рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Ня державної влади з метою неприпустимості зловживань з її боку

Ня державної влади з метою неприпустимості зловживань з її боку - раздел Философия, Філософія права Головні Ознаки Правової Держави: 1. Насамперед, Правова Держ...

Головні ознаки правової держави:

1. Насамперед, правова держава припускає існування громадянського суспільства.Ідея громадянського суспільства починається з античності, зокрема від Ціцерона, який перший зацікавився відмінністю власне громадянина від простих обивателів. Пізніше цю проблему розробляли Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегель, К. Маркс та багато інших. У сучасній інтерпретації громадянське суспільство – це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, яке не залежить від держави, а взаємодіє з нею, суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, морального і культурного статусу, що створюють разом з державою розвинуті правові відносини.

Найважливішою метою громадянського суспільства є обмеження владних функцій держави певними правовими рамками. Про це у свій час писав ще С. Франк, який підкреслював, що державна влада має бути необхідно обмежена наявністю громадянського суспільства, а діяльність цієї влади "ніколи не повинна переходити межі, у яких вона сумісна із самим громадянським суспільством і порушення яких загрожує самому буттю останнього"1. Причому в межах цієї сумісності держава зобов'язана забезпечувати умови для нормального функціонування громадянського суспільства, а громадянське суспільство виступає як противага державі, щоб не допустити порушення нею своїх основних обов'язків і додержання законності. На думку М. Вебера громадянське суспільство – це пізнавальна абстракція, ідеальний тип, дуже далекий від дійсності. Але сама ідея громадянського суспільства не позбавлена змісту. її суть полягає в оптимальному сполученні трьох складових – влади, суспільства і людини.

2. Поділ влади.Як відомо, теорія поділу влади виходить з того, що для забезпечення нормального функціонування держави повинні існувати відносно незалежні одна від одної гілки влади – законодавча, виконавча ісудова.

 

1 Франк С. Л. Духовные основы общества. М., 1992. – С. 138.

-255-


Це перешкоджає зосередженню влади в руках однієї особи чи органу. У даному разі кожна влада здійснює свою функцію, яку інша влада не в змозі виконати. Законодавча влада приймає закони, виконавча забезпечує їх виконання, судова виносить на їх основі рішення, причому може залучати до суду і членів законодавчих органів, і членів уряду як приватних осіб.

3. Верховенство права (правового закону). Ця ознака правової держави означає, що жоден державний орган, посадова особа, громадська організація, жодна людина не звільняються від обов'язку підкорятися законові. Держава, підкоряючись юридичним нормам, стає одним із суб'єктів права й у цій якості рівноправною з іншими суб'єктами. Без правової рівності між державою й особистістю не може існувати ні право, ні правова держава. Будь-яка спроба державного органу чи посадової особи вийти за межі права і поставити себе над людьми повинна розцінюватися як правопорушення.

Верховенство закону означає також, що держава не має права видавати закони, які суперечать так званому природному праву, і, разом з тим, вона зобов'язана приймати всі закони, що забезпечують природні права людини. Нарешті, внаслідок розглянутої ознаки, закон має вищу юридичну чинність. Усі підзаконні акти повинні точно відповідати йому. Неприпустимо підміняти закон підзаконни-ми актами і вкладати у нього зміст, не передбачений законодавцем.

4. Реальність прав і свобод громадян. У правовій державі права і свободи громадян мають бути не тільки проголошені, а й гарантовані державою. Як уже зазначалося, такими гарантіями можуть бути законодавче закріплення умов, за яких неможливе обмеження прав і свобод або прийняття законів, що деталізують права і свободи, проголошені в конституції.

Реальне забезпечення прав і свобод досягається шляхом створення механізму їх всебічної захищеності, а також встановлення цивільної, адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення їх.

5. Політичний та ідеологічний плюралізм. Правова держава немислима без існування численних політичних організацій, партій і опозиції. Функціонуючи в умовах плюра-

-256-


лізму, різні соціальні сили ведуть боротьбу за владу цивілізованими методами. Ідеологічний плюралізм забезпечує їм можливість вільно викладати свої політичні установки, проводити пропаганду й агітацію на користь своїх ідеологічних концепцій. Політичний та ідеологічний плюралізм є уособленням демократизму суспільства, дає змогу кожному членові суспільства самому розв'язувати питання про свою прихильність до тієї чи іншої партії, ідеології.

Крім названих, існують й інші ознаки та риси правової держави, їх досить багато, вони різноманітні (виділяють ознаку багатоукладності економіки, невтручання держави в економічну сферу та ін.). Усі вони в сукупності дають загальне уявлення про сутність, зміст, мету і призначення правової держави.

Усі вищезгадані ознаки правової держави у своїй основі припускають, по-перше, обмеження державної влади людською особистістю, її невід'ємними правами, а по-друге, нормативно-інституційне гарантування цих прав. Однак для того, щоб права особистості гарантувати, необхідно, щоб ці права вже існували в суспільстві як певна реальність. Це означає, що право як форма відносин між людьми повинно знайти своє втілення за межами держави, у сфері громадянського суспільства і визнаватися як цінність якщо не усіма, то, принаймні, більшістю населення. Отже, має йтися про формування, а точніше, про становлення правового суспільства.

Поняття правового суспільства і перспективи його формування в Україні. Що ж являє собою правове суспільство і які його характерні риси? Під правовим суспільством розуміється таке суспільство, в якому реалізовано принцип панування права, тобто всі суб'єкти підкоряються праву не за примусом, а за переконанням, правова реальність, що існує у суспільстві, дозволяє їм безперешкодно виражати свою думку, приймати власні рішення, почувати себе самостійними і не залежними від волі держави.

Можливість створення такого суспільства припускає наявність двох умов: інституційної і неінституційної. Ін-ституційною умовою формування правового суспільства виступає розвинуте цивільне суспільство й стала правова держава, а неінституційною – перевага в суспільстві осо-бистостей-громадян з розвиненою правосвідомістю, які є

 

-257


реальними суб'єктами правовідносин даного суспільства і включені у морально-політико-правовий дискурс.

Відомо, що хоч право як соціальний регулятор виникло давно, однак служити особистості, її самореалізації воно починає лише в умовах громадянського суспільства, що формується. Тому правове суспільство також можна уявити як ідеальний тип, що розкриває певний аспект громадянського суспільства, спосіб його буття, використовуючи підхід І. Канта, як "громадянський стан, розглянутий тільки як стан правовий".

Таким чином, громадянське суспільство і правова держава являють собою взаємоприпустимі і взаємодоповнюючі сторони (динамічну і статичну) правового суспільства. У цьому суспільстві спонтанне і раціональне начала, свобода і порядок урівноважені, підпорядкування універсальним нормам організовано таким чином, що не лише не придушує, а, навпаки, сприяє прояву самостійності й незалежності людини, розвиткові її індивідуальності.

У Конституції України проголошується мета формування демократичної, соціальної, правової держави. Іншими словами, передбачається сформувати правове суспільство, для якого характерні: політичний плюралізм, поділ влади, визнання вищою цінністю людини, її прав і свобод. Разом з тим необхідно визнати, що на шляху його формування лежить безліч проблем. Сформовані несприятливі економічні й соціальні умови в Україні, посилення бюрократизму і корупція в управлінському апараті значною мірою перешкоджають і уповільнюють цей процес. Успішне формування правового суспільства неможливо без створення реальних умов для цього процесу. До таких умов належать: досягнення високого рівня політичної і правової свідомості людей; гуманізація людських відносин; створення і розвиток альтернативних стосовно держави суспільних структур (культурних, наукових, релігійних тощо) з метою розширення сфери прямої демократії, запровадження "діалогових процедур" для вироблення погоджених рішень; обмеження втручання держави у сферу економіки; проведення правової реформи з метою створення єдиного, внутрішньо несуперечливого законодавства та ряд інших.

-258-


Філософські проблеми правотворчості і правозасто-сування у посттоталітарному суспільстві. Правотвор-чість і правозастосування у перехідному суспільстві є однією зі складніших проблем, що стоїть перед вченими-правознавцями і юристами-практиками України, інших пострадянських країн, і тому вимагає глибокого філософсько-правового аналізу. Не випадково Г. Гегель писав: "Філософія особливо потрібна в ті періоди, коли відбувається переворот у політичному житті суспільства..., тому що думка завжди передує діяльності і перетворює

її"1.

Складність і суперечливість правотворчості й правозастосування у посттоталітарному суспільстві має у своїй основі кілька причин. По-перше, порівняння правових систем тоталітарного суспільства, для якого характерні панування держави над правом, політизація та ідеологізація права, і демократичного суспільства, у якому забезпечено верховенство права і пріоритет прав людини, дає можливість зробити висновок про їх принципову несумісність, а, отже, неможливість переходу від однієї правової системи до іншої безпосередньо. Тому всі посттоталітарні країни, що трансформуються від тоталітаризму до демократії, закономірно проходять особливий перехідний період, у якому правова реальність являє собою комбінацію тоталітарної правової системи, що руйнується, і правової системи демократичного суспільства, що народжується. Як правило, всі основні характеристики цієї перехідної правової реальності являють собою комбінацію сутнісних рис, як тоталітарної правової системи, так і демократичної. Так, наприклад, нові правові норми в посттоталітарній правовій системі зіштовхуються зі старими неправовими й антипра-вовими нормами, авторитаризм у правотворчості й право-застосуванні співіснує з елементами анархії, тенденції конструювання – з елементами саморозвитку, принципи монізму – з принципами плюралізму тощо. Так, наприклад, в Україні нові правові норми чинної Конституції 1996 р. зіткнулися зі старими неправовими й антиправови-ми нормами чинних законів, прийнятих ще до утворення

 

1 Керимов Д. А. Методология права – М., 2000. – С. 445.

- 259 -


незалежної України. Це позбавляє Основний Закон України механізму реалізації, що створює закони так званого другого рівня. Звідси можна зробити висновок про необхідність такої правотворчості в Україні, яка б розвивала конституційні норми і принципи у законодавстві "другого рівня". Без такого законодавства Конституція України буде звичайною правовою декларацією.

Другою особливістю правотворчості і правозастосу-вання у посттоталітарному суспільстві є те, що вони здійснюються в умовах хаосу чи дезорганізації перехідного суспільства і його правової системи. Наприклад, польський дослідник Я. Щепаньський розуміє дезорганізацію перехідного суспільства і його правової системи як сукупність соціальних процесів, що приводять до того, що "дії, які відхиляються від норми й оцінені негативно, перевищують припустиму межу, загрожуючи встановленому плину процесів колективного життя. Вони полягають у дезінтеграції інститутів, що не виконують завдань, для яких вони створені, ослабленні механізмів формального і неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, появі зразків поведінки, що суперечать зразкам, визнаних припустимими"1.

Можна погодитися з наведеними міркуваннями про те, що посттоталітарні соціуми позбавляються традиційних для тоталітарного суспільства політико-правових інститутів, а також інститутів статусно-рольової соціальної ідентифікації і потрапляють внаслідок цього в стан "хаосу", "дезорганізації" або, за висловом М. Мамардашвілі, у стан "життя після смерті"2. У цих дезорганізованих посттоталі-тарних суспільствах соціальні і правові цінності, норми, зразки поведінки починають орієнтуватися на принципово іншу систему відліку, ніж у стабільному, "модерновому" (Ю. Габермас) суспільстві. У таких умовах частина суб'єктів суспільства виявляється здатною пристосуватися до нових політико-правових цінностей і норм, дістати новий соціальний статус і місце в економічній і політичній струк-

1 Щепаньский Я. Ю. Элементарные понятия социологии: Пер. с польс. / Общ. ред. акад. А. М. Румянцева. - М, 1990. - С. 202.

2 Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию / Общ. ред Ю. П. Сенокосова. - М., 1990. - С. 163-165.


турах, що формуються. Інша частина не в змозі чи не бажає приймати нові цінності, норми, зразки поводження і поповнює шари маргіналів. Таким чином, в умовах швидкої, обвальної трансформації соціуму одні стани і групи народжуються чи набувають пріоритетного розвитку, а інші втрачають свою колишню роль.

Ще однією особливістю правотворчості і правозастосу-вання у посттоталітарному суспільстві є амбівалентність (Е. Блейлер) правосвідомості людей, причини якої криються в інертності свідомості людини, нездатності її відразу звільнитися від віджилої системи ціннісно-правових встановлень тоталітаризму, що може декларативно відкидатися особистістю, але продовжує існувати на рівні підсвідомості, визначаючи світорозуміння людини, її цінності, інтереси, вчинки. Так, наприклад, у перехідних суспільствах проблема легітимації процедур вирішення суперечностей і конфліктів стоїть найбільш гостро. Старі правові норми і правила врегулювання конфліктів втратили свою легітимність, а нові правові норми ще не встановилися, не стали стереотипними. Тому будь-які дії влади з вирішення гострих соціальних суперечностей, як правило, зустрічають у суспільстві різку критику. Зокрема, незасто-сування вищої міри покарання проти убивць і ґвалтівників розцінюється у суспільстві як м'якотілість і небажання боротися з тяжкими злочинами, а застосування – як жорстокість, порушення принципів гуманізму, норм міжнародного права. Досить часто носіями цих взаємовиключ-них точок зору можуть виступати одні й ті самі особистості.

Важкий шлях сучасних посттоталітарних держав до правового суспільства збільшений і ускладнений також, на думку В. Нерсесянца, цілою низкою негативних факторів, успадкованих від минулого. Серед них: "багатовікові традиції деспотизму і кріпосництва, засилля влади і безправ'я населення, стійкий і широко поширений правовий нігілізм, відсутність скільки-небудь значимого досвіду свободи, права і самоврядування, демократії, конституціоналізму, політичної і правової культури, підпорядковане становище суспільства у його відносинах з нічим не обмеженою і без-

 

-261 -


контрольною владою і т. д."1. До цих негативних факторів можна додати й ряд інших: відсутність діючого механізму реалізації нових правових норм, необхідної кількості підготовлених правознавців для здійснення правової реформи, перевага у ряді випадків у ході її здійснення вузьковідомчих, кланових чи навіть кримінальних інтересів та ін. Усе це ускладнює і без того непросту ситуацію з проведенням правової реформи в Україні, перешкоджає цивілізованому правозастосуванню на її правовому полі.

Правова реформа у посттоталітарному суспільстві. Питання про можливість здійснення правової реформи у посттоталітарному суспільстві є в сучасній філософії права дискусійним. Ряд дослідників стверджує, що правову систему тоталітарного суспільства можна реформувати, інші переконані, що правова система тоталітаризму не підлягає "реформації". У цьому їх переконує зазначена вище принципова несумісність правових систем тоталітаризму і демократії. На їх погляд, необхідно не реформувати правову систему тоталітаризму, а створювати чи відтворювати принципово нову правову систему. Інакше таке "поліпшення" на довгі роки інфікує право України вірусами тоталітаризму. До прихильників другої позиції належить і видатний російський правознавець С. Алексеев. На його думку, після "багатьох десятиліть комуністичного панування сама логіка необхідних змін вимагає не стільки "реформ" у загальноприйнятому їх розумінні (багато комуністичних фантомів узагалі не піддаються такого роду реформуванню), скільки в першу чергу відновлення нормальних, природних умов і механізмів життєдіяльності"2. Однак таке руйнування "до основи" державних структур, "а потім" побудова на їх основі нових дуже сильно віддає нігілізмом, що в Україні вже мав місце і залишив після себе сумну пам'ять. Істина, мабуть, лежить десь посередині цих двох протилежних точок зору: якісь правові інститути, структури, іманентні лише тоталітарному режимові та його політико-правовій системі, мають бути ліквідовані, інші реформовані, причому збережено все позитивне, що

1 Нерсесянц В. С. Философия права: Учебник для вузов. – М, 1998. – С. 353.

2 Алексеев С. С. Философия права. М., 1997. – С. 319.

-262-


було створено в останні десятиліття існування радянського суспільства, коли тоталітаризм у СРСР видозмінився, набув більш "м'яких", згладжених форм.

Таким чином, правова реформа в Україні, як і в інших посттоталітарних країнах, теоретично можлива і вона вже проводиться на практиці (з усіма її плюсами і мінусами). Реформування правової системи на демократичних засадах означає проведення комплексної державно-правової реформи, що включає реформування законодавчої, виконавчої і судової влад.

 

Висновки:

1. Найважливішим політико-правовим інститутом сучасного суспільства є держава. Вона являє собою основне джерело права та закону і призначена для організації життя суспільства, самої держави та її структур у системі політичних і правових відносин.

2. Відносини між державою й особистістю повинні здійснюватися на основі взаємної відповідальності. Характер відносин держави й особистості є найважливішим показником стану суспільства в цілому, перспектив його розвитку.

3. Найважливішою метою перехідного періоду розвитку посттоталітарного суспільства є державотворення. Його основними рисами є: формування громадянського суспільства, поділ влади, верховенство закону, реальність прав і свобод громадян, політичний і ідеологічний плюралізм та ін.

4. Однією з найскладніших проблем юриспруденції України, інших пострадянських країн, є проблема пра-вотворчості і правозастосування у перехідному суспільстві. В її основі лежать ряд причин: здійснення правотворчості і правозастосування в умовах посттоталітарного хаосу, дезорганізація правової системи; амбівалентність правосвідомості особистості у перехідний період; широко поширений у суспільстві правовий нігілізм; низький рівень правової культури населення й ін.

-263-


Контрольні запитання:

1. Яка роль політико-правових інститутів у соціальному житті людини?

2. Чому не може бути здійснено право без інститутів?

3. Що таке влада? Як співвідносяться влада і право?

4. Що таке легітимація та які існують її види? Який зміст мають поняття "легітимність" і "легальність"?

5. Як співвідносяться суверенітет народу і права людини як принципи легітимації?

6. Як співвідносяться держава і право і в чому зміст понять правління права і верховенство права?

7. Що таке правове суспільство? Які перспективи його формування в Україні?

 


Рекомендована література

1. Алексеев С. С. Философия права. – М.: Норма, 1997.

2. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999.

3. Бачинин В. А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999.

4. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права. – Харьков: Право, 1998.

5. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий права. – М.: Наука, 1976.

6. Тарник А. В. Проблема дисциплинарного статуса философии права // Философия и социология в контексте современной культуры. – Днепропетровськ, 1998.

7. Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990.

8. Гегель В. Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т.

– М.: Мысль, 1977. – Т. 3.

9. Аангльян О. Г. Соціальні протиріччя у посттоталі-тарних системах: методологія дослідження та розв'язання.

– Харків: Основа, 1998.

10. Жоль К. К. Философия и социология права. – К.: Юринком Интер, 2000.

11. Зандкюлер X. Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм // Вопросы философии. – 1999. – № 2.

12. Ильин И. А. О сущности правосознания // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. – Т. 1.

13. Ильин И. А. Понятия права и силы (Опыт методологического анализа) // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. – Т. 1.

14. Казимирчук В. П. Право и методы его изучения. М.: Мысль, 1965.

15. Кант И. Метафизика нравов. Часть первая. Метафизические начала учения о праве // Соч.: 6 т. М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2.

16. Кант И. О поговорке "Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики" // Соч.: В 6 т. М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2.

