Лекція 6. Використання основних засобів підприємства та оцінка їх ефективності

1. Знос та амортизація основних засобів

2. Показники використання основних засобів підприємства

 

1. Знос та амортизація основних засобів

Безперервний виробничий процес потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів (засобів). Необхідною умовою їх відновлення є поступове відшкодування вартості основних фондів, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до певної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами.

Норма амортизації – це встановлений річний (квартальний) відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів.

Розглянемо терміни, що наведені в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Сума очікуваного відшкодування – сума, яку підприємство очікує до відшкодування вартості необоротного активу під час його майбутнього використання, включаючи його ліквідаційну вартість.

Знос необоротних активів – сума амортизації об’єкта необоротних активів з початку його корисного використання.

Відтепер підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) за такими методами:

1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується однаковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.

Перевагами прямолінійного методу є, передусім, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується.

Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів як нерухомість.

Недоліки цього методу полягають в тому, що при його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в останні роки експлуатації основних засобів в порівнянні з першими;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеню кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Річна норма амортизації = 1 – ,

де п - кількість років корисного використання об’єкта основних засобів.

Метод зменшення залишкової вартості засновується на тому, що новий об'єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єкта і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної норми амортизації. Річна норма визначається виходячи із норми амортизації, обчисленої за прямолінійним методом або діленням 100 на кількість років корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів;

4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт (наприклад, число років 5, сума чисел років дорівнює: 1 + 2 + 3 + 4 +5 = 15).

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості - є методами прискореної амортизації основних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що відноситься на собівартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації тих же об'єктів, коли збільшуються витрати на їх утримання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об’єкта основних засобів.

Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути визначені достатньо точно.

Розглянемо механізм нарахування амортизації основних засобів за вказаними методами:

1. Прямолінійний:

2. Зменшення залишкової вартості:

3. Прискореного зменшення залишкової вартості:

,

,

.

4. Кумулятивний:

5. Виробничий:

Ма = (Пв-Лв)/Но Ом,

Ма = Ва/Но Ом,

Ма = Вс Ом,

Вс =(Пв-Лв)/Но.

При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості і кумулятивного щомісячна сума амортизації визначається за розрахунком:

Ма = Ра / 12,

де Ра – річна сума амортизації;

Ма – місячна сума амортизації;

Пв – первісна вартість об’єкта;

Лв – ліквідаційна вартість об’єкта;

Кв – очікуваний термін корисного використання об’єкта;

Кк – кумулятивний коефіцієнт;

Ва – вартість об’єкта, що підлягає амортизації;

На – норма амортизації на рік;

Вс – виробнича ставка амортизації;

Зв – залишкова (балансова) вартість;

Кп – коефіцієнт прискореного зменшення залишкової вартості;

Ке – кількість років експлуатації об’єкта;

СРКв – сума чисел років корисного використання об’єкта основних засобів;

Но – нормативний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство передбачає виготовити, використовуючи об’єкт;

Ор – річний обсяг продукції (робіт, послуг), який виготовлений з використанням об’єкта;

Ом – місячний обсяг продукції (робіт, послуг), який виготовлений з використанням об’єкта.

Теоретично простий і раціональний виробничий метод застосовувався в Україні головним чином на підприємствах автомобільного транспорту, в гірничо-добувних галузях, у важкому машинобудуванні тощо. Однак, він не набув значного поширення на практиці, оскільки важко встановити конкретний обсяг продукції, яка буде вироблена з використанням об'єкта основних засобів протягом строку його корисного використання, або кількість відпрацьованих годин. Цей метод виправдав себе на підприємствах, що спеціалізуються на виробництві одного виду продукту або послуг.

Методи зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний є методами прискореної амортизації основних засобів, вони сприяють прискоренню процесу їх оновлення. Порівняно з прямолінійним методом вони передбачають більші розміри амортизації у перші роки експлуатації активів, ніж у останні, із зменшенням амортизаційних відрахувань з періоду в період впродовж строку корисного використання. Дегресивні методи ґрунтуються на таких аргументах. З одного боку, в перші роки експлуатації актив є технічно і фізично новим, потребує незначних витрат на ремонт та утримання і може принести більший дохід, ніж у наступні роки, тому за принципом відповідності доцільно в ці роки більшу частину його первісної вартості відносити на поточні витрати. З іншого боку, ефективність використання основних засобів зменшується з року в рік, а витрати на ремонт відповідно зростають. Тому загальна сума річних витрат, пов'язаних з експлуатацією основних засобів, залишається приблизно однаковою протягом життєвого циклу об'єкта.

Ми розглянули всі методи нарахування амортизації основних засобів, які рекомендовані Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” та встановлені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Виходячи з цього можна зробити висновки, що кожному методу нарахування амортизації відповідають наступні фактори, що впливають на очікуваний спосіб отримання економічних вигод:

ü прямолінійному методу:

а) виробництво різнорідної продукції,

б) рівномірна експлуатація об’єкта,

в) незначний моральний знос;

ü методу зменшення залишкової вартості, методу прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивному методу:

а) об’єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,

б) швидкий фізичний і моральний знос,

в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного відновлення основних засобів;

ü виробничому методу:

а) об’єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надання однорідних послуг,

б) строк корисного використання об’єкта безпосередньо визначається його ресурсом: кількістю випущених за його допомогою одиниць продукції тощо;

в) нерівномірність експлуатації об’єкта,

г) точний розрахунок планової і фактично випущеної продукції,

д) роль морального зносу незначна;

Докладний аналіз цих методів приводить до висновку, що між деякими з них немає суттєвої відмінності, як в теоретичному плані, так і за практичними результатами, що може бути підставою для їх скорочення.

 

 

2. Показники використання основних засобів підприємства

Для характеристики ефективності основних фондів (засобів) використовують ряд показників, які можна поділити на два блоки - загальні (узагальнюючі) і часткові (окремі, індивідуальні).

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. Одним з основних загальних показників, який найпоширеніший у практиці, є фондовіддача. Її розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

,

де Фв – фондовіддача, грн.;

ВП – обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;

ОФ ср.р – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Середньорічну вартість основних виробничих фондів визначають за формулою:

де ОФ поч. – вартість основних фондів на початок року, грн.;

ОФвв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

ОФвив – вартість виведених основних фондів, грн.;

Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонували введені основні фонди;

Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Показник фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється однією гривнею вартості основних виробничих фондів, він показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції:

,

де Фм – фондомісткість.

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення.

Приклад.

Обсяг виготовленої продукції за рік становив 288940 грн., вартість основних виробничих фондів – 34208 грн. Фондомісткість дорівнює 0,11 грн. (), тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 0,11 грн. вартості основних виробничих фондів.

Важливим показником, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами є показник фондоозброєності праці, який визначають шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу:

де Фоз – фондоозброєність праці, грн./чол.;

Ч - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність (прибутковість) основних фондів. Цей показник визначається за формулою:

де Р_ОФ – рентабельність основних фондів;

П – прибуток за звітний період;

ОФ_ср. – середня вартість основних фондів за той же період.

Показник рентабельності основних фондів можна визначити по валовому та чистому прибутку. В першому випадку рентабельність характеризує ефективність використання основних фондів у виробничій діяльності підприємства, у другому - в звичайній та надзвичайній діяльності підприємства в цілому.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Часткові (окремі, індивідуальні) показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів. До них належать показники екстенсивного та інтенсивного їх використання.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характеризує рівень його завантаження у часі і визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до часу його ймовірної експлуатації:

,

де Кекс – коефіцієнт екстенсивного завантаження;

Т_ф – час фактичної роботи устаткування (дійсний фонд), год.;

Т_н – час ймовірної експлуатації устаткування (номінальний фонд), год./рік.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткуваннявизначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно обґрунтованої, прогресивної:

або ,

де К_інт – коефіцієнт інтенсивного завантаження;

О_ф – фактичний випуск продукції устаткуванням за одиницю часу у натуральному виразі, шт.;

Он – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу (цей показник визначається на основі паспортних даних устаткування), шт.;

Т_ф.пр. – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

Т_н.пр. – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень використання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності і визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження:

 

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи:

або

де К_вст-зм. – кількість відпрацьованих верстато-змін;

п – загальна кількість одиниць обладнання;

N₁, N₂, N₃ – кількість одиниць обладнання, що працювало відповідно в першу, другу та третю зміну;

N_max – кількість обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну, або кількість наявного обладнання.

За допомогою вказаного коефіцієнта можна визначити завантаження обладнання підприємства (цеху):

де ЗО – завантаження обладнання підприємства (цеху),%;

РР – режим роботи підприємства (цеху), змін.

Приклад

На підприємстві установлено і працювало 200 одиниць устаткування, з яких в одну зміну працювало – 30, у дві – 100, у три – 70. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнює:

зміни.

Звідси завантаження обладнання становитиме:

.

Вказаний розрахунок свідчить про те, що обладнання на підприємстві загружене тільки на 73% і необхідно проаналізувати і вдосконалити роботу наявного обладнання.

Отже, коефіцієнт змінності показує скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування, але окреме устаткування працює не цілу зміну, а лише її частину, то більш точно коефіцієнт змінності можна визначити за формулою:

де В_мф – фактична верстатомісткість виробничої програми, верстато-годин.;

Ф_д – дійсний фонд робочого часу всього устаткування при однозмінній роботі, год.

Дійсний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі розраховується так:

,

де Ф_н – номінальний фонд часу одиниці устаткування при однозмінній роботі, год.;

П_р – процент витрат часу на ремонт устаткування.

Для оцінки і аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємопов’язаних показників. Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів.

Коефіцієнт вибуття – (К_виб) визначається за формулою:

де ОФ_вив – вартість виведених за рік фондів;

ОФ_поч.р – вартість фондів на початку року.

Ступінь оновлення основних фондів вимірюють за допомогоюкоефіцієнта оновлення, який відображає частку введених у дію у даному періоді основних фондів:

де ОФ_вв – вартість введених основних фондів;

ОФ_к.р. – вартість основних фондів на кінець періоду.

Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених в дію основних фондів перевищує вартість основних фондів, що вибули із експлуатації. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів:

де ОФ_ср.р – середньорічна вартість основних фондів.

Стан основних виробничих фондів характеризують також коефіцієнт зносу та коефіцієнт придатності основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Він визначається відношенням суми зносу основних фондів до їх первісної вартості:

де К_з – коефіцієнт зносу основних фондів;

З_оф – сума зносу основних фондів;

ОФ_п – первісна вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулою:

,

де К_п – коефіцієнт придатності основних фондів;

К_з – коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Для більш детальної характеристики стану основних виробничих фондів підприємства розраховують коефіцієнти фізичного та морального зносу.

Коефіцієнт фізичного зносу визначається відношенням суми витрат на поточний та капітальний ремонти основних фондів до їх первісної вартості:

де ВР – витрати понесені на поточний та капітальний ремонти основних фондів;

ОФ_перв – первісна вартість основних фондів.

Коефіцієнт морального зносу визначається за формулою:

де ОФ_перв – первісна вартість основних фондів;

ОФ_справ – справедлива (сучасна) вартість основних фондів.

Справедлива (сучасна) вартість основних фондів обчислюється шляхом ділення їх первісної вартості на коефіцієнт зростання продуктивності праці аналогічних прогресивних сучасних основних фондів:

де ППП – приріст продуктивності праці, %.

Приклад.

Первісна вартість об’єкта основних фондів, придбаного підприємством в 1996 році, складає 12200 грн. Продуктивність праці на сучасних аналогічних об’єктах основних фондів в порівнянні із наявним на підприємстві зросла на 40%. Визначити коефіцієнт морального зносу.

Розрахуємо справедливу вартість об’єкта, придбаного підприємством в 1996 році:

 

Звідси коефіцієнт морального зносу становитиме 0,29 .

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Аналіз вказаних показників, порівняння їх величини в різні періоди, а також зіставлення з аналогічними показниками інших підприємств та галузі в цілому дає можливість знаходити внутрішні резерви зростання ефективності виробництва.