Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою

Комплексний, неупереджений аналіз тенденцій розвитку університетської освіти дає змогу виокремити найважливіші з них, а саме:

1) фундаменталізація освіти, яка має суттєво підвищити її якість;

2) випереджувальний характер всієї системи освіти, її спрямованість на вирішення проблем та завдань постіндустріальної цивілізації, на розвиток творчих здібностей людини;

3) індивідуалізація навчальної діяльності, що має здійснюватися з урахуванням мінливого характеру ринку праці, потреб, уподобань, особистісних якостей майбутнього фахівця.

Під поняттям "фундаменталізація" розуміють суттєве підвищення якості освіти і рівня компетентності фахівців шляхом модернізації змісту навчальних дисциплін та науково-методичного забезпечення навчального процесу. Фундаменталізація не зводиться до збільшення годин на вивчення навчальних дисциплін того чи іншого циклу. Йдеться про досягнення принципово нових цілей вищої освіти. Завданням фундаментальної університетської освіти є створення умов для виховання та формування сучасного наукового мислення, внутрішньої потреби у саморозвитку, самоосвіті упродовж життя людини.

Університетська освіта може вважатися фундаментальною, якщо вона продукує не вузькоспеціалізовані, а системні, методологічно важливі, інваріативні, міцні знання, які сприяють інтелектуальному розвитку особистості, її адаптації до швидко змінюваних технологічних і соціально-економічних умов.

Фундаменталізація освіти може досягатися шляхом запровадження комплексу заходів, складовими яких є:

1. Зміна співвідношення між прагматичною та загальнокультурною, загальнонауковою складовими освіти. При цьому пріоритетним є формування у майбутніх фахівців наукових засад системного мислення, загальної культури молоді.

2. Зміна змісту дисциплін, яка опановується. При цьому основну увагу слід зосередити на вивченні фундаментальних законів розвитку природи та суспільства, формуванні цілісних уявлень про глобальний світ, його проблеми та шляхи їх подолання.

3. Третя складова фундаменталізації – це забезпечення пріоритетності інформаційних, інтелектуальних, науковоприродничих компонент у системі освіти людей, яким жити і працювати в інформаційному суспільстві, створювати економіку знань, набувати конкурентних переваг.

Реалії сьогодення незаперечно вказують на те, що вищі навчальні заклади на всіх континентах дедалі більше уваги приділяють фундаменталізації навчального процесу. Показовим є такий приклад. У Сполучених Штатах Америки є філософський коледж Святого Якова, де студенти навчаються за середньовічними програмами і методиками. Основна форма навчання – диспути і семінари, а філософські праці вивчають мовою їх авторів, тобто Аристотель – давньогрецькою, Кант – німецькою і т. д. З п’яти студентів, що зарахувалися на навчання, коледж закінчує лише один, і на нього в кадрових агентствах черга на багато років, адже виявляється, що людина з такою підготовкою зможе займати будь-яку посаду в урядових та ділових структурах. Ідеологи такої організації навчального процесу вважають, що необхідні професійні навички молодий фахівець може опанувати в мінімальні терміни (у вік інформаційно-комунікаційних технологій сучасного типу – це не проблема), тому що він має фундаментальну підготовку та навчився вчитися самостійно.

Що стосується випереджального розвитку освіти, то сутність цієї тенденції полягає не лише в тому, щоб забезпечити пріоритетний розвиток системи освіти на тлі інших складових соціально-економічного розвитку, а головне – своєчасно підготувати майбутніх випускників до потреб ХХІ століття, до розв’язання тих суперечностей, які притаманні світу в умовах глобалізації. Система освіти випереджального характеру має формувати у молодих людей такі якості, які дозволять їм успішно адаптуватися, жити і працювати в складних конкурентних умовах, що породжуються глобалізацією. Серед таких якостей слід виокремити: системне наукове мислення; екологічну культуру; інформаційну культуру; творчу активність; толерантність; уміння працювати в команді; високу моральність; уміння працювати на результат.

Концепція випереджальної освіти є протилежністю іншої концепції, а саме, концепції підтримуючої освіти, яка орієнтується на вимоги сьогодення, без урахування того, що чекає фахівців у майбутньому. Випереджальна освіта має бути орієнтована на майбутнє, на ті умови життя і професійної діяльності, в яких буде перебувати випускник через 5–8 років після вступу до ВНЗ.

Індивідуалізації навчального процессу. Перш за все, варто наголосити, що індивідуалізація навчання – це надання можливості тому, хто навчається, самостійно обирати рівень вивчення дисциплін та їх перелік (коло) понад нормативні вимоги, що передбачені освітньо-професійною програмою, залежно від власних цілей, потреб, можливостей. Складовою індивідуалізації є також така організація навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності студентів, рівень розвитку їх здібностей до навчання.

Індивідуалізація вкрай потрібна передусім тому, що не існує середньостатистичного студента, він завжди є індивідуальністю, з притаманною їй підготовкою, здібностями, інтелектом, мотивацією до навчання, психофізіологічними особливостями. Як підкреслюють філософи, все у світі являє собою єдність загального, специфічного та індивідуального. Загальне і специфічне існують в індивідуальному і виявляють себе через індивідуальне.

Загалом необхідність в індивідуалізації навчального процесу є цілком очевидною з огляду на такі обставини:

1.Кожний студент – це водночас і об’єкт, і суб’єкт освітньої діяльності, який є особистістю, має свої уподобання, індивідуальні якості, потреби, природжені здібності, які потребують розвитку. Студент має право на самореалізацію, якнайповніший розвиток рис, гідне формування свого трудового потенціалу з урахуванням особистісних характеристик.

