За темою

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОДАТКІВ ТА СУЧАСНА ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Розробили:

Костишина О.Я. –ст. викладач кафедри фінансів, куратор – т'ютор

Глотова Д.В. –магістрант спеціальності «Фінанси»

 

 

Донецьк 2008

Податки – це доволі складна та надзвичайно важлива фінансова категорія, що так чи інакше здійснює вплив на кожну людину, яка проживає на території тієї чи іншої держави.

Одним з найвагоміших джерел формування доходів держави є оподаткування.

Для того, щоб ефективно управляти доходами державного бюджету країни необхідно чітко розуміти сутність та призначення податкових платежів в сучасній економіці.

Щодо того, що таке податки, вчені як завжди, єдиної думки не мають. Саме тому рекомендовано до розгляду бесіду на тему «Економічна сутність податків та сучасна податкова система України» за наступними питаннями:

1. Історія виникнення податків та їх економічна сутність.

2. Сучасна податкова система України.

 

Розглянемо перше питання:

 

1. Історія виникнення податків та їх економічна сутність.

 

Історія формування системи оподаткування у сучасному вигляді досить цікава і носить суперечливий характер. В економічній літературі зустрічається багато підходів до трактування етапів розвитку податків. Деякі вчені вважають, що податки виникли одночасно із зародженням держави. Держава – це організація політичної влади народу, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах всього суспільства.

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, в яких розкривається його соціальна сутність й призначення в суспільстві.

І. Внутрішні:

ü забезпечення та захист прав людини;

ü владно-організаційна функція;

ü екологічна;

ü демографічна;

ü охорона конституційного ладу, законності, правопорядку, ін.

ІІ. Зовнішні:

ü запобігання війн;

ü забезпечення мирного співіснування націй, народів, держав;

ü захист прав людини на міжнародному рівні;

ü міжнародне економічне, політичне, інтелектуальне співробітництво;

ü захист від нападу;

ü охорона міжнародного правопорядку;

ü боротьба з тероризмом.

Таким чином, державі необхідні кошти на реалізацію покладених на неї функцій. Найлегший спосіб добути кошти на це – створити систему оподаткування. Податі, данини, повинності, що з'явилися ще в стародавності, є первинними податками й зборами, тому що у своїй основі мають ту ж суть, що й сучасні: відчуження частини власності для підтримки державного апарата й реалізації інших завдань держави.

У стародавності, при нескладному державному устрої, при слабкому розвитку державних потреб і при задоволенні останніх особистою службою й натуральними повинностями громадян, податки або зовсім були не потрібні або грали досить скромну роль у державному господарстві. Так, наприклад, у державах Древньої Греції, де законодавство, суд, управління й військова справа відправлялися особистими повинностями громадян, правильних прямих податків не було. У випадках, коли держава мала потребу в матеріальних коштах, напр. для будівлі публічних будинків, кораблів і т.п., установлювалися надзвичайні збори з найбагатших громадян, так називані літургії. У перекладі на українську мову літургія значить приношення, із чого можна було укласти, що це були добровільні дарунки багатих громадян державі. Але, через те, що сплата літургій була обов'язковою, що тепер уже цілком доведено, їх треба віднести до надзвичайних податків. Існували також збори з осіб, що належать до відомих професій: з публічних жінок, із провісників і деяких інших. Але це були не стільки дійсні податки, скільки збори, установлені з поліцейськими цілями. У грецьких торговельних державах, якимись були Афіни й Корінеї, зложилася досить цільна система мит і різних торговельних зборів.

Податки в Древньому Римі мають більше довгу історію.

Із самого свого виникнення, Рим вів дуже войовничу політику. Тому що війни, які вів Рим, часто затягувалися й носили наступальний характер, причому іноді вживали вкрай далекі походи, те не можна було обійтися одними особистими повинностями громадян, а доводилося збирати також і деякі матеріальні кошти. Такі виходили з доходів від публічних земель, за допомогою мит і шляхом надзвичайних податків, що називалися tributum civium. Іноді особи, що сплатили tributum civium, і одержували його назад, напр., при успішній війні, з видобутку, таке повернення ніколи не вважалося по римському праву обов'язковим, а стало бути це були надзвичайні податки, а не позики.

