Відповідальність за порушення земельного законодавства.

Згідно із земельним законодавством України особи винні в:

- самовільному зайнятті земельних ділянок;

- псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничними відходами і стічними водами;

- розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель;

- невиконанні вимог природоохоронного режиму використання земель;

- порушенні строків повернення тимчасово займаних земель або невиконанні обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

- знищенні межових знаків;

- невжитті заходів щодо боротьби з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

- неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

- приховуванні або перекрученні відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної обстановки, пов’язаної з забрудненням землі;

- порушенні строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

- перекручені даних державного земельного кадастру і приховуванні інформації про наявність земель запасу;

- невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару ґрунту;

- самовільному відхиленні від проектів внутригосподарського землеустрою, -

несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

 

6.2. Збалансоване використання та відновленн земельних ресурсів.З метою раціонального використання земельних ресурсів здійснюють інвентаризацію земель, що закріплені за населеними пунктами, промис-ловими підприємствами, установами й організаціями транспорту, зв'яз­ку, оборони, лісового фонду, інших земель, і виявляють площі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються для науково-дослідної діяльності та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природоохоронного рекреаційного призначення. Створюється також державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Проводять кадастрову оцінку земель.

Здійснюють оптимізацію структури угідь та формування високопро-дуктивних екологічно стійких агроландшафтів. Для цього розорюваність орних земель потрібно зменшити до 50 %, частку лук, пасовищ і сіножатей збільшити до 20 %. Площі земель природоохоронного фонду передбачається довести до середньосвітового рівня — 5 %.

Впроваджується ґрунтозахисна система землеробства з розширенням площ безполицевого обробітку ґрунту, щілюванням ріллі, смуговим роз­міщенням посівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією сильноеродованих та схилових земель. Розробляються проекти землеустрою з контрольно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких створюються захисні лісові насадження, будуються протиерозійні гідротехнічні споруди.

Однією з найважливіших проблем є рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх ґрунтового покриву і повернення в сферу народного господарства. Рекультивація земель має здійснюватися на ландшафтно-екологічних принципах, які передбачають оптимальне співвідношення різних напрямів відновлення порушених територій, створення високопродуктивних ценозів, підвищення родючості рекультивованих ґрунтів та запобігання негативному впливу техногенних утворень на довкілля.

Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких виникає підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнація природної струк­тури ґрунтів тощо. На діючих зрошувальних системах створюють такі технології водокористування, які враховують рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур, зміни мікроклімату зрошуваних ділянок та забезпечують відповідні врожаї без деградації земель. Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно збільшити посіви бага-торічних трав до 50—60 % загальної площі і досягти того, щоб системи двостороннього регулювання водного режиму становили близько 70 % площі.

 

6.3. Збереження надр і земної поверхні.Надра – це верхня частина земної кори від нижньої межі гумусового шару грунту до рівня, де ще можливий видобуток корисних копалин. З надр Землі видобувають вугілля, нафту, газ та інші корисні копалини. У надрах містяться лікувальні термальні та мінеральні води В них будують різні господарські споруди і транспортні комунікації. Їх використовують для зберігання нафти, газу та різних матеріалів, поховання шкідливих речовин і відходів виробництва. В Україні досліжено 90 видів корисних копалин, зосереджених більш як у 8000 родо-вищ, з яких 4000 експлуатуються. Родовища корисних копалин характер-ризуються резервами, запасами та індексом використання природних ре-сурсів. Резерви — це обсяги корисних копалин, які можуть бути ефективно вилучені з надр за допомогою сучасних технологій. Запаси — загальний передбачуваний обсяг копалин у родовищах Землі.

Майже всі корисні копалини належать до невідновних ресурсів тому, що їх відтворення в земній корі відбувається дуже повільно. Інтенсивність їх видобування та використання значно перевищує швидкість їх утворен­ня. Використання людством корисних копалин подвоюється через кожні 14—15 років. Щорічне використання вугілля, заліза, мангану й нікелю за останні 100 років збільшилося у 50—60 разів, калію, алюмінію, молібдену й вольфраму — у 200—1000 разів. Щороку з надр Землі видобувають близько 120 млрд т руди та інших корисних копалин, майже по 20—З0 т на одну людину. Тільки за 1991 р. у світі було видобуто 3,1 млрд т нафти, 1,9 трлн м³ природного газу та 3,2—3,5 млрд т кам'яного і 1,2—1,5 млрд т бурого вугілля.

