Заповнювати документацію молодшого медпрацівника українською мовою.

Розвиток __________української термінології зумовлюється багатьма факторами. Головним

фактором можна назвати історично-політичний, котрий визначає той факт, що розвиток

української термінологічної лексики відбувався не згідно природним законам розвитку

будь-якої мови, а підпорядковувався законодавчим тенденціям, котрі, на жаль, не були

спрямовані на лояльне ставлення до української мови як до мови спілкування, освіти та

науки української нації. Звідси випливає той факт, що розвиток науки в Україні штучно

гальмувався з причини відсутності відповідної термінологічної бази, котра є необхідною

як для розвитку самої науки, так і для впровадження наукових досягнень в життя.

Українська наука була змушена розвиватись на терені сусідніх держав, використовуючи,

таким чином, чужу термінологічну лексику, котра стала настільки «своєю», що в наш час

проблематика розробки, систематизації, уніфікації та впровадження власної термінології

(не лише медичної) залишається і надалі гострим лінгвістичним питанням.

Заклади сучасної української наукової термінології створювалися в кінці ХІХ – на

початку ХХ ст. Науково-технічний прогрес цього періоду сприяв активному розвитку

наукової термінології в Україні: відбувалося становлення поняттєвого апарату різних

галузей знань, складалися терміносистеми окремих наук, які в сукупності відтворювали

стан науки на певному етапі її розвитку. У цей час почалося збирання матеріалів

з української термінологій та укладання перших термінологічних словників, що були

головним чином орієнтовані на внутрішні ресурси української мови.

Цей період можна охарактеризувати достатньо сформованою загальнонауковою

термінологією, спеціальна ж наукова термінологія тільки почала формуватися. Основні

принципи творення української наукової термінології були такими ж, як і в інших мовах:

більшість термінів були інтернаціоналізмами й активно функціонували в багатьох

європейських мовах, лише частина термінів за своїм походженням і будовою була власне

українською (тобто виникла за законами словотворення української мови). Творення

української наукової мови відбувалося в нелегких умовах як через необхідність

розв’язання внутрішньомовних термінологічних проблем, так і через вплив

екстралінгвістичних факторів, що виявлялося в постійній боротьбі українців за права своєї

мови. Розвиток української мови протягом багатьох століть не підтримувався з боку

2 Приклади взято з джерел 8, 22.

21

держави, внаслідок чого вона була витіснена із суспільно-політичних і культурних сфер

життя, нею не користувалися в науці. Через нестачу або недосконалість своїх термінів

прогалини в українській мові заповнювались термінами з розвиненіших мов.

Особливе місце в розбудові української наукової мови займають 20-30-ті рр. ХХ ст.

У цей час виникла потреба в науковій мові та термінології, яка б забезпечила

функціонування мови в усіх сферах суспільного життя. Творення термінологічних систем

мало стати логічним продовженням мовного процесу, тобто загального розвитку

літературної української мови. Аспекти творення нових термінів, їх відбору активно

обговорювалися, але не завжди раціонально розв’язувалися, ця проблема була завжди

дискусійною. Цей період відзначається боротьбою різних течій, напрямків, концепцій, які

вирішували питання про доцільне співвідношення власне українських і запозичених

термінів. Підхід до термінотворення був різний: від пуризму до максимальної орієнтації

на запозичення. Під час обговорення доцільності вживання тієї чи іншої термінологічної

конструкції науковці зважали на відповідність окремих наукових термінів структурі

української мови, її внутрішнім законам: вимогам системності, логічного і мовного

обґрунтування, стислості, словотворчої продуктивності. Нові термінолексичні категорії

створювались, спираючись на власний словниковий запас та словотворчі засоби

української мови, при цьому значною мірою використовувалася розмовна практика,

переосмислення старих слів, діалекти, а також іншомовні запозичення та новотвори.

Відбувався процес створення національних термінологічних структур, розгалужених

відповідно до диференціації наукових галузей.

Цей період можна охарактеризувати тим, що науковий підхід до розв’язання

термінологічних питань сприяв швидкому поповненню української наукової

термінологічної лексики, зібраної та опрацьованої мовознавцями у 20-ті рр. На жаль,

у 30-ті рр. працю лінгвістів цього покоління було перекреслено – вилучено десятки тисяч

власне українських наукових термінів. Нові терміни утворювалися переважно за

семантико-словотвірними моделями російської мови, тобто калькувалися, або

запозичувалися, що порушило структуру терміносистем і призвело до порушення

розвитку питомої української термінолексики.

Стан відродження, в якому перебуває сьогодні українська наукова мова, і зокрема

термінологія, був би неможливим без тривалої, плідної термінологічної праці,

здійснюваної українськими вченими-мовознавцями 20-30-х років. Але, як зазначає Ірина

Гавриш, «використовувати термінологічну спадщину 20-30-х рр. треба вдумливо,

виходячи із змісту конкретного наукового поняття, при наявності або відсутності вдалого

сучасного терміна подавати і репресивно вилучені українські терміни» [див. детальніше

22

2, 62]. Не всі запропоновані науковцями у 20-30-х рр. терміни використовуються

у сучасній українській мові, але основи термінології й розроблені принципи

термінотворення залишися актуальними. Саме це і формує потенційну основу подальшого

творення термінологічних систем, яке має стати логічним продовженням тієї роботи,

котру започаткували науковці попередніх років.