Коли завоювання Рима поширилися поза Італією й досягли більших розмірів, податний тягар з римських громадян пересувається на скорені народи. З 167 р. припиняється сплата tributum civium, a починає розвиватися велика система податків, що стягувалися винятково із провінціалів, тобто населення римських провінцій.

Імператор Август установив також податок зі спадщин - vicesimani hereditatum. Цей податок повинні були платити одні тільки римські громадяни, і він був уведений як би для того щоб залучити до участі в податному тягарі й римських громадян, які після скасування tributum civium не платили ніяких прямих податків. Імператор Каракала поширив права римського громадянства на провінціалів, а разом із цим на останні був розповсюджений і податок зі спадщин. Під кінець існування Римської Імперії в ній виробилася велика система податків.

Після падіння Римської Імперії, з її колишніх провінцій складаються нові держави. У цих останні поступово зникають римські інститути, а разом з ними й податки, що виникли під час римського панування.

В Давній Русі всякий податок вважався ганебним, оскільки данину платили тільки переможені народи як відкупи від рабства. Однак можна виділити декілька видів податків тих часів:

ü дари;

ü данина. При цьому існувало два способи збору данини: «поводом» - коли данина віддавалася самостійно платником за містом уплати та «полюд'єм» - при цьому князь і дружина самі відправлялися за даниною.

ü оброк;

ü ямські гроші. На Русі існували Ямські слободи, тобто землі, які були звільнені від податків, через які проїжджали гонці і посадові особи, а місцеве населення повинно було їх утримувати шляхом виплати ямських грошей;

ü податі на утримання війська;

ü мита: торгові та судові.

Переважно податки платилися натурою, частиною зроблених матеріальних благ, якщо господарюючий суб'єкт займався ремеслом, частиною зібраного меду, якщо бджільництвом, або частиною шкір хутрового звіра, якщо він був зайнятий у полюванні. Така система, з погляду тодішнього державного діяча, відповідала як інтересам, як держави, так і інтересам самого платника податків, будучи досить простій для вирахування платежів, і не потребуючої якої або додаткової дій для обох сторін. Складніше справа була з тими племенами, які займалися землеробством. Плоди їхніх праць найчастіше виявлялися швидкопсувними. Тому з метою запобігання недоборів і послаблень для податних сільськогосподарських виробників була придумана спеціальна система оподатковування: по шлягу від рала. Ралом називалися всілякі засоби сільськогосподарського виробництва – сохи, плуги, мотики й так далі. Шляг використалася як загальна назва для іноземної валюти, що вільно оберталася на території Київської Русі. У більшості випадків шлягами називалися срібні арабські дергеми. Таким чином, для того щоб заплатити данину, сільські товаровиробники, крім того, що виростити врожай, повинні були ще й продати його, щоб одержати те, чим не соромно потім буде розраховуватися з київським Князем.

Загальну схему стягнення податків у ті достопам'ятні часи малює великий росіянин учений – історик В. О. Ключевський:

Князі відправлялися в слов'янські землі древлян, дреговичів, кривичів, жителів півночі й інших слов'ян, що платили данину Русі, і годувалися там протягом всієї зими, а у квітні місяці, коли проходив лід на Дніпру, спускалися знову до Києва. Тим часом як князі з Руссю блукали по підвладних землях, слов'яни, що платили данину Русі, у продовження зими рубали дерева, робили з них човни-однодеревки й навесні, коли розкривалися ріки, Дніпром і його припливами сплавляли до Києва, витягали на берег і продавали Русі, коли вона по порожній воді поверталася з полюд'я. Оснастивши й навантаживши куплені човни, Русь у червні спускала їх по Дніпрові до Витичеву, де чекала кілька днів, поки по тому ж Дніпрові збиралися купецькі човни з Новгорода, Смоленська, Любеча, Чернігова, Вишгорода. Потім усе направлялося вниз по Дніпрові до моря в Константинополь.

Гідним князівського і його вірної дружини уваги в основному були хутра, мед, прядиво, віск, зерно, худоба, одяг, загалом, все те, що не псувалося й могло придатися в пуття. У той же час не варто зводити всю господарську діяльність самого Князя до простого споживання, тому що в домонгольский період вся верхівка державної влади являла собою “збройних купців”. Так, у більшості випадків, з'їздивши за податками, більшість таких уже наступного дня відправлялася на далекі ринки сусідніх держав, в основному у Візантію. От що пише із цього приводу Ключевський:

Данина, що збирав київський князь як правитель, становила в той же час і матеріал його торговельних оборотів: ставши государем, як конинг, він, як варяг, не переставав ще бути збройним купцем. Даниною він ділився зі своєю дружиною, що служила йому знаряддям управління становила урядовий клас. Цей клас діяв як головний важіль, у тім і в іншому обороті, і політичному й економічному: зимою він правил, ходив по людям, жебрав, а влітку торгував тим, що збирав у продовження зими.

У нових державах розвивається феодалізм, і весь державний лад переймається приватноправовими початками. Із правами землеволодіння з'єднуються усі права законодавства. Державне господарство приймає характер приватного й податки перестають фігурувати в ряді звичайних державних доходів, які базуються на державному майні, регаліях і митах.

Дійсні податки, у змісті публічних зборів, могли з'явитися знову тільки за умови зміцнення й об'єднання державної влади, чому повинне було передувати ослаблення феодальної системи. Це трапилося набагато пізніше в Німеччині, ніж в Англії й у Франції, що пояснюється особливостями в історії названих держав.

Так, Столітня війна, під час якої Франція неодноразово піддавалася нападам зовнішніх ворогів, у сильному ступені сприяла зміцненню у Франції королівської влади. Загальне лихо спонукало французів згуртуватися біля короля.

Далі, у Франції боротьба королів з феодалізмом увінчалася швидким успіхом, і французька держава біля половини ХV століття остаточно сконцентрувалося. У цей час у Франції встановлюється taille - дійсний правильний податок з осіб (taille personelle) і з майна (taille reille). Зацим установлюється довгий ряд прямих і непрямих податків. До XVII століття Франція володіло вже масою найрізноманітніших податків, які постійно піднімалися й множилися. Темною стороною в організації французьких податків були зловживання при їхньому стягненні і їх украй нерівномірному розподіл, як по різних місцевостях держави, так і між окремими платниками. Устрій непрямих податків у різних французьких провінціях представляло більшу строкатість. В одних провінціях непрямі податки були набагато важче, чим в інших, а поруч були провінції, де деяких з непрямих податків зовсім не існувало. Вага податного тягаря лежала головним чином на нижчих класах населення, саме на сільських обивателях. Аристократія й духівництво частиною зовсім не платили податків, частиною були в привілейованому положенні. У великому ході у Франції при старому режимі була віддача податків на відкуп. Перед революцією майже всі непрямі податки були на відкуп у декількох більших компаній, що називалися «fermes generales». Відкупники вичавлювали з народу все, що могли, і вкрай розоряли його. В 80-х роках ХVIII століття французькі фінанси остаточно заплуталися й прийшли в безвихідне положення. Однієї з головних причин французької революції й була фінансова криза.

Революційний уряд скасував всі податки, що виникли при монархічному режимі; але поступово всі ці податки були відновлені, тільки вже в зміненому виді, саме вони були поширені на всіх громадян без допущення яких-небудь вилучень і привілеїв.

Англія ще скоріше, ніж Франція, зложилася в цільний політичний організм, і її державний розвиток йшов завжди із чудовою стабільністю.

Що стосується англійської фінансової податної історії, яку простежити порівняно легко, завдяки тому, що через парламентарний спосіб правління, в англійських фінансах було більше гласності, ніж на континенті.

Державний лад древньої Англії також був проникнуть приватноправовими початками.

Як тільки Британія скинула римське ярмо, у ній негайно зникли всі римські інститути, які ще не встигли тут міцно вкоренитися. Англо-саксонські королі для покриття своїх особистих, придворних і державних витрат користувалися, головним чином, доходами від своїх власних земель. Податки носили надзвичайний характер і встановлювалися, коли державі загрожувала небезпека від зовнішніх ворогів, якимись у той час були норманни, датчани й інші войовничі народи. Ці надзвичайні збори називалися Датськими грішми. Норманське завоювання принесло в Англію феодалізм, що тут прийняв трохи інший характер, ніж на континенті. У той час, як на континенті королівська влада була вкрай стиснута й майже тільки номінальна, і васали були необмеженими панами у своїх володіннях, - в Англії королі завжди зберігали відомі права над володіннями васалів. Це пояснюється тим, що Вільгельм-Завойовник скорив Англію на себе одного. Він залишив собі домени колишніх англо-саксонських королів, збільшивши їхніми численними конфіскаціями маєтків осіб, що робили йому опір. Інші землі Вільгельм-Завойовник роздав своїм васалами, але при цьому мав точно вимовлені в минулому права, які король зберігав над цими землями. При переході цих останніх у спадщину, королеві сплачувалася особлива подать за затвердження спадкоємців померлого феодала в правах спадщини. Королі мали виключне право встановлювати мита. Magna Charta libertatum обмежила право королів уводити нові податки й підвищувати старі. Але іноді королі зневажали цим і встановлювали різні збори за своїм розсудом. Англійська історія дає нам багато прикладів розбіжностей між королями й парламентом у податних питаннях. І революція проти Карла I Стюарта відбулася внаслідок того, що названий король жадав від населення збори, на встановлення яких парламент не давав згоди. Саме, в Англії існувало право королів жадати від підданих коштів для захисту країни. Між іншим, жителі морських узбереж зобов'язані були споруджувати кораблі або давати гроші на будівлю таких. Карл I став зловживати цим правом і збирав досить часто корабельні гроші, поки, нарешті, парламент не став проти короля й не оголосив цей збір незаконним. Король розпустив парламент, але останній відмовився розійтися. Зав'язалася боротьба між королем і так називаним Довгим Парламентом, що скінчився перемогою останнього.

З 1815 року в англійському фінансовому господарстві починається епоха зниження податків і спрощення податної системи. В 40-х роках скасовується більшість мит, що мають заступницький характер. Потім, поступово була скасована більшість акцизів, у тому числі всі, що стягувалися із предметів першої необхідності.

Тільки останнім часом, внаслідок напруги фінансів, викликаного війною з бурами, Англії довелося підвищити більшість існуючих податків і ввести деякі нові.

У Росії на початок XVII століття в податковій системі держави можна виділити прямі і непрямі податки. До непрямих податків можна віднести промисловий збір та акциз. Промисловий збір є предком податку на додану вартість. Так, при покупці товарів у виробників платилося мито покупцем у розмірі кожної десятої деньгі; продукти харчування обкладалися безпосередньо при продажі на ринку. Акциз звичайно стягувався у міських воріт зі всіх товарів, що ввозилися або вивозилися, у розмірі від 5 до 25%. Серед прямих податків доцільно виділити податок з доходів, поземельний податок, промисловий податок та гербовий збір.

З середини XIX століття з’являється ряд нових податків і зборів, наприклад, збір з торгових закладів, збір з приватних бань, пивоварень, збори з трактирних закладів, записів контрактів у маклерів, протесту векселів тощо. У кінці XIX століття вже остаточно формується система стягування податку з доходу та промислового податку в Росії, яка була оформлена відповідними документами.

Отже, кожна країна в світі пройшла складний етап формування своєї власної системи оподаткування. Становлення даних систем оподаткування надавало новий поштовх розвитку і самій економіці даних країн. На початку 90-х рр. почала формуватися і податкова система України. Її розвиток почався з дуже важких та відповідальних етапів становлення – пошуку структури податків, які відповідають ринковій економіці, та об’єднання їх у цілісну податкову систему.

Розглянемо друге питання:

2. Сучасна податкова система України.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Саму сутність податку найлегше роз’яснити через його функції:

ü фіскальна функція податку проявляється у надходження коштів до бюджету для задоволення потреб держави;

ü соціальна функція податку проявляється через систему пільг для платників податку;

ü розподільно-стимулююча функція податку створює умови для розвитку або гальмування того чи іншого виду діяльності та перерозподіляє кошти в державі.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Сутність та призначення системи оподаткування в Україні можна зрозуміти, проаналізувавши основні принципи її побудови:

ü стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

ü стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

ü обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

ü рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

ü рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

ü соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

ü стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

ü економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

ü рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

ü компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

ü єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

ü доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

На даний момент в Україні існує дворівнева система оподаткування, що включає загальнодержавні та місцеві податки та збори (рис. 1).

 

 

Рис. 1 Сучасна система оподаткування в Україні