ТЕМА 1. БІОСФЕРА ТА ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ.

План лекції:

1.1. Визначення науки „Екологія”. Короткий історичний опис.

1.2. Класифікація екологічних наук.

1.3. Біосфера як організація життя.

1.4. Закони та принципи екології.

1.1. Визначення науки „Екологія”. Короткий історичний опис.Екологія – від грецького “ойкос” – дім, помешкання, і в більш загальному розумінні – навколишнє середовище або довкілля. Термін „Екологія” був запропонований Ернестом Геккелем ще в 1869 р. Як самостійна наука, екологія сформувалася тільки на прикінці ХХ століття. Предмет або наука екологія вивчає сукупність або структуру зв’язку між живими організмами та середовищем їх мешкання. В наш час екологія визначається як область знання, що розглядає деяку сукупність предметів та явищ з точки зору об’єкта, який приймають за центральний в цій сукупності. Наприклад, розглядається дія промисловості на природне середовище та вплив довкілля на функціювання підприємств та їх комплексів. Тому екологія розглядається як сукупність екологічних наук.

Тривалість періоду формування екології може оцінюватися приблизно у десять тисяч років. На прикладі стародавньої історії можна спостерігати перші роздрібнені та несміливі спроби вирішення екологічних проблем. Це, наприклад, вирубка лісів, розорювання земель, ірігаційно-меліораційні заходи, видобування каміння та інших корисних копалин. Розвиток сільського господарства вимагав розвитку відповідних наук природничої галузі – астрономії, метеорології, кліматології. Зокрема у стародавній історії зацікавлює формування уявлень про екологічні кризи, пов’язані з дією природних факторів – катастрофічні повені, виверження вулканів, землетруси і т. ін. Античні філософи цікавилися процесами, які відбуваються в природних системах. Ще Аристотель сформулював уявлення про циклічність та періодичність процесів затоплення та осушення землі. Цікавими є його ідеї про залежність землетрусів від космічних чинників. Землю Аристотель порівнював з живою істотою, яка розвивається, і проходить стадії юності, зрілості та старості. Ці ідеї про живу планету протрималися до середини ХІХ століття. Проте, незважаючи на окремі цікаві здогади, у стародавньому світі не сформувалися цілісні уявлення про єдиний історико-еколого-економічний процес розвитку держав і людства загалом. Стародавній світ не зміг нічого протиставити першій антропогенній ресурсній катастрофі в історії Землі, яка згубила античність разом із Західною Римською Імперією.

У. Гілберт (1600 р.) уявляв Землю, як великий магніт. Він виокремив “земну покрівлю” (“ковдру”), утворену внутрішніми силами, водою та повітрям, світлом та впливом зірок. В цій “земній покрівлі” відбувається безперервне утворення та руйнування, виникає безліч різноманітних несхожих одне на одне явищ. На початку ХХ сторіччя такі уявлення спряли формуванню поняття біосфери.

І. Кеплер (1619 р.), відомий астроном і фізик, висловив важливу екологічну ідею, яка була фантастичною з точки зору сучасників. Він вважав, що Земля поглинає морську воду і повертає її в очищеному вигляді на поверхню. Розвиток уявлень про інфільтраційне та конденсаційне походження підземних вод на даний час став науковою теорією.

Поштовх розвитку природничих наук дало створення університетів у великих містах світового значення. Дослідження, проведені у ХІІ – ХVIII – сторіччях, підготували основу для початку систематичних екологічних наукових розробок. На початку ХІХ століття формуються перші геоекологічні поняття, організується велика кількість ботанічних та зоологічних садів, які стали центрами наукових досліджень. Створюються перші природничі наукові товариства, насамперед, геологічні. Активно вивчається мінливість організмів та їх угрупувань. У другій третині ХІХ століття формується фізична географія в її сучасному розумінні. В біології та палеонтології утверджується еволюційна теорія, обґрунтовується теза про поступовий та взаємообумовлений розвиток органічного світу з людиною включно. Формулюються засади наукової агрохімії. В біології утверджуються уявлення про клітинну структуру організмів та про інфекційні мікроорганізми. Активізується біогеографічний напрямок досліджень.

Результатом активного розвитку біологічних та географічних досліджень стала поява поняття і терміну “Екологія”, який був запропонований німецьким біологом Е. Геккелем у 1866 р. Первісне значення цього терміну було вузьким та обмеженим лише біологічними науками. Термін походив від двох слів старогрецької мови: “Ойкос” – будинок, “логос” – вчення, та означав вчення про довкілля. В цілому ХІХ сторіччя може розглядатися як початковий період розвитку екології, як час появи базових понять цієї науки. Наприкінці століття на межі різних наук формуються нові наукові дисципліни і напрямки досліджень: ґрунтознавство, гідрогеологія, кліматологія, вчення про періоди розповсюдження льодовиків тощо. В цей час виконуються перші масштабні проекти перетворення природи на користь людства (Суецький та Панамський канали), а також запроваджуються перші природоохоронні заходи. Починається систематичне міжнародне співробітництво в науках природничого профілю.

У першій половині ХХ століття закінчується формування вчення про біосферу, яке в подальшому стало наріжним каменем в екології. Формуються уявлення про ноосферу, як простір взаємодії біосфери і суспільства.

Друга половина ХХ століття стала часом початку науково-технічної революції. Виникли атомна енергетика, кібернетика та інформатика, космонавтика. Водночас вплив людини на навколишнє середовище досяг передкритичних масштабів. Значно зросло населення Землі, починається урбанізація, а це підвищує шкоду від природних та антропогенних катастроф. Наслідки зміни клімату та ускладнення і підвищення енергетичної насиченості й небезпечності новітньої техніки потребують адекватної реакції суспільства. Поворотним пунктом в усвідомленні необхідності екологічної гармонізації розвитку суспільства та активного міжнародного співробітництва в цьому напрямку стала Чорнобильська трагедія. Вона показала, що екологія повинна бути наукою, яка б вивчала зміни у довкіллі, розробляла заходи раціонального природокористування, координувала зусилля різних наук по вивченню взаємодії людини, органічного світу, неорганічної речовини, Космосу.

70 – 80 роки характеризуються вивченням екології у вузах, а згодом – у школах. Виникають громадські організації та політичні партії, основним напрямком діяльності яких декларується покращення стану довкілля (“Грінпіс”, партії зелених). Проте сьогодні людство ще далеке від усвідомлення важливості гармонійного поєднання в єдиний комплекс господарсько-економічної, соціальної та природоохоронної діяльності.