Поняття бюджетного фінансування та його організація. Основні вимоги кошторисного фінансування.

 

Видаткова частина бюджету являє собою, як уже зазначалося, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і ві­домствам, об'єднанням та установам, управлінням і відділам ви­конавчих органів місцевого самоврядування. Головне завдання щодо виконання видаткової частини бюджету — забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої вла­ди у сфері фінансової діяльності — Міністерством фінансів.

Фінансування із бюджету— це перерахування коштів на ра­хунки розпорядників бюджетних коштів (особові, реєстраційні, спеціальні реєстраційні, поточні) з казначейського рахунка (або рахунка відповідного бюджету), які відкриті в банківських уста­новах і в органах казначейства в межах, визначених у фінансових планах та кошторисах і затверджених у бюджеті.

Установи, підприємства й організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асиг­нування. Бюджетні асигнування — це планові суми, в межах яких можуть здійснюватися видатки з бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основ­них принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий ха­рактер використання бюджетних коштів означає вимогу до роз­порядників коштів використовувати виділені кошти за їх цільо­вим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства (або банківські установи) перераховують ко­шти з казначейського рахунка (або рахунка бюджету) на рахунки розпорядників коштів. У процесі фінансування фінансові органи здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники бюджетних установ, які одержують у своє розпоря­дження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, дру­гого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по держав­ному бюджету — на головних, другого і третього ступенів, а по місцевих бюджетах — на головних і третього ступеня.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державно­му бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відді­лів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах — голови цих рад.

До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, органи Державного казначейства України фінан­суються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є роз­порядниками коштів: голова Державного казначейства Украї­ни — головним розпорядником коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севас­тополі — розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах — розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступені обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю поділяються на дві ланки. Так, районне управління освіти очолює керівник, який є головним розпорядником бюджетних коштів. Він має у своєму підпорядкуванні школи, директори яких вва­жаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обо­в'язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпоряд­никами бюджетних коштів. Вони розробляють план своєї діяль­ності та на його підставі бюджетні запити, розглядають і затвер­джують кошториси підвідомчих установ, складають річні кош­ториси доходів і видатків у цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку пе­рерозподіл бюджетних асигнувань з одних кошторисних підроз­ділів в інші.

Головні розпорядники мають право використовувати бюджет­ні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолю­ють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бю­джетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань. Одержані з бюджету кошти переводять у розпорядження підпо­рядкованим їм органам управлінь, організацій та установ, а в разі необхідності відкликають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування за кошторисом одних установ за умови скорочення на ту ж саму суму і за тими самими статтями кошто­рису іншим аналогічним установам. Вони здійснюють постійну перевірку законності й ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідаль­ність за виконання кошторису згідно з бюджетними призначен­нями не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм уста­нов та організацій, а також контролюють стан обліку й звітності в цих установах.

Розпорядники коштів другого ступеня одержують бюджетні кошти від головних розпорядників бюджетних коштів як на ви­датки на утримання апарату самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для розподілу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за викорис­тання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.

Розпорядники коштів третього ступеня одержують бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї уста­нови. Вони мають свій кошторис, рахунки в установах Держав­ного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік ви­конання кошторису, якщо їх облік не централізований, і скла­дають установлену звітність. Вони не користуються правом по­дальшого розасигнування бюджетних коштів.

Розпорядники коштів другого і третього ступенів одержують бюджетні кошти безпосередньо з рахунка Державного казначейс­тва (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підпри­ємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.

Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за еко­номне та раціональне використання бюджетних коштів. Вони складають і подають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.

Розпорядники коштів другого і третього ступенів також не­суть відповідальність за цільове використання бюджетних кош­тів. Вони складають і надають звіти про використання бюджет­них коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фінансовому органу.

