рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Розділ 1. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Розділ 1. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ - раздел Образование, Епідеміологія туберкульозу в Україні та світі На Туберкульоз Хворіють Із Часів Появи Людства. Туберкульозні Ураження Хребта...

На туберкульоз хворіють із часів появи людства. Туберкульозні ураження хребта виявлено під час дослідження останків людини періоду неоліту (близько 5 тис. років до н.е.), їх також знаходили у єгипетських мумій (близько 2700 років до н.е.). На стінах єгипетських гробниць (2160-1335 рр. до н.е.) знайшли зображення фігурок людей зі змінами, характерними для туберкульозу хребта і кульшового суглоба. Легенева форма туберкульозу була описана багатьма античними авторами. Скученність міст, їх зростання, низький санітарний рівень життя привели до того, що в XVIII-XIX століттях туберкульоз уражав різні верстви населення: достатньо згадати Моцарта, Шопена, Некрасова, Чехова. «Чахоточний вид» навіть увійшов у моду: дами затягувались у корсети, вживали оцет для «томної блідості» та закрапували беладонну в очі для «лихоманського блиску».

Як свідчать літописи і писемні знахідки, лікарі минулого найбільше цікавилися туберкульозом легенів, який був надзвичайно поширений. Відомості про туберкульозоподібні ураження є в Старому та Новому Завітах.

Перший етап, або етап накопичення знань про туберкульоз, розпочався з часів Гіппократа, який описав чотири форми “phthysа”, не виділяючи їх із загального числа хвороб легенів.

Найповнішу клінічну картину туберкульозу легенів описав у II ст. видатний лікар Аретей із Каппадокії – вихованець Олександрійської школи, що працював у Римі. Збереглися дві його праці, в яких він описує гострі та хронічні захворювання й намагається дати патофізіологічне обґрунтування деяких із них. Окремо описує захворювання органів дихання (класичний опис бронхіальної астми, абсцесу легенів, плевриту, професійні захворювання ткаль, ковалів, робітників бронзових майстерень тощо). У цих працях описано клініку туберкульозу органів дихання, хоча останній тоді не виділяли окремо серед інших захворювань легенів.

Вченняпро туберкульоз продовжив найвидатніший римський лікар-вчений Клавдій Гален (131—210), грек з м. Пергам (Мала Азія). Виклад своїх досліджень він проводив у порівнянні з працями Гіппократа. К. Гален відносив туберкульоз легенів, як і інші легеневі захворювання, окрім лобарної пневмонії, до звиразкування легенів.

Тоді туберкульоз не вважали інфекційною хворобою. Так вважав і найвидатніший лікар-учений середніх віків Абу Алі Ібн-Сіна (980 —1037). У “Каноні лікарської науки” Авіценна зараховував туберкульоз до хвороб, що передаються спадково.

Відомий в історії культури фізик, астроном, поет і лікар Джіроламо Фракасторо (1478—1553) із Верони вперше встановив контагіозність туберкульозу: “Причиною заразних хвороб є невидимі для нашого ока живі істоти – seminaria contagiorum, окремі для кожної хвороби, які мають виняткову здатність до розмноження. Одні заражують тільки через безпосередній дотик, інші, крім того, залишають ще вогнища, які самі по собі можуть поширювати контагій. Я називаю вогнищами одяг, речі, які самі по собі залишаються незмінними, але сприймають контагіозні зародки і вже через це стають джерелами зараження. Деякі хвороби поширюють контагій не тільки через безпосередній дотик та через вогнища, а й на відстані. Такими є чумні гарячки та сухоти”.

Туберкульоз у ці часи був поширеною хворобою. Пандемія охоплювала країни і континенти паралельно з розвитком торговельних зв’язків. У літописах згадують про туберкульоз як про невиліковну хворобу – “злі сухоти”, “хвороба сухотна”, “скорбота сухотна”, “легенева чахотка”, а у зв’язку з позалегеневими ураженнями - “горбова хвороба”, “неміч у вертлюзі”, тобто в кульшовому суглобі, “волосатик” (норицеві форми туберкульозу кіс­ток і суглобів). Це підштовхнуло лікарів до наукових пошуків.

Професор Лейденського університету Франциско Сільвій (1614-1672), проводячи розтини померлих, уперше виявив зв'язок легеневих горбиків, або туберкульозних гранульом, із легеневими сухотами та зі скрофульозом.

У 1689 р. лікар Р. Мортон описав 14 форм легеневих сухот і виділив 3 стадії процесу (запалення, утворення горбиків, їх звиразкування).

Лікар Бейлі зазначив, що конгломерати туберкульозних горбиків відрізняються від казеозної пневмонії. А лікар Бейль виділив міліарний горбик і назвав його пухлиною. Він описав шість форм “phthysа”.

Новий період в ученні про туберкульоз відкрив французький лікар Laennec (Рене Лаеннек, 1781-1826). Лейб-медик імператора Наполеона, член Медичної академії Франції розробив метод аускультації, вигадавши стетоскоп (1816). Після проведення клініко-анатомічних досліджень він висловив своє учення про туберкульоз в «Трактаті про вислухування або розпізнювання хвороб легень і серця » Їм вперше було введено термін «туберкульоз» або «бугорчатка», від латинського «tuberculum» (бугорок). Він зумів побачити взаємозв’язок між різноманітними проявами туберкульозного процесу і показав, що туберкульоз легень та інших органів характеризуються формуванням ізольованих вогнищ. Лаеннек встановив, що бугорок і казеозний некроз складають універсальні морфологічні прояви туберкульозу. Однак Лаеннек заперечував запальне походження бугорків та створив унітарну теорію туберкульозу. За цією теорією, туберкульоз – це незаразна ендогенно обумовлена хвороба, невиліковне злоякісне новоутворення, що має дві фази перебігу: перша – горбикова, друга – гранулематозна.

Меньш, ніж через 20 років після Лаеннека, російський хірург, блискучий клініцист та вчений М.І.Пирогов (1810-1881), відіграв велику роль в подальшому розвитку та поглибленні уяви про туберкульоз як загального захворювання організму. Він вперше описав клініко-анатомічну картину гострого генералізованного туберкульозу, а саме - тифоїдну форму міліарного туберкульозу, вивчав туберкульоз кісток і суглобів, яєчка. відмітив можливість одночасного існування міліарних висипань та зливних змін у одного і того ж хворого. М.І.Пирогов першим детально описав гістологічну будову туберкульозного горбика і виявив у ньому гігантські багатоядерн клітини специфічні для гранульом, які в подальшому були названі клітинами Пирогова-Лангханса.

Перша оригінальна праця українського вченого з фтизіатрії належить І.А. Смілівському (1767-1808), який 5 квітня 1796 р. в присутності Медичної колегії при Санкт-Петербурзькому адміралтейському госпіталі прочитав лекцію з проблеми виникнення сухот та лікування хворих на сухоти : «Про хворобливі причини взагалі і про сухоти».

У той же період В.П. Різенко (1784-1827) переклав із німецької працю – “О существенныхъ свойствахъ золотушной болезни и о средствахъ узнавать и пользовать оную” Х. Гуфеланда.

Ад’юнкт-професор Санкт-Петербурзького військового сухопутного госпіталю.О. Чаруковський (1790-1842) у 1823 р. захистив докторську дисертацію “De hemophtysi” – “Кровохаркання при туберкульозі”. Він є автором першого вітчизняного посібника з пропедевтики внутрішніх хвороб “Загальна патологічна семіотика, або Вчення про ознаки хвороби взагалі”.

