Структура свідомості, її основні рівні - раздел Образование, Поняття та структура світогляду Свідомість Не Зводиться До Психіки Людини. Поняття Свідомості Більш Вузьке По...
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям «психіка людини». Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, а6страктно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам’ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.
Емоційна сфера свідомості – складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції – це відображення об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб’єкти в єдності з здібностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і за-порогові почуття – це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинне утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру.
Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму
Одним із перших в історії науки розв’язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З. Фрейд (1856— 1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А. Шопенгауер, Е. Гартман, А. Бергсон та ін.). Разом з тим багато філософських течій на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. Несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб’єкта.
Важливою складовою свідомості є самосвідомість.
Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об’єктом пізнання суб’єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина – самооцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.
Самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією. Рефлексія – це принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності. Термін «рефлексія» в широкому розумінні означає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.
Отже, підкреслимо, що елементи і рівні структури
суб’єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини. На завершення треба сказати також, що ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, структуру і властивості свідомості. Не-з’ясованими залишаються й питання взаємозв’язку свідомості з діяльністю індивіда, буттям тощо.
Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально «пронизує» людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення.
58. Суспільна свідомість, її структура та функції.
Багатогранність духовного життя суспільства .включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.
Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед .виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.
Марксистська традиція виходила з тези, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки. На цьому ґрунтувалось основне питання філософії. Але всяка абсолютизація значення суспільного буття чи суспільної свідомості з погляду теоретичного не виправдана. Життєдіяльність суспільства - не завжди складний, суперечливий процес органічної єдності матеріального і духовного, ідеального, суспільного буття й суспільної свідомості, що взаємодоповнюють один одного, постаючи одночасно як відносно самостійні явища.
Суспільна свідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вона пов’язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб’єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції суспільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали. Коли ідеї, почуття, що становлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони виступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес її формування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулювання суспільного розвитку.
Але суспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Все залежить від того, якому соціальному суб’єкта належать ті чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного потенціалу особистості.
Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовної культури минулих епох, котрі представляють безперервний процес функціонування й розвитку суспільства.
Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коди є конкретні її носії - людина, соціальні групи, спільноти, конкретні особистості та інші суб’єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості - конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.
Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело — буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона включає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних характеристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає нівелювання свідомості індивіда Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.
59. Особливості ідеології та утопії як форм суспільної свідомості.
Все темы данного раздела:
Світогляд як духовно-практичний феномен
Аналізові світогляду,, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80-х років. Добре відомі праці В. І. Шинкарука, В. П. Іванова, М. В. Поповича та інших
Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.
Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького
Філософія. Її предмет та функції
Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури. Історично так склалось, що саме фі
Роль філософії у житті суспільства
Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у в
Філософія Стародавньої Індії
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 рр. до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам’ятники індійсько
Філософія Стародавнього Китаю
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н. е. Про
Філософія стародавніх Греції і Риму
Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI—V ст. до н. е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.
Середньовічна філософія
Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних віднвсин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства, Розвиток монотеїстичної релігі
Філософія епохи Відродження
XIV – поч. XVII ст. в історії Європи прийнято. називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. репаіаапсе – відродження). Цей термін вживається на означення відродження античної культ
Філософія Нового часу
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального при
Проблема субстанції у філософії ХVII ст.
Субстанція – це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. В епоху Відродження субстанція розумілась як Єдине, органічна і гармонійна єдніст
Німецька класична філософія
Німецька класична філософія є значним і вагомим •тапом у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини чайже за сто років, зокрема, такими оригінальними
Марксистська філософія
Наступним етапом розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія Вона сформувалась на багатому грунті попередніх філософських систем. Марксистська філософія, і в цьому одна з її с
Психоаналіз і неофрейдизм
Однією з найвпливовіших ідейних течійXX ст.. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував
Екзистенціальна філософія та її різновиди
Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини т
Філософія періоду Відродження
У XIV—XVI сг. філософію України оригінальне представляли єресі Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставле
Філософія Г. С. Сковороди
Видатний український філософ Г. С. Сковорода (1722-1794) був вихованцем Києво-Могилянської академії Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та іі щастя. Роздуми Сковороди
Філософські ідеї Т. Г. Шевченка
Після Г. Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Т. Г. Шевченка (1814—1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалас
Київська релігійно-філософська школа. П.Д. Юркевич
В середині XIX ст. в Києві склалась релігійно-філософська школа, представники якої відіграли істотну роль в історії української культури. Центром школи стає Київська духовна академія. Згодом другим
Філософія України другої половини XIX – початку XX ст.
Значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім’ям, визнаного фахівця в галузі загального мовознавства, фольклору, етнографії 0. 0. Потебні (
Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил
Знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою п
Єдність матерії, руху, простору, часу
Спочатку поняття «матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Принципи діалектики
Принцип (від лат. рппсіртпі – начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переконання людини. ті практичні засади, котрими во
Альтернативи діалектики
Поняття «діалектики», якщо розглядати його. в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття «діалектика» означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння в
Категорії діалектики
З’ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв’язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагоні
Одиничне, особливе і загальне
Вивчення речей, предметів об’єктивної дійсності переконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого – ко
Закон єдності та боротьби протилежностей
Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визнач
Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні
Щоб з’ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість – це
Закон заперечення заперечення
Закон заперечення заперечення – один із основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності. Вперше у філософії розг
Виникнення і природа свідомості
У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як кон
Генезис свідомості
Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясув
Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості
Не применшуючи значення бюлого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції
Основні фактори антропосоціогенезу
В основу філософського трактування антропосоціогенезу покладено трудову теорію. Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соці
Людина: індивід, індивідуальність, особистість
З давніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Відомий поет Стародавньої Греції Евріпід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина.
Суспільна психологія й ідеологія
Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія.
Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій., настроїв, звичок
Сутність духовного життя суспільства
Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб’єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного жит
Антропосфера, соціосфера, біотехносфера
З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об’єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовувати
Екологія та екологічні проблеми в Україні
Слово "екологія" походить від грецьких оіТгод" — оселя і Іодої — вчення. Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем’ і шляхи забезп
Географічне середовище.
Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається гео
Народонаселення - передумова та суб’єкт історичного процесу
Поряд із природним середовищем суттєвим фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія (від гр.— народ і — пишу) Вона досліджує динаміку чисельно
Виміри цінностей людського буття
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжніс
Проблема пізнання у філософії
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як
Єдність чуттєвого і раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні
Пізнання людиною світу починається з чуттєвого контакту зі світом, з «живого споглядання». Під «живим спогляданням» розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприйняття,
Методологія наукового пізнання
Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія наук
Філософія і культура
Культура і філософія тісно пов’язані між собою як можуть бути пов’язані між собою ціле і його частина, складова.
Будь-яка культура в антропологічному значенні слова містить у собі певне св
Синтезуюча природа творчості
За основу визначення творчості можуть братися різні факторії: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визна
Поняття соціального в філософії. Соціум як історичний процес
Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба мірку
Суспільство як система і життєдіяльність людини
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні сусп
Діяльність як спосіб існування соціального
Як суб’єкт людина має насамперед мислити і діяти, діяти й мислити. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла
Суб’єкти суспільного розвитку
Поняття «суб’єкт» (від лат.– той, що лежить знизу, що знаходиться в основі) добре відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це – носій предметно-практичної діяльності і пізнання, дж
Поняття рушійні сили розвитку суспільства
У соціальній філософії рушійні сили пов’язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Поняття суспільного виробництва
Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.
Людська праця відрізняється від тваринно-інстин
Виробничі відносини
Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв’язків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкув
Взаємозв’язок продуктивним сил та виробничих відносин
Вони завжди перебувають у тісному взаємозв’язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але за
Сутність науково-технічної революції
Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою», тобто з тим, що вони створюють. «С
Соціальні наслідки НТР
З’ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР – явище глобального характеру, воно охопл
Роль філософії у вирішенні проблем особистості, проблем суспільства
Політик, і художник, і взагалі будь-яка людина стає філософом, коли, спираючись на власний досвід, розмірковує про вічні питання: про зміст і сенс життя, свободу, істину та ін. Інша справа: чи стаю
Формаційний підхід у філософії історії
У сучасній філософії історії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішенн
Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього
Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу
Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над
Цивілізація і культура
Термін «культура» використовується людством віддавна. Спочатку він розглядався в значенні вирощування сільськогосподарських рослин, пізніше — в переносному розумінні як вирощування розуму, тобто ви
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Новости и инфо для студентов