Лекція 8. Виробнича потужність та виробнича програма підприємства

1. Поняття та характеристика техніко-технологічної бази виробництва

2. Технічний розвиток виробництва

3. Поняття, види та чинники формування виробничої поту-жності підприємства

 

1. Поняття та характеристика техніко-технологічної бази виробництва

Техніко-технологічна база підприємства – системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), що здійснюється за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічну базу підприємства можна прохарактеризувати також як кількісну та якісну сукупність складових частин матеріально-технічної бази, що забезпечує виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) і визначає рівень розвитку всіх елементів процесу виробництва.

Техніко-технологічна база включає такі сторони виробництва, як технологічну та технічну.

Технологічна складова характеризує технологічні процеси і містить:

Ø операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу;

Ø сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції;

Ø комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення.

Технічна складова містить:

Ø енергетичну базу;

Ø виробничі машини й устаткування та транспортні засоби;

Ø технічну базу інформаційних процесів.

Техніко-технологічна база відрізняється від основних засобів виробництва. До її технічної складової входять тільки ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість:

1) виділяти особливі сукупні характеристики, що випливають з об’єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;

2) виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної виробничої техніки.

На підприємствах виробничої сфери існують певні тенденції розвитку їх техніко-технологічної бази, які необхідно враховувати при формуванні технічного базису підприємства. Ці тенденції заключаються в:

Ø підвищенні наукомісткості засобів праці;

Ø розширенні масштабів застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

Ø перетворенні засобів праці на технічну цілісність більш високого рівня;

Ø трансформації техніко-технологічних засобів у більш універсальні системи;

Ø значному підвищенні ступеня автоматизації техніки й технічних систем.

 

2. Технічний розвиток виробництва

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток охоплює різноманітні форми, які повинні відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних активів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виділити такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємств, а з іншого – її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощування виробництва.

1. Підтримування техніко-технологічної бази здійснюються шляхом:

§ капітального ремонту устаткування;

§ заміни спрацьованого устаткування новим такого ж технічного рівня;

§ технічного доозброєння підприємства.

2. Розвиток техніко-технологічної бази включає:

§ модернізацію;

§ реконструкцію;

§ технічне переозброєння;

§ розширення;

§ нове будівництво.

Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за слідуючими ознаками:

1. Ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність та енергоозброєність праці).

2. Рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції; середній вік застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини і матеріалів; енергомісткість продукції).

3. Технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність); надійність та довговічність; питома металомісткість; середній строк експлуатації; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості; частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку).

4. Рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею; частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).

Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства застосовуваються також інші показники, а саме:

Ø механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільш загруженій зміні);

Ø коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

Ø коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

Ø рівень утилізації відходів виробництва;

Ø рівень забруднення природного середовища;

Ø збільшення обсягу екологічно чистої продукції.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства включає такі основні етапи:

· встановлення цілей – визначення та ранжування пріоритетів;

· підготовчий – аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

· варіантний вибір рішень – розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

· програмування (планування) робіт – узгодження вибраних і прийнятих рішень, їх інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

· супроводження реалізації програми – контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов’язані з вирішенням наступних проблем:

ü підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

ü розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енергозберігаючих) технологій;

ü скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

ü здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства одним із головних завдань є розробка і здійснення програм (планів) технічного розвитку. Типовий зміст плану технічного розвитку підприємства включає наступні розділи:

Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Даний розділ включає дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:

1) мети дослідження (розробки);

2) місця впровадження результатів;

3) головного виконавця і співвиконавців;

4) строки початку та закінчення роботи;

5) кошторисної вартості;

6) очікуваних результатів.

Розділ ІІ. Створення та освоєння нових видів продукції і підвищення якості тих, що виготовляються.

Основний зміст цього розділу:

1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;

2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

3) розробка нових стандартів (технічних умов) складання карт технічного рівня власних виробів;

4) сертифікація продукції;

5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.

Розділ ІІІ. Впровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів.

В даному розділі розглядається:

1) розробка та застосування нових технологій;

2) впровадження нових видів устаткування та інструменту;

3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;

4) механізація ручної праці;

5) автоматизація виробництва і процесів управління.

Розділ ІV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку.

Планування зведених результатів здійснюється:

а) за окремими напрямами технічного розвитку:

1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

2) приріст виробничої потужності підприємства;

3) відносне вивільнення працівників.

б) для всієї сукупності заходів:

1) загальні витрати та результати;

2) динаміка основних техніко-економічних показників.

 

3. Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі, за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який має бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

Ø натуральними;

Ø умовно-натуральними;

Ø у багатономенклатурних виробництвах – вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники — штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво виробів по складності і трудомісткості. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі продукції, що випускається підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відображають трудомісткість та складність продукції, що випускається.

Розрізняють слідуючі види потужності: перспективну, проектну, ефективну, резервну та поточну (фактично досягнуту, діючу).

Перспективна виробнича потужність відображає очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді (в перспективі).

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною, тому що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1–2 роки), будівництва (2–5 років) і освоєння потужності (1–2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому в певний час проектна потужність перестає відображати дійсні можливості підприємства. Вона буде оптимальною за умови, що обсяг склад і структура запроектованої продукції відповідають обсягу, складу та структурі попиту на цю продукцію.

Ефективна виробнича потужність характеризується тим, що в конкурентних реальних умовах може забезпечити отримання максимального прибутку. Вона менша або дорівнює проектній. Наприклад, на підприємстві є технологічна лінія з випуску продукції, яка не користується попитом. В цій ситуації таку технологічну лінію краще не включати в роботу, тоді підприємство отримає певну економію матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Резервна виробнича потужність створюється у певних галузях національної економіки (газовій, транспортній, харчовій тощо) для виконання цільових завдань в екстремальних ситуаціях для покриття так званих „пікових” та сезонних навантажень.

Поточна (фактично досягнута, діюча) потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників.

Отже, вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують слідуючі показники:

ü потужність на початок розрахункового періоду (вхідна);

ü потужність на кінець розрахункового періоду (вихідна);

ü середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

Ø проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планового року;

Ø збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

Ø перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

Ø можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під “вузьким місцем” розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів, тобто це підрозділи, чи групи устаткування, пропускна спроможність яких найменша в порівнянні з виробничими можливостями інших ланок технологічного процесу.

Вихідна потужність підприємства визначається із врахуванням:

§ намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";

§ запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі (), обчислюється за формулою:

де – виробнича потужність на початок періоду, грн.;

– введена в календарному періоді виробнича потужність, грн.;

– виведена за календарний період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність () підприємства (цеху) обчислюється за формулою:

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

œ Приклад. На початок року виробнича потужність підприємства становила 4000 од. В березні виведене обладнання виробничою потужністю 100 од., в липні – 200 од. В квітні ввели в експлуатацію потужність на 200 одиниць, в серпні – на 400 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність становитиме:

Вп_.сер.р. = 4000 + (200 х 9/12 + 400 х 5/12) – (100 х (12-3)/12 + 200 х (12-7)/12) = 4000 + 317 – 158 =4159 од.

При формуванні виробничої потужності приймаються до уваги наступні чинники:

Ø номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

Ø структура і величина основних засобів;

Ø якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

Ø передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

Ø прогресивність технологічних процесів;

Ø режим роботи підприємства;

Ø ступінь спеціалізації;

Ø рівень організації виробництва та праці;

Ø якість сировини і ритмічність поставок;

Ø фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 10.1. Розрахунки виконуються технологічними та економічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних підрозділів, повинні розглядатися як “вузькі місця”, за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, які дозволять довести їх пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Може бути вжито заходів щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності роботи на окремих дільницях.

В розрахунки виробничої потужності підприємства включається як встановлене так і невстановлене устаткування, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.