Граматична система мови - раздел Образование, Загальне мовознавство Ряди — Це Граматично Релевантні Групи Слів У Межах Певної Частини...
ряди — це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:
1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинність, статальність, зворотність та ін.);
2) необов'язковість формального показника (збірні іменники мають формальне вираження — суфікси -ство> -ат тощо, тоді як, скажімо, статальні дієслова такого формального показника не мають — бути, сидіти, лежати);
3) взаємодія з пов'язаними з ними граматичними категоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів залежить категорія стану, від перехідності/неперехідності — категорія активу/пасиву, від істоти/неістоти — категорії відмінка і роду, від особи/неособи — категорія роду, від назв власних і загальних — категорія числа;
4) необов'язковість протиставлення в межах лексико-граматичного розряду рядів форм, тобто відсутність регулярних парадигм (наприклад, речовинні іменники, збірні іменники тощо, які не мають ні внутрішніх, ні зовнішніх опозиційних рядів форм).
Отже, граматичні категорії важливі не тільки в змістовому, а й у структурному плані. Вони об'єднують слова не лише в межах певної частини мови, а й поза цими межами, тобто слова різних частин мови (категорії роду, числа, особи є спільними для іменників, займенників і дієслів, категорії роду, числа і відмінка — для іменників, прикметників тощо). Це забезпечує структурну організацію всієї системи частин мови.
Морфологічний рівень
Граматична система мови складається з двох рівнів — морфологічного і синтаксичного. Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами відрізняє морфологію від лексикології, яка вивчає значення коренів і цілих слів.
Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику речення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах
Теорія мови
морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «аморфних» мовах її вартість нульова.
Морфема
Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вважають морфему, інші — слово, ще інші — словоформу. Б. М. Головін заперечує правомірність виділення як основної будь-якої з названих одиниць і вважає, що такою одиницею є граматична категорія [Березин, Головин 1979: 175]. З такою думкою важко погодитися хоч би тому, що всі мовні одиниці вичленовують-ся сегментно (фонема, слово, речення), а граматичну категорію так виділити неможливо. Проблематичним є віднесення до основної морфологічної одиниці і слова, оскільки воно — основна одиниця лексико-семан-тичного рівня, а кожен рівень повинен мати свою одиницю. З тієї причини найбільш прийнятною є думка Г. Глісона, підтримана В. Скалічкою, О. О. Реформатським та багатьма іншими вченими, що основною одиницею морфологічної системи мови є морфема.
Морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого роду.
Деякі лінгвісти у визначенні морфеми вказують на характер значення, на здатність траплятися в різних оточеннях, а також стверджують, що це частина слова. Для введення до визначення таких уточнень немає підстав, бо, по-перше, морфеми можуть мати як лексичне (корені), так і лексико-граматичне (префікси і суфікси) і чисто граматичне (флексії) значення; по-друге, є група морфем, що трапляються тільки в одному оточенні, наприклад рос. корінь бужен-, який вживається лише в поєднанні з суфіксом -ин- {буженина) чи укр. суфікс -ад'-, що фіксується лише в слові попадя; по-третє, морфеми не завжди є частиною слова (незмінювані іменники, артиклі, прийменники тощо).
Морфема — результат так званого першого лінгвістичного членування (вираз А. Мартіне), тобто членування мовленнєвого ланцюжка на двосторонні одиниці. Друге лінгвістичне членування — це сегментація тексту на склади. У синтетичних мовах морфема і склад не
Граматична система мови
збігаються, а в кореневих — збігаються (для кореневих мов у мовознавстві використовується й специфічний термін силабоморфема, або морфосилабема).
Морфема як мовна одиниця — це абстрактний інваріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіантів—морфів. Скажімо, в словах писати, пишу, письмо і рука, ручка, руці одна морфема виступає в трьох морфах — пис, пиш, пис' ірук,руч,руц\ Графічно ці морфеми можуть бути позначені так:
с к
пи ш , ру ч . с ц
Про абстрактність морфеми свідчить також наявність нульових морфем.
Частини мови
Одним із найважливіших для морфології є поняття частин мови, які становлять її чітку підсистему.
Частини мови — класи слів, які виділяють на основі спільності логі-ко-семантичних (поняттєвих), морфологічних і синтаксичних властивостей.
Оскільки в частинах мови своєрідно переплелися лексичні (поняттєві), морфологічні і синтаксичні властивості, то наукове визначення частин мови виявилося важкою справою. Невипадково німецький мовознавець Я. Зюттерлін дійшов такого висновку: те, що йменується в граматиках частинами мови, являє собою три різні самостійні класифікації, а саме: класифікацію за морфологічними властивостями (відмінювані, дієвідмінювані, незмінювані слова); класифікацію за значенням (позначення явищ і відношень, при цьому перші поділяються на позначення предметів і властивостей); класифікацію за синтаксичним вживанням (див.: [ЗсЬтШі 1965: 59—60]).
Деякі вчені пропонували за основу класифікації частин мови взяти якусь одну чи дві ознаки або в разі врахування всіх трьох ознак установити для них певну ієрархію. П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до
Теорія мови
іменників, слова зі значенням якості, властивості — до прикметників, а зі значенням дії чи стану — до дієслів тощо). О. О. Потебня та І. І. Мєщанинов підтримували синтаксичну концепцію. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки.
Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно, практика віднесення слів до певної частини мови. Із трьох ознак традиційно на перше місце ставлять морфологічні. Однак для багатьох мов такий підхід не спрацьовує. Це стосується передусім кореневих (ізолюючих) й аналітичних мов. Тут надається перевага головним чином синтаксичному підходу, тобто враховується здатність слова стояти в певній синтаксичній позиції. Так, зокрема, в китайській мові при віднесенні слів до частин мови враховується тільки синтаксична позиція слова (принагідно зауважимо, що раніше в китайському мовознавстві у зв'язку з відсутністю морфологічних ознак у словах вчення про частини мови взагалі не існувало). У тюркських мовах прикметники не відмінюються і, таким чином, морфологічно не відрізняються від прислівників, а іменники, вживаючись у предикативній функції, дістають особові закінчення. У мові зулу (сім'я банту) іменник у функції присудка набуває показників особи, часу, виду, але, тим не менше, не стає дієсловом. Можливо, мають рацію ті лінгвісти, які вважають, що у визначенні частин мови для кожної мови потрібно використовувати різні критерії, оскільки частини мови в кожній мові є специфічними.
Лексико-семантичні (поняттєві) ознаки враховуються завжди як додаткові, бо до однієї частини мови нерідко потрапляють слова з неоднорідним лексичним значенням (див. людина, вовк, ліс, олівець, кмітливість, краса, читання, біг, п'ятірка, десятка, сотня). Наведені тут слова, що належать до однієї частини мови — іменника, позначають предмети (особу, тварину, неістоту), абстрактну і конкретну якість, дію, кількість. Віднесення цих різних за характером лексичної семантики слів до однієї частини мови стало можливим тому, що тут лексичні значення предмета, якості, ознаки, дії, кількості перетворилися на граматичне значення предметності. Так, слово біг> наприклад, означає рух, але цей рух мислить-ся не як творений якимсь предметом, а як щось, що існує саме собою, подібно до предмета і яке має ознаки предмета, тобто є носієм ознак суб'єктів або об'єктів дії.
Все темы данного раздела:
Загальне мовознавство
Підручник
Видання 2-ге, виправлене і доповнене
Видавничий центр «Академія» §§Ц 2006 ^^
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підруч
Мовознавство як наука
полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спі
Мовознавство як наука
не. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конструктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвістика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах
Мовознавство як наука
будови в навчальних програмах, уміти правильно оцінити нові досягнення в науці, а також ефективно організувати методику навчального процесу. Один із видатних сучасних фізиків Луї де Бройль писав:
Мовознавство як наука
ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство зб
Мовознавство як наука
слов'яни жили в лісистих місцевостях (у слов'янських мовах немає давніх назв, пов'язаних зі степом). Словник засвідчує контакти народів, наслідком чого є значне поширення в українській топоніміці
Мовознавство як наука
пам'ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 рр. у Туреччині під час розкопок археологи
Мовознавство як наука
пологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і функціонування мов
Мовознавство як наука
Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверн
Мовознавство як наука
лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як математична лінгвістика.
Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мовознавства з кібернетикою
Прикладне мовознавство
Стрімкий науково-технічний розвиток, який став особливо помітним у другій половині XX ст., характеризувався тим, що наука і техніка входили в усі сфери людської діяльності. Лінгвістика з периферій
Мовознавство як наука
Проблемі машинного перекладу вже майже 50 років. Першого робота-перекладача демонстрували в 1954 р. у Нью-Йорку. Він перекладав окремі фрази з російської мови на англійську
Мовознавство як наука
дакцією Л. М. Засоріної. Машина опрацювала мільйон слововживань, що не під силу й великому колективу науковців.
У нашій країні створено Український мовно-інформаційний фонд Національної а
Додаткова
Хроленко А. Т.Общее язьїкознание. Руководство к самост. работе над курсом. — М., 1981. — С. 4—12.
Тищенко К. М.Загальна структура лінгвістичних знань // М
Давньокитайське мовознавство
Перші мовознавчі праці в Китаї належать до І тисячоліття до н. є. Так, у V ст. до н. є. з'явилися тлумачення незрозумілих слів у давніх текстах, а також праці про зв'язок між словом і властивост
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 7—36.
ЗвегинцевВ. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. —
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54.
Томсен В. История язьїкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79.
Амирова Т
Грецька
іранська
індійська
Історія мовознавства
Сама схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації викори
Молодограматизм
У становленні й розвитку порівняльно-історичного мовознавства розрізняють три етапи:
1) початковий, пов'язаний із діяльністю Боппа, Грім-ма, Раска та Гумбольдта, який отримав назву романт
Основна
Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985. — С. 91—188.
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 92—115.
Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 76—81, 95—
Додаткова
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 78—96.
Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1960. —
Мовознавство в СРСР
2.7. Мовознавство в СРСР
Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно позначилися на ста
Мовознавство в СРСР
мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорганізований в Інститут мовознавства АН СРСР).
«Нове вчення про мову» — це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку
Мовознавство в СРСР
вну єдність нації, як солдат на фронті оберігає територіальну єдність її. 1 наскільки ця охорона ще важливіша від військової, ясно з того, що територіальний розпад не виключає можливості
Мовознавство в СРСР
вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу», тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістичних дослідженнях, де лінгвісти шукають
Мовознавство в СРСР
Справжній лінгвіст повинен відповідати певним вимогам: бути творцем мовних культур; мовним політиком, прогнозистом; «загальним лінгвістом і, зокрема, історіологом; істориком культури». Слід заува
Мовознавство в СРСР
Мовознавство 50—80-х років XX ст.
Після дискусії 1950 р., на якій було піддано критиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство
Мовознавство в СРСР
вчення з цих проблем викладене у праці «Об'єктивність існування мови» (1954). Самобутньою є його теорія мови і мовлення. Під мовленням Смирницький розуміє поєднання звучання з конкретним мовним з
Мовознавство в СРСР
М. Наконечного в 1928 р.; за редакцією Л. Булаховсько-го в 1929—ЗО рр.), з історії й діалектології («Нариси української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен-ської староукраїнщини XI—XVIII вв.»
Мовознавство в СРСР
На 50—60-ті роки припадає зародження української лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалектів української мови, що згодом вилилося в укладення «Атласу української мови».
Із «хрущо
Мовознавство в СРСР
історії лексикографії. У «Вступі до мовознавства» (1940, перевидано 1947) вніс багато нового в теорію слова, використавши матеріал різних європейських і пів-денноазіатських мов, чим заклав підґрун
Мовознавство в СРСР
сприяла з'ясуванню історичного розвитку російської мови, осмисленню всіх сторін мовної структури.
У двотомній праці «Російська літературна мова першої половини XI
Запитання. Завдання
1.Чим характеризувався розвиток мовознавства в СРСР?
2. Дайте критичну оцінку «Нового вчення про мову» М. Я. Марра.
3. Що нового внесли вмовознав
Знакова природа мови
Знаки-сигнали — знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак
Симптоми
ГЕ
[ТуЧЕ
[І
Знакова природа мови
На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Мі1е\узкі 1972: 20].
З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття ї
Знакова природа мови
теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. ипиз «один» і Іаіиз «сторона»).
Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В.
Знакова природа мови
ну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю;
б) один експонент (позначувальне) може мати декілька позначуваних, тобто тут існують відношення о
Знакова природа мови
флексія -а має аж три граматичні значення: називний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значення реалізуються не самостійно, а тільки в складі цілого слова. Морфема не може виступати
Знакова природа мови
ваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у
Запитання. Завдання
1. Сформулюйте визначення знака. Назвіть його основні властивості.
2. У працях яких філософів і мовознавців започатковано вчення про знакову природу мови?
3. У чому полягає оригін
Додаткова
Аветян 3. Г.Природа лингвистического знака. — Ереван, 1968.
Ветров А. А.Семиотика и ее основньїе проблемьі. — М., 1968.
ВолковА.
Додаткова
Вьіготский Л. С.Мьішление и речь. — М. — Л., 1934.
Жинкин Н. И.Механизмьі речи. — М., 1958.
Потебня А. А.Мьісль и язьік // Потеб
МОВА МОВЛЕННЯ
— психічне явище, — психофізичне явище, що міститься що знаходиться
в мозку людини у фізичному середовищі
— соціальне — індивідуальне
Додаткова
Гардинер А.Различия между речью и язьїком // Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч.2. — С. 111—120.
Системний характер мови
Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли
Структура мови
ти таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необхідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої статі). Узявши шлюб, вони набувають власти
Системи
т
природні
матеріальні
і
первинні
І
Структура мови
Закритою є система, яка складається зі строго визначеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є незмінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елеме
Структура мови
У лексиці синтагматичні відношення також виявляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з одиничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити
Структура мови
в ієрархічні відношення на зразок «складається з ...» або «входить в ...» (морфема складається з фонем, фонема входить у морфему, ...). Отже, до одного рівня належать ті одиниці мови, які підпоря
Структура мови
У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин, Головин 1979: 147—148]).
Для різних рівнів ступінь системності не є однаковим, тому гов
Запитання. Завдання
1.Доведіть, що мова має системний характер.
2. Які типи систем розрізняє сучасна наука? До якого типу систем належить мова? Обґрунтуйте відповідь.
3. На чому ґрун
Додаткова
Солнцев В. М. Язьік как системно-структурное образование. — М., 1977.
Косериу 3.Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвисти-ке. — М., 1966. — Вьіп. 3.
Поняття фонеми
Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології. Опозиції бувають релеван
Запитання. Завдання
1. Чим різниться трактування фонеми І. О. Бодуеном де Куртене, Л. В. Щербою і М. С. Трубецьким?
2. Охарактеризуйте функції фонем.
3. Як співвідносяться між собою фонеми в парадигм
Граматика. Граматичне значення
Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди належать лише граматика слова і граматика речення, інші — словотвір, а треті, як, наприклад, деякі пред
Граматична система мови
ми: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, де кінцевий основи ] і закінчення -у передаються однією буквою);
Граматична система мови
чення завершеності чи незавершеності дії тут передається описово, лексично.
Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і складом граматичних категорій (крім вищеназваних зіставлень, мо
Граматична система мови
Не всі частини мови виділяють за одним принципом. Якщо, скажімо, іменник, прикметник, дієслово, прислівник виокремлюють за морфологічними і, відповідно, синтаксичними ознаками, то займенн
Граматична система мови
ня (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо). Цей розділ називають синтагматичним синтаксисом. Синтаксис реченняописує внутрішню структуру, комунікативний тип р
Граматична система мови
лення мовця до змісту речення. Смислову основу модальності становить поняття оцінки як інтелектуальної (раціональної), так і емоційної. Модальність виражається вставними і вставленими одиницями
Граматична система мови
У 30-ті роки XX ст. розвивається структурний синтаксис (дистрибутивний), у центрі уваги якого валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова, який з часом (60-ті роки) переростає
Граматична система мови
ша містить предикативний мінімум, то друга — номінативний мінімум, тобто все, що необхідно для розуміння речення). До позиційної схеми, крім головних членів, належать різні поширювачі, тобто друг
Граматична система мови
б вона працювала. Хай вона працює. Вона працюй, [а він тільки їсть та вилежується].
Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я ?), синтаксичні
Граматична система мови
наприклад, речення Будинок зводиться робітниками і Зведення будинку робітниками мають одну й ту ж глибинну структуру Робітники зводять будинок, яку можна передати як адепз а
Додаткова
Есперсен О.Философия грамматики. — М., 1958.
Матезиус В. Осистемном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М.,1967
Лексико-семантична система мови
закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в
Лексико-семантична система мови
зані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до
Лексико-семантична система мови
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як р
Лексико-семантична система мови
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність. Наприклад, у слові зерно виділяють п'ять значень: 1
Лексико-семантична система мови
(золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золота молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє життя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семанти
Лексико-семантична система мови
штопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучувані
Лексико-семантична система мови
серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвиваються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку
Додаткова
Плотников Б. А.Основьі семасиологии. — Минск, 1984.
Васильєв Л. М.Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.
Уфимцева А. А.
Додаткова
ТрубецкойН. С. Некоторьіе соображения относительно морфоноло-гии // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967.
Ахманова О. С.Фонология, морфонология, мо
Додаткова
Беликов В. И., Крьісин Л. П.Социолингвистика. — М., 2001.
Бондалетов В. Д.Социальная лингвистика. — М., 1987.
Белл Р. Т.Социолин
Чинники мовного розвитку
т
позамовні
зовнішні
внутрішні
Мова та історія (розвиток мови)
За цією класифі
Питання про прогрес у розвитку мов
Поняття прогресу в мові в різні періоди трактувалося неоднаково. Ученими античності, середніх віків та епохи Відродження ця проблема взагалі не порушувалася, оскільки тоді питання історичного під
Запитання. Завдання
1.Охарактеризуйте зовнішні причини мовних змін.
2. Які зміни вмові можуть бути спричинені контактуванням мов?
3. Що розуміють під внутрішніми при
Описовий метод
Найдавнішим і найпоширенішим основним мовознавчим методом є описовий.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови т
Структурний метод
Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.
Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відноше
Учительствовать
ч^-=4=!_І
Цю схему розшифровують так: від кореня уч- утворене слово учить, яке стало твірною основою для похідного учитель (учи + тель
Запитання. Завдання
1.Що таке метод, методика і прийом у мовознавчих дослідженнях?
2. Які вихідні прийоми застосовують у мовознавчих дослідженнях?
3. Охарактеризуйте описовий метод і
Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.
Аморфні мови(грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання аб
ДеривацГйне значення —див. СловотвГрне значення.
Деривація(лат. дег'маїїо — відведення води з ріки) — див. Словотвір 1.
ДескриптивГзм(англ. сіезсгірїме — описовий) —лінгві
СловотвГрна модель —див. СловотвГрнийтип.
СловотвГрна мотивація— семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.
Словотворення —див. СловотвГр 1.
Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїм
Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.
Короткий термінологічний словник
Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про як
Висловлення 89, 251, 252, 418
Відмінкова граматика 157
Вільне варіювання 375, 418
Предметний покажчик
Вільний асоціативний експеримент 392—393, 418
Внутрі
Мова й мовлення 82, 85, 89, 94, 97,127—128,134,135,146,194—207
Предметний покажчик
Мовна асиміляція 341, 342, 429
Мовна картина світу 148, 331, 430
Мовна культура 18
Мовна політика 329—330, 430
Мовна ситуація 326—32
Норма 90,130,198,199, 219, 301—304, 344, 432
Ностратична теорія 365, 418, 432
Нульова морфема 23, 68, 208, 245, 432
Обчислювальна лінгвістика 17,18, 427, 432
Одномірні опозиції фонем 229, 432
Омонімія 62,17
Субкод 173, 439
Субстрат 78, 342-343, 367, 439
Судження і речення 24,188, 250, 360
Суперзнаковий рівень мови 179, 439
Суперсегментний рівень 222, 435
Суперстрат 78, 342, 343, 43
Фонема 23, 82,127,178, 208, 221—233, 279—281, 339,441
Фонетика 29
Фонетичні закони 66, 72, 80, 364, 441
Фонологічна система 211, 220—234, 278, 441
Фонологічні опозиції 208, 222, 441
Фонологія 222,441
Фонота
Жлуктенко Ю. 0.139, 326, 354, 407
Жовтобрюх М. А. 138,145, 407 Жуковська Л. П. 14 Журавльов В. К. 234, 354, 407 Жуховицький Л. 302 Задорожний Б. М. 139 Загнітко А. П. 159, 262,407 Заменгоф Л. 330
З
Новости и инфо для студентов