостійність (або несамостійність) праці. У випадку несамостійної праці робочою силою працівника розпоряджається не сам працівник, а роботодавець у рамках підприємства, а у межах цивільно-правових відносин виконавець робіт за договором (підрядник, автор тощо) сам організовує працю, і на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку роботодавця.

 

У трудових договорах праця оплачується в різних формах саме за виконання працівником трудової функції у виробничому колективі залежно від фактично витраченої її кількості та якості. За договором підряду оплачується готовий результат праці підрядника, за договором доручення – виконання індивідуального конкретного завдання, за авторським договором – виконання у встановлений термін замовлення на створення будь-якого визначеного твору.

 

Характерною відмінністю цих видів договорів є те, що в цивільно-правових договорах має місце рівність сторін. У трудовому договорі переважають відносини підпорядкування працівника роботодавцю.

 

Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу за трудовим договором, низку істотних гарантій. Так, роботодавцю забороняється необґрунтовано відмовляти особі у прийомі на роботу; не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав або встановлення переваг при прийомі на роботу з обставин, не пов'язаних із діловими якостями працівника (недопущення дискримінації); працівник має право на щорічну відпустку, соціальне страхування та інші трудові і соціально-побутові пільги і переваги. Особа, яка працює за цивільно-правовим договором, не має права на оплачувану іншою стороною договору відпустку на відміну від працівника, що працює за трудовим договором, якому щорічно надається відпустка.

 

Таким чином, трудовий договір відрізняється від цивільно-правових договорів тим, що працівник виконує роботу визначеного роду відповідно до його професії, спеціальності, посади і кваліфікації, здійснює визначену трудову функцію в діяльності підприємства, організації, або установи та дотримується режиму робочого часу, виконує визначену роботу і дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець зобов'язаний забезпечити працівника роботою відповідно до його трудової функції, а також забезпечити умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, і вчасно виплачувати працівнику заробітну плату.

 

 

2. Місячна заробітна плата працівників бюджетних установ може бути більшою за посадовий оклад за рахунок доплат і надбавок, різних за своєю економічною суттю та розмірами. Керівникам бюджетних установ у межах фондів заробітної плати, передбачених кошторисом доходів і видатків, надано право встановлювати своїм працівникам доплати:

за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (до 100 % тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника);

за суміщення професій (посад). Доплати одному працівникові максимальними розмірами не обмежуються й визначаються наявністю отриманої економії за тарифними ставками чи окладами суміщуваних посад працівників;

за розширення зони обслуговування чи збільшення обсягу робіт (доплати одному працівникові максимальними розмірами не обмежуються й визначаються наявністю отриманої економії за тарифними ставками чи окладами, які могли б виплачуватися за умови дотримання нормативної чисельності працівників).

Надбавки працівникам у розмірі до 50 % посадового окладу здійснюються:

за високі досягнення у праці;

виконання особливо важливої роботи;

складність, напруженість у роботі.

Граничний розмір зазначених надбавок для одного працівника не повинен перевищувати 50 % посадового окладу. Це обмеження не поширюється на працівників національних закладів (установ). У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи й порушення трудової дисципліни ці надбавки скасовуються або зменшуються. Доплати за ненормований робочий день здійснюються в розмірі 25 % тарифної ставки за відпрацьований час.

Учителям, викладачам, майстрам виробничого навчання та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів здійснюється доплата за класне керівництво, перевірку зошитів і письмових робіт, за керів­ництво предметами, цикловими та методичними комісіями, за
завідування навчальними кабінетами.

З 1 січня 2001 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 упроваджено виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення в разі надання щорічної відпустки. У 2001 році виплата надбавок за вислугу років здійснювалась в обсязі 50 % до встановлених розмірів, тобто за наявності педстажу:

понад 3 роки — 5 %;

понад 10 років — 10 %;

понад 20 років — 15 %.

Заробітна плата державних службовців також формується з посадового окладу, доплат і надбавок (табл. 4.9).

