ОПОРНИЙ Конспект лекцій з дисципліни Регіональна економіка

• рівноправна і взаємовигідна міжнародна торгівля товарами й послугами (зовнішня торгівля);

• науково-технічне співробітництво;

• спільна участь заінтересованих країн в освоєнні природних ресурсів та будівництві промислових об'єктів на території інших держав;

• торгівля технологіями або спеціалізація країн на виробництві комплектуючого обладнання;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг — виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, управлінських, облікових, аудиторських, юри-дичних, туристичних тощо;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• надання кредитів і позик;

• створення спільних підприємств з іншими країнами;

• підприємницька діяльність на території держави, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

• товарообміни (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

• міжнародний туризм і не заборонені законодавством види діяльності;

• міжнародний рух робочої сили, пов'язаний з міграційними процесами населення між країнами;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

• взаємодія, створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі спільних;

• співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

Співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

Україна, як молода держава не має достатньо налагоджених зовнішньоекономічних зв'язків. Тільки створюється своя правова й законодавча бази та митна служба. Недосконалою є й система управління зовнішньоекономічною діяльністю, тільки встановлюється інфраструктура зовнішньоекономічної діяльності.

Серед об'єктивних причин, що гальмують вихід України до світовогогосподарства як повноправного партнера, є низька конкурентоспроможність її продукції. Наразі на ринках далекого зарубіжжя лише 1% товарів конкурентоспроможних України.

До основних причин, шо зумовлюють низький рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, належать:

1) Україна нещодавно з'явилась на міжнародній арені як суверенна держава;

2) через розпад колишнього Союзу РСР Україна втратила традиційні ринки збуту;

3) переважання в структурі експорту сировинних ресурсів, а не готової продукції;

4) відсутність власних коштів та невпевненість іноземних інвесторів в Україні як у партнері;

Недостатній державний контроль за експортом та імпортом товарів.

Найтісніші зв'язки з усіх форм зовнішньоекономічного співробітництваУкраїна має з Російською Федерацією. Це пояснюється багатьма факторами: багатовікова співпраця в науковій галузі, спільна робота над різними проектами, однакові долі поколінь людей тощо та і експортного потенціалу України.

Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує докорінної перебудови. Насамперед, необхідно обмежити обсяг експорту сировини й підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту.

Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України та регіонів

Міжнародна економічна діяльність України розпочалася у 1991 р. з припиненням чинності колишнього союзного договору, становленням України як незалежної і суверенної держави та підписанням угод з багатьма країнами світу в сфері зовнішньоекономічних зв'язків. На сьогодні Україна розвиває міжнародні економічні, культурні й інші зв'язки з 204 країнами всіх континентів світу, спираючись на своє геополітичне положення, безядерний статус, участь в ініційованій США програмі «Партнерство заради миру», власний природний, науково-технічний та економічний потенціал.

Провідною формою міжнародного співробітництва залишається міжнародна торгівля товарами і послугами. За останні роки обсяги експорту та імпорту товарів і послуг постійно зростали і становили в 2010 р. відповідно 58,2 млрд та 65,6 млрд дол. Більшими темпами підвищувалися обсяги імпорту, що призвело до збільшення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами. Співвідношення між товарами й послугами структурі зовнішньої торгівлі України останнім часом залишалося стабільним.

Провідне місце в експорті та імпорті товарів і послуг України займають країни близького зарубіжжя, на які в 2010 р. припадало відповідно понад 38 % експорту та 40 % імпорту. Якщо експорт товарів і послуг з України більш швидкими темпами зростає до країн близького зарубіжжя, то імпорт товарів і послуг має вищі темпи зростання з країн Європейського Союзу та Зарубіжної Азії.

Структура зовнішньої торгівлі України товарами зумовлена спеціалізацією її економіки.

В 2010 р. в структурі експорту переважали чорні метали та вироби з них (42 % всього експорту України), продукція машинобудування (майже 17 %), продовольчі товари (понад 12 %), продукція хімічної промисловості (більше 10 %), руди й мінеральне паливо (близько 9 %). В імпорті переважали продукція машинобудування (31 %), мінеральне паливо (більше 28 %), продукція хімічної промисловості (понад 14 %), продовольчі товари (6,5 %) і продукція легкої промисловості (майже 3 %).

