Характеристика окремих принципів кримінально-правової кваліфікації.

Принцип законності кримінально-правової кваліфікації.

По суті, цей принцип пов'язаний з вирішенням усіх питань кримінально-правової кваліфікації. Він справляє визначальний вплив на зміст усіх інших принципів кваліфікації, тому є головним серед них.

Найбільш зримо дія цього принципу виявляється, зокрема, у таких положеннях:

• питання кваліфікації злочинів мають однаково вирішуватися на всій території держави, тобто однорідні злочини повинні кваліфікуватися за одними і тими ж статтями кримінального закону незалежно від місця їх вчинення;

• має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;

• законність кваліфікації повинна забезпечуватися у діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;

• фактичною підставою кваліфікації можуть бути лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

• при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми.

• не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за статтею, яка прямо не передбачає скоєне посягання.

Офіційність кримінально-правової кваліфікації .

Застосування кримінального закону і його серцевина - кримінально-правова кваліфікація — це вид правозастосовної діяльності, яка є прерогативою держави.

Такий механізм стосовно кримінально-правової кваліфікації включає:

1. заздалегідь встановлений і вичерпний перелік органів, які здійснюють кримінально-правову кваліфікацію, визначення компетенції кожного з них.

2. закріплення обов'язковості проведення результатів кримінально-правової кваліфікації.

3. встановлення процесуальної форми, у якій повинна проводитися Об'єктивність кримінально-правової кваліфікації.

Застосування кримінального закону в цілому і кваліфікація, зокрема, здійснюється конкретними працівниками — людьми, котрим властиві суб'єктивні уподобання, настрої, на яких впливає належність до певної соціальної групи, нації, тих чи інших мікроколективів зі своїми установками, цілями, поглядами на допустимі методи боротьби зі злочинністю. Цілком природно постають питання:

• чи справляють такі фактори вплив на кваліфікацію скоєного;

• якщо справляють, то як його оцінити;

• у чому полягає такий вплив;

• якщо виходити з гіпотези, що суб'єктивні фактори, пов'язані з особою правозастосовувача, не повинні відігравати роль при кваліфікації діяння, то як усунути їх діючи хоча б мінімізувати.

Запорукою об'єктивності кваліфікації є використання у її ході об'єктивно встановлених підстав. Тому при кваліфікації слід виходити зі встановлених у процесуальному порядку обставин справи, а не з власних догадок, припущень, уподобань.

Забезпечення незалежності суддів — не єдиний захід для реалізації об'єктивності кримінально-правової кваліфікації.

Точність кримінально-правової кваліфікації.

Безперечно, точність кримінального закону має проявлятися і у точності кримінально-правової кваліфікації. Якщо законодавець диференціював відповідальність, виразив у законі своє ставлення до кримінально-правової оцінки певного діяння, то воно повинно бути враховано при застосуванні цього закону. Інакше — втрачається сенс законодавчої диференціації кримінально-правових норм. Це означає, що діяння повинно бути кваліфіковане не взагалі за кримінальним законом як злочин, не просто за однією із статей, що охоплює скоєне, а має кваліфікуватися саме за тією статтею, частиною статті, пунктом, яка введена у законодавство для оцінки певних посягань.

Конкретність кримінально-правової кваліфікації ґрунтується на індивідуальній відокремленості кожної з кримінально-правових норм.

Безумовність досягнення точності кримінально-правової кваліфікації.

Точність кваліфікації — самостійна цінність. Саме з точністю пов'язується її правильність і законність.

Індивідуальність кримінально-правової кваліфікації.

Індивідуальність кваліфікації має різноманітні прояви. По-перше, вона стосується оцінки кожного злочину окремо, самостійно. По-друге, індивідуальність кваліфікації означає, що кримінально-правова оцінка діяння кожної особи стосується лише її самої. Тобто кваліфікація має персональний характер. По-третє, кримінально-правова кваліфікація здійснюється відповідною посадовою особою одноосібно, навіть коли вона виступає від імені чи у складі колегіального органу.

Самостійність кримінально-правової кваліфікації кожного діяння. Немає і не може існувати двох абсолютно однакових, співпадаючих за усіма ознаками діянь. Кожне з них своєрідне, відрізняється від інших за часом і місцем вчинення, суб'єктами, безліччю інших індивідуальних особливостей.

Самостійність кваліфікації діяння виявляться у певній мірі обмежено. Обмежує її сам законодавець, «пов'язуючи» у ряді випадків відповідальність за діяння, яке кваліфікується, з іншими актами поведінки цієї ж особи.

Персональний характер кваліфікації діянь кожної особи. Відомо, що кримінально-правові заборони, так само як і дозволи вчиняти певні дії, адресовані окремим особам.

Кримінально-правова кваліфікація як індивідуальна діяльність особи, що її здійснює. При характеристиці суб'єктів кримінально-правової кваліфікації вказувалося, що ними є не окремі особи — працівники відповідних органів, а органи у цілому. Саме таке розуміння суб'єкта кваліфікації дозволяє пояснити можливість і доцільність контролю за діяльністю підпорядкованих працівників, законність вказівок для них з приводу кримінально-правової оцінки діяння.

Принцип повноти кваліфікації.

Під повнотою кваліфікації потрібно розуміти її закінченість та вичерпність.

Кваліфікація, насамперед, буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою.

Повнота кваліфікації передбачає, що нри її здійсненні використані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально- правових норм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані у даному випадку, проводиться з врахуванням правил про конкуренцію статей нормативно-правових актів, колізію між ними, дію кримінального закону в часі.

Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вона досягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена.

Вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікується.

Це, наприклад, готування чи замах на злочин при неконкретизованому умислі, помилка у наявності кваліфікуючих ознак злочину тощо. Теоретично можливі варіанти кваліфікації, які є більш сприятливими для обвинуваченого, підсудного чи, навпаки.

Недопустимість подвійного інкримінування .

Конституція України закріпила загальноправовий принцип поп Ьіз іп ісіет, передбачивши у ч. 1 ст. 61, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Стосовно кваліфікації цей принцип означає:

• посягання не може кваліфікуватися за статтею Особливої частини кримінального законодавства, якщо інша стаття з числа інкримінованих цій же особі повністю охоплює скоєне;

• діяння, що отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати як ознака злочину.

Стабільність кримінально-правової кваліфікації.

Як уже зазначалося, існує презумпція правильності кримінально- правової кваліфікації. Вона базується на припущенні, що всі особи, які здійснюють кримінально-правову оцінку діяння, виконують свої повноваження сумлінно, мають належний рівень фахової підготовки, злагоджено діє вся система відповідних органів, існує і дотримується процесуальний порядок кваліфікації тощо. Тому кваліфікація, виражена у процесуальних документах, які набрали чинності, вважається правильною до того часу, поки відповідний документ не буде змінений чи не скасований в установленому законом порядку.

Стабільність кваліфікації є гарантією прав учасників процесу. Можливість зміни кваліфікації лише за наявності належних підстав, необхідність мотивування такого рішення робить більш стійким процесуальне становище як обвинуваченого, так і потерпілого, цивільного позивача.

Стабільність кваліфікації сприяє підвищенню авторитету осіб, уповноважених на її здійснення. Підтвердження на наступних стадіях процесу правильності проведеної кримінально-правової оцінки свідчить про належний рівень роботи, дотримання законності особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею. І, навпаки, зміни у кваліфікації — це, як правило, свідчення браку в роботі. Тому посадові особи, які здійснюють кваліфікацію, прагнуть, щоб вона залишалася незмінною.