Першиму Російській імперії застосував методи обстеження хворого перкусію та аускультацію – професор Я.Й.Саполович (1760-1830).

Видатний німецький вчений Рудольф Вірхов (1821-1902) висунув триалістичну теорію туберкульозу, розрізняючи туберкульоз, фтизу і скрофульоз, причому туберкульозний некроз він не пов’язував із туберкульозним процесом.

Єдину причину розвитку різних форм туберкульозу відстоював Г.І.Сокольський (1807-1886). Він у 1838 р. опублікував книгу «Учение о грудных болезнях» в якій описав горбик і каверну, шум тертя плеври, клініку інфільтративної, дисемінованої та кавернозної форм туберкульозу, механізм загоєння каверни. Г.І.Сокольський виклав епідеміологію туберкульозу і довів тісний зв’язок між поширеністю туберкульозу і соціальними умовами життя.

Важливе значення в розробці питань клініки і ліківання туберкульозу мали роботи С.П.Боткіна (1832-1889), Г.А.Захар’їна (1829-1897). С.П.Боткін започаткував кліматотерапію туберкульозу в Криму, доводив важливість дієтотерапії, ним було встановлено зв’язок плевриту і золотушного лишаю з туберкульозом легень. Г.А.Захар’їн описав ступені компенсації туберкульозного процесу, клініку інфільтративного туберкульозу, підкреслював суттєву роль харчування і режиму для хворих на туберкульоз.

Французький військовий лікар Вільмен у 1865 році, базуючись на експериментальних дослідженнях, довів, що туберкульоз має інфекційний характер.

Розширення торгівельних і культурних зв’язків між країнами і континентами сприяло занесенню й поширенню важких інфекційних хвороб, зокрема туберкульозу. Постійна небезпека змусила вдаватися до інтернаціональних запобіжних заходів. В 1851 р. у Парижі відбулася І Міжнародна конференція з питань боротьби з епідеміями. У 1862 р. було прийнято Міжнародну санітарну конвенцію, за якою запроваджувався взаємообмін інформацією про поширення інфекційних хвороб.

Другий етап (кінць XIX – початок XX ст.) розвитку фтизіатрії відзначен цілим рядом грандіозних досягнень. Цей період характеризувався всесвітньою епідемією туберкульозу.

У розвитку вчення про туберкульоз видатна заслуга належить німецькому вченому Роберту Коху (1843-1910). У 1882 р. Роберт Кох виявив збудник туберкульозу – туберкульозну бацилу, яку було названо паличкою Коха (сьогодні – мікобактерія туберкульозу). Р. Кох сформулював тріаду обгрунтування мікобактерія туберкульозу як збудника цього захворювання: 1) при будь-якій формі туберкульозу виявляється один і той же збудник – мікобактерія туберкульозу; 2) введений збудника до організму лабораторної тварини призводить до розвитку туберкульозу; 3) ні при якому іншому захворюванні такиз збудник не виділяється.
Роберт Кох  

Р. Кох увів у бактеріологічну практику тверді живильні середовища (желатин, агар) для вирощування мікроорганізмів, запропонував фарбувати мікроорганізми аніліновими барвниками. У 1890 р. Р.Кох виділив туберкулін.

Другим значним відкриттям цього періоду є винайдення рентгенівських променів. 8 листопада 1895 р. німецький учений із Вюрцбурга Вільгельм Кондрат Рентген (1845-1923) відкрив Х-промені (пізніше названі його ім'ям), а 22 грудня 1895 р. отримав першу рентгенограму, про що й доповів 23 січня 1896 р., продемонструвавши рентгенівські знімки. К. Рентген заповів після своєї смерті спалити весь науковий архів, що й було зроблено. Над цією проблемою працював також український вчений Іван Павлович Пулюй (1845-1918). Ще в 1877 р. вінопублікував у «Віснику Віденської академії наук» власнуконцепцію катодної трубки, а через 2 роки – матеріали до її вдосконалення. Вже тоді він довів, що в трубці є геометрична точка, з якої входять Х-промені. За винахід і конструкцію вакуумної трубки (трубки Пулюя) у 1881 р.  
В. К. Рентген

він одержав срібну медаль на світовій електротехнічній виставці в Парижі, тобто на 14 років

раніше від відкриття К. Рентгена. Перший знімок скелета людини зробив І.П. Пулюй. За 1880-1882 рр. І.П. Пулюй опублікував понад 100 сторінок праць, присвячених Х-променям, і всі статті його з цих питань у 1883 р. було перевидано окремою збіркою і згодом перекладено на англійську мову. Важко повірити, що К. Рентген не знав про існування праць І.П. Пулюя. К. Рентген у своїй доповіді про рентгенівські промені не вказав на преорітет І.П. Пулюя. Архівну документацію І.П. Пулюя було передано до музею в м. Львові, де вона зберігалася до 1941 р., доля його на сьогодення невідома.

  У 1907 р. французький лікар К.Пірке запропоновав нашкірну пробу з туберкуліном для діагностики туберкульозу, ввів поняття алергії. У 1910 р. Ш.Манту і Ф.Мендель запропонували внутрішньошкірний метод введення туберкуліну, який у діагностичному плані був чутливішим. У кінці XIX – напочатку XX сторіччя була створена Міжнародна ліга по боротьбі з туберкульозом, що почала проводити протитуберкульозні конференції. У 1902 р. на Берлінській конференції за пропозицією делегата з Парижу доктора Г. Серсірона міжнародною емблемою протитуберкульозного руху прийнято червоний хрест з двома горізонтальними поперечинами (Лотарингський хрест).
К.Пірке

Хрест такого виду був знаком патріархів Візантії та Ієрусалиму. Під час перших хрестових походів він був особистим гербом герцога Лотарингського, коли той у 1099 р. став правителем Ієрусалиму. В мусульманських державах цей символ дещо змінено – горизонтальні смуги мали вигляд двох півмісяців, випуклою стороною звернутих до низу.

Активна протидія туберкульозу в Росії розпочалось з 1909 р., коли була зоснована Всеросійська протитуберкульозна ліга, яку очолив видатний вітчизняний фтизіатр В.А.Воробйов. Діяльність ліги здійснювалась головним чином за рахунок благодійності. Емблемою боротьби з туберкульозом в Росії було обрано квітку ромашки. 11 квітня 1918 р. Всеросійська протитуберкульозна ліга була скасована, а її майно передано Народному комісаріату соціального забезпечення РРФСР.

Таким чином, було зроблено значний крок у вивченні нез’ясованих питань стосовно туберкульозу. Передусім відкрилися пер­спективи до точної діагностики туберкульозу за допомогою бактеріологічних і рентгенологічних методів.

Третій етапборотьби з туберкульозом (1919-1943) розпочинається великим відкриттям: у 1919 р. Кальмет і Герен розробили протитуберкульозну вакцину БЦЖ (ВСG – Васіllе de Calmette et de Gueren). Вакцина БЦЖ – це жива протитуберкульозна вакцина з ослабленого штаму мікобактерій туберкульозу.

