Контрольні запитання

1. Які кредитні відносини виникають у держави?

2. Охарактеризуйте функції державного кредиту.

3. Викладіть систему класифікації державного кредиту.

4. Назвіть форми державного кредиту і дайте їм коротку характеристику.

5. Які чинники застосовуються в державних кредитних відносинах?

6.Які чинники викликають необхідність міжнародного державного кредиту?

7. Які форми міжнародного державного кредиту?

8. Сформулюйте поняття державного боргу.

9. У чому полягають проблеми внутрішнього державного боргу?;

10.Які основні форми внутрішнього державного боргу в Україні?

11.Що таке управління державним боргом і які основні його методи?

12.Викладіть основні проблеми, пов'язані з існуванням зовнішнього державного боргу;

 

Завдання для самостійного опрацювання

Питання, які студенти повинні опрацювати самостійно:

1. Державні кредити зарубіжних країн.

2. Державні борги зарубіжних країн.

3.

Завдання 1: Основні терміни та поняття

Кожному з положень, відзначених цифрами знайдіть відповідний те чи поняття:

A) Державний кредит;

B) )обслуговування боргу;

C) конверсія;

Г) консолідація;

Д)уніфікація.

 

1.Об'єднання кількох позик в одну.

2.Збільшення строків дії позики.

3.Позика коштів державою у населення, підприємницьких структур та інших держав.

4.Комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашення випущених позик.

5.Зміна доходності позик.

 

Завдання 2: Правильно/ неправильно.

Визначте, правильні(П) чи неправильні (І І) такі твердження:

1. Державний кредит буває тільки зовнішнім.

2. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу

3. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави ефективність функціонування її урядових структур.

4. Державний внутрішній борг гарантується лише майном, під гарант якого він взятий.

5. Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями Уряду країни.

6. До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР прийнята на себе Україною

7. Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.

8. Позики, як форма державного кредиту, бувають виключно добровільними

9. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення , а невміння використовувати залучені фінансові ресурси - зростання державного боргу.

10. Погашення позик здійснюється за рахунок позабюджетних коштів.

11. Рефінансування державного боргу - це погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

12. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та іншій формі.

13. Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.

 

 

Тематика рефератів:

1. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування.

2. Державний кредит.

3. Методи управління державним боргом.

4. Внутрішній державний борг України та джерела його погашення.

РОЗДІЛ I5

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР

15.1. Зміст та функції фінансів підприємств

Під час господарської та економічної діяльності підприємницьких суб'єктів з метою виконання певних завдань та досягнення їх стратегічних і тактичних ці» лей виникають певні відносини, під час яких створюються та використовують» грошові потоки. Слід зазначити, що в ході економічної діяльності фізичних і юридичних осіб може виникати безліч видів фінансових відносин, проте їх при­йнято класифікувати залежно від сфери виникнення. Зокрема, за цією ознакою виділяють такі види фінансових відносин:

> всередині підприємства (між підприємством і працівниками цього піл підприємства під час розподілу прибутку, а також в ході залучення коштів працівників до статутного капіталу підприємства в результаті продажу акцій та іншим дольових цінних паперів;

> між окремими підприємствами при проведенні операцій з купівлі та продажу товарів, робіт чи послуг, при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, проведенні розрахунків зі штрафів за неналежне проведений розрахунків з контрагентами тощо;

> між підприємствами і банківськими установами під час одержання кредитів, розрахунках за користування кредитами;

> між підприємствами і державою при сплаті податків, зборів та платежів до бюджету, одержанні бюджетного фінансування (фінансової підтримки) і отриманні трансфертних платежів (в тому числі й дотацій) з бюджету.

Перелічені види фінансових відносин становлять основу функціонування фінансів підприємницьких суб'єктів. їх характерною особливістю є те, що воші становлять сукупність платежів та надходжень підприємницьких суб'єктів, що проявляються у вигляді розрахунково-грошових відносин. Від того, наскільки досконалою є система економічних відносин підприємницьких структур зале­жить фінансовий стан країни.

