Молодограматизм - раздел Образование, Загальне мовознавство У Становленні Й Розвитку Порівняльно-Історичного Мовознавства Розрізняють Три...
У становленні й розвитку порівняльно-історичного мовознавства розрізняють три етапи:
1) початковий, пов'язаний із діяльністю Боппа, Грім-ма, Раска та Гумбольдта, який отримав назву романтичного;
2) натуралістичний, пов'язаний з ученням Шлейхе-ра та його послідовників;
3) молодограматичний, що виник у 70-ті роки XIX ст. На перших двох етапах досліджувалися глобальні
філософські проблеми, спостерігалося прагнення до широких узагальнень. Для третього етапу, в основі якого — філософія позитивізму, характерна відмова від розгляду не підкріплених фактичним матеріалом «вічних проблем» науки. Завданням ученого стало спостереження, реєстрація і первинне узагальнення фактів. Був визнаним тільки індуктивний метод. Усе інше вважали метафізикою. Саме тому такі питання мовознавства, як мова і «дух народу», походження мови, стадіальність у розвитку мов (єдність глотогонічного процесу), мовні універсали, типологічна класифікація мов, вважали ненауковими. Залишився порівняльно-історичний метод, але його метою вже не була реконструкція прамови.
Молодограматизм — напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета якого — дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.
Історія мовознавства
Зародження молодограматизму пов'язане з науковою діяльністю вчених Лейпцизького університету Ав-густа Лескіна (1840—1916), Карла Бругмана (1849— 1919), Германа Остгофа (1847—1909), Германа Пауля (1846—1921), Бертольда Дельбрюка (1842—1922). Згодом до них приєднались датські дослідники Карл Вер-нер (1846—1896), Вільгельм Томсен (1842—1927), норвежець Софус Бугге (1833—1907), француз Мішель Бреаль (1832—1915), італієць Граціадно-Ізая Асколі (1829—1907), росіянин Пилип Фортунатов (1848— 1914), американець Вільям-Дуайт Уїтні (1827—1894) та ін. Молодограматизм став світовим напрямом у мовознавстві. Сам термін молодограматики був спочатку іронічною назвою, яку дав представникам Лейпцизької школи німецький філолог Фрідріх Царнке (1825—1891) за їхнє завзяття, молодечий запал і навіть задерикуватість, з якими вони «нападали» на старше покоління мовознавців. Один із основоположників цього напряму К. Бругман обернув цю іронічну назву на символ нової лінгвістичної школи, і з часом вона стала лінгвістичним терміном.
Становлення молодограматизму зумовлене внутрішніми чинниками розвитку мовознавства, пошуком шляхів подолання кризи, в якій опинилася компаративістика 60-х років XIX ст. (йдеться насамперед про заперечення глотогонічної теорії Гумбольдта і критику ідеалізованої прамови Шлейхера та його теорії двох етапів розвитку мови). Молодограматики прагнули уточнити основні принципи та завдання науки про мову й удосконалити методику лінгвістичного дослідження. Молодограматична течія остаточно оформилася у 80-х роках XIX ст. і була панівною протягом 50 років.
Основні ідеї молодограматизму викладені у «Передмові» Остгофа й Бругмана до першого тому «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», яка вийшла 1878 р. і стала маніфестом молодограматиків, а також у працях Пауля «Принципи історії мови» (1880) та Дельбрюка «Вступ до вивчення мови. З історії й методології порівняльного мовознавства» (1880) і «Основні питання дослідження мови» (1901).
Одним із основних теоретичних положень молодограматиків є трактування мови як продукту психофізичної діяльності. Мовлення, на їхній погляд, має два аспекти: психічний і фізичний. Тому для дослідження ролі психічних механізмів у звукових змінах і утво-
Основні напрями в мовознавстві другої половини XIX ст.
реннях за аналогією необхідно залучити психологію. Лінгвістичний психологізм — важлива частина методології молодограматиків. Слід зазначити, що молодограматики не сприйняли етнопсихологію Лацаруса і ІПтейнталя, а побудували свою концепцію на так званому індивідуальному психологізмі. На думку Пауля, в дійсності існує лише індивідуальна психологія. Поняття, що виражаються мовою, виникають у надрах душі індивіда і ніде більше. Усі мовні зміни також відбуваються у звичайній мовленнєвій діяльності індивіда: «будь-яка мовна творчість завжди індивідуальна», «жодних мов, крім індивідуальних, не існує», а те, що звичайно називають загальнонародною мовою, «є просто абстракцією, яка не має відповідника в реальній дійсності», і «на світі стільки ж окремих мов, скільки індивідів» (Пауль). Звідси заклик молодограматиків вивчати «людину, яка говорить».
Другою складовою частиною методології молодо-граматизму є історизм як єдино можливий науковий підхід. «Дехто, — пише Пауль, — заперечуючи мені, вказував, що, крім історичного, існує ще й інший спосіб наукового вивчення мови. Ніяк не можу погодитися з цим [...]. Таким чином, мені загалом невідомо, як можна з успіхом розмірковувати про мову, не добуваючи відомостей про її історичне становлення».
Молодограматики вважали необхідним вивчення живих мов і діалектів, які, на їхню думку, легше, ніж мертві давні мови, піддаються спостереженню і, відповідно, в них легше простежити закономірності розвитку мови. Реконструкція індоєвропейської прамови, за їх оцінкою, — несерйозне заняття, оскільки, по-перше, індоєвропейська прамова не представляла тієї єдності, яка демонструється в реконструкціях ІШі&ю&ра (їобто складалася з різних діалектів), і, гісГ-друге, вона мала тривалий історичний розвиток, через що її .неможливо реконструювати у вигляді єдиного горизонтального зрізу (іншими словами, реконструйовані форми можуть належати до різних історичних епох). Виходячи з цих положень, Остгоф і Бругман роблять такий висновок: «[...] тільки той компаративіст-мовознавець, який покине душну, повну туманних гіпотез атмосферу майстерні, де куються індоєвропейські праформи, і вийде на свіже повітря реальної дійсності та сучасності [...], тільки такий учений зможе досягти правильного розуміння характеру життя й перетворення мовних форм і
Історія мовознавства
виробити ті методичні принципи, без яких у дослідженнях з історії мови взагалі не можна досягти достовірних результатів і без яких проникнення в періоди дописемної історії мов подібне до плавання морем без компаса». Мовознавство, за переконанням молодограматиків, повинно оперувати фактами, істина яких точно встановлена, і, отже, стати точною наукою. Однак всупереч своїм заявам вони нерідко займались реконструкцією прамови.
Молодограматики, акцентуючи на історичному аспекті дослідження мови, історію мовних явищ розглядали ізольовано, несистемно. Такий підхід до вивчення мовних фактів, що отримав назву «атомізму», згодом інтерпретували як недолік концепції молодограматизму.
Важливим аспектом у концепції молодограматизму є питання методів історичного вивчення процесів розвитку мови, які зводилися до двох процедур: 1) встановлення новоутворень за аналогією, яка ґрунтується на психічних явищах асоціації, і 2) розкриття фонетичних законів, що зумовлені фізіологічними чинниками.
Фонетичні закони молодограматиків — це ще одне з їхніх прагнень перетворити лінгвістику на точну, зако-ноположну науку. Фонетичні закони, за переконанням Остгофа і Бругмана, мають певні причини і не знають винятків, тому поняття спонтанних змін є умовним (таким воно є доти, поки не встановлено причину). Однак фонетичні закони слід відрізняти від законів природи. Оскільки мова функціонує в мовленні людей, то, відповідно, фонетичні закони належать не до вчення про закономірності явищ природи, а до вчення про закономірності людських дій.
З часом молодограматики переглянули поняття фонетичного закону. Якщо спочатку вони визначали фонетичні закони як «закони, що діють абсолютно сліпо, зі сліпою необхідністю природи», то згодом сферу їх дії було обмежено деякими чинниками, зокрема хронологічними й просторовими межами, зустрічною дією аналогії (звуковий закон і аналогія — процеси, що діють у різних напрямках), іншомовними запозиченнями, певними фонетичними умовами. У пізніших працях Дельбрюк заперечує закономірність звукових змін, оскільки «мова складається з людських дій і вчинків, які, очевидно, довільні», що засвідчує кризу молодограматичної концепції.
Уведення молодограматиками нових методів дослідження мови, сформульовані ними емпіричні конкрет-
Основні напрями в мовознавстві другої половини XIX ст.
ні закони на основі узагальнення багатого матеріалу численних мов відіграли значну роль у розвитку лінгвістичних знань. Порівняльно-історичний метод доведено ними до логічної досконалості. Є всі підстави стверджувати, що зміни, внесені до порівняльно-історичного методу лінгвістами XX ст., не порушили головних принципів, сформульованих молодограматиками. Етимологічні дослідження було піднято до рівня точної науки, зроблено значні конкретні відкриття.
Водночас молодограматики звузили наукову проблематику. Досліджували переважно фонетику, менше уваги приділяли вивченню морфології і майже не торкалися синтаксису. Написані молодограматиками численні історичні граматики індоєвропейських мов складаються переважно з історичної фонетики й меншою мірою історичної морфології. Недоліком молодограма-тизму є й абсолютизація історичного аспекту на шкоду синхронічному.
Представником молодограматизму був основоположник Московської лінгвістичної школи Пилип Федорович Фортунатов (1848—1914). Уся викладацька й наукова діяльність Фортунатова була пов'язана з Московським університетом, у якому навчався і працював. Після закінчення університету він продовжував вивчати порівняльно-історичну граматику індоєвропейських мов, санскрит, палі, литовські рукописи в наукових центрах Німеччини, Франції й Англії. У 1875 р. захистив магістерську працю з санскриту. З 1876 до 1902 р. викладав у Московському університеті загальне мовознавство, порівняльну граматику індоєвропейських мов, старослов'янську, литовську, давньоіндійську й готську мови. Друкувався мало. Свої ідеї розвивав переважно в лекційних курсах. Після смерті, в 1956—1957 рр., вийшов двотомник його праць. Згідно з традиціями молодограматизму предметом мовознавства Фортунатов вважав мову в її історичному аспекті й підходив до її вивчення психологічно й історично. Однак він не заперечував корисності синхронічного підходу до вивчення мови, особливо стосовно питань загальних основ граматики. Вивчав проблеми звукових змін, у фонетичних процесах намагався виявити загальні закономірності. На противагу молодограматикам, які перебували на індивідуально-психологічних позиціях, наголошував на суспільному характері мови й зв'язку її історії з історією суспільства.
Історія мовознавства
Слово Фортунатов досліджував у двох аспектах — лексикологічному й граматичному, сформулював поняття нульової флексії, розмежував етимологію й морфологію. Встановив історичні епохи палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними переднього ряду, відкрив закон про рух наголосу в балто-слов'янських мовах і закон про акцентні відношення в індоєвропейських мовах.
Створена Фортунатовим школа отримала назву формальної, оскільки особливу увагу він приділяв формі мовних одиниць. Учення про граматичну форму посідає провідне місце в концепції мовознавця. Граматичну форму слова він розуміє вузько морфологічно, як членування слова на основу й закінчення. Таке розуміння форми слова випереджало системний підхід до морфології в структурній лінгвістиці. До виділення частин мови у Фортунатова був суто формальний підхід. Частини мови — це розряди слів, які групуються за формальними ознаками. Так, до одного розряду він відносив слова писал і зелен, оскільки вони змінюються за родами, але не за відмінками, а слова депо, писать, хорошо, ах об'єднував в один клас як такі, що не змінюються.
Основною синтаксичною одиницею мови Фортунатов уважав словосполучення, а не речення. Предметом синтаксису в його концепції є форми словосполучень.
Отже, Фортунатов по-новому трактував лише граматичну теорію, а до загальних проблем мовознавства він підходив, як молодограматики. Його школа відзначалась прагненням до наукової строгості та несупереч-ливості дослідження.
Фортунатов виховав цілу когорту відомих мовознавців. Його учнями були О. О. Шахматов, В. К. Порже-зинський, М. М. Дурново, Д. М. Ушаков, О. М. Пєшков-ський, М. М. Покровський, М. М. Петерсон, норвежець О. Брок, датчанин X. Педерсен, німець Е. Бернекер, швед Т. Торнб'єрнсон, француз П. Буайє, серб О. Бє-лич, румун Й. Богдан та ін. І це не випадково, бо, як зазначив Шахматов, Фортунатов «йшов попереду німецької лінгвістичної науки», яка перебувала на провідних позиціях. А славетний датський структураліст Луї Єльмслев заявив, що Фортунатова можна вважати родоначальником структуралізму, бо його школа «підійшла найближе до практичної реалізації цих (структуралістських — М. К.) ідей».
Основні напрями в мовознавстві другої половини XIX ст.
Все темы данного раздела:
Загальне мовознавство
Підручник
Видання 2-ге, виправлене і доповнене
Видавничий центр «Академія» §§Ц 2006 ^^
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підруч
Мовознавство як наука
полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спі
Мовознавство як наука
не. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конструктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвістика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах
Мовознавство як наука
будови в навчальних програмах, уміти правильно оцінити нові досягнення в науці, а також ефективно організувати методику навчального процесу. Один із видатних сучасних фізиків Луї де Бройль писав:
Мовознавство як наука
ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство зб
Мовознавство як наука
слов'яни жили в лісистих місцевостях (у слов'янських мовах немає давніх назв, пов'язаних зі степом). Словник засвідчує контакти народів, наслідком чого є значне поширення в українській топоніміці
Мовознавство як наука
пам'ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 рр. у Туреччині під час розкопок археологи
Мовознавство як наука
пологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і функціонування мов
Мовознавство як наука
Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверн
Мовознавство як наука
лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як математична лінгвістика.
Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мовознавства з кібернетикою
Прикладне мовознавство
Стрімкий науково-технічний розвиток, який став особливо помітним у другій половині XX ст., характеризувався тим, що наука і техніка входили в усі сфери людської діяльності. Лінгвістика з периферій
Мовознавство як наука
Проблемі машинного перекладу вже майже 50 років. Першого робота-перекладача демонстрували в 1954 р. у Нью-Йорку. Він перекладав окремі фрази з російської мови на англійську
Мовознавство як наука
дакцією Л. М. Засоріної. Машина опрацювала мільйон слововживань, що не під силу й великому колективу науковців.
У нашій країні створено Український мовно-інформаційний фонд Національної а
Додаткова
Хроленко А. Т.Общее язьїкознание. Руководство к самост. работе над курсом. — М., 1981. — С. 4—12.
Тищенко К. М.Загальна структура лінгвістичних знань // М
Давньокитайське мовознавство
Перші мовознавчі праці в Китаї належать до І тисячоліття до н. є. Так, у V ст. до н. є. з'явилися тлумачення незрозумілих слів у давніх текстах, а також праці про зв'язок між словом і властивост
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 7—36.
ЗвегинцевВ. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. —
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54.
Томсен В. История язьїкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79.
Амирова Т
Грецька
іранська
індійська
Історія мовознавства
Сама схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації викори
Основна
Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985. — С. 91—188.
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 92—115.
Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 76—81, 95—
Додаткова
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 78—96.
Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1960. —
Мовознавство в СРСР
2.7. Мовознавство в СРСР
Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно позначилися на ста
Мовознавство в СРСР
мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорганізований в Інститут мовознавства АН СРСР).
«Нове вчення про мову» — це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку
Мовознавство в СРСР
вну єдність нації, як солдат на фронті оберігає територіальну єдність її. 1 наскільки ця охорона ще важливіша від військової, ясно з того, що територіальний розпад не виключає можливості
Мовознавство в СРСР
вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу», тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістичних дослідженнях, де лінгвісти шукають
Мовознавство в СРСР
Справжній лінгвіст повинен відповідати певним вимогам: бути творцем мовних культур; мовним політиком, прогнозистом; «загальним лінгвістом і, зокрема, історіологом; істориком культури». Слід заува
Мовознавство в СРСР
Мовознавство 50—80-х років XX ст.
Після дискусії 1950 р., на якій було піддано критиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство
Мовознавство в СРСР
вчення з цих проблем викладене у праці «Об'єктивність існування мови» (1954). Самобутньою є його теорія мови і мовлення. Під мовленням Смирницький розуміє поєднання звучання з конкретним мовним з
Мовознавство в СРСР
М. Наконечного в 1928 р.; за редакцією Л. Булаховсько-го в 1929—ЗО рр.), з історії й діалектології («Нариси української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен-ської староукраїнщини XI—XVIII вв.»
Мовознавство в СРСР
На 50—60-ті роки припадає зародження української лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалектів української мови, що згодом вилилося в укладення «Атласу української мови».
Із «хрущо
Мовознавство в СРСР
історії лексикографії. У «Вступі до мовознавства» (1940, перевидано 1947) вніс багато нового в теорію слова, використавши матеріал різних європейських і пів-денноазіатських мов, чим заклав підґрун
Мовознавство в СРСР
сприяла з'ясуванню історичного розвитку російської мови, осмисленню всіх сторін мовної структури.
У двотомній праці «Російська літературна мова першої половини XI
Запитання. Завдання
1.Чим характеризувався розвиток мовознавства в СРСР?
2. Дайте критичну оцінку «Нового вчення про мову» М. Я. Марра.
3. Що нового внесли вмовознав
Знакова природа мови
Знаки-сигнали — знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак
Симптоми
ГЕ
[ТуЧЕ
[І
Знакова природа мови
На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Мі1е\узкі 1972: 20].
З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття ї
Знакова природа мови
теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. ипиз «один» і Іаіиз «сторона»).
Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В.
Знакова природа мови
ну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю;
б) один експонент (позначувальне) може мати декілька позначуваних, тобто тут існують відношення о
Знакова природа мови
флексія -а має аж три граматичні значення: називний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значення реалізуються не самостійно, а тільки в складі цілого слова. Морфема не може виступати
Знакова природа мови
ваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у
Запитання. Завдання
1. Сформулюйте визначення знака. Назвіть його основні властивості.
2. У працях яких філософів і мовознавців започатковано вчення про знакову природу мови?
3. У чому полягає оригін
Додаткова
Аветян 3. Г.Природа лингвистического знака. — Ереван, 1968.
Ветров А. А.Семиотика и ее основньїе проблемьі. — М., 1968.
ВолковА.
Додаткова
Вьіготский Л. С.Мьішление и речь. — М. — Л., 1934.
Жинкин Н. И.Механизмьі речи. — М., 1958.
Потебня А. А.Мьісль и язьік // Потеб
МОВА МОВЛЕННЯ
— психічне явище, — психофізичне явище, що міститься що знаходиться
в мозку людини у фізичному середовищі
— соціальне — індивідуальне
Додаткова
Гардинер А.Различия между речью и язьїком // Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч.2. — С. 111—120.
Системний характер мови
Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли
Структура мови
ти таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необхідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої статі). Узявши шлюб, вони набувають власти
Системи
т
природні
матеріальні
і
первинні
І
Структура мови
Закритою є система, яка складається зі строго визначеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є незмінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елеме
Структура мови
У лексиці синтагматичні відношення також виявляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з одиничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити
Структура мови
в ієрархічні відношення на зразок «складається з ...» або «входить в ...» (морфема складається з фонем, фонема входить у морфему, ...). Отже, до одного рівня належать ті одиниці мови, які підпоря
Структура мови
У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин, Головин 1979: 147—148]).
Для різних рівнів ступінь системності не є однаковим, тому гов
Запитання. Завдання
1.Доведіть, що мова має системний характер.
2. Які типи систем розрізняє сучасна наука? До якого типу систем належить мова? Обґрунтуйте відповідь.
3. На чому ґрун
Додаткова
Солнцев В. М. Язьік как системно-структурное образование. — М., 1977.
Косериу 3.Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвисти-ке. — М., 1966. — Вьіп. 3.
Поняття фонеми
Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології. Опозиції бувають релеван
Запитання. Завдання
1. Чим різниться трактування фонеми І. О. Бодуеном де Куртене, Л. В. Щербою і М. С. Трубецьким?
2. Охарактеризуйте функції фонем.
3. Як співвідносяться між собою фонеми в парадигм
Граматика. Граматичне значення
Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди належать лише граматика слова і граматика речення, інші — словотвір, а треті, як, наприклад, деякі пред
Граматична система мови
ми: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, де кінцевий основи ] і закінчення -у передаються однією буквою);
Граматична система мови
чення завершеності чи незавершеності дії тут передається описово, лексично.
Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і складом граматичних категорій (крім вищеназваних зіставлень, мо
Граматична система мови
ряди — це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:
1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинні
Граматична система мови
Не всі частини мови виділяють за одним принципом. Якщо, скажімо, іменник, прикметник, дієслово, прислівник виокремлюють за морфологічними і, відповідно, синтаксичними ознаками, то займенн
Граматична система мови
ня (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо). Цей розділ називають синтагматичним синтаксисом. Синтаксис реченняописує внутрішню структуру, комунікативний тип р
Граматична система мови
лення мовця до змісту речення. Смислову основу модальності становить поняття оцінки як інтелектуальної (раціональної), так і емоційної. Модальність виражається вставними і вставленими одиницями
Граматична система мови
У 30-ті роки XX ст. розвивається структурний синтаксис (дистрибутивний), у центрі уваги якого валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова, який з часом (60-ті роки) переростає
Граматична система мови
ша містить предикативний мінімум, то друга — номінативний мінімум, тобто все, що необхідно для розуміння речення). До позиційної схеми, крім головних членів, належать різні поширювачі, тобто друг
Граматична система мови
б вона працювала. Хай вона працює. Вона працюй, [а він тільки їсть та вилежується].
Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я ?), синтаксичні
Граматична система мови
наприклад, речення Будинок зводиться робітниками і Зведення будинку робітниками мають одну й ту ж глибинну структуру Робітники зводять будинок, яку можна передати як адепз а
Додаткова
Есперсен О.Философия грамматики. — М., 1958.
Матезиус В. Осистемном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М.,1967
Лексико-семантична система мови
закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в
Лексико-семантична система мови
зані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до
Лексико-семантична система мови
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як р
Лексико-семантична система мови
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність. Наприклад, у слові зерно виділяють п'ять значень: 1
Лексико-семантична система мови
(золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золота молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє життя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семанти
Лексико-семантична система мови
штопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучувані
Лексико-семантична система мови
серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвиваються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку
Додаткова
Плотников Б. А.Основьі семасиологии. — Минск, 1984.
Васильєв Л. М.Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.
Уфимцева А. А.
Додаткова
ТрубецкойН. С. Некоторьіе соображения относительно морфоноло-гии // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967.
Ахманова О. С.Фонология, морфонология, мо
Додаткова
Беликов В. И., Крьісин Л. П.Социолингвистика. — М., 2001.
Бондалетов В. Д.Социальная лингвистика. — М., 1987.
Белл Р. Т.Социолин
Чинники мовного розвитку
т
позамовні
зовнішні
внутрішні
Мова та історія (розвиток мови)
За цією класифі
Питання про прогрес у розвитку мов
Поняття прогресу в мові в різні періоди трактувалося неоднаково. Ученими античності, середніх віків та епохи Відродження ця проблема взагалі не порушувалася, оскільки тоді питання історичного під
Запитання. Завдання
1.Охарактеризуйте зовнішні причини мовних змін.
2. Які зміни вмові можуть бути спричинені контактуванням мов?
3. Що розуміють під внутрішніми при
Описовий метод
Найдавнішим і найпоширенішим основним мовознавчим методом є описовий.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови т
Структурний метод
Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.
Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відноше
Учительствовать
ч^-=4=!_І
Цю схему розшифровують так: від кореня уч- утворене слово учить, яке стало твірною основою для похідного учитель (учи + тель
Запитання. Завдання
1.Що таке метод, методика і прийом у мовознавчих дослідженнях?
2. Які вихідні прийоми застосовують у мовознавчих дослідженнях?
3. Охарактеризуйте описовий метод і
Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.
Аморфні мови(грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання аб
ДеривацГйне значення —див. СловотвГрне значення.
Деривація(лат. дег'маїїо — відведення води з ріки) — див. Словотвір 1.
ДескриптивГзм(англ. сіезсгірїме — описовий) —лінгві
СловотвГрна модель —див. СловотвГрнийтип.
СловотвГрна мотивація— семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.
Словотворення —див. СловотвГр 1.
Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїм
Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.
Короткий термінологічний словник
Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про як
Висловлення 89, 251, 252, 418
Відмінкова граматика 157
Вільне варіювання 375, 418
Предметний покажчик
Вільний асоціативний експеримент 392—393, 418
Внутрі
Мова й мовлення 82, 85, 89, 94, 97,127—128,134,135,146,194—207
Предметний покажчик
Мовна асиміляція 341, 342, 429
Мовна картина світу 148, 331, 430
Мовна культура 18
Мовна політика 329—330, 430
Мовна ситуація 326—32
Норма 90,130,198,199, 219, 301—304, 344, 432
Ностратична теорія 365, 418, 432
Нульова морфема 23, 68, 208, 245, 432
Обчислювальна лінгвістика 17,18, 427, 432
Одномірні опозиції фонем 229, 432
Омонімія 62,17
Субкод 173, 439
Субстрат 78, 342-343, 367, 439
Судження і речення 24,188, 250, 360
Суперзнаковий рівень мови 179, 439
Суперсегментний рівень 222, 435
Суперстрат 78, 342, 343, 43
Фонема 23, 82,127,178, 208, 221—233, 279—281, 339,441
Фонетика 29
Фонетичні закони 66, 72, 80, 364, 441
Фонологічна система 211, 220—234, 278, 441
Фонологічні опозиції 208, 222, 441
Фонологія 222,441
Фонота
Жлуктенко Ю. 0.139, 326, 354, 407
Жовтобрюх М. А. 138,145, 407 Жуковська Л. П. 14 Журавльов В. К. 234, 354, 407 Жуховицький Л. 302 Задорожний Б. М. 139 Загнітко А. П. 159, 262,407 Заменгоф Л. 330
З
Новости и инфо для студентов