    Кальметт і Герен протягом 13 років вирощували культуру мікобактерій туберкульозу бичачого типу на живильному средовищі, що містило картоплю із жовчю. Вони провели 230 пасажів мікобактерій туберкульозу з інтервалами 2 тижні, внаслідок чого вірулентні властивості штаму мікобактерій знизилися. В результаті вакцинації морських свинок і кролів, великої рогатої худоби і мавп було встановлено, що виділений штам мікобактерій володіє імуногенними властивостями.
Альберт Кальмет Камилл Герен

Вперше вакцину БЦЖ застосували Кальметт і Герен разом із Найль-Галлем у новонародженої дитини в 1921 р. У 1924 р. у Франції було вакциновано вже понад 300 новонароджених, матері яких хворіли на туберкульоз. Пізніше вакцину БЦЖ завозили в різні країни, готували вакцину, проводили щеплення в дітей і підтверджували її ефективність. Зараз вакцину БЦЖ застосовують у всьому світі. У колишньому СРСР вакцинацію БЦЖ новонароджених засовували з 1925 р., а з 1948 р. запроваджено обов’язкову рсиакцинацію неінфікованих дітей.

Вакцинацію спершу проводили пероральним методом, з 1962 р. мпедено внутрішньошкірний метод імунізації, запропонований Л. Валльгреном у 1928 р.

За ініціативою А.Кальметта у Франції було організовано протитуберкульозні диспансери, перший з них почав функціонувати в 1901 р. в Ліллі. А. Кальметт уперше запропонував діагностичну реакцію на туберкулін.

Третій етап боротьби з туберкульозом в Україні характеризується організацією протитуберкульозної служби, створенням науково-дослідних інститутів протитуберкульозного профілю, розширенняммережі санаторіїв. Це було зумовлено значним поширенням захворюваності на туберкульоз. В Україні на мізерні кошти функціонувало 34 відділення Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом,яку заснувала лікарська громадськість ще в дореволюційні часи.

У 1921 р. в Харкові створено інститут туберкульозу як клінічний та науково-методичний центр боротьби із сухотами.

28 листопада 1922 року згідно з постановою Ради Народних Комісарів на базі 9-ї міської туберкульозної лікарні засновано Київський туберкульозний інститут. Ініціатором його організації і керівником вченої ради був професор Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928).

Свою наукову діяльність Ф.Г.Яновський розпочав як бактеріолог. Після 3 років роботи клінічним ординатором він їде за кордон і працює в Інституті Л. Пастера в Парижі та Інституті Р. Коха в Берліні. Після повернення до Києва організовує першу в місті бактеріологічну лабораторію, проводить наукові дослі­дження. 3 травня 1889 р. Ф.Г. Яновський захистив докторську дисертацію “До біології тифозних бацил”.

Ще з 1900 р. Ф.Г.Яновський розпочав роботу з популяризації відомостей про туберкульоз. Він організував прийом хворих, зокрема, на туберкульоз. У 1901 р. Ф.Г. Яновський був одним з організаторів Київського товариства боротьби з туберкульозом, першого туберкульозного санаторію в Пущі-Водиці. Ф.Г.Яновський один із перших в Україні активно пропагував методи індивідуальної та суспільної профілактики туберкульозу. У 1891 р. він опублікував брошуру “Про сухоти”. Він домагається проведення санітарного нагляду за дезінфекцією приміщень після виявлення хворих на туберкульоз та їх госпіталізації.

  Ф.Г.Яновський запропонував здійснювати забір харкотиння від хворих на туберкульоз у спеціальні плювальниці. Ф.Г.Яновський застосував вперше в Україні метод туберкулінотерпії та зробив висновок, що туберкулінотерапіяпоказана в разі малих форм туберкульозу. У праці “Про значення бактеріології в діагностиці та терапії внутрішніх хвороб” (1892) Ф.Г. Яновський ретельно описав методику виявлення збудника туберкульозу. Застосування перкусії та аускультації у хворих на туберкульоз знайшло відображення в працях Ф.Г.Яновського “Про півмісяцевий простір Траубе і його діагностичне значення при плевриті” (1897), “Про перкусію верхівок легенів при туберкульозі” (1912), а лікування сухот – у працях: “Терпінол при кровохарканні” (1899), “До питання протипоказань до застосування йоду” (1909). У роботі “Про техніку аускультації” (1893).
Ф.Г. Яновський

Ф.Г.Яновський запропонував застосовувати скляний стетоскоп. У 1901 р. Ф.Г.Яновський з В.К.Високовичем у праці “До і симптоматології та патогенезу сирнистої пневмонії” (1901) довели її туберкульозне походження. У 1922 р. було опубліковано і статтю Ф.Г.Яновського “Вироблення імунних тіл у зараженому туберкульозом організмі”, в якій учений узагальнив дані про імунітет у хворих на туберкульоз. Свої наукові дослідження Ф.Г. Яновський узагальнив у монографії “Туберкульоз легенів”, яка витримала три видання (1923, 1924, 1931) і тривалий час була настільною книжкою для фтизіатрів.

У 1927 р. Ф.Г. Яновського було обрано дійсним членом Академії наук УРСР. Ім’я Ф.Г.Яновського присвоєно Київському туберкульозному Інституту.У 30-х роках інститут мав філії у Вінниці, Чернігові, а науковібази – у Житомирі, Умані, Черкасах. Науково-дослідні інститути туберкульозного профілю були організовані також у Львові та Одесі.

Київський педіатр О.А.Кисіль (1859-1938) довів важливу роль лімфатичної системи в патогенезі туберкульозу та можливість первинної локалізації туберкульозного ураження у внутрішньогрудних лімфатичних вузлах, створив вчення про хронічну туберкульозну інтоксикацію.

Засновником школи патоморфологів туберкульозу був видатний російський патологоаратом О.І.Абрикосов (1875-1955), який вивчив анатомічні зміни на перших стадіях розвитку туберкульозу легень, описав свіжі вогнища на верхівках легень при вторинному туберкульозі. Його послідовник А.І.Струков вивчав особливості клініко-морфологічних проявів різних форм туберкульозу легень і позалегеневих форм.

Щороку в Україні зростала кількість хворих на туберкульоз, що перебували на диспансерному спостереженні. В 1923 р. в Україні було всього 30 протитуберкульозних диспансерів і кабінетів, а в 1941 р. їх стало вже 325.

Українські терапевти також внесли свій вклад у розвиток вчення про туберкульоз. Учнями Ф.Г.Яновського були відомі вчені-терапевти – В.Х.Василенко, А.М.Зюков, А.Ф.Каковський, Б.С.Шкляр, В.В.Виноградов, Є.М.Народицький, В.Н.Михайлов, Ф.Я.Примак тощо. Б.С.Шкляр опублікував працю про тонус судин у хворих на туберкульоз. В.Х.Василенко – про діагностику малих плевральних випотів, а разом з Д.Г.Кричиним встановили, що при туберкульозі легенів зменшується вміст сечової кислоти в крові. Ф.Я.Примак вивчав діагностичне значення еластичних волокон у харкотинні.

На XI Всесоюзному з’їзді терапевтів (1931) туберкульоз був програмною темою. Виступаючи на цьому з’їзді, М.Д. Стражеско зазначив, що для лікування туберкульозу велике значення має функціональний стан активної мезенхіми та системи макрофагів (ретикулоендотеліальної системи), від чого залежить клітинний та гуморальний імунітет.

Зі створенням Ліги Націй у 1923 р. було засновано Організацію гігієни Ліги Націй, яка взяла на себе обов’язки Міжнародного бюро суспільної гігієни і почала надавати консультативну й технічну допомогу органам та закладам охорони здоров'я різних країн. СРСР став членом цієї організації в 1934 р.

Під час великої Вітчизняної війни більшість диспансерів і санаторіїв було знищено або перепрофільовано для потреб військ. Туберкульоз знову набув характер епідемії.

Перші три етапи розвитку фтизіатрії – це доантибактеріальні етапи боротьби з туберкульозом.

