Демографічна ситуація в Україні

Населення і трудовий потенціал України е складовими економічного потенціалу держави. їх роль особливо зростає в густозаселених регіонах з недостатніми природними ресурсами. Населення і трудовий потенціал — важливі елементи продуктивних сил.

Населення - це історично складена і безперервно відтворюваль-на сукупність людей, яка проживає на певній території (материк, країни, області, міста, села тощо). Властивістю населення є його відтворення шляхом постійної зміни поколінь у їхній соціально-економічній обумовленості. Процес відтворення населення становить природний його рух, міграцію, демографічні аспекти розвитку сім'ї і розвитку демографічних структур. Населення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства.

Для визначення багатогранного впливу населення на процес економічного і соціального розвитку країни треба детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову діяльність.

Чисельність населення, його динаміка та статево-вікова структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.

На кількість населення впливають дві основні причини:

1) природний рух (зміна чисельності населення за рахунок народження і смерті);

2) механічний рух (міграція).

Процес зниження природного приросту називається депопуляцією.

За останні 80 років населення України збільшилося в 1,2 разу. Водночас мали місце величезні людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результатом таких механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура.

З 1993 р. загальна чисельність населення України почала зменшуватись. В 2010 р. в державі народилося 634 тис. осіб, а померло 669 тис. (природне скорочення населення становило — 36 тис. осіб). Загальне скорочення чисельності населення (внаслідок природної депопуляції й механічного відпливу) в 1992 р. становило вже -117 тис. осіб, в 1993 р.--180 тис. У1996 р. народилося 467,2 тис. осіб, а померло 776,7 тис. осіб (природне скорочення становило -309,5 тис. осіб), в 1998 р. — відповідно 419,2 тис. осіб і 719,9 тис. (-300,7 тис. осіб, або -6,0 %о), в 1999 р. — відповідно 389,2 тис. осіб і 739,2 тис. осіб (-350,0 тис осіб, або -7,0 %о), в 2000 р. — відповідно 385,1 тис. осіб і 758,1 тис. осіб (-373,0 тис. осіб, або -7,5 %о), в 2003 р. — відповідно 408,6 тис. осіб і 765,4 тис. осіб (-356,8 тис. осіб, або -7,5 %о), в 2005 р. — відповідно 426,1 тис. осіб і 782,0 тис. осіб (-355,9 тис. осіб, або -7,6 %о), а в 2009 р. — відповідно 512,5 тис. осіб і 706,7 тис. осіб (-194,2 тис. осіб, або -4,2 %о).

Значне зниження народжуваності та зростання смертності населення зумовлені погіршенням умов його життя. Певну роль відіграє також складна екологічна ситуація, яка особливо загострилася після катастрофи на ЧАБС. Усі регіони держави зазнали впливу радіоактивного забруднення, що підтверджується різким зростанням смертності після 1986 р. Найвищою вона є серед осіб старших вікових груп. Зросла смертність серед чоловіків віком понад 40, серед жінок — понад 50 років. Основні причини смертності — хвороби серцево-судинної системи, новоутворення, нещасні випадки, отруєння, травми та ін.

Досить висока в Україні смертність дітей у віці до року. У 2009 р. вона становила 9,4 %о (у міських поселеннях — 9,0 %о, а в сільській місцевості — 10,1 %о). Регіональні особливості відтворення населення України можна простежити заданими таблиці (дод. 6).

Величина коефіцієнта народжуваності залежить від багатьох названих вище чинників, проте найістотнішим є висока задіяність жінок у суспільному житті. Окремо слід виокремити показники шлюбності та розлучень, питання формування сім'ї. В Україні кількість зареєстрованих шлюбів постійно зменшується (9,3 %о у 1990 р. і 6,9 — у 2009 p.). Водночас незначною мірою зменшилась кількість зареєстрованих розлучень (3,2 %о у 2009 р. проти 3,7 — у 1990 p.).

Сучасні процеси формування сім'ї в Україні мають такі особливості: тенденція до збільшення кількості ранніх шлюбів і високі показники розлучень; практично не реалізується спрямованість сімей на народження 2—3 дітей; малозабезпечені сім'ї відкладають народження першої дитини. Внаслідок цього для України характерна в середньому така сімейна структура: батько, мати, 1,1 дитини.

Ще однією суттєвою причиною скорочення кількості населення є висока смертність чоловічого населення у працездатному віці, в основному з неприродних причин (т. зв. "слов'янський синдром").

Низькі показники народжуваності та зростання смертності свідчать про несприятливу демографічну ситуацію практично на всій території України, крім Закарпатської (природний приріст у 2009 р. — +2,1 %о), Рівненської(+1,8 %о), Волинської(+0,7 %о) областей. Найгірша вона у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Луганська, Полтавська та ін.), де найнижчі показники природного руху населення.

Демографічна ситуація в Україні характеризується також і показником середньої тривалості життя, тобто кількістю років, яку в середньому належить прожити окремому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як зараз — до 68,0 років, причому чоловіків — 62,2, жінок — 74,0 роки. За цим показником Україна посідає 52-ге місце в світі. Середній вік жителя України — 37 років.

Зниження природного приросту населення спричинює деформацію його вікової структури, зниження природного приросту економічно активного населення. Старіння населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до певних труднощів у формуванні трудоресурсного потенціалу та забезпеченні господарства робочою силою, є одним із найтривожніших симптомів погіршення демографічних умов його відтворення. Висока частка осіб у віці, старшому за працездатний (вже в 2009 р. — 24,2 % проти 22,6 у 1996 р.), скорочує обсяги трудового потенціалу держави. Якщо частка пенсіонерів серед населення зростає, то представників молодшого покоління — скорочується (в 2009 р. — 15,2 % проти 21,5 у 1996 р.). Людей працездатного віку в країні понад 50 % (у 2009 р. їх було 60,6 % проти 55,8 у 1996 р.). Кількість жінок в Україні залишається стабільною і становить 53,9 % населення.

Проблеми статево-вікової структури населення значно відрізняються за регіонами. Наприклад, у Закарпатській і Донецькій областях вони є діаметрально протилежними. Певні особливості спостерігаються в сільських і міських поселеннях. Зокрема, в сільських адміністративних районах України природного приросту населення немає (крім Закарпатської області — природний приріст — 0,0 %о), а в багатьох з них відбувається процес депопуляції, тобто народжуваність тут менша за смертність. В селах вікова й статева структури населення різко погіршуються, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил (особи пенсійного віку тут становлять 35,0 %).

Особливості статево-вікової структури свідчать про високе демографічне навантаження на населення працездатного віку. Так, у 2009 р. цей показник становив 650 непрацездатних осіб на 1000 працездатних (у сільській місцевості 840, а в містах — 581 особа).

Наведені відомості про демографічну ситуацію в країні необхідні для вивчення процесів відтворення робочої сили, визначення її кількісної та якісної структури.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

— області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;

— області Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показниками народжуваності та смертності;

— області Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.