Тема 8. Подальший розвиток неокласичного напряму в економічній теорії

План:

1. Теорія статики та динаміки граничної продуктивності Д.Б. Кларка;

2. Економічна концепція шведської (стокгольмської) школи:

2.1. Кумулятивна інфляція К. Вікселя;

2.2. Економічна теорія Г. Касселя;

3. Розвиток неокласичної традиції в працях А. Пігу, Р. Хоутрі, І. Фішера;

4. Математичний підхід – лозанська школа:

4.1. Модель економічної рівноваги Л. Вальраса;

4.2. Модель оптимального стану В. Паретто;

4.3. Продовження традицій лозанської школи – В. Леонтьєв.

5. Другий класичний стан в розвитку економічної думки.

1. Теорія статики та динаміки граничної продуктивності Д.Б. Кларка (1847-1938);

Економічна теорія Джона Бейтса Кларка по суті характеризувалася самостійним відкриттям граничної корисності і розповсюдженням цього принципу на сферу розподілу, а також на сферу виробництва. Проте аргументування Кларка не було ні таким глибоким, ні таким витонченим, як у Джевонса або навіть як у представників австрійської школи.

Внутрішня слабкість, властива системі економічних переконань Кларка, найнаочніше виявилася в його теорії статики і динаміки Статичний аналіз слідував знайомому зразку: дія економічних законів розглядалася в умовах, коли кількість праці і капіталу залишається незмінною, не відбувається ніяких змін в технології і організації виробництва, про накопичення капіталу нічого не відомо і смаки споживачів не міняються. Кларк розумів, що такі умови не реальні; все ж таки він вважав, що, не дивлячись на всі відхилення, що мають місце насправді, заробітна платня і відсоток впродовж тривалого періоду повинні встановлюватися відповідно до природного рівня, який визначається статичними умовами. На цій підставі Кларк не обмежував значення статичних умов лише логічними побудовами. Вони здавалися йому основним елементом суспільства, тому що за всіма перешкодами і ускладненнями, які властиві динамічній дійсності, ховається, як підкреслював Кларк, їх остов - сукупність норм, створюючих статичні умови. Такі сили дійсно існують; їх просто не вдається відмітити в сум'ятті буденного життя, і економіст, на думку Кларка, повинен розібратися в тому, як вказані закономірності здійснюються, і особливо в тому, як вони управляють процесами, що протікають у сфері розподілу. Це завдання не є нездійсненним, виконати його по суті набагато легше, ніж відшукати закономірності, властиві динамічній діяльності. Основна думка Кларка полягала в тому, що поняття "природний", "нормальний" і "статичний" є синонімами.

Всупереч звичайному розмежуванню в курсі економічної теорії сфер виробництва, споживання, обміну і розподілу Кларк розділив цей курс на дослідження універсальних законів, статичний аналіз суспільного господарства і сферу динамічних процесів.

Зміст першої з цих категорій - універсальних законів - можна проілюструвати на прикладі убуваючої прибутковості, убуваючій корисності, розвитку виробництва відповідно до принципу граничної корисності і накопичення капіталу. Така класифікація, мабуть, могла б зіграти плідну роль, проте у Кларка все звелося до "науки" про функціональний розподіл. Головна проблема полягає у відборі з альтернативних варіантів такого, при якому досягається максимальне задоволення потреб. Закон убуваючої прибутковості в статичних умовах зводиться просто до проблеми пропорційності, унаслідок того що, за визначенням, розміри витрат і випуску продукції залишаються незмінними. Проте Кларк використовував цей закон стосовно всіх чинників виробництва, а не тільки до землі. Встановлення відповідності між капіталом і новими витратами праці, писав він, залежить від рухливості капіталу. Убуваюча прибутковість пояснюється пониженням рівня продуктивності, що обчислюється в натуральному виразі. Проте в окремих випадках Кларк, мабуть, заперечував можливість розуміння прибутковості в статичних умовах, стверджуючи, що подібні зміни пов'язані з дією динамічних сил і на даній стадії дослідження їх необхідно виключити.

У чому ж полягали динамічні зміни, про які писав Кларк? Він вважав, що існує п'ять важливих динамічних процесів: зростання народонаселення, нова техніка виробництва, зміна організаційних форм підприємства, накопичення капіталу і зміна смаків споживачів. Все ж таки жодна з цих змін не усуває яку-небудь з діючих статичних сил, вони просто доповнюють функціонування звичайних процесів. Стандарти встановлюються звичайними силами, а динамічні чинники викликають відхилення від цих стандартів. Це засновано на припущенні, наприклад, що ринкові ціни коливаються навколо якогось нормального статичного рівня. Цілком можливо, вважав Кларк, що впродовж тривалого періоду такий нормальний рівень цін буде рости, а стандарти зміняться. У певному значенні всяка галузь господарства динамічна, тому що вона безперервно відчуває зміни; проте, для того, щоб проникнути в зміст фактичних подій, необхідно в думках представити статичні умови. Оскільки ж сили, які функціонують в статичному суспільстві, продовжують діяти і у фазі його динамічного розвитку, писав Кларк, вивчення статики перетворюється просто на сміливу абстракцію, а отже, його може бути використано лише як знаряддя дослідження. Проте при ознайомленні з тим, як Кларк використовував це теоретичне знаряддя, неможливо позбавитися враження, що його уявний мир зайняв місце реального і що в тій мірі, в якій у Кларка йшлося про реальне економічне життя, зміст його зводився до статичного суспільства. Часто аналогії, що зустрічаються у нього, з нерухомими водоймищами і іншими образами з області гідравліки підкреслюють використання майже виключно елементів статики. Ці елементи явно представлялися йому істотнішими і важливішими. Статичний стан характеризує кінцевий результат розвитку реальних процесів.

Кларк вважав, що серйозним дослідженням динамічних законів економісти повинні будуть зайнятися в подальший період. Все ж таки в своїй книзі "Основи економічної теорії" він робить спробу розглянути ті специфічні області, які явно схильні до змін. Проте ця робота представляла не чітке дослідження динаміки, а швидше лише схематичний виклад деяких її проблем. Спроба охарактеризувати у загальних рисах реалістичний підхід до теорії динамічних процесів, зроблена в книзі "Розподіл багатства", також не змогла принести великого успіху. Світ розділів дві частини - промислово розвинений центр та інші, відсталі райони. До першої групи він відносив Європу, Північну Америку і інші промислово розвинені райони, тут добре функціонував статичний порядок Кларка, тому що використання праці і капіталу в обстановці вільного підприємництва характеризується мобільністю. Кларк відкидає такі перешкоди, як митні тарифи і націоналістична торгова політика, виходячи з того, що по суті вони не мають в своєму розпорядженні дієвої сили. У решті районів світу омертвляючий вплив звичок позбавляє майно мобільності і приводить до обмеження господарської діяльності. Кларк не розумів, що така класифікація позбавляє його теорію справжньої універсальності, обмежуючи область її застосування певними умовами місця і часу.

2. Економічна концепція шведської (стокгольмської) школи:

2.1. Кумулятивна інфляція К. Вікселя;

Засновником цієї школи вважається Кнут Віксель (1851-1926). Його книга “Цінність, капітал і рента” вийшла у 1893р. І отримала височайші оцінки Бьом-Баверка і Вальраса. Потім була друга книга – “Відсоток і ціни (1898).

За змістом ближче всього Вікселю була Австрійська школа, а за математичним мисленням він виявив спорідненість з лозанцями.

Здавалось б, Віксель поставив себе у невигідне положення, включившись в обговорення ключових теоретичних проблем тоді, коли головні математики неокласичної теорії були вже створені. Але виступивши з запізненням у порівнянні з іншими, Віксель отримав можливість порівнювати і узагальнювати. Коли він дійшов до теорії граничної продуктивності, він з’ясував, що деякі положення Джевонса, Бьом-Баверка, Уікстіда не тільки суперечливі, але і взаємовиключні. Розходження стосувалися як трактувань капіталу, так і проблеми розподілу. Послідовне застосування математики дозволило Вікселю поєднати те, що доповнювало один одного у Джевонса і Бьом-Баверка в рамках рівнянь рівноваги Вальраса. Те, що неокласична наука тільки нащупувала. Віксель отримав у вигляді строгого математичного висновку: розподіл доходів зумовлено вмінням кожного фактору виробництва той долі продукту, яка відповідає граничній продуктивності цього фактора.

Однак Віксель був далекий від того, щоб вважати, що система вільної конкуренції забезпечує автоматично справедливий розподіл доходів і максимальне задоволення потреб. Особливо цікавила його проблема змін у співвідношенні використовуємих факторів і відповідно у розподілі доходів. По мірі нагромадження капіталу його гранична продуктивність знижується, говорив Віксель. І хоча абсолютно розмір прибутку може зростати, його доля у сукупному продукті буде знижуватися, збільшуючи відповідно долю ренти і зарплати.