Четвертий етап (1943-1970 рр.) – це початок антибактеріальної ери. У 1943 р. американський бактеріолог українського походження З.А. Ваксман (1888-1973) отримав стрептоміцин стрептоміцин – перший антимікобактеріальний препарат, тим самим здійснив революцію в боротьбі з туберкульозом. З 1954 р. почали застосовуватися препарати групи ГІНК (ізоніазид, фтивазід, метазід), натриєва сіль парааміносаліцилової кислоти (ПАСК), тібон. В подальшому для лікування хворих на туберкульоз почали застосовувати етамбутол, піразинамід, етіонамід, канаміцин та інші препарати. З 1965 р. у фтизіатрії почали застосовувати рифампіцин. Цей етап був переломним. Внаслідок застосування протитуберкульозних препаратів епідеміологічна ситуаціця з туберкульозу значно покращилась.

На І Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (1946)було вирішено замість Організації гігієни Ліги Націй створити нову міжнародну організацію з охорони здоров’я – Всесвітнюорганізацію охорони здоров’я (ВООЗ). Її статут було ратифіковано в 1948 р. Колишній СРСР – член-засновник цієї організації.Україна сьогодні – член ВООЗ і бере активну участь у її роботі. ВООЗ проводить значну інформаційну роботу з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видає журнали, монографіїзпроблем медичної науки, зокрема таких, що стосуються туберкульозу,координує і стимулює дослідження інфекційних, паразитарних та інших захворювань, надає технічну допомогу в справі охорони здоров’я економічно слаборозвиненим країнам, організовує міжнародні конгреси, наради, конференції з актуальних питань медицини, у тому числі туберкульозу. ВООЗ широко співпрацює з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, Міжнародною організацією праці, Міжнародною організацією з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Світовим банком тощо.

Значний вклад у подолання туберкульозу в цей період внесли українські лікарі.

Олександр Самійлович Мамолат, професор, який протягом тривалого часу був директором Київського науково-дослідного інституту туберкульозу і торакальної хірургії ім. акад. Ф.Г.Яновського. О.С. Мамолату належать праці щодо контрольованого лікування хворих на туберкульоз, вивчення й профілактики побічних реакцій, що виникають від застосування хіміопрепаратів, організаційних аспектів фтизіатрії.

Знаменитий торакальний хірург, основоположник хірургії легенів в Україні академік Микола Михайлович Амосов заклавосновні засади анестезіології, торакальної хірургії, зокрема хірургії легенів та кардіохірургії.

Наукові праці відомого торакального хірурга, професора Григорія Гавриловича Горовенко присвячені торакопластиці, операціям місцевої дії на каверні, післяопераційним ускладненням.

В.М.Брусиловський та Ю.А.Когосов присвятили свої дослідження актуальним питанням фтизіохірургії. Талановитий вчений М.С.Пилипчук вніс неоцінений вклад у розвиток української фтизіатрії та фтизіохірургії. О.Х.Степанська та Є.М.Варфоломеєва розглядали питання кістково-суглобового туберкульозу. Б.П.Ященко започаткував новий напрям у фтизіатрії – фтизіогеріатрію, С.А.Кшановський – фтизіопедіатрію. Значний вклад у епідеміологію і статистику туберкульозу вніс М.С. Двойрін, він розробляв актуальні питання організації протитуберкульозної допомоги населенню України.

Професор Борис Петрович Александровський заклав основи диференціальної діагностики туберкульозу легенів. Професор Спесівцев Олег Григорович (Запоріжжя) першим застосував бронхоскопічні дослідження для діагностики і лікування хворих на туберкульоз в Україні. Видатний фтизіохірург, професор Іван Мусійович Сліпуха започаткував дитячу фтизіохірургію, вдосконалював хірургічне лікування туберкульозу легенів та внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Значний вклад у рентгенологічну діагностику захворювань легенів вніс В.М. Іванов, свої праці він присвятив томографії та томофлюорографії легенів, зокрема, для діагностики туберкульозу легенів. Проблему легеневого серця, що часто супроводжує туберкульоз,розглядав професор І.І.Сахарчук. Професор Н.Б. Щупак (Чернівці) займався розробкою питання позалегеневого туберкульозу.

П’ятий етап(70-80-ті роки XX ст.) розвитку фтизіатрії характеризувався послабленням уваги до туберкульозу. У ці роки продовжувала поліпшуватися епідемічна ситуація з туберкульозу в світі і це дало підстави фтизіатрам-науковцям, лікарям-практикам та організаторам охорони здоров'я вважати, що всі наукові та практичні питання з тубер­кульозу вже розв’язані й розробити утопічні прогнози щодо ліквідації туберкульозу як поширеного захворювання в багатьох країнах, а потім на планеті. У цей період майже у всіх країнах світу, а також в Україні, спостерігали тенденцію до зниження рівня захворюваності на туберкульоз і смертності від цієї недуги (щоправда, високий рівень цих показників залишався ще на Африканському та Азіатському континентах). У західноєвропейських країнах, Японії, США реєстрували лише поодинокі випадки туберкульозу, а смертність від цієї недуги наближалася до мінімуму або була відсутньою. В Україні з 1965 по 1990 р. захворюваність на всі клінічні форми туберкульозу зменшилася в 3,6 разу або з 115,4 на 100 тис. населення до 32 на 100 тис. населення, смертність за ці самі роки зменшилася в 3,3 разу або із 27,1 на 100 тис. населення до 8,1 на 100 тис. населення. Були запропановані такі критерії виліковування від туберкульозу: а) зменшення показників інфікованості населення віком до 14 років до 1 %; б) зниження захворюваності на туберкульоз із бактеріовиділенням спершу до 1 випадку на 1 млн. населення, потім до 1 випадку на 10 млн. населення.

Хибна думка науковців про можливість ліквідації туберкульозу затримувала розвиток світової фтизіатричної науки на кілька десятиріч. Досить зазначити, що після відкриття в 1965 р. рифампіцину до кінця ХХ сторіччя не було винайдено жодного ефективного протитуберкульозного препарату.

Українські фтизіатри теж прийшли до хибних висновків щодо ситуації з туберкульозу і це призвело до скорочення кількості багатьох протитуберкульозних диспансерів, до руйнування в Україні мережі лікувальних закладів для хворих із позалегеневим туберкульозом. У Київському науково-дослідному інституті туберкульозу ім. акад. Ф.Г.Яновського було ліквідовано науково-практичні підрозділи, які займалися проблемами туберкульозу кісток і суглобів, шкіри, очей, проте клініки цього профілю залишалися в Москві та Ленінграді.

Шостий етап в Україні розпочався з 1990 р. й тривав до 1994 р. включно. Він характеризувався невпинним погіршенням епідемічної ситуації з туберкульозу на тлі соціально-економічної кризи, неплатоспроможності лікувально-профілактичних закладів і проведення ними не в повному обсязі протитубер­кульозних заходів. З 1990 по 1994 р. захворюваність на всі форми туберкульозу зросла в 1,24 разу, або на 24 % (із 32 на 100 тис. населення до 39,7 на 100 тис. населення). Смертність від туберкульозу зросла в 1,74 разу: з 8,1 на 100 тис. населення до 10,7 на 100 тис. населення – на 32,1 %.

У 1993 р. ВООЗ проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. За її ініціативою 24 березня проголошено Всесвітнім днем боротьби з туберкульозом.

