Різні види ГДК в атмосферному повітрі для деяких речовин

 

Речовина	ГДКС.Д мг/дм3	ГДКм.р мг/дм3	ГДКр.з мг/м3
Оксид нітрогену	0,06	0,4	З0
Сульфат кобальту	0,0004	0,001	0,005
4-Хлоранілін	0,01	0,04	0,30

ГДК виражають у міліграмах на метр кубічний (мг/м³) — у повітрі, на дециметр кубічний (мг/дм³) -- у воді та міліграмах на кілограм (мг/кг) — у ґрунті і продуктах харчування.

Санітарно-гігієнічне нормування враховує переважно дію окремих забрудників і рідко відображує їх комбіновану дію (одночасний чи послідовний вплив кількох речовин) й не враховує комплексного впливу різноманітних фізичних, хімічних і біологічних чинників навколишнього природного середовища. У разі наявності в повітрі чи воді кількох забрудників враховують їх сумарну шкідливу дію згідно із сумаційним ефектом: сума співвідношень концентрації окремих забрудників до їх відповідних ГДК не повинна перевищувати одиниці, тобто

С₁/ГДК₁+С₂/ГДК₂+... + С_n/ГДК_n ≤1,

де С₁, С₂, ..., С_п -- фактичні концентрації забрудника в середовищі (повітрі, воді, ґрунті та харчових продуктах), мг/м³; ГДК₁ ГДК₂, ..., ГДК_n – відповідні їм гранично допустимі концентрації, мг/м³.

Для речовин, про дію яких немає достатньої інформації, можуть вста-новлюватися тимчасово допустимі концентрації (ТДК), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ), а для ґрунтів - орієнтовно допустимі концентрації (ОДК) — це нормативи, які отримані за розрахунком і рекомендовані для використання впродовж 2 — 3 років.

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість нав-колишнього природного середовища щодо здоров'я людини і стану екосистеми, проте не вказують на джерело впливу і не регулюють його діяльність. Вимоги власне до джерел впливу відображують науково-технічні нормативи: гранично допустимий викид в атмосферне повітря (ГДВ) і гранично допустимий скид (ГДС) у водойму, а також технологічні, будівельні, містобудівні норми і правила, які містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища.

Гранично допустимий викид в атмосферу (ГДВ) — це така кількість шкідливих речовин, що викидається в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забрудників повітря на межі санітарної зони не перевищувала рівня ГДК. ГДВ виражають у грамах за секунду (г/с) і тоннах за рік. Встановлюють ГДВ на основі розрахунку розсіювання домішок в атмосфері.

Кількісно ГДВ визначають як добуток коефіцієнта розбавляння за-бруднювальної речовини К_р (м³/с) на значення ГДК (г/м³) цієї речовини, яка міститься у газових викидах в атмосферне повітря:

ГДВ = К_р · ГДК,

де К_р — коефіцієнт розбавляння, який дорівнює об'єму чистого повітря, необхідного для розбавляння забруднювальної речовини, що викидається за одну секунду, до концентрації, допустимої санітарними нормами ГДК.

Якщо на підприємстві або групі підприємств, розташованих в одному районі, нормативи ГДВ з причин об'єктивного характеру не можуть бути досягнуті, то за погодженням з органами Мінекоресурсів України на них вводиться поетапне зниження викидів забруднюючих речовин до значень, які забезпечують дотримання нормативів ГДВ. На період реалізації заходів, що забезпечують дотримання гранично допустимих викидів, для об'єктів, які мають стаціонарні джерела забруднення атмосферного повітря, повинні розроблятися і погоджуватися проекти нормативів тимчасово погоджених викидів (ТПВ) та плани поетапного зниження цих викидів до встановленого нормативу ГДВ.

Тимчасово погоджений викид (ТПВ) -- це гранична кількість за-бруднюючих речовин, встановлена для підприємства на відповідний термін до досягнення ГДВ з урахуванням впровадження повітро-охоронних заходів і на рівні викидів, досягнутих на підприємствах аналогічних потужностей, і під час технологічних процесів з найкращою (в частині охорони навколишнього середовища) технологією конкретного виробництва.

Величини ГДВ і ТПВ встановлюють для кожного джерела забруднення окремо для умов повного навантаження технологічного і газоочисного обладнання та їх нормальної роботи. Поряд із встановленням ГДВ і ТПВ для окремих джерел розраховують значення цих нормативів для підприємств, промислових об'єктів і комплексів загалом. Розрахунок нормативів ГДВ провадиться згідно з Методикою розрахунків концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих речовин, що містяться у викидах підприємств (ОНД —86).

Величини ГДВ і ТПВ затверджуються у встановленому порядку територіальними органами Мінекоресурсів України і органами санітарного нагляду України. Перегляд їх здійснюється у разі зміни потужності, технології виробництва або режиму роботи підприємства, екологічної ситуації в регіоні (за появи нових або уточнення параметрів існуючих джерел забруднення), але не рідше від одного разу за 5 років.

Під час встановлення нормативів ГДВ основним критерієм якості атмосферного повітря є ГДК полютантів в атмосферному повітрі населених пунктів, які не повинні перевищувати встановлені норми на межі та за межами санітарно-захисних зон підприємств, тобто:

С/ГДК_{м. р} ≤ 1,

де С - - розрахункова концентрація забрудника у приземному шарі атмосфери від усієї сукупності джерел.

Для речовин, для яких встановлено тільки ГДК_С.Д, допускається тимчасово, до встановлення ГДК_м.р, використовувати наближене співвідношення між максимальними разовими та середньодобовими концентраціями і дотримувати такої умови:

0,1С/ГДК_С.Д≤1.

У разі відсутності нормативів ГДК замість них використовують значення орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБРВ) у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України.

За наявності в атмосфері деяких забрудників комбінованої шкідли­вої дії критерієм під час визначення ГДВ є вимога дотримання такого співвідношення:

_n

Σ С_і/ГДК_м.рі ≤ К_к.д

^і=1

де і — номер домішки комбінованої шкідливої дії; К_к.д - коефіцієнт ком-бінованої дії — береться із довідкових таблиць.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) — це спеціально організовані ділянки навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів (оз-доровчих закладів, місць відпочинку, садових товариств тощо) з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров'я людини. СЗЗ розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують пилостійкими деревами та чагарниками, що мають бактерицидні властивості (береза, біла акація, волоський горіх, дуб, канадська тополя, сосна, смерека, бузина, смородина та ін.).

Згідно із санітарними нормами проектування промислових підприємств виокремлюють п'ять класів промислових об'єктів з шириною СЗЗ, м: клас 1А - 3000; 1Б - 1000; 2 - 500; 3 - 300; 4 - 100 і 5 -50. Більшість виробництв харчової промисловості та пункти очищення й промивання цистерн включено до п'ятого класу із СЗЗ завширшки 50м.

Розміри СЗЗ перевіряють розрахунком забруднення атмосфери відпо-відно до вимог з урахуванням перспективи розвитку підприємства і фактичного забруднення атмосферного повітря, їх уточнюють для різних напрямків вітру залежно від результатів обчислення забруднення атмосфери, від середньорічної рози вітрів та розташування підприємства за формулою:

L = L₀Р/Р₀

де L - розрахунковий розмір СЗЗ, м; L₀ - розрахунковий розмір ділянки місцевості в напрямку, де концентрація шкідливих речовин (з урахуванням фонової концентрації від інших джерел) перевищує ГДК, м; Р - ередньорічна повторюваність напрямків вітрів одного румба за кругової рози вітрів, % (наприклад, у разі десятирумбової рози вітрів Р₀ - 100/10 = 10 % ).

Якщо відповідно до передбачених технічних рішень та розрахунків забруднення атмосфери розміри СЗЗ для підприємства виявилися більшими за встановлені санітарними нормами, то необхідно переглянути проектні рішення і забезпечити виконання вимог санітарних норм (зменшити обсяги викидів шкідливих речовин в атмосферу, збільшити висоту їх викидів тощо). Якщо і після додаткового перегляду рішень не будуть виявлені технічні можливості забезпечення нормативних розмірів СЗЗ, то їх приймають відповідно до результатів розрахунків забруднення атмосфери за погодженням органів МОЗ і Держбуду України. Для тих напрямків, де обчислена величина L, є меншою за нормативний розмір СЗЗ, її корекцію не здійснюють і приймають такою, що дорівнює нормативній величині.

 

4.5. Моніторинг атмосферного повітря.Моніторинг атмосферного повітря– спостереження за станом атмосферного повітря і попередження критичних ситуацій, шкідливих і небезпечних для здоров’я людей та інших живих організмів.

Для забезпечення моніторингу в розвинених країнах створені автоматизовані системи контролю забрудненості повітря (АСКЗП).

