Єдність матерії, руху, простору, часу - раздел Образование, Поняття та структура світогляду Спочатку Поняття «Матерія» Ототожнювалось Із Конкретним Матеріалом, З Якого С...
Спочатку поняття «матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі «Метафізика» писав, що «більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, – це вони вважають елементом і початком речей».
Якщо для філософів стародавнього світу матерія – це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р. Декарта (XVII ст.) матерія – це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною. І. Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об’єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г. Гельмгольца, матерія – це все, що існує об’єктивно (незалежно від свідомості людини).
Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу – пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать. цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений), соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).
Отже, поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.
Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.
Узагальнене визначення категорії «матерія» має базуватися на тому, що це – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною
Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця
Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний. за своєю багатоманітністю, як і матерія.
Джерело руху – сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії – це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.
Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як світ розвивається, існує багато: міфологічні, релігійні, наукові, ненаукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток – це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самоперехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.
Простір і час – це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). Г. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір – це ім’я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти
Такі філософи як Дж. Берклі і Д. Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант— як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г. Гегель— як категорії абсолютного духа (це – ідеалістичні концепції), І. Ньютон – як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не «взаємодіють» із матерією, існують самі по собі. Це – метафізичне розуміння простору і часу.
Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.
Історична еволюція поглядів на простір і час пов’язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності
Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір – це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об’єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час – це внутрішньо пов’язана з простором і рухом об’єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.
39. Рух як спосіб існування матерії. Рух і розвиток. Форми руху матерії.
Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця
Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний. за своєю багатоманітністю, як і матерія.
Джерело руху – сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії – це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.
Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як світ розвивається, існує багато: міфологічні, релігійні, наукові, ненаукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток – це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самоперехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.
Що таке розвиток? Розвиток – це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, яка має незворотний і спрямований характер. Це – загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. Розвиток – це насамперед, зміна, рух., але не будь-яка зміна є розвитком. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток – важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток «генетичне» виростає з саморуху як невід’ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних.
Що ж таке рух? Рух – це будь-яка зміна, це внутрішньо пов’язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з’являється. ТОМУ розвиток можна вважати вищою формою руху.
40. Єдність матерії, руху, простору і часу.
Матеріалізм підкреслює об’єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.
Природознавство XVIII XIX ст., визначаючи об’єктивність простору і часу, розглядало їх, слідом за Ньютоном, як щось відірване одне від одного і від матерії і руху. Древні атомісти і природознавці аж до XX ст. ототожнювали простір із пустотою. Він вважався однаковим у всіх точках і нерухомим, а час – таким, що тече рівномірно. Сучасні науки (насамперед фізика, хімія, біологія, астрономія) відкинула старі уявлення про простір як пустоту, як пусте вмістилище тіл, і про час, як єдиний для всього безкінечного Всесвіту. Головний висновок теорії відносності Ейнштейна якраз і полягає в тому, що простір і час існують не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв’язку з нею, є сторонами єдиного і багатоманітного цілого. Загальна теорія відносності доводить, що плин часу і протяжність тіл залежать від швидкості руху цих тіл і що структура чотиривимірного континууму (3 просторові координати + 1 часова координата) змінюються залежно від скупчення мас речовини і породжуваного ним поля тяжіння. Тепер відомо, що із наближенням швидкості руху тіла до швидкості світла її протяжність зменшується і плин часу теж уповільнюється: відбувається своєрідне стиснення простору і часу. Як бачимо, ці наукові відкриття, а також відкриття неевклідових геометрій (М. Лобачевський, Б. Ріман) спростовують як ідеалістичні, так і метафізичні уявлення про простір і час. Сьогодні у нас немає підстав суб’єктивізувати уявлення про простір і час.
Фантасти і науковці нерідко вживають вираз «багатовимірний або одно- чи двовимірний простір». Реальний простір має три виміри (3 координати), час – один (від минулого через сучасне до майбутнього). Сучасна наука визнає простір і час взаємозалежними і використовує поняття чотиривимірний просторово-часовий континуум. Поняття багатовимірний простір має сенс лише як позначення формально-логічних об’єктів (наприклад, залежність між різноманітними параметрами того чи іншого тіла тощо). Філософи і науковці XX ст. багато уваги приділяють дослідженню простору і часу, їхніх властивостей, зокрема метрики, структурованості, симетрії тощо.
41. Закон як форма відображення об’єктивного світу і ступеня розвитку пізнання.
для складання кандидатського мінімуму... Поняття та структура світогляду Світогляд як... Філософський зміст проблеми буття...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Єдність матерії, руху, простору, часу
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Світогляд як духовно-практичний феномен
Аналізові світогляду,, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80-х років. Добре відомі праці В. І. Шинкарука, В. П. Іванова, М. В. Поповича та інших
Філософія. Її предмет та функції
Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури. Історично так склалось, що саме фі
Роль філософії у житті суспільства
Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у в
Філософія Стародавньої Індії
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 рр. до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам’ятники індійсько
Філософія Стародавнього Китаю
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н. е. Про
Філософія стародавніх Греції і Риму
Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI—V ст. до н. е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.