Надзвичайно вагомий вклад у розвиток організації боротьби з туберкульозом у країнах із низьким рівнем життя вніс доктор Карел Стібло, який народився і жив у Чехословаччині, працював фтизіатром, потім емігрував до Голландії. З 1966 по 1995 р. К. Стібло був директором Програми дослі­дження та контролю за туберкульозом, а з 1979 по 1991 р. він працював директором науково-дослідних проектів Міжнародного союзу боротьби з туберкульозом і хворобами легенів (IUATLD) в Парижі. Організовуючи боротьбу з туберкульозом протягом 8 років у Африці та 9 років у Азії, він розробив і запропонував для людства DOTS-стратегію – стратегію контролю за туберкульозом.

Сьомий етаппочався з 1995 р., коли експерти ВООЗ зафіксували епідемію туберкульозу в Україні, так як кількість хворих на туберкульоз перевищила 1 % від чисельності всієї популяції. До того ж щоріч­но відбувається збільшення захворюваності на туберкульоз, що теж є ознакою епідемії.

Прагнучі подолати епідемію туберкульозу в державі Міністерство охорони здоров’я України видало накази: № 26 від 14.02.96 р. “Про удосконалення протитуберкульозної служби”, № 233 від 29.07.96 р. “Про затвердження інструкцій щодо надання медико-санітарної допомоги хворим на туберкульоз”, № 314 від 28.10.98 р. “Про заходи щодо боротьби з туберкульозом”, № 311 від 30.12.99 р. “Про затвердження інструкцій щодо надання фтизіопульмонологічної допомоги хворим”, № 83 від 20.04.2000 р. “Про оптимізацію та уніфікацію проведення протитуберкульозних заходів в умовах недостатнього їх фінансування”, № 45 “Інструкція про бактеріологічну діагностику туберкульозної інфекції”, № 499 від 28.10.2003 “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легень”, № 45 від 28.01.2005 “Протокол надання медичної допомоги хворим на туберкульоз”, № 318 від 24.05.2006 „Про затвердження Протоколу по впровадженню DOTS-стратегії в Україні”, № 384 від 09.06.2006 „Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз”, № 385 від 09.06.2006 „Про затвердження Інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз”, № 422/40 від 27.06.2006 „Про затвердження Посібника з питань боротьби з туберкульозом на основі міжнародних стандартів з контролю за туберкульозом”, № 276 від 28.05.2008 „Про затвердження клінічного протоколу надання медичної допомоги хворим на поєднанні захворювання – туберкульоз та ВІЛ-інфекцію», № 600 від 22.10.2008 “Про затвердження стандарту надання медичної допомоги хворим на хіміорезистентний туберкульоз”.

З цією ж метою Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 667 від 23.04.99 р. “Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом”, Верховна Рада України ухвалила Закон України № 1645-ІІІ від 06.04.2000 р. “Про захист населення від інфекційних хвороб” та Закон України № 2586-ІІІ від 05.07.2001 р. “Про боротьбу із захворюванням натуберкульоз”, Закон України № 648-V від 08.02.2007 “Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворювання на туберкульоз у 2007-2011 роках”, вийшли Укази Президента України № 679/2000 від 11.04.2000 р. “Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом” та № 643/ 2001 від 20.08.2001 р. “Про Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки”.

При повній та ефективній реалізації цих нормативних документів можливо суттєво вплинути на поліпшення епідемічної ситуації з туберкульозу в Україні.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Епідеміологія туберкульозу в Україні та світі

Н С Пухальська О М Разнатовська Ю С Солодовник... ФТИЗІАТРІЯ... Підручник для студентів...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розділ 1. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТУБЕРКУЛЬОЗ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ПЕРЕДМОВА
Існують переконливі підстави відносити туберкульоз до числа найбільш загрозливих і розповсюджених інфекційних захворювань людини. Зайнявши в далекому минулому цю позицію, він не втратив її й донині

РОЗДІЛ 2. Епідеміологія туберкульозу в Україні та світі
Епідеміологія туберкульозу, яка є розділом, складовою частиною фтизіатрії, вивчає джерела зараження туберкульозом, шляхи передачі інфекції, поширеність туберкульозу як інфекційного захворювання сер

Україна 77,8
  Показник більше 100   Показник від 100 до 80   Показник від 80 до 60

Захворюваність на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію в Україні
(на 100 тисяч населення) У 2008 році відсоток мультирезистентного туберкульозу серед нових випадків захворювання коливається в різних областя

РОЗДІЛ 3. Організація і система боротьби з туберкульозом в Україні
  Організація боротьби з з туберкульозом в Україні є загальнодержавним завданням. Насамперед її виконують протитуберкульозні диспансери різних рівнів – обласні, міські, міжрайонні й р

Міський ПТД Районий ПТД чи тубкабінет
  Основні напрямки роботи протитуберкульозного диспансеру: - профілактика туберкульозу – систематичний аналіз епідеміологічної ситуації з туберкульозу, планування заходів по

Облікова медична документація протитуберкульозної служби
Медичний облік протитуберкульозної служби – це єдина державна система реєстрації, оброблення й аналізу даних про епідемічну ситуацію з туберкульозу, обсяги і характер діяльності про­титуберкульозни

РОЗДІЛ 4. Етіологія туберкульозу
  Збудником туберкульозу в людини більш ніж у 90% випадків є мікобактерія туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis) – грампозитивні кислотостійки мікроорганізми. Роберт Кох 24 березня

РОЗДІЛ 5. Патогенез І ПАТОМОРФОЛОГІЯ туберкульозу
Патогенез туберкульозу як інфекційного захворювання вивчається з часу відкриття Р.Кохом специфічного збудника хвороби – мікобактерії туберкульозу. Найбільш частий шлях зараження туберкульо

Основні етапи запального процесу при туберкульозі
(за Перельман М.І., Корякіним В.А, 1996) Фіброзно-вогнищевий туберкульоз з’являється тоді, коли після затухання і загоєння (інкапсуляції і петрифікації) вогнищ Абрикосовап

Патоморфологія туберкульозу
Морфологічні зміни під час туберкульозу різноманітні. Вони зумовлені особливостями мікобактерій туберкульозу, імунологіч­ним станом організму, факторами зовнішнього середовища, впливом на перебіг п

РОЗДІЛ 6. Імунологія і генетика туберкульозу
Туберкульозна інфекція – класичний приклад різних проявів алергії та імунітету. Вивчення імунологічного статусу хворих на туберкульоз необхідне для вирішення ряду практичних задач: 1) діаг

РОЗДІЛ 7. Методика та організація раннього і cвоєчасного виявлення туберкульозу у дітей, підлітків і дорослих
  Важливою умовою ефективної протиепідемічної боротьби з ростом захворюваності на туберкульоз є своєчасне виявлення, ізоляція і лікування хворих. Необхідність своєчасного виявлення ту

Збір скарг і анамнезу захворювання
Виявлення туберкульозу при зверненні за медичною допомогою зі скаргами, подібними при туберкульозі, потребує насторожуваності від лікарів загальної лікувально-профілактичної мережі по відношенню до

Ретельно зібраний анамнез полегшує встановлення діагнозу туберкульозу.
Вміння лікаря загальної практики запідозрити туберкульоз, поставити це захворювання в диференційно-діагностичний ряд, дозволяє до мінімуму скоротити строки діагностичного процесу, що, безумовно, по

Бактеріоскопічне дослідження харкотиння – метод виявлення туберкульозу
Туберкульоз не є висококонтагіозним захворюванням – при тривалому контакті із бактеріовиділювачем інфікується до 50% людей, а з них занедужують 10-15%, інші набувають імунітет і залишаються здорови

Правила обстеження харкотиння для виявлення туберкульозу.
При клінічному обстеженні у всіх пацієнтів, що звернулися до медпрацівника з підозрою на туберкульоз, навіть при відсутності патологічних змін на рентгенограмі, проводять збір трьох окремих зразків

АЛГОРИТМ ВИЯВЛЕННЯ ТА ДІАГНОСТИКИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
ЛЕГЕНЬ (ТБ)в закладах загальної медичної мережі та протитуберкульозних установах Пацієнт зі скаргами або особи з групи ризику

Техніка проведення проби Манту
  Для проведення проби Манту застосовують тільки однограмові шприци одноразового використання. Ампулу з препаратом обтирають марлею, змоченою 70°С етиловим с

Приклади «віража» туберкулінової реакції за результатами проби Манту з 2 ТО.
- 1-й варіант: 1-й рік життя – негативна реакцяя, 2-й рік - негативна, 3-й рік – 6 мм папула; - 2-й варіант: 1-й рік життя – 10 мм папула, 2-й рік – 5 мм

Відмінності між післявакцинальною і інфекційною алергіями
При вирішення питання про те, чи пов’язана дана позитивна реакція Манту в дитини (підлітка) з зараженням інфекцією (інфікуванням мікобактеріями, МБТ), чи вона відображає післявакцинальну алергію (п

Центральна районна лікарня (міська районна лікарня або територіальне медичне об’єднання).
1. Поліклінічне відділення будь-якого профілю організовує і проводить протитуберкульозні заходи: - Організовує профілактичні огляди (туберкулінодіагностика, флюорограф

РОЗДІЛ 9. Діагностика туберкульозу
При діагностиці туберкульозу завжди виникали певні труднощі через його поліморфність й атиповий плин. За довгі роки боротьби з туберкульозом у нашій країні склалася струнка система його виявлення,

Особливості об’єктивної симптоматики хворих на туберкульоз
Об’єктивне обстеження починають з зовнішнього огляду хворого і оцінки загального стану, який при ранньому виявленні туберкульозу може не мати змін. Розвиток хвороби з роповсюдженням вражень може об

БАКТЕРІОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Виявлення мікобактерій туберкульозу в біологічних матеріалах є найважливішим і єдиним абсолютним критерієм діагностики цієї хвороби, оскільки туберкульоз є моно етіологічним захворюванням. Пошук МБ

Тести ампліфікації нуклеїнових кислот
Тести ампліфікації нуклеїнових кислот дозволяють знайти дуже невелику кількість мікроорганізмів. Метод дозволяє виявляти збудника туберкульозу навіть при вмісті десятків чи сотень мікроорганізмів у

Симптом “патологічно зміненого легеневого малюнка”.
Даний симптом проявляється в виді декількох варіантів: - посилення і збагачення малюнка (при запальних процесах та їх виходах, колагенозах, пухлинних процесах, пневмоконіозах, саркоідозі,

Інші рентгенологічні методики
Прицільну рентгенографію проводять на обмеженій ділянці легень і в такому положенні хворого, щоб отримати найбільш оптимальне зображення патологічних змін, прихованих за кістковими утворення

Туберкулінодіагностика – як метод діагностики туберкульозу
Туберкулінодіагностикагрунтується на визначенні туберкулінової алергії організму до туберкуліну, що є гаптеном мікобактерій туберкульозу. За допомогою туберкулінової проби визначає

НЕСПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА
Соціальна профілактика включає заходи державного характеру і повинна бути спрямована на підвищення життєвого рівня населення, розвинуту і загальнодоступну лікувальну мер

Ускладнення
Ускладнення після вакцинації, ревакцинації БЦЖ звичайно носять місцевий характер і бувають порівняно рідко (приблизно у 0,02% випадків). Ускладненнями вважаються: підшкірні холодні абсцеси

Спосіб застосування і дозування вакцини БЦЖ-М
Вакцину БЦЖ-М застосовують внутрішньошкірно в дозі 0,025 мг у 0,1 мл розчину. Вакциною БЦЖ-М прищеплюють: 1. У пологовому будинку недоношених немовлят з масою тіла при народженні

Заходи у вогнищі туберкульозної інфекції
Вогнище туберкульозу – це місце перебування джерела мікобактерій туберкульозу разом з оточуючими його людьми та середовищем в тих межах простору і часу, в яких можливе виникнення нових випадків інф

Протиепідемічні заходи у вогнищах туберкульозу
Метою протиепідемічних заходів у вогнищах є попередження нових випадків інфікування і захворювання контактних осіб. Протиепідемічні заходи у вогнищі складаються з 3 етапів: І етап.

За місцем проживання хворого
Епідеміологічне обстеження вогнища хворого з встановленим виділенням мікобактерій туберкульозу або у стадії розпаду проводять сумісно фахівці санітарно-епідеміологічної служби з фтизіатричною служб

Епідеміологічне обстеження вогнища та протиепідемічні заходи за місцем роботи або навчання хворого
Небезпека зараження та захворювання на туберкульоз зростає не тільки при побутовому, але й при контакті з бактеріовиділювачами на виробництві. Після виявлення хворого на туберкульоз, одержання пові

Методи, засоби та режими знезараження окремих об’єктів при туберкульозі
Найменування об’єкту знезараження При поточній дезінфекції Методи і засоби дезінфекції Концентрація розчину, %

Та хіміопрофілактика контактних осіб
Категорії вогнищ Характеристика джерела мікобактерій туберкульозу і вогнища туберкульозу Хіміопрофілактика контактних осіб  

Контрольні питання
1. Задачі профілактики туберкульозу. 2. Значення соціальної профілактики в запобіганні виникнення туберкульозу. 3. Напрямки санітарної профілактики туберкульозу. 4. Принц

II. КЛІНІЧНІ ФОРМИ ТУБЕРКУЛЬОЗУ
(шифри МКХ-10 перегляду) А15.- А16.- Туберкульоз легень (ТБЛ)(із факультативним зазначенням форми ура­ження): А15. - А16.- Первинний туберкульозний комплекс

Наявність деструкції.
Деструкція – це патологічний специфічний запальний процес будь-якого органу, що характеризується змертвінням і розпадом ураженої тканини під впливом МБТ. На місці деструкції рентгенологічно визнача

Етіологічне підтвердження діагнозу туберкульозу.
Етіологічне підтвердження туберкульозу є основою основ сучасної клінічної фтизіатрії. Існують лише 2 достовірних методи підтвердження туберкульозу – бактеріологічний і гістологічний. Звичайно, якщо

Ефективне лікування
1.1. Вилікування – завершений повний курс лікування (у тому числі, за показаннями, хірургічного), в результаті якого припинилося бактеріовиділення, загоїлися каверни, розсмо

ВДТБ (15.03.2006) верхніх часток легенів (дисемінований), Дестр +, МБТ + М+ К+ Резист -, ГІСТ 0, легенева кровотеча, Кат 1, Ког 1 (2006).
2. ХТБ (10.11.2003) верхньої частки лівої легені (фіброзно-кавернозний), Дестр +, МБТ + М+ К+ Резист + (H,R,S), Резист II+ (K,Eth,Amic), ГІСТ 0, ДН ІІ, Кат 4, Ког 4 (2003). 3. В 20, ВДТБ (

Основні терміни та питання диспансерної тактики
  Згідно Закону України „Про боротьбу з туберкульозом” від 5.07.2001 р. № 2586-Ш, сформульовані такі поняття щодо туберкульозної інфекції: - хворий на активну форму т

Визначення випадку
Новий випадок(вперше діагностований): - пацієнти, яким раніше ніколи не встановлювали діагноз туберкульозу; - пацієнти, які приймали протитуберкульозні препар

Бактеріовиділювачі
Хворі з вперше діагностованим туберкульозом, у яких виявлені МБТ, а також ті, що знаходяться на обліку протитуберкульозного закладу: -хворі, у яких МБТ виявлені будь яким методом досліджен

Контрольні питання.
1. Основні складові частини сучасної клінічної класифікації туберкульозу. Принципи поєднання клінічних форм туберкульозу з вимогами до диспансерного спостереження й лікування. 2.