23

Протягом 1917-1921 рр. було

видано понад 30 словників з різних галузей знань. Над словниками, котрі мали значення

для розвитку медичної термінологічної лексики, працювали відомі українські вчені

П. Адаменко, О. Курило, М. Галин, І. Цешківський, Є. Лукасевич, О. Корчак-

Чепурківський, В. Кисельов та інші. Звичайно, видані словники не могли задовольнити

потреби у нормативній усталеній термінології, котра була потрібна державним установам,

школам, науковим осередкам, оскільки не було вирішено питання уніфікації та

систематизації термінологічної лексики. Таким чином, термінологічне питання було

дедалі гострішим та його потрібно було вирішувати на державному рівні.

У 1921 році всі термінологічні комісії при відділі історично-філологічних наук

Української академії наук було об’єднано та створено Інститут української наукової мови

при Українській академії наук, котрий мав перед собою завдання: розробляючи наукову

термінологію для різних галузей української науки, що набувала в той час розвитку,

спрямувати процес формування української термінологічної лексики та створити

терміносистеми, необхідні для розвитку науки як такої. Працівниками Інституту

української наукової мови протягом 1923-1930 рр. було укладено та видано понад 20

двомовних перекладних словників з різних галузей знань, культури та виробництва

[див. детальніше 36, 27].

16

Практична робота по укладенню словників проводилася одночасно з теоретичними

розробками принципів створення українських терміносистем та осмисленням напрямків

формування української термінологічної лексики. У «Віснику ІУНМ» (Інститут

української наукової мови) було опубліковано ряд статей, присвячених питанням

принципів побудови українських терміносистем різних наукових галузей, принципам

створення словників; також в ньому обговорювалося вживання окремих термінів (див,

зокрема, статті Г. Холодного «До організації термінологічної справи на Україні», О. Янати

«За яким принципом укладати українську природничу номенклатуру», Я. Лепченка «За

якими правилами укладає тепер Інститут української наукової мови українську

природничу термінологію» та «Інструкцію до укладання словників ІУНМ», в яких були

чітко сформульовані теоретичні заклади термінотворення).

Варто, наприклад, зазначити, що у своїй статті Я. Лепченко писав: «Інститут

української наукової мови дбає про те, щоб наблизити наукову мову до звичайної живої

мови народу, щоб наукова фраза, науковий термін чи назва самою своєю формою, своїм

словотвором були зрозумілі й близькі народові, народній мові» [36, 27].

Характерним напрямком аналізованого періоду було термінотворення на основі

української лексики. Терміни виникали шляхом переосмислення загальновживаних слів,

творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Вчені добре усвідомлювали

необхідність використання запозичених мовних джерел у процесі терміноутворення,

оскільки обмежуватись лише власним лексичним матеріалом означало обмеження

можливостей створення нової термінологічної лексики. Розуміння цього відбивається

в формулюванні теоретичних засад термінотворення, відображених в «Інструкції

укладання словників ІУНМ», в котрій зазначалося, що при укладанні словників необхідно

використовувати як лексичний матеріал власної живої мови та літературних джерел, так

створювати нові терміни «з кореневих мовних основ, запозичати чуже слово

з термінологічного матеріалу іншої мови, де, очевидно, галузь діяльності самостійно

й повно розвинена» [там же, 28]. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися

навіть у крайнощі (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення).

О. Курило зазначала: «саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові

може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію вживання» [цит.

за 37, 4].

період з 50-х до 80-х років ХХ ст. Відновленню термінологічних досліджень та створенню

української термінологічної лексики сприяє заснування Президією Академії наук

Словникової комісії. Основними завданнями створеної у 1957 році комісії стає укладання

та друк словників, котрі б містили термінологічну лексику, яка з’явилася у 20-30-ті рр.,

а також систематизація та унормування української наукової термінології. Результатом

проведеної роботи було укладення та опублікування упродовж 1959-1979 рр. низки

термінологічних словників з різних галузей науки: 22 тлумачних та тлумачно-

перекладних, 33 перекладних словника, 14 довідників, 4 енциклопедії – цілком 75 видань.

У 80-ті рр. відбувся спад термінологічної лексикографії, було видано лише близько 20

видань з різних галузей.

Незважаючи на те, що протягом наступних 20 років було видано низку

термінологічних перекладних словників (переважно російсько-українських), тлумачно-

довідкових та енциклопедичних видань, що відбивали стан розвитку української науки

даного періоду, основним недоліком виданих словників та енциклопедій була

спрямованість на мінімальні розходження між українською та російською мовами (саме

тоді починається масове калькування російської термінології до української мови).

№ 9.Словники синонімів та паронімів: правила користування.