Лекція 7 Тема 10. Керівництво та лідерство

 

1. Поняття та природа лідерства.

2. Теорія особистих якостей лідера.

3. Концепції поведінки лідера.

4. Концепції ситуаційного лідерства.

5. Сучасні концепції лідерства.

 

Лідерство - це складна категорія, для з’ясування природи якої важливо спочатку розібрати поняття “вплив”, “влада”, “залежність”, “повноваження”.

Вплив – це така поведінка однієї особи чи групи осіб, яка вносить зміни в поведінку, відчуття, стосунки інших людей. З точки зору управління важливим є не вплив взагалі, а такий вплив, який забезпечує досягнення цілей організації.

Влада – це здатність впливати на поведінку інших людей.

Для усвідомлення концепції влади принципово важливим є розуміння того, що:

- влада - це двосторонній процес взаємодії людей. Вона виникає виключно в процесі взаємовідносин людей в організації;

- між тим, хто застосовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність, тобто владу застосовують як начальники, так і підлеглі. Залежність – це ситуація, за якої виконавець змушений діяти так, як того бажає керівник;

- влада – це потенціал, який має той, хто її застосовує, тобто вона існує не тільки тоді, коли застосовується;

- влада – це взаємовідносини, які змінюються у часі залежно від конкретної ситуації, тобто обсяги влади ніколи не бувають незмінними.

В залежності від основи виникнення джерел влади розрізняють:

 

1) законну (легітимну) владу – випливає із статусу керівника, його офіційної посади. Посадові повноваження – це формально санкціоноване організацією право впливати на поведінку підлеглих;

2) особисту владу – це влада, яка виникає завдяки привабливості особистості індивіда (професіоналізм, гнучкість, ініціативність, чесність тощо).

 

Лідерство-це специфічний тип управлінської взаємодії, який характеризує здатність однієї особи (лідера) ефективно поєднувати (сполучати) залежно від конкретної ситуації, різні джерела влади для впливу на іншу особу або групу людей (послідовників) з метою спрямування їх діяльності на досягнення спільних цілей.

З наведеного визначення випливає, що лідерство є функцією:

1) лідера;

2) послідовників;

3) ситуаційних змінних.

 

 

 

Рис. 10.1. Сутність і взаємозв’язки категорій “вплив”, “влада”, “лідерство”

 

 

Рис. 10.1 - Класифікація джерел влади в організації

 

 

 

 

Рис. 10.2 - Якості та риси характеру ефективних лідерів

 

 

 

Загальна характеристика теорії особистих якостей лідера

 

В основу теорії особистих якостей лідера покладено ідею, що всі кращі лідери мають сукупність певних, незмінних у часі особистих якостей, які відрізняють їх від не лідерів (лідерами народжуються, а не стають). Фокус дослідження – хто такі ефективні лідери.

Основні завдання теорії особистих якостей:

1) визначення певного набору особистих якостей, які забезпечують ефективне лідерство;

2) визначення способів вимірювання таких якостей і їх використання для виявлення лідерів.

Основні результати досліджень:

1) сформований "довгий список" особистих якостей ефективного лідера, які рідко коли перетинаються в дослідженнях різних авторів;

2) перелік бажаних особистих якостей сприймається з позицій практики як недосяжний ідеал;

3) визначити (оцінити) значущість виділених особистих якостей лідера практично неможливо;

4) один і той самий лідер демонстрував у різних ситуаціях різні (часто протилежні) особисті якості;

5) не було доведено достатньої кореляції між виділеними особистими якостями і ефективним лідерством.

 

Висновки:

1) лідерство в своїй основі спирається на особисті якості лідера;

2) людина стає ефективним лідером не тільки завдяки наявності певної сукупності особистих якостей;

3) теорія особистих якостей не принесла користі для практики, але:

– ініціювала розвиток інших концепцій лідерства;

– залишається стримуючим засобом стосовно переоцінки поведінкових і ситуаційних підходів до лідерства

 

 

 

 

Рис. 10.3 - Сутнісна характеристика “Теорії Х” і “Теорії Y” Д.МакГрегора

 

Рис. 10.4 - Загальна характеристика концепцій поведінки лідера

 

 

Згідно моделі лідерства П.Херсі і К.Бланчарда вибір керівником ефективного стилю лідерства, тобто комбінування (сполучання) двох типів його поведінки: орієнтація на стосунки з підлеглими; орієнтація на виконання робочих завдань, залежить від ступеня “зрілості” підлеглих (рівня готовності до виконання робочих завдань)

Складовими категорії “зрілість” підлеглих є:

- “професійна зрілість” або спроможність працювати (знання, вміння, навички щодо виконання конкретної роботи);

- “психологічна зрілість” або бажання працювати (мотивованість щодо виконання конкретної роботи).

“Зрілість” не є постійною рисою підлеглого (підлеглих). Це скоріше характеристика конкретної ситуації, яка згідно моделі може мати чотири стадії.

Сполучання двох вищезазначених типів поведінки керівника в межах даної моделі дозволяє виділити чотири стилі лідерства, кожний з яких відповідає певній стадії “зрілості” підлеглого.

 

 

Згідно моделі “шлях-мета” Хауса-Мітчелла існує прямий зв’язок між ефективністю лідерства і рівнем мотивації послідовників. Лідер впливає на мотивацію послідовників

- пояснюючи їм можливі способи досягнення винагородження (допомагає засвоїти зразки поведінки, які призводять до успішного виконання завдань і адекватного винагородження);

- збільшуючи цінність бажаного для них винагородження (ідентифікує найважливіші для них види винагородження).

На думку авторів моделі ефективний лідер - це такий, який допомагає послідовникам йти шляхом, який веде до бажаної мети, тобто пояснює підлеглим, як найкраще і найзручніше виконати завдання і завдяки цьому збільшити персональне винагородження

В моделі “шлях-мета” запропоновано такі чотири типи поведінки лідера:

1) директивне лідерство – високий рівень структуризації роботи, роз’яснення підлеглим, що і як робити, що і коли від них очікується;

2) лідерство, орієнтоване на підтримку – значна увага до потреб підлеглих, до їх добробуту, створення доброзичливого робочого клімату, спілкування з підлеглими на рівних;

3) лідерство, орієнтоване на досягнення – встановлення напружених, але привабливих цілей, значна увага до якості роботи, впевненість у тому, що підлеглі спроможні досягти високого рівня виконання роботи;

4) лідерство, орієнтоване на залучення до участі – увага до пропозицій і зауважень підлеглих в процесі прийняття рішень, залучення підлеглих до управління.

Для оцінки ситуації в моделі “шлях-мета” використовуються два таких типи ситуаційних факторів:

1) характеристики підлеглих (здібності, досвід, кваліфікація, схильність до підпорядкування, уявлення щодо впливу на їх винагородження власних зусиль при виконанні завдання);

2) характеристики організаційного середовища (зміст і структурованість завдання, природа формальної системи влади в організації, групова динаміка і норми в робочому колективі).

Модель “шлях-мета” передбачає, що лідери залежно від ситуації здатні змінювати свою поведінку, застосовувати будь-який із зазначених типів поведінки, демонструвати гнучкість у діях, що і дозволяє досягти кращих результатів.