Фінанси підприємницьких структур - це різноманітні грошові потоки, що створюються і використовуються на виробництво і реалізацію товарів, робіт і послуг в різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів під­приємницьких структур ґрунтуються на виконанні ними наступних функцій:

> відтворювальної;

> розподільчої;

> контрольної.

Сутність відтворювальної функції підприємницьких суб'єктів полягає в забезпеченні за рахунок фінансових ресурсів, що формуються в результаті фінан­сової діяльності підприємницьких суб'єктів, простого і розширеного відтворен­ий їх основних засобів та оборотних активів.

Розподільча функція фінансів підприємницьких структур проявляється в забезпеченні оптимальних пропорцій розподілу їх прибутку з метою забезпечен­ня потреб кожного окремо взятого суб'єкта підприємницької діяльності.

Контрольна функція фінансів підприємницьких суб'єктів полягає в можливості проведення фінансового контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств та підприємців стосовно використання ними фінансових та матері­альних ресурсів, а також контролю взаєморозрахунків підприємств з іншими суб'єктами фінансових відносин.

 

15.2. Методи організації фінансової діяльності підприємницьких суб'єктів

Фінансова діяльність всіх підприємницьких структур може бути організо­вана трьома методами:

> комерційна діяльність;

> неприбуткова діяльність;

> кошторисне фінансування (рис. 15.1.).

За методом організації фінансової діяльності підприємницьких структур,, що на­зивають комерційною діяльністю, функціонують підприємства приватної, колек­тивної (акціонерної), комунальної та державної власності, створені з метою отримання прибутку.

МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР

Неприбуткова діяльність

Кошторисне фінансування

Комерційна діяльність

 

Рис. 15.1. Методи організації фінансової діяльності підприємницьких суб'єктів

 

Принципами комерційної діяльності є:

а) повна господарська і юридична відокремленість (підприємства самі розпоряджаються власними фінансовими, матеріальними, технічними та іншими
ресурсами);

б) самоокупність (покриття підприємницьких витрат за рахунок власних
доходів;

в) прибутковість (доходи провинні не лише покривати витрати, але й забезпечувати формування прибутку);

г) самофінансування (витрати на виробничі потреби фінансуються за рахунок отриманих прибутків та отриманих кредитів, які погашаються також за
рахунок прибутків);

д) фінансова відповідальність (підприємство своїми активами несе повну
відповідальність за фінансові результати своєї діяльності).

Фінансову діяльність, побудовану на принципах неприбуткової діяльності здійснюють різні як державні, так і недержавні благодійні установи та фонди, релігійні організації та установи а також цільові фонди створені не з метою отримання прибутку, а для забезпечення певних (релігійних, культових, фінан­сових) потреб громадян.

Принципами неприбуткової діяльності є:

а) господарська і юридична відособленість (засновники визначають напря­ми діяльності підприємства чи установи та можуть передбачити обов'язкову пе­редачу частини доходів суб'єкта вищестоящим суб'єктам, а держава регламен­тує при цьому рівень витрат);

б) самоокупність;

в) фінансова відповідальність.

За принципами кошторисного фінансування здійснюють фінансову діяль­ність різні бюджетні установи та державні органи влади. Принципами кошторисною фінансування є:

а) плановість (фінансування здійснюється на основі кошторису та в обсягах , що ним заплановані);

б) цільовий характер фінансування (кошти можуть бути використані виключно на потреби, визначені кошторисом);

в) виділення коштів на підставі показників діяльності установи (фінансування здійснюється з врахуванням реальних потреб установи);

г) підзвітність (суб'єкти, що здійснюють фінансову діяльність за принципами кошторисного фінансування звітують перед фінансовими органами та установами державного казначейства про використання ними бюджетних коштів та
коштів державних цільових фондів).

Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності може проводити свою фінансову діяльність на основі принципів як кошторисною фінансування, так і непри­буткової діяльності чи кошторисного фінансування. Проте, існують певні особ­ливості фінансової діяльності державних підприємств і організацій, які поляга­ють в тому, що вони можуть здійснювати фінансову діяльність за будь-яким із трьох зазначених методів, проте фінансовий результат від їх діяльності при ко­мерційному розрахунку (прибуток) спрямовується до державного бюджету. Фі­нансування ж їх функціонування (у разі використання ними принципів неприбу­ткової діяльності та кошторисного фінансування) також може здійснюватись за рахунок державного бюджету.

 

15.3. Принципи фінансів підприємницьких структур

Основними принципами організації фінансової діяльності підприємницьких структур є комерційний розрахунок, господарська і фінансова незалежність, фі­нансова відповідальність, матеріальна зацікавленість.

Комерційний розрахунок передбачає покриття всіх видатків за рахунок власних доходів та одержання прибутку. При цьому, у разі банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності держава не несе ніякої відповідальності за його зобов'язанями.

Господарська і фінансова незалежність підприємств гарантується законодавством України. Законами У країни «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства». Господарським кодексом України держава гарантує всім підприємствам і підприємцям незалежно від обраних ни­ми організаційних форм підприємницької діяльності однакові права і створює однакові можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових інформаційних, природних та інших ресурсів.

Фінансова відповідальність підприємницьких суб'єктів полягає в тому, щ підприємства самі несуть повну відповідальність (майнову, адміністративну і кримінальну /посадові особи підприємств/) за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів підприємницьких суб'єктів аж до банкрутства і ліквідації підприємства.

Матеріальна зацікавленість підприємницьких суб'єктів полягає в тому, що прибутку підприємств формуються фонди і резерви, якими підприємство розпоряджається самостійно та на власний розсуд.

15.4. Доходи підприємницьких структур

Доходи - це збільшення активів або зменшення зобов'язань, що зумовлю­ють зростання власного капіталу підприємницького суб'єкта, крім зростання капіталу за рахунок внесків власників, та за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Доходи класифікуються за такими статтями:

> виручка від реалізації товарів, робіт та послуг;

> інші операційні доходи;

> фінансові доходи;

> інші доходи;

> надзвичайні доходи (рис. 15.2.).

 

	ВИДИ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР
	виручка від реалізації товарів, робіт та послуг
	інші операційні доходи
	фінансові доходи
	інші доходи
	Рис. 15.2. Види доходів підприємницьких суб'єктів

У статті «виручка від реалізації товарів, робіт та послуг» відображається загальний дохід від реалізації товарів, робіт, послуг без вирахування наданих знижо к повернення проданих товарів і непрямих податків (податку на додану вар­тість, акцизного збору, мита).

Чистий дохід від реалізації товарів, робіт та послуг визначається шляхом вирахування з виручки від реалізації товарів, робіт та послуг відповідних сум непрямих податків, торгових знижок, повернення товарів тощо.

У статті «інші операційні доходи» відображають суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім виручки від реалізації товарів, робіт та послуг, зокрема доходи від операційної оренди активів; доходи у вигляді опе­раційних курсових різниць, відшкодування раніше списаних активів, доходи від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

До фінансових доходів відносять дивіденди, відсотки та інші доходи, отри­мані від фінансових інвестицій.

До інших доходів включають доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доходи у вигляді не операційних курсових різниць та інші доходи, які отримують суб'єкти підприємницької дія­льності в процесі звичайної діяльності, які, проте, не пов'язані з операційною ді­яльністю підприємства.

До надзвичайних доходів включають доходи від подій та операцій, які від­повідають визначенню надзвичайних та відрізняються від звичайної діяльності підприємства, крім того не очікується, що вони (події) повторюватимуться періодично або в кожному наступному звітному періоді.