Первинний туберкульозний комплекс з лімфогенною і гематогенною дисемінацією
  Клінічні прояви первинного туберкульозного комплексу залежать від фази процесу, особливостей його перебігу та реактивності організму. Його перебіг може бути малосимптомним, але част

Дисемінований туберкульоз
Дисемінований туберкульоз легень – це клінічна форма туберкульозу, яка характеризується наявністю множинних, звичайно в обох легенях, вогнищ дисемінації гематогенного, лімфогенного або змішаного ге

Вогнищевий туберкульоз легень
Вогнищевий туберкульоз легень– це клінічна форма туберкульозу, яка характеризується малосимптомним перебігом та наявністю різного генезу та давності невеликих (до 10 мм у діаметрі) переважно продук

Інфільтративний туберкульоз легень
Інфільтративний туберкульоз легень– це специфічний ексудативно-пневмонічний процес протяжністю більше 10 мм зі схильністю до прогресуючого перебігу. Клінічні прояви інфільтративног

Казеозна пневмонія
Казеозна пневмонія– це гостра специфічна пневмонія, яка характеризується швидко наростаючими казеозно-некротичними змінами та тяжким перебігом, нерідко швидко прогресуючим, що приз

Туберкульома легень
Туберкульома легень – клінічна форма легеневого туберкульозу, що об’єднує субстрати різного походження, для яких характерна наявність округлого казеозного утворення в легенях більше 1 см у діаметрі

Фіброзно-кавернозний туберкульоз легень
Фіброзно-кавернозний туберкульоз легеньхарактеризується наявністю фіброзної каверни, розвитком фіброзних змін в легеневій тканині, вогнищ бронхогенного відсіву різної давнини у тій же та/або протил

Циротичний туберкульоз легень
Циротичний туберкульоз легеньхарактеризується значним розростанням рубцевої тканини, серед якої зберігаються активні туберкульозні вогнища, що обумовлюють періодичні загострення та можливе мізерне

Носа, порожнини рота, глотки).
Всі ці локалізації туберкульозу зустрічаються як ускладнення перебігу інших форм первинного і вторинного туберкульозу легень і внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Лише іноді ці ураження бувають і

Туберкульозне ураження порожнини рота
1. Туберкульоз слизуватої оболонки рота Ураження слизуватої оболонки рота специфічним процесом виникає при ендогенній інфекції у хворих, що страждають на різні фор

Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів
Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузліввиникає в результаті первинного зараження туберкульозом дітей, підлітків і дорослих молодого віку. Рідше він виникає в результаті ендогенної реактива

Туберкульозний плеврит
Туберкульозний плеврит (в тому числі емпієма)найчастіше супроводжує легеневий і позалегеневий туберкульоз. Плеврит – запалення плеври з утворенням на її поверхні фібрина чи накопичення у п

Методика проведення плевральної пункції.
Вона проводиться з діагностичною і терапевтичною цілями. Діагностична або пробна пункція плевральної порожнини проводиться для підтвердження діагнозу ексудативного плевриту, а також для визначення

Туберкульоз мозкових оболон та центральної нервової системи у дітей
Туберкульозний менінгіт у дітей розвивається поступово, спостерігають продромальний період. Тривалість його – близько 2 тижнів або довше. Захворювання розвивається поволі. З'являються нездужання, з

Туберкульоз кісток та суглобів
Туберкульоз кісток і суглобів хребта: "Первинний" остит характеризується ураженням тіла хребця без поширення процесу за його межі й проявляється невизначе

Туберкульоз сечово-статевої системи
Туберкульоз нирок. Початкова стадія захворю­вання пов'язана з гематогенним поширенням інфекції з активних вогнищ первинного або вторинного характеру в інших органах.

Туберкульоз периферичних лімфатичних вузлів
У фазі інфільтрації характеризується запальною інфільтрацією лімфатичного вузла (одного або декількох), проявляється збільшенням вузлів без значних перифокальних явищ і симптомів інтоксикації; у фа

Туберкульоз шкіри та підшкірної клітковини
  До первинних форм відноситься “первинний афект”, що виникає у випадку інфікування через шкіру. До цієї групи відноситься гострий міліарний туберкульоз

Туберкульоз вуха
Специфічне туберкульозне ураження будь-якої анатомічної частини вуха: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Туберкульоз зовнішнього вуха (вушної раковини

Міліарний туберкульоз
Міліарний туберкульоз– гематогенна, майже завжди генералізована форма туберкульозу, що характеризується рівномірним густим висипом дрібних, з просяне зерно, туберкульозних пагорбкі

Туберкульоз без встановленої локалізації
(у попередніх клінічних класифікаціях – “туберкульозна інтоксикація у дітей”)   Туберкульоз невстановленої локалізації у дітей виникає при інфікув

РОЗДІЛ 14. Диференційна діагностика внутрішньогрудного туберкульозу
Туберкульоз органів дихання характеризується поліморфізмом і різноманітністю клінічних проявів, що зумовлює труднощі його диференційної діагностики з іншими бронхо-легеневими захворюваннями. Складн

Рентгенологічні синдроми при захворюваннях органів дихання
Синдром дисемінації Синдром інфільтративного затемнення Синдром округлої тіні Синдром кільцевидної тіні

Кровохаркання і легенева кровотеча
Кровохаркання і легеневу кровотечу відносять до найбільш частих і грізних ускладнень внутрішньогрудного туберкульозу, у першу чергу хронічного, деструктивного і циротичного. По механізму виникнення

Патологічний пневмоторакс
Патологічний пневмоторакс характеризується проникненням у плевральну порожнину повітря в результаті порушення цілісності вісцеральної плеври з наступним розвитком колапсу легені. Стиск легені може

Дихальна недостатність
Дихальна недостатність – це патологічний стан, при якому не забезпечується нормальне насичення крові киснем і виведення вуглекислого газу внаслідок порушень вентиляції, газообіну, транспорту кисня,

Легеневе серце
Легеневе серце – це гіпертрофія і (або) дилатація правого шлуночка, що розви­ваються внаслідок захворювань (за винятком серця), які уражують структуру або функцію легень. За часом розвитку

Амілоїдоз внутрішніх органів
Амілоїдоз – це системне захворювання з ураженням багатьох органів і тканин організму. Він характеризується порушенням білкового обміну з позаклітинним відкладенням в органах скла­дного білково-полі

Контрольні питання
1. Визначення поняття “амілоїдоз внутрішніх органів”. 2. Частота зустрічаємості амілоїдозу у хворих на туберкульоз. 3. Етіологія та патогенез амілоїдозу при туберкульозі.