Якщо видобуток корисних копалин збережеться в такому обсязі, як нині, то через кілька десятиріч багато родовищ будуть вичерпані. У разі збільшення видобутку й використання мінеральних ресурсів країнами, що розвиваються, до рівня США на початку 90-х років XX ст., за даними ООН, резерви бокситів, нафти, газу, міді, цинку, свинцю будуть вичерпані впродовж 5—15 років.

З усього видобутого із земних надр обсягу речовин у вигляді продуктів виробництва використовується тільки 2—6 %, що пояснюється недосконалістю технологій. Решта потрапляє у відходи, які забруднюють навколишнє природне середовище. При зазначених темпах видобутку корисних копалин щороку утворюватиметься близько 400 млрд т твердих відходів.

Значні обсяги видобутку сировини здійснюються і на території України. Видобуток природного газу становить 28,1 млрд м³, кам'яного вугілля майже 137 млн т і бурого — близько 9,3 млн т. Україна задовольняє свої потреби майже всіма мінеральними ресурсами, за винятком паливно-енергетичних та деяких інших.

Освоєння родовищ мінеральних ресурсів охоплює геологорозвідувальні роботи, розробку родовищ та переробку мінеральної сировини. Кожен з цих етапів має певний вплив на навколишнє природне середовище. Будівництво свердловин, шахт та кар'єрів пов'язане з відчуженням родючих земель, зміною природних ландшафтів та погіршенням екологічної-ситуації. В Україні щороку відводиться близько 5-7 тис.га земель для складування відходів та створення шламонакопичувачів.

Найістотніші порушення пов'язані з відкритими розробками, які по-требують відведення місць для покривних порід. При цьому відбувається зниження рельєфу. Створення глибоких (до 800 м) і значних за площею кар'єрів супроводжується зсувами, обвалами й селями. Навколо родовищ облаштовують відвали пустої породи, терикони і шламосховища. Так гірничозбагачувальними комбінатами Криворізького залізорудного району створені велетенські кар'єри завдовжки кілька кілометрів. Усі яри та балки засипані десятками мільйонів тонн відходів після збагачення залізної руди. У шламосховищах накопичується забруднена вода, яка підтоплює прилеглі території та забруднює підземні води. З їх поверхні вітрами розноситься пил на великі відстані.

Розробка родовищ за допомогою вибухів спричиняє забруднення ат-мосферного повітря пилом і шкідливими газами. Порушується міцність ґрунтів, збільшується тріщинуватість порід, зникають підземні води. Пил і газуваті викиди гірничозбагачувальних фабрик розносяться вітрами на далекі відстані й осідають на поверхні ґрунту, знижуючи врожайність угідь на 15-20%.

Під час підземних розробок утворюються порожнини, виникають тріщини в гірських породах, обвали та просідання породи. Дренаж водоносних горизонтів та їх осушення викликають змвни у гідрогеологічних режимах глибинних шарів. Відбувається набрякання порід, виділення шкідливих газів (гідрогенсульфіду, метану) та прориви підземних вод. Тільки при підземному видобутку вугілля на шахтах світу щороку виділяється 25-28 млрд м³ метану. У країнах, де на шахтах виділяється багато метану, його використовують для опалення приміщень. З метою економії природного газу замість повітряного дуття у котли використовують метаново-газові суміші, навіть якщо вміст метану становить менш як 2,5 %.

Внаслідок порушення водоносних горизонтів відбувається приплив підземних вод у шахти та кар'єри. Щороку з шахт України відкачують понад 600 млн м³ шахтних вод з підвищеною мінералізацією (7,7—103,5 г/л), яка інколи досягає 150 г/л. Такі води, які відкачують у ставки-накопичувачі, спричиняють засолення навколишніх ґрунтів і водоносних шарів. У Центральному Донбасі внаслідок заглиблення дев'яти кар'єрів на 50—70 м від поверхні й відкачування з них підземних вод відбулося різке зниження їх рівня на всій площі регіону, а також у два-три рази підвищилася мінералізація, яка досягла 2,5 г/л.

За роки існування вугільної промисловості у Донбасі навколо шахт утворилося близько тисячі териконів з відвальної породи. Тільки на 12 з них здійснено рекультиваційні роботи: їх засипано ґрунтом і засаджено деревами. На решті териконів вигоряють залишки вугілля з виділенням в атмосферу отруйних газів. Щороку на підприємствах регіону утворюється близько 70 млн м³ забруднених промислових і побутових стічних вод. Близько 3 тис. га орних земель засмічено різними промисловими відходами (брухт, залишки будівельних матеріалів тощо). Через значні порушення земної кори шахтами у багатьох селах із колодязів зникає вода і її доводиться завозити.

Одним із найважливіших завдань раціонального використання мінеральних ресурсів є зменшення втрат корисних копалин під час їх розробки, які бувають дуже значними. Так, при шахтному видобутку сировини вони становлять 20 — 60 %, вугілля — 20 — 40, руд чорних і кольорових металів — 15 — 25 %. При відкритому видобутку втрати менші і становлять не більш як 10 — 12 %. Тому з метою зниження втрат під час видобутку корисних копалин перевагу слід віддавати відкритому способу.

У разі підземного видобутку втрати значно зменшуються, якщо за-стосовувати закладання пустими породами відпрацьованих підземних по-рожнин (штреків, штолень). У цьому випадку можна додатково вилучити до 98,6 % руди при одночасному істотному зниженні енергетичних і мате-ріальних витрат, які пов'язані з підійманням нагору пустих порід.

Для зменшення втрат корисних копалин і охорони надр потрібно про-водити повне розвідування родовищ з тим, щоб території, в надрах яких знаходяться родовища корисних копалин, не були забудовані або в їх зоні не були створені водосховища. Після завершення експлуатації родовищ слід обов'язково виконувати рекультиваційні роботи.

Заощадити мінеральні ресурси можна за рахунок істотного вдоскона-лення технології видобутку корисних копалин: свердловинне гідродобування й вилуження, підземні виплавляння сірки та газифікація вугілля тощо. Потрібно застосовувати технології комплексної переробки сировини, вилучаючи всі корисні інгредієнти, а пусту породу використовувати як будівельний або закладний матеріал. Пусті породи з вугільних та інших шахт використовують для будівництва шляхів, гідротехнічних дамб, виробництва будівельних блоків, заповнення відпрацьованих штолень, штреків і кар'єрів. З порід, які раніше складувалися, почали виготовляти щебінь, цемент, скло, силікатну цеглу, вогнетриви й формувальні матеріали. На підприємствах кольорової металургії з руд поряд з основними металами почали додатково вилучати сполуки ще 60 елементів (селен, індій, телур, вісмут, кобальт та ін.).

Істотно зменшити споживання руд можна за рахунок вилучення корисних речовин із викидних газів, пилу та стічних вод. З цих відходів добу-ють сірку, ванадій, цинк, свинець, молібден та рідкісні метали.

Верховна Рада України прийняла нові закони про охорону природного середовища та ресурси країни. Ними передбачено конкретні заходи охорони надр та земної поверхні, а також жорсткі покарання за шкоду, заподіяну природі.

 

6.4. Тверді відходи та їх класифікація.Виробнича та побутова діяльність людини пов’язана із утворенням твердих відходів. Газоподібні та рідкі відходи порівняно швидко поглинаються природним середовищем. На асиміляцію твердих відходів потрібні десятки та сотні років. Міста складування твердих відходів займають величезні території, на Україні це 150 тис га. Кожного року в Україні складують до 1,5 млрд. т. твердих відходів. Проблема відходів – це проблема великих міст. І чим більше місто, тим гостріше стоїть ця проблема.

Всі тверді відходи можна розділити на:

промислові,

сільськогосподарські,

побутові.

Промислові відходи бувають харчові та нехарчові.

Основними забруднювачами літосфери є – гірничобудівна та гірничо-хімічна промисловість (шлаки, відвали), чорна та кольорова металургія (шлаки, шлами), машинобудівна (металобрухт, стружка), хімічна промисловість, деревообробна промисловість, енергетика. Перспектива зниження відходів полягає в переробці та використання відходів.

 

6.5. Склад, властивості та об’єм твердих побутових відходів (ТПВ).До складу ТПВ входять наступні компоненти – папір, картон 20-30 %, харчові відходи 28 – 45%, деревина 1,5 – 4%, метал чорний 1,5 – 4,5%, метал кольоровий 0,2 – 0,3%, текстиль 4 – 7%, кістки 0,5 – 2%, скло 3 – 8%, шкіра, гумові вироби, взуття 1 – 4%, камені, фаянс 1 – 3%, пластмаса 1,5 – 5%.

Процентне співвідношення ТПВ досить умовне. На співвідношення складників впливають якість житлового фонду, пора року, кліматичні умови. У складі ТПВ постійно зростає вміст паперу, пластмас, фольги, різних банок, поліетиленових плівок та інших упаковок. Особливо великими є коливання у складі ТПВ щодо вмісту харчових відходів – влітку та восени це 45%, а взимку 28%.