Таблиця 4.9

РОЗМІРИ ДОПЛАТ ДО ПОСАДОВИХ ОКЛАДІВ
ЗА РАНГИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Їм установлюються доплати:

за ранг, класний чин, спеціальне звання;

за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників цих самих категорій персоналу (у разі хвороби, відпустки без збереження заробітної плати тощо) — до 50 % посадового окладу за основною роботою з використанням із цією метою до 50 % посадового окладу відсутнього працівника;

за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників — жінок, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю й пологами, а також осіб, які перебувають у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш ніж до досягнення дитиною шестирічного віку — 30 % посадового окладу за основною роботою з використанням із цією метою економії заробітної плати на посадах, що їх обіймають відсутні з зазначених причин працівники.

Державним службовцям установлюються такі надбавки:

за високі досягнення у праці (50 % до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг);

за знання і використання в роботі іноземної мови (однієї європейської — 10 %, східної, угро-фінської або африканської — 15 %, двох і більше мов — 25 % посадового окладу);

за вислугу років, яка виплачується щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг. Її розмір залежить від стажу державної служби:

за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності — у розмірі відповідно 15 і 20 % посадового окладу;

за почесне звання «заслужений» у розмірі 15 % посадового окладу.

Військовослужбовцям установлюються надбавки:

за вислугу років (25 % окладів грошового забезпечення);

у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці (15 % посадового окладу);

за службу у Збройних силах України (40 % посадового окладу).

У бюджетних установах допускаються роботи у святкові та неробочі дні, викликані необхідністю обслуговування населення (медичні заклади, пансіонати і т. ін.). Оплата праці в ці дні здійснюється в подвійному розмірі:

працівникам, праця яких оплачується за погодинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день виконувалась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконувалась понад місячну норму.

Праця відрядчиків у святкові та неробочі дні оплачується за подвійними відрядними розцінками.

Оплата в зазначених розмірах здійснюється за години, фактич­но відпрацьовані у святковий або неробочий день. Наприклад, якщо робота виконувалась з 22.00 години 31 грудня до 4.00 1 січня, оплаті в підвищеному розмірі підлягають 4 години (з 0.00 до 4.00).

Якщо працівники, яким установлено місячні оклади, залучалися до роботи у святковий чи неробочий день у межах місячної норми, їм крім окладу належить доплата, що визначається діленням кількості годин роботи у святковий чи неробочий день на місячний фонд робочого часу та множенням на розмір місячного окладу. Якщо робота проводилась понад місячну норму, розмір доплати визначається так само та множенням на коефіцієнт 2.

За роботу у святкові та неробочі дні замість доплати за бажанням працівника йому може бути надано інший день відпочинку протягом найближчих двох тижнів.

Оплата праці працівників згідно з КЗпП України в нічний час з 22.00 до 6.00 здійснюється в підвищеному розмірі, що встановлюється Генеральною чи галузевими угодами, колективним договором, але не менш як 40 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Спеціалістам, зокрема медичним, фармацевтичним та педагогічним працівникам, службовцям і робітникам закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, водіям санітарних автомобілів, які залучаються до роботи в нічний час, здійснюється доплата в розмірі 35 % годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Медичним працівникам та службовцям, зайнятим наданням екстреної, швидкої та невідкладної медичної допомоги, а також тим, хто працює у відділеннях (палатах) для новонароджених дітей, у пологових (акушерських) відділеннях, водіям санітарних автомобілів швидкої (невідкладної) медичної допомоги здійснюється доплата в розмірі 50 % годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Доплати за роботу в нічний час нараховують, виходячи з посадового окладу за штатним розписом, а робітникам — з установлених годинних тарифних ставок (посадових окладів на місяць).

Розрахунок нічних виконується за формулою:

,.

До роботи в нічний час не залучаються вагітні жінки; жінки, які мають дітей віком до трьох років; особи, молодші вісімнадцяти років; інші категорії працівників, передбачені чинним законодавством.

Сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у тій або іншій установі, організації. Порядок оплати праці сумісництва регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» з доповненнями та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим Міністерством праці України, Міністерством юсти­ції України та Міністерством фінансів України від 25.06.93 № 43. Цими документами визнано, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Умовно сумісництво працівників бюджетних установ можна поділити на «зовнішнє» і «внутрішнє». «Зовнішнє» сумісництво означає, що працівник працює в кількох установах, одна з яких є його основним місцем роботи. У разі «внутрішнього» сумісництва робота виконується в тій самій установі, в якій працівник є основним і сумісником у вільний від основної роботи час.

Праця сумісників оплачується за фактично виконану роботу. Заробітна плата, одержана за роботу за сумісництвом, під час обчислення середнього заробітку на основній роботі не враховується. Виняток становить заробітна плата:

вчителів і викладачів, які працюють у кількох середніх загаль­ноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, педагогічних працівників дошкіль­них виховних, позашкільних та інших навчально-виховних
закладів;

медичних і фармацевтичних працівників лікувально-профі­лактичних та санітарно-епідеміологічних закладів охорони здоров’я, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт.

Керівникам державних підприємств, установ і організацій, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів, державним службовцям дозволяється працювати за сумісництвом тільки в науковій, викладацькій, творчій і медичній діяльності.

Висококваліфікованим спеціалістам народного господарства дозволяється здійснювати педагогічну діяльність у вузах за суміс­ництвом у робочий час до 4 годин на тиждень зі збереженням за ними заробітної плати за місцем основної роботи.

Положенням № 43 передбачено, що всі працівники мають право крім основної роботи й роботи за сумісництвом виконувати інші роботи, які не є сумісництвом:

провадити педагогічну діяльність із погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік;

виконувати обов’язки медичних консультантів установ охорони здоров’я в обсязі не більш як 12 годин на місяць з разовою оплатою праці;

керувати аспірантами в науково-дослідних установах і вузах науковцям і висококваліфікованим спеціалістам, які не перебувають у штаті цих установ, з оплатою їхньої праці в розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом;

завідувати кафедрою висококваліфікованим спеціалістам, зокрема тим, які обіймають керівні посади у вузах і НДІ з оплатою в розрахунку 100 годин на навчальний рік;

виконувати інші роботи, які не є сумісництвом.

Робітникам бюджетних установ можуть установлюватися диференційовані надбавки до посадових окладів за високу професійну майстерність в таких розмірах:

3-го розряду — 12 %;

4-го розряду — 16 %;

5-го розряду — 20 %;

6-го й вищих розрядів — 24 %.

Водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів — від 10 до 25 % встановленої тарифної ставки за відпрацьований час.

З 1 січня 2003 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієн­тів з оплати праці працівників установ, закладів та органі­зацій окремих галузей бюджетної сфери». Цією Постановою Кабінет Міністрів України затвердив схеми тарифних розрядів по­сад керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, фахівців, технічних службовців і робітників, що дасть можливість упорядкувати оплату праці в окремих галузях бюджетної сфери, а також створити механізм підтримання на по­стійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці.

 

 

3. Національна служба посередництва і примирення (НСПП)– це постійно діючий державний орган для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів), утворений Президентом України відповідно до Закону України "Про поря­док вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та Рекомендацій МОП № 92.

Положення про Національну службу посередництва і примирення затверджується Президентом України.

 

Основні завдання Національної служби посередництва і примирення:

- сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними;

- прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню;

- здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

- забезпечення здійснення соціального діалогу, вироблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні;

- здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів);

- підвищення рівня правової культури учасників соціально - трудових відносин.

 

До компетенції Національної служби посередництва і примирення належить:

- вивчення та узагальнення причин виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливих їх наслідків на національному, територіальному і галузевому рівнях, вироблення пропозицій щодо запобігання колективним трудовим спорам (конфліктам);

- здійснення реєстрації висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);

- аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення;

- підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

- формування списків арбітрів і посередників;

- перевірка, у разі необхідності, повноважень представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);

- посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту);

Національна служба посередництва і примирення має право:

брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів;

одержувати в установленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, професійних спілок, роботодавців та їх об'єднань, сторін колективних трудових спорів (конфліктів) інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на НСПП законом функцій;

попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

надсилати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції;

звертатися до органів прокуратури, правоохоронних органів, державних органів з нагляду за додержанням законодавства про працю з пропозиціями щодо здійснення заходів, спрямованих на додержання законодавства про працю, в тому числі щодо порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).