Лекція 5. Необоротні активи підприємства

1. Поняття необоротних активів підприємства

2. Основні засоби підприємства: склад, структура

3. Методи обліку і оцінки основних засобів

4. Оренда основних засобів (лізинг)

 

1. Поняття необоротних активів підприємства

При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формі. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.

Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Наявні активи (потенціал) підприємства відображаються в його балансі.

За призначенням активи виробничого підприємства поділяють на окремі об’єкти (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Класифікація активів підприємства

Підприємство отримує активи шляхом їх придбання або виробництва, контролює та одержує майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів. Кожен із активів сприяє надходженню економічних вигод на підприємство.

Необоротні активи підприємства поділяють на:

1. Нематеріальні активи – права на об’єкти промислової та інтелектуальної власності. На підприємстві наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю та сумою зносу.

2. Незавершене будівництво – витрати за оцінкою на календарну дату по незавершеному будівництву (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

3. Основні засоби – сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

4. Довгострокові фінансові інвестиції – фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент із-за участі в капіталі.

Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

5. Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість підприємству фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати її нарахування.

6. Відстрочені податкові активи – податки (нараховані, сплачені), що підлягають відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

7. Інші необоротні активи – необоротні активи від розстрочки зобов’язань перед підприємством.

 

 

2. Основні засоби підприємства: склад, структура

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних фондів є їх класифікація за такими ознаками:

1.Функціональне призначення (натурально-речовий склад).

1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

1.2. Споруди (об’єкти, що виконують технічні функції – дороги, мости, водокачки тощо).

1.3. Передавальні пристрої (об’єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин – лінії електропередач, трубопроводи).

1.4. Машини та обладнання:

· силові машини та обладнання (об’єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну;

· робочі машини та обладнання (об’єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

· вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);

· регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);

· лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);

· обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);

· медичне обладнання;

· комп’ютерна техніка та її комплектуючі (комп’ютери, монітори тощо);

· інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів).

1.6. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

1.7. Виробничий інвентар та приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій – робочі столи, верстати, стелажі тощо).

1.8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).

1.9. Робоча та продуктивна худоба.

1.10. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих екземплярів книг).

1.11. Інші основні фонди (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).

2.Формування інформації про основні фонди підприємства.

2.1. Земельні ділянки.

2.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

2.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

2.4. Машини та обладнання.

2.5. Транспортні засоби.

2.6. Інструменти, прилади та інвентар.

2.7. Робоча і продуктивна худоба.

2.8. Багаторічні насадження.

2.9. Інші основні засоби.

3.Роль в процесі господарської діяльності.

3.1. Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).

3.2. Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4.Сфера використання.

4.1. Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

4.2. Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).

5.Форма власності.

5.1. Власні.

5.2. Орендовані (лізинг)

6. Характер участі в процесі виробництва.

6.1. Діючі.

6.2. Ті, що знаходяться в запасі чи консервації.

7. Рівень технічної придатності.

7.1. Обладнання, що можливо використовувати у виробництві.

7.2. Обладнання, що потребує капітального ремонту.

Відповідно до П(С)БО7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за певними групами.

Виробнича (функціональна, технологічна) структура основних фондів – це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів – це співвідношення різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.

 

3. Методи обліку і оцінки основних засобів

Під оцінкою основних фондів (засобів) підприємства розуміють грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури та розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства. Існує декілька видів оцінки основних фондів: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість – це історична (фактична) собівартість основних фондів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних фондів.

Первісна вартість об’єкта основних фондів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних фондів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

- витрати на установку, монтаж, налагодження основних фондів;

- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних фондів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість безоплатно отриманих та придбаних в обмін основних фондів дорівнює їх справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об’єкта основних фондів дорівнює сумі, за якою може бути здійснений обмін цього об’єкта в результаті операції між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедлива вартість основних фондів визначається також при їх переоцінці.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Тобто сума коштів (їх еквівалентів) або інших форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складання звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їх вартість і визначається як різниця між вартістю, за якою об’єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації (обумовленого спрацюванням) називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних фондів після закінчення терміну їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних із реалізацією (ліквідацією).

Балансова вартість – це сума, за якою об’єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації.

Балансова вартість основних фондів при їх введенні в експлуатацію тотожна первісній вартості. По мірі зносу основних засобів їх балансова вартість (залишкова вартість) визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу.

Для визначення суми амортизаційних відрахувань згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:

Б(а)=Б(а-1)+П(а-1)-В(а-1)-А(а-1),

де Б(а) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б(а-1) – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

П(а-1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

4. Оренда основних засобів (лізинг)

Лізинг в перекладі з англійської – це оренда. Але в підприємницькій діяльності під лізингом розуміють довготермінову оренду основних фондів з можливим подальшим викупом майна орендатором по залишковій вартості.
Лізинг – це також фінансова операція. По суті це цільовий кредит, який бере в банку під закупку обладнання спеціалізована лізингова компанія. Вона таки може здавати викуплене обладнання підприємству в оренду при умові повернення підприємством кредита, виплати відсотків і комісійних.

Отже лізинг – це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення.

Лізинг – є способом фінансування інвестицій і активізації збуту. Лізинг передбачає збереження прав власності на товар за орендодавцем. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні фонди і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві форми лізингу фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг полягає у тому, що за час дії лізингової угоди орендатор виплачує орендодавцеві всю суму амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендатор може:

1) вернути об’єкт лізингу орендодавачу;

2) укласти новий контракт на оренду;

3) викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю.

Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг деколи називають сервісним лізингом – це передання майна в оренду згідно з угодою, термін якої коротший амортизаційного періоду майна. Після закінчення терміну дії угоди предмет договору може бути повернений власнику або знову зданий в оренду, але вже за меншу плату При тому користувачеві надають супутні послуги обслуговування, ремонт i страхування орендованого майна.

Однією з особливостей операційного лізингу є наявність ринку частково зношеного й тому дешевого обладнання Морально застаріле з погляду передових підприємств обладнання можуть успішно використовувати інші, менші за розміром і з меншими вимогами до технологічного рівня підприємства розрізняють пряму і зворотну форми лізингу.

Прямий двосторонній лізинг – форма лізингу, що передбачає забезпечування, ремонт, заміну орендованого обладнання лізинговою компанією (лізингодавцем).

Зворотний лізинг – це
по-перше, господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансової організації, банкові, страхові компанії тощо з одночасним зворотним отриманням їх цією фізичною або юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Ця операція дає змогу підприємству заощадити кошти, які воно може використати на інші потреби; по-друге, це форма міжнародного лізингу (Ліз-Бек). Суть якої полягає в тому, що згідно з умовами контракту лізингова фірма купує за готівку комплект машин, обладнання тощо у фірми – виробника в іншій країні, а потім продає його назад цій же фірмі.

Лізингові операції можуть проводити як лізингові компанії, так і банки. Банк, надаючи лізингові послуги, купує майно і бере на себе всі зобов’язання власника, враховуючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податку на майно.

Клієнт укладає з банком угоду оренди, в якій визначено, поряд з іншими умовами, розмір орендних платежів i періодичність їх внесення Орендна плата складається з вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнюють проценту за кредит.

Прибуток банку складається не лише з лізингового процента – він передбачає пільги, пов’язані з інвестуванням коштів банку в обладнання. Сфера діяльності банків розповсюджується насамперед на зворотний лізинг. В свою чергу лізингові компанії поділяють на вузькоспеціалізовані й універсальні.

Вузькоспеціалізовані працюють з одним видом товару або з товарами однієї групи (легкові автомобілі, вантажні автомашини, роботизоване обладнання тощо). Сфера їх діяльності здебільшого – операційний лізинг.

Універсальні лізингові компанії надають в оренду різноманітні машини та обладнання і спеціалізуються переважно на фінансовому лізингу.
Механізм здійснення лізингових операцій слідуючий:

Етап 1. Споживач самостійно визначає тип машин та обладнання, яке йому необхідне, знаходить поставника (або завод-виготовлювач) і веде переговори про умови укладення контракту через лізингову компанію, якій він повідомляє такі дані:

1) інформацію про машини й обладнання, які має намір узяти в оренду;

2) відомості про своє підприємство (його статус, прізвища керівників, розмір капіталу, характер виробництва, реквізити та ін.);

3) відомості про кредитоспроможність підприємства (баланс доходів і витрат, експлуатаційні витрати, прибуток і збитки та ін );

4) плани фінансування капіталовкладень.

Етап 2. Після досягнення домовленості з лізинговою фірмою орендатор підписує з нею договір про оренду. Лізингова фірма і виготовник укладають договір купівлі-продажу необхідних машин і обладнання

Етап 3. Виробник готує машини й обладнання до відвантаження і виставляє рахунок па оплату лізинговій фірмі. Після того лізингова фірма стає власником продукції i зберігає це право протягом усього терміну оренди.

Якщо під час орендного терміну орендатор оголошений банкрутом, отримані об’єкти лізингу повертають лізинговій фірмі, яка тепер вимушена сама шукати собі нового споживача, здати йому в оренду повернені машини й обладнання або продати їх.

Умови лізингового договору залежать від типу обладнання, терміну оренди, суми контракту та ін. Деякі положення лізингових договорів виглядають так:

• після закінчення терміну оренди юридична власність переходить до орендаря автоматично.

• у договорі передбачена можливість вибору між купівлею об’єкта угоди, продовженням терміну оренди.

• термін дії основного договору і запланований термін використання об’єкта загалом збігаються.

• термін дії основного договору коротший від запланованого терміну використання об’єкта. Однак відповідно до особливих умов орендатор i після закінчення терміну договору використовуватиме машини й обладнання лише на правах господарської діяльності (спеціальний лізинг).

• сума лізингових внесків перевищує ринкову ціну об’єкта або дорівнює їй. Попри всю розмаїтість угод у всіх них є стаття, яка передбачає первинний (базовий) період оренди, протягом якого жодна зі сторін не має права анулювати договір, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Переваги лізингу:

• лізинг дає можливість суб’єктові господарювання отримати основні фонди і почати їх експлуатувати, не відволікаючи гроші з обігу, тому що основні фонди перебувають на балансі лізингової фірми, а лізингові платежі відносять до поточних витрат,

• лізингова фірма при операційному лізингу здатна значно краще обслуговувати унікальне обладнання, ніж підприємство;

• часто лізинг може слугувати засобом боротьби з моральним застарінням обладнання;

• поставники розцінюють лізинг як можливість розширювати ринки збуту своєї продукції, що зміцнює їх фінансову стабільність.
Недоліки лізингу:

• лізинг не створює право власності;

• вартість лізингу може бути більша від вартості кредиту на придбання обладнання.