Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення для точного вираження понять і предметів.

Діловому стилю характерна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство), запозичується з інших мов (банк, бюджет), утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних слів (фототелеграф).

В основному, значення термінів зафіксовані у державних стандартах, тлумачних, термінологічних словниках, довідниках.

До вживання термінів ставляться такі вимоги:

- термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі;

- термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику)значенням;

- при користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник дає лише певні форми, то утворювати ще якісь слова для власного вжитку забороняється. Отже, терміни - це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення із словником, повсякчасного поновлення в пам'яті значення потрібних для роботи найменувань.

Термінологія є досить молодою наукою, яка офіційно почала своє існування лише наприкінці 19 -початку 20 ст. Вважається, що вперше слово «термін» з`явилося в 1876 році в Німеччині.

Якщо узагальнити висновки дослідження мовознавцями питання розвитку медичної термінології, то фактично медична термінологія як сукупність назв на позначення предметів та явищ, пов’язаних з людським тілом, хворобами, лікуванням, почала своє існування значно раніше, ніж термінологія як наука. Початки української медичної термінології сягають ще у прадавні часи. Зародження медичної термінології - звичайно, у іншому вигляді, ніж сьогодні – спостерігалося поряд із зародженням медицини, яка вважається однією з найдавніших наук. Найменування пошкоджень ( рана, синець, перелом, насилля), анатомічні назви (рука, нога, хребет, кість,голова) виникли ще раніше, оскільки служили для означення понять, які фізично існували для людини завжди.

У становленні та розвитку української термінології умовно можна виділити декілька етапів. До першого етапу, який можна назвати донауковим, або також накопичувальним, відноситься накопичення спеціальних слів, зафіксованих у різноманітних грамотах, юридичних документах, монастирських книгах, тощо( до першої половини 19 ст.)

Як результат систематизації накопичених народом знань з`являються так звані лікарські порадники,у яких було зібрано великий арсенал слів, пов’язаних з народною медициною.

Другий етап з другої половини 19 ст. до початку 20 ст. Створення національної терміносистеми диктувалося передусім потребами культурного та наукового розвитку, запровадженням навчання рідною мовою, розширенням спеціальних функцій української мови як засобу спілкування та основи для розвитку національної науки. Появляються наукові і літературні товариства (кінець 19ст. початок 20ст.), які впорядковують термінологічний матеріал, дотримуючись принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також слів - термінів, прийнятих у міжнародній практиці.

Третій етапрозвитку української наукової термінології пов'язаний із заснуванням у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. Зусиллям створених комісій з поширенням української мови як національного засобу спілкування, з розширенням її суспільних

функцій, з відновленням української державності. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного та

політичного життя в Україні. Цей етап продовжувався до початку 30-х років ХХ ст. У це період продовжується термінологічна робота цілої низки діячів науки, лінгвістів,письменників як Західної, так і Східної України, розпочата у попередні десятиріччя.

Зокрема гостро поставало питання забезпечення науковою термінологією, котра мала відповідати потребам розвитку науки, для чого необхідно було систематизувати та уніфікувати вже існуючу термінологію та створити нову, котра могла б використовуватися в усіх сферах суспільного життя.

Зусиллями створених комісій було проведено роботу зі збору термінів як шляхом вивчення вже існуючих джерел, так і збиранням термінів, які існували на той час у живій мові, шляхом опитувань звичайних людей та фахівців.

Термінологічну роботу цього етапу було грубо перервано звинуваченнями українських науковців у націоналізмі та народництві. Початком знищення досягнень українських вчених-лінгвистів стала брошура А. Хвилі «Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті» у 1935 році.Було заборонено вживати значну частину українських термінів з різних галузей науки, прийнятих у 20-ті рр.Термінологічна праця в Україні майже припинилася на двадцять років.

Четвертиметапом у розвитку української термінологічної роботи вважається період з 50-х до 80-х років ХХ ст.

