Методика і техніка забору крові

Забір крові слід проводити натщесерце, вранці, до прийому ліків і процедур. Кров одержують шляхом проколу шкіри долонної поверхні нігтьової фаланги IV пальця лівої кисті за допомогою стерильної голки скарифікатору. Заздалегідь місце уколу обробляють ватяним тампоном, змоченим по черзі спиртом, а потім ефіром. Щоб уникнути домішування до крові тканинної рідини не слід вдаватися до натискання на палець.

 

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ)

В апараті Панченкова

 

Принцип методу заснований на визначенні швидкості осідання еритроцитів крові, що знаходяться в скляному капілярі, протягом певного відрізка часу.

Техніка: капіляр Панченкова заздалегідь багато разів промивають 5% розчином лимоннокислого натрію, потім цей же розчин набирають в пробірку до мітки "Р" (50мм) і видувають в пробірку.

Тим же капіляром набирають 2 рази кров до мітки "К" або "О" (відповідає 100 мм) і видувають її в розчин, що міститься в пробірці (співвідношення розводящої рідини і крові 1 : 4 ).

Кров змішують, набирають в капіляр до мітки "0" і встановлюють строго вертикально в штатив. Через годину по висоті стовпчика плазми наголошується швидкість осідання еритроцитів в міліметрах: мм/година.

 

Клінічне значення. Фізіологічні коливання швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) у чоловіків складає 4-10 мм/година, у жінок – 4-14 мм/година (більш висока норма у жінок обумовлена великим вмістом в їх крові глобулінів і фібриногену, а також меншою кількістю еритроцитів). ШОЕ залежить від діаметра і об'єму еритроцитів, їх числа (збільшення уповільнює ШОЕ, зменшення - прискорює), вмісту в плазмі жовчних кислот і пігментів, в'язкості крові. Великий вплив на ШОЕ має зміна співвідношення різних фракцій білків крові і мукополісахаридів. Збільшення ШОЕ відбувається в менструальний період і при вагітності, під час травлення, при сухоїдінні і голодуванні при зловживанні білками у їжі, при введенні сироваток, вакцин.

Особливе діагностичне і прогностичне значення набувають зміни швидкості осідання еритроцитів при патології. При деяких захворюваннях дослідження ШОЕ в динаміці має не тільки діагностичне значення, але і допомагає судити про ефективність лікування, що проводиться. Різні патологічні стани можуть супроводжуватися як збільшенням, так і уповільненням ШОЕ.

Підвищення швидкості осідання еритроцитів зустрічається при багатьох інфекційно-запальних захворюваннях (ангіна, холецистит, пневмонія, туберкульоз, менінгіт); при гнійно-септичних процесах (абсцес, емпієма плеври, перитоніт, апендицит); ревматизмі, системному червоному вовчаку; захворюваннях нирок (нефрит); печінки (гепатити); інфаркті міокарду; хворобах крові (анемії, лейкоз); злоякісних новоутвореннях.

Уповільнення швидкості осідання еритроцитів (до 1-2 мм в годину) може визначатися при процесах, що ведуть до згущування крові (кахексія, серцево-судинна недостатність, обезводнення організму), а також при поліцитемії, деяких неврозах, епілепсії, алергічних захворюваннях, анафілактичному шоці.

 

Визначення концентрації гемоглобіну

(колориметричний метод Салі)

 

Принцип методу заснований на здатності гемоглобіну при змішуванні крові з соляною кислотою перетворюватись на солянокислий гематин – з'єднання коричневого кольору, інтенсивність забарвлення якого знаходиться залежно від кількості гемоглобіну.

 

 

Методика визначення: першу краплю крові, що з'явилася після проколу пальця, знімають ватою або фільтрованим папером.

З подальших крапель набирають кров в капілярну піпетку до мітки 0,02. Витирають кінчик піпетки ватою, видувають із неї кров в градуйовану пробірку гемометра, в яку заздалегідь наливають 0,1% розчин соляної кислоти до розподілу, поміченого цифрою 2г % (нижня кругова мітка). Повторним всмоктуванням і видуванням рідини в піпетку звільняють її від залишків крові. Після декількох струшувань пробірку ставлять в штатив (компаратор) із стандартними розчинами, через 5 хвилин порівнюють кольор суміші з кольором стандартних розчинів (звичайно кольор суміші темніше). Водою (за допомогою піпетки) розводять суміш до тих пір, поки її кольор не порівнюється повністю з кольором стандартного розчину, який відповідний певній концентрації гемоглобіну. По рівню розведення крові в градуйованій піпетці визначають в ній вміст гемоглобіну, який виражений в грамах на літр крові.

 

При цьому слід пям'ятати, що по прийнятій в даний час міжнародній системі одиниць (СІ) 100 умовних одиниць відповідають вмісту 166,7 гр. гемоглобіну в 1 л крові.

Клінічне значення. Вміст гемоглобіну в крові здорових чоловіків у фізіологічних умовах коливається від 130 до 150 г/л., у жінок – 120 - 150 г/л.

Зниження концентрації гемоглобіну в крові (гіпохромія) визначається при анеміях різної етіології (в результаті крововтрат, дефіциту заліза, вітаміну В-12, фолієвої кислоти, підвищеного гемолізу еритроцитів, при нефриті, деяких захворюваннях печінки, гепатолієнальному синдромі, тривалих виснажуючих захворюваннях, хронічних гнійних і дистрофічних процесах, деяких інфекційних захворюваннях (черевний тиф), гастритах із зниженою секреторною функцією шлунку, злоякісних новоутвореннях, лейкозі, радіаційних ураженнях. Підвищений вміст гемоглобіну в крові (гіперхромія) зустрічається у новонароджених, а також при еритремії, легенево-серцевій недостатності емфіземі легенів, пневмосклерозі, бронхіальній астмі, туберкульозі, при кисневому голодуванні організму (унаслідок пониження концентрації кисню у повітрі). Відносне збільшення концентрації гемоглобіну може наступити при згущуванні крові або обезводненні організму в результаті значної втрати рідини (неприборкна блювота вагітних, проноси при холері, дизентерія, різке скорочення прийому рідини, при посиленому потовиділенні).

При різних патологічних станах можуть наступати не тільки кількісні, але і якісні зміни гемоглобіну. При отруєнні чадним газом гемоглобін перетворюється у карбокси-гемоглобін (з'єднання із СО), позбавлений здатності виконувати основну функцію кров'яного пігменту – транспорт кисню. Під час вступу до крові великої кількості деяких лікарських речовин (сульфаніламіди, фенацетин) утворюється метгемоглобін у великих кількостях. Утворення останнього веде до порушення процесу дисоціації (віддача) кисню і розвитку кисневого голодування (гіпоксії) тканин.