 

15.5. Витрати підприємницьких суб'єктів

Витрати підприємства - це або зменшення активів, або збільшення зобов язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу між власникам за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Основну частину витрат суб'єктів підприємницької діяльності складає с вартість реалізованої продукції. В свою чергу основу собівартості реалізованої продукції становить виробнича собівартість товарів, робіт та послуг, що були реалізовані протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати.

До виробничої собівартості товарів, робіт та послуг відносять:

> прямі матеріальні витрати;

> прямі витрати на оплату праці;

> інші прямі витрати;

> загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включають вартість сировини, осно­вних матеріалів, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допо­міжних, а також інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата таї інші виплати робітникам, зайнятих у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг, які можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта втрат, зокрема відраху­вання на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортиза­цію, втрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку тощо.

До загальновиробничих витрат включають:

> оплату праці апарату управління цехами, дільницями та іншими структурними підрозділами підприємств;

> відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, дільницями та іншими структурними підрозділами підприємств;

> витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємств;

> амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

> витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

> витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

> витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та ін­ше утримання виробничих приміщень;

> витрати, пов'язані з обслуговуванням виробничого процесу;

> витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища.

До наднормативних витрат можуть бути включені адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, розмір яких перевищує нормативні показники цих витрат.

15.6. Джерела фінансових ресурсів та капітал підприємницьких суб'єктів

Фінансові ресурси підприємницьких суб'єктів - це сукупність отриманих ними різноманітних грошових коштів, що використовуються підприємствами під час проведення ними різних видів господарської та фінансової діяльності.

Розрізняють три види джерел фінансових ресурсів підприємницьких суб'єктів:

> власні ресурси (кошти власників або засновників, а також кошти, отри­мані за результатами операцій з купівлі-продажу товарів, робіт та послуг);

> позичені ресурси (кредити банків, комерційні кредити від інших їм підприємств, позики від засновників та працівників підприємств);

> державне фінансування (прямі бюджетні дотації або субвенції).

Загальна вартість фінансових та матеріальних ресурсів підприємств становить їх капітал. Капітал підприємницьких суб'єктів поділяють на основний і оборотний.

Капітал підприємства поділяють на такі групи:

> основні засоби (грошова вартість власних та орендованих основних зобів, які мають довгостроковий термін використання та переносять частину своєї вартості в ході господарської діяльності через амортизаційні відрахування на собівартість товарів, робіт та послуг);

> незавершені довгострокові інвестиції (капітальні вкладення в будівнимцтво та закупівлю обладнання, яке поки-що не встановлено);

> довгострокові фінансові інвестиції (довгострокові кредити банків, довгострокові комерційні кредити, майно в довгостроковій оренді, дольова участь статутному фонді інших підприємств);

> нематеріальні активи підприємств (придбані підприємством патенти, товарні знаки, торгові марки, тощо);

> оборотний капітал (виробничі запаси, незавершене виробництво, мали цінні та швидкозношувані предмети, запаси готової продукції, гроші в касі т рахунках в банках, дебіторська заборгованість, короткострокові цінні папери).

Контрольні запитання

1. В чому полягає зміст та які основні принципи організації фінансів підприємницьких структур?

2. В чому специфіка фінансів державних підприємств і організацій?

3. Охарактеризуйте принципи фінансів підприємницьких структур.

4. Що такс доходи та витрати господарських суб'єктів, та які їх види вам відомі?

5. Назвіть та охарактеризуйте джерела фінансових ресурсів підприємниць­ких суб'єктів.

6. Що таке капітал підприємств, та які його складові?

 

Завдання для самостійного опрацювання

1. Фінансові служби Міністерства оборони України.

2. Особливості фінансування бюджетних підприємств, які крім основної діяльності займаються госпрозрахунковою діяльністю.

 

'Завдання 1: Основні терміни та поняття

Кожному з положень, відзначених цифрами знайдіть відповідний термін, їй поняття:

A)фінанси підприємницьких структур; Б)доход:

B)витрати.

 

1. Зменшення активів, або збільшення зобов'язань.

2. Фонди фінансових ресурсів підприємницьких структур.

3. Збільшення активів, або зменшення зобов'язань

 

 

Завдання 2: Правильно/ неправильно.

Визначте, правильні(П) чи неправильні(Н) такі твердження:

1. Принципи фінансів підприємницьких структур - комерційний розраху­нок, господарська і фінансова незалежність.

2. Комерційний розрахунок передбачає покриття витрат за рахунок бю­джету.

3. Матеріальна зацікавленість - прибутком підприємство розпоряджається па власний розсуд.

4. Фінансова відповідальність - це відповідальність підприємств тільки пе­ред бюджетом.

5. Господарська і фінансова незалежність - держава гарантує всім підприємництвам однакові права і можливості, незалежно від форм та видів діяльності.

Завдання 3: Порівняйте різні методи організації фінансової діяльнім Назвіть спільні риси і відмінності комерційної діяльності, неприбуткової діяльності та кошторисного фінансування.

 

Тематика рефератів:

1 Принципи фінансів підприємницьких структур.

2. Фінансове планування підприємницьких структур.

3. Економічна сутність фінансів підприємницьких структур

 

РОЗДІЛ 16

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ

16.1. Економічна природа страхування

У системі суспільно-економічних відносин виділяються характерні їх скла­дові, викликані наступними обставинами:

> природними особливостями і станом людей, що вступають в ці відносн­ій (хвороби, настання старості і смерті, народження дітей);

> участь людей в трудовій діяльності, ризиковий характер цієї участі, що варіюється залежно від різних видів діяльності (травми, інвалідність, професійні захворювання);

> несприятливі природно-кліматичні умови виробництва (засухи, раптові похолодання тощо);

> стихійні лиха (землетруси, повені, урагани тощо);

> аварії і випадкові лиха (вибухи, катастрофи, пожежі);

> диспропорції в розвитку національного господарства, непередбачені збігами обставин, а також ті, що виникли внаслідок прорахунків і помилок.

Таким чином, ці відносини пов'язані з наявністю об'єктивних суперечності і людини і природи, з ризиковим характером суспільного виробництва, носять випадковий, в більшості випадків непередбачуваний характер. Об'єктивні вимоги безперервності суспільного виробництва викликають з одного боку необхід­ність захисту від наслідків небажаних подібних обставин, з іншого боку необ­хідність відшкодування втрат, отриманих внаслідок цих явищ.

Тому суспільство, громадяни, окремі товаровиробники та їх групи (у галузевому або територіальному аспектах) повинні мати в своєму розпорядженні не­обхідні ресурси, що включають як натурально-речовинні запаси чи резерви, так грошові кошти для їх придбання з метою функціонування виробництва, підтри­мки життєдіяльності та добробуту окремих категорій громадян. Такі грошові кошти формуються у вигляді резервних і страхових фондів.

Економічні відносини, пов'язані з впливом на господарську діяльність не­сприятливих природних, стихійних сил, випадкових обставин, виробничих чинників та відшкодування понесених внаслідок цього збитків за рахунок грошових внесків виділяються в самостійну галузь фінансів, що називається страхуванням.

Метою страхування є суспільний або колективний захист громадян, майна та виробництва для забезпечення безперервності суспільного відтворення.

Основними рисами страхування є:

> імовірнісний характер відносин;

> надзвичайний (непередбачуваний) характер відносин (у будь-якому масштабі - державному, регіональному, на рівні підприємства або його підрозділи чи окремої людини).

Частина страхових відносин має загальну спрямованість і здійснюється через використання відповідних фондів грошових коштів та систему соціального захисту з використанням резервних фондів широкого призначення. Ці відносиш і фонди пов'язані і спрямовані на попередження і ліквідацію надзвичайних подій, і носять загальнонаціональний характер. У таких випадках, крім пості існуючих фондів (загальнодержавних матеріальних резервів, резервних фондів уряду), можуть мобілізуватися додаткові ресурси за рахунок підприємств, організацій, добровільних пожертвувань населення. Ці фонди використовуються для відшкодування збитків населенню, відтворення об'єктів виробництва та соціальної інфраструктури, здійснення заходів щодо відновлення екологічної безпеки територій.