Спроба уніфікації та запровадження інтернаціональної термінологічної бази посередництвом російської мови як мови міжнаціонального спілкування у радянському просторі, у тому числі в науковій площині, зводять майже нанівець всі попередні дослідження та проведені роботи у галузі розробки української термінології, побудованої на ґрунті власної мови та з урахуванням норм української літературної мови.

Започатковуються дослідження шляхів формування окремих українських терміносистем,

зокрема медичної. Дослідженням термінологічної лексики у медичній галузі займається багато учених-медиків та лінгвістів, зокрема Т. Лепеха, Н. Місник та інші.

Слід звернути увагу на те, що аналізований період, незважаючи на очевидне пожвавлення розвитку національної лексикографічної та наукової праці, відзначається поступовим спадом природного процесу творення національної наукової термінології.

Розвиток української термінології, як уже було зазначено вище, спрямовується на шлях мінімального розходження з російською термінологією, про що свідчить аналіз тогочасних лексикографічних джерел та публікування всіх наукових академічних періодичних видань російською мовою. Також цьому значною мірою сприяло запровадження російськомовної освіти як у середньоосвітніх, так і у вищих навчальних закладах, тобто у молодого покоління не було можливості теоретично та практично засвоювати здобутки вітчизняної термінології в процесі навчання.

Останній, п’ятийетап починається у 90-х рр. ХХ ст. та триває до сучасної доби.

Початок цього етапу пов’язаний із здобуттям Україною у 1991 р. статусу незалежної держави. Українська мова проголошена офіційною державною мовою. Українська держава постає перед проблемою відродження української мови, а особливо української термінології, що значно інтенсифікує процес створення словників. Дослідники неоднозначно ставляться до розвитку наукової, зокрема медичної, термінології цього періоду. З погляду одних, умови не сприяють процесу творення термінів, згідно поглядудеяких інших дослідників, цей період є «найпродуктивнішим у розбудові української наукової мови та її термінології».

Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набуває державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині ст., коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники Інституту української наукової мови намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Перед українською мовою та, зокрема, термінологією, постає ряд практичних завдань, зумовлених розвитком державності в Україні: забезпечити необхідною мовною та термінологічною базою науку, освіту, виробництво, засоби масової інформації, уряд, владу. Перед лінгвістами, котрі займаються термінологічною справою, зокрема медичною,постає питання розробки такої термінологічної лексики, котра б могла використовуватися населенням, у лексикографії при укладанні словників, підручників, довідкових матеріалів та фаховій підготовці спеціалістів-медиків. Це пояснює пожвавлення процесів дослідження та становлення окремих термінологічних систем, що дає можливість встановити час появи та етапи розвитку окремих наукових галузей.

Термінологічна база української мови постійно змінюється, спостерігаються спроби (часто невдалі) запровадити у наукові галузі нові терміни (або старі, що були створені або знайдені ще у кінці ХІХ – початку ХХ ст.), котрі відходять до пассивного термінологічного фонду та існують лише у словниках, оскільки не витримують мовної апробації. До таких медичних термінів можна віднести такі, як шлунковиця, звина (гастрит), стравник, трунок (шлунок), знемора (кома), м’язовиця (міозит), жилоскорч (ангіоспазм), почечуй (геморой), товщак (жировик), зага, згага (печія), уровище (аборт), кислокрів’я (ацидоз), бубноперетинка (барабанна перетинка), цукросеччя (цукровий діабет), підвій (простуда), мезга (пульпа), ступак (п’ятка), пістряк (рак) тощо.

 

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати теоретичний матеріал:

- лексичні особливості української мови

- терміни і термінологія.

- лексика зі сферою вживання.

- термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

- джерела, походження медичної термінології

- правила вживання термінів.

Студент повинен вміти:

- використовувати набуті знання у процесі спілкування

- володіти літературною професійною мовою

- правильно використовувати терміни свого фаху