Харчові відходи у своєму складі містять крохмаль, жири, білки, вуглеводні, клітковину, вітаміни. Вологість харчових відходів коливається від 60 – до 85%. Особливо великою є вологість відходів від підприємств ресторанного бізнесу – 95%.

Якщо харчові відходи у подальшому планується переробляти, їх треба зберігати при температурі 6 - 7°С не більше 10 годин. Взимку при цій же температурі не більше 30 годин.

Ємності для зберігання харчових відходів необхідно мити 2% розчином кальцинованої соди або розчином хлорного вапна, а потім ополіскувати водою.

Папір, текстиль, пластмасові плівки формують структуру ТПВ. Липкі та вологі компоненти надають ТПВ щеплення. Густина ТПВ великих міст наближається до 0,1 т/м³. Для зменшення загального об’єму ТПВ під час перевезення та складування на полігонах треба знати їх компресивні властивості (вплив тиску на ступінь ущільнення). Пресування ТПВ дозволяє знизити їх об’єм, а значить і площі необхідні для їхнього зберіганні. При високому тиску віджимається вода та повітря, що дозволяє знизити об’єм та стабілізувати відходи. Під стабілізацією мається на увазі припинення активної діяльності мікроорганізмів. Діяльність мікрофлори призупиняється через нестачу води та повітря.

ТПВ також містять велику кількість вологих органічних речовин, які під час розкладання виділяють гнилий запах та фільтрат. Під час висихання продукти неповного розкладання утворюють пил, насичений забруднювачами та мікроорганізмами (від 300 до 15млрд. клітин на 1г сухої речовини). В результаті відбувається інтенсивне забруднення мікроорганізмами повітря, ґрунту, води. Розповсюджувачами патогенних мікроорганізмів є мухи, пацюки, птахи, бездомні кішки та собаки. Крім патогенних мікроорганізмів ТПВ містять яйця гельмінтів (глистів). При складуванні ТПВ частина патогенних мікроорганізмів гине через кілька днів, тоді як інші види можуть існувати в подібних умовах на протязі декількох років. Яйця гельмінтів зберігаються впродовж декількох років. З пилом або фільтратом вони виносяться за межі складування ТПВ та забруднюють оточуюче середовище.

Мікроорганізми та яйця гельмінтів, знайдені в ТПВ, є причиною виникнення гепатиту, туберкульозу, дизентерії, аскаридозу, алергійних та інших захворювань.

Знезараження ТПВ здійснюється наступними методами. С

- Спалювання органічної складової на заводах для спалювання сміття.

- Обробка дезинфікуючими розчинами.

- Біологічне знезаражування в аеробних та анаеробних умовах.

- Глибоке пресування з повним видаленням фільтрату.

Біологічне знезаражування ТБО при похованні на полігонах здійснюється наступним чином. ТПВ перекриваються шаром ґрунту ,що припиняє доступ кисню. В анаеробних умовах розвиваються анаеробні бактерії, які розкладають органічні речовини та вбивають патогенну мікрофлору. Процес розкладання органічних речовин дуже довгий та потребує великих територій для складування ТПВ. При цьому можлива утилізація біологічного газу, який містить до 60% метану.

Біологічне знезаражування ТПВ під час компостування здійснюється наступним чином. При наявності вологи та кисню в середовищі ТПВ розвиваються аеробні бактерії. Спочатку розвивається група аеробних мезофільних бактерій, які розщеплюють органічні сполуки. При цьому виділяється енергія, яка розігріває ТПВ до температури 20 - 35°С. Після цього у середовищі ТПВ починає активно розвиватися група термофільних аеробних бактерій, які розщеплюють більш стійкі органічні сполуки. При цьому виділяється енергія, яка розігріває ТПВ до 60°С. При такій температурі гинуть патогенні мікроорганізми.

 

6.6. Збір, видалення та переробка відходів.Збір ТПВ може бути валовим та роздільним.

Валовий – без розділення ТПВ на окремі складові.

Роздільний – це система розділеного збору складових ТПВ, яка яка забезпечує отримання відносно чистих вторинних ресурсів від населення та зменшує кількість відходів, які вивозяться. Ця схема потребує відповідного підходу з боку громадян до видалення ТПВ, збільшення кількості обслуговуючого персоналу, спеціальної тари та спеціального транспорту для вивозу кожного виду вторинної сировини. Нажаль на Україні ця методика ще не отримала розповсюдження.

Умовно основні методи переробки ТПВ можна розділити на три групи – утилізаційні, ліквідаційні та змішані.

Утилізаційні методи дозволяють знов пускати в обіг після певної переробки чорний та кольоровий металобрухт, папір, скло, текстиль.

Як приклад ліквідаційних методів можна привести спалювання та компостування відходів.

Великою проблемою є переробка відходів. Цьому питанню приділяється велика увага у всьому світі. Метою є не тільки переробка але й використання відходів.

 

6.7. Утилізація відходів та комплексна переробка сировини.Відходи виробництва часто використовують як вторинні матеріальні ресурси, які після збирання та оброблення знову надходять у виробництво як вторинна матеріальна сировина. Здебільшого відходи представляють собою:

1) залишки сировини і матеріалів, що утворюються в процесі виготовлення продукції;

2) продукти фізико-хімічної переробки сировини;

3) продукти, які отримують у результаті видобування й збагачення ко-рисних копалин;

4) вироби і предмети, що вийшли з ужитку або морально застаріли;

5) продукти очищення газодимових викидів і стічних вод;

6) відпрацьовану та побічну теплоту, енергетичний потенціал якої може бути використаний в інших процесах (використання вторинних енергетичних ресурсів — ВЕР).

За орієнтовними даними, щорічні обсяги промислових відходів у США становлять понад 1 млрд. т., у країнах Європейського Союзу – близько 0,5 млрд. т., у Японії — близько 300 млн. т. Вже на сучасному етапі майже повністю переробляються металобрухт, склобій, макулатура та вироби з вовни, текстилю, частково — вироби з пластмас, гуми, шкіри тощо. Отже рекуперація відходів — це основа раціонального використання сировини. Враховуючи вичерпання резервів первинної сировини, дедалі більшого значення в усьому світі набуває проблема використання вторинної сировини. Виробництво паперу з макулатури взамін деревини потребує енергії на 60 % менше, зменшує забруднення повітря на 15 % і води на 60 %. Сталь, виготовлена з брухту, на 70 % дешевша від добутої з руди. При цьому на кожній тонні сталі економиться 1,5 т руди і 0,2 т коксу, зменшується величезна кількість відходів, що потрапляють у відвали.

На сучасному етапі розвитку техніки поки що незадовільно утилізу-ються відходи з пластмас. Останні природним шляхом розкладаються надзвичайно повільно або й зовсім не розкладаються. Під час їх спалювання відбувається сильне забруднення атмосфери отруйними речовинами. Нині утилізується незначна частка з 80 млн. т. пластмас, які щороку виготовляються в світі. Так, британські фірми переробляють тільки 50 тис. т. (10 %) усієї виробленої поліетиленової плівки, близько 25 тис. т. (7%) щорічного виробництва поліетилену. Понад 70 % цих матеріалів становлять пластмасові пляшки та автомобільні акумулятори. Після переробки вони трансформуються в початковий матеріал.

У США рециклінг пластмас упродовж п'яти найближчих років перед-бачається збільшити від 1 до 25 %, а в підсумку він становитиме 50—60 %. В Японії ще в 1988 р. за загального обсягу виробництва пластмас 11 млн т обсяг продукції з вторинної сировини становив 4,87 млн т. В Україні на сьогодні відходи з пластмас утилізуються у невеликих обсягах.

Оптимальним способом вирішення проблеми запобігання утворенню полімерних звалищ є створення екологічно чистих біодеградабельних пластмас. Перший крок на шляху отримання саморуйнівних пластмас змішуванням синтетичних матеріалів з поліцукридами або синтез біодеградабельних матеріалів, що руйнуються мікроорганізмами, вже зроблено. На наш погляд, найраціональнішим для вирішення проблеми відходів пластикової упаковки є застосування склотари, технологія утилізації якої добре розроблена й використовується в багатьох країнах.

Враховуючи обмеженість запасів кольорових і дорогоцінних металів в Україні, особливо важливою є організація збирання та переробки брухту й відходів кольорових і дорогоцінних металів (міді, цинку, свинцю, кадмію, нікелю, золота, срібла, платини, родію та ін.). Потрібно розробити раціональні технології комплексної переробки відпрацьованих електролітів та промивних вод гальванічних виробництв. Варто при цьому враховувати, що в подальшому господарюванні людського суспільства утилізація й переробка відходів набуватимуть дедалі більшого значення і обсягу. Отже, з метою раціонального вирішення проблеми утилізації відходів рекомендують таку програму заходів:

- зменшення кількості відходів;

- повторне використання, рециклізація, використання вторинної сировини;

- обробка, детоксикація та інші деструктивні методи;

- скидання і поховання в наземних звалищах.