Окрема частина страхових відносин спрямована на соціальний захист громадян та використанням фондів порівняно вужчого призначення, що називають фондами соціального страхування і соціального забезпечення. Дія цих відносин пов'язана з необхідністю соціального захисту населення.

Частина страхових відносин становить відносини щодо страхового захисту здоров'я і добробуту людей, їх майна, а також майна господарських суб'єктів з діяльністю замкненого кола учасників і досягненням еквівалентності цих від сип в межах даної їх сукупності. Це - майнове і особисте страхування громадян та майнове страхування для суб'єктів господарювання. Крім того, відносно самостійною частиною загальної системи страхових відносин є медичне страхування.

Страхування в своїй основі може задіяти два основні методи формування стразових резервів і фондів: бюджетний і страховий. Для фінансування заходів щодо усунення наслідків великих катастроф і стихійних лих можуть застосовувати допоміжні методи збору добровільних пожертвувань. Можливий також метод формування грошових коштів або матеріальних запасів на основі само­страхування, тобто в межах одного господарюючого суб'єкта або громадянина.

Такий метод застосовується в сільському господарстві (об'єктом страхування виступають запаси зерна, насіння, кормів, палива тощо), на підприємствах сфери і мильного виробництва (об'єктом страхування виступають запаси сировини, інших фабрикатів, інших матеріалів). Крім того, особисті заощадження громадян можна розглядати як їх страхові запаси (фонди).

Бюджетний метод формування страхових фондів передбачає використання коштів бюджетів, тобто ресурсів, що належать всьому суспільству.

Страховий метод передбачає створення фондів за рахунок внесків підприємств , організацій і населення. При цьому розмір і порядок сплати внесків ви­значаються залежно від виду страхування в законі, або спеціальній страховій угоді між учасниками страхових відносин.

При функціонуванні страхових відносин, використовується бюджетний метод формування страхових фондів. А при функціонуванні страхових відносин, що становить соціальне страхування, застосовують обидва методи формування . страхових фондів. При майновому і особистому страхуванні, застосовується ви­ключно страховий метод формування страхових фондів.

В основі економічної категорії страхування це страхові фонди, які є елемен­тами суспільного відтворення, резервами фінансових ресурсів, що формуються за рахунок внесків учасників страхових відносин, коштів державного бюджету, добровільних відрахувань, пожертвувань і інших специфічних платежів з боку учасників страхових відносин.

В умовах ринкової економіки значна частина страхових відносин є комерційною. В першу чергу це відноситься до категорії майнового і особистого страхування , послуги яких трансформуються в своєрідні страхові послуги і пропонуються на вільному ринку цих послуг. Вартість таких послуг має форму страхових тарифів і внесків. Попит на страхові послуги визначається їх якістю і вартістю. Для залучення клієнтів страхові організації підвищують рівень обслуговування клієнтів, розширюють асортимент послуг, підвищують рівень гарантій відшкодування втрат і збитків.

Страхові фонди, що утворюються за рахунок внесків страхувальників, певний час можуть не використовуватися за прямим призначенням - для виплати страхових відшкодувань (до моменту настання страхового випадку або не виникнення його через імовірнісний характер). У таких випадках кошти страхових фондів можуть використовуватись в комерційному обороті для отримання додаткових доходів. У свою чергу, частину цих доходів доцільно спрямувати на зниження ціни страхових послуг з метою залучення клієнтів, що прагнуть на вигідніших умовах уникнути втрат і збитків за несприятливих збігах обставин. Подібні операції страхових організацій сприяють виникненню конкуренції на страховому ринку.

Діяльність страхових організацій зі страхування та інвестування ресурсів в інші галузі економіки та інші види діяльності з метою отримання доходу (прибутку) носить назву страхова справа.