Провідними регіонами, що формують експортний потенціал країни, є Донецька (майже 22 % усього експорту України), Дніпропетровська (близько 20 %), Запорізька (майже 9 %), Луганська (8 %), Полтавська області (більше 4 %) та м. Київ (11 %).

У структурі імпорту товарів збільшилася частка наземних транспортних засобів, механічного обладнання, нафти та нафтопродуктів, деяких марок чорних металів.

Основна частка імпорту направляється в м. Київ (39 %), значно менше — в інші регіони: Дніпропетровську (близько 9 %), Донецьку (більше 7 %), Запорізьку (майже 6 %), Київську й Одеську (понад 4 %) та Харківську (4 %) області.

Головними партнерами України в торгівлі товарами залишаються країни СНД. Нині питома вага зовнішньоторговельного обігу з цими країнами перевищує 40 % від загального товарообігу, в тому числі в експорті даний показник сягає 38 %, а в імпорті — більше 40 %.

Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає понад 20. % експорту та майже 28 % імпорту країни. Росія поставляє в Україну різноманітну продукцію машинобудування (легкові і вантажні автомобілі, радіоапаратуру, відеомагнітофони, персональні комп'ютери, швейні машинки, годинники), легкої промисловості (тканини, одяг, взуття), а також синтетичний каучук, целюлозу, папір, кольорові метали, рибу та рибопродукти, ліс і лісоматеріали, електроенергію та деякі сорти чорних металів. У структурі експорту переважають чорні метали, металеві труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарські машини, прокатне устаткування (у тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні та деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, автобуси, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, цемент, скло, мінеральні (азотні) добрива, вироби із золота, платини та срібла, м'ясо і м'ясопродукти, олія, молочні продукти та цукор.

В останні роки зростає експорт України в інші країни СНД. Порівняно з 2000 р. експорт у Казахстан підвищився у 19 разів, у Вірменію — у 18, Грузію — в 14, у Білорусь — більше як у 5 разів. У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Киргизстаном, Молдовою та Таджикистаном. Разом з тим, вона володіє великим від'ємним торговельним сальдо, крім Російської Федерації, з Туркменістаном, Казахстаном і Узбекистаном.

За винятком країн СНД, Україна активно розширює зв'язки з багатьма іншими державами світу. Найбільші обсяги експортних поставок товарів з України здійснювалися до Туреччини — понад 7 % від загального обсягу експорту, Італії — більше 5,4, ФРН та Польщі — по 3, Угорщини — 2,5, США — понад 2, до Єгипту — майже 2 й Індії — 1,5 %. Найбільші імпортні поставки товарів в Україну здійснювалися з ФРН — близько 10%, Туркменістану — 7,8, Китаю — 5,5, Польщі — майже 5, Італії — 3, Казахстану — близько 3, з Білорусії, США, Японії та Франції — більше 2 % з кожної.

Важливою складовою зовнішньоекономічної діяльності країни є послуги, без розвитку і надання яких неможливо створити високоефективну економіку, забезпечити національну безпеку та вирішити міждержавні економічні й інші зв'язки.

Україна здійснює зовнішньоторговельні операції послугами з більш ніж 200 країнами світу. Останнім часом обсяги експорту та імпорту послуг постійно зростали і становили в 2010 р. відповідно 9,0 млрд і майже 5 млрд дол. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі українського експорту послугами склали транспортні (68 %), різні ділові, професійні та технічні послуги (майже 13 %). В імпорті переважають транспортні (понад 22 %), фінансові (18 %), різні ділові, професійні та технічні (16 %) і державні послуги (14,0 %).

Провідне місце в експорті зовнішньоторговельних операцій послугами займають країни СНД (більше 41 %), але їх частка в останні роки скорочується, тоді як питома вага країн ЄС зростає. Найбільші обсяги експорту послуг здійснювалися до Російської Федерації — майже 38 % від загального експорту України, Сполученого Королівства Великобританія, Швейцарії, США, Кіпру, ФРН, Бельгії.

Найважливішою складовою частиною і формою міжнародних економічних відносин та необхідною умовою становлення світового господарства є міжнародний рух капіталу.

В Україні спостерігається стабільна тенденція до зростання обсягів іноземних інвестицій в її економіку, особливо в найбільш привабливі галузі промисловості, підприємства, що здійснюють фінансову діяльність, операції з нерухомістю, орендою та наданням послуг. Якщо в 2000 р. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили лише 3,9 млрд дол., то в 2010 р. — вже 29,5 млрд дол. Інвестиції вкладали 123 країни світу.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83 % загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр — 5,9 млрд дол., Німеччина — 5,9 млрд, Нідерланди — 2,5 млрд, Австрія —2,1 млрд, Сполучене Королівство Великобританія — близько 2 млрд, Російська Федерація — 1,5 млрд, США — 1,4 млрд, Франція, Віргінські острови і Швеція — більше ніж по 1 млрд дол.

Основні іноземні інвестиції зосереджені: на підприємствах промисловості (майже 28 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну); у фінансових установах (понад 16 %); на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (більше 10 %); в організаціях, що здійснюють операції з нерухомістю, оренду і надання послуг (близько 9 %).

Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій одержали наступні регіони України: м. Київ (більше 32 %), Дніпропетровська (9 %), Донецька (майже 5 %), Харківська (понад 4 %), Київська (4 %), а також Одеська, Запорізька області та АР Крим.

У 2010 р. з України в економіку інших країн світу спрямовано майже 6,2 млрд дол. прямих інвестицій, з яких 86 % — з Донецької області. Переважна частка інвестицій була спрямована до Кіпру.

У сучасний період Україна прагне активізувати міжнародні зв'язки у сфері науково-технічного співробітництва. До нинішніх форм міжнародного комерційного трансферу технологій належать угоди: ліцензійні, патентні, з приводу передання ноу-хау, лізингу, створення зарубіжних філіалів транснаціональних корпорацій (ТНК) і спільних послуг у сфері виробництва, обігу та управління (інжиніринг, колсантинг, інформінг, менеджмент, підготовка персоналу тощо), а також міжнародне науково-технічне співробітництво (кооперація, замовні роботи).

До активу науково-технічного співробітництва України слід віднести співробітництво її з Росією, Казахстаном, США і Норвегією в освоєнні космічного простору та високий рівень технологій воєнно-промислового комплексу, продукція якого користується широким попитом на світовому ринку високотехнологічних товарів.

Значним резервом надходження валют до України може стати міжнародний туризм. Наразу в Україні приймають близько 0,5 млн іноземних туристів, або 0,8 % світової їхньої кількості, хоча реально могли б обслуговувати в десять разів більше і отримувати близько 1 млрд доларів прибутку. Основними центрами туризму можуть стати міста Київ, Львів, Харків, Одеса й узбережжя Чорного й Азовського морів.

Однією з форм міжнародного співробітництва є утворення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). У таких зонах встановлюється пільговий режим для іноземних інвесторів: зниження або скасування податкових ставок на певний період, ліквідація митних податків на експорт та імпорт тощо. СЕЗ утворюються для розвитку пріоритетних галузей економіки і пожвавлення економіки регіонів, що відстають у розвитку.

В Україні створено наступні спеціальні економічні зони і встановлено спеціальні режими інвестування територій:

- "Порт-франко" (Одеса);

- "Рені" (на півдні Одеської області);

- експериментальна економічна зона "Сиваш" (Автономна Республіка Крим);

- спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим;

- спеціальна економічна зона "Донецьк";

- спеціальна економічна зона "Азов" (м. Маріуполь);

- спеціальний режим інвестицій в Донецької області;

- спеціальний режим інвестицій в м. Харків;

- спеціальна економічна зона "Славутич";

Спеціальна економічна зона "Закарпаття".

Важливим елементом розвитку взаємовигідних торговельно-економічних зв'язків України з країнами світу є переміщення акценту зі співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні суб'єктів господарювання шляхом створення спільних підприємств.

Спільні підприємства — одна з найбільш прогресивних комплексних форм довгострокового економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, оскільки підприємства, які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв'язки підприємств із змішаним капіталом. В Україні таких зареєстровано понад однієї тисячі.

Сфера діяльності спільних підприємств в Україні — промислове виробництво, бу-дівництво, туризм, торгівля, посередницькі послуги. Найбільша кількість спільних підприємств (понад 95 %) в Україні діє в обробній промисловості, в тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12 % — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (із значною кількістю штатних працівників) створені у паливній промисловості.

Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в Україні

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики України у сучасний період набувають виняткового значення. Це зумовлено:

• перебуванням економіки країни на етапі становлення системи господарювання;

• надмірною енерго- і ресурсомісткістю галузей господарського комплексу;

• низькою конкурентоспроможністю національного виробництва;

• поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалу;

• надмірною залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарів (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів);

Відсутністю розвинутої зовнішньоторгівельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, біржової тощо).

Відновлення та зміцнення виробничих зв'язків з країнами Східної Європи і СНД на основі традиційної міжгалузевої Й внутрішньогалузевої спеціалізації.

Поняття міжнародної економічної інтеграції

До основних науково- і теоретично обґрунтованих і практично ап­робованих форм міжнародної економічної інтеграції відносять

Проблеми та перспективи інтеграції України до ЄС

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 18 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків.

Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

Економічне співробітництво України з європейськими країнами і, зокрема, з ЄС має певну передісторію.

Ще у 1989 р. колишній Союз уклав Угоду про торгівлю і співробітництво з ЄС на 10 років, яка була зорієнтована на розвиток торговельних зв’язків, а також співробітництво в ряді галузей економіки.

У червні 1994 р. Україна і ЄС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набула чинності 1 березня 1998 р. Угода визначила 28 сфер, в яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі, стандарти та оцінка відповідності; добувна промисловість; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; використання атомної енергії в цивільних цілях; енергетика; довкілля; транспорт: космічна промисловість; фінансові послуги; грошово-кредитна політика; туризм; малі та середні підприємства; культура тощо.

Угода про партнерство та співробітництво доповнюється іншими угодами, які регулюють торгівлю текстилем та сталлю. Серед основних рішень і документів ЄС щодо України заслуговують на увагу наступні:

-надання Україні з 1 січня 1993 р. переваг Генералізованої системи преференцій;

-затвердження стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;

-прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;

-заява ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;

-прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. Плану дій щодо України.

Напрями співпраці Євросоюзу з Україною визначено також у концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами «Ширша Європа — сусідство…», схваленій Єврокомісією в березні 2003 р.

У березні 2004 р. Кабінетом Міністрів України підготовлена і затверджена Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 pp. (шляхом європейської Інтеграції), яка передбачала конкретні заходи щодо реалізації завдань євроінтеграційної стратегії України. Сьогодні вже можна констатувати, що більшість її пунктів своєчасно не виконані. Це стосується проблем приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС, вступу до COT, інтеграції інфраструктурних мереж України з європейськими та інших.

1 травня 2004 року Україна стала безпосереднім сусідом Європейського Союзу, коли Польща, Угорщина та Словаччина приєдналися до ЄС. Перед ЄС та Україною, які погодилися зміцнювати свої взаємини, постають в цих умовах нові проблеми й відкриваються нові перспективи.

Так, 14.09.2007 р. у Києві пройшов одинадцятий самміт Україна – ЄС, на якому Україна і Європейський Союз підписали двосторонню угоду про новий візовий режим і угоду про реадмісію, що незабаром повинні бути ратифіковані парламентами обох сторін. Другий раунд двосторонніх переговорів щодо підписання розширеної угоди Україна – Євросоюз має відбутися наприкінці 2007 р. Він буде присвячений створенню зони вільної торгівлі та у випадку позитивного рішення відкриє Україні нові перспективи розвитку.

Узагалі партнерський діалог Україна – ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань самміту Україна – ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна - Трійка ЄС, постійних експертних консультацій.

У 2006 році підсумком роботи самміту стала доповідь, де позначена можлива дата вступу України в ЄС - 2020 рік.

Членство в ЄС є однією з головних стратегічних цілей України. Європейський Союз ще не визнав Україну потенційним кандидатом у члени. Проте згідно з 49 статтею Договору про ЄС, Союз відкритий для всіх європейських країн, а Україна таки належить до Європи. Сучасна позиція ЄС щодо України є, в принципі, неоднозначною. Більше за те, ця позиція обмежує вплив ЄС на ситуацію в Україні, оскільки не дає змоги використовувати наймогутніший інструмент зовнішньої політики ЄС – встановлення перед країнами-кандидатами жорстких умов вступу.

Термін дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) , як правова основа відносин між Україною та ЄС закінчився в березні 2008 року. Всі положення УПС ще не виконані, що слугує для ЄС основним аргументом проти переходу у взаєминах з Україною на нову договірну основу.

В 2007 році розпочинається процес укладення Посиленої угоди між Україною та ЄС. Взаємини з Україною є лакмусовим папірцем для політики Євросоюзу щодо «ширшої Європи», проте ЄС не готовий до наступного розширення і потребує перерви. У випадку розширення на першому місці стоять Балкани.

З проекту тексту угоди усуваються згадки про можливість членства України в ЄС. Натомість ЄС пропонує створити зону вільної торгівлі. Загалом візерунок Угоди досі залишається невизначеним.

Нові члени ЄС, особливо ті, що межують з Україною (Польща, Словаччина, Румунія та Угорщина), глибоко зацікавлені відігравати провідну роль у зміцненні політики Євросоюзу щодо України. Крім того, ці країни мають значний та цінний для України досвід в успішному впровадженні політичних та економічних змін, а також у подоланні перешкод на шляху до вступу в ЄС. Україна може стати партнером у різних сферах співпраці з Вишеградськими країнами (Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чеською Республікою), розвиваючи, зокрема, співробітництво у прикордонних регіонах, полегшуючи пересування населення, створюючи спільні миротворчі сили.

На даному етапі Україна не зуміла виробити чіткої стратегії щодо ЄС. У багатьох аспектах її політика зводиться переважно до декларацій, які недостатнім чином узгоджені між різними інституціями. Проєвропейські прагнення України обмежуються, як правило, деклараціями щодо зовнішньої політики і мало впливають на політику внутрішню. Браком позитивних внутрішніх реформ Україна істотно підриває до себе довіру з боку ЄС. Більше за те, складається враження, що паралельна політика України стосовно Росії та СНД суперечить її стратегії щодо ЄС.

Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю.

На думку директора міжнародних програм Центра Разумкова Валерія Чалого, проведений аналіз співробітництва України з ЄС за період до 2011 р. говорить про позитивні зрушення в окремих сферах. Зокрема, активно розвиваються торгово-економічні зв'язки: із січня по квітень 2007 року експортні постачання в ЄС склали 30,3 %, імпорт із країн ЄС – 34,4 %. Також розширилося інвестиційне співробітництво. Європейський банк реконструкції і розвитку збільшив обсяги кредитування української економіки до 1 млдр євро щорічно. Розширюється договірно-правова база взаємин України з ЄС. Сторони погодили новий План дій Україна – ЄС у сфері юстиції, волі і безпеки.

Але головними невирішеними проблемами залишаються:

1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;

6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

Та головною проблемою України залишається нестабільна політична ситуація, яка не дозволяє ані проводити реформу ні в жодній сфері, ані прогнозувати результати економічних та політичних дій, а «також без спільного інтенсивного моніторингу з боку ЄС і України, не можна говорити про успіх і про те, що можна буде йти планово, поступово по всіх стадіях реалізації Плану дій України».

Отже, європейська інтеграція України залежить від прогресивної внутрішньої європеїзації. Тому, щоб наміри України викликали довіру, європейська інтеграція мусить стати її пріоритетом у внутрішній політиці. Реформи, що здійснюються поки що вкрай нерішуче й непослідовно, потребують потужного імпульсу.

Реферати

9. Економіка України в системі міжнародного поділу праці

10. Спеціальні (вільні) економічні зони України та передумови їх формування

11. Економічні зв’язки України з країнами СНД

12. Інтеграція України в міжнародні організації

Питання для самостійного опрацювання

3. Експортний потенціал України та її регіонів

4. Транзитний потенціал України і його значення в розвитку економіки України

5. Географія зовнішньоекономічних зв’язків

Рекомендована література

f. Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2009. – С. 470-498.

g. Сіренко, Н. М. Конспект лекцій з дисципліни «Регіональна економіка» (для слухачів другої вищої освіти та студентів 4-го курсу заочної форми навчання галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво», напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит» і 6.030504 «Економіка підприємства») / Н. М. Сіренко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2012. – С. 160-171.

h. Качан Є. П, Регіональна економіка : підручник / [Є.П. Качан та ін.] ; за ред. Є.П. Качана. – Київ: Знання, 2011. – С. 423-473.

i. Фащевський М.І. Регіональна економіка: тексти лекцій / [O.B. Ольшанська, М.І. Фащевський, І.В. Білоконь та ін.]; за заг. ред. М.І. Фащевського, О.В. Ольшанської. — К.: КНЕУ, 2009. — С. 276-294.