Задачі автоматизовані системи контролю:

- автоматичне спостереження і реєстрація концентрацій забруднюючих речовин;

- аналіз отриманої інформації з метою визначення фактичного стану забруднення повітряного басейну;

- прийняття невідкладних заходів по боротьбі з забрудненням;

- прогноз рівня забруднення;

- розробка рекомендацій для поліпшення стану навколишнього середовища;

- уточнення і перевірка розрахунків розсіювання шкідливих речовин.

АСКЗП розраховані на зміни концентрації одного чи декількох інгредієнтів з наступного ряду: СО, SО₂, NО_х, О₃, С_mН_n, Н₂S, NН_3, завислих речовин, а також визначення вологості, температури, напрямку і швидкості вітру.

АСКЗП оснащуються пристроями на основі сенсорів. Розрізняють електрохімічні, амперометричні, напівпровідникові, п’єзокварцеві, фотометричні сенсори з використанням волоконної оптики і індикаторних трубок, біосенсори, сенсори на поверхнево-активних волокнах та інші. АСКЗП функціонує на рівні окремих підприємств, міста, регіону, а також на національному і міждержавному рівнях.

Центральна станція системи укомплектована обчислювальним комплексом. Система має зворотній зв’язок з підприємствами, що є забруднювачами атмосферного повітря. Станції, як правило, працюють без обслуговуючого персоналу, всі види контролю здійснюються автоматично.

В Україні спостереження за рівнем забруднення атмосфери здійснюють за допомогою постів.

Пости спостереження розміщуються в приміщені чи на автомобілі, обладнаному відповідними пристроями. Встановлено 3 категорії постів спостереження: стаціонарний, маршрутний та пересувний (підфакельний).

Стаціонарний пост призначений для безперервної реєстрації вмісту забруднюючих речовин або регулярного відбору проб повітря для аналізу. Виділяються опорні стаціонарні пости – для виявлення довгочасових змін вмісту основних та найбільш розповсюджених забруднюючих речовин.

Маршрутний пост призначено для регулярного відбору проб повітря у фіксованій точці місцевості. Такі спостереження проводять з допомогою спеціально обладнаного автомобіля – лабораторії.

Пересувний пост призначено для відбору проб під димовим факелом з метою виявлення зони впливу окремого джерела. Спостереження під факелом відбуваються з допомогою лабораторії, що розташовується в автомобілі. Пересувні пости розташовуються у визначених точках на фіксованій відстані від джерела. Вони рухаються у відповідності з напрямком факела джерела викиду, що досліджується.

Стаціонарні та маршрутні пости розташовують в місцях, що вибираються на основі попереднього дослідження забруднення атмосфери, як правило це в центральній частині міста, в житлових районах з різним типом забудови, а також на територіях які межують з магістралями з інтенсивним рухом транспорту і в зонах відпочинку.

До найбільш забруднених районів відносять зони які мають найбільші максимальні разові та середньодобові концентрації викидів від промислових підприємств в радіусі 0,5 – 2 км від низьких джерел та 2 – 3 км від високих.

Пересувні пости розміщують з розрахунком очікуваних найбільших концентрацій на відстані 0,5; 1; 2; 3; 10 км від межі санітарно – захисної зони або джерела забруднення атмосфери з підвітряного боку від нього. Напрямок факела визначається візуальними спостереженнями за контурами хмари диму або по напрямку вітру, якщо димова хмара відсутня.

Кожний пост незалежно від категорії розміщується на відкритому з усіх сторін майданчику, що не пилить (асфальт, твердий грунт, газон) таким чином, щоб виключити перекручування результатів виміру від присутності зелених насаджень, будівель та інших об’єктів.

Необхідна кількість постів встановлюється в залежності від чисельності населення, площі населеного пункту, рельєфу місцевості, особливостей розміщення та рівня розвитку промислових підприємств, розташування магістралей з інтенсивним рухом, розташування місць відпочинку і курортних зон, метеорологічних умов.

Оптимальна кількість постів, що забезпечує мінімальні витрати при заданій похибці спостережень в залежності від чисельності населення міст, наступна: до 50 тис. жителів – 1пост; до 100 тис. жителів – 2 поста; 100 - 200 тис. - 2 – 3поста; 200 - 500 тис. - 3 – 5постів; більше 500 тис. – 5 – 10 постів; більше 1 млн. жителів – 10 – 20 стаціонарних і маршрутних постів. Відстань між стаціонарними постами складає від 0,5 до 5 км. Рівень забрудненості атмосфери оцінюється за даними спостереження за рік. При цьому кількість спостережень не повинна бути менша за 200. Для того, щоб врахувати коливання метеорологічних умов та одержати більш достовірні відомості про рівень забрудненості використовують данні спостереження за період 2 – 5 років. Загальне число спостережень за період, що розглядається – не менше 800.

Перелік речовин, які підлягають контролю визначають по складу викидів підприємств міст. В подальшому оцінюється можливість перевищення ГДК цих речовин. Остаточний список речовин, що підлягає контролю, уточнюється по величині споживання повітря (СП). Цей показник характеризує витрату повітря, що необхідне для розведення викиду речовини до рівня концентрації ГДК.

Додатково в обов’язковий перелік речовин, що контролюються, включають бенз(а)пірен, сульфати - в містах з населенням більше 100 тис. жителів; формальдегід та сполуки свинцю - в містах з населенням більше 500 тис. жителів; метали – в містах з підприємствами чорної та кольорової металургії; пестициди – в містах, що розташовані поблизу сільськогосподарських територій. Перелік речовин, що контролюється переглядається не рідше одного разу в 3 роки. При підфакельних спостереженнях виконується контроль за специфічними речовинами, характерними для викиду даного підприємства.

 

4.6. Методи контролю домішок в атмосфері. Контроль концентрації домішок відбувається шляхом відбору проб повітря або димового газу, підготовки та проведення аналізу відібраної проби, обробки та узагальнення результатів аналізу.

Використовуються такі режими відбору проб:

- разовий,тривалістю 20 – 30 хвилин;

- дискретний, коли в один поглинальний прилад або фільтр через рівні проміжки часу протягом доби відбирають кілька разових проб;

- добовий, коли в один поглинальний прилад або фільтр проводиться відбір проб протягом доби безперервно.

Відбір проб здійснюється шляхом аспірації визначеного об’єму повітря через поглинальний прилад, заповнений рідким або твердим сорбентом для уловлювання газоподібної речовини, або аерозольний фільтр для затримування твердих часток. Тип поглинального приладу, витрата повітря та тривалість його аспірації встановлюються в залежності від речовини, що контролюється. При визначенні приземної концентрації домішок в атмосфері відбір проб проводиться на висоті 1,5 – 2 м від поверхні землі.

Для відбору проб використовують електроаспіратори, що мають автономне джерело живлення.

Для контролю вмісту твердих часток і аерозолів використовують гравіметричний та оптичний методи аналізу.

Безперервний контроль вмісту шкідливих домішок в повітрі здійснюють з допомогою газоаналізаторів типу УГ – 2, ГХ – 2 та ін., принцип роботи яких базується на лінійно колористичному методі аналізу. При просмоктуванні повітря через індикаторні трубки газоаналізатора, що заповнені твердою речовиною – поглиначем, відбувається зміна кольору індикаторної твердої речовини. Довжина фарбованого шару пропорційна концентрації досліджуваної речовини. Газовий аналізатор УГ – 2 дозволяє визначити концентрацію 16 різних газів з похибкою не більше ±10% від верхньої межі кожної шкали. Також для аналізу складних та подібних за властивостями сумішей речовин застосовують газоаналізатори: термокондуктометричний, термохімічний, термомагнітний, оптичний, оптико – акустичний, хемілюмінесцентний, лазерний, електрохімічний, вольтамперометричний, кулонометричний. Для визначення концентрацій домішок у повітрі використовують хроматографічні та мас – спектрометричні методи.

 

4.7. Заходи по захисту повітряного басейну.Заходи по забезпеченню охорони атмосферного повітря можна умовно поділити на наступні напрямки:

- організація санітарно-захисних зон;

- архітектурно-планувальні рішення;

- інженерно-організаційні заходи;

- маловідходні технології;

- технічні засоби і технології очистки викидів.

 

4.7.1. Санітарно-захисні зони.Об’єкти, що є джерелами викиду в навколишнє середовище шкідливих речовин та речовин з неприємним запахом, потрібно відділяти від житлової забудови санітарно-захисною зоною (СЗЗ)

Розміри нормативної СЗЗ до кордону житлової забудови встановлюють в залежності від потужності підприємства, особливостей технологічного процесу підприємства, характеру і кількості шкідливих речовини. У відповідності до санітарної класифікації промислових підприємств розміри санітарно-захисних зон встановлюють в межах від 50 до 3000м в залежності від класу небезпечності підприємства.

Підприємства з технологічними процесами, що не призводять до виділення в атмосферу забруднюючих речовин, дозволяється розміщувати в межах житлових районів.

СЗЗ не можна розглядати як резервну територію і застосовувати її для розширення промислової площі. На території СЗЗ допускається розміщення об’єктів більш низького класу шкідливості, ніж основне підприємство – складів, гаражів, автостоянок і т.д.

Розмір СЗЗ до кордону житлової забудови потрібно встановлювати:

- для підприємств с технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря – безпосередньо від джерела забруднення (труби, шахти, аераційні ліхтарі споруд, місця погрузки розвантаження сировини);

- для підприємств с технологічними процесами, які є джерелами шуму, вібрації, електромагнітних хвиль, радіочастот - від споруд, будівель та майданчиків, де встановлене це обладнання;

- для електростанцій, котелень – від димових труб.

На території СЗЗ повинен бути проведений благоустрій та озеленення. Під час проектування та благоустрою СЗЗ необхідно залишати присутні зелені насадження. Зі сторони жилої території слід передбачити смугу деревно-чагарникових насаджень не менш 50 м завширшки, при ширині зони ССЗ до 100 м – не менш 20 м.

Розміри СЗЗ уточнюються при розрахунку розсіювання пилогазових викидів і можуть бути більше або менше нормативних. Якщо розрахунковий розмір СЗЗ більше нормативного, то передбачаються заходи для зниження обсягу пило-газових викидів, або розмір СЗЗ встановлюється у відповідності з розрахунками.

 

4.7.2. Архітектурно-планувальні заходи.До архітектурно-планувальних відносять заходи, пов’язані с вибором майданчика для будівництва промислового підприємства, взаємним розміщенням підприємства і житлових кварталів, взаємним розміщенням цехів підприємств, устроєм зелених зон.

Промисловий об’єкт повинен розміщуватися на підвищені, на рівному добре провітрюваному місці.

Майданчик житлової забудови повинен бути розташований нижче промислових підприємств, в іншому разі перевага високих труб для розсіювання шкідливих викидів зводиться нанівець.

Джерело забруднення атмосфери бажано розташовувати за межею населених пунктів і з підвітряної сторони від житлових масивів по середині рози вітрів теплого періоду року, щоб викиди відносилися в сторону від житлових кварталів.

Цехи, що викидають найбільшу кількість забруднюючих речовин, слід розміщувати на краю території підприємства, протилежному населеному масиву.

Розташування цехів повинно бути таким, щоб при направлені вітру в сторону населених кварталів їх викиди не об’єднувалися. Важливе місце займають методи фітомеліорації з використанням зелених насаджень.

Зелені насадження являються ефективними біофільтрами. При проходженні запиленого повітря через смуги дерев і чагарників, а також через трав’янисту рослинність, воно очищується від пилу завдяки осадженню аерозольних частинок на поверхні листя і стебел рослин.

Крім того, насадження можуть поглинати газоподібні домішки. Наприклад, 10 кг листя дерев (в перерахунку на суху масу) за період з травня по серпень поглинає наступну кількість оксиду сульфуру: тополя-180 г, липа-100 г, береза-90 г, клен-20-30 г. Для лісостепу здатність поглинання зелених насаджень складає 700-1000 кг/га. В районах, де випадає більша кількість опадів, здатність поглинання зелених насаджень зростає.

Якщо концентрація забруднюючих речовин перевищує гранично допустиму, вона стає шкідливою для життєдіяльності рослин і може призвести до їх загибелі. Найбільш газостійкі дерева - гледичія (акація), дуб, верба, клен.

 

4.7.3. Інженерно-організаційні заходи.Основні види інженерно- організаційних заходів такі:

- Зниження інтенсивності і організація руху транспорту. Для цього ведеться будівництво об’їзних окружних доріг навколо міст і населених пунктів, упорядження розвязок перетину доріг на різних рівнях, організація на основних міських магістралях руху типу “зелена хвиля”.

- Збільшення висоти димарів. Чім вище труба, тим краще розсіювання пилогазових викидів в атмосфері. Якщо димова труба заввишки 100 м дозволяє розсіювати шкідливі речовини в радіусі до 20 км, то труба заввишки 250 м збільшує радіус розсіювання до 75 км. Найвища у світі димова труба висотою більше 400 м побудована на мідно-нікелевому комбінаті в Садбері в Канаді. Потрібно враховувати, що при викидах через високі димові труби підвищується загальне фонове забруднення повітря. З збільшенням висоти труби різко зростає її вартість, тому на практиці не рекомендується будівництво труб, вищих за 150 м. Крім того, надвисокі димарі сприяють забрудненню верхніх шарів атмосфери, які дуже погано самоочищуються.

 

4.7.4. Маловідходні технології.Впровадження маловідходних технологій є найбільш перспективним заходом, що дозволяє значно знизити рівень забруднення повітряного басейну.

Найбільш перспективним напрямком в області зниження газоподібних відходів підприємства є:

- перехід підприємства теплоенергетики з твердого палива на природний газ, що дозволяє істотно знизити рівень забруднення атмосферного повітря пилом і сполуками сірки;

- відмова від застосування етильованого бензину і впровадження в якості автомобільного пального етилового спирту та природного газу;

- удосконалення топкового простору і горілок енергетичних котлів, оптимізація процесу спалювання палива, що дозволяє знизити викид оксидів азоту в атмосферу;

- зниження енергоємності підприємства і використання вторинних енергоресурсів у виді гарячої води і гарячих газів.

 

4.7.5. Технічні засоби і технології очистки викидів.Очистка пило-газових викидів єосновним заходом захисту та відновлення повітряного басейну.

Існують різні методи очистки викидів від твердих, рідких і газоподібних домішок. На основі цих методів розроблено велику кількість пристроїв і апаратів, при комплексному використані яких може бути досягнута високоефективна очистка пило-газових викидів. З метою економії площі підприємств для цих пристроїв і апаратів, їх розміщують, як правило, в верхніх ярусах цехового простору. Вилучені із пило-газових викидів речовини є або готовими продуктами, або цінним видом вторинної сировини.

Для очистки газів від твердих та рідких часточок використовують технології сухої інерційної очистки газів, мокрої очистки газів, фільтрацію, електростатичне осадження.

Для очистки газів від газо- та пароподібних компонентів використовують методи абсорбції, адсорбції, термічну та термокаталітичну очистку, біохімічні реактори.

До основних вимог, що встановлюються до апаратів пило- та газоочистки, відносять високу ефективність і експлуатаційну надійність. Також необхідно враховувати, що чим вище ступінь очистки газів і чим менші частинки, що відокремлюються, тим більші можуть бути питомі капіталовкладення на виготовлення установок та витрати на їх експлуатацію.

Контрольні запитання для перевірки знань:

1. Назвіть перелік основних джерел забруднення атмосфери.

2. Охарактеризуйте автотранспорт, як джерело утворення викиду.

3. Охарактеризуйте промислові підпиємства як джерела забруднення.

4. Назвіть наслідки негативного впливу на довкілля.

5. Назвіть класифікацію джерел викиду за агрегатним станом.

6. За якими ознаками класифікують техногенні джерела викилу?

7. Яка класифікація речовин за ступенем небезпечності?

8.Наведіть характеристику основних забруднюючих речовин атмосфери.

9. Охарактеризуйте вплив викиду пилу (дисперсності, хімічного складу) на довкілля та організм людини.

10. Як нормують якість повітря та довкілля?

11. Що таке поріг шкідливої дії?

12. Які види ГДК ви знаєте?

13. Що являє собою гранично допустимий викид?

14. Що таке тимчасово погоджений викид та орієнтовно безпечний рівень впливу?

15. Яке призначення санітарно захисної зони?

16. Що впливає на розміри санітарно захисної зони?

17. Назвіть нормативні розміри СЗЗ.

18. Як здійснюється моніторинг атмосферного повітря в Україні?

19. На якій підставі визначають перелік речовин, що підлягають контролю?

20. Наведіть основні задачі системи контролю забруднень у атмосфері.

21. Назвіть основні напрямки здійснення заходів по забезпеченню охорони атмосферного повітря.

22. Які архітектурно-планувальні заходи здійснюють підприємства для регулювання викидів у атмосферу?

23. Назвіть основні інженерно-організаційні заходи регулювання викидів у атмосферу.

24. Обґрунтуйте перевагу впровадження маловідходних технологій.

25. Які ви знаєте методи очистки викидів від твердих, рідких, газоподібних домішок?