Середньовічна філософія
Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних віднвсин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства, Розвиток монотеїстичної релігі
Філософія епохи Відродження
XIV – поч. XVII ст. в історії Європи прийнято. називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. репаіаапсе – відродження). Цей термін вживається на означення відродження античної культ
Філософія Нового часу
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального при
Проблема субстанції у філософії ХVII ст.
Субстанція – це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. В епоху Відродження субстанція розумілась як Єдине, органічна і гармонійна єдніст
Німецька класична філософія
Німецька класична філософія є значним і вагомим •тапом у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини чайже за сто років, зокрема, такими оригінальними
Марксистська філософія
Наступним етапом розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія Вона сформувалась на багатому грунті попередніх філософських систем. Марксистська філософія, і в цьому одна з її с
Психоаналіз і неофрейдизм
Однією з найвпливовіших ідейних течійXX ст.. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував
Екзистенціальна філософія та її різновиди
Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини т
Філософія періоду Відродження
У XIV—XVI сг. філософію України оригінальне представляли єресі Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставле
Філософія Г. С. Сковороди
Видатний український філософ Г. С. Сковорода (1722-1794) був вихованцем Києво-Могилянської академії Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та іі щастя. Роздуми Сковороди
Філософські ідеї Т. Г. Шевченка
Після Г. Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Т. Г. Шевченка (1814—1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалас
Київська релігійно-філософська школа. П.Д. Юркевич
В середині XIX ст. в Києві склалась релігійно-філософська школа, представники якої відіграли істотну роль в історії української культури. Центром школи стає Київська духовна академія. Згодом другим
Філософія України другої половини XIX – початку XX ст.
Значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім’ям, визнаного фахівця в галузі загального мовознавства, фольклору, етнографії 0. 0. Потебні (
Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил
Знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою п
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Принципи діалектики
Принцип (від лат. рппсіртпі – начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переконання людини. ті практичні засади, котрими во
Альтернативи діалектики
Поняття «діалектики», якщо розглядати його. в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття «діалектика» означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння в
Категорії діалектики
З’ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв’язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагоні
Одиничне, особливе і загальне
Вивчення речей, предметів об’єктивної дійсності переконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого – ко
Закон єдності та боротьби протилежностей
Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визнач
Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні
Щоб з’ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість – це
Закон заперечення заперечення
Закон заперечення заперечення – один із основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності. Вперше у філософії розг
Виникнення і природа свідомості
У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як кон
Генезис свідомості
Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясув
Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості
Не применшуючи значення бюлого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції
Основні фактори антропосоціогенезу
В основу філософського трактування антропосоціогенезу покладено трудову теорію. Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соці
Людина: індивід, індивідуальність, особистість
З давніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Відомий поет Стародавньої Греції Евріпід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина.
Структура свідомості, її основні рівні
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям «психіка людини». Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багато
Суспільна психологія й ідеологія
Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія.
Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій., настроїв, звичок
Сутність духовного життя суспільства
Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб’єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного жит
Антропосфера, соціосфера, біотехносфера
З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об’єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовувати
Екологія та екологічні проблеми в Україні
Слово "екологія" походить від грецьких оіТгод" — оселя і Іодої — вчення. Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем’ і шляхи забезп
Географічне середовище.
Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається гео
Народонаселення - передумова та суб’єкт історичного процесу
Поряд із природним середовищем суттєвим фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія (від гр.— народ і — пишу) Вона досліджує динаміку чисельно
Виміри цінностей людського буття
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжніс
Проблема пізнання у філософії
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як
Єдність чуттєвого і раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні
Пізнання людиною світу починається з чуттєвого контакту зі світом, з «живого споглядання». Під «живим спогляданням» розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприйняття,
Методологія наукового пізнання
Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія наук
Філософія і культура
Культура і філософія тісно пов’язані між собою як можуть бути пов’язані між собою ціле і його частина, складова.
Будь-яка культура в антропологічному значенні слова містить у собі певне св
Синтезуюча природа творчості
За основу визначення творчості можуть братися різні факторії: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визна
Поняття соціального в філософії. Соціум як історичний процес
Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба мірку
Суспільство як система і життєдіяльність людини
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні сусп
Діяльність як спосіб існування соціального
Як суб’єкт людина має насамперед мислити і діяти, діяти й мислити. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла
Суб’єкти суспільного розвитку
Поняття «суб’єкт» (від лат.– той, що лежить знизу, що знаходиться в основі) добре відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це – носій предметно-практичної діяльності і пізнання, дж
Поняття рушійні сили розвитку суспільства
У соціальній філософії рушійні сили пов’язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Поняття суспільного виробництва
Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.
Людська праця відрізняється від тваринно-інстин
Виробничі відносини
Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв’язків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкув
Взаємозв’язок продуктивним сил та виробничих відносин
Вони завжди перебувають у тісному взаємозв’язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але за
Сутність науково-технічної революції
Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою», тобто з тим, що вони створюють. «С
Соціальні наслідки НТР
З’ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР – явище глобального характеру, воно охопл
Формаційний підхід у філософії історії
У сучасній філософії історії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішенн
Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього
Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу
Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над
Цивілізація і культура
Термін «культура» використовується людством віддавна. Спочатку він розглядався в значенні вирощування сільськогосподарських рослин, пізніше — в переносному розумінні як вирощування розуму, тобто ви
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов