Поняття ризику фінансового інвестування та його оцінка.

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :♦ політичний ризик; ♦ загальноекономічний ризик;

♦ правовий ризик; ♦ технічний ризик; ♦ ризик учасників проекту;♦ фінансовий ризик;♦ маркетинговий ризик;♦ екологічний ризик.

Розрахунок рівня ризику здійснюється за такою методикою:

Знаходимо середньоочікуване значення (Мх), яке буде показувати де-

яке орієнтовне значення параметру, навколо якого будуть групуватись з

найбільшою вірогідністю реальні показники [6, с. 142]:

Мх = ΣPі · Di ,

де: Мх _ середньоочікуване значення доходу; Pі – ймовірність одержання до-

ходу; Dі – сума очікуваного доходу.

Необхідно визначити дисперсію (математичне очікування квадрату

відхилення значень очікуваного доходу від його визначеного математичного

очікування) :Dx = Σ Pі ·(Di – Мх)2 , (2)

де Dx – дисперсія (математичне очікування квадрату відхилення значень па-

раметру (X) від його визначеного математичного очікування).

Розраховуємо значення середньоквадратичного відхилення :

Sх = Dx, (3)

де: sх – середньоквадратичне відхилення; sх1 = 838,4 грн.; sх2 = 967,6 грн.

Параметр sх найчастіше використовується як абсолютна міра ризику: чим більше його значення, тим і більший ризик.

Визначаємо коефіцієнт варіації, який показує, яку відносну частку становить ризик від очікуваного параметру:

V' = sх/Мх , (4)

де V' – коефіцієнт варіації.

85.Класифікація ризиків, ринковий (систематичний) та власний (несистематичний) ризик.

Інвестування не можна розглядати без урахування ризику, тобто вірогідності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від очікуваного. Однак потрібно розуміти, що ризик— це не тільки втрати, а й додатковий прибуток, тобто разом з можливістю понести втрати існує альтернатива отримання додаткових доходів (прибутків), тобто ризикованість будь-якого підприємства є альтернативою його дохідності.

Систематичний ризик пов'язаний із загальною економічною та політичною ситуацією в країні й навіть у світі, зростанням цін на ресурси, загальноринковим падінням їх на всі фінансові активи. А тому його ще називають ринковим ризиком. Причиною виникнення його є зовнішні події, що впливають на весь ринок: зміна відсоткових ставок, економічний спад, інфляція, політичні кризи. Оскільки систематичний ризик пов’язаний з подіями, що зачіпають інтереси усіх суб’єктів ринку, то його неможливо усунути (зменшити) шляхом формування інвестиційного портфеля (шляхом його диверсифікації), оскільки в процесі коливання ринкової кон'юнктури рівень цін окремих фінансових інструментів змінюється пропорційно до загального ринкового індексу. Тобто систематичний ризик є недиверсифіковуваним. Оцінити можна за допомогою бета-коефіцієнта. Усунути негативний вплив Р.с.(р.) можна шляхом хеджування.

Несистематичний ризик пов'язаний із фінансовим станом конкретного емітента цінних паперів, тому його ще називають власним ризиком. Ризик виявляється на макрорівні та визначає здатність емітента підтримувати рівень доходу н випущені ним фінансові інструменти. Цей ризик піддається управлінню (зменшенню) шляхом створення портфеля інвестицій. Несистематичний ризик включає в себе галузевий та фінансовий ризики. Інвестор має змогу уникнути даного ризику, сформувавши ефективний портфель, тобто такий набір цінних паперів, який уможливлює взаємне компенсування коливання дохідності різних інструментів, коли недостатня дохідність одного цінного паперу компенсується підвищеною дохідністю іншого. Для зниження несистематичного ризику і застосовується метод диверсифікації.

Систематичний та несистематичний ризики в сукупності утворюють загальний ризик інвестицій, який пов’язаний з їх здійсненням. Питання зменшення загального ризику інвестицій (в першу чергу — несистематичного) висвітлюється так званою теорією портфеля.

86.Рейтинги цінних паперів, як незалежна оцінка ризику неплатежу по них.

Рейтинг цінних паперів– це система умовних показників оцінки цінних паперів за рівнем їхньої надійності, розроблені спеціалізованими рейтинговими агентствами. Рейтинги використовується інвесторами і аналітиками. Існує також подвійний рейтинг - ситуація, коли дві провідні рейтингових агентства привласнюють одному й тому ж цінної папері різні показники. Найвідомішими з рейтингових агентств є Standard &Poor's, Moody'sInvestors Service і FitchIBCA.

Рейтинг представляє із себе поточну оцінку кредитоспроможності боржника по відношенню до конкретного боргового зобов'язання, здійснену на основі поточної інформації, отриманої від емітента, або з інших джерел, які вважаються надійними.

Основними характеристиками, які приймаються до уваги при рейтингуванні цією корпорацією, є:

І. Вірогідність неплатежу і готовність боржника як до виплат поточних процентів у строк, так і до повернення основної суми у відповідності з умовами облігації.

ІІ. Природа та забезпечення зобов'язання.

ІІІ. Гарантія виконання зобов'язання і стан власника облігації серед інших кредиторів у випадку банкрутства, реорганізації або інших трансформацій, що регулюються законами про банкрутство та іншими законами, що захищають права кредиторів.

Традиційно рейтингування боргових зобов'язань здійснюється із застосуванням літерної символіки. Так, агентство Стендарт енд Пуерс тим борговим зобов'язанням, які мають найвищі потенційні можливості по виплаті процентів та поверненню внеску, присвоює розряд ААА, що має найвищий рейтинг. У міру погіршення характеристик боргових зобов'язань та зниження їх рейтингу, відповідне позначення розряду зобов'язань здійснюється із використанням наступної символіки: АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С, СІ, D. Агентство Мудіс борговим зобов'язанням найвищого рейтингу присвоює розряд Ааа, а в міру зниження рейтингу – Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С.

Тобто,рейтингові агентства сформували організований процес оцінки кредитного ризику, випущені ними рейтингові оцінки широко використовуються на розвинених ринках і впроваджені на цих ринках. Рейтинги використовується інвесторами і аналітиками. І важливий чинник щодо рейтингу є кредитний ризик - ризик невиконання зобов'язань однією стороною за договором.

87.Напрями здійснення аналізу цінних паперів.

Аналізом цінних паперівє визначення важливих, на думку інвестора, характеристик окремих фінансових активів, їх груп та ринку в цілому (зокрема таких, як рівень притаманного їм ризику та очікуваної дохідності) з метою підготовки даних, необхідних для управління портфелем цінних паперів. Існують різні види і системи аналізу фондового ринку та цінних паперів,основними з яких є фундаментальний і технічний аналіз. Вважається, що вони дають можливість найбільш адекватно описувати ринкову ситуацію і отримати найбільш точний варіант прогнозу, однак при цьому багато залежить від кваліфікації аналітика, методів та інструментів, що використовуються при аналізі.

Одним з найбільш поширених видів аналізу ринку цінних паперів є фундаментальний аналіз. Особливістю його є розгляд суті процесів, що відбуваються на ринку, оцінка економічної ситуації, визначення причин змін і прогнозування на основі цього аналізу подальших тенденцій поведінки фондового ринку в цілому, й окремих цінних паперів, зокрема.

Технічний аналіз полягає у вивченні історії змін цін на ринку, розрахунках різних показників і прогнозування на базі цих даних майбутнього напрямку зміни цін на цінні папери. Методи технічного аналізу засновані на твердженні, що зміни цін на ліквідних ринках знаходяться під впливом загальних закономірностей, які можливо визначити і на їх підставі побудувати з певним ступенем імовірності прогноз змін ситуації на ринку.

Технічний аналіз・ заснований на припущенні, що всі зовнішні фактори в певній мірі відбиваються на динаміці цін на цінні папери, в цій динаміці можуть існувати відповідні тенденції, які можуть бути сталими, тоді їх можна прослідити, виділити й навіть прогнозувати їхній подальший розвиток з певним ступенем імовірності.

У зв’язку з тим, що технічний аналіз заснований на побудові різних спеціальних графіків зміни цін і ряді розрахункових показників у часі від котирування до котирування, його називають графічним аналізом.

Обидва види аналізу цінних паперів виконують важливі функції, кожний відповідає певним умовам, для отримання ґрунтовного висновку про доцільність придбання тих чи інших цінних паперів слід використовувати як фундаментальний, так і технічний аналіз.

88.Зміст фундаментального аналізу та його інформаційна основа.

Фундаментальний аналіз заснований на дослідженні окремих факторів, що впливають на динаміку показників, що вивчаються, і визначенні можливої зміни цих факторів у майбутньому періоді.