Туберкульоз і неспецифічні захворювання легень
Сполучення туберкульозу і неспецифічних захворювань легень (НЗЛ) у клінічній практиці зустрічається досить часто. Після лікування туберкульозу легень можуть залишитися бронхоектази, у результаті чо

Туберкульоз у дітей
У дітей більш часто, ніж в осіб старшого віку, виявляються первинні форми туберкульозу: первинна туберкульозна інтоксикація, первинний туберкульозний комплекс, туберкульоз лімфатичних вузлів (периф

Протитуберкульозні препарати
На даний час в Україні дозволено до застосування більш двох десятків протитуберкульозних препаратів. Вони класифікуються в залежності від дії на МБТ. Найбільш поширена клінічна класифікація протиту

Класифікація протитуберкульозних препаратів
Назва препарату Стандартна добова доза для дорослих вагою більше 50 кг (г) Анти-мікотична активність українська

Фармакологічна характеристика антимікобактеріальних препаратів
1. Ізоніазид (Н)– гідразид ізонікотинової кислоти (ГІНК). До препаратів групи ГІНК також належать флуренізид, метазид, фтивазид, ларусан, салюзид.

Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів
Основні методи антибактеріальної терапії: звичайний, одноразовий прийом добової дози препарату, інтермітуючий. Звичайний метод – щоденне призначення 2-3 рази на день індивідуальних

Раннє або, як менш,своєчасне лікування - лікування повинно розпочинатися безпосередньо після виявлення хворого на туберкульоз.
2. Тривале лікування – проведення лікування до припинення бактеріовилілення, загоєння порожнин, розсмоктування інфільтратів і ущільнення вогнищ. Після досягнення цих явищ не

Категорії та схеми лікування
Категорія лікування Початкова фаза (шоденно) Фаза про-довження (щоденно, або інтермітуюче) 4-к

Стандартні режими хіміотерапії
У пацієнтів з високим ризиком мультирезистентного туберкульозу (невдача 1 та 2 курсу хіміотерапії) без даних ТМЧ, а також у хворих з хронічним процесом без даних ТМЧ призначають стандартні режими х

Індивідуальні режими хіміотерапії
Індивідуальні режими ХТ призначають пацієнтам, у яких отриманий результат ТМЧ. Формування індивідуального режиму ХТ відбувається на підставі (табл. 3.4.3.1): · даних ТМЧ;

Характеристика.
2. Сучасні підходи до стаціонарного лікування хворих на туберкульоз і до стадійності хіміотерапії – інтенсивна і підтримуюча фази лікування. 3. Сучасні підходи до лікування хворих

Непереносимість протитуберкульозних препаратів і її усунення
У сучасних умовах широкого застосування лікарських засобів нерідко спостерігається їх негативний вплив на організм пацієнта, так звана побічна дія ліків (ПДЛ). Проблема побічної дії ліків особливо

Контрольні питання.
1. Загальна характеристика побічної дії протитуберкульозних препаратів. 2. Види побічної дії препаратів – алергічна, токсична, токсико-алергічна. 3. Прояви побічної дії різних про

Патогенетична і симптоматична терапія
Неспецифічне лікування полягає в проведенні гігієно-дієтичного режиму, пато­генетичної та симптоматичної терапії. Використання патогенетичних засобів підвищує ефективність антимікоб

Штучний пневмоторакс
Штучний пневмоторакс – це введення повітря в плевральну порожнину з лікувальною метою. Позитивний вплив штучного пневмотораксу на перебіг туберкульозного процес

Пневмоперитонеум
Пневмоперитонеум – це введення повітря в черевну порожнину, зокрема в піддіафрагмовий простір, з лікувальною метою, щоб обмежити екскурсію діафрагми й здавити уражену ле

ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНЬ
Хірургічне лікування хворих на туберкульоз легенів – складова комплексного лікування. У сучасних умовах епідемії туберкульозу роль хірургічного лікування зростає. Хірургічне лікування у поєднанні з

Кавернотомія і кавернопластика
Кавернотомія – це розкриття і наступне відкрите лікування каверни. Кавернопластика – це ліквідація внутрішньолегеневої порожнини за рахунок її заповнення м’язовим, шк

Інші методи хірургічного лікування
Дренаж каверни застосовують для оздоровлення її стінки розчином антибактеріальних препаратів. Рекомендується хворим з великими і гігантськими кавернами, коли неможливі інші види хірургічного

Санаторно-курортне лікування хворих на туберкульоз
Потреба в санаторно-курортному лікуванні хворих на туберкульоз, як дорослих, так і дітей, має тенденцію до зростання. Це обумовлено, з одного боку, несприятливою епідеміологічною ситуацією з туберк

ЕКСПЕРТИЗА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ
Порушення працездатності наступає, коли людина не може виконувати свої професійні обов’язки з середньою, типовою для більшості осіб даної професії, продуктивністю праці. Порушення працездатності пр

РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ
  Реабілітація у медицині – це комплекс медичних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення порушень функцій організму, працездатності хворих та інвалідів.

РОЗДІЛ 20. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ DOTS-стратегії в Україні
  Зважаючи на стрімке зростання захворюваності на туберкульоз та смертності від нього в усьому світі, поширення медикаментозної резистентності мікобактерії туберкульозу до основних пр

Концепція адаптованої DOTS-стратегії в Україні
І. Політичну та фінансову підтримку програми боротьби з ТБ забезпечувати на рівні Уряду та адміністративних територій країни. ІІ. Виявлення хворих на активні форми

ВИЯВЛЕННЯ ТА ДІАГНОСТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ
Виявлення хворих на туберкульоз проводиться в лікувальних установах загальної медичної мережі персоналом цих установ. Діагноз туберкульозу підтверджується в спеціалізованих протитуберкульозних уста

Діагностика туберкульозу та встановлення випадку захворювання
Діагноз туберкульозу виставляють на підставі: - позитивного результату мікроскопії мазку мокротиння або матеріалу біоптатів (при виявлені змін при рентгенологічному або бр

Лікування хворих на туберкульоз по DOTS-програмі
Лікування розпочинають зразу ж після встановлення діагнозу туберкульозу. На початку лікування на хворого заповнюється „Медична картка лікування хворого на туберкульоз” (ТБ 01). Далі

Режими лікування хворих
Категорія Режим лікування   Інтенсивна фаза Підтримуюча фаза Категорія 1

Графік моніторингу лікування хворих І, ІІ ІІІ категорії
Календар моніторингу лікування для проведення мікроскопії мазка мокротиння Місяць

Амбулаторне лікування
Під час фази продовження (4 місяці для нових хворих на туберкульоз і 5 місяців для повторних хворих) лікування буде проводитися амбулаторно під безпосереднім спостереженням медичного працівника (лі

Щоденно чи 3 рази на тиждень 4 міс. Щоденно чи 3 рази на тиждень 5 міс. Щоденно чи 3 рази на тиждень 4 міс.
ПТП, що застосовуються для лікування в підтримуючу фазу: Прийом добових доз, підтримуюча фаза д

ДОТ кабінет
  ДОТ кабінет — кабінет контрольованого лікування створюється в містах та районних центрах за рішенням обласного управляння охорони здоров’я. Його розташування та кількість кабінетів

Прихильність хворих до лікування
За формування прихильності до лікування відповідальний обласний координатор НТП. В області має складатися план заходів по формуванню прихильності до лікування і складатись щоквартальний звіт по йог

ЛІКУВАННЯ ЗА DOTS-ПЛЮС ПРОГРАМОЮ
Здійснюється шляхом проведення стандартизованого п’яти-, шестикомпонентного режиму антимікобактеріальної терапії хворим на мультирезистентний туберкульоз (туберкульоз з множинною медикаментозною ст

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Александровский Б.П., Баренбойм А.М. Дифференциальная диагностика туберкулеза легких. – Киев, 1979. 2. Виноградов А.В. Дифференциальный диагноз внутренних болезней: Справочное руководст

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги