Лекція 11. Регулювання, прогнозування та планування господарської діяльності підприємства

1. Прогнозування й регулювання діяльності підприємства

2. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві

3. Система планів підприємства

 

1. Прогнозування й регулювання діяльності підприємства

Прогнозування – наукове обґрунтування можливого стану об’єктів у майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення очікуваного стану. Прогнозування має дати відповідь на такі запитання:

1. Чого найбільш імовірно слід очікувати в майбутньому?

2. Яким чином необхідно змінити існуючі умови, щоб досягти бажаного стану об’єкта в майбутньому?

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх сферах життя суспільства і за своїм складом ширше від планування, так як крім показників діяльності підприємства прогнозування включає також дані про зовнішнє середовище.

Процес прогнозування базується на слідуючих основних принципах:

– науковість – врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства та використання світового досвіду формування прогнозів;

– цілеспрямованість – визначення конкретних цілей і завдань;

– системність – побудова прогнозу на основі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

– інформаційна єдність;

– адекватність прогнозів об’єктивним закономірностям розвитку об’єкта;

– альтернативність – виявлення можливих варіантів розвитку об’єкта;

– багаторівневий опис – характеристика об’єкта як цілісного явища, як окремого елемента складної системи та як певної складної структури.

В економічному прогнозуванні використовуються дві групи методів прогнозування:

1. Фактографічні (методи екстраполяції, функцій та кореляційно-регресійних моделей), що базуються на використанні фактичних матеріалів, які детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих показників об’єкта прогнозування;

2. Евристичні (методи експертних оцінок, побудови „дерева цілей”, оптимізації та інформаційного моделювання), які передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень.

Ефективне функціонування економіки будь-якої країни передбачає необхідність державного регулювання, тобто ступінь державного впливу на розвиток народного господарства в цілому, а також його окремих ланок - підприємств. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни.

Основними методами державного регулювання економіки суб’єктів господарювання є фінансово-економічні та адміністративні.

До принципів державного регулювання відносять:

1) мінімальне втручання державних органів у економічні процеси підприємств;

2) вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів та нормативів.

Основними формами державного регулювання є належна фінансова й кредитна політика; відлагоджена податкова система; державний, банківський і комерційний кредити; державні цільові фонди.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємницької діяльності підприємств визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання їх державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права підприємств на підприємницьку діяльність.

Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності підприємств. Нормативним регулюванням діяльності підприємств визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів.

Згідно з Указом основними принципами впорядкування нормативного регулювання діяльності підприємств є:

Ø доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;

Ø ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;

Ø системність, послідовність та координованість дій щодо розробки, видання та виконання регуляторних актів;

Ø гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

Ø обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, головні напрями регулювання економічних процесів і впливу держави на діяльність підприємств слідуючі:

1) держане законодавство – забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки;

2) сильний уряд з лідером, який не боїться взяти на себе відповідальність за здійснення ефективної, часто непопулярної, економічної політики та реформ;

3) перерозподіл доходів через податки, модифікацію ринкових цін, регулювання праці та її оплати, ефективні програми соціального захисту населення;

4) перерозподіл ресурсів – через формування кон’юнктури ринку, зміну попиту, пропозиції, структури імпорту–експорту (шляхом введення акцизних і митних зборів тощо);

5) вирішення суспільних потреб – через формування бюджету і виділення коштів на оборону, освіту, охорону здоров’я, культуру, розвиток науки;

6) розробка моделей економічного розвитку, використання різноманітних методів прогнозування і планування;

7) захист діючої конкурентної системи (антимонопольне законодавство);

8) регулювання через фінансово-кредитну систему і систему грошового обігу (регулювання емісій, курсів валют, процентної ставки, різних резервів);

9) здійснення науково-технічної політики, подолання технічної відсталості, розвиток пріоритетних галузей, які визначають рівень НТП, інвестиційна та інноваційна політика;

10) здійснення структурної політики – обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови в напрямку її соціально-економічної орієнтації, вдосконалення структури виробництва;

11) здійснення заходів по стабілізації економіки, фінансово-кредитної системи, подолання кризи платежів.

2. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановленні їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

5) розробку загальних цілей;

6) визначення конкретних цілей на даний період з послідуючою їх деталізацією;

7) визначення шляхів і способів досягнення цілей;

8) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом співставлення планових показників з фактичними та коригування цілей.

В процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:

Ø що повинно бути зроблено і для чого?

Ø коли це буде зроблено і хто його буде робити?

Ø де це буде зроблено, і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка слугує основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою.

Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. В суспільному виробництві вирішальна роль належить матеріальному виробництву, яке і є об’єктом науки планування.

Процес планування діяльності підприємств включає багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і через які розкривається його предмет.

Оскільки планування являє собою процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом ціленаправленої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів, що завжди пов’язано із використанням ресурсів, то саме ресурси підприємства і являються в більшій мірі предметом планування на підприємстві.

Планування можна розглядати як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування являється прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином потрібно зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень являються тією ланкою, яка поєднує теперішнє з майбутнім.

В сучасних умовах в процесі планування широко використовуються різні методи обчислення планових показників, які об’єднані у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

В умовах командно-адміністративної системи управління вихідною одиницею при розробці планів була потреба народного господарства в промисловій продукції і наявність ресурсів для її забезпечення. За базу розрахунку приймався звітний рік, величина планових показників визначалась на основі їх динаміки, яка склалася у попередніх періодах. Цей метод, в основі якого лежать ресурси і динаміка минулих років називається екстраполяційним методом. На практиці його ще називають “плануванням від досягнутого рівня”. Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшуються, виходячи з досвіду або інтуїції. Цей метод по суті є простим і зручним у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими розробками альтернативних варіантів планів. Цей метод використовують корпорації, які займають монопольне становище на ринку, оскільки конкуренти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольно високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та знижуючи ціни, захоплюють нові ринки.

Планові значення показників при пофакторному методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжувались розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виробництво продукції.

Нормативний метод планування ґрунтується на використанні технічно обґрунтованих норм і нормативів, що виражають ступінь економічної ефективності виробництва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод планування передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення і з багатьох варіантів вибрати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а друга – джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон’юнктури на момент планування.

 

3. Система планів підприємства

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

План – це кількісний вираз цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства (фірми, компанії) – це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або цілеорієнтована множинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

В практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб “знизу-вверх”). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод (“зверху-вниз”). В цьому випадку процес планування здійснюється виходячи із планування підприємства шляхом деталізації його показників зверху вниз по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що до них надходять, в плани своїх підрозділів.

Круговий метод (“зустрічне планування”). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів в два етапи. На першому етапі (“зверху-вниз”) розробляється поточне планування за основними цілями. На другому етапі (“знизу-вверх”) розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому в плани включаються найбільш позитивні рішення.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка являє собою послідовність робіт, що виконуються при складанні планів.

Процес планування складається із наступних етапів:

Визначення цілей планування. Вони являються вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

Аналіз проблеми - визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації обирається найкращий та розробляються необхідні дії.

Прогнозування - формується уява про розвиток ситуації, яка планується.

Оцінка - проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

Прийняття планового рішення - обирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування є засоби, які дозволяють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з яких є:

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування, їх взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування мають бути змістовно пов’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної структури підприємства. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство – цех – бригада) та їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов’язано з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображені і в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

1. Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства або фірми, окремий план – це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

2. Всі плани – це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов’язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів всіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано “зверху-донизу” і “знизу-доверху” відповідно до так званого принципу “зустрічного потоку”. Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

Принцип участі тісно пов’язаний з принципом єдності і полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує більш обширнішу і об’єктивну інформацію про підприємство, про різні сторони його життя. Особиста участь працівників підприємства, в тому числі і рядових, приводить до того, що плани підприємства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного з них з’являються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство отримує додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань.

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно переходили на зміну один одному.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

Ø невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

Ø змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може бути нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов’язаний з принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість в зв’язку з виникненням непередбачених ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов’язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів.

Будь-який план повинен бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду на їх організаційне забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі системи майже зруйновані, а нові вимагають становлення.

До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві відносяться:

1) орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

2) фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

3) практично повна відсутність роботи на ринку, нерозробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

4) нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.