2. За сучасних умов господарювання, що формується під впливом глобалізаційних процесів, мінливого ринку праці, проблематично орієнтуватися на роботу за конкретно, наперед визначеною вузькою спеціалізацією чи на конкретному робочому місці. Втім, кожен майбутній фахівець може і повинен орієнтуватися на певний сегмент ринку праці, виходячи зі своїх уподобань та потреб.

З огляду на зазначене вище індивідуалізація навчального процесу є нагальною проблемою сьогодення. Вирішити її маємо обов’язково, оскільки саме від цього значною мірою залежить, чи зможемо ми відповісти на виклики, що породжені глобалізацією світової економіки.

Індивідуалізація навчального процесу може забезпечуватися комплексом заходів, серед яких акцентуємо увагу на таких:

а) запровадження сучасного арсеналу форм і методів індивідуально-консультативної (контактної) роботи викладача зі студентами;

в) підвищення ролі індивідуальної компоненти під час організації самостійної роботи студентів;

г) використання всього арсеналу педагогічних прийомів, засобів за для створення умов, за яких кожна людина, яка навчається, отримує можливість виявити свою індивідуальність.

Фундаменталізація і індивідуалізація не лише не суперечать одна одній, а й значною мірою є взаємодоповнюючими складовими освітньої діяльності.

1. Зміст вищої освіти в Україні.

Перш ніж розглядати зміст освіти у вищій школі, доцільно ще раз згадати про сутність терміна "освіта". У вузькому ро­зумінні освіта — це сукупність знань, умінь, навичок і компетенцій, набутих у навчальних закладах або самостійно, а також процес засвоєння систематизованих знань, розвитку пізнаваль­них сил, формування світогляду. У більш широкому значенні освіта, на думку академіка СУ. Гончаренка, — духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому на перше місце ставить­ся не обсяг знань, а їх поєднання з особистісними якостями, умін­ня самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, за якого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. [Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник / К.: Знання, 2005.- 486 c.http://www.info-library.com.ua/books-book-105.html].

Зміствищоїосвіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва. [ЗУ про вищу освіту http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2984-14] Зміст освіти в цілому має сприяти розв´язанню генераль­ного завдання — формуванню гармонійної, всебічно розвиненої особистості. [Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник / К.: Знання, 2005.- 486 c.http://www.info-library.com.ua/books-book-105.html].

Зміст вищої освіти регламентується державним стандартом освіти. Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання. . [ЗУ про вищу освіту http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2984-14]

Зміст освіти (загальної, політехнічної, професійної) не є ста­лою величиною. Він змінюється залежно від рівня розвитку науки, соціально-економічного, культурного стану суспільства з урахуванням потреб освітньої підготовки молоді та перспектив соціального й економічного розвитку країни. Наприклад: складова стандарту вищої освіти – освітньо-професійна програма підготовки бакалаврі з галузі знань «Економіка і підприємництво» зазнала змін у 2002 р., потім у 2006 році, останні зміни відбулися у 2010 році. Такі часті зміни повязані з тим, що обсяг нових знань (інформації) з усіх наук у середньому подвоюється через 3—6 років.

Складовими державного стандарту освіти є освітньо-кваліфікаційна характеристика та освітньо-професійна програма.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначають місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації. В освітньо-кваліфікаційній характеристиці дається перелік професій, за якими може бути працевлаштований майбутній випускник.

Освітньо-професійні програми підготовки визначають нормативний термін і нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлюють вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Освітньо-професійна програма дає перелік нормативних дисциплін, їх обсяг та форми контролю. В ОПП також можуть бути надані рекомендовані дисципліни за вибором навчального закладу і студентів.

Наприклад: нормативний термін підготовки бакалавра з галузі знань «Економіка і підприємництво» складає 4 роки, загальна кількість часу, що необхідна для здобуття осітньо-кваліфікаційного рівня складає 240 кредитів ECTS або 8640 академічних годин. Програма підготовки складається з трьох циклів з відповідним бюджетом часу:

гуманітарної підготовки – 36 кредитів;

природничо-наукової та загально-економічної підготовки – 60 кредитів;

професійної та практичної підготовки – 144 кредитів.

Для кожного циклу передбачені нормативні дисципліни. Вибіркові дисципліни даються в освітньо-професійній програмі (варіативна частина). Вибіркові дисципліни навчального закладу затверджуються на вченій раді, дисципліни за вибором студента визначаються із наявного переліку анкетуванням. При формуванні групи виходять з того, що мінімальна чисельність повинна становити 25 чоловік.

На підставі освітньо-професійної програми вищим навчальним закладом розробляється навчальний план.

Навчальний план —це нормативний документ вищого навчального закладу, який складається на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю.[ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (п.2.2 Положення) N 161 від 2 червня 1993 року]

Навчальний план складають провідні викладачі, як правило, декани факультетів, завідувачі кафедр. Затверджується навчальний план керівником вищого навчального закладу. Навчальний план розробляється для кожного року прийому студентів.

На підставі затверджених начальних планів розробляються робочі навчальні плани та графіки занять. Ці документи деталізують навчальний план з урахуванням особливосте навчального року. На підставі затверджених графіків занять розробляють розклад занять для студентів та викладачів.