Успішне виконання бюджету за видатками визначається чіт­ким додержанням своїх функцій усіма юридичними особами: фі­нансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

1) бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

2) бюджетні кредити — надання коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на поворотній і платній основі. Вони відрізняю­ться від банківських кредитів порівняно нижчим рівнем процент­ них ставок та наданням на більш пільгових умовах;

3) кошторисне фінансування означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документа — кошторису. Визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об'єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4) державні трансферти — це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призна­чені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу. Державними трансфертами є дер­жавне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Державні субсидії— всі невідплатні поточні бюджетні випла­ти підприємствам та громадянам, які не передбачають компенса­ції у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки това­рів чи надання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субси­дія є безповоротною, і її отримання не пов'язане і не тягне за со­бою зміни форми власності житла.

Державна субвенція — цільове виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача кош­тів. Державна дотація — кошти, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

Державна допомога населенню — допомога, що надається фі­зичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню — поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансфер­ти — державна допомога населенню, що надається у вигляді това­рів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.

Державні трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти — безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управлін­ня, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових ви­мог. Передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов'язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшенням капіталу отримувачів.

Відомо два методи фінансування з бюджету:

— відкриття кредитів;

— перерахування коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів.

Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особли­востями виконання бюджетів у різних ланках бюджетної системи.

Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий ор­ган через спеціальні документи — видаткові розписи — повідом­ляє відповідну установу банку про встановлені суми та терміни видання коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видатко­вих розписів:

1) видатковий розпис для фінансування установ, які перебу­вають на бюджеті;

2) видатковий розпис для фінансування суб'єктів господарсь­кої діяльності;

3) план фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатково­му розписі наводиться розподіл кредитів у розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а також за деякими статтями ви­датків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, при­дбання обладнання) відповідно до бюджетної класифікації.

Для підприємств і господарських організацій кредити відкри­ваються окремо видатковим розписом за кожною статтею видат­ків — цільовому призначенню коштів.

Відкриття кредитів не означає перерахування грошових кош­тів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це — дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах визначених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджету з поквартальним розподілом, де вказується сума затвер­джених на певний квартал асигнувань.

Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових ко­штів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам креди­тів або оплаті їхніх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджету в банку.

Протягом строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а за необхідності і закривати кредити.

Збільшення кредитів у кожному випадку здійснюється тіль­ки за рішенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджетних прав, наданих чинним законодавством фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з кварталу на квартал або з од­ного параграфа на інший). Необхідність у кредитах уточнює­ться з урахуванням перебігу виконання плану за відповідними показниками у разі наявності бюджетних резервів і невикорис­таних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутріш­ніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається факти­чна необхідність у кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам.

Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які відкривають у випадках: недокомплектованості чисельності працівників бюджетних установ порів­няно із затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентах бюджетних установ, перевиконання плану надхо­дження коштів батьків за перебування дітей у дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах понаднормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та ін.

У процесі здійснення бюджетного фінансування допускається переміщення кредитів. Воно означає зміну цільового призначення бюджетних коштів через збільшення асигнувань за одними вида­ми видатків або розпорядникам кредитів за рахунок їх зменшен­ня за іншими видами видатків або розпорядникам кредитів. Пра­вом переміщення кредитів наділяються розпорядники кредитів у межах, установлених чинним законодавством.

Сутність другого методу фінансування полягає в перераху­ванні грошових коштів з рахунка бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Воно здійснюється лише за наявності ко­штів на відповідному рахунку в цей момент. Підставою для пере­казування на рахунки головних розпорядників коштів є затвер­джені в бюджеті суми видатків (призначень) — асигнування на певний квартал, передбачені у річному розписі бюджету.

Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У разі необхідності фінансовий орган може вносити зміни в помісячний розподіл асигнувань: переказувати кошти за рахунок асигнувань наступних місяців або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному місяці. Допускаються також деякі зміни у цільовому (за статтями) при­значенні перерахованих коштів.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється на основі зазначених вище методів бюджетного фінансування. Кошти пе­рераховуються відповідно до обсягів робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.