ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕКЛАДНОСТІ РІЗНИХ ВИДІВ ПОДАТКІВ

Ступінь перекладності	Види податків
Неперекладні податки	Податок на ренту, прибутковий податок, податок на предмети монопольного характеру, податок на спадщину тощо
Податок на прибуток корпорацій	1) податок на прибуток неперекладний, і власники акцій компаній змушені «нести» тягар оподаткування у формі низьких дивідендів або меншої суми нерозподіленого прибутку; 2) частина податку на прибуток корпорації може бути перекладена на споживачів шляхом підвищення цін; 3) якщо цей податок спричинить падіння попиту на робочу силу і скорочення зарплати, то частина податку перекладається на працівників, а не на інвесторів; 4) якщо цей податок робить інвестиції в корпоративній формі менш привабливими, капітал вилучатиметься з цієї форми, знижуючи прибуток на капітал в іншому місці; частина податкового тягаря на доходи корпорацій ляже на капітал в цілому, а не тільки на капітал корпорацій
Непрямі податки (мають високий ступінь перекладності)	Непрямі податки призводять до зростання податкового навантаження: 1) на споживачів — через врахування їх у ціні продукції для споживача; 2) на товаровиробників, які реально сплачують ці податки, — за рахунок поточних грошових надходжень. Ступінь перекладності непрямих податків непостійний і реалізується не у повному обсязі

Проблема оподаткування також пов’язана з проблемою економічної нерівності в розподілі доходів. Тому також необхідно ознайомитися з різними концепціями справедливості та з’ясувати, яким чином вони відображаються в різних принципах оподаткування, якими альтернативними показниками вимірюється нерівність у розподілі доходів, чим відрізняються альтернативні теорії справедливості розподілу і яке значення вони мають для справедливості податкової системи.

Проблема економічної справедливості в сфері оподаткування найчастіше розглядається з двох позицій:

1) справедливості по горизонталі;

2) справедливості по вертикалі.

Кожній з цих позицій відповідає певний режим оподаткування, який залежить від вирішення проблеми економічної справедливості:

 

Горизонтальний	Вертикальний
Однаковий податковий режим для рівних індивідів	Різний податковий режим стосовно різних індивідів

 

Для того щоб визначити практичну корисність цих двох можливих режимів оподаткування, студентам слід розглянути:

· основи для вимірювання рівності (нерівності) серед індивідів;

· економічний зміст рівності (нерівності) податкового режиму;

· практичні принципи оподаткування, що мають бути основою податкової політики.

Так само, як і у випадку визначення рівності серед індивідів, існує кілька шляхів визначення рівності у режимах оподаткування [15]. Найзагальнішим є підхід щодо вирішення цієї проблеми у розрізі чистої втрати індивіда з погляду корисності, зумовленої даним податком. Чиста втрата індивіда при оподаткуванні визначається різницею між валовою втратою і вигодою, що приносять державні видатки, які фінансуються за рахунок надходжень від оподаткування. Але таке вимірювання є надто складним, а підчас і неможливим.

За показники визначення рівності можна обрати номінальні податкові платежі, що легко вимірюються. Проте спочатку слід здійснити вибір основ вимірювання: в яких величинах обчислювати — абсолютних чи відносних (наприклад, щодо доходу), яку ставку використовувати — середню чи граничну. Слід зазначити, що існують два загальних, але й альтернативних принципи оподаткування, які можна взяти за основу при аналізі справедливості податкової системи: 1) принцип вигоди; 2) принцип податкоспро­можності.

Вирішення проблеми економічної справедливості як неупередженого перерозподілу при оподаткуванні має дати відповідь на запитання: в якому випадку податок буде справедливим, в якому — несправедливим.

 

Податок буде справедливим:	Податок буде несправедливим:
якщо ступінь нерівності в розподілі відповідної змінної в постподатковій ситуації виявиться меншим за той, що спостерігався в доподатковій ситуації	якщо ступінь нерівності в розподілі відповідної змінної в постподатковій ситуації виявиться більшим за той, що спостерігався у доподатковій ситуації

 

Для визначення справедливості податку з практичного погляду користуються показниками ступеня нерівності: 1) коефіці-
єнтом Джині; 2) індексом Аткінсона [15].

 

 

Рис. 15. Крива Лоренца

 

Коефіцієнт Джині (G) розраховується на основі кривої Ло-
ренца і демонструє ступінь економічної нерівності у доходах в країні. Коефіцієнт Джині — це співвідношення площі над кривою Лоренца (площі А) до площі, що знаходиться під бісектрисою, яка є сумою площі А та площі В:

Алгебраїчно коефіцієнт Джині можна виразити такою формулою:

G = 1 + 1/n – (у₁ + 2 · у₂ + . . . . . . . n · у_n) · 2/(n² · μ),

де n — кількість індивідів, сімей, між якими розподіляється дохід;

у_і — рівень доходу індивіда і; причому у₁ ≥ у₂ ≥ . . . . . . ≥ у_n;

μ — середній дохід.

За цією формулою найвищий рівень доходу (у₁) має вагу = 1,
у той час як найнижчий рівень доходу (у_n) має вагу = n.

Коефіцієнт Джині відповідає принципу передачі Дальтона: за будь-якого даного загального рівня доходу перерозподіл останнього від забезпеченішого індивіда до менш забезпе-
ченого має приводити до скорочення показника нерівності
(і навпаки). Отже, перерозподіл від забезпечених до сла-
бозабезпечених індивідів наблизив би криву Лоренца до бісектриси і відповідним чином зменшив би значення коефіцієнта Джині.

Застосування коефіцієнта Джині має недоліки. Якщо два різних розподіли доходу формують криві Лоренца, що взаємно перетинаються, розраховані на їх базі коефіцієнти Джині складно використати для порівняння відповідного стану нерівності в цих двох ситуаціях. Показник Аткінсона дає змогу подолати цей недолік.

Показник Аткінсона (А) визначається за формулою:

А = 1 – у_е / μ ,

де у_е — рівнорозподілений еквівалентний дохід, тобто сума доходу, яка у випадку рівного розподілу забезпечила б точно такий рівень суспільного добробуту, як і при фактичному розподілі:

У_е = {[(у₁)^ε + (у₂)^ε + . . . . . . + (у_n)^ε ]/n}^{1/ ε},

де ε ≤ 1, ε — оціночний параметр, що виражає оцінку тих експертів, хто розробляє податкову політику з погляду впливу нерівності на суспільний добробут.

Значення параметра ε можна оцінити інтуїтивно, зосередивши увагу на такому. Якщо у_і = μ для всіх і, тобто, якщо існує повна рів­ність у розподілі доходу, то тоді у_е = μ незалежно від значення ε. Тоді показник Аткінсона А = 0. Це означає, що нерівності не очікується. Якщо уявити, що весь дохід отримає одна особа, то при цьому А = 0, якщо ε = 1. Цей показник засвідчить відсутність нерівності незалежно від фактичного розподілу. У такому разі перерозподіл ніяк не вплине на суспільний добробут. По мірі зменшення ε (яке може бути від’ємною величиною) будь-який перерозподіл доходу від забезпеченіших до менш забезпечених індивідів матиме дедалі більший вплив на суспільний добробут за будь-якого існуючого нерівного розподілу доходу. Отже, показ­ник Аткінсона відповідає принципу Дальтона при всіх допустимих значеннях ε, крім випадку, коли ε = 1.

Таким чином, індекс Аткінсона вимірює не ступінь нерів-
ності сам по собі, а втрату суспільного добробуту, що зу-
мовлена нерівністю у доходах. Перевага цього показника полягає в тому, що коли розрахований для одного розподілу, він виявляється вищим такого ж показника для іншого розподілу при всіх значеннях ε, то тоді крива Лоренца для першого розподілу матиме більшу кривизну, ніж для другого розподілу
(і навпаки).

При опануванні цієї теми студентам слід також ознайомитися з альтернативними теоріями справедливості розподілу з метою з’ясування їх значення щодо практичного застосування при оподаткуванні.

Існують три основні теорії справедливості розподілу: 1) утилітаризм; 2) теорія Неша; 3) теорія Ролза [15].

Рис. 16. Теорія утилітаризму

Згідно з традиційним підходом, прийнятим в економічній теорії добробуту, справедливість розподілу аналізується на основі концептуальної побудови у вигляді функції суспільного добробуту, що демонструє співвідношення між добробутом окремого індивіда (або корисністю для індивіда) та добробутом суспільства в цілому. Якщо корисність для індивіда і — (Uⁱ) залежить від його доходу (у_і), тобто Uⁱ = Uⁱ(у_і), то тоді функція суспільного добробуту виступатиме формулою, що об’єднує всі (Uⁱ) в один показник суспільного добробуту (W):

W = W [U¹ (у₁), U²(у₂), . . . . . .Uⁿ (у_n)].

Отже, відмінності між альтернативними теоріями справедливості розподілу можуть проявлятися у відмінностях формул при побудові показника суспільного добробуту.

Рис. 17. Теорія Неша	Рис. 18. Теорія Ролза

 

З погляду теорії утилітаризму добробут суспільства — це просто сума добробутів індивідів:

W = U¹ + U².

Тоді між добробутом двох індивідів існує однозначна залежність, за якою будь-яка зміна в добробуті одного зумовлює рівну протилежну зміну в добробуті іншого. Лінія АВ показуватиме контур рівного добробуту, який відображає всі комбінації U¹ та U², що формують суспільний добробут W. Це — пряма лінія з від’ємним нахилом. Таким чином, суспільний добробут буде однаковим, незалежно від того, чи розподіляється W ^* повністю на користь особи 1 (точка А), чи на користь особи 2 (точка В), чи порівну ділиться між ними (точка С).

На відміну від утилітаризму теорія Неша надає значен-
ня початковому розподілу добробутів індивідів, що виражає формула:

W = U¹ · U².

При досягненні даного рівня суспільного добробуту значення має відносний добробут кожного індивіда чи сім’ї. Контур рівного добробуту, за теорією Неша, показує, що по мірі відхилення від бісектриси в будь-якому напрямку крутизна нахилу контура відносно осі менш забезпеченого індивіда збільшується, тобто при розрахунку суспільного добробуту еквівалентна цінність добробуту менш забезпечених осіб чи сімей відносно добробуту забезпеченіших зростає по мірі віддалення від рівності.

Теорія соціальної справедливості Ролза ще більшого значення надає початковому розподілу доходів. За цією теорією добробут суспільства представляє саме той індивід, що має найменший рівень доходу:

W = min [U¹, U²].

Це означає, що таке зростання добробуту забезпеченішого індивіда чи сім’ї не може компенсувати зниження добробуту найменш забезпеченого у досягненні будь-якого конкретного рівня суспільного добробуту. Контур рівності добробуту є перпендикулярним до осі найменш забезпеченого індивіда при відхиленні в будь-яку сторону від бісектриси. Оскільки суспільний добробут не може зрости, поки не підвищиться добробут найменш забезпеченого члена суспільства, теорію Ролза називають максиміновою теорією справедливого розподілу.

Таким чином, утилітаризм і теорія Ролза є граничними випадками справедливого розподілу: перша не надає жодного значення нерівності в розподілі, а остання розглядає рівний розподіл як першочергову мету. Узагальнююча функція суспільного добробуту, що охоплює весь спектр справедливості розподілу (від її утилітаристського трактування до трактування Ролза) завдяки варіативності єдиного нормативного параметра ε, матиме вигляд:

W = [(U¹)^ε + (U²)^ε]^1/ε,

де ε ≤ 1.

· Якщо ε = 1, то це рівняння трансформується тоді, коли діє утилітаристська концепція.

· Якщо ε → –∞,то це ситуація, коли діє концепція Ролза.

· Якщо ε → 0,одержимо випадок, коли діє концепція Неша.

Формула суспільного добробуту при розробці основ податкової політики держави є конкретним методом, за допомогою якого можна обрати певні орієнтири в оподаткуванні з урахуванням економічної справедливості. Крім того, пропонуючи обрати певне значення ε, цей метод примушує конкретних осіб, що розроблятимуть основи податкової політики, відкрито проявити свої наміри щодо реалізації справедливості в розподілі [15].

При вивченні даної теми пропонується торкнутися і проблеми оптимізації податкового тягаря, ознайомитися з підходами, концепціями, методами, що існують для її вирішення.

Для здійснення реального економічного реформування в Україні виникає необхідність вирішити проблему оптимізації податкового навантаження як в цілому на економіку, так і на окремі її сфери, галузі і суб’єкти господарювання.

Оптимальним рівнем податкового навантаження слід вважати такий, що забезпечує найраціональніший розподіл суспільного продукту між секторами економіки і державою.

Абстрактна модель залежності між зростанням податкових ставок, доходами бюджету і податковою базою була розроблена А. Лаффером у вигляді графіка, що одержав назву крива Лаффера, за якою граничною ставкою для податкового вилучення в бюджет, в межах якої збільшується обсяг податкових надходжень до бюджету, є її рівень m, за яким починається «заборонна зона» з погляду як податкового тягаря, так і податкової бази. А. Лаффер вважав, що оптимальною є m = 30 % від суми доходів, а ставка
в 40—50 % — це «заборонна зона». Подібні висновки щодо
оптимального рівня податкового навантаження є теоретичними, оскільки крива Лаффера не враховує особливості діючої системи оподаткування і конкретних умов, що склались в економіці тієї чи іншої країни [13].

 

 

Рис. 19. Крива Лаффера

 

Слід зазначити, що єдиний оптимальний рівень оподаткування для всіх країн визначити неможливо. Як свідчить світовий досвід, абсолютна межа податкових вилучень у ВВП становить 45—50 %. У скандинавських країнах (Швеції, Норвегії, Данії) частка податків у ВВП традиційно перевищує 50 %, але там склалась досить раціональна та ефективна система перерозподілу зібраних коштів.

Слід зазначити, що питання стосовно оптимального рівня податкового тягаря донині лишається дискусійним. Використовуючи існуючі наробки, його можна визначити лише емпіричним шляхом на основі розрахунково-аналітичних балансів (матері-
альних, фінансових, трудових), міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції і нормативів усіх статей державних витрат і державного боргу, встановлених на той чи інший період з урахуванням факторів, що визначають потенціал оподаткування за певних історичних умов.

Потенціал оподаткування будь-якої країни визначають такі фактори: загальний стан економіки; соціальна політика держави; воєнна доктрина; рівень реального доходу на душу населення; виробнича структура економіки і значення різних видів господарської діяльності (наприклад, роль зовнішньої торгівлі, частка прогресивних галузей виробництва, ступінь участі іноземного капіталу у приватних підприємствах тощо), політичні та інституціональні чинники.

При опануванні даної теми студентам слід звернути увагу
на особливості нині діючого податкового механізму в Україні.
Основні принципи існуючої системи оподаткування, перелік податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, а та-
кож права, обов’язки та відповідальність платників визначені
Законом України «Про систему оподаткування» (1994 р.) та
«Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» (1997 р.).

Згідно із зазначеними законами визначено об’єкти оподаткування, передбачено дворівневу систему оподаткування підприємств, організацій і фізичних осіб, а також спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів) визначено ставки податків, податкові пільги і механізм стягнення кожного з податків і зборів.

Дворівнева система оподаткування в Україні

І рівень	Загальнодержавні податки та збори (обов’язкові платежі)
ІІ рівень	Місцеві податки та збори (обов’язкові платежі)

 

При вивченні даної проблеми студентам слід звернути увагу на класифікацію податків, яка дає можливість повніше визначити їх сутність і функції, показати їх роль у податковій політиці держави та характер їх впливу на економічний розвиток (див. додаток 4).

В основному перелік податків, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але це не гарантує ефективності податкового механізму. Визначальну роль в його ефективності відіграють структура податків, рівень їх ставок, перелік і принципи надання пільг, методи контролю за сплатою.

 

Рис. 20. Основні підходи до реформування
податкового механізму

 

Податковий механізм, що склався в Україні, має в своїй основі модель оподаткування, яка застосовується у розвинутих країнах. Але ця модель не враховує історичні особливості та нинішній специфічний етап економіки країни, а лише копіює елементи загальноприйнятих податкових систем. Тому ця модель є невдалою, має низьку якість і повинна бути перебудована.

Податкова реформа, що нині відбувається в Україні, має за мету подолати недоліки існуючого податкового механізму, зу-
мовлені складними економічними, соціальними та політичними умовами. Складність економічних умов полягає у тому, що економіка України перебуває на перехідному етапі від планової до ринкової економіки; складність соціальних умов — в успадкуванні від минулого системи соціального захисту, яка більшою мірою зорієнтована на державний бюджет, а не на заощадження громадян; складність політичних умов — відсутності політичної єдності щодо напрямів економічних реформ, і як наслідок, до реформування податкового механізму.

Логіка економічного розвитку країни диктує необхідність прийняття запропонованого Кабінетом Міністрів України проекту Податкового кодексу, який в цілому здатний забезпечити зниження податкового тиску шляхом відміни безпідставних пільг і за рахунок цього розширення бази оподаткування, що не тільки приведе до зростання надходжень до бюджету, але й вирішить врешті-решт складні соціальні питання.

Таблиця 20

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Особливості	Зміст
Відсутність цілеспрямованості	Суперечливі цілі та вимоги, нечіткість соціально-економічної доктрини країни, неузгодженість складових економічної політики
Переважно фіскаль­ний характер	Ускладнює реалізацію інших функцій податків, особливо регулюючої та стимулюючої, що не забезпечує реалізацію економічної політики держави
Неефективна струк­тура податкової системи	Переважна частина податків сплачується юридичними особами. Основними є непрямі податки, а прямі мають допоміжний характер
Невідпрацьованість механізмів стягнен­ня певних податків	Значна частина доходів певних категорій (наприклад, від грошового капіталу та ін.) перебуває поза системою податкового обліку та не декларується
Переважання непря­мих податків	Непрямі податки надійніші, легко контрольовані та мають вищу еластичність; є ціноутворюючим фактором, тому перекладаються на кінцевих споживачів. Виступають чинником зростання внутрішніх цін, звуження внутрішнього ринку, обмеження попиту та інших негативних наслідків
Надмірно лібералізована імпортна по­літика	Надлишкове ввезення продукції некритичного імпорту, що може вироблятися і виробляється вітчизняними виробниками, протягом останніх років, що призводить до значних витрат потенційних податків
Слабко розвинуті ресурсні платежі і податки на власність	Нерозвинутість ринкової оцінки засобів виробництва, землі, корисних копалин, майна, робочої сили призводить до втрати податків на ресурси, на фактори вироб­ництва
Неефективні екологічні податки	Платежі за забруднення навколишнього середовища не відповідають рентному доходу, який можна було б забезпечити, враховуючи потенціал екосистеми
Широке розповсюдження податкових пільг	Втрати податкових надходжень у зв’язку з безсистемним наданням пільг, відсутністю чітких критеріїв їх надання і методів контролю за цільовим використанням коштів, що зекономлені в результаті надання пільг; втрати надходжень у зв’язку із незаконним одержанням пільг, а також у разі псевдоблагодійницької діяль­ності, що є способом ухилення від сплати податків
Високий рівень податкового тягаря і нерівномірність його розподілу	Не стимулює до розвитку підприємницької та іншої діяльності, сприяє зростанню недоїмки по податкових платежах у бюджет; сприяє тінізації доходів, прихованню їх від сплати податків тощо

У проекті Податкового кодексу йдеться не про просте зниження податкових ставок та істотне скорочення переліку податків, хоча й ці заходи самі по собі дадуть позитивний ефект. Це насамперед комплекс радикальних дій, спрямованих на стимулювання економічного розвитку країни.

Головна суть проекту Податкового кодексу полягає в такому:

По-перше, це істотне зниження податкового навантаження. Запропоновано знизити ставки оподаткування:

1) по податку з прибутку підприємств — з 30 до 20 %;

2) по податку на додану вартість — з 20 до 17 %;

3) максимальну ставку податку на доходи фізичних осіб —
з 40 до 20 %;

По-друге, це істотне скорочення загальної кількості загально­державних і місцевих податків і зборів. Проектом передбача-
ється 23 види податків, зборів і обов’язкових платежів замість 39, що діють на сьогоднішній день.

По-третє, це цілісне зведення законодавчих норм, які регламентують податкову політику країни, що мають бути зрозумілі, прозорі, доступні для кожного платника податків.

По-четверте, вдосконалення та спрощення системи адміністрування податків і підсилення відповідальності за неповну і несвоєчасну сплату податків.

Оскільки механізм впливу податкової системи на ефективність виробництва є тривалим, позитивні результати Україна отримає лише в перспективі. Тож, ураховуючи те, що прийняті останнім часом закони з питань оподаткування в основному відповідають світовим вимогам, при підготовці проекту Податкового кодексу не ставилося завдання внести кардинальні зміни до податкової си-
стеми України, а передбачалося лише вдосконалити її. Вдоско-
налення податкового законодавства, передбачене проектом По-
даткового кодексу, має на меті створення умов для подальшого
інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Положення проекту Податкового кодексу спрямовані на:

1) створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки країни;

2) стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів, підтримки технологічного оновлення виробництва;

3) стимулювання розвитку малого підприємництва;

4) упорядкування механізму стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну сплату;

5) забезпечення чіткого визначення об’єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

6) забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;

7) дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

8) реальне забезпечення прав платників податків;

9) створення дійового механізму контролю;

10) усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії.

Прийняття проекту Податкового кодексу надасть можливість не лише стабілізувати податкове законодавство на 5—10 років, а й уникнути багатьох недоліків, наприклад переглянути питання щодо надання пільг, адже майже вся наша держава перетворилася сьогодні на велику зону пільгового оподаткування. В Україні створено 9 вільних економічних зон і 12 зон пріоритетного розвитку. Необхідно об’єктивно проаналізувати діяльність цих зон і залишити їх тільки тим, хто їх дійсно потребує. Розроблений проект Податкового кодексу забезпечує комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, вирішує питання усунення прогалин податкового законодавства та забезпечує гармонізацію його нормами іншого законодавства України.

Вивчаючи дану тему, слід ознайомитися з рекомендаціями МВФ у сфері податкової політики з метою пристосування її до існуючих потреб податкового реформування, що відбувається нині в ряді країн, та гармонізації податкової системи у розрізі світових стандартів.

Управління з бюджетних питань МВФ надає рекомендації щодо податкового регулювання багатьом країнам світу. Але в будь-якій країні реформування податкової системи є досить складним процесом, масштаби та спрямованість якого найчастіше обмежуються багатьма політичними та економічними чинниками. Однією з очевидних загальних цілей податкової реформи є спрощення існуючої податкової системи, оскільки надмірно ускладнений податковий механізм породжує неефективність, несправедливість, високі витрати із забезпечення використання норм та ухилення від сплати податків. МВФ виступає також за необхідність підсилення нейтральності податкової системи та скорочення навантаження на податкову адміністрацію. Як правило, МВФ рекомендує досягати цих цілей або за рахунок спрощення структури існуючих податків, або введення нових і простих податків на зміну попередніх складних податків.

Багато країн, що звертаються за рекомендаціями, беруть участь у програмах структурної перебудови, що підтримуються МВФ. Одним з найважливіших елементів багатьох програм такого типу є послаблення бюджетної незбалансованості, що загрожує макроекономічній стабільності. Тому в рекомендаціях МВФ часто враховується потреба в додаткових доходах. МВФ керується принципом розробки таких заходів податкової політики, які дозволять одержати достатні для задоволення бюджетних потреб доходи найбільш нейтральним способом. У тих країнах, де потреба в доходах є особливо гострою або де існуючі адміністративні можливості не відповідають потребам, МВФ пропонує проміжні заходи, які можуть не збігатися з довгостроковими цілями податкової реформи [15].