Переробка відходів. Наведемо кілька прикладів переробки відходів різних виробництв. Так, колчеданні недопалки пропонують переробляти на залізооксидні пігменти високої якості, вилучати дорогоцінні (золото й срібло) та кольорові (мідь, цинк, олово, нікель та ін.) метали, а силікатний залишок використовувати у виробництві цементу. Великотонажні відходи виробництва фосфорних добрив — фосфогіпс запропоновано використовувати у виробництві будівельних матеріалів, як наповнювач у виробництві паперу, після нейтралізації — для розкиснення ґрунтів у сільському господарстві, для добування сірки, сульфатної кислоти та будівельного вапна й цементу. При виробництві глинозему з бокситів на Миколаївському глиноземному заводі та Запорізькому алюмінієвому комбінаті утворюються величезні відходи червоних шламів, що містять глинозем, оксиди феруму та рідкісноземельні елементи. Тому розробляють технології вилучення рідкісноземельних елементів та використання шламів для виплавляння чавуну, добування глинозему й коагулянтів для очищення питних і стічних вод. При видобутку й збагаченні ільменітових руд Іршанського родовища (Житомирська обл.) накопичено десятки мільйонів тонн піщаних та глинистих відходів, величезна кількість покривних порід. Останні пропонують використовувати як будівельний матеріал для будівництва доріг, піщані фракції — для виробництва будівельних конструкцій, скла та руберойду. Глинисті відходи можна використовувати для виробництва цементу та спеціальних добавок для нього, цегли, коагулянтів тощо.

Побутове сміття переробляють і спалюють на спеціальних заводах. При цьому отримують скло, чорні та кольорові метали, добрива, етанол та будівельні матеріали. Отже, переробка й утилізація відходів дають змогу не тільки додатково отримати корисні продукти й вироби, а й зменшити видобуток та використання невідновних природних ресурсів (мінеральної сировини) й використання відносно відновних (ліси, бавовна, льон тощо), а також запобігти забрудненню довкілля.

Слід також враховувати, що при використанні навіть передових техно-лгій переробки відходів бувають такі відходи, які неможливо утилізувати й переробити, тому вони повинні бути детоксиковані й іммобілізовані до такої міри, щоб не створювати загрози для здоров'я людей і довкілля. Такі відходи вивозять на спеціальні полігони для поховання. Найпростіші й найпоширеніші споруди для знешкодження відходів — удосконалені звалища, де відбувається анаеробне саморозкладання відходів у їх товщі впродовж десятків років. У результаті розкладання утворюються токсичні гази і розчини, які забруднюють атмосферне повітря, водойми та грунтові води. Метан, гідрогенсульфід та вільний водень утворюють вибухонебезпечні суміші (вторинне забруднення). Особливо небезпечним є мікробне забруднення стоків звалищ. Тому облаштування полігонів має передбачати надійну гідроізоляцію.

Останнім часом запропоновано спосіб прискореного знешкодження побутових відходів, із застосуввнням спеціального польового компостування впродовж 4—18 міс. замість десятків років у звичайних полігонах або впродовж 1—3 тижнів на сміттєпереробних заводах. Внаслідок анаеробних процесів органічні речовини розкладаються з утворенням легкозасвоюваного азоту. Температура в буртах досягає 50—70 °С. У цих процесах провідну роль відіграють бактерії, джерелом енергії для яких є органічні речовини відходів, після чого сміття трансформується на азотні добрива.

Усі способи знешкодження, утилізації та поховання токсичних від­ходів, які використовують нині, можна розподілити на три групи: термічні, хімічні та методи іммобілізації.

 

Контрольні запитання для перевірки знань:

1. Яке завдання земельного законодавства?

2. Як класифікують землі України?

3. Як здійснюють оптимізацію структури земельного фонду?

4. Які впроваджуються грунтозахисні системи землеробства?

5. Наведіть заходи по збереженню надр і земної поверхні.

6. Наведіть класифікацію твердих відходів.

7. Який склад та властивості побутових твердих відходів?

8. Дайте характеристику системи збору твердих відходів.

9. Які відходи використовують як вторинну сировину?

10. Які методи переробки твердих відходів ви знаєте?

11. Наведіть приклади переробки твердих відходів.