рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Философия
/
Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті.

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті.

Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті. - раздел Философия, Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну конститутивну та опізнавальну ідентифікаційну, які одночасно виявляються в процесі комунікації До Визначення Тексту Можна Підходити З Різних Позицій. Одні Лінгвісти Вважают...

До визначення тексту можна підходити з різних позицій. Одні лінгвісти вважають, що текстом може бути тільки писемне мовлення, інші вчені беруть передусім не форму мовлення, а структурно-семантичні ознаки.

Текст – це певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність. Існує два типи тексту – монологічний і діалогічний, які характеризується спільними закономірностями текстотворення, що визначають природу всякого тексту, але відрізняються між собою як з погляду структури, так і з погляду закономірностей текстотворення, які в них діють.

В сучасній лінгвістичній літературі складники тексту визначаються по-різному: то як складне синтаксичне ціле, то як над фразова єдність, то як прозова строфа. Текст – це середній елемент схеми комунікації, як гранично спрощено можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) – текст – читач (адресат). Щодо мовця текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію з метою її донесення до читача, використовуючи при цьому наявні засоби. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації, читач повинен її декодувати. В силу цього застосування тих чи інших засобів кодування має бути адекватним у вихідний і кінцевий момент комунікативного акту.

Художній текст складний і багатоплановий. Завдання його інтерпретації – виявити максимум закладених у ньому думок і почуттів художника. Основним засобом створення актуалізованого контексту є повтор актуалізованої одиниці і порушення передбачуваності її розгортання і безпосереднього оточення. У письмовому тексті значущими виступають різноманітні фонографічні реалізатори авторського задуму, що на рівні усного мовлення позбавлені свого навантаження, особливо графічні. Посилювати звучання фрази та її експресію може використання графона – найчастотнішого способу актуалізації фонетичних особливостей персонажа. Графон – це графічна фіксація індивідуальних особливостей мовлення: – Зиздратсе… – тикав кожному свою шкарубату руку.

До частотних лексем належать займенники, прийменники, сполучники, частки і под. Завдяки своїй лексико-семантичній недостатності займенники легко семантизуються і заповнюють власні семантичні ємності контекстуальним смислом. Найчастотнішим з-поміж сполучних засобів виступає сполучник сурядності і, актуалізація якого в художньому тексті досягається завдяки повтору. Повтор сполучного слова в стилістиці здобув назву полісиндетон ( «багатосполучниковість»).

Значущим у художньому тексті постає граматичне значення, яке може зазнавати різноманітних актуалізацій і насичень. Найчастіше актуалізуються дієслівні категорії часу, стану, перехідності/неперехідності. Саме в умовах художнього тексту час може набувати різноманітних модифікацій.

Найбільшою специфікою характеризується синтаксичний рівень тексту. Основними параметрами речення, які набувають додаткового навантаження, актуалізованого в межах художнього мовлення, виступають довжина, структура і пунктуаційне оформлення. До чинників, які сприяють чітко визначеній організації тесту, належать синтаксичні фігури. В сучасних художніх текстах рідко зустрічається силепс, анаколуф, хіазм, частотнішими виступають паралелізм, еліпс, інверсія, різноманітні види повторів.

Основні категорії тексту:членованість, зв’язність. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю. Формальну пов’язаність тексту називають когезією, зовнішньою злитістю, відрізняючи її від когерентності, внутрішньої злитості.

Закритість текстової системи взаємодіє й узгоджується з категорією цілісності (завершеності), яка виступає конституційною ознакою буль-якого тексту, що відрізняє текст від не-тексту.

Модальність– обов’язкова категорія художнього тексту. Поза модальністю текст як елемент комунікації не може існувати. Модальність тексту розпочинається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – вибору теми і проблеми твору. Поряд з концептуальністю вона зумовлює всі етапи створення художньої дійсності твору, всі ступені відбору екстралінгвістичного і власне-лінгвістичного матеріалу, який включений у твір. З модальністю твору взаємодіє його прагматична спрямованість – спонукання до відповідної реакції.

Твердження про структурну організованість тексту, його системність дають підставу багатьом лінгвістам аргументувати наявність текстових парадигм: жанрової, функціонально-стильової та індивідуально-авторської.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну конститутивну та опізнавальну ідентифікаційну, які одночасно виявляються в процесі комунікації

ЛІНІЙНІ СЕГМЕНТНІ І НЕЛІНІЙНІ СУПЕРСЕГМЕНТНІ ЗВУКОВІ ОДИНИЦІ... Завдяки тому що між звучанням і значенням існує постійний зв язок носії мови... Розрізняють лінійні і нелінійні звукові одиниці...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття: голосні низького підняття [а] го

Класифікація Жовтобрюха
4.Українська фонетична і фонематична транскрипція У 1881 році було створено міжнародну фонетичну асоціацію, яка у 1888 році виробила принципи фонетичної транскрипці

ПИТАННЯ № 4 Транскрипція і транслітерація
Коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транслітерацію. Тра

Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення
Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікації, можуть бути комбінаторні й позиційні. Комбінаторні зміни — це зміни, що залежать від взаємодії звуків у мовн

Редукція голосних
Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція (від лат. скорочую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості й тривалості артикуляції. Є два типи реду

Асиміляція приголосних
Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі

Позиційні модифікації приголосних
До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на поч

ЧЕРГУВАННЯ Е З О ПІСЛЯ ШИПЛЯЧИХ ТА J
У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий. 1. Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голоснів українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і гол

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. Зокрема, це відбувається: · на кінц

Слово, як одиниця мовної системи
Засади на яких будується слово: - Графічна засада (написання послідовних знаків) - Фонетика ( сукупність складів об’єднаних наголосом) - Структура ( певна звукова послідо

Омоніми
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення. їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для

Антоніми
Слова з протилежним значенням називаються антонімами (від грецьких слів — апН — проти і опота — ім'я), наприклад: мир — війна; щастя — горе; початок — кінець; добрий — злий; високий — низький; гово

Склад сучасної української лексики з погляду її походження
Сучасна українська мова, як і всяка інша, .формувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово, протягом багатьох віків, складався і її

Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
Іншомовні слова, запозичені українською мовою, підпорядковуються її фонетичній і граматичній системі, підпадають діянню її внутрішніх законів. Деякі з них, що давно запозичені або означають назви п

Активна і пасивна лексика сучасної української мови
Словниковий склад української мови весь час змінюється, інтенсивно поповнюючись новими словами, постійно розвиваючись, удосконалюючись і збагачуючись. У процесі збагачення словника відбувається заг

Нейтральна лексика
користується кожний, хто володіє українською мовою, бо такі слова всім зрозумілі й означають поняття, звичайні для кожної людини.До стилістично нейтральної загальновживаної лексики належать назви н

Фразеологія української мови
Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосп

Джерела української фразеології
Фразеологія української літературної мови за своїм походженням неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження, як наприклад, прислів'я і приказки (Добре там живеться, де г

Граматичні ознаки іменника
Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка. Рід

І ВІДМІНА
До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, старост

М’яка група
Чоловічий рід До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сю

IV ВІДМІНА
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача

За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.
Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий; гарячий, дуже

Творення форм минулого і давноминулого часу
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива: а) для чоловічого роду — за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандр

Дуплексиви
Члени речення з подвійним зв'язком називають дуплексивами, особливістю яких є одночасне співвідношенням з обома головними членами речення (пор.: [Руденко 1988]): Темна хмара одна чорніє н

Місце складносурядного речення в системі мови. Принципи класифікації складносурядних речень.
При визначенні складносурядних речень здебільшого спираються на автономний статус предикативних частин у його складі та наявність формально вираженого синтаксичного зв'язку між ними: "До катег

Формально-граматична класифікація складнопідрядних речень.
Ця класифікація ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв'язку предикативних частин у структурі складнопідрядного речення та їх місця у структурі складнопідрядного речення. Формально-грамат

Сучасна українська синтаксична поетика. Конструкції експресивного синтаксису. Називний теми. Парцеляція. Лексичний повтор із синтаксичним поширенням.
Розпочинаючи з 60-х років, з’явився термін «експресивний синтаксис», хоча саме поняття експресивного синтаксису до цих пір постає нечітко визначеним і окресленим. Питання про експр

Основи української пунктуації. Етапи розвитку української пунктуації.
Під пунктуацією переважно мають на увазі «систему загальноприйнятих правил вживання додаткових письмових знаків (розділових знаків), які служать для членування тексту відповідно до його синтаксични

Основні етапи розвитку української пунктуації
Розділові знаки з’явилися у давніх греків і римлян. У писемних пам’ятках східних слов’ян до кінця ХІV ст.. вживалися крапка і різні поєднання крапок. Шість знаків розділовості було вже в граматиці