Фундаментальний аналіз – напрям фінансового аналізу, в основі якого – вивчення різноманітної інформації, що стосується або може стосуватися фінансового стану емітента, визначення на цій основі «істинної» вартості фінансових інструментів, випущених емітентом, та її порівняння з ринковою ціною цих фінансових інструментів; невідповідність між «істинною» вартістю фінансового інструмента і його ринковою ціною свідчить про те, що фінансові інструменти недооцінені чи переоцінені ринком, відповідно, такі інструменти слід купувати (якщо вони недооцінені) або продавати (якщо вони переоцінені).Отже, головною метою фундаментального аналізу є визначення тих ринкових інвестиційних активів, чия оцінка є завищеною або заниженою. Зміст фундаментального аналізу полягає і в здійсненні оцінки однієї чи кількох фінансових змінних, що стосуються окремого фінансового активу, групи активів або загального стану економіки в цілому, і їх порівнянні з відомою загальною оцінкою.

Інформаційною основою фундаментального аналізу є:

n баланси,

n звіти про фінансові результати (про прибутки та збитки),

n про рух грошових коштів,

n про власний капітал та деякі інші.

89.База для порівняння, як найважливіший аспект фундаментального аналізу.

Фундаментальний аналіз заснований на дослідженні окремих факторів, що впливають на динаміку показників, що вивчаються, і визначенні можливої зміни цих факторів у майбутньому періоді.

Вибір та розрахунок відносних показників, їх порівняння та взаємозв’язок, інтерпретація отриманих результатів здійснюються аналітиками, виходячи із власних професійних суджень щодо адекватності відображення за допомогою тих чи інших показників специфіки діяльності емітента, необхідної глибини аналізу.

Одним з найважливіших аспектів фундаментального аналізу є вибір бази для порівняння. Варіантів такого вибору є досить багато, але найчастіше здійснюються такі порівняння:

n порівняння з абсолютними стандартами;

n порівняння з коефіцієнтами «середньої» фірми тієї самої галузі або, як варіант, – з показниками групи «базових» фірм (бенчмаркінг);

n порівняння коефіцієнтів у часі (тобто визначення їх динаміки).

На практиці використання лише якогось одного варіанта як бази для порівняння відносних показників зустрічається досить рідко: одні показники доцільніше порівнювати з абсолютними стандартами та коефіцієнтами «середньої» фірми, інші – з аналогічними показниками цієї самої корпорації за відповідні періоди в минулому. Наприклад для прогнозування можливості банкрутства корпорації та виявлення рівня ризику цінних паперів, які випускаються нею в обіг, доцільно використовувати порівняння з абсолютними стандартами (нормативним рівнем коефіцієнтів), для виявлення місця корпорації на відповідному галузевому сегменті ринку (конкурентних переваг і недоліків порівняно з іншими корпораціями) доцільно здійснювати бенчмаркінг або порівняння із середньогалузевими коефіцієнтами, для виявлення тенденцій у поліпшенні чи погіршенні фінансового стану корпорації в цілому або окремих його аспектів — порівняння відповідних коефіцієнті у часі.

90.Техніка (методи та моделі) фундаментального аналізу.

З погляду техніки фундаментального аналізу широко використовуються різноманітні методи прогнозування та аналітичні моделі фінансового аналізу.

Для прогнозування майбутніх курсів цінних паперів та інших важливих показників, які можуть мати вплив на їх очікувану дохідність використовують два відмінні методи: метод прогнозування «зверху-вниз» та метод прогнозування «знизу-вверх». Метод прогнозування «зверху-вниз»:фінансові аналітики спершу роблять прогнози длч економіки в цілому, потім для окремих галузей і, нарешті, для конкретних компаній. У випадку застосування методу прогнозування «знизу-вверх» спочатку оцінюються перспективи окремих компаній птім на підставі такої оцінки робляться прогнози для окремих компаній, потім на підставі такої оцінки робляться прогнози для окремих галузей і, нарешті, для економіки в цілому. Вважається, що система «зверху-вниз» меншою мірою підлягає впливу некоректних припущень, а тому здатна забезпечити точнішу оцінку очікуваної дохідності фінансових активів. Проте на практиці, як правило, застосовується не в чистому вигляді метод, а їх поєднання.

Окрім цих двох методів прогнозування для здійснення оцінки очікуваної дохідності фінансових активів аналітики також широко застосовують елементи ймовірнісного прогнозування(передбачає використання кількох сценаріїв розвитку економіки з урахуванням імовірності настання того чи іншого варіанта, потім на базі можливих варіантів розвитку економіки здійснюються прогнози перспектив окремих галузей, компаній та динаміки курсі акцій) та різноманітні економетричні моделі (статистичні моделі, які є засобом прогнозування значень ендогенних змінних).

Використовуються й різноманітні аналітичні моделі та системи взаємопов’язаних показників. Вибір показників зумовлюється визначенням параметрів фінансового стану та діяльності корпорацій.Однією з найпопулярніших моделей фінансового аналізу, яка широко використовується для вибору об’єктів фінансового інвестування, є так звана модель дюпонівського розкладу, яку ще прийнято називати дюпонівською системою фінансового контролю. Вона дає уявлення про найважливіші фактори впливу на ефективність інвестицій. Вибір об’єкта інвестування розпочинається з розрахунку коефіцієнтів та дохідності власного капіталу (ROE). Для того щоб визначити які чинники впливають на дохідність вкладеного капіталу ROE розкладають на 3 співмножники — коефіцієнт прибутковості, коефіцієнт оборотності активів та фінансовий леверидж.

91.Концепція технічного аналізу.

Прихильники технічного аналізу досліджують внутрішню статистичну інформацію фондового ринку, в першу чергу ту, що стосується обсягу торгів на біржах та рівня курсу цінних паперів. Використання слова “технічний” у даному випадку означає вивчення самого ринку, а не зовнішніх факторів, прояви яких формують його динаміку. Технічний аналіз— прогнозування зміни ціни в майбутньому на основі аналізу зміни ціни у минулому.

Методологія технічного аналізу базується на припущенні, що на фондовому ринку існують закономірності, які склалися історично і дії, здійснені в минулому, з високою частотою призводили до певного результату, то дуже вірогідним є те, що й у майбутньому буде досягнуто такого самого ефекту, незалежно від того, коли саме такі дії здійснюватимуться.

У технічному аналізі розроблено безліч різноманітних інструментів та методів, але всі вони засновані на одному загальному припущенні — шляхом аналізу часових рядів за допомогою виділення трендів (на основі паттернів і технічних індикаторів) можливо спрогнозувати поведінку ціни в майбутньому.

Незважаючи на те, що проведені дослідження дозволяють зробити припущення про ефективність застосування розглянутих вище інвестиційних систем навіть з урахуванням трансакційних витрат, корисність їх використання усе-таки залишається спірним питанням. По-перше, ніякі дослідження не можуть у повному обсязі врахувати всі витрати, пов’язані із застосуванням стратегій, що базуються на технічному аналізі (зокрема, не піддаються точному розрахунку витрати на здійснення аналізу, вплив спреду між цінами продавця та покупця тощо). По-друге, не існує впевненості, що дані стратегії будуть приносити аналогічний результат у сучасних умовах, коли організовані ринки якісно змінюються. По-третє, широке розповсюдження комп’ютерних технологій, що спрощують застосування технічних стратегій, очевидно призведе до втрати будь-якої можливості забезпечувати технічні ексклюзивні переваги окремим інвесторам, що використовують ті чи інші методики у рамках цього напряму аналізу.

92.Поведінкові стратегії, що використовуються у рамках технічного аналізу.

Не зважаючи на те, що в рамках технічного аналізу використовується надзвичайно широка палітра поведінкових стратегій, в цілому їх можна розділити на дві основні групи: (1) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на підставі вивчення доходностей цінних паперів за період, який тільки-но закінчився, та (2) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на основі залежностей між курсом цінного паперу, який тільки-но склався, та тим курсом, який склався за відносно довготривалий період.

До першої групи стратегій відносяться так звані інерційні та протилежно направлені стратегії. При застосуванні інерційних стратегій інвестори намагаються знайти з метою придбання ті акції, які нещодавно виросли у ціні, гадаючи, що вони будуть продовжувати зростати і надалі внаслідок інерційного зростання попиту на них. І навпаки, для цілей продажу здійснюється пошук тих цінних паперів, які нещодавно значно впали у ціні, оскільки вважається, що попит на них інерційна буде зменшуватися та, відповідно, зменшуватиметься і їх курс. При застосуванні протилежно направлених стратегій дії інвесторів є абсолютно протилежними тенденціям, які у даний час панують на фондовому ринку: інвестори, які притримуються цієї стратегії, купують цінні папери, від яких інші намагаються позбутися в силу несприятливого руху курсу цих цінних паперів, а продають ті цінні папери, які зростають у ціні та, як правило, переважно купуються більшістю інших інвесторів. Застосування протилежно направлених стратегій пояснюється наступним чином: на думку прихильників цих стратегій, інвестори у основній своїй масі надають новинам занадто великого значення, а, відтак, як оптимізм, так і песимізм стосовно можливого розміру підвищення або зниження курсів відповідних цінних паперів є, зазвичай, перебільшеним.

До другої групи стратегій відносяться стратегії змінної середньої та розриву лінії ринку. При застосуванні стратегій змінної середньої (їх є декілька модифікацій) інвестори намагаються знайти такі цінні папери, курс яких на момент закриття організованого ринку значно відрізняється від усередненого курсу цих же цінних паперів за попередній відносно довготривалий період (як правило – 200 днів). Така процедура розрахунків та відбору цінних паперів є основним аналітичним інструментарієм прихильників стратегій змінної середньої та повторюється кожного дня. Отже, застосування стратегій змінної середньої гіпотетично може забезпечити інвестору доход вище середнього. Стратегія розриву лінії ринку — інвестор обирає найвищі і найнижчі курси того чи іншого паперу за відносно довготривалий період (як правило – за 200 днів). Сигнал на покупку цінного паперу поступає тільки тоді, коли курс даного цінного паперу закриття ринку є вищим, ніж найвища ціна за цей день, за умови, що курс на момент закриття попереднього біржового дня був нижчим самої високої ціни у той день. І навпаки, сигнал на продаж цінного паперу виникає, коли його курс на момент закриття ринку є нижчим за найнижчу ціну, що була зафіксована у цей день, за умови, що попереднього дня курс на момент закриття був вищим, ніж найнижча ціна цінного паперу, що мала місце того дня. Так само, як і щодо усіх попередніх стратегій, проведені дослідження показали, що дана стратегія може принести інвестору результат, який забезпечить доходність вище середньої.

93.Методи візуалізації інформації, що застосовуються технічними аналітиками.

Побудова різноманітних схем, графіків та діаграм є одним із основних елементів інструментарію прихильників технічного аналізу. Їх можна розподілити на три основні групи: стовпчикові діаграми, лінійні графіки та точкові діаграми. Застосування стовпчикових діаграм передбачає нанесення на вісь ординат курсів певного цінного паперу, що були відмічені протягом визначеного періоду (біржового дня), а на лінії абсцисс відображаються інтервали часу. На вертикальній лінії (стовпчику), що відповідає тому чи іншому періоду позначають ціну закриття цінного паперу на кінець біржового дня. В лінійних графіках осі координат мають те ж саме призначення, але на вертикальній осі позначається лише ціна закриття цінного паперу. Загальна ідея точкових діаграм :на графік наносяться ціни закриття таким чином, щоб у рамках вертикальної колонки сформувати тренд руху цін. Коли з’являється нова ціна, її позначають на графіку символом Х, якщо вона є вищою, ніж попередня, та символом О – у протилежному випадку. До другої колонки, що знаходиться поряд праворуч, переходять тільки при появі зворотного тренду. Ідея будь-яких графічних методик полягає у тому, щоб якомога раніше виявити модель руху курсів цінних паперів та отримати прибуток від знання майбутніх тенденцій.

Прихильники стратегій змінних середніх у своїй практиці використовують (окрім описаних вище) також графіки, які візуалізують проміжні та довгострокові тренди. Одним із варіантів застосування даних графіків є, наприклад, такий, яким передбачається здійснення розрахунку протягом кожного дня середньої ціни закриття певного цінного паперу за визначений період до дати здійснення розрахунку. Тобто, кожного дня в інтервалі часу, який приймається до розрахунку усередненого курсу, перша ціна хронологічного ряду замінюється на ту, яка склалася за результатами останнього біржового дня.

Широко застосовуваними в рамках технічного аналізу є також методики, що використовують показники відносної сили. Побудова графіків із використанням цих методик передбачає виявлення динаміки курсу певного цінного паперу відносно галузевого або ринкового індексів, галузевого індексу відносно ринкового тощо. Для побудови таких графіків кожного дня визначають співвідношення курсу цінного паперу або іншого індикатора фондових цін до значення того індексу, відносно якого визначають відносну силу. Ідея побудови:у результаті вивчення змін показників відносної сили знайти модель, яка б дала змогу здійснити точний прогноз поведінки окремих цінних паперів або їх груп у майбутньому при зміні загальних тенденцій на фондовому ринку або в рамках окремих його сегментів.

 

 

94.Поняття інвестиційного портфеля та ключові проблеми портфельного інвестування (селективність, вибір часу операції, диверсифікація).

Третій етап інвестиційного процесу передбачає формування портфеля, тобто сукупності різноманітних цінних паперів з відмітними характеристиками очікуваної доходності та притаманного ризику.

Вкладення в фінансові активи пов’язані із невизначеністю ефективності операції в момент її здійснення, викликаної неможливістю прогнозування курсу цінного паперу в майбутньому, а для акцій – і очікуваного доходу (дивідендів). Тому вкладаючи кошти в цінні папери одного виду, інвестор стає залежним від коливання її курсової вартості. Якщо ж вкладення капіталу буде здійснено в різноманітні інструменти фондового ринку, то певною мірою можна уникнути залежності від коливань курсу якогось конкретного паперу. У такому випадку ефективність вкладень буде залежати від усередненого курсу, який, як правило, коливається менше, оскільки при зниженні курсу одного цінного паперу курс іншого може підвищитися і коливання взаємно погасяться. Саме тому здійснення інвестицій не в один вид цінного паперу, а в певну їх кількість, тобто в портфель цінних паперів, має переваги.

В рамках третього етапу інвестиційного процесу здійснюється вибір конкретних об’єктів інвестування, визначається найбільш прийнятний час придбання окремих категорій активів, а також оптимальні пропорції розподілу капіталу, що інвестується, між окремими активами. Таким чином, цей етап інвестиційного процесу передбачає вирішення трьох взаємопов’язаних проблем: селективності, вибору часу операції та диверсифікації. Селективність та вибір часу операції є, по-суті, розділами аналізу цінних паперів. Селективність передбачає відбір конкретних цінних паперів на основі прогнозування зміни їх курсової вартості з метою включення в інвестиційний портфель. В силу цього, селективність також іменують мікропрогнозуванням. Вибір часу операції передбачає прогнозування зміни цін окремих категорій фінансових активів та взаємозв’язок таких змін. Як правило, основним об’єктом досліджень при цьому є прогнозування змін цін на акції (як клас фінансових активів) у порівнянні з цінами на боргові інструменти. Відповідно, цей розділ фінансового аналізу прийнято іменувати макропрогнозуванням.

Диверсифікація представляє із себе процес включення в портфель нових цінних паперів з метою приведення його структури до оптимальної з точки зору зниження ризику.

95.Зміст “портфельної теорії” Г. Марковіца (вимір очікуваної дохідності та ризику портфеля, визначення досяжної та ефективної множини, визначення параметрів оптимального портфеля).

Теорія портфеля Марковіца – теорія, що визначає принципи формування ефективного інвестиційного портфеля – забезпечення максимальної дохідності за заданого рівня ризику або мінімального ризику за заданого рівня дохідності. Центральним моментом теорії для формування оптимального портфеля є виявлення взаємних кореляційних зв’язків між дохідностями окремих активів. Саме врахування названих зв’язків дозволяє здійснювати ефективну диверсифікацію портфеля та досягати суттєвого зниження ризику портфеля в цілому порівняно із середнім ризиком фінансових інструментів, з яких цей портфель складається.

Очікувана дохідність портфеля залежатиме від значення очікуваної дохідності кожного компонента, що входить до його складу та частки кожного компонента в портфелі. Крім значення стандартного відхилення кожного активу, що входить до до портфелю та їх частки в портфелі, до уваги береться і міра погодженості їхніх поведінок, що в статистиці отримала назву коваріації.

Ризик портфелів, які складаються з великої кількості різноманітних цінних паперів розраховуються як сума стандартних відхилень усіх фінансових інструментів, зважених на квадрати їх часток у портфелі, скоригована на подвоєну коваріацію між усіма можливими парами фін.інструментів, зважену на частку кожного з них.

Крім коваріації, для характеристики поведінкових взаємозв’язків окремих активі широко використовується такий показник як коефіцієнт кореляції, що позначає не функціональну залежність, що виникає під впливом випадкових факторів. Цей показник нормує величину залежності між окремими величинами, набуваючи абсолютних значень від -1 до +1. Кореляція має ключове значення для втілення стратегії диверсифікації портфеля, оскільки дозволяє знизити ризик портфеля при збереженні рівня його дохідності.

Застосування диверсифікації, яке досягається в разі поєднання в портфелі активів з низькою кореляцією дозволяє формувати портфелі, що мають максимальну очікувану дохідність при заданому рівні ризику, або мінімальний рівень ризику при заданій очікуваній дохідності.Сукупність таких портфелів у теорії портфеля отримала назву ефективної множини Г.Марковіца.

Якщо очікувані дохідності обраних для включення до портфеля цінних паперів мають повну позитивну кореляцію(+1), тоді множина можливих портфелів, які можуть бути сформовані з них в термінології портфельної теорії має назву досяжної множини –множина можливих портфелів, які можуть бути сформовані із сукупності обраних інвестором фін.інструментів; за умови використання більш ніж двох інструментів для формування портфеля в загальному випадку досяжна множина графічно набуватиме форми, що нагадує нахилені ліворуч підняту вверх розкриту парасолю.

Серед сукупності можливих портфелів, що входять до ефективної множини, інвестор має вибрати той, який найбільшою мірою відповідає його уявленням про оптимальне співвідношення очікуваної дохідності та міри ризику. Такий портфель має назву оптимального портфеля. Застосування кривих щодо щодо ефективної множини дозволяє розв’язати проблему вибору оптимального портфеля:цей портфель відповідатиме точці дотику кривої байдужості до ефективної межі.

96.Узагальнення “портфельної теорії” Г. Марковіца (включення до складу портфеля безризикових активів) та визначення ефективної лінії ринку.

Узагальнення підходу Марковіца до вибору ефективної множини оптимального портфеля (запроп. Дж Тобіном) передбачає розгляд ситуації, за якої інвестор може здійснювати інвестиції не лише в ризикові, а ц у безризикові активи (н-д державні облігації). Інвестор може не тільки вкладати в безризикові активи будь-яку сусу грошей, а й брати в борг будь-яку суму під процент, що відповідає тому, який забезпечують без ризикові вкладення. Його підхід є, по суті, макроекономічним, оскільки основним об'єктом його вивчення є розподіл сукупного капіталу в економіці на дві його форми: готівкову (грошову) і неготівкову (у вигляді цінних паперів). При комбінації ризикованих і безризикових інвестицій, якщо існує ставка прибутковості, перед інвестором постає задача розподілу інвестицій між деяким ризикованим активом (портфелем активів) з очікуваним доходом і стандартним відхилення , і безризиковим вкладенням засобів по ставці.

Якщо включити до складу портфеля без ризикові активи, ефективна множина набуває вигляду променя, який у теорії портфеля отримав назву «ефективної лінії ринку». Усі портфелі які лежать на ЕЛР, різнитимуться один від одного лише частками безризикового та ризикового компонентів. Ці частки і визначатимуть очікувану дохідність і ризик кожного з таких портфелів. Вибір оптимального портфеля на ефективній лінії ринку звдиттиметься до пошуку комбінації без ризикового активу та ризикового компонента, який прийнято називати ринковим портфелем.

97.Модель оцінки фінансових активів (САРМ).

Однією з центральних теоретичних проблем у сфері фінансової діяльності підприємств є питання ціноутворення на фінансових ринках. Вирішенню цієї проблеми присвячена модель оцінки дохідності капітальних активів (Capital Asset Pricing Model = CAPM), яка переважно ґрунтується на висновках теорії оптимізації портфеля інвестицій.Вона побудована на тезі про те, що ціна окремих капітальних активів залежить від очікуваної рентабельності та ризику. Модель САРМ характеризує процес формування ринкової ціни окремих цінних паперів (інших об’єктів реальних і фінансових інвестицій) за умов досконалого ринку капіталів та з урахуванням систематичного ризику, який не підлягає диверсифікації.

Для дослідження процесу ціноутворення на ринку інвестицій необхідною є ідентифікація поняття «ринковий портфель інвестицій». Цей портфель включає всі наявні на ринку капітальні активи, є максимально диверсифікованим і характеризується ринковою нормою прибутковості та середнім по ринку рівнем ризику.

Систематичний ризик у САРМ, як правило, позначається через b-коефіцієнт. Він характеризує залежність між середньою дохідністю ринкового портфеля та ціною окремого ринкового інструменту, який входить до його складу.

Модель оцінки капітальних активів (CAPM) можна уявити у вигляді очікуваної рівноважної рентабельності вкладень, яка дорівнює сумі безризикової процентної ставки та премії за ризик вкладень у певний актив, що визначається як добуток рівня систематичного ризику, властивого цьому активу, та середньоринкової премії за ризик:CAPM (RA) = i + (RM – i) · bА , де CAPM (RA) — очікувана інвестором рентабельність капітальних активів за умови ринкової рівноваги.

Правило прийняття інвестиційних рішень згідно з САРМ має такий вигляд: слід вкладати кошти в ті інвестиції, прогнозована рентабельність яких є вищою, ніж рівноважна рентабельність, розрахована за САРМ. У разі наявності багатьох альтернатив слід віддати перевагу тим, рентабельність яких найбільш відрізняється від рівноважної у бік збільшення.

 

 

98.Вплив зміни ринкової дохідності на дохідність фінансового активу: коефіцієнт “бета”.

Ринковий ризик портфелю (або систематичний ризик) вимірюється за допомогою розрахунку коефіцієнту “бета”. Вважається, що цей коефіцієнт дає змогу належним чином оцінити загальний ризик клієнта, який крім вкладення у даний інвестиційний фонд володіє багатьма іншим фінансовими активами. Коефіцієнт ринкового ризику, який прийнято називати апостеріорною бетою.

Вказаний коефіцієнт може бути розрахований стосовно окремих акцій, інших об’єктів інвестування чи портфелів інвестицій. Для обчислення β-коефіцієнта слід обробити статистичні дані, які характеризують варіацію (коливання) рентабельності обраного об’єкта інвестицій за кілька попередніх періодів, безризикову процентну ставку і середню дохідність ринкового портфеля. З цією метою слід розрахувати такі показники:середнє квадратичне (стандартне) відхилення значень рентабельності аналізованого активу;коефіцієнта кореляції;середньоквадратичне (стандартне) відхилення рентабельності інвестицій по ринку в цілому.

Значення b-коефіцієнта слід інтерпретувати таким чином:

якщо b = 1, то ризик інвестицій в аналізований актив знаходиться на рівні ринкового, а отже, і премія за ризик буде наближеною до середньоринкової ставки дохідності;

якщо b > 1, то вкладення в актив вважатимуться такими, яким властивий вищий, ніж середньоринковий рівень ризиковості, а отже, інвестори вимагатимуть більшу, ніж середньоринкову норму дохідності;

якщо b < 1, то це свідчить про нижчий за середньоринковий ризик інвестицій в аналізований актив, як наслідок — премія за ризик, на яку сподіватиметься інвестор буде меншою, ніж середньоринкова;

якщо b = 0, то це означає, що ризик вкладень в актив становить 0; ідеться про безризикові інвестиції.

Формула характеризує співвідношення між фактичною доходністю портфелю, доходністю, розрахованою за фондовим індексом та доходністю вкладень у безризикові фінансові активи (тобто базовою процентною ставкою фінансового ринку) за певний проміжок часу. Зростання ринкового ризику (коефіцієнта b) означає, що “надлишкова” доходність інвестиційного портфелю, оцінка ефективності якого проводиться, зростає, що свідчить про зростання ризикованості вкладень у даний портфель. Якщо доходність портфелю, що аналізується протягом усього часу відповідала доходності, розрахованій за фондовим індексом, коефіцієнт b складатиме 1, тобто ризикованість нашого портфелю повністю ідентична ризику інвестицій у відповідний тип цінних паперів. Якщо зазначений коефіцієнт менше 1, це означає, що доходність портфелю протягом періоду зазнавала менших коливань у порівнянні з доходністю ринку в цілому, що свідчить про меншу ризикованість цього портфелю.

99. Несистематична дохідність фінансового активу: коефіцієнт “альфа”.

З огляду на природу кожного з компонентів загального ризику портфеля, їхній вплив на очікувану дохідність фінансових акти­вів є різним. Зрозуміти характер цього впливу дозволяє так звана ринкова модель,яка також має назву однофакторної моделі, оскільки визначає вплив на дохідність фінансових ак­тивів лише одного фактора — поведінки ринку в цілому.

Із припущення, що дохідність фінансових активів відповідним чином пов'язана з дохідністю ринкового портфеля, випливає, що зміни останнього призведуть до збільшення або зменшення цін ука­заних активів. Відображенням взаємозв'язку між поведінкою ринку та дохідністю фінансового активу є такий вираз:

R_it = a_і + ß_iR_mt + E_it,

де R_it – доход активу і у період t;

R_mt – доход ринкового портфеля у період t;

a_і - параметр неринкової складової доходності t;

ß_I – параметр, що відображає вплив зміни ринкової доходності на доходність і-го активу;

E_it – параметр випадкової помилки, що відображає специфічний ризик інвестування в даний актив.