Зміст поняття «тюремна дисципліна» та засобів щодо її досягнення.

14. Тюремна дисципліна.Щоб бути дієвою, тюремна дисципліна по­винна користуватися співчуттям злочинця. Тільки тоді злочинець може бути виправлений, але і це буде неможливо, якщо він буде вороже настроє­ний щодо засобів, які спрямовані на його виправ­лення. Ніяка система не може розраховувати на успіх, якщо вона не буде прагнути до гармонійно­го співвідношення між бажаннями злочинця і ба­жаннями його сторожі. Але для цього посадова особа повинна вибрати засіб впливу, що найбільш відповідає інтересам злочинця, а останній пови­нен, по можливості, пристосуватися до нього, щоб доброчесність стала його звичкою. Ця взаємна уз­годженість бажань — найвірніша запорука покра­щення, так як людина не може стати порядною проти своєї волі: причому така гарантія бажань цілком можлива і не є нездійсненною мрією. Вона знайшла собі застосування в ірландській системі — ця істина настільки ж очевидна, наскільки відрадна. Таким чином, поставлено справу в тюр­мах Валенсії і Мюнхену, Монтесімо і Обермайєра. Такого ж принципу дотримувався граф Сологуб у своїй виправній тюрмі в Москві. І виправ­лення ніколи із винятку не буде зведено на ступінь загального правила, якщо виправники і виправ­лені не зустрінуться на шляху вибору спільних засобів впливу.

15. Єдність між злочинцем і суспільством.Інтереси суспільства та інтереси злочинця єди­ні за суттю і тому повинні поєднуватися на прак­тиці. В даний час в нашій країні між злочином і законом триває постійна боротьба. Перший ворогує з другим і, як правило, ми ба­чимо мало прихильності з одного боку і мало друж­ніх дій з іншого. Злочинець прагне бути якнай­більш шкідливим, уникаючи в той же час покаран­ня, а закон задовольняється переслідуванням зло­чинців , точніше кажучи, мстить за себе з суворістю, не розбираючись, кому наносить удар. Було б інак­ше, якби злочинці стали об'єктом людяного став­лення, щоб вони звертали на шлях доброчинності, а не підлягали виключно стражданню. Діяльне співчуття до злочинця доступне лише тим, кому не властиве почуття помсти. Виявлена доброта бу­де двічі благословенна як тими, що проявляють її, так і тими, відносно кого вона проявляється. Таким чином, між ними виникає почуття симпатії й єд­ності. Щасливий мир установлюється між інтере­сами, які розглядаються в наш час як протилежні. Не порушуючи ні в чому дисципліну, тюрма стане реальною школою виправлення. І буде надана міцна основа істині, що для суспільства знач­но краще рятувати злочинців, а ніж карати їх.

16. Здійснення покарання.Коли людина викрита в проступку та поміще­на до тюрми, то вона не може не відчувати страж­дання за вчинене нею. Це частина кари, яка встановлена самим не­бом. Не рахуючи цього покарання, ніяке інше поз­бавлення чи приниження не повинне досягати зло­чинця. В ньому слід розвивати, якнайбільш мож­ливо, повагу до своєї особистості та прикладати всі зусилля до вироблення в ньому почуття влас­ної гідності. Ганебний одяг, різки — одним сло­вом, усі дисциплінарні покарання, що спричиня­ють страждання та даремні приниження особис­тості, повинні бути, в силу їх шкідливого впливу, усунені. Єдине покарання, яке повинне існувати в тюрмах, полягає у позбавленні деяких привілеїв чи втраті тих заслуг, які наближували ув'язненого до звільнення, з обтяженням самого ув'язнення чи без такого. Немає більшої помилки у сфері кримі­нальної політики, ніж система приниження зло­чинця, бо як складова частина покарання вона руй­нує усі кращі спонукання та прагнення. Вона при­гнічує слабкого, обурює сильного і настроює їх проти будь-якого підкорення та виправлення. Це означає топтати своїми власними ногами те, що ми повинні виховувати і, крім того, цей принцип є настільки нелюдським, наскільки і шкідливим у політичному відношенні. З іншого боку, тільки та система може вважатися корисною і вдалою, яка виховує в ув'язненому повагу до своєї особистості, самовладання та почуття власної гідності, переко­нуючи його в тому, що будь-яке ухилення від пря­мого шляху потягне за собою позбавлення деяких привілеїв чи віддалить момент звільнення. Таке покарання, що схоже на краплину води, підточує міцну скелю, без зайвого зусилля і жорстокості легко може дисциплінувати впертого злочинця.

17. Моральний вплив на ув'язнених.У тюремному правлінні слід більше покладати надію на моральні сили і як можливо рідше засто­совувати фізичний вплив. Система переконання повинна зайняти місце примусового впливу, так як наша мета полягає в тому, щоб зробити людей вільними, благородними і працездатними, а не в тому, щоб мати слухняних і покірних ув'язнених. Груба сила може дати добре дисциплінованих ув'язнених, а хороших громадян — лише мораль­не виховання. Маючи останнє на меті, можливо завоювати живу душу, а попереднє — тільки по­кірне і безвільне тіло. Погано застосовувані потурання такі ж шкід­ливі, як і невиправдана суворість. Боротьба в душі ув'язненого, між зовнішнім впливом і внутрішні­ми потягами, дає вірний напрямок тюремному ре­жиму. Людина, що впала в криницю, може бути витягнута чи може з неї вибратися без сторонньої допомоги. Останній спосіб дії слід визнати пра­вильним у раціонально організованій тюрмі. Звільнення злочинця не повинне обумовлюватися відбуттям покарання, і навпаки, воно повинне за­лежати виключно від особистих зусиль ув'язне­ного, що приведе до реального покращення його стану. Ув'язнений не може заробити своєї волі, присвятивши цьому лише декілька вільних, свят­кових днів. Загальне правило полягає в тому, що виправлення можна досягти лише при серйозній і суворій дисципліні. Тільки лихо розвиває стійку добродійність, це в однаковій мірі стосується як життя на волі, так і життя в тюрмі. Поганій люди­ні легше перенести приниження, вислухати декіль­ка грубих докорів, чи підкоритися якому-небудь більш чи менш суворому покаранню, ніж зайня­тися роботою, навчитися володіти своїм характе­ром та інстинктами, природними потягами, боротися, щоб вийти з гідністю зі свого становища. І в той же час все це робити охоче, за внутрішнім пе­реконанням, під впливом імпульсу моральної не­обхідності, — ось справа більш важка, і завдання більш складне. Такий режим повинен застосовуватися в тюр­мах до того часу, поки це не призведе до бажаного результату: морального виправлення злочинця, яке є єдиною і головною умовою звільнення.