 

-265-


17. Керимов А. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). М.: Аванта+, 2000.

18. Керимов А. А. Философские проблемы права. М.: Мысль, 1972.

19. Лукич Р. Методология права / Пер. с серб. М.: Прогресс, 1981.

20. Максимов С. І. Про філософське осмислення права (до питання про предмет філософії права) // Вісник Академії прав, наук України. – 1998. – № 2.

21. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: Право, 2002.

22. Малинова И. П. Философия права (от метафизики к герменевтике). – Екатеринбург: Изд-во Уральской гос. юрид. академии, 1995.

23. Материалисты Древней Греции. – М.: Наука, 1955.

24. Нерсесянц В. С. Философия права. М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА«М, 1997.

25. Нерсесянц В. С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. М.: Изд. группа. НОР-МА-ИНФРА-М, 1998.

26. Новгородцев П. И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве. – М., 1901.

27. Новгородцев П. И. Сочинения. М.: Раритет, 1995.

28. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с нравственностью. – СПб, 1909. – Т. 1.

29. Платон. Собр. сочи В 3 т. – М: Мысль, 1971. – Т. 3. – Ч. 1.

30. Синха С. П. – Юриспруденция. Философия права. – М.: Издат. центр "Академия", 1996.

31. Скирбек Г., Гилье Н. История философии. – М.: Владос, 2000.

32. Сырых В. М. Логические основания общей теории права: В 2 т. – М.: Юрид. дом "Юстицинформ", 2000. – Т. 1: Элементарный состав.

33. Тихонравов Ю. В. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997.

34. Хеффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Гнозис, 1994.

35. Філософія права /За заг. ред. М. В. Костицького і Б. Ф. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

-266-


36. Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Республика, 1992.

37. Четверний В. А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М.: Институт государства и права РАИ, 1993.

38. Четверний В. А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988.

39. Шкода В. В. Вступ до філософії права. – Харків: Фоліо, 1996.

-267-


– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Філософія права

Філософія права.. Навчальний посібник За редакцією доктора філософських наук..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Ня державної влади з метою неприпустимості зловживань з її боку

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Трансформація українського суспільства в напрямі цивілізованих форм організації неможлива без утвердження його на засадах права. Тому сьогодні право постає як одна з найважливіших з-поміж інших соц

Предмет і завдання філософії права
  Філософське осмислення права – завдання особливої наукової і навчальної дисципліни – філософії права, що має свій власний предмет дослідження і категоріальний апарат. Філософія прав

Етико-правові ідеї у філософії І. Канта
  Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант(1724–1804). Найбільш плідно розробкою державно-правових питань І. Кант займався в ос

Вітчизняна філософсько-правова думка: традиції, світоглядно-методологічні засади, ідеї
  Ідея права є фундаментальною ціннісною основою сучасної цивілізації. Однак сучасний світ культурно неоднорідний. Тому закономірно виникає питання: якою мірою універсальна ідея права

Зародження філософсько-правової думки в Україні
Виникнення філософської, у тому числі філософсько-правової думки в Україні історично відноситься до періоду формування першої держави східних слов'ян – Київської   -145-

Правова онтологія: природа і структура права
  Одним з основних завдань філософії права є пошук відповіді на питання: яким чином універсальні закони буття пов'язані з законами суспільства, у тому числі з правовими законами; за д

Правова аксіологія: ціннісні основи права
  Тема 1. Ціннісні основи права   Аксіологічне вивчення права має важливе наукове, практичне і моральне значення. Воно дає можливість звернути увагу не т

У посттоталітарному суспільстві
  Однією з найважливіших функцій права є регулятивна функція. Вона здійснюється внаслідок формалізації поведінки індивідів, тобто поміщенні цієї поведінки у певні форми чи рамки, прий

Навчальний посібник
  Шеф-редактор КОВАЛЬСЬКИЙ B.C., кандидат юридичних наук   Юрінком Інтер – редакція наукової та навчальної літератури  

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги